Постанова

від 14.11.2023 по справі 757/27147/21-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 757/27147/21-ц

провадження № 61-12608св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Міністерство юстиції України

третя особа - Інститут молекулярної біології і генетики Національної академії наук України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 липня 2022 року у складі судді Новака Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, третя особа - Інститут молекулярної біології і генетики Національної академії наук України, про визнання протиправним та скасування наказу.

В обґрунтування позову посилався на те, що колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції розглянуто скаргу Інституту молекулярної біології і генетики Національної академії наук України, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 04 листопада 2020 року за № 32423-33-20, на рішення № 49487832 від 01 листопада 2019 року, прийняте державним реєстратором комунального підприємства «Результат» м. Києва Синявським В. В. щодо реєстрації права власності ОСОБА_1 на об`єкт незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . За наслідками розгляду скарги колегією складено висновок від 24 листопада 2020 року, яким рекомендувала задовольнити скаргу в повному обсязі та скасувати рішення від 01 листопада 2019 № 49487832, прийняте державним реєстратором комунального підприємства «Результат» м. Києва Синявським В. В. На підставі зазначеного висновку Міністерством юстиції України складено наказ № 4581/5 від 30 грудня 2020 року, яким задоволено скаргу та скасовано указане рішення державного реєстратора. Позивач вважає, що наказ, виданий на підставі такого висновку, не може вважатися правомірним та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем порушено процедуру розгляду скарг у сфері державної реєстрації. Крім цього, Інститутом молекулярної біології і генетики Національної академії наук України не було підтверджено порушення саме його прав у результаті прийняття оскаржуваного рішення, а питання, порушені у скарзі, не належать до компетенції Міністерства юстиції України. Також позивач зауважує про неможливість розгляду скарги в зв`язку із пропуском строків на оскарження рішення державного реєстратора.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 4581/5 від 30 грудня 2020 року «Про задоволення скарги».

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 липня 2022 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 4581/5 від 30 грудня 2020 року «Про задоволення скарги».

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано процедурними порушеннями розгляду скарги. Зокрема суд послався на те, щонаказ Міністерства юстиції України № 4581/5 від 30 грудня 2020 року прийнятий з порушенням прав позивача на участь у розгляді скарги в сфері проведення державної реєстрації речових прав, що нівелює відповідні наслідки та обумовлює наявність достатніх і необхідних правових підстав для визнання протиправним та скасування спірного наказу.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Міністерство юстиції України звернулось до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 липня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18 серпня 2023 року Міністерство юстиції України через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

09 жовтня 2023 року ОСОБА_1 через представника - адвоката Шалденка Є. М. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

25 жовтня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що Інститут молекулярної біології і генетики Національної академії України є землекористувачем на праві постійного користування земельної ділянки з кадастровим номером № 8000000000:79:122:0027, загальною площею 4,0854 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , також він є замовником будівництва.

30 жовтня 2020 року Інститут молекулярної біології і генетики Національної академії України звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою, яка обґрунтовувалася тим, що, отримавши 24 вересня 2020 року інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (номер інформаційної довідки 225486523), заявник дізнався про безпідставне внесення відомостей про об`єкт нерухомого майна, реєстраційний № 1951941080000, незавершене будівництво, відсоток готовності 30 %, реєстрація права власності за ОСОБА_1 , що є порушенням прав скаржника на право користування земельною ділянкою, порушенням прав замовника будівництва.

Згідно з висновком від 24 листопада 2020 року, колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції рекомендувала скаргу Інституту молекулярної біології і генетики Національної академії наук України від 30 жовтня 2020 року задовольнити повністю; скасувати рішення від 01 листопада 2019 року № 49487832, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства «Результат» м. Києва Синявським В. В.

Наказом Міністерства юстиції України № 4581/5 від 30 грудня 2020 року «Про задоволення скарги» відповідно до частини 3 статті 26, пункту «а», пункту 2 частини 6 статті 37 Закон № 1952-IV, скаргу Інституту молекулярної біології і генетики Національної академії наук України від 30 жовтня 2020 року задоволено повністю; скасовано рішення від 01 листопада 2019 року № 49487832, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства «Результат» м. Києва Синявським В. В.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його правомірність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Якщо порушення своїх прав особа визначає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21)).

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, із того, що оскаржений наказ Міністерства юстиції України № 4581/5 від 30 грудня 2020 року прийнятий із порушенням прав позивача на участь у розгляді скарги в сфері проведення державної реєстрації речових прав.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками з наступних підстав.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, орган державної влади повинен бути утвореним у порядку визначеному Конституцією і законами України та зобов`язаний діяти на виконання вимог закону, за умов та обставин, визначених ним. Крім того, орган державної влади (суб`єкт владних повноважень) повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх, дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії та повинен обирати лише визначені законом засоби.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті другої Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав.

Пунктом 7 частини першої статті сьомої Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що Міністерство юстиції України здійснює розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України.

Згідно з частинами першою-третьою, дев`ятою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Міністерство юстиції України розглядає скарги, зокрема, на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір). Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю. Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 затверджено Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - Порядок), який визначає процедуру здійснення Мін`юстом та його територіальними органами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту (далі - скарги у сфері державної реєстрації).

Пунктом 2 Порядку (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом.

Розгляд скарг у сфері державної реєстрації на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту здійснюється колегіально, крім випадку, передбаченого цим Порядком.

Для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін`юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - колегії), положення про які затверджуються Мін`юстом. Склад колегій затверджується Мін`юстом чи відповідним територіальним органом.

За змістом пункту 5 Порядку Мін`юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме: оформлення скарги без дотримання вимог, визначених законом; наявність інформації про судове рішення про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору, про визнання відповідачем позову або затвердження мирової угоди сторін; наявність інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави; наявність рішення Мін`юсту чи його територіального органу з такого самого питання; здійснення Мін`юстом чи його територіальним органом розгляду скарги з такого самого питання від того самого скаржника; подання скарги особою, яка не має на це повноважень; закінчення встановленого законом строку подачі скарги; розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Мін`юсту чи його територіального органу.

Відповідно до пункту 6 Порядку якщо під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації відповідно до пункту 5 цього Порядку встановлено наявність підстав для відмови в її задоволенні, Мін`юст чи відповідний територіальний орган приймає не пізніше десяти робочих днів з дня її реєстрації рішення про відмову в задоволенні такої скарги із зазначенням мотивів такої відмови. Рішення про відмову у задоволенні скарги у сфері державної реєстрації з підстави оформлення її без дотримання вимог, визначених законом, не позбавляє скаржника права на повторне звернення з такою скаргою в межах визначеного законом строку.

У разі коли під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації відповідно до пункту 5 цього Порядку не виявлено підстав для відмови в її задоволенні чи підстав для пересилання її за належністю, Мін`юст чи відповідний територіальний орган здійснює колегіальний розгляд такої скарги на предмет наявності (відсутності) порушень закону в рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту, що оскаржуються (пункт 8 Порядку).

Згідно із пунктом 10 Порядку для розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально Мін`юст чи відповідний територіальний орган запрошує скаржника, державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіальний орган Мін`юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів.

Відсутність осіб, визначених абзацом першим цього пункту, під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально не є перешкодою для її розгляду.

Пунктом 11 Порядку передбачено, що Мін`юст чи відповідний територіальний орган своєчасно, але не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально повідомляє особам, визначеним у пункті 10 цього Порядку, про час і місце засідання колегії шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту та додатково одним з таких способів: 1) телефонограмою (якщо номер телефону зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел); 2) засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, доданих до неї документах, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел).

Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2019 року у справі № 826/3539/17 звернув увагу, що Міністерство юстиції України повинно обирати і притримуватися такої процедури розгляду скарги, за якої не тільки скаржник, але й суб`єкт оскарження та зацікавлені особи повинні бути обізнаними про подання скарги, дату, час і місце її розгляду. Інакше кажучи, обрати форму повідомлення зацікавленої особи про скаргу і порядок її розгляду, які з погляду стороннього зовнішнього спостерігача має свідчити про поінформованість суб`єкта оскарження чи зацікавленої особи, а також про об`єктивну спроможність суб`єктів реєстраційних відносин виразити і донести до Міністерства юстиції України свою позицію щодо доводів скарги.

Міністерство юстиції України має запросити скаржника, державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіальний орган Мін`юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів для розгляду скарги по суті. Таке запрошення має на меті не лише проінформувати зацікавлених осіб про розгляд скарги, але й забезпечити їм реальну можливість взяти участь у засіданні, з тим, щоб їхні пояснення були прийняті та враховані.

Колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Орган влади, який не є судом держави, для виконання статті 6 може розглядатися як «суд» у змістовному значенні цього терміну (рішення Європейського суду з прав людини у справі Sramek v. Austria від 22.10.1984).

Стаття 6 Конвенції містить два аспекти вимоги безсторонності. По-перше, орган, який розглядає справу, повинен бути безстороннім суб`єктивно, тобто жодний його член не повинен мати будь-якої особистої зацікавленості або упередженості. Вважається, що суддя є безстороннім, якщо немає доказів, які б свідчили про протилежне. По-друге, такий орган повинен також бути безстороннім з об`єктивного погляду, тобто він повинен надати достатні гарантії, які б виключали будь-які законні сумніви стосовно цього (рішення Європейського суду з прав людини у справі Academy Trading Ltd. and Others v. Greece від 26.02.1998, Daktaras v. Lithuania від 19.09.2000; Moiseyev v. Russia від 09.10.2008).

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість уявити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону в суттєво невигідне становище відносно іншої сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ankerl v. Switzerland від 23.10.1996; Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands від 27.10.1993; Duљko Ivanovski v. the former Yugoslav Republic of Macedonia від 24.07.2014).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005).

При таких обставинах колегія суддів вважає, що коли в результаті рішення органу державної влади може відбутись втручання у права або інтереси особи, такий орган має пересвідчитись, що ним використано всі можливі способи повідомлення такої особи та забезпечено її безпосередню участь або можливість надання письмових пояснень, заперечень тощо.

Вищенаведене узгоджується із правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 640/17492/20 (провадження № К/9901/5501/21)

Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 826/19452/16, від 19 червня 2019 року у справі № 826/9614/17, від 11 жовтня 2019 року у справі № 810/1701/18, від 15 серпня 2019 року у справі № 826/3539/17, що процедурні порушення розгляду скарги обумовлюють наявність достатніх і необхідних правових підстав для визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу.

Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказували, що у контексті норми пункту 11 Порядку № 1128 обставини належного повідомлення всіх осіб, яких стосується скарга, призначена до розгляду на засіданні відповідної комісії, сприяють належному виконанню відповідачем своїх функцій та мають істотне значення для вирішення скарги.

З огляду на передбачені законом вимоги, встановивши, що скаржника, суб`єкта, дії якого оскаржуються, або інших заінтересованих осіб не повідомлено про час та місце розгляду скарги або йому не надіслано скарги, комісія не має законних підстав розглядати скаргу по суті.

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду скарги Інституту молекулярної біології і генетики Національної академії України від 30 жовтня 2020 року та не брав участі у розгляді цієї скарги.

Колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції не враховано вимог пункту 10, 11 Порядку, що призвело до порушення права позивача на справедливий розгляд справи, в якій він є заінтересованою особою.

Позбавлення заінтересованої особи, яка є власником (користувачем) майна, можливості взяти участь у розгляді скарги, яка стосується його безпосередньо, є істотним порушенням процедури розгляду скарги, яке ставить під сумнів безсторонність (неупередженість), повноту перевірки та обґрунтованість рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що встановлені процедурні порушення розгляду скарги нівелюють відповідні наслідки та обумовлюють наявність достатніх і необхідних правових підстав для визнання протиправним та скасування спірного наказу.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Щодо клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шалденка Є. М. звернувся до Верховного Суду з клопотанням про закриття касаційного провадження.

Клопотання обґрунтовано тим, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Посилаючись на пункт 5 частини першу статті 396 ЦПК України, позивач просить закрити касаційне провадження у вказаній справі.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Разом із цим, колегія суддів вважає, що відповідним правовим висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник касаційної скарги та які стали підставою для відкриття касаційного провадження, необхідно дати правову оцінку під час касаційного перегляду справи, а тому Верховний Суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , яке подано представником - адвокатом Шалденком Євгеном Миколайовичем, про закриття касаційного провадження у справі відмовити.

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов