Постанова

від 15.11.2023 по справі 702/80/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 702/80/17

провадження № 61-8413 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Кравченко Роман Михайлович,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - адвокат Барська Тетяна Миколаївна,

третя особа - Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції

у Черкаській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравченка Романа Михайловича, на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 05 січня 2023 року у складі судді Жежер Ю. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 04 травня 2023 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., Василенко Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом ОСОБА_2 , третя особа - Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Черкаській області (далі - УДАБІ у Черкаській області), про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування шкоди, завданої незаконним будівництвом.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що їй на праві власності належить земельна ділянка, площею 0,1 га, кадастровий номер 7123410100:01:001:0658,

з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На вказаній земельній ділянці розташований житловий будинок із господарськими будівлями, який належить їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Також їй належить земельна ділянка, площею 0,0686 га, кадастровий номер 7123410100:01:001:0659, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за цією самою адресою.

Поряд із її будинком, по АДРЕСА_2 ОСОБА_2 придбав житловий будинок, розташований на земельній ділянці, площею 0,1 га,

з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також уклав із Монастирищенською міською радою договір оренди земельної ділянки, площею 0,0439 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку,

яка розташована за даною адресою і межує із вказаною вище земельною ділянкою, яку він потім придбав й об`єднав із вищевказаною земельною ділянкою в одну, площею 0,1439 га, з кадастровим номером 7123410100:01:001:1954.

Згодом, на підставі рішення виконавчого комітету Монастирищенської міської ради від 29 липня 2015 року ОСОБА_2 демонтував будинок, розташований

на земельній ділянці, площею 0,1 га, та самовільно без відповідних дозволів побудував станцію технічного обслуговування автомобільного транспорту (далі - СТО).

Вона та інші сусіди заперечували проти будівництва СТО, вважали його незаконним, у зв`язку з чим неодноразово зверталися із запереченнями щодо такого будівництва до відповідача, а також до органів місцевого самоврядування та органів державної виконавчої влади. У процесі перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил було встановлено, що ОСОБА_2 розпочав будівництво господарської будівлі без правової та технічної документації, у зв`язку з чим відносно нього були складені протоколи про адміністративне правопорушення.

Не дивлячись на неодноразові заперечення громади проти будівництва СТО, Монастирищенська міська рада прийняла такі рішення:

- 31 липня 2015 року № 31-6 про надання дозволу на розробку проєкту Детального плану території, обмеженої вулицями Шевченка та Івана Франка, з розміщенням пункту технічного обслуговування автомобілів у місті Монастирище;

- 16 вересня 2015 року № 32 про надання дозволу на продаж ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,0439 га, з цільовим призначенням для будівництва

та обслуговування житлового будинку;

- 30 вересня 2015 року № 110 про затвердження Детального плану території, обмеженої АДРЕСА_3 , з розміщенням пункту технічного обслуговування автомобілів у місті Монастирище;

- 30 червня 2016 року № 7-4 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 , площею 0,1439 га для розміщення

та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій на АДРЕСА_2 за рахунок приватизованої земельної ділянки. Змінено категорію землі із «землі житлової

та громадської забудови», на «землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення» та цільове призначення

із «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд (присадибна ділянка)» на «для розміщення та експлуатації будівель

і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій» цієї земельної ділянки.

Зазначені вище рішення органу місцевого самоврядування були оскаржені нею

до суду (справа № 702/964/17).

Вказувала, що в процесі незаконних робіт по будівництву СТО ОСОБА_2 провадились будівельні роботи з застосуванням важкої техніки (риття котлованів, забивання паль) на відстані 13 метрів від її будинку, що призвело до руйнування його несучих конструкцій, а саме частково просів фундамент, появилися тріщини на стінах та стелі, частково відпала фасадна цементна плитка. Її металевий паркан фактично зруйновано. Все вищезазначене завдало їй майнову шкоду, яку вона оцінює в 118 000,00 грн.

Також, відповідач облаштував приміщення з печами, в яких спалюються відходи гуми, у зв`язку з чим вона постійно відчуває сморід горілої резини. Постійний гуркіт від проведення робіт на СТО призводить до тремтіння віконного скла та стін,

що робить неможливим її та її сім`ї відпочинок.

Зазначала, що на її звернення до відповідача щодо усунення порушень,

ОСОБА_2 не реагував.

Позивач уважала, що незаконним і самовільним будівництвом СТО ОСОБА_2 чинить їй перешкоди у користуванні її майном, порушує її права. Такі дії відповідача призвели до моральних страждань, а саме погіршення її здоров`я та морально-психологічного пригнічення, вона перебуває в стані постійного стресу. Розмір моральної шкоди нею оцінено в 10 000,00 грн.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд:

- зобов`язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкод у користуванні її земельною ділянкою, житловим будинком і господарськими будівлями розташованими на ній шляхом демонтажу самовільно збудованих об`єктів та об`єктів, що збудовані

з порушенням державних будівельних норм на земельній ділянці, площею 0,1439 га, з кадастровим номером 7123410100:01:001:1954, по

АДРЕСА_2 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь 118 000,00 грн на відшкодування майнової шкоди та 10 000,00 грн - моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 05 січня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що будівництво СТО є самочинним. Хоча ОСОБА_2 розпочав будівництво господарської будівлі (СТО) без правової

та технічної документації, за що йому виносилися приписи та він притягувався

до адміністративної відповідальності, у подальшому, він усунув недоліки, зазначені в приписах, подав відповідні будівельні документи та зареєстрував

у встановленому законом порядку за собою право власності на даний об`єкт. Рішення органу місцевого самоврядування, прийняті щодо спірного об`єкта (СТО), а також земельної ділянки, на якій він розташований, є законними, у судовому порядку не скасовані. У цій частині районним судом ураховано преюдиційні обставини, встановлені судовими рішеннями судів першої, апеляційної

та касаційної інстанцій у справі № 702/964/17 (частина четверта статті 82

ЦПК України).

Із урахуванням установлених у цій справі обставин, районний суд відмовив

у задоволенні позову про знесення самовільно збудованих об`єктів та об`єктів,

що збудовані з порушенням будівельних норм, оскільки позивачем не доведено, що таке будівництво є самочинним, порушує її права, а судом таких обставин

не встановлено. При цьому знесення самочинного будівництва є крайнім заходом

і можливе лише, коли використано усі передбачені законодавством заходи

з метою усунення порушень.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3

про відшкодування майнової та моральної шкоди, виходив із недоведеності позивачем наявності такої шкоди, зокрема протиправності діяння її заподіювача, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача

та вини останнього в її заподіянні. При цьому, суд не взяв до уваги надані позивачем висновки будівельно-технічного дослідження № 14/10-15/БУД

та № 21/08-16/БУД, складені приватним підприємством «ТехБудЕксперт»

25 жовтня 2015 року та 25 серпня 2016 року, відповідно, оскільки вказані висновки складені спеціалістом-будівельником Ленер В. І., який не є судовим експертом

і не є спеціалістом у розумінні статті 74 ЦПК України, який володіє спеціальними знаннями. Не є достатнім доказом спричинення майнової шкоди будівництвом СТО й складений позивачем та її сусідами акт від 03 жовтня 2015 року.

Натомість, суд урахував висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 09 серпня 2019 року № 843/18-23,

№ 1028-1029/19-23, складений на підставі ухвали суду Черкаським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі - висновок судової будівельно-технічної експертизи від 09 серпня 2019 року) та вказав,

що він містить докладний опис проведеного дослідження, є повним та ясним,

а тому є належним і допустимим доказом. При цьому, відхилив заперечення представника позивача на даний висновок експертизи, як такі, що спростовуються матеріалами справи, а також поясненнями самого експерта, допитаного в суді першої інстанції.

Судом ураховано відповідні положення ЦК України, ЗК України, релевантну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду,

а також роз`яснення, надані судам у постановах Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» та від 31 березня 1995 року № 4 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди».

13 січня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції

з заявою, в якій просив ухвалити додаткове рішення у справі та стягнути

з позивача на його користь 22 685,00 грн понесених судових витрат

на правничу допомогу.

30 січня 2023 року від представника позивача надійшло клопотання

про відмову у задоволенні заяви відповідача.

Ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області

від 01 лютого 2023 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2

про стягнення судових витрат у справі.

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив

із того, що відповідачем не надано суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які ОСОБА_2 поніс чи очікує понести у зв`язку

з розглядом даної справи.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 04 травня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравченка Р. М., залишено

без задоволення. Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 05 січня 2023 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що районний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1

із підстав недоведеності позовних вимог.

Суд першої інстанції правильно встановив, що після початку будівництва

по АДРЕСА_2 , яке мало ознаки самочинного будівництва та будувалось без дозвільних документів, ОСОБА_2 11 грудня

2015 року зареєстрував повідомлення про початок виконання будівельних робіт «Будівництво господарських будівель і гаражів у м. Монастирище Черкаської області», у ході перевірки УДАБІ у Черкаській області станом на 21 січня 2016 року фактів виконання будівельних робіт, які не відповідають вимогам будівельного паспорта, не виявлено; погоджено детальний план території обмеженої вулицями Шевченка і Франка технічного пункту обслуговування автомобілів

у м. Монастирище, відповідачем у встановленому законом порядку оформлено право власності на спірний об`єкт - пункт технічного обслуговування автомобілів (СТО), а тому даний об`єкт, як на момент звернення до суду, так і на час розгляду справи, не є самочинним будівництвом. Належних і допустимих доказів

на спростування вказаного позивачем не надано. Як і не надано доказів визнання незаконними рішень органу місцевого самоврядування, які стосуються спірного об`єкта.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 04 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Ухвалу Монастирищенського районного суду Черкаської області від 01 лютого 2023 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками районного суду про те,

що відповідач ні під час подання відзиву на позов, ні в подальшому не подавав попереднього розрахунку сум судових витрат, які він поніс у зв`язку з розглядом справи, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову

в задоволенні заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду

У червні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кравченко Р. М., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 05 січня 2023 року

та постанову Черкаського апеляційного суду від 04 травня 2023 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на таке: 1) судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) судами належним чином не досліджено зібрані

у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) судами необґрунтовано відхилені клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалі від 14 червня 2023 року, відкрито касаційне провадження

в указаній справі й витребувано її з суду першої інстанції. Надіслано учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву

на касаційну скаргу.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Барської Т. М., про розгляд справи за участю сторін. Справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кравченка Р. М., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам і доводам позивача, не врахували відповідну судову практику Верховного Суду у подібних, на думку заявника, справах.

Як суд першої, так і суд апеляційної інстанції не навів належних мотивів відхилення поданих позивачем клопотань про призначення у справі відповідної експертизи, обмежившись викликом експерта для надання пояснень. Цим самим суди проявили надмірний формалізм. Заявник неодноразово звертав увагу судів

на тому, що висновок судової будівельно-технічної експертизи від 09 серпня

2019 року містить помилки та неточності, тому наявні підстави для призначення додаткової експертизи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від представника ОСОБА_2 - адвоката Барської Т. М., в якому вказується,

що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними

та обґрунтованими, тому просить залишити касаційну скаргу - без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельних ділянок, площею 0,1 га, кадастровий номер 7123410100:01:001:0658, з цільовим призначенням для будівництва

та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд,

і площею 0,0686 га, кадастровий номер 7123410100:01:001:0659, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованих на АДРЕСА_1 (а. с. 11-14, т. 1).

На земельній ділянці, площею 0,1 га, кадастровий номер 7123410100:01:001:0658 розташований житловий будинок із господарськими будівлями, який належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно

(а. с. 9-10, т. 1).

У матеріалах справи наявні численні листи/відповіді ДАБІ України, аналогічні

за змістом, із яких убачається, що в процесі перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності за адресою: АДРЕСА_2 встановлено, що ОСОБА_2 розпочав будівництво господарської будівлі без документів, що надають право на виконання будівельних робіт, чим було порушено вимоги статті 34 Закону України

«Про регулювання містобудівної діяльності», у зв`язку з чим надано відповідні приписи про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та приписи

про зупинення виконання будівельних робіт, а також притягнуто ОСОБА_2

до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 96 КУпАП

та адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою

статті 18842 КУпАП (а. с. 89-90, 97-98, 99-100, 101-103, т. 1).

У листі від 28 жовтня 2015 року № 397 стосовно пред`явлення позову про знесення об`єкта самочинного будівництва - капітальної споруди станції технічного обслуговування автомобілів в АДРЕСА_2 Монастирищенська міська рада Черкаської області повідомила, що в ході перевірки документів, наявних у ОСОБА_2 виявлено, що відповідно

до протоколу № 9 архітектурно-містобудівної ради при управлінні містобудування та архітектури Черкаської облдержадміністрації, яка відбулася 22 вересня

2015 року, погоджено детальний план території обмеженої вулицями Шевченка

і І. Франка з розміщенням пункту технічного обслуговування автомобілів

у м. Монастирище Черкаської області. У даному плані передбачається розташування споруди ПТО (пункт технічного обслуговування) на три пости для легкових автомобілів з підйомниками та одного посту по обслуговуванню автобусів з оглядовою ямою, з прибудовою приміщень теплогенераторної

та санвузлів для персоналу та клієнтів, які об`єднуються навісом з існуючою господарською спорудою, яка буде реконструйована під шиномонтаж, гараж

на один автомобіль та побутові приміщення для персоналу. На відстані

15-ти метрів передбачається на місці зруйнованого житлового будинку реконструкція споруди під майстерню по ремонту автомобільного електрообладнання та складу автозапчастин. Детальний план території виконаний відповідно до чинних норм, правил і стандартів (а. с. 114, т. 1).

З листа Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаської області від 03 листопада 2015 року № Ко-151/04-18 вбачається, що ОСОБА_2 виготовлено детальний план території, обмеженої вулицями Шевченка та І. Франка з розміщенням пункту технічного обслуговування автомобілів у м. Монастирище Черкаської області. Розробник документації КП «Облархбюро» м. Черкаси. Детальний план розглянуто на містобудівній раді в м. Черкаси 22вересня

2015 року та затверджено рішенням виконкому Монастирищенської міської ради від 30 вересня 2015 року № 110, оприлюднено на сайті Монастирищенської РДА

08 жовтня 2015 року (а. с. 107-108, т. 1).

Згідно з повідомленням про початок виконання будівельних робіт/про зміну даних від 11 грудня 2015 року № ЧК 062153450623 ОСОБА_2 11 грудня 2015 року повідомив УДАБІ у Черкаській області про початок виконання будівельних робіт, визначених державними будівельними нормами, стандартами і правилами, а саме: будівництво господарських будівель і гаражів, поштова/будівельна адреса:

АДРЕСА_2 , вид будівництва: нове будівництво (а. с. 107-108, т. 3).

Листом УДАБІ у Черкаській області від 14 березня 2016 року № 1023-1-1.14-В/90 щодо виключення з єдиного реєстру повідомлення про початок виконання будівельних робіт ОСОБА_1 повідомлено, що станом на 12 березня 2016 року є відомості щодо зареєстрованого повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 11 грудня 2015 року № ЧК 062153450623 на об`єкт «Будівництво господарських будівель і гаражів за адресою: АДРЕСА_2 », замовник будівництва ОСОБА_2 , відомості щодо прийняття

в експлуатацію даного об`єкта в єдиному реєстрі відсутні. Підстав для його скасування немає (а. с. 111-112, т. 1).

Відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності від 13 грудня 2016 року № ЧК 142163481724 ОСОБА_2 повідомив УДАБІ у Черкаській області про готовність об`єкта: «Будівництво пункту технічного обслуговування автомобілів з реконструкцією господарської будівлі (І черга - будівництво корпусу «А», реконструкція корпусу «Б») по АДРЕСА_2 » (а. с. 109-113, т. 3).

В акті УДАБІ у Черкаській області щодо перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 21 березня 2017 року зазначено, що будь-яких порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм державних стандартів і правил ОСОБА_2 по об`єкту будівництва «Будівництво пункту технічного обслуговування автомобілів з реконструкцією господарської будівлі (І черга - будівництво корпусу «А», реконструкція корпусу «Б»; ІІ черга - будівництво корпусу «В») по АДРЕСА_2 » виявлено не було (а. с. 114-115, т. 3).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав

на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 62531508 від 01 липня 2016 року

(а. с. 188-189, т. 1) ОСОБА_2 є власником:

- земельної ділянки, кадастровий номер 7123410100:01:001:1954, площею 0,1439 га, із цільовим призначенням: для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій за адресою АДРЕСА_2 . Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія та номер: НОМЕР_1 , виданий 13 жовтня 2015 року, видавник: Реєстраційна служба Монастирищенського районного управління юстиції Черкаської області; рішення органу місцевого самоврядування, серія

та номер 7-4, виданий 30 червня 2016 року, видавник: Монастирищенська міська рада;

- пункту технічного обслуговування автомобілів, що за адресою: АДРЕСА_2 , номер запису про право власності: 10168052, дата державної реєстрації 24 червня

2015 року. Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, серія

та номер: 1171, виданий 24 червня 2015 року, видавник: Горбунова М. І., приватний нотаріус Монастирищенського районного нотаріального округу Черкаської області.

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 21 вересня 2018 року у справі № 702/964/17 у задоволенні позову ОСОБА_1

до Монастирищенської міської ради Черкаської області, треті особи: ОСОБА_2 , приватне підприємство «Автотрейд-Сервіс», про скасування рішення органу місцевого самоврядування відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 04 грудня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Якімова В. А. задоволено, рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області

від 21 вересня 2018 року скасовано, прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення

№ 7-4 Сьомої сесії Монастирищенської міської ради від 30 червня 2016 року

про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,1439 га для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій на АДРЕСА_2 за рахунок приватизованої земельної ділянки та про зміну категорії землі із «землі житлової та громадської забудови» на «землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення»,

а цільове призначення із «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» на «для розміщення

та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій» земельної ділянки площею 0,1439 га на АДРЕСА_2 (кадастровий номер 7123410100:01:001:1954), що перебуває у власності

ОСОБА_2 ; стягнуто з Монастирищенської міської ради на користь

ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 600 грн (а. с. 105-112, т. 2).

Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 09 серпня 2019 року встановлено таке: «Проєктна документація на будівництво житлового будинку

АДРЕСА_1 та матеріали технічної інвентаризації на час виникнення пошкоджень в матеріалах справи відсутні. За результатами проведеного дослідження дату/період та причини виникнення пошкодження

на будинку, що розташований по АДРЕСА_1 , що був побудований у період з 1992-2003 році, визначити не вбачається можливим

в зв`язку з відсутністю відповідних судово-експертних методик. Негативні фактори, що могли сприяти порушенню сформованого напружено-деформованого стану конструкцій будинку АДРЕСА_1 , як наслідок поява тріщин, можливо віднести: низька здатність ґрунтів; неоднорідність основи; неоднакове або неоднозначне навантаження фундаментів; динамічна дія на ґрунт основи; зміна рівня ґрунтових вод в процесі експлуатації; надмірне зволоження та розрідження ґрунту під час прориву води з напірних трубопроводів в ґрунт; тип фундаменту, клас ґрунту

та стан ґрунту в основі будівлі, особливості та стан конструкції будівлі та відстань, на якій знаходиться джерело вібрації, тощо. За результатами проведеного дослідження причини виникнення пошкодження на будинку та господарських будівлях, що розташовані по АДРЕСА_1 , що був побудований у період з 1992-2003 році та чи є ці пошкодження в причинному зв`язку з будівництвом ПТО, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_2 і належить ОСОБА_2 визначити не вбачається можливим.

За результатами проведеного дослідження дату/період та причини виникнення пошкодження на будинку що розташований по АДРЕСА_1 , що був побудований у період з 1992-2003 році, визначити не вбачається можливим в зв`язку з відсутністю відповідних судово-експертних методик. Негативні фактори, що могли сприяти порушенню сформованого напружено-деформованого стану конструкцій будинку АДРЕСА_1 , як наслідок поява тріщин, можливо віднести вібраційне навантаження в межах зони впливу автомобільної дороги; тип фундаменту, клас ґрунту та стан ґрунту в основі будівлі, особливості та стан конструкції будівлі

та відстань, на якій знаходиться джерело вібрації, тощо. Встановлення наявності матеріальної шкоди завданої ОСОБА_1 пошкодженням її житлового будинку відноситься до правових питань та виходить за межі вирішуваних питань будівельно-технічної експертизи» (а. с. 114-128, т. 2).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року у справі № 702/964/17 (провадження № 61-685св19) касаційні скарги ОСОБА_2 та Монастирищенської міської ради Черкаської області задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 04 грудня 2018 року скасовано. Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 21 вересня 2018 року змінено, викладено його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Монастирищенської міської ради Черкаської області 1 409,60 грн

у відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги. Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави судовий збір у розмірі 1 280 грн

(а. с. 61-67, т. 5).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права

без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кравченка Р. М., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір

не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного

або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду,

суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити

у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5

ЦПК України).

Щодо усунення перешкод у користуванні майном шляхом демонтажу

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається

в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Частиною першою статті 15 та частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права

та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити,

які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем

і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення,

та забезпечити поновлення порушеного права.

Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивачки на момент її звернення до суду.

За змістом статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно

від волі інших осіб. Власникові належить право володіння, користування

та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавства виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18).

Захист речового права шляхом пред`явлення позову про усунення перешкод

у користуванні земельною ділянкою (негаторного позову) є можливим носієм речового права і передбачає доведення позивачем наступних обставин:

1) належність позивачу речового права, з приводу захисту якого він звертається до суду; 2) порушення цього права, його невизнання чи оспорювання; 3) вчинення цих дій саме відповідачем.

Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише

при доведенні самого факту порушення.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через ознаки, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

З урахуванням змісту статті 376 ЦК України у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом лише за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Саме такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, а також Верховним Судом

у постановах: від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17-ц (провадження

№ 61-39346св18), від 20 березня 2019 року у справі № 202/3520/16-ц (провадження № 61-16770св18), від 17 серпня 2022 року у справі № 745/342/19 (провадження

№ 61-11476св21) та інших.

Указане свідчить, що судова практика з розгляду подібних справ є сталою

та сформованою, відмінність залежить лише від доказування.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81

ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення

для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися

на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність

або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку

про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,

так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 указувала,

що незаконним будівництвом СТО їй чиняться перешкоди у користуванні

та розпорядженні своїм майном.

Як зазначалося вище, приватні особи можуть заявляти вимоги про знесення самочинного будівництва за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою (стаття 391 ЦК України).

Хоча позивач неодноразово зверталася до відповідних органів щодо обставин будівництва відповідачем, однак доказів на підтвердження того, що такі

дії відповідача порушують її право власності чи користування вона не надала.

У пункті 55 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, провадження № 14-445цс19, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших,

ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила,

не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постанову

від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, провадження № 12-115гс19

(пункти 6.31-6.33)).

У даній справі, земельна ділянка, на якій розташована спірна СТО,

та безпосередньо сама СТО належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі відповідних договорів купівлі-продажу, що підтверджується відомостями

з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам і їх доводам, виходив із того, що після початку будівництва СТО, яке мало ознаки самочинного будівництва та будувалось

без дозвільних документів, ОСОБА_2 виконав вимоги відповідних приписів, зареєстрував повідомлення про початок виконання будівельних робіт, прийняв його в експлуатацію, й у встановленому законом порядку оформив за собою право власності на спірний об`єкт - пункт технічного обслуговування автомобілів (СТО). Тому суд уважав, що даний об`єкт, як на момент звернення до суду, так і на час розгляду справи, не є самочинним будівництвом.

Належних і допустимих доказів на спростування вказаного позивачем не надано.

Отже, у справі, яка переглядається, позивачем не доведено належними

та допустимими доказами факт того, що зведення відповідачем СТО призвело

до порушення її прав як власника суміжної земельної ділянки та розташованого

на ній житлового будинку. Більше того, судами таких обставин також

не встановлено.

Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria, скарга № 46577/15) роз`яснив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування

та притягнення винної особи до відповідальності.

Ураховуючи, що приміщення СТО прийнято в експлуатацію, тобто не є самочинним будівництвом, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів.

Разом із цим, колегія суддів уважає, що обставини, встановлені судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі № 702/964/17 не можуть бути преюдиційними, оскільки склад учасників справи та підстави позову у даній справі не є тотожними з позовом у справі № 702/964/17. Суди помилково врахували дані судові рішення, як преюдиційні, проте це не впливає на правильність висновків судів по суті вирішення спору, так як у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено за їх недоведеністю, а відповідні посилання не впливають

на доведення позивачем своїх вимог.

Щодо відшкодування майнової та моральної шкоди

Стаття 1166 ЦК України визначає загальні підстави відповідальності за майнову шкоду - майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями

чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи,

а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується

в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою,

яка її завдала.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння

її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі

чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

ОСОБА_1 , серед іншого, вказувала, що незаконним будівництвом їй завдано майнову та моральну шкоду. На підтвердження цих обставин надала відповідні докази, у тому числі висновки будівельно-технічного дослідження № 14/10-15/БУД та № 21/08-16/БУД, складені приватним підприємством «ТехБудЕксперт»

25 жовтня 2015 року та 25 серпня 2016 року, відповідно.

Згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Суд першої інстанції, оцінюючи вказані висновки у сукупності з іншими доказами (статті 89, 110 ЦПК України), обґрунтовано не врахував їх, вирішивши спір

на підставі інших доказів у сукупності. При цьому районний суд, з яким погодився

й суд апеляційної інстанції, належно мотивував підстави відхилення вказаних висновків експертів, виконавши вимоги процесуального закону у цій частині.

Таким чином, вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, суди попередніх інстанцій правильно виходили

з того, що для відшкодування такої шкоди необхідним є наявність складу правопорушення, а саме: шкода; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина заподіювача шкоди. Оскільки у даній справі позивач не довела склад цивільно-правового правопорушення у діях відповідача, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову

у задоволенні цих позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів та зауважує,

що доведення факту наявності заподіяної шкоди, її розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і шкодою покладено саме на позивача (статті 12, 81 ЦПК України), що у даній справі зроблено не було.

Таким чином, висновки судів про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1

за його недоведеністю відповідає обставинам справи, які встановлено відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджується з нормами матеріального права, які судами застосовані правильно.

Посилання касаційної скарги про те, що суди безпідставно, без належного мотивування відмовили у позивачу у призначенні відповідної експертизи, відхиляються Верховним Судом, оскільки заявлені в суді першої та апеляційної інстанції клопотання були розглянуті судами відповідно до вимог процесуального законодавства, із наданням мотивованого процесуального рішення щодо кожного.

Доводи касаційної скарги не знайшли своє підтвердження, а тому оскаржувані судові рішення з наведених у них мотивах є законними та обґрунтованими.

Судами під час розгляду справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права, як і не допущено порушень процесуального закону,

які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідні доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з ухваленими судовими рішеннями, а тому відхиляються Верховним Судом. При цьому порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом

не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, судом касаційної інстанції не встановлено.

Судове рішення є правильним по суті й законним, а тому не може бути скасоване

з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).

Крім цього, судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу,

а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України).

Доводи, наведені заявником, у цілому є ідентичними доводам, викладеним

у позовній заяві та апеляційній скарзі, яким уже надавалася оцінка судами, а тому вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення районного суду та постанову суду апеляційної інстанціїбез змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравченка Романа Михайловича, залишити без задоволення.

Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 05 січня

2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 04 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець