Ухвала

від 02.11.2023 по справі 509/5734/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4708/23

Справа № 509/5734/21

Головуючий у першій інстанції Гандзій Д.М.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2023 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 509/5734/21

Номер провадження: 22-ц/813/4708/23

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя доповідач),

- суддів Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря судового засідання Зєйналової А.Ф.к.,

учасники справи:

- позивач Чорноморська окружна прокуратура в інтересах держави, в особі Овідіопольської селищної ради Одеської області,

- відповідачі 1) Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, 2) ОСОБА_1 , 3) Фермерське господарство «Вадлен»,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі Овідіопольської селищної ради Одеської області, до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Вадлен» про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди, суборенди земельної ділянки та скасування державної реєстрації, за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Вадлен» на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області, ухвалене у складі судді Гандзій Д.М. 17 жовтня 2022 року, повний текст рішення складений 18 жовтня 2022 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року керівник Чорноморської окружної прокуратури (далі Прокурор) звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Одеській області № 15-9941/13-17-сг від 08.09.2017 р. «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду із зміною цільового призначення»; 2) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 179/57-17-ДО зі всіма додатковими угодами, укладений 29.12.2017 р. між ГУ Держгеокадастром в Одеській області та ОСОБА_1 , щодо земельної ділянки для ведення фермерського господарства, площею - 44,00 га., (кадастровий номер 5123782500:01:001:0331), розташованої на території Овідіопольського району Одеської області, Миколаївської сільської ради (за межами населених пунктів), строком на 7 років; 3) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за № 28839546 від 07.11.2018 р. з одночасним припиненням права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 5123782500:01:001:0331 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1201281851245) за ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_1 ); 4) визнати недійсним договір суборенди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, площею - 44,00 га., (кадастровий номер 5123782500:01:001:0331), розташованої на території Овідіопольського району Одеської області, Миколаївської сільської ради (за межами населених пунктів) строком на 6 років, укладений 06.01.2017 р. між ОСОБА_1 та ФГ «Вадлен»; 5) скасувати державну реєстрацію права суборенди земельної ділянки та скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за № 30223251 від 05.02.2019 р. з одночасним припиненням права суборенди на земельну ділянку з кадастровим номером 5123782500:01:001:0331 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1201281851245) за ФГ «Вадлен» (ЄДРПОУ 40175026); 6) застосувати наслідки недійсності договору оренди земельної ділянки від 01.03.2012 р. та суборенди від 06.01.2017 р., а саме: - ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) та ФГ «ВАДЛЕН» (ЄДРПОУ 40175026), повернувши у комунальну власність державі в особі Овідіопольської селищної ради Одеської області (ЄДРПОУ 04379172), земельну ділянку комунальної власності з кадастровим номером 5123782500:01:001:0331, площею - 44,0 га., розташовану на території Овідіопольського району Одеської області, Миколаївської сільської ради (за межами населених пунктів). Також позивач просить стягнути з відповідачів на користь Одеської обласної прокуратури судові витрати по справі в сумі 13 620 грн..

Прокурор обґрунтовує позовні вимоги тим, що на виконання наказу Головного управління Держземагентства в Одеській області від 30.06.2015 №15-308/214-15-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у користування» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною, площею 47,3963 га., у довгострокову оренду терміном на 49 років для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 за адресою - АДРЕСА_1 (за межами населених пунктів), кадастровий номер 5123781600:01:001:0451, та укладено договір оренди вишезазначеної земельної ділянки з фізичною особою ОСОБА_1 від 30.06.2015 №5, строком на 49 років. Зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди земельної ділянки №11463708 від 29.09.2015.

Пізніше ОСОБА_1 та ОСОБА_2 14.12.2015 заснували Фермерське господарство «ВАДЛЕН», код ЄРДПОУ 40175026. Крім того, Наказом Головного управління Держземагенства в Одеській області задоволено клопотання ОСОБА_1 від 12.09.2014 та надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства від 17.10.2014 №15-1414/14-14-СГ.

Наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 08.09.2017 №15-9941/13-17-С ОСОБА_1 затверджено документацію із землеустрою щодо надання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства, площею - 44,00 га., розташованої на території Миколаївської сільської ради (за межами населених пунктів). В подальшому між Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області та фізичною особою ОСОБА_1 29.12.2017 укладено договір оренди №179/57-17-ДО земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення фермерського господарства, площею - 44,00 га., (кадастровий номер 5123782500:01:001:0331), розташованої за адресою - Миколаївська сільська рада Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів), строком на 7 років. Зазначений договір оренди пройшов державну реєстрацію із внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 09.11.2018 реєстратором Точилівської сільської ради Ананьївського району Одеської області.

У подальшому ОСОБА_1 уклав договір суборенди вищезазначеної ділянки (кадастровий номер 5123782500:01:001:0331) з ФГ «ВАДЛЕН» на строк 6 років, що зареєстрований 21.01.2019 державним реєстратором «Центр обслуговування громадян», Одеської області.

Прокурор зазначає, що на момент прийняття Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області наказу від 08.09.2017 №15-9941/13-17-сг ОСОБА_1 вже було створено ФГ «ВАДЛЕН», державна реєстрація якого відбулася 14.12.2015.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є обов?язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства, тобто створення нового господарства як юридичної особи та реєстрації його у встановленому порядку.

Натомість ОСОБА_1 отриману без проведення земельних торгів земельну ділянку передав в суборенду ФГ «ВАДЛЕН», засновником якого є сам, чим фактично розширив вже існуюче фермерське господарство.

Таким чином, наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області прийнято з порушенням вимог земельного законодавства, у зв?язку з чим надання у користування (оренду) ОСОБА_1 та подальша передача в суборенду ФГ «ВАДЛЕН» вищевказаної земельної ділянки відбулося незаконно.

Головним управлінням Держтеокадастру в Одеській області, усупереч вимогам ст. ст. 122, 123, 124, 134, 150, 186, 186-1 Земельного кодексу України, ст. ст. 7, 8, 14 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, що діяла на той час) прийнято наказ від 08.09.2017 N? 15-9941/13-17-СГ, яким без належного розгляду розробленої землевпорядної документації, незаконно передано ОСОБА_1 у користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства на території Миколаївської сільської ради. У подальшому ОСОБА_1 , як фізична особа, незаконно передав земельну ділянку державної власності, сільськогосподарського призначення, в суборенду ФГ «ВАДЛЕН» (Т. 1, а. с. 1 - 22).

Позиція інших учасників справи в суді першої інстанції

Адвокат Коваль Н.М., діюча від імені ФГ «ВАДЛЕН», у відзиві на позовну заяву просить в його задоволенні відмовити.

Відзив обґрунтований тим, щовідсутні порушення вимог чинного законодавства України Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області при видачі оспорюваного наказу та наданні у користування ОСОБА_1 земельної ділянки. Посилання керівника Чорноморської окружної прокурори на те, що ОСОБА_1 фактично отримав земельну ділянку не для створення нового фермерського господарства, а для збільшення (розширення) земель, які використовуються ФГ «Вадлен», уникнувши процедури земельних торгів, безпідставні, необгрунтовані та не засновані на законі, а тому вимоги про визнання незаконним та скасування наказу №15-9941/13-17-СГ від 08.09.2017 не підлягають задоволенню.

Оскільки наказ №15-9941/13-17-СГ від 08.09.2017 є законним, а керівником Чорноморської окружної прокуратури не наведено та належними доказами не підтверджено, що договір оренди від 29.12.2017 не відповідає вимогам цивільного законодавства або порушує чиї-небудь права чи охоронювані законом інтереси, відсутні підстави для задоволення вимоги про визнання недійсним договору оренди від 29.12.2017.

Щодо твердження позивача, що при передачі земельної ділянки в суборенду ОСОБА_1 як фізична особа, порушив вимоги ст. 14 Закону України «Про фермерське господарство», оскільки на його думку лише фермерське господарство, як юридична особа, має право передавати земельні ділянки в суборенду, то воно взагалі беззмістовне, оскільки договором оренди від 29.12.2017 орендодавець наділив ОСОБА_1 правом на передачу орендованої земельної ділянки або її частини іншій особі в суборенду за умови забезпечення використання її за цільовим призначенням та умовам договору оренди (п. 8.3.4 договору оренди від 29.12.2017).

Виключно для забезпечення використання земельної ділянки за її цільовим призначенням, до того як на її базі буде створено та зареєстровано фермерське господарство, ОСОБА_1 і передав, а ФГ «Вадлен», яке здійснює фермерську діяльність, прийняло земельну ділянку в суборенду.

Доказів тому, що договір суборенди від 29.01.2019 укладено без дотримання вимог чинного законодавства або порушує будь-чиї права керівником Чорноморської окружної прокуратури не подано. Оскільки договір суборенди є похідним від договору оренди від 29.12.2017, укладеного на підставі наказу №15-9941/13-17-СГ від 08.09.2017, які є законним та чинним, то відсутні будь-які правові підстави для визнання його недійсним (Т. 1, а. с. 81 87).

Головне управління Держгеокадастру в Одеській області у відзиві на позовну заяву просить у задоволенні позову відмовити.

Представник ГУ Держгеокадастру в Одеській області у відзиві зазначає, що помилковими є доводи позивача про те, що на час видання спірного наказу Головного управління про затвердження документації із землеустрою з частини 2 статті 134 ЗК України виключено положення щодо передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів. Згідно з абзацом 16 частини 2 статті 134 ЗК України у редакції, що діяла до 03.04.2016, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

З огляду на викладене та враховуючи, що ОСОБА_1 одержав в установленому порядку дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на підставі наказу Головного управління Держземагентства в Одеській області від 17.10.2014 № 15-1414/14-14-СГ, тобто до набрання чинності вказаним Законом (03.04.2016), він мав право на отримання такої земельної ділянки без проведення земельних торгів.

Враховуючи зазначене, під час видання спірного наказу від 08.09.2017 № 15-9941/13- 17-СГ Головне управління діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, чинним на момент видання наказу.

На підставінаказу Головногоуправління від08.09.2017№ 15-9941/13-17-СГміж Головнимуправлінням та ОСОБА_1 укладено договіроренди землівід 29.12.2017№ 179/57-17-ДО(далі Договіроренди).В подальшомуміж Головнимуправлінням та ОСОБА_1 укладено додатковуугоду від20.09.2018№ 131/57-18-ДОдо Договору.В порядку автоматизованого обміну інформацією із суб`єктами реєстрації речових прав на нерухоме майно до Державного земельного кадастру надійшла інформація про реєстрацію 07.11.2018 права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5123782500:01:001:0331 за ОСОБА_1 . Таким чином, в рамках перевірки поданих документів на відповідність вимогам законодавства під час проведення реєстраційних дій державним реєстратором прав на нерухоме майно не встановлено невідповідність таких документів вимогам законодавства.

Під час укладення зазначеного договору суборенди сторонами було забезпечено дотримання вимог статті 8 Закону України «Про оренду землі» та умов, передбачених Договором оренди щодо використання вказаної земельної ділянки за цільовим призначенням (Т. 1, а. с. 169 - 173).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 жовтня 2022 року задоволено вищевказані позовні вимоги Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Овідіопольської селищної ради Одеської області.

Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 15-9941/13-17-сг від 08.09.2017 р. «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду із зміною цільового призначення».

Визнано недійсним укладений 29.12.2017 р. між Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області та ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки № 179/57-17-ДО зі всіма додатковими угодами щодо земельної ділянки для ведення фермерського господарства, площею - 44,00 га., (кадастровий номер 5123782500:01:001:0331), розташованої на території Одеської області, Овідіопольського району, Миколаївської сільської ради (за межами населених пунктів), строком на 7 років.

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за № 28839546 від 07.11.2018 р. з одночасним припиненням права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 5123782500:01:001:0331 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1201281851245) за ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_1 ).

Визнано недійсним укладений 21.01.2019 р. між ОСОБА_1 та ФГ «Вадлен» договір суборенди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, площею - 44,00 га., (кадастровий номер 5123782500:01:001:0331), розташованої на території Одеської області, Овідіопольського району, Миколаївської сільської ради (за межами населених пунктів) строком на 6 років.

Скасовано державну реєстрацію права суборенди земельної ділянки та скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за № 30223251 від 05.02.2019 р. з одночасним припиненням права суборенди на земельну ділянку з кадастровим номером 5123782500:01:001:0331 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1201281851245) за ФГ «Вадлен» (ЄДРПОУ 40175026).

Застосовано наслідки недійсності договору оренди земельної ділянки від 29.12.2017 р. та суборенди від 21.01.2019 р., а саме: - ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 та ФГ «Вадлен» код ЄДРПОУ 40175026, повернути державі в особі Овідіопольської селищної ради (код ЄДРПОУ 04379172), земельну ділянку комунальної власності з кадастровим номером 5123782500:01:001:0331, площею - 44,0 га., розташовану на території Одеської області, Овідіопольського району, Миколаївської сільської ради (за межами населених пунктів).

Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (ЄДРПРОУ : 39765871), ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та Фермерського господарства «Вадлен» (ЄДРПОУ 40175026) на користь Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03528552) судові витрати в рівних частках по 4 540 грн. з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірну земельну ділянку було надано в оренду відповідачу ОСОБА_1 , як громадянину України на підставі договору оренди землі від 29.12.2017 р., укладеного між ним, як фізичною особою, та ГУ Держгеокадастру в Одеській області.

Однак, відповідач ОСОБА_1 спірну земельну ділянку отримав із земель сільськогосподарського призначення в оренду для створення фермерського господарства, проте передав земельну ділянку в суборенду ФГ «Вадлен», засновником якого є сам.

При цьому, при передачі земельної ділянки для ведення фермерського господарства в суборенду відповідач ОСОБА_1 , як фізична особа, порушив вимоги ст. 14 Закону України «Про фермерське господарство», з огляду на те, що лише фермерське господарство, як юридична особа має право передавати земельні ділянку в суборенду.

ГУ Держгеокадастру в Одеській області, будучи розпорядником даної землі державної власності та органом державного контролю, у тому числі в частині дотримання вимог законодавства, при укладенні цивільно-правових угод щодо користування земельними ділянками договір суборенди не перевірявся та не погоджувався, а також останнім не перевірено, кому конкретно буде передаватися спірна земля в суборенду, для яких цілей, на яких умовах, на який строк, тощо.

Зазначене свідчить про намір відповідача ОСОБА_1 отримати вказану земельну ділянку для збільшення (розширення) земель, які використовуються його ж ФГ «Вадлен», навмисно і штучно уникнувши процедури земельних торгів (аукціону), що прямо передбачено ст. ст. 124, 134 ЗК України (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин).

Не зважаючи на факт використання спірної земельної ділянки ФГ «Вадлен», останнє із заявою про надання земельної ділянки на земельних торгах не зверталась, їй ділянка не виділялись та в установленому порядку не передавалась.

На час видачі спірного наказу ГУ Держгеокадастру в Одеській області про затвердження землевпорядної документації з ч. 2 ст. 143 ЗК України було виключено положення щодо передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, а тому ГУ Держгеокадастру в Одеській області всупереч вимогам ст. ст. 122, 123, 124, 134, 150, 186, 186-1 ЗК України, ст. ст. 7, 8, 14 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) прийнято наказ від 08.09.2017 р. № 15-9941/13-17-СГ, яким без належного розгляду розробленої землевпорядної документації незаконно передано відповідачу ОСОБА_1 у користування спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства на території Миколаївської сільської ради, а в подальшому відповідачем ОСОБА_1 , як фізичної особою, незаконно передано зазначену земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення в суборенду своєму ж ФГ «Вадлен», співзасновником якого він є.

Договір оренди земельної ділянки між ГУ Держгеокадастром в Одеській області та ОСОБА_1 , а також договір суборенди землі між ОСОБА_1 та ФГ «Вадлен», укладені незаконно та підлягають визнанню недійсними, тому й рішення про державну реєстрацію договору оренди прийняте Точилівською сільською радою Ананьївського району Одеської області від 14.11.2018 р. та Державним підприємством «Центр обслуговування громадян» Одеської області про державну реєстрацію договору суборенди від 11.02.2019 р. також підлягають скасуванню (Т. 1, а. с. 204 - 214).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Адвокат Коваль Наталія Миколаївна, діюча від імені ФГ «ВАДЛЕН» в апеляційній скарзі просить рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 жовтня 2022 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким в задоволені позову відмовити (Т. 1, а. с. 218 -226).

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що: 1) судом не було враховано, що наказ ГУ Держземагенства в Одеській області №15-1414/14-14-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» прийнято 17.10.2014 року, тобто до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів». Отже, приймаючи наказ №15-9941/13-17-СГ від 08.09.2017 ГУ Держгеокадастру в Одеській області діяло в межах визначених законом повноважень та у відповідності до вимог Земельного кодексу України; 2) положеннями ЗК України та Закону України «Про фермерське господарство» не встановлено обмеження щодо кількості земельних ділянок, які можуть бути передані в оренду громадянину для ведення фермерського господарства; 3) судом не було враховано положення законодавства щодо можливості закінчення процедури оформлення оренди земельної ділянки, якщо заява про її передачу була подана до 03.04.2016 року; 4) договір оренди від 29.12.2017 року укладено у відповідності до вимог чинного законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин; 4) помилковими є висновки суду першої інстанції, що договір суборенди від 29.01.2019 року укладено без дотримання вимог чинного законодавства або останній порушує будь-чиї права, зворотного позивачем не було доведено; 5) судом не було враховано, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 05.10.2022 року у справі №922/1830/19, вказаній спір підлягає розгляду в рамках господарського судочинства (Т. 1, а. с. 218 - 226).

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.02.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ «Вадлен» на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 жовтня 2022 року (Т. 1, а. с. 242 - 243).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.03.2023 року призначено розгляд справи у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 2, а. с. 4).

Згідно Рішення Вищої ради правосуддя від 30.05.2023 року № 567/0/15-23 суддя Базіль Л.В. достроково закінчила відрядження.

На підставі цього та керуючись Положенням про АСДС, було здійснено повторний автоматизований розподіл.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.06.2023 року вказану цивільну справу прийнято до провадження іншої колегії суддів. Справу призначено до розгляду (Т. 2, а. с. 40 - 40 зворотна сторона).

У судовому засіданні адвокат Коваль Н.М., діюча від імені ФГ «ВАДЛЕН», просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Прокурор Бондаревський О.М. у судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін,а неможливістьвирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ФГ «ВАДЛЕН», підлягає частковому задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

На виконання наказу Головного управління Держземагентства в Одеській області від 30.06.2015 р. № 15-308/214-15-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у користування» було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, загальною площею - 47,3963 га., у довгострокову оренду терміном на 49 років для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 за адресою: - ділянка № НОМЕР_3 на масиві № НОМЕР_4 на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів), кадастровий номер 5123781600:01:001:0451, та укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки з ОСОБА_1 від 30.06.2015 р. № 5, строком на 49 років, а також зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди земельної ділянки № 11463708 від 29.09.2015 р. (Т. 1, а. с. 24 - 25, 88 -90).

В подальшому, 14.12.2015 р. ОСОБА_1 з братом - ОСОБА_2 заснували Фермерське господарство «Вадлен» (ЄРДПОУ 40175026) (Т. 1, а. с. 55, 92).

Наказом Головного управління Держземагенства в Одеській області задоволено клопотання ОСОБА_1 від 17.10.2014 р. та надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства від 17.10.2014 № 15-1414/14-14-СГ (Т. 1, а. с. 155, 174, 175).

Наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 08.09.2017 № 15-9941/13-17-СГ відповідачу ОСОБА_1 затверджено документацію із землеустрою щодо надання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства, площею - 44,00 га., розташовану на території Миколаївської сільської ради (за межами населених пунктів). У подальшому між ГУ Держгеокадастру в Одеській області та ОСОБА_1 29.12.2017 укладено договір оренди №179/57-17-ДО, земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення фермерського господарства, площею - 44,00 га., (кадастровий номер 5123782500:01:001:0331), розташованої за адресою - Миколаївська сільська рада Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів), строком на 7 років, який пройшов державну реєстрацію із внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 09.11.2018 реєстратором Точилівської сільської ради Ананьївського району Одеської області (Т. 1, а. с. 31 - 41, 49 - 54).

У подальшому ОСОБА_1 уклав договір суборенди вищезазначеної ділянки (кадастровий номер 5123782500:01:001:0331) з ФГ «Вадлен» на строк 6 років, що зареєстрований 21.01.2019 державним реєстратором «Центр обслуговування громадян» Одеської області (Т. 1, а. с. 45 - 48).

По справі виникли правовідносини щодо надання земельної ділянки для створення фермерського господарства.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зположеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши надані сторонами докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

За змістом частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Разом з тим відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 20 ГПК України встановлені особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем. Спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами розглядаються господарськими судами.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV«Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

У статті 2 Закону№ 973-IV закріплено, що відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Тобто спеціальним нормативно-правовим актом у таких правовідносинах є Закон №973-IV.

За частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону№973-IVправо на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону№ 973-IV).

Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Зі змісту положень статті 12 Закону №973-IVвбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону№973-IVможна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Фермерські господарства створюються для вироблення товарної сільськогосподарської продукції, здійснення її переробки та реалізації з метою отримання прибутку.

За положенням статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, і відповідно до статті 1 Закону № 973-IV, і відповідно статті 42 ГК України фермерське господарство є формою підприємницької діяльності, а надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення власної підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Тобто земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи:

1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства;

2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

Хоча, як зазначалося вище, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

Аналізуючи відносини щодо створення фермерського господарства і набуття ним права власності (користування) землею, можна зробити висновок, щоde jureотримує землю фізична особа - засновник фермерського господарства, однакde factoвін діє в інтересах створюваного ним фермерського господарства.

У спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб- підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання.

У правовідносинах, коли земельна ділянка надавалась в оренду фізичній особі - засновнику фермерського господарства без проведення земельних торгів для ведення фермерського господарства, вирішення питання щодо законності або незаконності надання в оренду земельної ділянки без проведення земельних торгів та з`ясування інших важливих обставин справи (зокрема, установлення обставин щодо створення нового фермерського господарства, наступного надання в оренду чи суборенду такої земельної ділянки) можуть бути здійснені лише у процесі розгляду та вирішення спору по суті, а не до звернення з позовом до суду, а тому не можуть впливати на визначення юрисдикції спору.

Натомість колегія суддів вважає, якщо земельна ділянка, що надається для ведення фермерського господарства, є основою та необхідною умовою для здійснення фермерським господарством господарської діяльності у сфері товарного сільськогосподарського виробництва, то і спір має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року, в якому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 619/1680/17-ц, від 3 квітня 2019 року у справі № 621/2501/18, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 12 травня 2020 року у справі № 357/1180/17, стосовно належності до цивільної юрисдикції спорів про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в разі коли вона відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), згідно із частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761 /9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43)). Тобто відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство.

Отже, враховуючи вищевказані висновки, правовідносини, які виникли між сторонами з приводу користування землями фермерського господарства, враховуючи висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Фермерського господарства «Вадлен» є частково доведеними, а тому вона підлягає частковому задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Згідно норм п. 4 ч. 1 ст. 374 та ч. 1 ст. 377 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: - справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів наголошує на тому, що закриття провадження у справі це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Підставами для закриття провадження у справі є обставини, які підтверджують: неправомірність виникнення процесу (п.п.1,2,5 ст.255 ЦПК України); неможливість його подальшого продовження (п.п.6,7 ст.255 ЦПК України); недоцільність його продовження (п.п.3,4 ст.255 ЦПК України).

Пунктом 33 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року №2 передбачено, що суд закриває провадження у справі з підстав, передбачених ст. 205 ЦПК України (ст. 255 ЦПК України), перелік якої є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

На підставі викладеного, у даному випадку провадження у справі підлягає закриттю відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, тому що розгляд даного спору належить до компетенції господарських судів.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст.12,13,43,49,255,367,368,374, 377, 389,390, ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

ухвалив:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Вадлен» - задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 жовтня 2023 року скасувати.

Провадження у справі за позовною заявою Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі Овідіопольської селищної ради Одеської області, до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Вадлен» про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів оренди, суборенди земельної ділянки та скасування державної реєстрації, - закрити.

ПовідомитиЧорноморську окружну прокуратуру про те, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

Роз`яснитиЧорноморській окружній прокуратуріїї право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Одеського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

ПопередитиЧорноморську окружну прокуратурупро те, що у разі неподання заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією, після закінчення строку на її подання матеріали справи будуть повернуті до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної ухвали.

Повний текст ухвали складений 20 листопада 2023 року

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе