Рішення

від 08.11.2023 по справі 910/11202/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.11.2023Справа № 910/11202/23Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк-готель «Київ»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Київське квартирно-експлуатаційне управління

про стягнення 2434111,53 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Марковська В.В.;

від відповідача: Шуст С.І.;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

13.07.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк-готель «Київ» про стягнення 3596817,91 грн, з яких 3382084,71 грн основного боргу, 56691,64 грн 3% річних та 158041,57 грн інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №51095016ПВ про постачання електричної енергії споживачу від 12.12.2018 не у повному обсязі здійснив оплату за спожиту електричну енергію, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 3382084,71 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 56691,64 грн 3% річних та 158041,57 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 відкрито провадження у справі №910/11202/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.08.2023, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

14.08.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зауважив, що ним було сплачено позивачу після звернення останнім до суду заборгованість у розмірі 250000,00 грн. При цьому, відповідач пояснив, що вся електроенергія споживається фактично не ним, а іншими особами, які, в свою чергу, не у повному обсязі відшкодовують відповідачу вартість фактично спожитої електроенергії. Крім того, відповідач просив суд відстрочити виконання рішення суду на 1 рік.

14.08.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Київське квартирно-експлуатаційне управління.

17.08.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи, а також заява про зменшення розміру позовних вимог.

У підготовчому засіданні 30.08.2023 судом було постановлено ухвалу про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Київське квартирно-експлуатаційне управління; відкладено підготовче засідання на 20.09.2023.

19.09.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог.

У підготовчому засіданні 20.09.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 04.10.2023.

21.09.2023 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

03.10.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 2219378,32 грн, а також 56691,64 грн 3% річних та 158041,57 грн інфляційних втрат, що разом становить 2434111,53 грн.

У підготовчому засіданні 04.10.2023 судом було прийнято до розгляду вказану заяву позивача, у зв`язку з чим спір у справі розглядається з новою ціною позову (стягнення 2434111,53 грн) та постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 01.11.2023.

У судовому засіданні 01.11.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 08.11.2023.

Представник позивача у судовому засіданні 08.11.2023 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги вимог підтримав у повному обсязі, заперечив щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду.

Представник відповідача у судовому засіданні 08.11.2023 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив, підтримав подане ним клопотання про відстрочення виконання рішення суду.

Представник третьої особи у судове засідання 08.11.2023 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

У судовому засіданні 08.11.2023 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Парк-готель «Київ» (споживач) укладено Договір №51095016ПВ про постачання електричної енергії споживачу, відповідно до умов якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами даного договору.

Відповідно до п. 5.1 Договору №51095016ПВ про постачання електричної енергії споживачу від 12.12.2018 споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком №2 до договору.

Відповідно до п. 5.5 Договору №51095016ПВ про постачання електричної енергії споживачу від 12.12.2018 розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Згідно з п. 5.7 Договору №51095016ПВ про постачання електричної енергії споживачу від 12.12.2018 оплата рахунку постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 робочих днів з моменту отримання його споживачем, або протягом 5 робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції щодо оплати рахунку, оформленого споживачем.

Відповідно до п. 13.1 Договору №51095016ПВ про постачання електричної енергії споживачу від 12.12.2018 договір набирає чинності з дня його підписання сторонами. Договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач. Умови цього договору починають виконуватись з дати сплати рахунку (квитанції) постачальника.

Відповідно до п. 9.1 Комерційної пропозиції договір на умовах даної комерційної пропозиції починає діяти з першого дня розрахункового періоду з 01.12.2020 але не раніше дати підписання цієї комерційної пропозиції. Договір укладається на строк 13 календарних місяців та вважається продовженим на кожен наступний календарний місяць, якщо постачальник не відмовився від його пролонгації в зв`язку з порушенням споживачем умов п. 5.1 цієї комерційної пропозиції.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №51095016ПВ про постачання електричної енергії споживачу від 12.12.2018 не у повному обсязі здійснив оплату за спожиту електричну енергію, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 2219378,32 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 56691,64 грн 3% річних та 158041,57 грн інфляційних втрат (відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зауважив, що ним було сплачено позивачу після звернення останнім до суду заборгованість у розмірі 250000,00 грн. При цьому, відповідач пояснив, що вся електроенергія споживається фактично не ним, а іншими особами, які, в свою чергу, не у повному обсязі відшкодовують відповідачу вартість фактично спожитої електроенергії. Крім того, відповідач просив суд відстрочити виконання рішення суду на 1 рік.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, а відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України «Про ринок електричної енергії».

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Відповідно до частини 2 статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Згідно з частиною 3 статті 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач зобов`язаний, зокрема, сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Судом встановлено, що рахунки на оплату фактично спожитої електричної енергії формувалися позивачем відповідно до даних комерційного обліку (інформація про обсяги споживання), які надавалися оператором системи розподілу ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» (далі - ОСР) у відповідності до вимог п.п 4.3. 4.12, пп. 31 п. 5.1.2 ПРРЕЕ, главою 9.14 Розділу IX, главою 12.4 Розділу ХІІ Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №311 та ст. 53 Закону України «Про ринок електричної енергії» (відповідна інформація за позовний період підтверджена у додатку 1 до листа ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» №3/01/1/18011 від 15.06.2023).

На підставі отриманих даних про спожиті відповідачем обсяги електроенергії в сформовано та видано рахунки, зокрема, за розрахункові періоди «червень 2022 р.», «грудень 2022 р.», «лютий 2023 р.» - «травень 2023 р.»: від 01.07.2022 №51095016/6/1 на суму 214269,47 грн; від 01.08.2022 №51095016/7/1 на суму 254287,96 грн; від 01.09.2022 №5 1095016/8/1 на суму 309159,83 грн; від 01.10.2022 №51095016/9/1 па суму 381764,82 грн; від 01.11.2022 №51095016/10/1 на суму 343864,46 грн; від 01.12.2022 №51095016/11/1 на суму 405100,43 грн; від 01.01.2023 №51095016/12/1 на суму 426926,21 грн; від 01.03.2022 №51095016/2/1 на суму 310901,02 грн; від 01.04.2022 №51095016/3/1 па суму 352409,57 грн; від 01.05.2022 №51095016/4/1 на суму 278601,37 грн; від 01.06.2022 №51095016/5/1 на суму 281695,45 грн.

Крім того, судом встановлено, що після одержання інформації від ОСР про коригування обсягів спожитої відповідачем електричної енергії позивачем було здійснено коригування нарахувань в сторону зменшення рахунком від 01.02.2023 №51095016/1/1 на загальну суму 58080,06 гри, зокрема: - за розрахунковий період «листопад 2022 р.» на суму - 49499,90 грн; за розрахунковий період «грудень 2022 р.» на суму - 8580,16 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У Комерційній пропозиції сторони погодили, що остаточний розрахунок за фактичним обсягом споживання здійснюється не пізніше ніж на 5 робочий день після закінчення розрахункового періоду не залежно від дати отримання рахунку від постачальника.

Судом встановлено, що в рахунок погашення нарахування за розрахунковий період «червень 2022 р.» відповідачем здійснено 11 платежів з чітким призначенням на загальну суму 50269,47 грн (від 06.07.2022 на суму 4269,47 грн; від 11.07.2022 на суму 1000,00 грн; від 19.07.2022 на суму 4000,00 грн; від 20.07.2022 на суму 10000,00 грн; від 21.07.2022 на суму 10000,00 грн; від 27.07.2022 на суму 5000,00 грн; від 02.08.2022 на суму 5000,00 грн; від 04.08.2022 на суму 5000,00 грн; від 17.08.2022 на суму 2000,00 гри; від 18.08.2022 на суму 3000,00 грн; від 22.08.2022 на суму 1000,00 грн.).

В рахунок погашення нарахування за розрахунковий період «липень 2022 р.» відповідачем здійснено 1 платіж з чітким призначенням від 05.08.2022 на суму 4287,96 грн.

В рахунок погашення нарахування за розрахунковий період «серпень 2022 р.» відповідачем здійснено 1 платіж з чітким призначенням від 08.09.2022 на суму 159,83 грн.

В рахунок погашення нарахування за розрахунковий період «вересень 2022 р.» відповідачем здійснено 1 платіж з чітким призначенням від 21.10.2022 па суму 1764,82 гри.

В рахунок погашення нарахування за розрахунковий період «лютий 2023 р.» відповідачем здійснено 3 платежі з чітким призначенням на загальну суму 60901,02 грн: від 02.07.2023 на суму 3901,02 грн; від 04.07.2023 на суму 27000,00 грн; від 11.07.2023 на суму 30000,00 грн.

Крім того, відповідно до абз. 2 п. 4.24 ПРРЕЕ у разі відсутності графіка погашення заборгованості та при відсутності у платіжному документі у реквізиті призначення платежу посилань па період, за який здійснюється оплата або перевищення суми платежу, необхідної для нього періоду, ці кошти, перераховані споживачем за електричну енергію, енергопостачальник має право зарахувати як погашення існуючої заборгованості цього споживача з найдавнішим терміном її виникнення.

З урахуванням зазначеного в рахунок погашення нарахування за розрахунковий період «червень 2022 року» позивачем було зараховано частину від оплати з призначенням платежу «за січень 2022 року» від 28.06.2023 на суму 76435,72 грн у розмірі 1432,72 грн як надлишок з оплат за вказаний період.

Отже, за період з 01.06.2022 по 31.12.2022, 01.02.2023 - 31.05.2023 відповідачу нараховано до сплати 3500900,53 грн, тоді як відповідачем було сплачено 118815,82 грн, у зв`язку з чим заборгованість відповідача станом на дату звернення позивача з даним позв лом до суду становила 3382084,71 грн.

Судом встановлено, що після звернення позивача з даним позовом до суду, відповідачем були сплачені в рахунок погашення заборгованості за спірний період грошові кошти у загальному розмірі 1162706,39 грн, у зв`язку з чим заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк-готель «Київ» за Договором №51095016ПВ про постачання електричної енергії споживачу від 12.12.2018 за спірний період становить 2219378,32 грн.

Що стосується заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, суд зазначає, що Договір №51095016ПВ про постачання електричної енергії споживачу від 12.12.2018 укладено саме з відповідачем, а тому обов`язок з оплату вартості спожитої електроенергії покладається виключно на відповідача. В свою чергу відповідач має право вимагати відшкодування вартості оплачених ним послуг з особи, яка фактично споживає електроенергію, користуючись орендованими приміщеннями на підставі договору оренди та на підставі договору про відшкодування вартості спожитих житлово-комунальних послуг.

Крім того, у пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, норма частини другої статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

В статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

Посилання відповідача на лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 як на обставину існування форс-мажору судом відхиляється, оскільки він не засвідчує існування форс-мажорних обставин саме у конкретному випадку - у правовідносинах, які виникли з Договору №51095016ПВ про постачання електричної енергії споживачу від 12.12.2018.

Доказів сплати грошових коштів у розмірі 2219378,32 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк-готель «Київ» за Договором №51095016ПВ про постачання електричної енергії споживачу від 12.12.2018 у сумі 2219378,32 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не заперечувались, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк-готель «Київ» суми основного боргу у розмірі 2219378,32 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 56691,64 грн та інфляційні втрати у розмірі 158041,57 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, долучені позивачем до заяви про зменшення розміру позовних вимог, суд дійшов висновку щодо їх обґрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» в частині стягнення Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк-готель «Київ» 3% річних у розмірі 56691,64 грн та інфляційні втрати у розмірі 158041,57 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Що стосується клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Тобто, підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.

При цьому, вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Відстрочення - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.

У відповідності до ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Суд зазначає, що в даному випадку відповідач просить суд відстрочити виконання рішення у даній справі на один рік, проте жодним чином не обґрунтовує запропонований термін відстрочення та не надає жодних доказів на підтвердження того, що внаслідок такого відстрочення рішення суду у даній справі буде виконане.

Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов`язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду".

У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначені судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд з прав людини зазначає, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а, отже, сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.

З урахуванням підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення судом встановлено, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у статті 6 Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд відзначає, що посилання відповідача на воєнний стан у країні є недостатньою підставою для вирішення питання про відстрочення виконання рішення суду.

Будь-яких конкретних обставин, які є підставами для відстрочення виконання рішення суду, відповідачем суду не наведено.

За таких обставин, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду у даній справі.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до ст. 331 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право звернутися до суду із заявою про відстрочення або розстрочення виконання рішення суду вже після прийняття судом відповідного рішення, надавши при цьому як докази існування обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, так і докази можливості виконання графіку розстрочення або відстрочення рішення суду.

Судовий збір покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позову у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Так як позивачем було зменшено розмір позовних вимог, суд дійшов висновку повернути позивачу з державного бюджету судовий збір у розмірі 17440,60 грн.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк-готель «Київ» (04075, м. Київ, вул. Миколи Юнкерова, буд. 20; ідентифікаційний код: 35199464) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 31; ідентифікаційний код: 41916045) суму основного боргу у розмірі 2219378 (два мільйони двісті дев`ятнадцять тисяч триста сімдесят вісім) грн 32 коп., 3% річних у розмірі 56691 (п`ятдесят шість тисяч шістсот дев`яносто одна) грн 64 коп., інфляційні втрати у розмірі 158041 (сто п`ятдесят вісім тисяч сорок одна) грн 57 коп. та судовий збір у розмірі 36511 (тридцять шість тисяч п`ятсот одинадцять) грн 67 коп.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 31; ідентифікаційний код: 41916045) судовий збір у розмірі 17440 (сімнадцять тисяч чотириста сорок) грн 60 коп, сплачений за платіжною інструкцією №3024838 від 04.07.2023.

4. Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк-готель «Київ» про відстрочення виконання рішення суду.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 20.11.2023.

Суддя О.М. Спичак