Рішення

від 20.11.2023 по справі 908/2811/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 19/87/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2023 Справа № 908/2811/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Господарського суду Запорізької області Давиденко І.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ ВАТТ (69063, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 17, ідентифікаційний код 41773104)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ВОСТОЧНИЙ ЕКСПРЕС (69095, м. Запоріжжя, вул. Шкільна, буд. 16, кв. 117, ідентифікаційний код 30557359)

про стягнення 430 000 грн

без виклику учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

07.09.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. б/н від 01.09.2023 (вх. №3047/08-07/23) Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ ВАТТ до Товариства з обмеженою відповідальністю ВОСТОЧНИЙ ЕКСПРЕС про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 430 000 грн.

Позов обґрунтовано тим, що позивач помилково перерахував відповідачу грошові кошти, натомість відповідач їх не повернув, в зв`язку з чим, залишок безпідставно набутих коштів відповідачем склав 430 000,00 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 07.09.2023 здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2811/23 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.

Ухвалою суду від 12.09.2023 вищевказану позовну заяву на підставі ч. 1 ст. 174 ГПК України залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви до 25.09.2023 включно.

Від позивача надійшла заява про усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду від 12.09.2023.

Оскільки, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача суми в розмірі 430 000,00 грн, вказана сума заборгованості перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, проте, справа не відноситься до визначеного ч. 4 ст. 247 ГПК України виключного переліку категорій справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. Справа не є складною, а тому така справа визнана судом малозначною та підлягала розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 20.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2811/23; присвоєно справі номер провадження 19/87/23, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

01.11.2023 від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити в задоволенні позову та вказав, що на підтвердження факту повернення відповідачем грошових коштів у розмірі 625 000,00 грн, позивачем надано до господарського суду копії платіжних інструкцій № 36 від 24.12.2021 на суму 20 000,00 грн, № 8512 від 30.12.2021 на суму 2 000,00 грн, № 8538 від 16.01.2022 р на суму 200 000,00 грн, № 8590 від 09.02.2022 р на суму 30 000,00 грн, № 8615 від 11.02.2022 р на суму 153 000,00 грн, № 8622 від 14.02.2022 на суму 60 000,00 грн, № 8623 від 14.02.2022 на суму 10 000,00 грн, № 8633 від 17.02.2022 на суму 150 000,00 грн.

Відповідач посилався на те, що вище наведені документи, а саме платіжні інструкції, як доказ повернення відповідачем грошових коштів у розмірі 625 000,00 грн позивачу, не відповідають вимогам ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, а саме не засвідчені належним чином, чим ставить під сумнів відповідність поданих копій документів оригіналу, а таким чином не може братися судом до уваги.

Крім того, твердження позивача, що залишок безпідставно набутих Товариством з обмеженою відповідальністю Восточний Експрес грошових коштів Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Ватт складає 430 000,00 грн, є безпідставними та спростовується доказами, які додаються до відзиву на позовну заяву та підтверджують повернення відповідачем зазначеної суми, а саме: платіжним дорученням № 7656 на суму 200 000,00 грн; платіжним дорученням № 7676 на суму 200 000,00 грн; платіжним дорученням № 7857 на суму 50 000,00 грн.

Судом встановлено, що ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 20.09.2023 запропоновано відповідачу подати не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відзив на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України.

Згідно з ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу, останній отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі 03.10.2023.

Судом встановлено, що відповідачем 01.11.2023 подано суду відзив на позовну заяву, таким чином, останнім пропущено встановлений 15-денний строк для подачі відзиву, як то передбачено ст. 165 ГПК України.

Клопотання про поновлення пропущеного строку для подачі відзиву від відповідача не надходило.

Також, суд зазначає, що у відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій строк сплив, відзив на позовну заяву подано після спливу такого строку. Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України).

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За таких обставин, суд визнав наявні в матеріалах справи № 908/2811/23 письмові докази достатніми для всебічного, повного та об`єктивного розгляду спору.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 20.11.2023.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Позивач посилався на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ ВАТТ помилково перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю «ВОСТОЧНИЙ ЕКСПРЕС» грошові кошти в загальному розмірі 1 055 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: № 733 від 29.10.2021, № 792 від 10.12.2021, № 853 від 06.01.2022, № 768 від 26.11.2021.

У зазначених платіжних дорученнях визначено призначення платежу: «надання зворотної фінансової допомоги зг. договору № 2910/2021 від 29.10.2021 без ПДВ».

Позивач вказав, що Договір № 2910/2021 від 29.10.2021, помилково вказаний у призначенні платежу за зазначеними платіжними дорученнями, та такий Договір не укладався між ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ВАТТ» та ТОВ «ВОСТОЧНИЙ ЕКСПРЕС».

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем, ТОВ «ВОСТОЧНИЙ ЕКСПРЕС» повернуло ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ВАТТ» 625 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями з призначенням платежу «повернення зворотньої фінансової допомоги зг. договору № 2910/2021 без ПДВ»: № 36 від 24.12.2021, № 8512 від 30.12.2021, № 8538 від 18.01.2022, № 8590 від 09.02.2022, № 8615 від 11.02.2022, № 8622 від 14.02.2022, № 8623 від 14.02.2022, № 8633 від 17.02.2022.

Таким чином, позивач вказав, що залишок безпідставно набутих Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОСТОЧНИЙ ЕКСПРЕС» грошових коштів Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ ВАТТ» складає 430 000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 23.08.2023 надіслав на адресу відповідача претензію від 23.08.2023, відповідно до якої вимагав повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ ВАТТ» безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 430 000,00 грн.

Матеріали справи не містять відповіді Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОСТОЧНИЙ ЕКСПРЕС» на вказану вище претензію.

Невиконання з боку відповідача зобов`язання щодо повернення безпідставно отриманих коштів, стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Підстави виникнення господарських зобов`язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

У відповідності до норм ст.ст. 202, 205 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно зі статтею 1212 Цивільного України, на яку посилається позивач, як на підставу заявлених вимог, визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч.2 ст.1212 Цивільного кодексу України).

Аналіз ст. 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Крім того, згідно з п.3 ч.3 ст.1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст.1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.

Слід зазначити, що докази укладення сторонами договору № 2910/2021 від 29.10.2021 матеріали справи не містять.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 334/2517/16-ц та від 13.01.2021 у справі № 539/3403/17).

Подібний висновок також сформульовано у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 910/16334/19.

Таким чином, вирішення питання про стягнення безпідставно набутих коштів залежить від висновків про наявність/відсутність між сторонами договірних правовідносин, на підставі яких здійснено відповідне перерахування заявлених до стягнення коштів.

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені статтею 1212 ЦК України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях. Дана правова позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Касаційного господарського Суду у складі Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 924/1338/19.

Відповідно ст. 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України, об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

З огляду на встановлені вище обставини, суд дійшов висновку про безпідставність набуття відповідачем грошових коштів, перерахованих позивачем, згідно з платіжними дорученнями та частково повернуті відповідачем, згідно з платіжними інструкціями, оскільки, докази укладення договору № 2910/2021 від 29.10.2021 про надання зворотньої фінансової допомоги в матеріалах справи відсутні.

Як вже було зазначено вище, позивачем перераховано відповідачу грошові кошти в загальному розмірі 1 055 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: № 733 від 29.10.2021, № 792 від 10.12.2021, № 853 від 06.01.2022, № 768 від 26.11.2021. відповідачем повернуто позивачу 625 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: № 36 від 24.12.2021, № 8512 від 30.12.2021, № 8538 від 18.01.2022, № 8590 від 09.02.2022, № 8615 від 11.02.2022, № 8622 від 14.02.2022, № 8623 від 14.02.2022, № 8633 від 17.02.2022.

Таким чином, з наведеного вище вбачається, що сума не повернутих відповідачем безпідставно отриманих коштів складає 430 000,00 грн.

Як встановлено судом вище, відповідач подав суду відзив на позовну заяву з порушенням встановленого строку на його подання та не подав клопотання про поновлення такого строку, однак суд звертає увагу на додані відповідачем до відзиву платіжні доручення, як докази повернення позивачу заявлених сум.

Такі платіжні доручення: № 7656 від 04.03.2021 на суму 200 000,00 грн з призначенням платежу: «повернення зворотної фінансової допомоги зг. договору № 2112/20 від 21.12.2020 без ПДВ»; № 7676 від 200 000,00 грн з призначенням платежу: «повернення зворотної фінансової допомоги зг. договору № 2311/20 від 23.11.2020 без ПДВ», № 7857 від 07.05.2021 на суму 50 000,00 грн з призначенням платежу: «повернення зворотної фінансової допомоги зг. договору № 0705/2021 від 07.05.2021 без ПДВ».

Таким чином, з наведеного вище вбачається, що вказані вище платіжні доручення не стосується правовідносин сторін саме по даному спору, окрім того, судом вбачається, що по даним платіжним дорученням здійснено повернення грошових коштів раніше, ніж позивачем вони були перераховані відповідачу, а саме, починаючи з 26.11.2021.

Отже, подані відповідачем документи не стосуються предмету саме даного спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі №342/180/17 вказала, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливого розгляду справи судом. Аналогічний висновок викладений і у постанові Верховного Суду від 20.01.2022 року у справі №910/3299/20 (923/315/20) та у постанові Верховного Суду від 24.11.2021 року у справі №924/232/18.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Доказів оплати позивачу з боку відповідача суми в розмірі 430 000,00 грн матеріали даної справи не містять та відповідачем не подані.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 430 000,00 грн. заявлена позивачем обґрунтовано та підлягає задоволенню.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).

Відповідно ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.

Судовий збір в порядку ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВОСТОЧНИЙ ЕКСПРЕС (69095, м. Запоріжжя, вул. Шкільна, буд. 16, кв. 117, ідентифікаційний код 30557359) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ ВАТТ (69063, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 17, ідентифікаційний код 41773104) грошові кошти в розмірі 430 000 (чотириста тридцять тисяч) грн 00 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВОСТОЧНИЙ ЕКСПРЕС (69095, м. Запоріжжя, вул. Шкільна, буд. 16, кв. 117, ідентифікаційний код 30557359) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ ВАТТ (69063, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 17, ідентифікаційний код 41773104) 6 450 (шість тисяч чотириста п`ятдесят) грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено та підписано 20.11.2023

Суддя І.В. Давиденко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.