Постанова

від 25.10.2023 по справі 754/2721/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 754/2721/14

провадження № 61-11854св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

особа, яка звернулася з апеляційною скаргою,- об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ярославів Вал 28»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року в складі колегії суддів Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Кравець В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору та визнання права власності.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що сторони у справі є власниками нежитлових приміщень з № 1 до № 7 (групи приміщень № 45а), з № 1 до № 14 (групи приміщень № 46) загальною площею 172,3 кв. м на АДРЕСА_1 (у рівних частках кожний) на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 15 березня 2013 року. 15 березня 2013 року сторони у справі уклали договір про управління майном, відповідно до умов якого ОСОБА_1 як власник майна передав управителю ( ОСОБА_2 ) 1/2 частку вказаних нежитлових приміщень в управління на строк, визначений цим договором, а управитель зобов`язався здійснювати управління цим майном від свого імені за плату, виключно в інтересах установника управління. Умовами договору також передбачено право позивача за первісним позовом на отримання продукції та прибутків до 20 числа кожного календарного місяця. З листопада 2013 року ОСОБА_2 зупинив виплати, не подає письмові звіти щодо управління майна, розпочав у приміщенні неузгоджені ремонтні роботи, що порушує умови укладеного між сторонами договору. Вимоги ОСОБА_1 про повернення майна залишені без задоволення.

Крім того, ОСОБА_2 без згоди та дозволу ОСОБА_1 як співвласника спірного майна розширив та відокремив частку існуючих нежитлових приміщень з № 1 до № 7 (групи приміщень № 45а). Внаслідок такої реконструкції створено нові нежитлові приміщення № 1 (група приміщень №45б) та № 1 (група приміщень № 45в), загальною площею 58,8 кв. м, на АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 вважав, що він як співвласник існуючих нежитлових приміщень відповідно до статей 328, 331, 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) має право на 1/2 частку новостворених приміщень.

На підставі викладеного ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: розірвати договір про управління майном

від 15 березня 2013 року, укладений між ним та ОСОБА_2 ; визнати за ним право власності на 1/2 частку нежитлових приміщень № 1 (група приміщень № 45б) та № 1 (група приміщень № 45в), загальною площею 58,8 кв. м, на АДРЕСА_1 .

У березні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що сторони у справі є власниками нежитлових приміщень з № 1 до № 7 (групи приміщень № 45а), з № 1 до № 14 (групи приміщень № 46) загальною площею 172,3 кв. м на АДРЕСА_1 (у рівних частках кожний) на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 15 березня 2013 року. 15 березня 2013 року сторони у справі уклали договір про управління майном, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 1/2 частку вказаних нежитлових приміщень в управління. Оскільки більша частина приміщень була залита водою восени 2013 року, то ОСОБА_2 як управитель провів ремонтні роботи за рахунок спільних коштів співвласників приміщень. Водночас ОСОБА_2 за власні кошти зробив поліпшення належної йому частки майна (розширено та відокремлено частку існуючих нежитлових приміщень), внаслідок чого створено нежитлові приміщення № 1 (група приміщень № 45б) та № 1 (група приміщень № 45в), загальною площею 58,8 кв. м, на АДРЕСА_1 .

На підставі викладеного ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на новостворені нежитлові приміщення № 1 (група приміщень № 45б) та № 1 (група приміщень № 45в), загальною площею 58,8 кв. м, що знаходяться на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 14 березня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Розірвано договір про управління майном від 15 березня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку нежитлових приміщень № 1 (група приміщень 45б) та № 1 (група приміщень 45в), загальною площею 58,8 кв. м, що знаходяться на АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку нежитлових приміщень № 1 (група приміщень 45б) та № 1 (група приміщень 45в), загальною площею 58,8 кв. м, що знаходяться на АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 993,60 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 500 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторонам у справі на праві власності належать нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу. ОСОБА_2 провів розширення існуючих приміщень, внаслідок чого були створені нові об`єкти нерухомості.

З урахуванням того, що обидві сторони є співвласниками нежитлового приміщення з № 1 до № 7 (групи приміщень № 45а), з № 1 до № 14 (групи приміщень № 46) загальною площею 172,3 кв. м на АДРЕСА_1 , суд першої інстанції вважав, що право власності на спірні нежитлові приміщення необхідно визнати по 1/2 частці за кожним із співвласників.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року апеляційну скаргу об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ярославів Вал 28» (далі - ОСББ «Ярославів Вал 28») задоволено, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 березня 2014 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскаржуване судове рішення безпосередньо стосується прав та інтересів ОСББ «Ярославів Вал 28», оскільки останнім надано належні докази на підтвердження тих обставин, що спірні нежитлові приміщення, на які за сторонами визнано право власності, за своїми технічними характеристиками є допоміжними приміщеннями житлового будинку, а саме приміщеннями, в яких знаходяться інженерні комунікації. Проте суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, зокрема, не встановив, у кого на утриманні перебуває житловий будинок, чи спірні нежитлові приміщення не відносяться до допоміжних приміщень або приміщень загального користування співвласників багатоквартирного будинку, внаслідок чого не залучив ОСББ «Ярославів Вал 28» до участі у справі в якості третьої особи. Також суд першої інстанції не врахував, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження тих обставин, що у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наявні правовстановлюючі документи на спірні нежитлові приміщення. Дані обставини в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтвердив ОСОБА_2 та додав, що лише на підставі судового рішення вони мали можливість визнати право власності на спірні нежитлові приміщення, тому і звернулися до суду.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року клопотання ОСББ «Ярославів Вал 28» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках з кожного на користь ОСББ «Ярославів Вал 28» судовий збір у розмірі 3 740,40 грн, по 1 870,20 грн з кожного. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Додаткова постанова мотивована тим, що ОСББ «Ярославів Вал 28» не подало до закінчення судових дебатів доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу. Договір про надання правової допомоги від 13 червня 2021 року та детальний опис від 02 листопада 2022 року подано 07 листопада 2022 року разом із заявою про ухвалення додаткового рішення, тобто протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення апеляційним судом. Акт приймання-передачі від 30 серпня 2022 року разом з додатковою угодою від 30 серпня 2022 року до договору про надання правової допомоги, подано 10 листопада 2022 року, тому відсутні підстави для врахування таких доказів судом при вирішенні питання про розподіл судових витрат, оскільки останні подані з пропуском строку, визначеного законом. За наведених обставин, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Також відсутні підстави для задоволення заяви в частині стягнення витрат на складення експертного висновку у розмірі 2 000 грн, поштових витрат - 258,40 грн та витрат на копіювання документів - 498 грн. Апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСББ «Ярославів Вал 28» сплаченого останнім судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз`яснення додаткової постанови Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що законодавцем не визначено обов`язку суду щодо зазначення в резолютивній частині судового рішення розрахункового рахунку особи, на користь якої іншому учаснику справи необхідно сплатити судовий збір. Отже, відсутні підстави вважати, що резолютивна частина додаткової постанови без зазначення в ній розрахункового рахунку особи, щодо якої ухвалено таке судове рішення, є незрозумілою для виконання. Особа не позбавлена права звернутися до стягувача із заявою про надання інформації про розрахунковий рахунок для добровільного виконання судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року та залишити в силі рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 березня 2014 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року, справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження постанови апеляційного суду ОСОБА_1 посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17, від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 640/11909/19, від 25 листопада 2020 року у справі № 2-9436/2007, від 17 листопада 2021 року у справі № 591/2353/18, від 22 червня 2022 року у справі № 705/1860/20. Вказував, що справу розглянуто за його відсутності, при цьому не повідомлено належним чином про дату, час і місце судового засідання. Зазначав, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а також не дослідив зібрані у справі докази.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження постанови апеляційного суду ОСОБА_2 посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 2-9436/2007, від 17 листопада 2021 року у справі № 591/2353/18. Вказував, що справу розглянуто за його відсутності, при цьому не повідомлено належним чином про дату, час і місце судового засідання.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно відкрив апеляційне провадження щодо судового рішення, яке набрало законної сили більше 8 років тому, оскільки ОСББ «Ярославів Вал 28» не довело поважності пропуску строку на апеляційне оскарження. Сам лише факт подання апеляційної скарги після спливу 8 років особою, незалученою до участі у справі, за відсутності належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження, зважаючи на дату ухвалення оскарженого рішення (2014 рік), не може вважатися беззаперечною підставою для відкриття апеляційного провадження без поновлення процесуального строку, передбаченого на апеляційне оскарження. ОСОБА_1 вказував, що він не отримував ухвали про відкриття апеляційного провадження та судових повісток в суді апеляційної інстанції. Представник ОСОБА_1 був позбавлений можливості надати ґрунтовні заперечення щодо апеляційної скарги. Апеляційний суд безпідставно відкрив апеляційне провадження та розглянув справу за скаргою ОСББ «Ярославів Вал 28», яке не має відношення до спірних правовідносин, а рішенням суду першої інстанції не вирішено питання про права та інтереси вказаного об`єднання. Спірні нежилі приміщення не мають відношення до ОСББ «Ярославів Вал 28», оскільки такі приміщення перебувають на балансі (належить до сфери управління) комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва», що підтверджується судовими рішеннями у справі

№ 5011-22/11837-2012. Належними та допустимими доказами не підтверджено, що спірне майно передано на баланс ОСББ «Ярославів Вал 28», яке фактично не було створене співвласниками будинку АДРЕСА_2 (у матеріалах справи відсутні докази щодо створення та повноважень зазначеного об`єднання).

Позивач за первісним позовом також зазначав, що подане ОСББ «Ярославів Вал 28» експертне дослідження не має відношення до спірних правовідносин. Експерт не був повідомлений про кримінальну відповідальність. Висновок суду про те, що спірні приміщення за технічними характеристиками належать до допоміжних приміщень житлового будинку є передчасним. Апеляційний суд помилково вважав, що у спірних приміщеннях знаходяться інженерні комунікації житлового будинку, а також, що вони за технічними характеристиками є допоміжними приміщеннями житлового будинку та місцями загального користування. Спірні приміщення не є об`єктом права спільної власності співвласників будинку. Такі доводи підтверджуються судовими рішеннями у справі № 2610/30165/2012. Суд апеляційної інстанції безпідставно позбавив ОСОБА_1 права власності на належне йому майно.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що зібрані у справі докази свідчать про безпідставне відкриття апеляційного провадження щодо судового рішення, яке набрало законної сили більше 8 років тому. Позивач за зустрічним позовом не отримував судових повісток та ухвалу про відкриття апеляційного провадження. Під час судового засідання ОСОБА_2 не надано можливості висловити ґрунтовні заперечення проти апеляційної скарги та подати відповідні докази, що спростовують доводи ОСББ «Ярославів Вал 28». Апеляційний суд безпідставно відкрив апеляційне провадження та розглянув справу за скаргою ОСББ «Ярославів Вал 28», яке не має відношення до спірних правовідносин, не є належною стороною у справі, а рішенням суду першої інстанції не вирішено питання про його права та обов`язки. У цій справі спір виник лише між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Спірні приміщення не перебувають на балансі ОСББ «Ярославів Вал 28», що підтверджується судовими рішеннями в іншій справі. Зміст судових рішень в іншій справі свідчить про обізнаність ОСББ «Ярославів Вал 28» про належність спірних приміщень саме до сфери управління комунального підприємства «Керуюча дирекція Шевченківського району».

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просив її задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Вказував на обґрунтованість доводів касаційної скарги позивача за первісним позовом.

ОСББ «Ярославів Вал 28» надіслало до Верховного Суду відзив, в якому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін. Зазначало, що сторони у справі приймали участь у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції та отримували судову кореспонденцію, тому були обізнані про судовий процес, ініційований особою, яка не брала участі у справі, проте суд вирішив питання про її права та інтереси. Зібраними у справі доказами підтверджено наявність у спірних приміщеннях комунікацій, які забезпечують обслуговування будинку АДРЕСА_2 та які є спільною власністю всіх мешканців зазначеного будинку.

Провадження у суді касаційної інстанції

29 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду

від 01 листопада 2022 року.

29 листопада 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 09 січня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року, витребував справу із суду першої інстанції, відмовив ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 09 січня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року, відмовив ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року.

06 лютого 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (у рівних частках кожен) на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень

від 15 березня 2013 року є власниками нежитлових приміщень з № 1 до № 7 (групи приміщень № 45а), з № 1 до № 14 (групи приміщень № 46), загальною площею 172,3 кв. м, що знаходяться на АДРЕСА_1 .

Сторони у справі 15 березня 2013 року уклали договір про управління майном та акт приймання-передачі майна.

Згідно з пунктом 1.1 вказаного договору установник управління ( ОСОБА_1 ) передає управителю ( ОСОБА_2 ) 1/2 частку нежитлових приміщень з № 1 до № 7 (групи приміщень № 45а), з № 1 до № 14 (групи приміщень №46), загальною площею 172,3 кв. м, що знаходяться на АДРЕСА_1 , в управління на строк, визначений цим договором, а управитель здійснює управління зазначеним майном від свого імені за плату виключно в інтересах установника управління. Передання майна в управління не тягне за собою переходу права власності на таке майно до управителя. Власником майна залишається установник управління.

На виконання умов договору ОСОБА_1 склав акт

приймання-передачі майна від 15 березня 2013 року та передав майно ОСОБА_2 .

Згідно з пунктом 3.2.1 договору управління майном ОСОБА_1 має право на продукцію та прибутки від майна, що повинні бути передані йому ОСОБА_2 до 20-го числа кожного календарного місяця.

ОСОБА_2 виконував вимоги вказаного пункту договору управління майном (3.2.1) та перераховував отримані кошти від оренди майна ОСОБА_1

0З листопада 2013 року відповідач за первісним позовом припинив здійснення виплат за договором управління майном.

Суди також встановили, що восени 2013 року більша частина приміщень, що знаходяться на АДРЕСА_1 , була залита ливневими водами, у зв`язку з чим ОСОБА_2 провів ремонтні роботи щодо поліпшення якісних характеристик нежитлових приміщень. Вказані роботи здійснювалися за рахунок спільних коштів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Внаслідок ремонтних робіт проведено розширення існуючих нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим створено нові об`єкти нерухомості.

Апеляційний суд встановив, що матеріали справи не містять доказів щодо наявності у сторін правовстановлюючих документів на спірні нежитлові приміщення.

Відповідно до експертного дослідження від 20 вересня 2019 року № 84/19, складеного судовим експертом Сікорською О. А., приміщення № 17, загальною площею 88,9 кв. м (група приміщень № 45), розташоване у підвальному поверсі житлового будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 , відноситься до допоміжних приміщень та є приміщенням загального користування.

У висновку товариства з обмеженою відповідальністю «Техноконсалт БТІ» від 05 серпня 2022 року № 01/09, виконаного експертом Воронцовим А. В., зазначено, що згідно з технічним паспортом, виданим комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП КМР «КМ БТІ») 15 лютого 1994 року, загальна площа будинку АДРЕСА_1 відповідає площі 2 172,3 кв. м та складається з 930,8 кв. м основної площі, 1 038,1 кв. м - підвали, 158,4 кв. м - балкони, 42,6 кв.м - ганки та 2,4 кв. м - приямок.

Приміщення № 1 площею 34 кв. м та № 4 площею 38,1 кв. м не входять до складу приміщень, перелічених у технічному паспорті від 08 вересня 2011 року, виданого КП КМР «КМ БТІ», доступу до них не має через відсутність проходу між приміщеннями № 1 та № II, позначеними у технічному паспорті від 15 лютого 1994 року, який видано КП КМР «КМ БТІ».

Приміщення № 1 площею 34 кв. м та № 4 площею 38,1 кв. м, позначені у технічному паспорті, виданому 15 лютого 1994 року КП КМР «КМ БТІ», є допоміжними приміщеннями будинку АДРЕСА_1 , через указані приміщення проходять магістральні труби водопроводу, які потребують обслуговування, що підтверджується планом мереж теплопостачання та електропостачання будинку. В указаних приміщеннях знаходяться ревізії для прочищення загальнобудинкової каналізації, затвори загальнобудинкової системи опалення та затвори систем водопостачання холодної та гарячої води, вхід сміттєкамери.

Апеляційний суд встановив, що у спірних нежитлових приміщеннях знаходяться інженерні комунікації житлового будинку та місця загального користування.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСББ «Ярославів Вал 28» створено 07 грудня 2011 року, номер запису у реєстрі - 10741020000041202, місцезнаходження - на

АДРЕСА_1 у місті Києві.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Звертаючись до суду з позовними вимогами, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 указували, що внаслідок реконструкції (поліпшення) належного сторонам у справі майна створено нежитлові приміщення № 1 (група приміщень № 45б) та № 1 (група приміщень № 45в), загальною площею 58,8 кв. м, на АДРЕСА_1 . Враховуючи викладене ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили визнати право власності на зазначене майно на підставі статті 392 ЦК України.

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.

Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі № 607/25518/19.

За статтею 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/2523/19.

Статтею 331 ЦК України визначено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 640/12003/17 викладено висновок про те, що «прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина п`ята стаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»). Частиною восьмою

статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється. Аналогічна норма закріплена пунктом 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461».

Належних доказів щодо оформлення речових прав або отримання відмови від компетентних органів в оформленні таких прав на спірне нерухоме майно сторонами у справі не надано.

Водночас, заперечуючи проти заявлених у справі вимог, ОСББ «Ярославів Вал 28» вказувало, що спірне нерухоме майно є допоміжним приміщенням (підвалом) багатоквартирного будинку на АДРЕСА_1 , тобто приміщенням загального користування всіх мешканців, у цьому приміщенні знаходяться комунікації (інженерні споруди, ревізії для прочищення загальнобудинкової каналізації, затвори загальнобудинкової системи опалення та затвори систем водопостачання холодної та гарячої води, вхід у сміттєкамери тощо), без доступу до яких експлуатація житлового будинку є неможливим.

ОСББ «Ярославів Вал 28» також зазначало, що сторони у справі не були власниками чи користувачами спірного приміщення, уклали договір про управління майном з метою неправомірного заволодіння нерухомим майном, не залучили до участі у справі вказане об`єднання, яке представляє інтереси мешканців будинку на АДРЕСА_1 . Вказувало, що всі питання щодо нерухомого майна загального користування повинні вирішуватись за участю власників квартир зазначеного житлового будинку.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема, способу і порядку їх використання.

Відповідно до частини другої статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Відповідно до висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення

будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Всі суб`єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, у тому числі з питань улаштування мансард, надбудови поверхів та іншого.

У Рішенні від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

У пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 09 листопада 2011 року

№ 14-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

Верховний Суд у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 січня 2020 року у справі № 461/4181/18 зазначив, що спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

При вирішенні спору ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень, а саме встановлення того, чи відносяться такі приміщення до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку. Водночас допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (постанови Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17, від 27 липня 2023 року у справі № 756/97/22).

Отже, під допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку слід розуміти приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Крім того, допоміжні приміщення стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій.

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 08 травня 2023 року у справі № 295/17406/18.

Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Апеляційний суд дослідив та надав належну оцінку експертному дослідженню від 20 вересня 2019 року № 84/19, складеному судовим експертом Сікорською О. А., та висновку від 05 серпня 2022 року № 01/09, виконаному експертом Воронцовим А. В., за результатом системного аналізу яких встановив, що у спірних нежитлових приміщеннях, на які за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судом першої інстанції визнано право власності, знаходяться інженерні комунікації житлового будинку та місця загального користування. Також суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що експерт Воронцов А. В. мав право на проведення технічної інвентаризації спірних нежитлових приміщень, оскільки згідно з кваліфікаційним сертифікатом від 14 грудня 2016 року серії АЕ № 004468 зазначений експерт зареєстрований у реєстрі атестованих осіб Атестаційної архітектурно-будівельної комісії за № 4201 і за цим сертифікатом має право здійснювати роботи (послуги) щодо технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна.

Встановивши, що спірні нежитлові приміщення є допоміжними, призначеними для забезпечення експлуатації житлового будинку на АДРЕСА_1 та становлять його невід`ємну частину, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про порушення прав та інтересів співвласників вказаного багатоквартирного будинку в особі ОСББ «Ярославів Вал 28» внаслідок відсутності доступу до приміщень допоміжних призначень, використання яких передбачено для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заявлених у справі вимог як первісного, так і зустрічного позовів.

Безпідставним є посилання у касаційних скаргах на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 року у справі

№ 522/7636/14-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17,

від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 640/11909/19, від 25 листопада 2020 року у справі № 2-9436/2007, від 17 листопада 2021 року у справі № 591/2353/18, від 22 червня 2022 року у справі № 705/1860/20, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

У господарській справі № 916/2069/17 об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - ОСББ) просило стягнути з департаменту комунальної власності міської ради безпідставно набуті грошові кошти та доходи, отримані від безпідставно набутого майна, визнати недійсними додаткові договори, укладені між указаним департаментом та фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП), зобов`язати ФОП усунути перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням, звільнивши його. Постановою Верховного Суду від 18 липня 2018 року скасовано судові рішення про відмову в задоволенні позову, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційний суд вказував, що суди не звернули уваги на те, що відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання має право, зокрема, відповідно до законодавства та статуту захищати права, представляти інтереси співвласників у судах, органах державної влади і органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності; використовувати допоміжні приміщення у багатоквартирному будинку для потреб органів управління об`єднання, а отже позивачу не потрібно доводити своє право власності на це приміщення, оскільки за наявності у нього статусу допоміжного приміщення, воно перебуває у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку; в матеріалах справи відсутні і докази, які б беззаперечно свідчили про те, що спірне приміщення будувалося не як колясочна, про що вказував позивач, а як інше приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду, є самостійним об`єктом нерухомого майна, з іншим призначенням, ніж допоміжні приміщення.

Предметом позовних вимог ОСББ у справі № 904/1040/18 є визнання незаконним та скасування рішення міської ради в частині визначення об`єктом права комунальної власності територіальної громади міста нежитлового приміщення у житловому будинку, скасування права власності на нерухоме майно, яке закріплене за територіальною громадою міста. Верховний Суд постановою від 22 листопада 2018 року залишив без змін постанову апеляційного суду про задоволення позову. Касаційний суд вказував, що з огляду на встановлені у справі обставини щодо належності спірних приміщень до спільної сумісної власності спільного майна власників квартир у багатоквартирному будинку, суди правильно визнали, що рішення в спірній частині підлягає визнанню недійсним та скасуванню, як таке, що порушує права позивача; відповідне рішення ради, яке посвідчує право власності на спірне приміщення, не змінює його правового статусу за умови встановлення у справі належності спірних приміщень до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, а отже позивачу не потрібно доводити право власності на ці приміщення, оскільки за наявності у них статусу допоміжних приміщень, вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку.

У справі № 522/7636/14-ц заступник прокурора в інтересах держави в особі міської ради просив: визнати недійсним договір купівлі-продажу допоміжного приміщення (горища), витребувати з незаконного володіння вказане приміщення, зобов`язати реєстраційну службу скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року скасовано судове рішення в частині витребування допоміжного приміщення, зобов`язання реєстраційної служби скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційний суд зазначив, що у справі відсутні докази про належність територіальній громаді на праві власності житлового будинку, чи квартири або іншого нежитлового приміщення в указаному будинку; спірне допоміжне приміщення на балансі обласної ради не обліковується та не обліковувалося, обласною радою на баланс міської ради не передавалося; суди визначили спірне нерухоме майно саме як допоміжне приміщення (горище) лише з огляду на заочне рішення, яке було скасоване; суди не з`ясували, чи перебувало спірне приміщення у володінні, користуванні та розпорядженні позивача, а також не з`ясували правовий статус спірного приміщення.

Постановою Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17 задоволено скаргу ОСББ, скасовано постанову апеляційного суду в частині відмови в позові про визнання недійсними і скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав і їх обтяжень та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, рішення суду першої інстанції про задоволення позову у вказаній частині залишено в силі. Касаційний суд дійшов висновку, що допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням; у справі не встановлено наявності будь-яких первинних правовстановлюючих документів, які б підтверджували відповідне речове право відповідача-1 на спірне приміщення; спірне свідоцтво, яке посвідчує право власності на спірне приміщення за відповідачем-1, само по собі не змінює його правового статусу за умови встановлення у справі належності спірного приміщення до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку; позивачу не потрібно доводити право власності на це приміщення, оскільки воно перебуває у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку в силу закону.

За результатом касаційного перегляду справи № 914/843/17 залишено в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову міської ради до ОСББ, територіального управління юстиції про: скасування пункту наказу начальника управління про затвердження рішення комісії щодо задоволення скарги ОСББ щодо здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за ОСББ; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення підвалу за ОСББ; витребування з чужого незаконного володіння ОСББ нежитлового приміщення підвалу. Верховний Суд

у постанові від 06 серпня 2019 року вказував, що позивачем не доведено наявність порушеного права; спірні приміщення первинно планувалися як допоміжні, вони не є ізольованими, належать до житлового фонду і не є самостійним об`єктом нерухомого майна; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно і рішення райвиконкому не змінюють правового статусу спірних приміщень за умови встановлення у справі визначеного законом юридичного факту належності спірних приміщень до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц скасовано судові рішення (якими визнано незаконним та скасовано рішення виконкому ради про оформлення права власності на підвальні приміщення за державою Україна в особі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, скасовано свідоцтво про право власності на ці приміщення, право оперативного управління, скасовано державну реєстрацію права власності, право оперативного управління), справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційний суд вказував, що суди не встановили, чи є спірне приміщення нежитловим, бо зі стадії проектування житлового будинку призначалося для торговельних потреб непромислового характеру, чи використовувалося воно як самостійний об`єкт нерухомості, а відтак чи є допоміжним; суди не звернули достатньої уваги на доводи ліцею та не зазначили обставин і фактів на їх спростування, не перевірили належним чином усіх наявних у справі доказів, внаслідок чого не встановили достатньо повно обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Постановою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 640/11909/19 залишено без змін судові рішення, якими відмовлено у задоволенні позову ОСББ про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Касаційний Суд зазначив, що на підставі рішення суду право власності на спірний будинок визнано за Державою в особі Міністерства аграрної політики України; дозвіл на відчуження спірних нежитлових приміщень надано міністром; позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що спірне приміщення, розміщене у підвальному поверсі багатоквартирного будинку використовувалося, оснащене технічним обладнанням для будинку та призначене для забезпечення експлуатації будинку і побутового обслуговування його мешканців.

За результатом касаційного перегляду справи № 2-9436/2007 (про визнання права власності на нежиле приміщення горища) Верховний Суд постановою від 25 листопада 2020 року скасував постанову апеляційного суду та ухвалу про відкриття апеляційного провадження, справу передав до суду апеляційної інстанції на новий розгляд зі стадії відкриття апеляційного провадження у справі. Касаційний суд вказував, що під час вирішення питання про поновлення заявнику строку на апеляційне оскарження судового рішення апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що апеляційну скаргу було подано у межах строку на апеляційне оскарження, а заява про поновлення строку на оскарження рішення суду є зайвою; строк на апеляційне оскарження рішення заявниками було пропущено більш ніж на рік, однак апеляційний суд не вирішив питання поновлення вказаного процесуального строку; відкриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_10 , апеляційний суд не встановив, яким чином рішенням місцевого суду порушено його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, а вирішуючи спір по суті у постанові не зазначив, чи мав ОСОБА_10 будь-які речові права на нерухоме майно у спірному житловому будинку на час вирішення справи судом.

Постановою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 591/2353/18 (про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету міської ради в частині визнання за ФОП права власності на нежиле приміщення надбудови п`ятого поверху житлового будинку, визнання недійсним свідоцтва про право власності на вказане нерухоме майно, визнання недійсним договору іпотеки) скасовано постанову апеляційного суду, справу направлено на новий розгляд. Касаційний суд вказував, що банк мав підстави покладатися на відповідні обставини на момент укладення оспорюваного договору і обставин щодо недобросовісності іпотекодержателя суди не досліджували та не встановили; апеляційний суд не надав належної правової оцінки доводам апеляційної скарги банку про відсутність підстав недійсності договору іпотеки, тому зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції в цій частині; суд апеляційної інстанції не з`ясував, яким чином рішення суду першої інстанції вирішує права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3, не врахував, що у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі і судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті; в той же час у разі якщо апеляційний суд встановить, що судовим рішенням вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи, це є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Верховний Суд постановою від 22 червня 2022 року у справі № 705/1860/20 залишив без змін судові рішення про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації права власності. Касаційний суд вказував, що з технічної документації, яка розроблена на замовлення позивача, нежитлові підвальні приміщення у житловому будинку реконструйовано під побутові приміщення обслуговуючого персоналу паломників; підвальним приміщенням у житловому будинку надано статус «нежитлові підвальні приміщення»; водночас у матеріалах справи відсутні докази щодо отримання ОСОБА_2 від власника (міської ради) дозволу на переобладнання підвального приміщення; суди не встановили в діях державного реєстратора порушень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» під час реєстрації за міською радою права власності на нежитлові підвальні приміщення.

Отже, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи. Висновки судів не є суперечливими у порівнюваних ситуаціях.

Помилковими є доводи касаційних скарг, що суд апеляційної інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно оцінив зібрані у справі докази, оскільки постанова апеляційного суду прийнята на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Разом із тим встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Безпідставним є посилання у касаційних скаргах на неповідомлення сторін у справі про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, неотримання ними ухвали про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСББ «Ярославів Вал 28» та порушення їхніх процесуальних прав на спростування доводів зазначеної скарги та на належну підготовку до судового процесу, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зверталися до апеляційного суду з відзивами на апеляційну скаргу, клопотаннями, писали розписки, доповнення до відзиву, брали участь у судовому засіданні, де надавали пояснення по суті заявлених вимог, тому не були позбавлені можливості реалізувати свої процесуальні права з метою доведення позову.

Не заслуговують на увагу доводи касаційних скарг про безпідставне поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки викладені ОСББ «Ярославів Вал 28» доводи щодо поновлення вказаного строку були належним чином перевірені судом апеляційної інстанції та за результатом вчинення зазначеної процесуальної дії постановлено обґрунтовану ухвалу від 29 вересня 2022 року про наявність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження. ОСББ «Ярославів Вал 28» не є стороною у справі та не було обізнане про судовий процес у суді першої інстанції, а матеріали справи не містять доказів отримання ним копії рішення суду першої інстанції до 25 серпня 2022 року.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року у справі

№ 3-рп/2003). Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті положень частин першої та другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція,

25-26 березня 2011 року).

Обсяг права на апеляційне оскарження рішення у справі, що визначається законом, має гарантувати особі ефективну реалізацію права на судовий захист задля досягнення цілей правосуддя, забезпечуючи захист інших конституційних прав і свобод такої особи.

Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2023 року у справі № 754/16033/20 виклав висновок про те, що одним з елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення у справі відповідно до запроваджених державою процедур. При цьому забезпечення права на апеляційне і касаційне оскарження включає, як можливість оскарження судового рішення, так і обов`язок суду належним чином обґрунтувати свою відповідь на доречні доводи особи, яка оскаржує судові рішення, у разі відмови в такому перегляді.

Доступність права на оскарження у зв`язку із пропуском встановленого строку неодноразово була предметом розгляду Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). У своєму рішенні у справі «Скорик проти України» ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право в апеляційних судах на основні гарантії, передбачені Конвенцією. Так, повинні враховуватися особливості провадження, що розглядається, відповідно до національного правопорядку, а також роль апеляційного суду в них. У справі «Зубак проти Хорватії» ЄСПЛ, розглядаючи загальні принципи стосовно доступу до судів вищої інстанції та обмеження ratione valoris (компетенція з огляду на цінність), зробив висновок, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди, проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 Конвенції, наприклад, у тій частині, у якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду.

Таким чином, ЄСПЛ роз`яснив, що положення статті 6 Конвенції, включаючи право на доступ до суду, поширюються також на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, якщо таке право передбачено національним законодавством. Відповідно поновлення пропущеного строку на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення є механізмом забезпечення певної гнучкості та пропорційності при вирішенні питання про допуск скаржника до апеляційного чи касаційного судів.

Обмеження доступу до суду апеляційної інстанції як складової права на судовий захист можливе лише з обов`язковим дотриманням конституційних норм і принципів, а саме пріоритетності захисту фундаментальних прав і свобод людини і громадянина, а також принципу верховенства права, відповідно до якого держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду, яка забезпечить ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема, дасть можливість відновити порушені права і свободи особи та максимально запобігти негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки суду першої інстанції.

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі № 365/259/21.

Вирішення питання про поновлення процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду, і у кожній конкретній справі суд має ґрунтовно перевіряти, чи є обставини, на які посилається заявник, такими, що свідчать про наявність поважних причин для поновлення строку.

Водночас згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише регламентованим, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» зазначив, що якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду.

Аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі фундаментальні обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа «Белле проти Франції»); 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (справа «Станьо проти Бельгії»).

Верховний Суд звертає увагу на те, що, вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження/повернення апеляційної скарги/відмови у відкритті апеляційного провадження, суди апеляційної інстанції мають враховувати обов`язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з дотриманням принципу розумності та пропорційності з метою уникнення надмірного формалізму, з додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права на апеляційне оскарження судового рішення.

За обставинами цієї справи ОСББ «Ярославів Вал 28» не було обізнане про судовий процес у суді першої інстанції, а матеріали справи не містять доказів отримання ним копії рішення суду першої інстанції до 25 серпня 2022 року, тому апеляційний суд правильно поновив строк на апеляційне оскарження, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду та висновками ЄСПЛ.

Доводи касаційних скарг щодо відсутності у ОСББ «Ярославів Вал 28» прав діяти в інтересах мешканців будинку на

АДРЕСА_1 з метою захисту їх права на спірне приміщення не заслуговують на увагу та спростовуються зібраними у справі доказами, зокрема, випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (якою підтверджується, що вказане об`єднання знаходиться на АДРЕСА_3 , а основним видом діяльності є комплексне обслуговування об`єктів) та експертними висновками (які виготовлені за замовлення ОСББ «Ярославів Вал 28» та якими встановлено, що спірний об`єкт досліджено експертом у присутності заступника голови зазначеного об`єднання, який надав на дослідження акт обстеження підвальних приміщень, технічний паспорт, схему систем опалення, план живлення, план інженерних мереж тощо). Вказаним доказам апеляційний суд надав належну правову оцінку у сукупності з іншими доказами, а також правильно встановив наявність у ОСББ «Ярославів Вал 28» права на захист інтересів мешканців вказаного будинку.

Інші наведені у касаційних скаргах доводи зводяться до незгоди

з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення

обставин справи, до переоцінки доказів, що відповідно до

статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

ЄСПЛ людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду, тому її необхідно залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк