Рішення

від 08.11.2023 по справі 910/7103/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.11.2023Справа № 910/7103/23

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М, розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Поінт»

до Фізичної особи-підприємця Балашової Ольги Олегівни

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдінг»

про стягнення 266016,76 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Ланець А.М.;

від відповідача: Романюк Ю.В.;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

05.05.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Поінт» з вимогами до Фізичної особи-підприємця Балашової Ольги Олегівни про стягнення 266016,76 грн, з яких 227583,75 грн основного боргу, 25759,91 грн пені, 2180,54 грн 3% річних та 10492,56 грн інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору суборенди №412 від 16.12.2020 не у повному обсязі сплатив орендну плату та вартість спожитих комунальних послуг, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 227583,75 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 25759,91 грн пені, 2180,54 грн 3% річних та 10492,56 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 відкрито провадження у справі №910/7103/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.07.2023, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдінг».

У підготовчому засіданні 19.07.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 30.08.2023.

25.07.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач повідомив, що у зв`язку з форс-мажорними обставинами (війною) ресторан припинив свою роботу, а відповідач покинув територію України.

16.08.2023 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 30.08.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 13.09.2023.

13.09.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 13.09.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 11.10.2023.

10.10.2023 відповідачем подано відзив на позовну заяву, який суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 11.10.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 25.10.2023.

25.10.2023 позивачем подані додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 25.10.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 08.11.2023.

Представник позивача у судовому засіданні 08.11.2023 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги вимог підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 08.11.2023 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.

Представник третьої особи у судове засідання 08.11.2023 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

У судовому засіданні 08.11.2023 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдінг» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Поінт» (орендар) укладено Договір оренди №59, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування (оренду) нежилі приміщення за адресою: м. Київ, вул. Маршала Конєва, Академіка Вільямса у Голосіївському районі.

Відповідно до п. 3.1 Договору оренди №59 від 01.03.2020 строк оренди становить 35 місяців, починаючи з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, підписи яких засвідчуються печатками.

16.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Поінт» (орендар) та Фізичною особою-підприємцем Балашовою Ольгою Олегівною (суборендар) укладено Договір суборенди №412, відповідно до умов якого орендар передає суборендарю, а суборендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення №124, №125, №126, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Конєва, буд. 12, загальною площею 229,5 кв.м., а саме: №124 1-й поверх площею 79,6 кв.м., №125 1-й поверх площею 91,2 кв.м, №126 підвал площею 58,7 кв.м., на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.2 Договору суборенди №412 від 16.12.2020 приміщення знаходиться у володінні та користуванні орендаря відповідно до Договору оренди №59 від 01.03.2020 між орендарем та ТОВ «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдінг».

Згідно з п. 1.3 Договору суборенди №412 від 16.12.2020 об`єкт оренди суборендар планує використовувати як кафе.

Передача приміщення здійснюється за актом приймання-передачі, підписання якого свідчить про фактичну передачу його в суборенду. Передача приміщення не призводить до передачі права власності на приміщення суборендарю (п. 2.2 Договору суборенди №412 від 16.12.2020).

Відповідно до п. 4.6 Договору суборенди №412 від 16.12.2020 комунальні послуги відшкодовуються суборендарем окремо на підставі виставлених орендарем рахунків, показників лічильників та рахунків, виставлених постачальниками послуг.

Відповідно до п. 10.5 Договору суборенди №412 від 16.12.2020 цей договір припиняє свою дію у випадку розірвання або закінчення дії Договору оренди №59 від 01.03.2020.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору суборенди №412 від 16.12.2020 не у повному обсязі сплатив орендну плату та вартість спожитих комунальних послуг, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 227583,75 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 25759,91 грн пені, 2180,54 грн 3% річних та 10492,56 грн інфляційних втрат.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач, зокрема, повідомив, що у зв`язку з форс-мажорними обставинами (війною) ресторан припинив свою роботу, а відповідач покинув територію України.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Як встановлено судом, 01.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдінг» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Поінт» (орендар) укладено Договір оренди №59, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування (оренду) нежилі приміщення за адресою: м. Київ, вул. Маршала Конєва, Академіка Вільямса у Голосіївському районі.

У п. 6.2.7 Договору оренди №59 від 01.03.2020 встановлено, що орендар має право передавати орендовані приміщення в суборенду без попереднього погодження з орендодавцем.

Отже, Договором оренди №59 від 01.03.2020 позивач наділений правом передавати орендоване ним майно в суборенду без погодження з Товариством з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдінг».

При цьому, відповідно до п. 3.1 Договору оренди №59 від 01.03.2020 строк оренди становить 35 місяців, починаючи з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, підписи яких засвідчуються печатками.

Відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Матеріали справи не містять доказів висловлення Товариством з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдінг» будь-яких заперечень щодо продовження користування позивачем орендованими приміщеннями після закінчення строку дії Договору суборенди №412 від 16.12.2020.

Більш того, 01.02.2023 між сторонами відносно спірних приміщень укладено Договір оренди №01.0/-02/ЛХ зі строком дії до 31.12.2025.

У п. 6.2.2 вказаного нового договору визначено право позивача передавати орендовані приміщення в суборенду без погодження з Товариством з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдінг».

Наведені обставини свідчать про те, що договірні орендні відносини між позивачем у даній справі (Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Поінт») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдінг» не припинились у спірний період, що в свою чергу дає можливість дійти наступних висновків щодо строку дії Договору суборенди №412 від 16.12.2020.

Оскільки відповідно до ст. 774 Цивільного кодексу України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму, то суд керується нормами ст. 764 Цивільного кодексу України (Якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором).

Відповідно до п. 3.1 Договору суборенди №412 від 16.12.2020 строк дії договору починається з моменту його підписання сторонами і діє до 31.07.2022.

Втім, оскільки матеріали справи не містять доказів висловлення позивачем будь-яких заперечень в порядку ст.764 Цивільного кодексу України (протягом 1 місяця від дати закінчення строку дії договору), то Договір суборенди №412 від 16.12.2020 вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

За наведених обставин, суд відхиляє як доводи позивача, так і доводи відповідача про те, що строк дії Договору суборенди №412 від 16.12.2020 закінчився 31.07.2022.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Судом встановлено, що за Актом приймання-передачі об`єкту оренди від 01.01.2021 позивач передав, а відповідач прийняв в орендне користування нежитлові приміщення №124, №125, №126, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Конєва, буд. 12, загальною площею 229,5 кв.м., а саме: №124 1-й поверх площею 79,6 кв.м., №125 1-й поверх площею 91,2 кв.м, №126 підвал площею 58,7 кв.м.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2023 між сторонами було підписано Акт зворотного приймання-передачі об`єкту оренди, за яким відповідач повернув, а позивач прийняв нежитлові приміщення №124, №125, №126, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Конєва, буд. 12, загальною площею 229,5 кв.м., а саме: №124 1-й поверх площею 79,6 кв.м., №125 1-й поверх площею 91,2 кв.м, №126 підвал площею 58,7 кв.м.,

Отже, у зв`язку з поверненням відповідачем орендованих приміщень правовідносини між сторонами припинились.

Таким чином, враховуючи вище викладені обставини, позивач має право нараховувати відповідачу 1) орендну плату та 2) вартість комунальних послуг, що підлягають відшкодуванню, за період з 01.01.2021 до 01.03.2023.

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму.

Відповідно до п. 4.1 Договору суборенди №412 від 16.12.2020 орендна плата за 1 календарний місяць становить: - з 1 січня 2021 року по 31 січня 2021 року - 37125,60 грн; - з 1 лютого 2021 року по 28 лютого 2022 року - 51047,70 грн, - з 1 березня 2021 року по 31 березня 2021 року - 56152,47 грн, - з 1 квітня 2021 року по 30 квітня 2021 року - 60330,28 грн.

Згідно з п. 4.1 Договору суборенди №412 від 16.12.2020 (в редакції Додаткового договору №1 від 01.04.2021) орендна плата за 1 календарний місяць становить: - з 1 квітня 2021 року по 30 квітня 2021 року - 32176,14 грн; - з 1 травня 2021 року по 31 грудня 2021 року - 60330,28 грн.

Відповідно до п. 4.1 Договору суборенди №412 від 16.12.2020 (в редакції Додаткового договору №2 від 01.01.2022) орендна плата за 1 календарний місяць становить з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року становить 66363,03 грн.

Судом встановлено, що за січень 2021 року між сторонами було складено та підписано Акт надання послуг №2 від 31.01.2021 на загальну суму (орендна плата та відшкодування комунальних витрат) 76354,15 грн; за лютий 2021 року - Акт надання послуг №120 від 28.02.2021 на загальну суму (орендна плата та відшкодування комунальних витрат) 85306,86 грн, за березень 2021 року - Акт надання послуг №250 від 31.03.2021 на загальну суму (орендна плата та відшкодування комунальних витрат) 88162,71 грн, за квітень 2021 року - Акт надання послуг №357 від 30.04.2021 на загальну суму (орендна плата та відшкодування комунальних витрат) 57233,29 грн, за травень 2021 року - Акт надання послуг №463 від 31.05.2021 на загальну суму (орендна плата та відшкодування комунальних витрат) 79218,89 грн, за червень 2021 року - Акт надання послуг №566 від 30.06.2021 на загальну суму (орендна плата та відшкодування комунальних витрат) 83908,27 грн, за липень 2021 року - Акт надання послуг №683 від 31.07.2021 на загальну суму (орендна плата та відшкодування комунальних витрат) 80996,00 грн, за серпень 2021 року - Акт надання послуг №795 від 31.08.2021 на загальну суму (орендна плата та відшкодування комунальних витрат) 85944,76 грн, за вересень 2021 року - Акт надання послуг №938 від 30.09.2021 на загальну суму (орендна плата та відшкодування комунальних витрат) 85188,43 грн, за жовтень 2021 року - Акт надання послуг №1045 від 31.10.2021 на загальну суму (орендна плата та відшкодування комунальних витрат) 98102,47 грн.

Інші акти надання послуг, копії яких долучені позивачем до позовної заяви, відповідачем не підписані.

З приводу цього суд зазначає, що розмір орендної плати встановлений сторонами у договорі та є визначеним, а нарахування орендної плати відбувається за фактичне користування приміщеннями, та не залежить від підписання орендарем актів надання послуг чи отримання рахунків.

Оскільки відповідачем фактично були повернуті приміщення з оренди 01.03.2023, обґрунтованим є нарахування позивачем орендної плати до вказаної дати, що не залежить від підписання відповідачем актів надання послуг.

Що стосується непідписаних відповідачем актів надання послуг в частині відшкодування вартості спожитих комунальних послуг, суд зазначає, що акти наданих послуг за період з серпня 2022 року по лютий 2023 року надсилались на електрону адресу відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а доказів висловлення відповідачем мотивованої відмови від їх підписання відповідачем суду не надано.

Крім того, відповідно до п. 6.1.2 Договору суборенди №412 від 16.12.2020 суборендар зобов`язаний щомісяця (08-10 числа місяця, наступного за звітним) отримувати у орендаря (відділі бухгалтерії) акт надання послуг та рахунок на оплату за отримані послуги. Наслідки неодержання вказаних документів покладаються на суборендаря.

Відповідно до п. 6.1.3 Договору суборенди №412 від 16.12.2020 суборендар зобов`язується суборендар зобов`язується прийняти надані послуги та підписати два примірника актів наданих послуг в результаті чого один примірник в 5-ти денний з дня отримання актів наданих послуг повернути в обов`язковому порядку до бухгалтерії орендодавця.

Таким чином, обов`язок з отримання актів надання послуг умовами Договору суборенди №412 від 16.12.2020 покладено саме на відповідача, а тому наслідки невиконання відповідачем вказаного обов`язку в повному обсязі покладаються саме на відповідача.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

На підтвердження споживання відповідачем комунальними послугами позивачем 13.09.2023 долучено до матеріалів справи копію Договору про постачання електричної енергії, укладеного з ТОВ «Київські енергетичні послуги», а також актів приймання-передачі товарної продукції та рахунків-розшифровок за спірний період; копію Договору про надання послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території від 10.11.2021, укладеного з ТОВ «Управляюча компанія «Венеція», копії актів надання послуг за спірний період; копію Договору про надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води від 01.11.2017, укладеного з ТОВ «Теплопостачсервіс», а також копії актів здачі-прийняття послуг за спірний період, копію Договору на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, укладеного ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал», а також копії актів приймання-передачі наданих послуг, копію Договору на послуги щодо приймання та відведення понаднормативно забруднених стічних вод споживачів, укладеного з ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал», та копії відповідних актів надання послуг за спірний період.

Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи відповідні копії платіжних доручень, що підтверджують факт оплати вказаних комунальних послуг позивачем.

При цьому, в акті повернення орендованих приміщень від 01.03.2023 сторони зафіксували показники лічильників обліку, значення яких не суперечать значенням, наведених в актах надання послуг, які складалися позивачем.

Відповідачем в свою чергу не надано суду жодних доказів на спростування викладених позивачем обставин, так саме як не надано власного контррозрахунку кількості та вартості спожитих комунальних послуг, а також відповідачем не надано доказів оплати спожитих комунальних послуг безпосередньо на рахунки їх постачальників/виробників.

З огляду на викладені обставини, керуючись приниципами вірогідності доказів, суд приймає в якості належних та допустимих доказів споживання відповідачем у спірному періоді комунальних послуг саме в тих обсягах, які вказані позивачем в актах надання послуг та рахунках на оплату, копії яких долучені до позовної заяви.

Таким чином, за період з січня 2021 року по лютий 2023 року загальна сума орендної плати та сума вартості спожитих комунальних послуг, що підлягають сплаті відповідачем, становить 1535372,49 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 4.4 Договору суборенди №412 від 16.12.2020 орендна плата сплачується суборендарем не пізніше 10 числа поточного місяця на розрахунковий рахунок орендаря незалежно від того чи отримав суборендар рахунок-фактуру.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Що стосується строку виконання відповідачем обов`язку з відшкодування вартості спожитих комунальних послуг, суд зазначає, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов`язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв`язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв`язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез`явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред`явленою.

Зважаючи на викладені обставини, беручи до уваги, що позивач виставляв відповідачу рахунки на оплату та акти наданих, а також надіслав 08.12.2022 претензію про сплату заборгованості, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем обов`язку з відшкодування вартості спожитих комунальних послуг є таким, що настав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не у повному обсязі сплатив позивачу орендну плату та вартість спожитих комунальних послуг, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 227583,75 грн.

Що стосується тверджень відповідача про невикористання ним об`єкта оренди у певний період у зв`язку з форс-мажорними обставинами, суд зазначає наступне.

У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, норма частини другої статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

В статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів існування у спірний період форс-мажорних обставин за Договором суборенди №412 від 16.12.2020, зокрема, Сертифікату ТПП.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи та з пояснень позивача, позивач не здійснював нарахування орендної плати відповідачу у березні та квітні 2022 року (після початку повномасштабного вторгнення).

Що стосується посилань відповідача при здійсненні частини платежів на договір про реструктуризацію, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутній підписаний обома сторонами примірник вказаного договору, з огляду на що суд критично оцінює факт укладеності такого договору.

Доказів сплати грошових коштів у розмірі 227583,75 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Фізичної особи-підприємця Балашової Ольги Олегівни за Договором суборенди №412 від 16.12.2020 у сумі 227583,75 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Поінт» в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Балашової Ольги Олегівни суми основного боргу у розмірі 227583,75 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню у розмірі 25759,91 грн за період з 11.08.2022 по 11.02.2023, яка нарахована виключно на суму заборгованості зі сплати орендної плати (101647,22 грн).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 5.2.3 Договору суборенди №412 від 16.12.2020 орендар має право нараховувати у разі несвоєчасного внесення суборендарем плати за користування нежитловим приміщенням пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення платежу.

Згідно з п. 8.2 Договору суборенди №412 від 16.12.2020 орендар має право нараховувати у разі несвоєчасного внесення суборендарем плати за користування нежитловим приміщенням пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Однак пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року №540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , прийнятої відповідно до ст.29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611 неодноразово продовжено. Постановою Кабінету Міністрів України №611 від 16.06.2021 строк дії карантину встановлено до 31.08.2021.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 (зі змінами) встановлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. №641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

За таких обставин, дія Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Отже, нарахування пені на суму 101647,22 грн за період з 11.08.2022 по 11.02.2023 є правомірним.

Перевіривши розрахунок пені, викладений позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку щодо його обгрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Поінт» в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Балашової Ольги Олегівни пені у розмірі 25759,91 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2180,54 грн за період з 11.08.2022 по 28.04.2023, які нараховані виключно на суму заборгованості зі сплати орендної плати (101647,22 грн).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Поінт» в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Балашової Ольги Олегівни 3% річних у розмірі 2180,54 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 10492,56 грн за період з серпня 2022 року по березень 2023 року, які нараховані виключно на суму заборгованості зі сплати орендної плати (101647,22 грн).

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості , у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Поінт» в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Балашової Ольги Олегівни інфляційних втрат у розмірі 10492,56 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позову у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Балашової Ольги Олегівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Поінт» (03189, м. Київ, вул. Здановської Юлії, буд. 58-А; ідентифікаційний код: 40782610) суму основного боргу у розмірі 227583 (двісті двадцять сім тисяч п`ятсот вісімдесят три) грн 75 коп., пеню у розмірі 25759 (двадцять п`ять тисяч сімсот п`ятдесят дев`ять) грн 91 коп., 3% річних у розмірі 2180 (дві тисячі сто вісімдесят) грн 54 коп., інфляційні втрати у розмірі 10492 (десять тисяч чотириста дев`яносто дві) грн 56 коп. та судовий збір у розмірі 3990 (три тисячі дев`ятсот дев`яносто) 25 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 20.11.2023.

Суддя О.М. Спичак