Постанова

від 06.09.2023 по справі 756/10686/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження № 22-ц/824/8901/2023

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2023 року м. Київ

Справа № 756/10686/22

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Левенця Б.Б., Немировської О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 березня 2023 року, ухвалене у складі судді Діденка Є.В.,

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

встановив:

У листопаді 2022 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, в якому просив: стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 17.04.2019 року в розмірі 13027,73 доларів США, з яких: 12 000 доларів США - сума основного боргу та 1027,73 доларів США - 3 % річних; стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 17.04.2019 року в сумі 10 000 доларів США - основного боргу.

Позов обґрунтовано тим, що між сторонами укладено: договір позики від 17.04.2019 року у формі розписки, відповідно до якого позивач передав відповідачу в позику суму 12 000 доларів США, а відповідач зобов`язався повернути борг до 31.12.2019 року; договір позики від 17.04.2019 року, у формі розписки, відповідно до якого позивач передав відповідачу в позику суму 10 000 доларів США, а відповідач зобов`язався повернути борг, строк повернення - на вимогу. Проте відповідач борг не повернув.

На підставі ст. 625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу суму 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання за боргом в сумі 12 000 доларів США в розмірі 1027,73 доларів США з 01.01.2020 року по 08.11.2022 року. За розпискою від 17.04.2019 року на суму 10 000 доларів США відповідачу було направлено вимогу про повернення коштів від 09.11.2022 року.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 23 березня 2023 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 17 квітня 2019 року в сумі 13 027,73 доларів США, з яких: 12 000 доларів США - сума основного боргу, 1027,73 доларів США - три проценти річних.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 17.04.2019 року в сумі 13027,73 доларів США, з яких: 12 000 доларів США - сума основного боргу, 1027,73 доларів, США - три проценти річних, в іншій частині рішення залишити без змін, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в поданій позовній заяві заявлено дві самостійні позовні вимоги, які не пов`язані між собою підставою виникнення та поданими доказами. Жодних клопотань про їх об`єднання позивач не заявляв. Незважаючи на це, суд першої інстанції всупереч припису ст. 188 ЦПК України дані позовні вимоги об`єднав в одне провадження, чим порушив процесуальний закон. Позовну заяву та додані до неї матеріали не було надіслано відповідачу, під час розгляду справи в суді першої інстанції, всупереч вимогам ЦПК України.

Посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц та вказує, що аналізуючи зміст, оспорюваної розписки, не вбачається ідентичність даних, поєднання в одній особі позивача та позикодавця, що позбавляє його права вимоги і задоволення позовних вимог.

Звертає увагу суду, що дана розписка на 12 000 доларів США не викладена державною мовою і текст є однозначно не розбірливим. Так прізвище особи, у якої начебто отримувались грошові кошти, зазначено не розбірливо і читається стороною відповідача, як « ОСОБА_4 » чи « ОСОБА_5 ». З урахуванням того, що жодних інших ідентифікуючих ознак таких як, серія та номер паспорту або ідентифікаційний номер платника податків, в розписці не зазначено, що свідчить про не можливість ототожнення позивача та особи, яка начебто дану розписку отримувала. Суд першої інстанції не дав оцінку даному доказу з урахуванням позиції відповідача, що ним розписка не укладалась.

Вказує, що в наявній в матеріалах справи розписці на 12000 доларів США відсутні будь-які відомості (адреса, засоби зв`язку кредитора, місце виконання зобов`язання), що свідчить про недосягнення істотних умов договору і унеможливлює виконання боржником своїх обов`язків перед кредитором. Також матеріали справи не містять будь-яких повідомлень про зміну місця проживання кредитора або встановлення місця виконання зобов`язання. Відтак, за наявного змісту оспорюваної розписки, відповідач виконати зобов`язання по поверненню коштів фізично не мав можливості, відтак і стягненням з нього 3% річних за невиконання зобов`язання не кореспондується з приписами закону. Проте, суд в рішенні не дав оцінки факту невідповідності паспортних даних, зазначених в оспорюваній розписці, з паспортними даними відповідача.

Звертає увагу, що паспорт відповідачу був виданий іншим органом державної влади, ніж той який зазначений в розписці. Так, у паспорті відповідача орган видачі паспорту зазначений «Минским РУ ГУ МВД Украины в г.Киеве», а в розписці зазначено «Минским РУГУ в г. Києве». Також не відповідає дійсності і дата видачі паспорта, зазначена в розписці, даті , зазначеній у паспорті відповідача і в наданих позивачем суду доказах, дата видачі за розпискою 01.04.2019 року, а фактична дата видачі 01.04.1997 року.

З урахуванням того, що матеріали справи не містять письмового договору позики, який би міг підтвердити або спростувати наявність правовідносин між позивачем та відповідачем, за наслідком яких були видані дані розписки, з урахуванням того, що в пред`явленій розписці неможливо ототожнити позивача і позикодавця в одній особі через відсутність реквізитів сторін, вважає заявлені позовні вимоги безпідставними, тому просив рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим та таким, що ґрунтується на засадах верховенства права і відповідає завданням цивільного судочинства щодо справедливого, неупередженого та ефективного захисту порушених, невизнаних і оспорюваних прав позивача, просить залишити рішення суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Зазначає, що позивачу не відомо про порушення норм процесуального права судом першої інстанції в частині надсилання копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу. Водночас, відповідно до п. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення порядку надсилання документів не є безумовною підставою для скасування рішення першої інстанції. При цьому, відповідач не був позбавлений права ознайомитися із позовною заявою та матеріалами справи, про що відповідно зазначив у відзиві на позовну заяву. Тому відповідач не був позбавлений права на доступ до правосуддя та мав можливість надати належні і допустимі докази виконання зобов`язання за договором позики від 17.04.2019 року.

Вказує, що укладення договору позики при наявності розписки позичальника є необов`язковим. Сама по собі розписка є документом, що підтверджує отримання позичальником визначеної суми коштів від позикодавця. Посилається на постанови Верховного Суду у справі №309/3458/14-ц від 13 грудня 2017 року, у справі №310/6826/16-ц від 15 серпня 2019 року, у справі № 182/2462/ 16-ц від 18 вересня 2019 року. Наявність боргового документа у кредитора свідчить про невиконання боржником своїх зобов`язань за розпискою. В порушення умов розписок та зазначених вище норм ЦК України відповідач зобов`язання не виконав, що має наслідком виникнення заборгованості за розписками.

Вважає, що наявність технічної помилки чи описки в документі не є підставою для визнання його недійсним.Із даних, зазначених у розписках, чітко видно, що позичальником є ОСОБА_1 , вони містять реквізити позичальника, місто укладення розписки, точну суму позичених коштів, а також ПІБ позикодавця, дату отримання коштів та дату, до якої позичальник зобов`язався їх повернути. Описка при зазначенні паспортних даних є нічим іншим, ніж опискою. Твердження відповідача про те, що прізвище позикодавця, зазначене у розписці - « ОСОБА_4 » чи « ОСОБА_5 » - абсурдне, адже розписка написана ним власноруч і нерозуміння власного почерку є абсолютно малоймовірним. Чітко видно, що буква «К» у назві міста «Київ» написана відповідачем ідентично до першої літери прізвища позивача - « ОСОБА_7 ». Тому ці аргументи ніяким чином не міняють суть справи та ніяк не спростовують факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем.

Крім того, відповідач посилається на зазначення у реквізитах паспортного документа орган видачі як «Минским РУГУ в г. Києве» замість «Минским РУГУ МВД Украини в г. Києве», що є цілком достатньо для ідентифікації паспортного документа, скорочення було застосоване суто для економії часу самим відповідачем. Помилка у році видачі паспорту у розписці від 17.05.2019 року про позику у сумі 12 000 доларів США також є опискою, вона корелюється із роком укладання розписки. Крім того, у розписці від 17.04.2019 року про позику у сумі 10 000 доларів США рік видачі паспорта зазначено правильно. На обох розписках поставлений підпис відповідача, факт чого ним також жодним чином не спростовується. При візуальному огляді таких розписок, очевидно те, що вони написані одним почерком, з одним натиском і нахилом літер.

Отже, абсолютно беззаперечним є той факт, що з обох розписок чітко можна ідентифікувати позичальника та позикодавця, суму позики та інші необхідні елементи розписки. Відповідач звертає увагу на дуже формальні та технічні речі, при цьому навіть не заперечуючи, що він фактично отримав позику від позивача. Крім того, відповідач в апеляційній скарзі фактично визнає, що позичав кошти у позивача, зазначаючи, що нібито не мав можливості повернути позичені кошти, оскільки не знав місцезнаходження позивача. Щодо мови, якою викладена розписка, то відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. При цьому, укладений між позивачем та відповідачем правочин не містить ознак недійсного, передбачених ст. 215 ЦК України. Враховуючи відсутність будь-яких рішень суду щодо недійсності вчиненого правочину, що підтверджується написаною власноруч відповідачем розпискою від 17.04.2019 року, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду скасувати.

Представник позивача ОСОБА_6 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 17.04.2019 року ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Мінським РУГУ в м. Києві 01.04.2019 року, складено розписку про отримання від ОСОБА_3 суми 12 000 доларів США, та зобов`язання повернути борг до 31.12.2019 року (а.с. 31).

Також, 17.04.2019 року ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Мінським РУГУ в м. Києві 01.04.1997 р., складено розписку про отримання від ОСОБА_3 суми 10 000 доларів США на прокладення газової труби 150 м в АДРЕСА_1 (а.с. 32).

Відомості щодо зобов`язання повернення вказаної суми у розписці в матеріалах справи відсутні.

09.11.2022 року позивач направив відповідачу вимогу про повернення коштів в сумі 10 000 доларів США у строк 30 днів з дня одержання вимоги (а.с. 33-34).

Відомості про отримання відповідачем вимоги в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно та копії договору про поділ майна, ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_1 виданий Мінським РУ ГУ МВС України в м. Києві 01.04.1997 року, є власником декількох об`єктів нерухомого майна в с. Ходосівка Обухівського району Київської області.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що зміст розписки від 17.04.2019 року на суму 12 000 доларів США в повному обсязі підтверджує укладення між сторонами договору позики, відповідно до умов якого відповідач отримав від позивача суму 12 000 доларів США і зобов`язався повернути борг до 31.12.2019 року. На переконання суду першої інстанції, прізвище ім`я і по батькові відповідача, серія і номер його паспорта, орган і дата видачі, а також співставлення цих даних з відомостями іншої розписки і документами про право власності на майно, дозволяють в достатній мірі ідентифікувати відповідача, як боржника за вказаною розпискою.

Суд вважав, що у розписці від 17.04.2019 року на суму 12 000 доларів США при написанні року видачі паспорта відповідача було допущено помилку, при цьому суд взяв до уваги, що розписка містить також інші орфографічні помилки, допущені відповідачем при її складанні, які однак не впливають на розуміння її змісту. Наявність боргової розписки у позивача, прізвище ім`я і по батькові якого відповідають особі, яка вказана у розписці як позикодавець, є достатнім для ідентифікації саме позивача як позикодавця.

Суд вважав необґрунтованими доводи представника відповідача про те, що відповідач не складав вказаних розписок, оскільки доказів цього, з урахуванням наявності розписок, суду не надано, клопотань про призначення почеркознавчої експертизи відповідач не заявляв. Доказів виконання зобов`язання щодо повернення коштів суду надано не було.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що сума боргу в розмірі 12 000 доларів США підлягає стягненню з відповідача, а також на підставі ст. 625 ЦК України стягненню підлягає сума 3% річних в розмірі 1027,73 доларів США за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 01.01.2020 року до 08.11.2022 року.

Крім того, надаючи оцінку розписці від 17.04.2019 року на суму 10 000 доларів США суд зазначав, що розписка містить умови про отримання відповідачем коштів на прокладення газової труби, однак зобов`язання щодо повернення таких коштів у змісті розписки відсутнє. Оскільки суд першої інстанції дійшов висновку, що розписка від 17.04.2019 року на суму 10 000 доларів США не є договором позики, то у задоволенні цих позовних вимог відмовлено.

Відповідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості за розпискою від 17.04.2019 року на суму 10 000 доларів США не оскаржується, а тому відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України судом апеляційної інстанції в цій частині не переглядається.

З висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за розпискою від 17.04.2019 року на суму 12 000 доларів США,колегія суддів погоджується, оскільки висновки суду в цій частині відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин у викладеній частині застосовані правильно.

Згідно з ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Згідно зі ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду у справі №309/3458/14-ц від 13 грудня 2017 року, у справі №310/6826/16-ц від 15 серпня 2019 року, у справі № 182/2462/ 16-ц від 18 вересня 2019 року, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, що передбачено статтею 599 ЦК України.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина 3 статті 1049 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц зазначено, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Як вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви була додана копія розписки (а.с. 31) наступного змісту: «Я, ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Мінським РУГУ в м. Києві 01.04.2019 року, отримав 12 000 доларів США від ОСОБА_3 . Зобов`язуюсь повернути дану суму до 31.12.2019 року. Дата написання розписки - 17.04.2019 р. , особистий підпис та прізвище - ОСОБА_1 »

Отже, розписка ОСОБА_1 про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує як отримання боржником від кредитора грошової суми в розмірі 12 000 доларів США, так і зобов`язання повернути вказану суму до 31.12.2019 року.

Із даних, зазначених у розписці від 17.04.2019 року, вбачається, що позичальником є ОСОБА_1 , вона містить реквізити паспорта позичальника, точну суму позичених коштів, а також прізвище, ім`я, по батькові позикодавця - « ОСОБА_3 », дату отримання коштів та дату, до якої позичальник зобов`язався їх повернути.

Отже, в розписці чітко зазначено прізвище ім`я і по батькові відповідача, серія і номер його паспорта, орган і дата видачі, що дозволяє в достатній мірі ідентифікувати відповідача, як боржника за вказаною розпискою, а також прізвище ім`я і по батькові позивача - ОСОБА_3 , що дозволяє ідентифікувати особу позикодавця.

Наявність технічної та/або орфографічної описки (помилки) у розписці від 17.04.2019 року, допущені відповідачем при її складанні, не впливають на розуміння її змісту, нерозуміння нерозбірливого почерку відповідачем не є підставою для визнання неукладеним договору позики та відмови у задоволенні цього позову.

Наявність боргової розписки у позивача, прізвище ім`я і по батькові якого відповідають особі, яка вказана у розписці, як позикодавець, є достатнім для ідентифікації саме позивача як позикодавця.

Отже, доводи апеляційної скарги, які зводяться до того, що відповідач не складав вказаної розписки є необґрунтованими, оскільки доказів цього з урахуванням наявності розписок, суду не надано, клопотань про призначення почеркознавчої експертизи відповідач не заявляв, докази виконання зобов`язання щодо повернення коштів в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, встановивши, що надана позивачем копія розписки про отримання коштів є належним та допустимим доказом виникнення боргового зобов`язання; цей договір позики сторони уклали відповідно до вимог статті 1047 ЦК України та що вказана розписка є не лише підтвердженням укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про виникнення між сторонами боргового зобов`язання.

Згідно з абзацом 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відповідачем не надано будь-яких належних та достатніх доказів (рішень суду) щодо недійсності вчиненого правочину від 17.04.2019 року на суму 12 000 доларів США.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції було порушено його процесуальні права, оскільки не було направлено копію позовної заяви, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 10 листопада 2022 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, разом з заявою про забезпечення позову.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києві від 21 листопада 2022 року у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_8 про забезпечення позову відмовлено.

01 грудня 2022 року представник представника позивача ОСОБА_8 повторно звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , а саме: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку кадастровий номер 3222487000:04:001:5018; земельну ділянку кадастровий номер 3222487000:04:001:0086 за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Ходосівка; земельну ділянку кадастровий номер 3222487000:04:001:5023 за адресою: АДРЕСА_3 .

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києві від 09 грудня 2022 року заяву представника позивача ОСОБА_8 про забезпечення позову задоволено частково.

Накладено арешт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , та земельну ділянку кадастровий номер 3222487000:04:001:5018, площею 0,0528 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що належать на праві приватної власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

В іншій частині заяви відмовлено.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києві від 21 грудня 2022 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 15 год. 00 хв. 19 січня 2023 року.

16 січня 2023 року представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, зокрема, що позовну заяву та додані до неї матеріали відповідач не отримав. 10.01.2023 року відповідач ознайомився з матеріалами справи, після надходження СМС-повідомлення на телефон відповідача.

В підготовчому засіданні 19.01.2023 року були присутні представник позивача ОСОБА_8 , представник відповідача ОСОБА_2 , в судовому засіданні оголошена перерва до 09.02.2023 року на 15 год. 30 хв., про що представники учасників справи повідомлені під розписку в приміщенні суду.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києві від 09 лютого 2023 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 23 березня 2023 року на 09 год. 30 хв. за відсутності учасників справи. Про розгляд справи, призначений 23 березня 2023 року на 09 год. 30 хв., представники учасників справи повідомлені під розписку в приміщенні суду.

В судовому засіданні 23 березня 2023 року, в якому проголошено вступну та резолютивну частини рішення, були присутні представник позивача ОСОБА_8 , представник відповідача ОСОБА_2 .

Будь-яких клопотань під час проведення підготовчого провадження або в судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 не заявляв.

Отже, відповідач та представник відповідача ознайомились зі змістом позовної заяви, позовними вимогами, предметом та підставами позову, представник відповідача подавав відзив на позовну заяву, приймав участь у підготовчому засіданні та під час розгляду справи по суті, скориставшись своїми процесуальними правами на власний розсуд, передбачені ч.3 ст. 13 ЦПК України, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів відхиляє.

Доводи апеляційної скарги про те, що в поданій позовній заяві заявлено дві самостійні позовні вимоги, які не пов`язані між собою підставою виникнення та поданими доказами і жодних клопотань про їх об`єднання позивач не заявляв, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Обставин, визначених ст. 188 ЦПК України, за яких не допускається об`єднання в одне провадження кількох позовних вимог, не встановлено. При цьому у відзиві на позовну заяву представник відповідача не заявляв клопотань про роз`єднання позовних вимог у самостійні провадження.

Крім того, зазначені доводи представника відповідача не мають правового значення, оскільки рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості за розпискою від 17.04.2019 року на суму 10 000 доларів США сторонами не оскаржується.

Встановивши те, що відповідач не виконав умов укладеного із ОСОБА_3 договору позики, оформленого розпискою, факт власноручного підписання якої та отримання суми коштів в розмірі 12 000 доларів США відповідачем не спростовано, у визначений сторонами у договорі строк відповідач кошти не повернув, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що боржник зобов`язаний сплатити позивачу суму основного боргу з урахуванням сум, визначених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідач не надав доказів, які б свідчили про виконання зобов`язання, тому доводи щодо неправомірності нарахування трьох відсотків річних є безпідставними.

Враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення про задоволення позову та стягнення з відповідача суми позики сумі 13 027,73 доларів США, з яких: 12 000 доларів США - сума основного боргу, 1027,73 доларів США трьох відсотків річних, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні суду.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка наявним у матеріалах справи доказам, а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не вбачається.

За правилами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 17 листопада 2023 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Левенець Б.Б.

Немировська О.В.