Рішення

від 20.11.2023 по справі 927/976/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

U

РІШЕННЯ

Іменем України

20 листопада 2023 року м. Чернігівсправа № 927/976/23

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фозі-Агро»,

код ЄДРПОУ 43938827, вул. Січових Стрільців, 21, приміщення 501-Б, м. Київ, 04053

до відповідача: Фермерського господарства «Вікторія»,

код ЄДРПОУ 31180554, вул. Богдана Хмельницького, 21, с. Головеньки, Борзнянський район, Чернігівська область, 16413

предмет спору: про стягнення неустойки (штрафу) в сумі 171 600,00 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фозі-Агро» звернулось до суду з позовом до Фермерського господарства «Вікторія», у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 171600,00 грн неустойки (штрафу).

Процесуальні дії у справі.

Автоматизованою системою документообігу Господарського суду Чернігівської області для розгляду справи визначено суддю Романенко А. В.

Ухвалою суду від 24.07.2023 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; розгляд справи по суті призначено на 09.08.2023 о 12:00.

Також цією ухвалою суду встановлено сторонам строки для подання заяв по суті.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позов, а позивач - на подання відповіді на відзив. Вказані заяви по суті були долучені судом до матеріалів справи.

У зв`язку з перебуванням судді Романенко А. В. у відпустці, судове засідання, призначене на 09.08.2023 о 12:00, не відбулось.

Ухвалою суду від 15.08.2023 судове засідання з розгляду справи призначено на 23.08.2023 об 11:30.

У зв`язку з призупиненням роботи Господарського суду Чернігівської області внаслідок ракетного обстрілу, судове засідання, призначене на 23.08.2023 об 11:30, не відбулось.

Ухвалою суду від 25.08.2023 судове засідання з розгляду справи призначено на 06.09.2023 о 12:40.

У судовому засіданні 06.09.2023 суд постановив ухвалу про відкладення судового засідання на 20.09.2023 на 10:45.

Ухвалою суду від 06.09.2023 викликано позивача у судове засідання 20.09.2023.

На підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Чернігівської області №02-01/133/23 від 19.09.2023, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Романенко А. В., було призначено повторний автоматизований розподіл справи №927/976/23.

Автоматизованою системою документообігу Господарського суду Чернігівської області для розгляду справи визначено суддю Шморгуна В. В.

Ухвалою суду від 19.09.2023 справу №927/976/23 прийнято до розгляду; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

При цьому суд не вважав за необхідне повторно встановлювати сторонам строки для подання заяв по суті, у тому числі з огляду на те, що сторони скористались своїми процесуальними правами щодо подання таких заяв, окрім відповідача на подання заперечень.

19.09.2023 позивач на електронну пошту суду направив письмові пояснення щодо обставин, які призвели до звернення із позовом, з доданою до них копією запиту від 12.10.2022.

Ухвалою суду від 02.10.2023 суд залишив без розгляду письмові пояснення ТОВ «Фозі-Агро» від 19.09.2023 з доданими до них документами.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов п. 6.3 договору поставки сільськогосподарської продукції №23.10/21 від 10.03.2021 (далі - Договір) щодо надання позивачу документів, перелік яких наведений у вказаному пункті договору, внаслідок чого на підставі п. 6.4. зазначеного договору позивач здійснив нарахування штрафу.

Відповідач заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні, оскільки 05.03.2021 з електронної пошти ФГ «Вікторія» на електронну адресу ТОВ «Фозі-Агро» був надісланий лист, у вкладенні до якого є: звіт про посівні площі сільськогосподарських культур (4СГ); звіт про посівні площі сільськогосподарських культур (29СГ); виписка з ЄДР; витяг з ЄДР; витяг про реєстрацію платника ПДВ; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень (про зареєстровані землі); квитанція про прийняття декларації; декларація за 2020 рік; довідка про відкриття рахунку; відомості про наявність земельних ділянок; наказ про призначення голови; реквізити; свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи; статут ФГ «Вікторія», що повністю підтверджує наявність у позивача перелічених у п. 6.3 Договору документів на час укладення договору.

У разі задоволення позову відповідач просить зменшити штрафні санкцій на 100%, тобто до 0,00 грн, посилаючись на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми штрафу, який розраховується від загальної ціни договору не враховуючи виконання відповідачем грошових зобов`язань, що не є справедливим, та коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання.

У відповіді на відзив позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві з таких підстав:

- виходячи із встановлених судом обставин у справі №927/354/21 та погоджених сторонами умов Договору, відповідач мав направити документи, передбачені п. 6.3 Договору у період з 10.03.2021 до 14.03.2021. Проте в матеріалах справи відсутній опис вкладення, касовий чек, розрахункова квитанція, які можуть підтвердити виконання відповідачем п. 6.3 Договору;

- надані відповідачем докази (скріншоти листування) не є належними доказами у справі, оскільки листування датоване 05.03.2021 (за 5 днів до підписання Договору) та підписане ОСОБА_1 , яка за твердження представника ФГ «Вікторія» під час розгляду справи №927/67/22 ніколи не працювала у ФГ.

Заперечень у встановлений строк до суду не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

Господарський суд Чернігівської області розглядав справу №927/354/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фозі-Агро» до Фермерського господарства «Вікторія» про стягнення штрафу у розмірі 187 200,00 грн штрафу, нарахованого за порушення відповідачем умов договору поставки сільськогосподарської продукції №23.10/21 від 10.03.2021 в частині своєчасної поставки товару.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 26.05.2021 у справі №927/354/21, яке набрало законної сили 30.08.2021, позов задоволено повністю та стягнуто з ФГ «Вікторія» на користь ТОВ «Фозі-Агро» 187 200 грн штрафу та 2 808 грн судового збору.

Також Господарський суд Чернігівської області розглядав справу №927/62/22:

- за первісним позовом ТОВ «Фозі-Агро» до ФГ «Вікторія» про зобов`язання надати доступ до незаконно утриманого майна, а саме: кукурудзи українського походження 3-го класу, ДСТУ 4525:2006 у кількості 97 тонн 810 кг (вартістю 762917,41 грн), яка належить ТОВ «Фозі-Агро» та було передано у власність відповідно до договору поставки сільськогосподарської продукції №23.10/21 від 10.03.2021;

- за зустрічним позовом ФГ «Вікторія» до ТОВ «Фозі-Агро» про визнання недійсним договору поставки сільськогосподарської продукції №23.10/21 від 10.03.2021.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 19.09.2022 у справі №927/62/22, яке набрало законної сили 18.10.2022, у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмолено повністю.

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи те, що у справах №927/354/21, №927/62/22 та у цій справі беруть участь особи, щодо яких встановлено певні обставини, факти, які встановлені рішеннями Господарського суду Чернігівської області від 26.05.2021 у справі №927/354/21 та від 19.09.2022 у справі №927/62/22 та входять до предмету доказування в межах даної справи, є преюдиціальними та не підлягають доведенню знову в межах даної справи.

З урахуванням встановлених у вказаних судових рішеннях обставин, а також на підставі наявних у цій справі документів, суд встановив, що 10.03.2021 між ФГ «Вікторія» (Постачальник) та ТОВ «Фозі-Агро» (Покупець) укладено договір поставки сільськогосподарської продукції №23.10/21 (надалі - Договір) за п.1.1. та п.1.3. якого Постачальник зобов`язався продати (передати в власність), а Покупець - прийняти в власність та оплатити кукурудзу українського походження, врожаю 2020 року (надалі - товар). Найменування товару: кукурудза фуражна (ІІІ клас) ДСТУ 4525:2006, у кількості 200 тонн, за ціною 7800 грн за 1тонну (з ПДВ), загальною вартістю товару 1 560 000 грн (з ПДВ).

За пунктами 2.1.-2.4. Договору строк поставки товару - до 17.03.2021 включно. Якщо кінцева дата передачі товару випадає на вихідний або святковий день, кінцева дата передачі товару автоматично переноситься на перший робочий день, що йде за кінцевою датою передачі.

Товар може передаватись Покупцю окремими партіями, але повний його обсяг, визначений в цьому Договорі, має бути переданий у термін, установлений п.2.1. Договору. Датою поставки товару вважається дата поставки товару на зерновий склад Покупця. Товар, що передається за цим Договором, переходить у власність Покупця після завантаження транспорту наданого Покупцем. При передачі товару Продавець зобов`язується надати Покупцю або вказаній ним особі: оригінал даного Договору, підписаного уповноваженим представником Постачальника і завіреного печаткою; рахунок-фактуру; видаткову накладну, виписану в день передачі товару. У разі неможливості виконання цього пункту (незалежно від обставин) Постачальник зобов`язується надіслати оригінали документів на поштову адресу Покупця до 15.03.2021.

Сторони п. 3.1. Договору погодили, що 100% оплати контрактної партії товару здійснюється шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Постачальника протягом одного банківського дня з дати поставки товару.

Виходячи з умов п. 4.1. Договору Покупець надає транспорт (власний або найманий) до 19.03.2021 включно. Покупець виписує товарно-транспортну документацію після повного виконання п.2.3. та п.2.4. Договору (п.4.4.1. Договору).

Сторони домовились, що в разі виникнення спорів чи розбіжностей, товар, що передається за цим Договором, має бути збережений Постачальником у належній кількості та якості, до повного вирішення всіх спорів та розбіжностей (п.4.4.3. Договору).

У п. 5.3 Договору сторони погодили, що переписка між сторонами способом електронного листування/повідомлення вважається дійсною і не потребує подальшого обміну оригіналами документів, а також погоджують права та обов`язки сторін, які можуть бути надані в судові інстанції як докази.

Строк дії Договору встановлюється з дня його підписання сторонами і до 31.12.2021, а у випадку несвоєчасного виконання сторонами своїх договірних обов`язків - до повного виконання ними прийнятих на себе зобов`язань (п. 6.1. Договору).

Відповідно до п. 6.3 Договору документи від сільгоспвиробника, які надсилаються на поштову адресу Покупця протягом трьох днів після підписання цього Договору - перелік документів:

1. Статистична звітність (форма 29-СГ, 4-СГ) на товар, який вказаний як предмет купівлі-продажу в п. 1.3 даного договору;

2. Стосовно землі, на якій вирощений товар, згідно з п. 1.3 даного договору - податкова декларація з плати за землю (земельного податку та/або орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) за поточний рік;

3. Довідка про наявність земельних ділянок, завірених сільрадою, та інші документи, які підтверджують походження товару, включаючи сільгоспвиробника на розсуд Постачальника.

Пунктом 6.4 Договору передбачено, що у разі ненадання або надання не в повному обсязі документів у встановлений термін, згідно з п. 6.3, Постачальник сплачує Покупцю штраф у розмірі 11% від загальної вартості Товару, вказаного в п. 1.3 Договору.

У розділі 6 Договору «Реквізити сторін» зазначені електронні адреси сторін, а саме: Постачальника (ФГ «Вікторія») - ІНФОРМАЦІЯ_1 та Покупця (ТОВ «Фоззі-Агро») - fozzy-agro@ukr.net.

З метою виконання прийнятих ТОВ «Фозі-Агро» зобов`язань до ФГ «Вікторія» за Договором, у пункт завантаження (с. Головеньки, м. Борзна, Борзнянського району, Чернігівської області), 16.03.2021 прибув повноважний представник позивача Савін О.О., з метою обміну сторонами оригіналами документів, що підтверджують перехід права власності сільськогосподарської продукції, обумовленої Договором, про що зокрема свідчить наказ про відрядження №09 від 15.03.2021 та посвідчення про відрядження від 16.03.2021 (копії наявні в матеріалах справи), з відміткою ФГ "Вікторія" про прибуття згаданого представника.

17.03.2021 ФГ «Вікторія» на підставі отриманої від ТОВ «Фозі-Агро» довіреності №2 від 15.03.2021 (якою Савіна О.О. уповноважено на отримання товару за Договором) надано ТОВ "Фозі Агро" накладну №4 від 17.03.2021 на поставку за Договором частини товару, зерна кукурудзи фуражної (ІІІ класу) в обсязі 97,81тон вартістю 762917,41грн (з ПДВ) (складена відповідачем у односторонньому порядку) та виставлено до сплати позивачу рахунок №4 від 11.03.2021.

З метою виконання договірних зобов`язань, в частині своєчасного забезпечення подачі транспортних засобів під завантаження товару, що мав бути поставлений за Договором у строк по 17.03.2021, між позивачем та фізичною особою - підприємцем Стадниченко М.М. укладено договір перевезення вантажу автомобільним транспортом №15-03/21 від 15.03.2021; між позивачем та фізичними особами - підприємцями Жигадло В.А. , Франчук В.О. , Бабич М.І. та Богдан П.В. - разові договори на перевезення вантажів автомобільним транспортом №№1-17 від 17.03.2021, 2-17 від 17.03.2021, 3-17 від 17.03.2021 та 4-17 від 17.03.2021 (належним чином засвідчені копії наявні в матеріалах справи).

Виходячи з умов разових договорів на перевезення вантажів автомобільним транспортом №№1-17 від 17.03.2021, 2-17 від 17.03.2021, 3-17 від 17.03.2021 та 4-17 від 17.03.2021, адреса завантаження (подачі) автотранспорту: 17.03.2021, с. Нові Млини, Борзнянський район, Чернігівська область, з 11:00 по 11:30. За заявкою №1 від 15.03.2021 до договору перевезення вантажу автомобільним транспортом №15-03/21 від 15.03.2021 маршрут: с. Головеньки, Борзнянський район, Чернігівська область (17.03.2021, місце завантаження) - м. Миколаїв, Миколаївська область (18.03.2021, місце розвантаження).

Як вбачається з актів від 17.03.2021, складених у двосторонньому порядку між замовником - ТОВ «Фозі-Агро» та перевізниками, автотранспорт прибув 17.03.2021 під завантаження у належний час (об 11:00). Відповідно до примітки в указаних актах, за вказівкою керівника ФГ "Вікторія", місце завантаження товару: с. Нові Млини (де знаходиться необхідна кількість товару).

17.03.2021 на підставі договору поставки №23.10/21 від 10.03.2021 згідно з товарно-транспортними накладними №22/11Р від 17.03.2021, №22/13Р від 17.03.2021, №22/14Р від 17.03.2021 та №22/15Р від 17.03.2021, позивачу відвантажено частину товару (зерно кукурудзи) в обсязі 97,81 тонн (маса нетто). У подальшому навантажені автомобілі були зважені та закриті на території складу: с. Велика Доча Борзнянського району.

20.03.2021 весь вантаж було вивантажено з транспортних засобів, а в видаткових накладних №22/11Р від 17.03.2021, №22/13Р від 17.03.2021, №22/14Р від 17.03.2021 та №22/15Р від 17.03.2021, керівником ФГ "Вікторія", зроблено відмітку про те, що автотранспорт позивача був завантажений помилково зерном кукурудзи, загальною вагою 97,81тонн (маса нетто), що належало на праві власності іншому суб`єкту господарювання.

Після відповідачем жодних дій щодо повідомлення позивача про необхідність направлення транспорту за іншим місцем відвантаження товару вчинено не було. Товар, обумовлений договором поставки сільськогосподарської продукції №23.10/21 від 10.03.2021, позивачу до цього часу не поставлений. Наведені обставини представником відповідача в судових засіданнях не заперечувались.

Позивач зазначає про невиконання відповідачем своїх зобов`язань, передбачених п. 6.3 Договору, в частині надання позивачу протягом трьох днів після підписання Договору документів, перелік яких наведений у цьому пункті, у зв`язку з чим він на підставі п. 6.4. зазначеного договору відповідачу штраф у розмірі 171 600,00 грн.

Відповідач зі свого боку вказує про те, що 05.03.2021, тобто ще до укладення Договору, позивачу на його електронну пошту надсилались документи, у тому числі статистична звітність, податкова декларація, відомості щодо земельних ділянок, що свідчить про наявність у нього цих документів. На підтвердження надсилання позивачу копії документів в електронному вигляді відповідач надав копії скріншотів з електронної пошти, відповідно до яких 05.03.2021 з електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 (ПІБ відправника - ОСОБА_8 ) на електронну адресу fozzy-agro@ukr.net був направлений електронний лист зі вкладенням файлів до нього.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Зі ст. 230 Господарського кодексу України випливає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Як встановив суд, за умовами п. 6.3 Договору відповідач взяв на себе зобов`язання щодо направлення на поштову адресу позивачу документів згідно з наведеним переліком у строк протягом трьох днів після підписання Договору.

Договір був підписаний 10.03.2021, а отже, з урахуванням приписів ч. 1 ст. 253, ч. 5 ст. 254 ЦК України, відповідач повинен був виконати зазначене зобов`язання у період з 11.03.2021 до 15.03.2021.

За твердженнями позивача відповідач взагалі не виконав спірного обов`язку, натомість відповідач вказав про надсилання 05.03.2021 на електронну пошту позивача відповідних документів, про що надано скріншоти з електронного листування, які позивач вважає неналежними доказами, оскільки ці документи направлені не на поштову, а на електронну адресу позивача, та ще до укладення Договору.

Щодо надсилання відповідачем документів на електронну пошту позивача та належності доказів - скріншотів електронного листування.

Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (ст.5 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону обов`язковий реквізит електронного документа - обов`язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України "Про електронні довірчі послуги". Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах (ст.6 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону «Про електронні довірчі послуги» електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис. Кваліфікованим електронним підписом є удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа (п. 23 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону).

Водночас відповідно до ч. 1 ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зазначив:

"68.На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.

69.У частині другій статті 96 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. У частині третій зазначеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

70.Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19).

71.Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини п`ята, шоста статті 96 Господарського процесуального кодексу України).

72.Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки.

73.Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу".

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №923/1379/20.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст. 7 ЦК (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17, від 13.10.2021 у справі №923/1379/20, на яку посилався скаржник, ухвала Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №914/1003/21).

У постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 Верховний Суд вказав, що подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, лише у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Аналогічний висновок зроблений у постанові від 23.09.2021 у справі №910/17662/19.

Тобто поняття електронного документа та електронного доказу не є тотожними, оскільки поняття електронного доказу є значно ширшим, та, окрім власне електронних документів, оформлених відповідно до статей 5, 6 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг», включає в себе будь-яку інформацію в цифровій формі, що має значення для розгляду справи, в тому числі повідомлення, відправлені електронною поштою або іншими засобами електронного зв`язку.

Згідно з приписами Закону «Про електронні довірчі послуги» використання електронного підпису, який відповідає вимогам до кваліфікованого електронного підпису, дозволяє забезпечити електронну ідентифікацію підписувача і гарантує цілісність підписаних даних, а також має презумпцію відповідності особистому підпису (статті 14, 18, 23 Закону).

Водночас, відсутність кваліфікованого електронного підпису не зумовлює недостовірність певних даних в електронній формі, й відповідно, недостовірність електронного доказу. Вирішення питання достовірності такого доказу має відбуватися на загальних засадах, визначених ГПК, і відповідно до стандарту доказування «баланс ймовірностей», передбаченого ст.79 ГПК.

У Керівництві «Електронні докази в цивільному та адміністративному процесі», ухваленому Комітетом міністрів Ради Європи 30.01.2019 (далі - Керівництво) зазначено, що електронні (цифрові) докази можуть бути у формі тексту, відео, фотографій чи аудіозаписів. Дані можуть бути отримані за допомогою різних способів та з різних джерел, наприклад мобільних телефонів, веб-сторінок, бортових комп`ютерів або GPS-реєстраторів (у тому числі відомості, що перебувають поза контролем сторони). Електронні повідомлення (електронна пошта) є типовим прикладом електронних доказів, оскільки вони походять з електронного пристрою (комп`ютера або пристрою, схожого на комп`ютер) і містять відповідні метадані.

Важливим є дотримання принципу недискримінації при дослідженні електронних доказів, що означає, що суди не повинні відмовляти в прийнятті електронних доказів і не повинні заперечувати їх юридичну силу лише тому, що вони зібрані та / або подані в електронній формі. Суди не повинні заперечувати юридичну силу електронних доказів лише через відсутність вдосконаленого, кваліфікованого або подібного захищеного електронного підпису. Сторонам має бути дозволено подавати електронні докази в оригінальному електронному форматі без необхідності надання роздруківок (пункти 6, 7, 9 Керівництва).

Невикористання електронного підпису особами, які створили електронний доказ (лист, повідомлення, файл, аудіозапис, інші дані), не є підставою для визнання такого доказу недопустимим, якщо інше не встановлено законом.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зазначив:

"88. Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.

89. Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації".

Таким чином, Верховний Суд застосував відомий у світі принцип самоідентифікації автора.

Такі правові висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/5408/21.

Надані відповідачем роздруківки електронного листування є паперовою копією електронного доказу. Звідси вони мають бути засвідчені як паперові копії в порядку, встановленому чинним законодавством, та не підлягають засвідченню електронним підписом (п.82 постанови Верховного Суду від 15.07.2022 у справі №914/1003/21).

Крім того, зазначені докази не є такими, стосовно яких законодавство містить пряму вимогу щодо обов`язкового використання електронного підпису, а осіб відправника та отримувача, час відправлення відповідних повідомлень можна ідентифікувати за даними, наведеними в таких документах (адреси електронної пошти, власні імена, інші відомості, наведені у роздруківках).

Відомості щодо електронних адрес сторін вказані у розділі 6 Договору і відповідають електронним адресам, вказаним у роздруківці електронного листування, наданого відповідачем.

У пункті 6.3 Договору передбачено надсилання позивачу документів на його поштову адресу, при цьому у п. 5.3 Договору сторони погодили, що переписка між сторонами способом електронного листування/повідомлення вважається дійсною і не потребує подальшого обміну оригіналами документів, а також погоджують права та обов`язки сторін, які можуть бути надані в судові інстанції як докази.

Отже, направлення відповідачем копій документів в електронному вигляді не суперечить положенням Договору

Таким чином, вказані роздруківки електронного листування є належними доказами, які підтверджують відправлення позивачу 05.03.2021 документів, вкладених до електронного листа.

Щодо виконання відповідачем свого зобов`язання, передбаченого п. 6.3 Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 2 статті 193 ГК України сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Як зазначав суд, відповідач повинен був виконати свій обов`язок щодо надсилання позивачу спірних документів у строк з 11.03.2021 до 14.03.2021.

Однак відповідач надіслав позивачу документи 05.03.2021, тобто ще до укладення Договору, що не можна вважати належним виконанням відповідачем свого обов`язку, передбаченого п. 6.3 Договору.

Таким чином спірна бездіяльність відповідача містить формальний склад правопорушення, що мало б бути підставою для застосування встановленої договором відповідальності.

Водночас, системний аналіз умов Договору дає підстави для висновку, що необхідність отримання позивачем спірних документів пов`язується безпосередньо з отриманням Товару, будь-яка інша мета передачі їх покупцю відсутня, а в іншому випадку це фактично буде лише розповсюдженням комерційної таємниці.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 26.05.2021 у справі №927/354/21 встановлені обставини непоставки відповідачем позивачу Товару як в погоджений строк (до 17.03.2021), так і до моменту ухвалення рішення (26.05.2021), у зв`язку з чим з відповідача стягнуто штраф.

Оскільки ТОВ «Фоззі-Агро» вважало, що воно набуло право власності на частину спірного Товару, а саме кукурудзу українського походження 3-го класу, ДСТУ 4525:2006 у кількості 97 тонн 810 кг (вартістю 762 917,41 грн), товариство звернулось до суду з позовом до ФГ «Вікторія» про зобов`язання надати доступ до незаконно утриманого майна, а саме: кукурудзи українського походження 3-го класу, ДСТУ 4525:2006 у кількості 97 тонн 810 кг (вартістю 762917,41 грн), у задоволенні якого відмовлено рішенням Господарського суду Чернігівської області від 19.09.2022 у справі №927/62/22.

Будь-яких доказів як здійснення на теперішній час, так і можливості у подальшому поставки позивачу кукурудзи фуражної (ІІІ клас) ДСТУ 4525:2006 українського походження у кількості 200 тон, а тим більше врожаю 2020 року, матеріали справи не містять.

Таким чином, на момент звернення з позовом до суду між сторонами відсутні взаємовідносини щодо поставки спірного Товару, а тому ненадання відповідачем позивачу спірних документів не створює будь-яких правових та негативних наслідків для останнього.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно з частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19).

Більше того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що поведінка учасників правовідносин має відповідати іншим засадам цивільного законодавства таким, як справедливість, добросовісність, розумність.

У Рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15рп/2004 Конституційний Суд України зазначив Україна є правовою державою (стаття 1 Конституції України). Відповідно до Основного Закону України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3); права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21); кожен має право на повагу до його гідності (частина перша статті 28); права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55); однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (пункт 2 частини третьої статті 129).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Однією з аксіом цивільного судочинства є - «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

Відповідно до встановлених обставин справи та висновків суду:

- відповідач за декілька днів до підписання Договору надав позивачу усі необхідні документи;

- на момент звернення з позовом до суду між сторонами відсутні взаємовідносини щодо поставки спірного Товару;

- накладення вже на відповідача господарських санкцій рішенням господарського суду Чернігівської області від 26.05.2021 у справі №927/354/21 за порушення договірних зобов`язань щодо поставки товару;

- відсутні будь-які наслідки для позивача, у тому числі, збитки у зв`язку з ненаданням цих документів з 10.03.2021 по 13.03.2021;

- позивачем не обґрунтовано і суд не вбачає підстав у неможливості використання документів, наданих 05.03.2021, а не після підписання договору;

- недоведення реальної можливості поставки у майбутньому кукурудзи, зібраної саме з полів відповідача і саме врожаю 2020 року, для підтвердженням чого мали слугувати спірні документи;

- відсутність будь-якої необхідності отримання цих документів позивачем у зв`язку з неотриманням відповідного товару, а відтак і безпідставне розповсюдження відомостей конфіденційного характеру у разі їх надання після виникнення спірних взаємовідносин між сторонами.

Наведене дає підстави для висновку, що, скориставшись формальним приводом в ситуації, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, позивач по суті бажає не що інше, як збагатитись за рахунок застосування штрафних санкцій.

При цьому, застосування у спірних правовідносин виключно положень п. 6.4 Договору у відриві від інших умов Договору та фактичних обставин взаємовідносин сторін, слід розцінювати як прояв надмірного формалізму, несумісного з принципом верховенства права та засадам справедливості, добросовісності і розумності цивільного законодавства.

За наведених обставин суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат.

Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст. 14, 73-80, 86, 126, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун