Рішення

від 26.10.2023 по справі 607/17219/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.10.2023 Справа №607/17219/23

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючої судді Герчаківської О. Я.,

за участю секретаря судового засідання Баб`як Н. О.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки, адвокатки Остапчук В. І.,

представника відповідача, адвокатки Степанової О. В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судуцивільну справуза позовом ОСОБА_1 до Тернопільської районної державної лікарні ветеринарної медицини про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Тернопільської районноїдержавної лікарніветеринарної медицини(далі ТРДЛВМ, відповідач) про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивачкою зазначено, що вона перебувала у трудових відносинах з ТРДЛВМ та займала посаду бухгалтера І категорії. Прийнята на посаду наказом № 118К від 17 березня 2023 року. Із 29 травня 2023 року по 09 червня 2023 року було відкрито листок непрацездатності у зв`язку із захворюванням позивачки. 31 травня 2023 року роботодавцем видано наказ № 139К про припинення трудового договору ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП. Вказаний наказ позивачка отримала 12 червня 2023 року шляхом надсилання їй листа.

ОСОБА_1 вважає таке звільнення незаконним, оскільки жодного строкового трудового договору з ТРДЛВМ не укладала, вважає, що виконувала свої посадові обов`язки на посаді бухгалтера І категорії на підставі безстрокового трудового договору з часу прийняття її на роботу. Вважає, що підставою припинення трудового договору не може слугувати п. 2 ст. 36 КЗпП України, яким в свою чергу прямо передбачено припинення трудового договору через закінчення строку трудового договору.

15 червня 2023 року позивачка звернулась до Південнозахідного міжрегіонального управління державної служби з питань праці на що 28 червня 2023 року отримала відповідь з якої убачається, що відповідно до п. 1 Постанови № 303 Урядом прийнято рішення припинити проведення планових та позапланових заходів державного нагляду на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні». Також роз`яснено, що відповідно до ст. 233 КЗпП України клієнт має право звернутися за захистом своїх порушених трудових прав безпосередньо до суду у тримісячний строк з моменту, коли вона дізналася чи повинна була дізнатися про порушення свого права.

В подальшому ОСОБА_1 звернулася в Тернопільський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги для отримання правничої допомоги, і 14 серпня 2023 року було видано доручення адвокату, що надає безоплатну правову допомогу. Під час підготовки позову у клієнта виникли розбіжності у правових позиціях, а тому прийнято рішення про заміну адвоката.

Тоді, 11 вересня 2023 року Тернопільським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги видано дорученням для надання безоплатної вторинної правової допомоги від «11» вересня 2023 року № Т867 адвокату Остапчук В. І.

До суду позивачка звертається 12 вересня 2023 року в строк, який їй рекомендовано звернутися Південнозахідним міжрегіональним управлінням державної служби з питань праці.

ОСОБА_1 покликається на те, що відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Розмір такого стягнення слід обчислювати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, виходячи із середньоденного заробітку позивача за два останні місяці роботи до звільнення, помноженого на кількість робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. При цьому середньоденна заробітна плата обчислюється діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

За останні два місяці роботи, що передували звільненню згідно розрахункових листів за березень 2023 року ОСОБА_1 отримала 2 344,99 грн, та за квітень 2023 року 8 058,00 грн. Таким чином, середня заробітна плата за два відпрацьовані місяці перед звільненням становить 2 344,99 + 8 058,00 = 10 402,99 грн: 30 роб. дн. за 2 міс. = 346,76 грн/день. Тому сума, яка підлягає до виплати за час вимушеного прогулу за період з 31 травня 2023 року по 12 вересня 2023 року становить 346,76 грн/день х 75 днів (робочі дні за період від дати звільнення 31 травня 2023 року по день звернення до суду 12 вересня 2023 року) = 26 007,00 грн.

У зв`язку із викладеним, позивачка просить позов задовольнити:

визнати незаконним та скасувати наказ № 139К про припинення трудового договору від 31 травня 2023 року;

поновити ОСОБА_1 на посаді бухгалтера І категорії в ТРДЛВМ;

стягнути з ТРДЛВМ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 жовтня 2023 року відкрито провадження у справі № 607/17219/23. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

16 жовтня 2023 року представником відповідача, адвокаткою Степановою О. В. через систему «Електронний суд» подано відзив на позов, у якому вона просила повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. Покликалась на те, що відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. Касаційний цивільний суд в постанові від 03 лютого 2021 року по справі № 682/2782/18 зазначив, що виходячи зі змісту ч. 1 ст. 233 КЗпП України, важливо розрізняти початок перебігу строку для звернення до суду залежно від змісту позовних вимог, а саме: вимог у справах про звільнення та інших вимог працівника. Спір про звільнення це спір за позовом про поновлення на роботі. Однією з позовних вимог позивачки є вимога про поновлення на роботі, отже це є спір про звільнення, а тому до цього спору слід застосовувати строки передбачені ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

З урахуванням п. 1 Прикінцевих положень КЗпП України кінцевий термін звернення до суду з вимогою про поновлення на роботі є 12 серпня 2023 року. Позивачка ж звернулась до суду 12 вересня 2023 року.

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Пропуск строків позовної давності є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Крім того, представник відповідача вказала, що 17 березня 2023 року позивачка власноручно написала заяву про прийняття її на роботу на період відпустки ОСОБА_2 по догляду за дітьми або до фактичного виходу її на роботу. Згідно наказу № 118К від 17 березня 2023 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на період відсутності бухгалтера І категорії ОСОБА_2 з огляду на її перебування у відпустці по догляду за дітьми по досягненню ними 3х річного віку або до фактичного виходу її на роботу. Позивачка була ознайомлена з вищезазначеним наказом про що свідчить її власноручний підпис. Отже, позивачці достеменно було відомо про те, що працює вона саме за строковим трудовим договором. І відомо було про те, що її трудові відносини з відповідачем триватимуть або до досягнення дітьми ОСОБА_2 3х річного віку або до фактичного виходу ОСОБА_2 на роботу.

22 травня 2023 року позивачці було повідомлено про те, що трудові відносини з нею будуть припинені 31 травня 2023 року у зв`язку з виходом 01 червня 2023 року на роботу ОСОБА_2

29 травня 2023 року було видано наказ про припинення трудового договору з 31 травня 2023 року у зв`язку із закінченням строку.

29 травня 2023 року позивачка на роботу не з`явилась. Про причини неявки не повідомила. Будьякі спроби зв`язатись із нею не принесли успіху. Про те, що позивачка перебувала на лікарняному відповідач дізнався вже після звільнення позивачки.

У зв`язку з цим із позивачкою було проведено повністю розрахунок 31 травня 2023 року, як це передбачено ст. 116 КЗпП України.

На думку відповідача не заслуговують на увагу і твердження представника позивачки про те, що позов до суду подається в строк який їй рекомендовано Південнозахідним міжрегіональним управлінням з питань праці, адже вказане управління не наділено повноваженнями встановлювати процесуальні строки.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник, адвокатка Остапчук В. І. у судовому засіданні позов підтримали та просили задовольнити з підстав, зазначених у ньому.

Представник відповідача ТРДЛВМ, адвокатка Степанова О. В. у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , посилалась на доводи, викладені нею у відзиві.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши надані матеріали, встановив наступні обставини.

17 березня 2023 року ОСОБА_1 звернулась із письмовою заявою до начальника Тернопільської районної державно лікарні ветеринарної медицини Гнатишина Павла у якій просила прийняти її з 20 березня 2023 року на посаду бухгалтера І категорії відділу фінансів та бухгалтерського обліку на період відпустки ОСОБА_2 по догляду за дітьми або до фактичного виходу її на роботу.

На підставі вищезазначеної заяви 17 березня 2023 року винесено Наказ № 118К про прийняття ОСОБА_3 .

За змістом Наказу № 118К від 17 березня 2023 року, ОСОБА_1 прийнято з 20 березня 2023 року на посаду бухгалтера І категорії відділу фінансів та бухгалтерського обліку Тернопільської районної державної лікарні ветеринарної медицини на період відсутності бухгалтера І категорії ОСОБА_2 з огляду на її перебування у відпустці для догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку або до фактичного виходу її на роботу, з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Із вказаним наказом ОСОБА_4 була ознайомлена, про що свідчить її особистий підпис в Наказі № 118К від 17 березня 2023 року.

Відповідно до повідомлення начальника Тернопільської районної державної лікарні ветеринарної медицини Гнатишина Павла № 0113.3/131 від 22 травня 2023 року, ОСОБА_1 інформовано про те, що у зв`язку з тим, що основний працівник ОСОБА_2 , бухгалтер І категорії відділу фінансів та бухгалтерського обліку, виявила бажання перервати відпустку для догляду за дитиною до трьох років з 01 червня 2023 року, із позивачкою 31 травня 2023 року буде здійснено повний розрахунок та припинені трудові відносини. А також, просили позивачку надати її трудову книжку для внесення відповідного запису. Дане повідомлення ОСОБА_1 отримала 22 травня 2023 року.

Згідно Наказу (Розпорядження) № 139К про припинення трудового договору (контракту) від 29 травня 2023 року, ОСОБА_1 , бухгалтер І категорії відділу фінансів та бухгалтерського обліку, звільнена 31 травня 2023 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.

31 травня 2023 року позивачці ОСОБА_1 , на виконання ч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 116 КЗпП України, скеровано копію Наказу про припинення трудового договору (п. 2 ст. 36 КЗпП України) від 29 травня 2023 року № 139К, а також розрахунковий листок про суми нараховані і виплачені у день звільнення.

Як убачається із позовної заяви, 12 червня 2023 року позивачка отримала копію Наказу (Розпорядження) № 139К про припинення трудового договору (контракту) від 29 травня 2023 року, що підтверджується копією конверту із зазначенням номера відправлення та скріншотом відстеження рекомендованого повідомлення за трекінг номером 4772402310500 з офіційного вебсайту АТ «Укрпошта» (track.ukrposhta.ua).

Відповідно до розрахункових листів ОСОБА_1 , які надано відповідачем, позивачці за березень 2023 року виплачено заробітну плату у сумі 2 344,99 грн, за квітень 2023 року 8 058,05 грн, за травень 2023 року 4 424,54 грн, за червень 2023 року 3 189,34 грн.

Надалі, 15 червня 2023 року позивачка звернулась на урядову «гарячу лінію» з приводу можливих порушень законодавства про працю Тернопільською районною державною лікарнею ветеринарної медицини в частині її звільнення з роботи.

Згідно відповіді ПівденноЗахідного міжрегіонального управління державної служби з питань праці № ПЗ/1/233ЗВ23 від 28 червня 2023 року, ОСОБА_1 роз`яснено, що відповідно до п. 1 Постанови № 303 Урядом прийнято рішення припинити проведення планових та позапланових заходів державного нагляду на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи зазначене, заходи державного контролю з питань додержання законодавства про працю будуть здійснюватись Держпраці та її територіальними органами після врегулювання питання щодо можливості проведення таких заходів, з урахуванням вимог, встановлених Постановою № 303. Також, ОСОБА_1 повідомлено про можливість звернення безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права, як це передбачено ст. 233 КЗпП України.

Згідно Витягу з електронного реєстру листків непрацездатності № 7756 5775 8371 1710 від 11 серпня 2023 року, ОСОБА_1 у періоди: з 02 травня 2023 року по 12 травня 2023 року, з 29 травня 2023 року до 02 червня 2023 року, з 03 червня 2023 року по 07 червня 2023 року, з 08 червня 2023 року по 09 червня 2023 року, була тимчасово непрацездатною особою.

За встановлених судом обставин, до виниклих між сторонами правовідносин підлягають застосуванню наступні норми процесуального та матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною другою ст.15Цивільного кодексуУкраїни (далі ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 43Конституції України кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У ст. 2 КЗпП України передбачено, що право громадян на працю тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімально розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

ОСОБА_1 уперіод з 20 березня 2023 року по 31 травня 2023 року перебувала у трудових відносинах із ТРДЛВМ на посаді бухгалтера І категорії відділу фінансів та бухгалтерського обліку на період відпустки ОСОБА_2 для догляду за дітьми до досягнення ними трьохрічного віку або до фактичного виходу її на роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У статті 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працює.

При укладенні трудового договору на визначений строк встановлюється погодження сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилася з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

Отже, у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певної події, такий договір вважається укладеним на певний строк, тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі №266/3163/16ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 522/7888/16ц, та постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6254цс17.

Як убачається із власноруч написаної заяви ОСОБА_1 від 17 березня 2023 року, остання просила начальника Тернопільської районної державної лікарні ветеринарної медицини Гнатишина Павла прийняти її на посаду бухгалтера І категорії відділу фінансів та бухгалтерського обліку із 20 березня 2023 року на період відпустки ОСОБА_2 по догляду за дітьми або до фактичного виходу її на роботу.

Також, відповідно до Наказу № 118К від 17 березня 2023 року, ОСОБА_1 прийнято з 20 березня 2023 року на посаду бухгалтера І категорії відділу фінансів та бухгалтерського обліку Тернопільської районної державної лікарні ветеринарної медицини на період відсутності бухгалтера І категорії ОСОБА_2 з огляду на її перебування у відпустці для догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку або до фактичного виходу її на роботу. У вказаному наказі наявний підпис позивачки, що свідчить про ознайомлення ОСОБА_1 з його змістом.

Отож, позивачка була обізнана та погодилась на укладення строкового трудового договору з відповідачем до часу настання певної події. Вона не оспорювала правомірність укладення з нею саме строкового трудового договору. Вказана умова трудового договору не визнана недійсною та презумпція її правомірності у встановленому порядку не спростована. Працівник був проінформований про умови укладеного з ним строкового трудового договору, зокрема, щодо терміну його дії.

У п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Верховним Судом у постанові від 16 листопада 2020 року у справі № 753/5107/18 сформульовано правовий висновок, згідно з яким припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли написав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна із сторін трудового договору працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкоджати припиненню трудових відносин.

Так, 22 травня 2023 року ОСОБА_1 була повідомлена про те, що у зв`язку з тим, що основний працівник ОСОБА_2 , бухгалтер І категорії відділу фінансів та бухгалтерського обліку, виявила бажання перервати відпустку для догляду за дитиною до трьох років з 01 червня 2023 року, із позивачкою 31 травня 2023 року буде здійснено повний розрахунок та припинені трудові відносини.

Згідно Наказу (Розпорядження) № 139К про припинення трудового договору (контракту) від 29 травня 2023 року, ОСОБА_1 , бухгалтер І категорії відділу фінансів та бухгалтерського обліку, була звільнена 31 травня 2023 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Так, суд встановив, що днем звільнення позивачки є 31 травня 2023 року. Разом з тим, як убачається із витягу з електронного реєстру листків непрацездатності № 7756 5775 8371 1710, у періоди: з 02 травня 2023 року по 12 травня 2023 року, з 29 травня 2023 року до 02 червня 2023 року, з 03 червня 2023 року по 07 червня 2023 року, з 08 червня 2023 року по 09 червня 2023 року, ОСОБА_1 була особою, тимчасово непрацездатною.

Водночас, у судовому засіданні з пояснень представника відповідача встановлено, що про тимчасову непрацездатність позивачки у день звільнення відповідач обізнаний не був та про такі обставини дізнався лише після звільнення ОСОБА_1 , а відтак днем її звільнення вказано 31 травня 2023 року.

Згідно зі статтею 235КЗпП України підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором або за відсутності підстав для звільнення.

У разі якщо працівника звільнено обґрунтовано, з додержанням процедури звільнення, підстав для поновлення працівника немає.

Такий правовий висновок зроблено як Верховним Судом України у постанові у справі за № 6127цс12 від 23 січня 2013 року, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 175/167/16ц від 16 січня 2018 року, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 759/19440/15ц.

Оскільки, як установлено судом, між сторонами був укладений строковий трудовий договір, строк дії якого визначався настанням юридичного факту, тому звільнення позивачки з урахуванням змісту наказу про прийняття ОСОБА_3 № 118К від 17 березня 2023 року відповідає п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Отож, підстав для визнання спірного наказу незаконним та його скасування, суд не вбачає; звільнення позивачки відбулося у відповідності до умов строкового трудового договору та вимог чинного законодавства; підстави для поновлення ОСОБА_1 на посаді бухгалтера І категорії в ТРДЛВМ відсутні.

Суд не приймає до уваги доводи позивачки про винесення спірного наказу у період її перебування на лікарняному, оскільки звільнення працівника у зв`язку з закінченням строку трудового договору можливо у період перебування на лікарняному такого працівника, про що зазначено у листі Міністерства соціальної політики України «Щодо закінчення строкового договору» від 31 січня 2012 року № 30/13/13312.

Суд звертаєувагу назміст ч.1ст.5Закону України«Про організаціютрудових відносинв умовахвоєнного стану»згідно якої,у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Водночас, позивачка не заявляла вимоги про зміну дати звільнення, підстави позову та його предмет обґрунтовані незаконністю прийнятого роботодавцем рішення про звільнення працівника, а відтак суд доходить до висновку про те, що відповідачем не порушені права ОСОБА_1 , яка була звільнена з роботи згідно із п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України на законних підставах. ТРДЛВМ дотримано процедуру звільнення, передбачену законом, у зв`язку із чим позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, у тому числі шляхом зміни дати звільнення працівника.

Так, наслідком звільнення працівника у період його непрацездатності є зміна дати звільнення, а не поновлення на роботі. Аналогічний за змістом висновок висловлений також у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 522/3410/15ц.

Оскільки у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення позивачки, поновлення її на посаді, відмовлено, позовні вимоги стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з моменту звільнення також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від основних вимог.

Стосовно заперечень представника відповідача про звернення позивачки з цим позов до суду з порушенням строків, визначених статтею 233 КЗпП України, суд зазначає про наступне.

Відповідно до ч. 2 ст.233КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Вирішуючи спір, суд зауважує, що строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України).

Такий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 02 грудня 2020 року по справі №751/1198/18.

Як роз`яснено у п.4 Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від06листопада 1992року №9«Про практикурозгляду судамитрудових спорів» судам роз`яснено, якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуск строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін.

Статтею 234КЗпП України встановлено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

У статті 234КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначатися в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. При цьому поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 30 листопада 2006 року у справі «Красношапка проти України» вказано, що робітник, який вважає себе незаконно звільненим роботодавцем, має значний особистий інтерес в отриманні судового рішення щодо правомірності такої міри. У справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

ЄСПЛ постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).

Судом установлено, що ОСОБА_1 отримала копію Наказу (Розпорядження) № 139К про припинення трудового договору (контракту) від 29 травня 2023 року засобами поштового зв`язку 12 червня 2023 року.

Однак, до суду із позовною заявою до ТРДЛВМ про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу вона звернулась 12 вересня 2023 року.

При цьому, позивачка наголошує на дотриманні строків звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, пославшись на відповідь ПівденноЗахідного міжрегіонального управління державної служби з питань праці від 28 червня 2023 року, де їй було повідомлено, що строк звернення до суду за захистом свого порушеного права становить три місяці.

Суд відхиляє вказані позивачкою обставини та вважає їх таким, що не відповідають вимогами чинного законодавства, погоджується з доводами представника відповідача, яка у поданому суду відзиві наголошувала на тому, що вказане вище управління не наділене повноваженнями на встановлення строків звернення до суду. Разом з тим, відсутність клопотанням про поновлення пропущеного строку, установленого статтею 233КЗпП України, дає підстави встановити факт порушення позивачкою строків звернення з цим позовом до суду.

Однак, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (близька за змістом позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах 23 червня 2020 у справі № 536/1841/15ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15ц, від 29 травня 2019 у справі № 367/2022/15ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Беручи доуваги,що відповідачемпри винесеніНаказу (розпорядження)№ 139Кпро припиненнятрудового договору(контракту)від 29травня 2023року небуло допущенопорушення нормтрудового права,в задоволенніпозову ОСОБА_1 доТРДЛВМ провизнання незаконнимта скасуваннянаказу,поновлення нароботі,стягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулуслід відмовити у повному обсязі через його необґрунтованість.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, оскільки позивачку звільнено від сплати судового збору згідно Закону України «Про судовий збір», суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок держави.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 7678, 133, 137, 141, 258268, 273, 352355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 доТернопільської районноїдержавної лікарніветеринарної медицинипро визнаннянезаконним таскасування наказу,поновлення нароботі,стягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Тернопільська районна державна лікарня ветеринарної медицини», код ЄДРПОУ: 00704712, адреса місцезнаходження: вул. Енергетична, буд. 56, смт Велика Березовиця Тернопільського району Тернопільської області, 47724.

Повний текст рішення суду складено 31 жовтня 2023 року.

Головуючий суддя О. Я. Герчаківська