Постанова
від 06.11.2023 по справі 922/3013/19
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2023 року м. Харків Справа № 922/3013/19

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Мартюхіна Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Голозубової О.І.,

за участю:

прокурора - Горгуль Н.В. - на підставі посвідчення № 072883 від 01.03.2023;

2-го відповідача Вінніченко В.А. на підставі Ордеру Серії ВІ №1128330 від 25.07.2023;

3-го відповідача - Вінніченко В.А. - на підставі ордеру серії ВІ № 1128331 від 08.09.2023,

третьої особи ФГ "Томко" - Вінніченко В.А. на підставі ордеру серії ВІ №1167865 від 01.11.2023,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича, Харківська область, місто Красноград, (вх. №1667 Х/2) та апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури, м.Харків, (вх. №1701 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2023 у справі №922/3013/19 (суддя Калініченко Н.В., ухвалене в м.Харків, дата складення повного тексту 25.07.2023)

за позовом: Керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області, Харківська область, місто Первомайський, в інтересах держави

до 1-го відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, місто Харків,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні 1-го відповідача - Красноградської міської ради, Харківська область, Красноградський район, м.Красноград,

до 2-го відповідача: Фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича, Харківська область, місто Красноград,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні 2-го відповідача - Фермерського господарства Томко, Харківська область, Красноградський район, м.Красноград,

до 3-го відповідача: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мрія, Харківська область, село Петрівка,

про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів та скасування державної реєстрації, повернення земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

Керівник Первомайської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" (надалі - СТОВ "Мрія"), в якій просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду № 1291-СГ від 18.06.2014;

- визнати недійсним укладений 07.07.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 35,8217 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6462524 від 24.07.2014;

- визнати недійсним укладений 01.06.2018 між Фізичною особою-підприємцем Томком Андрієм Івановичем та СТОВ "Мрія" договір суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 35,8217 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 27162789 від 17.07.2018;

- зобов`язати Фізичну особу-підприємця Томка Андрія Івановича повернути, а Головне управління Держгеокадастру у Харківської області прийняти земельну ділянку загальною площею 35,8218 га, що знаходиться за адресою: Кирилівська сільська рада Красноградського району Харківської області, кадастровий номер: 6323381000:03:000:0110 вартістю 1245452,18грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на порушення вимог законодавства при передачі спірної земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 , оскільки в цьому випадку відповідачем у пільговому порядку отримано землю для ведення фермерського господарства за відсутності у нього наміру і ресурсу самостійно здійснювати господарську діяльність на спірній земельній ділянці та з метою її передачі в користування іншій особі.

Стосовно підстав для представництва інтересів держави в суді прокурор в позові послався на те, що порушення інтересів держави полягає в недотриманні ГУ Держземагенства вимог законодавства, що призвело до незаконної передачі земельної ділянки у користування Томку А. І., а у подальшому в суборенду СТОВ "Мрія" без проведення земельних торгів (аукціону). Отже, позов спрямовано на відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання, оскільки прийняття незаконних рішень органами виконавчої влади порушує рівновагу у соціально-економічних відносинах та негативно впливає на зміцнення їх авторитету у суспільстві.

При цьому, прокурор зазначав, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, ГУ Держгеокадастру є відповідачем у цій справі, у зв`язку із чим прокурор звернувся до суду з цим позовом самостійно та набув статусу позивача, водночас прокурор просив визнати поважними причини пропуску позовної давності, наголошуючи на тому, що про порушення інтересів держави він дізнався в червні 2017 року, після надходження інформації та документів від ГУ Держгеокадастру.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.10.2020 залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 у справі №922/3013/19 відмовлено в задоволенні позовних вимог Керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді відповідно до вимог статті 53 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас суди встановили факт порушення, передбаченої Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство", процедури отримання у користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, оскільки ГУ Держземагенства у Харківській області при вирішенні питання про надання ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення фермерського господарства не провело належної перевірки та не пересвідчилось в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці.

Разом з тим суди також встановили, що Томко А.І. мав на меті не створення нового фермерського господарства, а розширення земельного банку іншого суб`єкта господарювання СТОВ "Мрія" поза процедурою проведення земельних торгів, оскільки отримана в оренду згідно з оскаржуваним наказом земельна ділянка ОСОБА_1 безпосередньо з метою ведення фермерського господарства не використовувалася, а була передана в суборенду СТОВ "Мрія".

До того ж, маючи достатній час для створення фермерського господарства, упродовж більше ніж 3 років з часу отримання у користування земельної ділянки, ОСОБА_1 не створював фермерське господарство, а зареєструвався як фізична особа-підприємець лише після звернення прокурора в липні 2017 року до Красноградського районного суду Харківської області з відповідним позовом, що також свідчить про відсутність у нього дійсного волевиявлення на створення та ведення фермерського господарства.

Такі обставини, за висновками судів, свідчать про правомірність вимог прокурора при зверненні до господарського суду з позовною заявою в межах цієї справи та є підставою для визнання незаконним і скасування наказу, визнання недійсним договору оренди землі, з подальшим скасуванням усіх реєстраційних дій стосовно земельної ділянки, яка є предметом оренди, та її повернення у державну власність.

Між тим, господарський суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, в задоволенні позову прокурора у частині позовних вимог про визнання незаконним наказу та визнання недійсним договору оренди, зі скасування державної реєстрації, відмовив у зв`язку з пропуском позовної давності, за відсутності поважних причин пропуску позовної давності.

Щодо вимог про визнання недійсним договору суборенди, зі скасуванням державної реєстрації та поверненням земельної ділянки, то місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення, зазначивши про те, що оспорюваний договір суборенди було укладено за згодою ГУ Держземагентства, а договір оренди землі від 07.07.2014 є чинним.

Постановою Верховного Суду від 14.03.2023 у справі №922/3013/19 скасовано постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 та рішення господарського суду Харківської області від 06.10.2020 у справі № 922/3013/19 в частині відмови в позові про визнання недійсними договорів оренди та суборенди, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції; в решті рішення та постанову у частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області від 18.06.2014 № 1291-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" залишено без змін, з мотивів, викладених у цій постанові.

Направляючи справу на новий розгляду в частині відмови в позові про визнання недійсними договорів оренди та суборенди, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки суд касаційної інстанції вказав, що ухвалюючи рішення у справі про відмову у позові в частині визнання незаконним і скасування наказу та визнання недійсним договору оренди, зі скасуванням державної реєстрації прав, місцевий господарський суд зазначив про те, що СТОВ "Мрія" та ГУ Держгеокадастру просили застосувати до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності.

Проте, такий висновок стосовно ГУ Держгеокадастру у Харківській області місцевий господарський суд не мотивував з посиланням на відповідні докази, а суд апеляційної інстанції, в свою чергу, вказаних обставин не перевіряв; доводів, з якими він в цій частині погодився чи не погодився з висновками суду першої інстанції у постанові не навів, обмежившись лише застереженням про те, що прокуратура оспорює рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску прокурором позовної давності, про застосування якого заявлено СТОВ "Мрія".

Натомість, судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а висновки суду мають бути підтверджені належними та допустимими доказами, водночас обставин звернення ФОП Томко А. І. з заявою про застосування позовної давності суди попередніх інстанцій не встановили.

На думку суду касаційної інстанції суди попередніх інстанцій в порушення вимог закону, без достеменного встановлення вказаних обставин та без урахування відповідних висновків Верховного Суду, застосували позовну давність до вимог прокурора, заявлених до ГУ Держгеокадастру і ФОП Томка А. І., та відмовили в задоволенні таких позовних вимог у зв`язку із пропуском позовної давності.

Крім того, суд касаційної інстанції зауважив, що судове рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. Проте, в матеріалах справи відсутній оспорюваний договір суборенди від 01.06.2018, укладений між ФОП Томко А. І. та СТОВ "Мрія", а також договір суборенди від 01.07.2015р., на який посилались суди в оскаржених судових рішеннях.

Окрім викладеного, суд касаційної інстанції зазначав про те, що у даній справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області), що не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Зважаючи на висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у справі №922/1830/19 та беручи до уваги те, що у даній справі прокурор також заявив вимогу про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держземагентства та визначив ГУ Держгеокадастру відповідачем, суд касаційної інстанції робить висновок, що в частині цієї позовної вимоги прокурор обрав неефективний спосіб захисту. За таких обставин, суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для залишення без змін оскаржуваних судових рішень в зазначеній частині, однак з мотивів, зазначених в його постанові.

Після повернення матеріалів справи з суду касаційної інстанції та призначення справи до розгляду, 08.05.2023 1-им відповідачем - Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області подано до господарського суду Харківської області відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначав, що з огляду на те, що одним з аргументів позову прокуратури є те, що Томко А.І. у пільговому порядку отримав землю для ведення фермерського господарства за відсутності у нього наміру і ресурсу самостійно здійснювати господарську діяльність на спірній земельній ділянці та з метою її передачі в користування іншій особі СТОВ Мрія, то доцільно й логічно вважати початком перебігу позовної давності дату видання наказу Головного управління, який є підставою для виникнення правовідносин і реєстрації відповідного права від 18.06.2014.

Прокурор при поданні позову зазначав, що про порушення інтересів держави він дізнався у червні 2017 року, після надходження інформації та документів від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області. Разом з тим, лист, з якого прокурор дізнався про стверджуванні порушення прав держави, був наданий 1-им відповідачем у відповідь на звернення прокуратури від 06.06.2017.

За наведених обставин, 1-ий відповідач вважав, що прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України Про прокуратуру своєчасно або раніше від 2017 року отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (а саме Головного управління Держгеокадастру у Харківській області) необхідну для подання позову і захисту інтересів держави інформацію.

Отже, прокуратура могла довідатись про стверджуванні порушення земельного законодавства у будь-який момент з для прийняття оскаржуваного наказу, оскільки в прокуратури, відповідно до Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII не було і не має жодних обмежень щодо звернення до органів виконавчої влади для встановлення наявності підстав представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом та процесуальним законодавством.

Також, 1-ий відповідач зазначав, що в процесі розгляду справи відбулись зміни в земельному законодавстві, зокрема, за змістом абзаців 1, 9, 10, 11 пункту 24 Перехідних положень Земельного Кодексу України, які були внесені Законом України № 1423-ІХ від 28.04.2021 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», які набрали чинності 27.05.2021, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у медах таких територіальних громад.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наразі земельна ділянка з кадастровим номером 6323381000:03:000:0110, площею 35,8217 га перебуває у власності органу місцевого самоврядування Красноградської міської ради. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на час підготовки відзиву, орендар земельної ділянки Фермерське господарство Томко, орендодавець: Красноградська міська рада. У зв`язку із цим, перший відповідач вважав, що вимога про визнання недійсним укладеного між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 договору оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства не призведе до жодних юридичних наслідків та зобов`язань, поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження спірними земельними ділянками.

26.05.2023 прокурором подано до господарського суду Харківської області відповідь на відзив 1-го відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в якому зазначав, що за змістом ст. 256, 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. З урахування того, що прокурор у даній справі є самостійним позивачем, то строк звернення до суду за захистом інтересів держави необхідно обраховувати з дня, коли саме прокурору станом відомо про порушене право.

Як стверджував прокурор, про наявність правопорушень у спірних правовідносинах йому стало відомо 14.06.2017, тобто після надходження до органів прокуратури копій відповідних наказів, договорів та документів щодо передачі у користування ОСОБА_1 земельних ділянок державної власності. Отже, необхідні для виявлення порушень норм земельного законодавства документи прокурором отримано 14.06.2017. Тобто, саме з цього часу прокурор отримав докази на підтвердження матеріально-правових підстав позову, а відтак і набув можливість звернутися з відповідним позовом до суду за захистом порушеного права.

07.06.2023 2-им відповідачем - фізичною особою-підприємцем Томком Андрієм Івановичем та 3-им відповідачем СТОВ Мрія подано до господарського суду Харківської області відзиви на позовну заяву, які фактично є ідентичними за змістом.

Зокрема, 2-ий та 3-ий відповідачі зазначали, що з дати прийняття оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області (18.06.2014) органи прокуратури, як єдина централізована система, відповідно до положень Закону України Про прокуратуру могли дізнатись про відповідні порушення, у межах встановленого законом строку позовної давності, проте, з відповідним позовом прокурор звернувся до господарського суду, лише 25.09.2019.

В позовній заяві у справі № 626/1064/17, прокурор вказував, що дізнався про порушення земельного законодавства в ході моніторингу даних Публічної кадастрової карти України на офіційному веб-сайті (http://map.land.gov.ua/kadastrova-karta) та у подальшому під час вивчення питання щодо правомірності передачі земельних ділянок у користування ОСОБА_1 і лише після цього надіслав запит до ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Під час розгляду даної справи № 922/3013/19, прокурором жодним чином не було обґрунтовано зволікання із зверненням до господарського суду після закриття провадження в Красноградському районному суді Харківської області. Будь-яких доказів того, що прокурор не міг довідатись про порушення законодавства про спірний наказ ГУ Держземагенством у Харківській області, раніше ніж 14.06.2017 він не надав.

2-ий та 3-ий відповідачі також наголошували, що прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України Про прокуратуру, своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у даному випадку ГУ Держгеокадстру у Харківській області) необхідну для подання позову інформацію. У зв`язку із викладеним, 2-ий та 3-ий відповідачі просили суд застосувати строк позовної давності до заявлених вимог прокурора та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

За результатами нового розгляду, рішенням господарського суду Харківської області від 24.07.2023 у справі №922/3013/19 позов Керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області задоволено частково; визнано недійсним укладений 07.07.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 35,8217 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6462524 від 24.07.2014; визнано недійсним укладений 01.06.2018 між Фізичною особою-підприємцем Томком Андрієм Івановичем та СТОВ "Мрія" договір суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 35,8217 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 27162789 від 17.07.2018; стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на користь Харківської обласної прокуратури судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 960,50грн.; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича на користь Харківської обласної прокуратури судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 1921,00грн.; стягнуто з СТОВ Мрія на користь Харківської обласної прокуратури судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 960,50грн.; в іншій частині позову відмовлено.

Відповідні висновки місцевого господарського суду мотивовані тим, що дії Томко А.І. щодо отримання в оренду спірної земельної ділянки на території Кирилівської сільської ради Красноградського району були фактично спрямовані не на ведення фермерського господарства особисто, а на отримання СТОВ Мрія земельної ділянки за спрощеною процедурою, без проведення земельних торгів. Проте, зазначені обставини Головним управлінням Держземагенства у Харківській області не були враховані. Розглядаючи заяву Томка А.І. про надання йому в оренду спірної земельної ділянки, Головне управління Держземагенства у Харківській області не провело належну перевірку та не пересвідчилось в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці.

За наведених обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області №1291-СГвід 18.06.2014 щодо передачі в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства прийнятий з порушенням вимог ст.ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, ст.ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство".

Враховуючи той факт, що наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1291-СГвід 18.06.2014 щодо передачі в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства було прийнято із суттєвим порушенням вимог законодавства, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним укладеного 07.07.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 договору оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 35,8217 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6462524 від 24.07.2014.

Крім того, місцевий господарський суд керуючись приписами частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, якою визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, задовольнив позовні вимоги прокурора про визнання недійсним укладеного 01.06.2018 між Фізичною особою-підприємцем Томком Андрієм Івановичем та СТОВ "Мрія" договору суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 35,8217 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 27162789 від 17.07.2018.

Судом було відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича повернути, а Головне управління Держгеокадастру у Харківської області прийняти земельну ділянку загальною площею 35,8218 га, що знаходиться за адресою: Кирилівська сільська рада Красноградського району Харківської області, кадастровий номер: 6323381000:03:000:0110 вартістю 1245452,18грн., з огляду на те, що повернення в натурі земельної ділянки Головному управлінню Держгеокадастру у Харківської області є неможливим, адже в силу Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності від 06.09.2012 була змінена як форма власності, так і власник спірної земельної ділянки. Крім того, судом було зазначено про те, що площа спірної земельної ділянки складає 35,8217 га, що підтверджується, зокрема, договором оренди землі від 07.07.2014, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 174970400 від 24.07.2019. Проте, прокурором була заявлена вимога про повернення земельної ділянки площею 35,8218га.

Окрім викладеного, господарським судом першої інстанції було встановлено, що про наявність правопорушень у спірних правовідносинах прокурору стало відомо 14.06.2017. Тобто, після надходження до органів прокуратури копій відповідних наказів, договорів та документів щодо передачі у користування Томку А.І. земельних ділянок державної власності. Таким чином, строк звернення прокурора із позовом був до 15.06.2020 року. Отже, прокурор звернувся до суду з відповідним позовом в межах строку позовної давності, що свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Фізична особа-підприємець Томко Андрій Іванович з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2023 у справі №922/3013/19 в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом було порушено як норми матеріального так і процесуального права, що свідчить про наявність правових підстав для його скасування.

Зокрема, щодо порушення норм процесуального права, апелянт посилається на те, що 08.05.2023 1-им відповідачем - Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області було подано до господарського суду Харківської області відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначав, що в процесі розгляду справи відбулись зміни в земельному законодавстві, зокрема, за змістом абзаців 1, 9, 10, 11 пункту 24 Перехідних положень Земельного Кодексу України, які були внесені Законом України № 1423-ІХ від 28.04.2021 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», які набрали чинності 27.05.2021, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у медах таких територіальних громад.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наразі земельна ділянка з кадастровим номером 6323381000:03:000:0110, площею 35,8217 га перебуває у власності органу місцевого самоврядування Красноградської міської ради, орендар земельної ділянки Фермерське господарство Томко, орендодавець - Красноградська міська рада.

Тобто, господарському суду першої інстанції стало відомо про нового власника земельної ділянки з кадастровим номером 6323381000:03:000:0110, площею 35,8217га, а саме Красноградської міської ради, яку суд мав залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки в даній справі розглядаються питання, що стосуються прав та обов`язків власника земельної ділянки. Проте, місцевим господарським судом було залишено поза увагою вказані обставини.

Окрім викладеного, апелянт вважає, що господарський суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку про звернення прокурора до суду з відповідним позовом в межах строку позовної давності.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича на рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2023 у справі №922/3013/19; встановлено сторонам у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів (з урахуванням вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України) з дня вручення даної ухвали; встановлено учасникам провадження у справі про банкрутство строк для подання заяв і клопотань - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; призначено справу до розгляду на 12.09.2023 об 11:00 год.

29.08.2023 1-им відповідачем - Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№10285), в якому просить суд задовольнити апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича, рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2023 у справі №922/3013/19 скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Також, 1-ий відповідач просить суд судове засіданні призначене на 12.09.2023 провести без участі його представника.

06.09.2023 прокурором подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича (вх.№10698), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2023 у справі №922/3013/19 в частині задоволення позовних вимог прокурора залишити без змін.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 08.09.2023, у зв`язку із відпусткою судді Лакізи В.В., для розгляду справи №922/3013/19 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Мартюхіна Н.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 оголошено в судовому засіданні перерву до 25.10.2023 о 14:00 год.

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури також не погодився з рішенням суду першої інстанції та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2023 у справі №922/3013/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про повернення земельної ділянки та прийняти нове рішення, яким позов прокурора в цій частині задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор посилається на те, що ухвалюючи оскаржуване рішення, господарський суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для зобов`язання ФОП Томка А.І. повернути земельну ділянку з кадастровим номером - 6323381000:03:000:0110.

Зокрема, судом першої інстанції було безпідставно відмовлено прокурору в задоволенні клопотання щодо залучення до участі у справі Красноградську міську раду, яке було обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка перебувала в державній власності, повноваження щодо розпорядження нею на підставі ч. 3 ст. 122 ЗК України здійснювало ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Звернувшись у вересні 2019 року з цим позовом до суду прокурор правомірно визначив особу, право якої порушено - державу як власника спірної земельної ділянки, обґрунтовуючи необхідність захисту інтересів держави тим, що згідно з п.п.13 п.4 Положення про ГУ Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії, та кадастру від 03.03.2015 №21, вказане управління, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності' сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території Харківської області. З огляду на вищевикладене, відповідачем у справі було визначено ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

При цьому, на момент подання позову був відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції (згідно ст. 122 Земельного кодексу України орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції - ГУ Держгеокадастру у Харківській області), у зв`язку з чим, звертаючись із цим позовом прокурор набув статусу позивача.

Пред`являючи позов, прокурор виходив саме з необхідності вирішення проблем суспільного значення, існування яких виправдовує застосування механізму повернення спірної землі у відання держави.

Про наявність суспільної проблеми свідчить той факт, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення була незаконно надана в оренду для ведення фермерського господарства. Таким чином, звернення прокурора до суду в спірних правовідносинах спрямовувалось саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про повернення у відання держави земельної ділянки, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.

У даному випадку ГУ Держгеокадастру у Харківській області як суб`єкт владних повноважень, який мав би виступати представником держави та реалізовувати відповідне цивільне право в межах компетенції, визначеної законом, виступає порушником речових прав держави на землю, як дійсного власника, що об`єктивно унеможливлює звернення цього ж органу до суду з позовом до самого себе за захистом порушених прав власника - держави. Оскільки інший орган, який відповідно до чинного законодавства здійснює функції з розпорядження землями держави, відсутній, прокурор звернувся до суду саме як позивач.

Отже, процесуальний статус прокурора як позивача у цьому спорі обумовлений відсутністю у ГУ Держгеокадастру у Харківській області повноважень щодо звернення до суду. При цьому, стороною у матеріально-правових відносинах залишається держава як суб`єкт права власності на землі державної власності.

Відповідні зміни у суб`єктному складі спірних правовідносин щодо суб`єкта права власності на спірні земельні ділянки (з держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області на територіальну громаду в особі Красноградської міської ради) відбулись: по-перше, після відкриття судом першої інстанції провадження у цій справі; по-друге, внаслідок передачі спірної земельної ділянки в комунальну власність ОТГ в особі Красноградської міської ради, що є об`єктивною обставиною.

Посилаючись на правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, в якій суд вказав, що зміни під час провадження у справі в адміністративно-територіальному устрої та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта (територіальної громади), прокурор наголошує на помилковості висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в частині зобов`язання ФОП Томка А.І. повернути земельну ділянку з кадастровим номером - 6323381000:03:000:0110.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 поновлено заступнику керівника Харківської обласної прокуратури строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2023 у справі №922/3013/19; прийнято апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2023 у справі №922/3013/19 до спільного розгляду з апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича та призначено у відкритому судовому засіданні на 25.10.2023 р. о 14:00 год; встановлено сторонам у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів (з урахуванням вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України) з дня вручення даної ухвали; встановлено сторонам у справі строк для подання заяв і клопотань - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

12.09.2023 прокурором подано до апеляційного господарського суду заяву про виправлення технічної помилки, в якій просить суд пункт 6 прохальної частини позовної заяви Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, ФО-П Томка А.І. та СТОВ «Мрія» пред`явлено позов про скасування наказу, визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельної ділянки та повернення земельної ділянки вважати викладеним в наступній редакції:

« 6. Зобов`язати фізичну особу-підприємця Томка Андрія Івановича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повернути, а Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39792822) прийняти земельну ділянку загальною площею 35,8217 га, що знаходиться за адресою: Кирилівська сільська рада Красноградського району Харківської області, кадастровий номер 6323381000:03:000:0110 вартістю. 1245452,18 гри. (один мільйон двісті сорок п 'ять тисяч чотириста п 'ятдесят дві гривні 18 копійок).»

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 оголошено в судовому засіданні перерву до 06.11. 2023 р. о 12:00 год.; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні 1-го відповідача - Красноградську міську раду; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні 2-го відповідача - Фермерського господарства Томко; зобов`язано Фермерське господарство Томко надати суду апеляційної інстанції в строк до 03.11.2023 письмові пояснення щодо фактичного землекористування спірною земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: Кирилівська сільська рада Красноградського району Харківської області, кадастровий номер: 6323381000:03:000:0110 із наданням відповідних доказів; ухвалено прокурору направити на адресу Красноградської міської ради та Фермерського господарства Томко копію позовної заяви та доданих документів, копію апеляційної скарги та доданих документів, докази направлення надати суду; ухвалено фізичній особі-підприємцю Томко Андрію Івановичу направити на адресу Красноградської міської ради та Фермерського господарства Томко копію позовної заяви та доданих документів, копію апеляційної скарги та доданих документів, докази направлення надати суду.

30.10.2023 прокурором на виконання вимог ухвали Східного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 подано до апеляційного господарського докази на підтвердження направлення на адресу Красноградської міської ради та Фермерського господарства Томко копії позовної заяви та доданих документів та копії апеляційної скарги та доданих документів (вх.№13235).

02.11.2023 прокурором подано до апеляційного господарського суду заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення підсистеми "Електронний суд".

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2023 задоволено заяву прокурора про участь у судовому засіданні 06.11. 2023р. режимі відеоконференції.

02.11.2023 1-им відповідачем подано до апеляційного господарського суду клопотання (вх.№13439), в якому просить суд провести судове засідання призначене на 06.11.2023 без участі його представника.

02.11.2023 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні 2-го відповідача - Фермерським господарством Томко на виконання вимог ухвали Східного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 подано до апеляційного господарського суду додаткові пояснення у справі (вх.№13480), в яких зазначає, що фактичне землекористування спірною земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: Кирилівська сільська рада Красноградського району Харківської області, кадастровий номер: 6323381000:03:000:0110, здійснюється СТОВ «Мрія» на підставі договору № 478 суборенди землі від 01.06.2018.

03.11.2023 2-им відповідачем - фізичною особою-підприємцем Томком Андрієм Івановичем на виконання вимог ухвали Східного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 подано до апеляційного господарського суду докази на підтвердження направлення на адресу Красноградської міської ради та Фермерського господарства Томко копії апеляційної скарги та доданих документів (вх.№13485).

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 06.11.2023 представник 1-го апелянта - фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2023 у справі №922/3013/19 в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Також, представник 1-го апелянта заперечив проти вимог апеляційної скарги прокурора, просив відмовити в її задоволенні.

Прокурор пояснив, що заперечує проти вимог апеляційної скарги 1-го апелянта - фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича, з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність. Також, прокурор підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2023 у справі №922/3013/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про повернення земельної ділянки та прийняти нове рішення, яким позов прокурора в цій частині задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін.

Враховуючи, що сторони заявились в судове засідання та надали пояснення в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, за їх відсутності, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянтів, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Звертаючись до суду з відповідним позовом прокурор зазначав, що громадянин ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагенства у Харківській області з заявою від 18.11.2013, в якій просив надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 39,1га для ведення фермерського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області для подальшої передачі в оренду.

Згідно з заявою до неї заявник додав наступні документи: викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; інформацію про віднесення земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення державної власності (довідка по формі 6-зем станом на 01.01.2013); копію паспорту громадянина України; копію ідентифікаційного коду; документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві (копія трудової книжки) або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (копія диплому); обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства (бізнес-план).

Наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області № ХА/6323381000:03:000/00000554 від 22.11.2013 громадянину ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду, зокрема, земельної ділянки, орієнтовною площею 39,1000 га, розташованої за межами населеного пункту с. Світле Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області (т.1 а.с.35).

В подальшому, наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1291-СГ від 18.06.2014 затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку, розташовану за межами населеного пункту с. Світле Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, з кадастровим номером 6323381000:03:000:0110, площею 35,8217га, за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства, строком на 49 років (т.1 а.с.36).

На виконання зазначених наказів, між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області (надалі- орендодавець) та ОСОБА_1 (надалі- орендар), 07.07.2014 було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки, загальною площею 35,8217га, кадастровий номер 6323381000:03:000:0110, строком на 49 років, який 24.07.2014 зареєстровано реєстраційною службою Красноградського районного управління юстиції Харківської області (т.1 а.с.37-39) .

Згідно пункту 14 вищевказаного договору, земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.

Відповідно до вказаного договору, орендар за письмовим погодженням з орендодавцем має право передавати земельну ділянку або її частину в суборенду.

В подальшому між ОСОБА_1 та СТОВ "Мрія" 01.07.2015р., тобто зі спливом трохи більше місяця, укладено договір суборенди цієї земельної ділянки, який 03.07.2015р. зареєстровано реєстраційною службою Красноградського районного управління юстиції Харківської області.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що передача спірної земельної ділянки відбулася із порушенням норм діючого законодавства, Первомайською місцевою прокуратурою 11.07.2017 було подано позовну заяву до Красноградського районного суду Харківської області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Фізичної особи - підприємця Томка Андрія Івановича та СТОВ "Мрія" про визнання незаконним та скасування наказів, визнання недійсними договору оренди та договору суборенди земельної ділянки, скасування їх державної реєстрації, повернення земельних ділянок.

Однак, ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 27.11.2018 у справі №626/1064/17 провадження у справі закрито з підстав непідсудності даного спору судам загальної юрисдикції, та його підвідомчості господарським судам.

Разом з тим, в процесі розгляду Красноградським районним судом Харківської області вказаного позову, ОСОБА_1 07.12.2017 було здійснено реєстрацію Фізичної - особи підприємця Томка Андрія Івановича.

В подальшому, 11.12.2017 між ОСОБА_1 та СТОВ "Мрія" було укладено угоду про дострокове розірвання договору суборенди землі від 01.07.2015р., яку 11.12.2017 зареєстровано сектором державної реєстрації Кегичівської районної державної адміністрації Харківської області.

01.06.2018 між Фізичною особою - підприємцем Томком Андрієм Івановичем (надалі орендар) та СТОВ "Мрія" (надалі - суборендар) було укладено договір суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 6323381000:03:000:0110 площею 35,8217га, яка знаходиться за межами населених пунктів Кирилівської сільської ради на території Красноградського району Харківської області, який 17.07.2018року зареєстровано державним реєстратором Красноградського районної державної адміністрації Харківської області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор наголошував, що дії Головного управління Держземагенства у Харківській області щодо надання ОСОБА_1 земельної ділянки згідно з наказом №1291-СГ від 18.06.2014 вважає незаконними, оскільки останнє, на його думку, розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання йому в оренду вищевказаної земельної ділянки, не провело належну перевірку та не пересвідчилось в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці.

Вказані дії Томка Андрія Івановича, на думку прокурора, свідчать про грубе порушення та ігнорування останнім норм діючого законодавства, оскільки, навіть після слухання справи по суті та обізнаністю з положеннями Закону України "Про фермерське господарство". Зокрема, щодо необхідності самостійного обробітку земель, переданих для створення фермерського господарства за спрощеною процедурою. Томко Андрій Іванович зареєструвався як фізична особа підприємець, розірвав раніше укладений з СТОВ "Мрія" договір суборенди від 01.07.2015р., та вже як фізична особа підприємець згідно з договором суборенди від 01.06.2018 повторно передав СТОВ "Мрія" в суборенду земельну ділянку.

На думку прокурора, такі дії Томка Андрія Івановича свідчить про єдину мету - розширення земельного банку вже раніше створеного СТОВ "Мрія", що прямо суперечить Закону України "Про фермерське господарство".

За наведених обставин, прокурор вважав, що наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області №1291-СГ від 18.06.2014 підлягає скасуванню як незаконний, а укладені договори оренди та суборенди визнанню недійсними зі скасуванням їх державної реєстрації та поверненням Фізичною особою - підприємцем Томком Андрієм Івановичем земельної ділянки.

Вказані обставини і стали підставою для звернення керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича, СТОВ "Мрія", в якій просив суд:

Справа розглядалась судами всіх трьох інстанцій, та за результатами нового розгляду рішенням господарського суду Харківської області від 24.07.2023 у даній справі позов керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області задоволено частково, з підстав викладених вище (т.5 а.с.13-32).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судова колегія зазначає, що згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Госпдарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17).

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

У судовому процесі, зокрема в господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Подібний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц та від 27.02.2019 у справі №761/3884/18.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Зміст частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

В даному випадку, на думку прокурора, порушення інтересів держави полягає в тому, що Головним управлінням Держземагенства у Харківської області протиправно передано в довгострокову оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення громадянину ОСОБА_1 , а останній, отримавши її, передав в суборенду СТОВ "Мрія". Внаслідок зазначених обставин СТОВ "Мрія" отримало в користування земельну ділянку без обов`язкової процедури проведення земельних торгів (аукціону). Прокурор вказує, що вводячи державу в оману, Томко Андрій Іванович розширює земельний банк СТОВ "Мрія", тим самим ухиляючись від процедури земельних торгів, що в свою чергу призводить до ненадходження у відповідних розмірах грошових коштів до бюджету.

Як свідчать матеріали справи, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області створено на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 5 від 14.01.2015 При цьому, в даному випадку ГУ Держгеокадастру у Харківській області є правонаступником ГУ Держземагенства у Харківській області.

Відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України та Положення про ГУ Держгеокадастру в Харківській області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29.09.2016 №333, ГУ Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення на території області.

Прокурор вказує, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області неналежним чином виконує покладені на нього функції, що призвело до незаконної передачі земельної ділянки Томку Андрію Івановичу, а останнім в подальшому СТОВ "Мрія".

У зв`язку з вищевикладеним, а також враховуючи те, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, у т.ч. законності укладення цивільно-правових угод з цих питань, і зазначений орган визначено прокурором як відповідача, даний позов заявлено прокурором самостійно.

Правомірність таких дій прокурора також підтверджується правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 23.05.2018 у справі № 389/29/17 та від 22.05.2019 у справі № 366/2648/16.

Таким чином, прокурор виконав вимоги статті 53 Господарського процесуального кодексу України та належним чином обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом в межах даної справи.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Положеннями статті 22 Земельного Кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 Земельного кодексу України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Частинами 1, 2 статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Згідно зі статтею 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Частинами другою, третьою статті 123 Земельного кодексу України встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 № 973-IV (надалі - Закон № 973-IV) та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).

У спірних правовідносинах Закон № 973-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц).

Частинами 1 та 2 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (станом на момент прийняття 2-м відповідачем оскаржуваного наказу) унормовано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Статтею 8 названого Закону встановлено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Таким чином, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства

За умовами статті 5 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Таким чином, спеціальний Закону України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального щодо до статті 123 Земельного кодексу України.

За змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

З матеріалів справи вбачається, що до позовної заяви прокурором було додано заяву ОСОБА_1 від 18.11.2013 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 39,1 га для ведення фермерського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області для подальшої передачі в оренду. Серед додатків заяви ОСОБА_1 зазначено: 1) викопіювання з кадастрової карти (плану); 2) довідку по формі 6-зем станом на 01.01.2013 року; 3) копію паспорту громадянина України; 4) копію ідентифікаційного коду; 5) документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі; 6) обґрунтування розмірів земельної ділянки.

Водночас, як вірно встановлено місцевим господарським судом, з доданого ОСОБА_1 до заяви від 18.11.2013 обґрунтування вбачається, що воно викладене у формі окремого документу, не є складовою частиною заяви про виділення землі і в них лише висловлюється переконання про можливість використання земельної ділянки без зазначення площі.

Також, ОСОБА_1 не підтверджено наявності в нього необхідної матеріально-технічної бази для обробки такої площі землі (найманих працівників, сільськогосподарської техніки (відсутність зареєстрованої за ОСОБА_1 власної сільськогосподарської техніки для обробітку землі підтверджується листом Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 11.04.2017 №3.1/2751).

В обґрунтуваннях також не зазначено даних щодо членів сім`ї, з числа яких останній би планував в подальшому створити фермерське господарство, а також не підтверджено наявність ресурсів для залучення найманих працівників чи оренду сільськогосподарської техніки.

Окрім викладеного, місцевим господарським судом обґрунтовано встановлено, що ОСОБА_1 до заяви не було додано відомостей щодо наявної у нього відповідної аграрної освіти або досвіду роботи у сільському господарстві, що в свою чергу є також порушенням приписів постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження переліку документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві від 12.08.2015 № 584. До заяви було додано лише копію диплому серії ДТ № 785775 від 29.06.1982, виданого Красноградським технікумом механізації сільського господарства імені Тимошенка, про те, що ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію техніка-електрика за спеціальністю електрифікація, що немає відношення до освіти в галузі аграрного сектору, в тому числі ведення сільського (фермерського) господарства.

Проте, незважаючи на вищевикладені невідповідності заяви вимогам законодавства, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області під час розгляду заяви від 18.11.2013 без урахування відповідності її розміру трудовим та виробничим ресурсам безпідставно використано спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілей, визначених Законом України Про фермерське господарство, не перевірено можливість самостійно ним та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, чи мав (має) він власну техніку для обробітку землі, ресурси для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, чи мав ОСОБА_1 потенційних контрагентів, ресурси яких він може на договірних засадах залучити для ведення фермерського господарства, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданій земельній ділянці.

Розмір земельної ділянки має відповідати трудовим та виробничим ресурсам, які має особа, що отримує землю для подальшого створення фермерського господарства.

Разом з тим, за ОСОБА_1 не було зареєстровано жодної сільськогосподарської техніки, а реєстрація його в якості фізичної особи підприємця відбулась через два роки після отримання земельної ділянки і лише після пред`явлення прокурором у 2017 році позову в порядку цивільного судочинства, що також свідчить про відсутність у нього дійсного волевиявлення на створення фермерського господарства, відсутність спроможності вести фермерське господарство, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Окрім викладеного, відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на створення та ведення фермерського господарства додатково підтверджується фактом повторної передачі земельної ділянки в суборенду СТОВ Мрія на підставі договору суборенди від 01.06.2018, але вже як фізичною особою-підприємцем Томко А.І.

Зазначені обставини Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області і не були враховані. Останнє, розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання йому в оренду спірних земельних ділянок, не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці.

Тому, враховуючи, що Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області не було дотримано обов`язкових умов при передачі 1-му відповідачу в оренду для ведення фермерського господарства земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що отримання у користування ОСОБА_2 земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності за спрощеною процедурою без проведення земельних торгів здійснене з порушенням норм чинного законодавства.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановлений законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За умовами частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

За змістом частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 134 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як встановлено судом, спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності передані в оренду відповідачу-1 з порушенням норм земельного законодавства, а саме поза процедурою земельних торгів.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Пунктами "б", "ґ" статті 5 Земельного кодексу України унормовано, що земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю.

Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.

Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).

У постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що неконкурентне надання землі у користування не відповідає зазначеним принципам.

Разом з тим, згідно з частинами 1 та 2 статті 228 Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до Висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, передбачених частинами 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України и, договір оренди земельної ділянки, укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою, відповідно до частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

У постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19 зазначено, якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до частин першої, другої статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Враховуючи, що спірний договір оренди землі від 07.07.2014 укладений без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених частиною другою статті 134 Земельного кодексу України, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, такий договір згідно з частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц звертала увагу, що якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений в частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзаці 12 частини 2 вказаної статті).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постанові від 15.09.2020 у справі №469/1044/17.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

За наведених обставин, судова колегія дійшла висновку про те, що позовна вимога прокурора про визнання недійсним укладеного 07.07.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 договору оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 35,8217 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6462524 від 24.07.2014 задоволенню не підлягає, оскільки такий правочин є нікчемний в силу положень частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням предмета та підстав позову, місцевий господарський суд дійшов неправильного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним укладеного 07.07.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 договору оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 35,8217 га, крім того, помилково виходив з інших мотивів (звернення прокурором з позовом в межах строку позовної давності), у зв`язку із чим оскаржуване рішення необхідно скасувати у вказаній частині, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Щодо позовних вимог прокурора в частині визнання недійсним укладеного 01.06.2018 між Фізичною особою-підприємцем Томком Андрієм Івановичем та СТОВ "Мрія" договору суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 35,8217 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 27162789 від 17.07.2018, судова колегія зазначає наступне.

Під час апеляційного перегляду даної справи, судовою колегією було встановлено нікчемність договору оренди сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 35,8217 га укладеного 07.07.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 в силу положень частини 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України.

При цьому, судова колегія зауважує, що нікчемний договір оренди земельної ділянки від 07.07.2014 не породжує жодних правових наслідків, зокрема, не надає майнові права на об`єкт оренди (земельну ділянку, кадастровий номер 6323381000:03:000:0110) ОСОБА_1 , а від підписання нікчемного договору оренди, право оренди (і відповідно право передачі в суборенду) у вказаної особи не виникло.

Відповідно до частини 6 статті 93 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.

Таким чином, договір суборенди може бути укладений на підставі дійсного договору оренди та є похідним від вказаного (нікчемного) договору оренди. Тобто право на укладання договору суборенди земельної ділянки має лише особа, якій належать майнові права на цю ділянку (право оренди), що узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 19.01.2022р. у справі №910/599/21.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявності підстав для визнання спірного договору суборенди недійсним, однак з мотивів викладених у даній постанові.

Щодо позовних вимог прокурора про зобов`язання фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича повернути, а Головне управління Держгеокадастру у Харківської області прийняти земельну ділянку загальною площею 35,8218 га, що знаходиться за адресою: Кирилівська сільська рада Красноградського району Харківської області, кадастровий номер: 6323381000:03:000:0110 вартістю 1245452,18грн., судова колегія зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у даній справі зазначено, що з комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 973-IV можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Хоча земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

Під час апеляційного перегляду даної справи колегією суддів встановлено, що після отримання Томком Андрієм Івановичем земельної ділянки з кадастровим номером 6323381000:03:000:0110, загальною площею 35,8217, останнім 07.12.2017 було здійснено реєстрацію Фізичної - особи підприємця Томка Андрія Івановича на базі вищевказаної земельної ділянки.

Отже, після реєстрації фізична особа-підприємець Томко Андрій Іванович був землекористувачем спірної земельної ділянки.

З матеріалів справи вбачається, що 1-ий, 2-ий та 3-ий відповідачі у відзивах на позовну заяву прокурора наголошували на застосуванні до позовних вимог прокурора строків позовної давності (т.4 а.с.14-17,135-138,143-146,165-167,170-172)

При ухваленні оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що про наявність правопорушень у спірних правовідносинах прокурору стало відомо 14.06.2017року, тобто після надходження до органів прокуратури копій відповідних наказів, договорів та документів щодо передачі у користування Томку А.І. земельної ділянки державної власності, таким чином, строк звернення прокурора з позовом був до 15.06.2020 року, отже, прокурор звернувся до суду з відповідним позовом в межах строку позовної давності.

Проте, судова колегія вважає вказані висновки суду передчасними з огляду на наступне.

Так, відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовну давність визначено, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 Цивільного кодексу України).

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідне узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, в постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 905/1331/18.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, за загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи-носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право.

Прокурором заявлено позовну вимогу про зобов`язання фізичної особи підприємця Томка Андрія Івановича повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківської області земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 35,8218 га, кадастровий номер 6323381000:03:000:0110.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

У постанові Верховного Суду від 11.01.2023 у справі № 924/820/21 викладено правовий висновок, про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Положеннями частини 2 статті 153 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц викладено висновок: "зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок".

Зазначений висновок уточнено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц шляхом викладення його першого речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна. Права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що 1-ий відповідач отримав у користування за договором оренди земельну ділянку сільськогосподарського призначення з порушенням земельного законодавства. А тому враховуючи нікчемність договору оренди, фізична особа підприємець Томко А.В. незаконно користується спірною земельною ділянкою за відсутності належних правових підстав.

Тобто, земельна ділянка 35,8217 га, кадастровий номер 6323381000:03:000:0110 із власності орендодавця не вибувала, а тому йому, як власнику нерухомого майна, належать права володіння, користування та розпорядження зазначеними ділянками.

Фізична особа підприємець Томко А.В. є лише її фактичним користувачем, який порушує права власника майна.

Відсутність у орендаря правових підстав для користування земельними ділянками свідчить про те, що він володіє ними незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном.

Тому позов про повернення земельних ділянок в даному випадку є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц зазначено, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 Цивільного кодексу України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів, відповідно. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 Цивільного кодексу України). Вказані приписи поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 Цивільного кодексу України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 Цивільного кодексу України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 Цивільного кодексу України). Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.03.2018 у справі №607/15489/15-ц позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення (пункт 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав").

Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

За таких обставин даний позов є негаторним і позовна давність до вимог такого позову не застосовується, проте, місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки вказаним обставинам.

Разом з тим, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру речових прав від 03.05.2023 за кадастровим номером земельної ділянки: 6323381000:03:000:0110 за об`єктом права встановлено, що власником зазначеної земельної ділянки є Красноградська міська рада відповідно до акту приймання передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, що виданий 04.02.2021, про що 27.01.2023 державним реєстратором внесено відповідний запис. Також з вищевказаного витягу вбачається, що Красноградська міська рада є орендодавцем земельної ділянки за кадастровим номером 6323381000:03:000:0110 за оспорюваним договором оренди від 07.07.2014

Як було зазначено вище, негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 Земельного кодексу України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

Відповідно до позовних вимог прокурор просить повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6323381000:03:000:0110 державі, яка не є власником спірних земельних ділянок.

Тобто, в даному випадку позов заявлено не в інтересах власника земельних ділянок.

Крім того, судова колегія зауважує, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру речових прав від 03.05.2023 за кадастровим номером земельної ділянки: 6323381000:03:000:0110 за об`єктом права встановлено, що орендарем земельної ділянки є Фермерське господарство "Томко" (код ЄДРПОУ 44578316).

Проте, прокурором заявлена позовна вимога про зобов`язання фізичної особи- підприємця Томка Андрія Івановича повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, в той час коли користувачем спірної земельної ділянки є Фермерське господарство "Томко".

Тобто, вказана позовна вимога заявлена до неналежного відповідача, а тому відсутні правові підстави для її задоволення.

За наведених обставин, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для зміни оскаржуваного рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2023 у справі №922/3013/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання Фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича повернути, а Головне управління Держгеокадастру у Харківської області прийняти земельну ділянку загальною площею 35,8217га, що знаходиться за адресою: Кирилівська сільська рада Красноградського району Харківської області, кадастровий номер: 6323381000:03:000:0110 вартістю 1245452,18грн., виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 31 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських судів про якість судових рішень, щоб мати ознаки високої якості, судове рішення повинно сприйматися сторонами по справі та суспільством у цілому як результат правильного застосування юридичних норм, справедливого судового процесу та належної оцінці фактів, а також як таке, що може бути ефективно виконаним. Лише в цьому випадку сторони будуть упевнені, що їхню справу розглянуто й вирішено належним чином, а громадськість сприйме ухвалене рішення як фактор відновлення суспільної злагоди.

Пунктом 38 Висновку визначено, що при викладені мотивів прийняття рішення слід відповісти на аргументи сторін, тобто окремий пункт вимог та аргументи захисту. Це є важливою гарантією, яка дає можливість сторонам переконатись в тому, що їхні доводи були вивчені, а отже, суддя взяв їх до уваги.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що господарським судом першої інстанції при розгляді даної справи та ухваленні оскаржуваного рішення не було прийнято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть даного спору, свідчить про не з`ясування судом всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

З огляду на вищевикладене, оскільки місцевий господарський суд не забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича підлягає частковому задоволенню з підстав викладених в мотивувальній частині постанови, апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2023 у справі №922/3013/19 в оскаржуваній частині підлягає частковому скасуванню та зміні в його мотивувальній частині, з підстав наведених у даній постанові.

Враховуючи висновок апеляційного суду про зміну мотивувальної частини оскаржуваного рішення із залишенням без змін його резолютивної частини, відповідно до приписів статті 129 ГПК України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника - фізичну особу-підприємця Томка Андрія Івановича.

Керуючись ст. 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, п. 4 ч.1 ст. 277, ст. ст. 282-284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича задовольнити частково.

2. Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної залишити без задоволення.

3. Рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2023 у справі №922/3013/19 скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним укладеного 07.07.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 договору оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 35,8217га, що розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №6462524 від 24.07.2014, та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

4. Змінити рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2023 у справі №922/3013/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання Фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича повернути, а Головне управління Держгеокадастру у Харківської області прийняти земельну ділянку загальною площею 35,8217га, що знаходиться за адресою: Кирилівська сільська рада Красноградського району Харківської області, кадастровий номер: 6323381000:03:000:0110 вартістю 1245452,18грн., виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

5. В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 24.07.2023 у справі №922/3013/19 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 16.11.2023

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя О.В. Плахов

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя Н.О. Мартюхіна


Суд	Східний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	06.11.2023
Оприлюднено	20.11.2023
Номер документу	114991749
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин

Плахов Олексій Вікторович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 06.11.2023 по справі 922/3013/19СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —922/3013/19

Постанова від 06.11.2023

Постанова
від 06.11.2023 по справі 922/3013/19
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД