Постанова

від 09.10.2024 по справі 922/3013/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/3013/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Багай Н.О., Зуєва В.А.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Костюк О.В.,

Головного управління Держгеокадастру

у Харківській області - не з`явився,

Фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича - Вінніченка В.А.,

Сільськогосподарського товариства з обмеженою

відповідальністю «Мрія» - не з`явився,

Красноградської міської ради - не з`явився,

Фермерського господарства «Томко» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.11.2023 (у складі колегії суддів: Плахов О.В. (головуючий), Бородіна Л.І., Мартюхіна Н.О.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 24.07.2023 (суддя Калініченко Н.В.) в частині відмови у задоволенні позову

касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.11.2023 (у складі колегії суддів: Плахов О.В. (головуючий), Бородіна Л.І., Мартюхіна Н.О.)

у справі № 922/3013/19

за позовом Керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія»;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Головного управління Держгеокадастру у Харківській області - Красноградської міської ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича - Фермерського господарства «Томко»,

про визнання незаконним і скасування наказу, визнання недійсними договорів, скасування державної реєстрації та зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року Керівник Первомайської місцевої прокуратури Харківської області (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру), Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Томка Андрія Івановича, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» (далі - СТОВ «Мрія»), у якому просив:

- визнати незаконним і скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Харківській області від 18.06.2014 № 1291-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду»;

- визнати недійсним договір оренди землі від 07.07.2014, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та Томком А.І. , щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 35,8217 га, яка розташована за межами населеного пункту на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 24.07.2014 № 6462524;

- визнати недійсним договір суборенди зазначеної земельної ділянки від 01.06.2018, укладений між ФОП Томко А.І. та СТОВ «Мрія», скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 17.07.2018 № 27162789;

- зобов`язати ФОП Томка А.І. повернути, а ГУ Держгеокадастру прийняти земельну ділянку загальною площею 35,8218 га, що знаходиться за адресою: Кирилівська сільська рада Красноградського району Харківської області, кадастровий номер 6323381000:03:000:0110, вартістю 1 245 452,18 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано обставинами порушення вимог законодавства при передачі спірної земельної ділянки в оренду Томку А.І., оскільки в цьому випадку відповідачем у пільговому порядку отримано землю для ведення фермерського господарства за відсутності у нього наміру і ресурсу самостійно здійснювати господарську діяльність на спірній земельній ділянці та з метою її передачі в користування іншій особі.

Підстав для представництва інтересів держави в суді прокурор обґрунтував тим, що порушення інтересів держави полягає в недотриманні ГУ Держземагенства вимог законодавства, що призвело до незаконної передачі земельної ділянки у користування Томку А.І. , а у подальшому - в суборенду СТОВ «Мрія» без проведення земельних торгів (аукціону). Отже, позов спрямовано на відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання.

Також зазначено, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - ГУ Держгеокадастру є відповідачем у цій справі, у зв`язку із чим прокурор звернувся до суду з цим позовом самостійно та набув статусу позивача.

Водночас прокурор просив визнати поважними причини пропуску позовної давності, наголошуючи на тому, що про порушення інтересів держави він дізнався в червні 2017 року після надходження інформації та документів від ГУ Держгеокадастру.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.10.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.01.2021, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 14.03.2023 постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 та рішення господарського суду Харківської області від 06.10.2020 в частині відмови в позові про визнання недійсними договорів оренди та суборенди, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції; в решті рішення та постанову у частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області від 18.06.2014 № 1291-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» залишено без змін з мотивів, викладених у цій постанові.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.07.2023 позов задоволено частково. Визнано недійсними договір оренди та договір суборенди, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.11.2023 рішення Господарського суду Харківської області від 24.07.2023 скасовано у частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним укладеного 07.07.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та Томком А.І. договору оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 35,8217га, що розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 24.07.2014 № 6462524, та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Змінено рішення Господарського суду Харківської області від 24.07.2023 у частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання ФОП Томка А.І. повернути, а ГУ Держгеокадастру прийняти земельну ділянку загальною площею 35,8217га, що знаходиться за адресою: Кирилівська сільська рада Красноградського району Харківської області, кадастровий номер: 6323381000:03:000:0110, вартістю 1 245 452,18 грн, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у грудні 2023 року Заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просив скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.11.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 24.07.2023 у частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди, договору суборенди та зобов`язання ФОП Томка А.І. повернути, а ГУ Держгеокадастру прийняти земельну ділянку загальною площею 35,8217га, що знаходиться за адресою: Кирилівська сільська рада Красноградського району Харківської області, кадастровий номер: 6323381000:03:000:0110, вартістю 1 245 452,18 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов прокурора задовольнити. Судовий збір, сплачений за подання позову, двох апеляційних скарг, двох касаційних скарг відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури за рахунок відповідачів.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С., від 18.12.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 922/3013/19 за касаційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.01.2024.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у грудні 2023 року ФОП Томко А.І. подав касаційну скаргу, у якій (з урахуванням нової редакції касаційної скарги), посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК, просив змінити постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.11.2023 у частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі від 07.07.2014, не передаючи справу на новий розгляд, а також скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 24.07.2023 у частині, залишеній без змін, щодо визнання недійсним договору суборенди від 01.06.2018, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 17.07.2018 № 27162789.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С., від 21.12.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 922/3013/19 за касаційною скаргою ФОП Томка А.І. з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.01.2024.

ГУ Держгеокадастру у відзиві на касаційну скаргу ФОП Томка А.І. просило зазначену касаційну скаргу задовольнити. Водночас ГУ Держгеокадастру просило провести судове засідання за відсутності його представника.

Прокурор у відзиві на касаційну скаргу ФОП Томка А.І. просив залишити зазначену касаційну скаргу без задоволення та задовольнити касаційну скаргу прокурора.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2024 зупинено касаційне провадження у справі № 922/3013/19 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 925/1133/18.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.07.2024 поновлено провадження у справі № 922/3013/19 та призначено касаційні скарги до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09.10.2024

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2024 справу № 922/3013/19 передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Берднік І.С. - головуючий, Багай Н.О., Зуєв В.А., у зв`язку з перебуванням судді Міщенка І.С. у відрядженні.

ГУ Держгеокадастру, СТОВ «Мрія», Красноградська міська рада, ФГ «Томко» в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок сторін, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторін про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв, окрім ГУ Держгеокадастру, зазначених учасників справи щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційних скарг по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора, ФОП Томка А.І., дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що Томко А.І. звернувся до Головного управління Держземагенства у Харківській області з заявою від 18.11.2013, в якій просив надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 39,1 га для ведення фермерського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області для подальшої передачі в оренду.

Згідно з заявою до неї заявник додав наступні документи: викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; інформацію про віднесення земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення державної власності (довідка по формі 6-зем станом на 01.01.2013); копію паспорта громадянина України; копію ідентифікаційного коду; документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві (копія трудової книжки) або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (копія диплому); обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства (бізнес-план).

Наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області від 22.11.2013 № ХА/6323381000:03:000/00000554 громадянину Томку А.І. було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду, зокрема, земельної ділянки, орієнтовною площею 39,1000 га, розташованої за межами населеного пункту с. Світле Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області.

Згідно з наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області від 18.06.2014 № 1291-СГ затверджено проект землеустрою та надано Томку А.І. в оренду земельну ділянку, розташовану за межами населеного пункту с. Світле Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, з кадастровим номером 6323381000:03:000:0110, площею 35,8217га, за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства, строком на 49 років.

На виконання зазначених наказів 07.07.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області (орендодавець) та Томком А.І. (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 35,8217 га, кадастровий номер 6323381000:03:000:0110, строком на 49 років, за яким земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства. Цей договір 24.07.2014 зареєстровано реєстраційною службою Красноградського районного управління юстиції Харківської області

За умовами цього договору оренди, орендар, зокрема, за письмовим погодженням з орендодавцем має право передавати земельну ділянку або її частину в суборенду.

У подальшому 01.07.2015 між Томком А.І. та СТОВ «Мрія» укладено договір суборенди цієї земельної ділянки, який 03.07.2015 зареєстровано реєстраційною службою Красноградського районного управління юстиції Харківської області.

Зважаючи на те, що передача спірної земельної ділянки відбулась із порушенням норм діючого законодавства, Керівник Первомайської місцевої прокуратури Харківської області 11.07.2017 звернувся до Красноградського районного суду Харківської області з позовом в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру, Томка А.І. та СТОВ «Мрія» про визнання незаконним та скасування наказів, визнання недійсними договору оренди та договору суборенди земельної ділянки, скасування їх державної реєстрації, повернення земельних ділянок.

Ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 27.11.2018 провадження у справі № 626/1064/17 закрито, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

У процесі розгляду Красноградським районним судом Харківської області справи № 626/1064/17 Томко А.І. 07.12.2017 зареєструвався як фізична особа-підприємець.

11.12.2017 між Томком А.І. та СТОВ «Мрія» укладено угоду про дострокове розірвання договору суборенди землі від 01.07.2015, яку 11.12.2017 зареєстровано сектором державної реєстрації Кегичівської районної державної адміністрації Харківської області.

01.06.2018 між ФОП Томком А.І. (орендар) та СТОВ «Мрія» (суборендар) укладено договір суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 6323381000:03:000:0110 площею 35,8217га, яка знаходиться за межами населених пунктів Кирилівської сільської ради на території Красноградського району Харківської області; договір зареєстровано 17.07.2018 державним реєстратором Красноградського районної державної адміністрації Харківської області.

Предметом позову у справі, що розглядається, є вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру, ФОП Томка А.І., СТОВ «Мрія», про визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області від 18.06.2014 № 1291-СГ; визнання недійсним договору оренди від 07.07.2014; визнання недійсним договору суборенди від 01.06.2018 та зобов`язання ФОП Томка А.І. повернути земельну ділянку, обґрунтовані тим, що ГУ Держгеокадастру, вирішуючи питання надання в оренду Томку А.І. земельної ділянки для ведення фермерського господарства, не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці.

Також прокурор зазначив, що дії Томка А.І. свідчать про грубе порушення та ігнорування останнім норм діючого законодавства, оскільки, навіть після слухання справи по суті та обізнаністю з положеннями Закону України «Про фермерське господарство», у тому числі щодо необхідності самостійного обробітку земель, переданих для створення фермерського господарства за спрощеною процедурою, Томко А.І. зареєструвався як фізична особа - підприємець, розірвав раніше укладений зі СТОВ «Мрія» договір суборенди від 01.07.2015 та вже як фізична особа - підприємець згідно з договором суборенди від 01.06.2018 повторно передав СТОВ «Мрія» в суборенду земельну ділянку з метою розширення земельного банку цього товариства, що прямо суперечить Закону України «Про фермерське господарство».

Суди розглядали справу неодноразово.

Верховний Суд, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій у частині відмови у позові про визнання недійсними договорів оренди та суборенди, скасування державної реєстрації і повернення земельної ділянки та передаючи справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, у постанові від 14.03.2023 зазначив, що попередні судові інстанції, обмежившись посиланням на те, що прокурором пропущено позовну давність для звернення до суду з відповідним позовом без поважних причин, а також те, що прокурор відповідно до положень Закону України «Про прокуратуру» мав достатні правові підстави та можливість з`ясувати всі обставини щодо порушення відповідачами вимог земельного законодавства і звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності, належним чином не вирішили клопотання прокурора про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, не надали відповідної правової оцінки наведеним у ньому обставинам та наданим на їх підтвердження доказам, а також не навели обґрунтування, за якими такі доводи і докази не приймають до уваги; обставин того, що прокуратура неналежно виконувала свої повноваження та покладені на неї законом обов`язки суди достеменно не установили.

За результатами нового розгляду справи суд першої інстанції позов задовольнив у частині визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельної ділянки, а в решті позову відмовив та мотивував таке рішення тим, що прокурором доведено наявність тих обставин, з яким закон пов`язує визнання договорів недійсними. Водночас, суд дійшов висновку, що повернення в натурі земельної ділянки ГУ Держгеокадастру є неможливим, оскільки в силу Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 була змінена як форма власності, так і власник земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 07.07.2014 скасував і відмовив у задоволенні цієї вимоги, а також змінив рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ФОП Томка А.І. повернути, а ГУ Держгеокадастру прийняти спірну земельну ділянку, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови суду апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції виходив із такого:

- ГУ Держгеокадастру під час розгляду заяви Томка А.І. від 18.11.2013 про надання в оренду земельної ділянки безпідставно використало спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілей, визначених Законом України «Про фермерське господарство», оскільки не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці;

- за Томко А.І. не було зареєстровано жодної сільськогосподарської техніки, а реєстрація його як фізичної особи - підприємця відбулася через два роки після отримання земельної ділянки і лише після пред`явлення прокурором у 2017 році позову в порядку цивільного судочинства, що також свідчить про відсутність у нього дійсного волевиявлення на створення фермерського господарства, відсутність спроможності вести фермерське господарство, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства;

- відсутність волевиявлення Томка А.І. на створення та ведення фермерського господарства додатково підтверджується фактом повторної передачі земельної ділянки в суборенду СТОВ «Мрія» на підставі договору суборенди від 01.06.2018, але вже як ФОП Томко А.І.;

- отримання ОСОБА_2 у користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності за спрощеною процедурою без проведення земельних торгів здійснене з порушенням норм чинного законодавства;

- оскільки оспорюваний договір оренди землі від 07.07.2014 укладений без дотримання конкурентних засад, за відсутності для цього підстав, визначених частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК), тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, такий договір згідно з частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) є нікчемним, тому відсутні підстави для визнання його недійсним в судовому порядку;

- нікчемний договір оренди земельної ділянки від 07.07.2014 не породжує жодних правових наслідків, зокрема, не надає майнові права на об`єкт оренди (земельну ділянку, кадастровий номер 6323381000:03:000:0110) Томку А.І., а від підписання нікчемного договору оренди, право оренди (і відповідно право передачі в суборенду) у цієї особи не виникло, тому наявні підстави для визнання договору суборенди від 01.06.2018 недійсним, проте з мотивів, наведених у постанові апеляційного суду;

- позов про повернення земельних ділянок в даному випадку є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним і позовна давність до вимог такого позову не застосовується;

- відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру речових прав від 03.05.2023 за кадастровим номером земельної ділянки: 6323381000:03:000:0110 за об`єктом права встановлено, що власником зазначеної земельної ділянки є Красноградська міська рада відповідно до акта приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, що виданий 04.02.2021, про що 27.01.2023 державним реєстратором внесено відповідний запис; також, як свідчить інформація з цього витягу, Красноградська міська рада є орендодавцем земельної ділянки з кадастровим номером 6323381000:03:000:0110 за договором оренди від 07.07.2014, що оспорюється прокурором у цій справі;

- відповідно до позовних вимог прокурор просить повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6323381000:03:000:0110 державі, яка не є власником спірних земельних ділянок, тобто в цьому випадку позов заявлено не в інтересах власника земельних ділянок;

- відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру речових прав від 03.05.2023 за кадастровим номером земельної ділянки: 6323381000:03:000:0110 за об`єктом права встановлено, що орендарем земельної ділянки є ФГ «Томко» (код ЄДРПОУ 44578316), проте прокурором заявлена позовна вимога про зобов`язання ФОП Томка А.І. повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, в той час коли користувачем спірної земельної ділянки є ФГ «Томко». Отже ця позовна вимога заявлена до неналежного відповідача, а тому відсутні правові підстави для її задоволення.

У поданій касаційній скарзі Заступник керівника Харківської обласної прокуратури в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень в частині відмови в задоволенні позовних вимог послався на те, що судами при вирішенні спору неправильно застосовано статті 1, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статті 116, 118, 121,123,134 ЗК, статті 230, 266 ЦК, порушено норми процесуального права, а саме статті 2, 4, 5, 11, 13-15, 73, 74, 76-79, 86, 162, 236, 237, 316 ГПК та не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 та у справі № 911/3677/17, від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 20.09.2023 у справі № 922/3204/19 щодо застосування частини 5 статті 267 ЦК; від 20.09.2023 у справі № 922/3204/19 щодо застосування частини 1 статті 230 ЦК; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 щодо застосування статті 131-1 Конституції України та статті 4 ГПК; від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, від 20.09.2023 у справі № 922/3204/19, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 16.10.2019 у справі № 365/65/16-ц та у постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15, від 11.05.2016 у справі № 6-2903цс15, від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16 щодо застосування статей 116, 118, 121,123,134 ЗК і статей 1, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство».

У поданій касаційній скарзі ФОП Томко А.І. в обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 29.09.2020 у справі № 814/2221/17, від 18.10.2018 у справі № 813/481/17, від 18.10.2018 у справі № 527/43/17, від 25.02.2019 у справі № 347/964/17, від 22.04.2019 у справі № 263/16221/17, від 12.10.2020 у справі № 815/203/17 щодо застосування статей 122, 123 ЗК; від 16.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, № 907/50/16, від 06.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012, від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18, від 11.08.2022 у справі № 910/16586/18, від 10.05.2018 у справі № 914/1708/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17, від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17, від 15.09.2020 у справі № 922/597/19 та постанові Верховного Суду України від 11.05.2016 у справі № 910/3723/14 щодо застосування статті 261 ЦК; у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 06.06.2023 у справі № 922/3120/19 щодо застосування частини 5 статті 267 ЦК.

Крім того, ФОП Томко А.І. у касаційній скарзі послався на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 134 ЗК, статті 228 ЦК, щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому, необхідно зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у частині відмови в задоволенні позовних вимог, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, Заступник керівника Харківської обласної прокуратури послався на те, що судами при вирішенні спору неправильно застосовано норми матеріального права та не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах:

- від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 та у справі № 911/3677/17, від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 20.09.2023 у справі № 922/3204/19 щодо застосування частини 5 статті 267 ЦК;

- від 20.09.2023 у справі № 922/3204/19 щодо застосування частини 1 статті 230 ЦК;

- від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 щодо застосування статті 131-1 Конституції України та статті 4 ГПК;

- від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, від 20.09.2023 у справі № 922/3204/19, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 16.10.2019 у справі № 365/65/16-ц та у постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15, від 11.05.2016 у справі № 6-2903цс15, від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16 щодо застосування статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК і статей 1, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство».

Так, у постановах Верховного Суду, на які послався прокурор у касаційній скарзі, щодо застосування приписів частини 5 статті 267 ЦК, узагальнено наведено висновки про те, що то позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити і від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Натомість у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин, у тому числі щодо нікчемності договору оренди, дійшов висновку, що позов про повернення земельних ділянок в цьому випадку є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним, до вимог за яким позовна давність не застосовується.

У постанові Верховного Суду від 20.09.2023 у справі № 922/3204/19, за встановлених обставин вчинення оспорюваного правочину під впливом омани відповідно до частини 1 статті 230 ЦК, суд визнав його недійсним та застосував відповідні наслідки його недійсності.

Проте у справі, що розглядається, такими підставами позов обґрунтовано не було, відповідні обставини ані суд першої, ані суд апеляційної інстанції не досліджували й таких обставин під час розгляду справи не встановлювали, натомість суд апеляційної інстанції встановив, що договір оренди, про визнання недійсним якого прокурор заявив вимоги, є нікчемним правочином, тобто недійсним в силу закону.

У справі № 633/408/18 (постанова від 20.06.2023) Велика Палата Верховного Суду навела висновки про те, що член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства.

Проте у справі № 922/3013/19, що розглядається, питання законності приватизації та/або передачі у власність земельної ділянки не було предметом позову і судового розгляду, а відтак і норми матеріального права при вирішенні спору у справі № 633/408/18 було застосовано з урахуванням спірних правовідносин і встановлених у цій справі обставин.

У постановах Верховного Суду та Верховного Суду України, на які послався прокурор у касаційній скарзі, щодо застосування приписів статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК і статей 1, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство», узагальнено наведено висновки про те, що землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі з певною метою, а тому в кожному конкретному випадку орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника з метою недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами. Право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Порушення такого порядку та правил надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства є підставою для застосування відповідних правових наслідків.

Водночас у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції при вирішенні спору установив, що отримання ОСОБА_2 у користування спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності за спрощеною процедурою без проведення земельних торгів здійснене з порушенням норм чинного законодавства; договір оренди землі від 07.07.2014 укладений без дотримання конкурентних засад, за відсутності для цього підстав, визначених частиною 2 статті 134 ЗК, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, отже, за встановлених у цій справі фактичних обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про нікчемність такого правочину відповідно до частин 1, 2 статті 228 ЦК.

При цьому наведене не дає підстав вважати, що такі висновку суду апеляційної інстанції у справі № 922/3013/19, що розглядається, не відповідають або суперечать висновкам, сформованим у зазначених скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду та Верховного Суду України, щодо застосування саме приписів статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК і статей 1, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство».

Разом із тим у касаційній скарзі ФОП Томко А.І. обґрунтував підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, тим, що суд апеляційної інстанції при вирішенні спору не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах:

- від 29.09.2020 у справі № 814/2221/17, від 18.10.2018 у справі № 813/481/17, від 18.10.2018 у справі № 527/43/17, від 25.02.2019 у справі № 347/964/17, від 22.04.2019 у справі № 263/16221/17, від 12.10.2020 у справі № 815/203/17 щодо застосування статей 122, 123 ЗК;

- від 16.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, № 907/50/16, від 06.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012, від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18, від 11.08.2022 у справі № 910/16586/18, від 10.05.2018 у справі № 914/1708/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17, від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17, від 15.09.2020 у справі № 922/597/19 та постанові Верховного Суду України від 11.05.2016 у справі № 910/3723/14 щодо застосування статті 261 ЦК;

- від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 06.06.2023 у справі № 922/3120/19 щодо застосування частини 5 статті 267 ЦК.

Так, посилання скаржника на постанови Верховного Суду у справі № 814/2221/17 (адміністративний позов про визнання бездіяльності ГУ Держгеокадастру протиправною та зобов`язання вчинити дії), у справі № 813/481/17 (адміністративний позов про визнання протиправною відмову ГУ Держгеокадастру щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та зобов`язання повторно розглянути клопотання), у справі № 527/43/17 (адміністративний позов про визнання неправомірним та скасування рішення ради про затвердження містобудівної документації), у справі № 347/964/17 (адміністративний позов про визнання дій ради протиправними, визнання недійсними рішень та зобов`язання вчинити дії), у справі № 263/16221/17 (адміністративний позов про визнання неправомірною бездіяльності щодо не розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва та зобов`язання вчинити дії), у справі № 815/203/17 (адміністративний позов про визнання протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов`язання вчинити дії) є безпідставними, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, оскільки відрізняються нормативно-правовим регулюванням цих правовідносин, змістом, об`єктом та суб`єктним складом по відношенню до спірних правовідносин у справі № 922/3013/19.

У справах № 405/4999/15-ц, № 369/6892/15-ц, № 372/1387/13-ц, № 362/44/17, № 367/6105/16-ц, № 372/1036/15-ц, № 372/2592/15, № 907/50/16, № 914/3224/16, № 57/314-6/526-2012, № 916/2828/18, № 910/16586/18, № 902/326/16, № 922/1151/18, № 922/3120/19, № 914/1708/17, № 922/1084/17, № 910/16827/17, № 922/597/19, № 910/3723/14 висновками в яких скаржник також обґрунтовує наявність підстави для касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК, Верховний Суд і Верховний Суд України висловив правову позицію щодо початку перебігу та правових наслідків спливу позовної давності у спорах, відповідно, про: (1) про визнання недійсними рішення і державних актів на право власності на земельні ділянки та зобов`язання їх повернути; (2) про скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки та витребування їх з чужого незаконного володіння; (3) про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними державних актів, витребування земельних ділянок; (4) про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння; (5) про визнання недійсними та скасування рішень, витребування земельних ділянок із незаконного володіння; (6) про визнання недійсними розпоряджень та державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок; (7) про визнання недійсними розпоряджень обласної державної адміністрації та державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок; (8) про витребування з незаконного володіння цілісного майнового комплексу; (9) про витребування земельної ділянки; (10) про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників та скасування державної реєстрації змін до установчих документів; (11) про визнання права іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки; (12) про визнання недійсними свідоцтв на знак для товарів та послуг та зобов`язання вчинити дії; (13) про стягнення заборгованості; (14) про стягнення заборгованості; (15) про визнання недійсними договорів, скасування реєстрації та повернення ділянок; (16) про визнання недійсним договору оренди землі, зобов`язання повернути земельну ділянку; (17) про визнання недійсними договорів; (18) про визнання недійсним договору про спільну діяльність у будівництві житла; (19) про визнання недійсними договорів, повернення ділянок; (20) про визнання недійсними рішення, державних актів на право власності на землю, визнання відсутності права.

Тобто у цих справах Верховний Суд і Верховний Суд України навів правові висновки, зокрема, щодо строку, порядку обчислення та застосування до заявлених вимог позовної давності, у тому числі з огляду на предмет позову, який є відмінним від предмета позову у справі, яка розглядається. При цьому у кожній з наведених справ, які переглядалися Верховним Судом, норми щодо позовної давності (стаття 261, частина 5 статті 267 ЦК) застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмета доказування.

Разом із тим необхідно зазначити, що посилання скаржника в касаційній скарзі на загальні правові висновки Верховного Суду у наведених справах без вказівки на те, які саме норми права було неправильно застосовано судом апеляційної інстанції у справі, що розглядається, за відсутності посилання на обставини, які є подібними до обставин справи, що розглядається, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, а зміст зазначених скаржником постанов не свідчить про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.

Як зазначалося вище, у справі, що розглядається, за встановлених судом апеляційної інстанції обставин, позов прокурора про повернення земельних ділянок в цьому випадку є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним, до вимог за яким позовна давність не застосовується.

Отже, аналіз висновків, зроблених у постанові суду апеляційної інстанції у справі № 922/3013/19, у якій подано касаційні скарги, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, на які послалися скаржники у касаційних скаргах, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судом з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, що розглядається, зазначені скаржниками доводи про неправильне застосування судом апеляційної інстанції наведених норм матеріального та процесуального права з огляду на підстави оскарження є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду касаційних скарг як за доводами прокурора, так і за доводами ФОП Томка А.І.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК, за касаційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.11.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 24.07.2023 в частині відмови у задоволенні позову у справі № 922/3013/19 та за касаційною скаргою ФОП Томка А.І. у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.

За змістом касаційної скарги ФОП Томка А.І. підставою оскарження судових рішень у справі № 922/3013/19 є також приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Проте Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК.

Як свідчить зміст зазначеної норми, вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У касаційній скарзі ФОП Томко А.І. посилається на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 228 ЦК у подібних правовідносинах у спорі щодо визнання недійсним договору оренди землі.

При цьому скаржник посилається на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, за змістом яких, зокрема, якщо договір за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці другому частини 2 статті 134 ЗК, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з частинами 1, 2 статті 228 ЦК є нікчемним.

Водночас у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції при вирішенні спору на підставі встановлених фактичних обставин, застосувавши до спірних правовідносин зазначені вище норми матеріального права, у тому числі урахував висновки, викладені у зазначеній постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19 щодо застосування статті 134 ЗК і статті 228 ЦК у подібних правовідносинах, про що свідчить зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що касаційна скарга загалом не містить відповідних доводів щодо необхідності формування висновку стосовно застосування наведених скаржником норм права у подібних правовідносинах, як і не містить обґрунтування того, як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Разом із тим такі доводи скаржника лише зводиться до надання іншої оцінки доказам, на підставі яких суд апеляційної інстанції установив фактичні обставини при вирішенні спору, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК.

Отже, зважаючи на викладене, підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаної скаржником норми права у контексті спірних правовідносин немає.

Інші доводи касаційної скарги ФОП Томка А.І. не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги ФОП Томка А.І.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги ФОП Томка А.І. у частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на ФОП Томка А.І.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.11.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 24.07.2023 в частині відмови у задоволенні позову у справі № 922/3013/19.

2. Закрити касаційне провадження у справі № 922/3013/19 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича у частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

4. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.11.2023 у справі № 922/3013/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: Н.О. Багай

В.А. Зуєв