Постанова

від 24.10.2023 по справі 761/41773/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 761/41773/21

провадження № 22-ц/824/10828/2023

головуючий у суді І інстанції Притула Н.Г.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Савченко К.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Демітрафорес» про відшкодування майнової шкоди у виді неодержаного прибутку (упущеної вигоди),

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «Демітрафорес» про відшкодування майнової шкоди у виді неодержаного прибутку (упущеної вигоди). Просила суд: стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача збитки в сумі 220 000 грн.;стягнути з ТОВ «Демітрафорес» на користь позивача збитки в сумі 260 000 грн.

Вимоги обґрунтовані тим, що до 28 листопада 2017 року власником нежилих приміщень з №1 по №10, №V (групи приміщень №26) (в літ. А) будинку АДРЕСА_1 був ОСОБА_2 .

Після цього право власності на приміщення набув ОСОБА_3 , який 6 червня 2018 року відчужив приміщення позивачу за договором купівлі-продажу.

Як зазначила позивач, вона була власником приміщення з 6 червня 2018 року по 27 липня 2019 року (до моменту скасування судом запису про право власності позивача та подальшим протиправним заволодінням приміщеннями минулим власником ОСОБА_2 ).

Також позивач зазначала, що після купівлі приміщень вона отримувала орендну плату в розмірі 35 000 грн від ОСОБА_4 , який орендував ці приміщення у ОСОБА_3 , а в подальшому від ОСОБА_5

ОСОБА_2 оскаржив перехід права власності на приміщення до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2019 року (справа №761/26611/18) були скасовані рішення державних реєстраторів, які стали підставою для реєстрації права власності на приміщення за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . В той же час рішенням суду не було визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень. А тому позивач вважала, що вона залишилась власником нежитлових приміщень на підставі договору купівлі-продажу від 6 червня 2018 року за №451 та з 27 липня 2019 року позивач втратила можливість володіти нежилими приміщеннями, оскільки було скасовано право власності позивача на приміщення.

Так як в реєстрі речових прав була відсутня інформація про власника нежитлових приміщень, ОСОБА_2 скористався зазначеним та зареєстрував за собою право власності на приміщення.

В подальшому, 27 вересня 2019 року на підставі свого рішення як засновника ТОВ «Демітрафорес» зазначені нежитлові приміщення передано у власність ТОВ «Демітрафорес», а 2 жовтня 2019 року ТОВ «Демітрафорес» передало зазначені приміщення в іпотеку ОСОБА_6 .

Постановою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року (справа №761/26611/18) було скасовано правову підставу, через яку з права власності позивача вибуло нерухоме майно та підтверджено факт дійсності договорів купівлі-продажу, які визначають що власником приміщень є ОСОБА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2021 року (справа №761/37809/20) відновлено право володіння та користування позивача нежитловими приміщеннями та 2 жовтня 2021 року в реєстрі речових прав було відновлено право власності позивача на вказані приміщення.

Тому позивач зазначала, що вона в період з 27 липня 2019 року по 2 жовтня 2021 року не могла володіти, користуватись приміщеннями через протиправне заволодіння ними ОСОБА_2 .

Позивач зазначала, що їй стало відомо про те, що ОСОБА_2 здавав в оренду приміщення ОСОБА_7 за договором від 9 листопада 2020 року та отримував щомісячно дохід в розмірі 20 000 грн, тому за період з 10 грудня 2020 року по 9 січня 2021 року та з 10 жовтня 2021 року по 9 листопада 2021 року ОСОБА_2 отримав дохід в сумі 40 000 грн.

ОСОБА_7 за період з 9 листопада 2020 року по 10 вересня 2021 року сплатив ОСОБА_2 220 000 грн.

Після відновлення права власності позивача на приміщення, вона уклала договір оренди приміщень та отримувала щомісячно дохід в сумі 20 000 грн, а отже щомісячні доходи позивача не є абстрактними та були б отримані позивачем і лише неправомірні дії ОСОБА_2 , що полягали у неправомірному заволодінні приміщеннями стали підставою позбавлення позивача можливості отримувати щомісячний дохід від здачі приміщень в оренду.

ОСОБА_2 фактично отримував дохід з 9 листопада 2020 року по 10 вересня 2021 року, а з 27 вересня 2019 року по 9 листопада 2020 року дохід отримувало ТОВ «Демітрафорес», а тому за 13 місяців позивач втратила прибуток в сумі 260 000 грн, які мають бути стягнуті з ТОВ «Демітрафорес».

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «Демітрафорес» про відшкодування майнової шкоди у виді неодержаного прибутку (упущеної вигоди) - відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із указаним рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Дзюба М.Ю. звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що вирішуючи спір, суд першої інстанції помилково ототожнив фактичне захоплення нерухомого майна, належного позивачу (із подальшим отриманням прибутку від його використання) із виконанням рішення суду, ухваленого на користь ОСОБА_8 , оскільки ухвалене на користь ОСОБА_8 судове рішення лише передбачало скасування записів про право власності ОСОБА_9 в державному реєстрі прав, втім не скасовувало правовстановлюючі документи ОСОБА_9 , а тим більше - не поновлювало ОСОБА_8 у праві власності.

Звертає увагу на те, що як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 «... скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення...», а отже, ОСОБА_8 був зобов`язаний повернути ОСОБА_1 зазначене нерухоме майно одразу після скасування Верховним Судом рішення суду першої і апеляційної інстанцій про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_9 , а також віддати ОСОБА_1 кошти, отримані від ОСОБА_7 за час здачі нежилих приміщень в оренду, що зроблено не було.

19 липня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Осипенко В.Ю., в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вказує, що на момент укладання договору оренди нежилих приміщень від 9 листопада 2020 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , на який посилається позивач - ОСОБА_2 (Відповідач 1) не був власником нежилих приміщень, даний договір оренди укладався з ФОП ОСОБА_2 , а не з ОСОБА_2 (Відповідач 1).

Посилається на відсутність доказів того, що з 27 вересня 2019 року по 9 листопада 2020 року - ТОВ «ДЕМІТРАФОРЕС» (Відповідач 2) отримував щомісячний дохід, від здачі нежилих приміщень в оренду.

Наголошує, що єдиний доказ, на який посилається позивач, обґрунтовуючи свої вимоги позову - це договір оренди нежилих приміщень від 9 листопада 2020 року, укладений між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , проте відповідачами у даному позові стоять ОСОБА_2 та ТОВ «ДЕМІТРАФОРЕС», які не являються сторонами даного договору оренди.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Дзюба М.Ю. просив апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

ТОВ «Демітрафорес» та ОСОБА_2 , в інтересах яких діяв адвокат Осипенко В.Ю., просили апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

Так, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , виходив із тих обставин, що позивачем були заявлені вимоги про стягнення збитків внаслідок неправомірних дій відповідача ОСОБА_2 у виді упущеної вигоди відповідно до ст.ст. 22, 1166 ЦК України, однак позивачем не було доведено наявність підстав для задоволення позову, оскільки не доведено наявність в діях відповідача саме протиправних дій, та відповідно складу правопорушення.

Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У справі, яка переглядається судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28 листопада 2017 року, ТОВ ««Фінансова компанія «Алькор Інвест», діючи відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку» продав, а ОСОБА_3 купив нежилі приміщення з № 1 по№ 10, №V (групи приміщень №26) (в літ. А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного договору купівлі-продажу, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38398570 від 28 листопада 2017 року про реєстрацію права власності на вказане майно за ОСОБА_3 та здійснено відповідний запис про право власності № 23619430.

6 червня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень з № 1 по № 10, №V (групи приміщень №26) (в літ. А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстровано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анісімовим К.С.

На підставі вказаного договору державний реєстратор приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анісімов К.С. 6 червня 2018 року прийняв рішення, індексний номер - 41473756 про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1421175480000, нежилі приміщення з № 1 по № 10, №V (групи приміщень №26) (в літ. А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2019 року (справа №761/26611/18) позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест», державного реєстратора Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: державний реєстратор Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анісімов Костянтин Сергійович про визнання протиправними дії та скасування рішення щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень задоволено та визнано протиправними дії державного реєстратора Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича щодо реєстрації права власності за ОСОБА_3 на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1421175480000, нежилі приміщення з № 1 по № 10, №V (групи приміщень №26) (в літ. А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , яка була здійснена 28 листопада 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності - 23619430.

Скасовано рішення державного реєстратора Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича від 28 листопада 2017 року, індексний номер - 38398570 про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1421175480000, нежилі приміщення з № 1 по № 10, №V (групи приміщень №26) (в літ. А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

Скасовано рішення державного реєстратора Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Анісімова Костянтина Сергійовича від 6 червня 2018 року, індексний номер - 41473756 про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1421175480000, нежилі приміщення з № 1 по № 10, №V (групи приміщень №26) (в літ. А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 7 травня 2019 року було змінено підстави для задоволення позову. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Однак постановою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва 21 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 7 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест», державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: державний реєстратор приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анісімов Костянтин Сергійович про визнання протиправними дій та скасування рішення щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень відмовлено.

Як зазначено Верховним Судом, судами не було встановлено те, що вказані договори були визнані судами недійсними, тому відповідно до ст. 204 ЦК України відносно вказаних договорів діє презумпція правомірності.

Однак, ще до прийняття Верховним Судом наведеної постанови, 4 вересня 2019 року державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Микитенко О.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48517199 від 4 вересня 2019 року, яким за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 4513 від 23 липня 2007 року зареєстровано право власності на нежилі приміщення із № 1 по № 10, № V (групи приміщень № 26) (в літ.А) у АДРЕСА_1 , запис про право власності №33073971 та відкрито новий розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1906859980000.

27 вересня 2019 року ОСОБА_2 на підставі рішення № 2455 від 27 вересня 2019 року передано у власність ТОВ «Демітрафорес» нежилі приміщення із № 1 по № 10, № V (групи приміщень № 26) (в літ.А) у АДРЕСА_1 . Державна реєстрація правочину проведена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воловиченко В.В.

2 жовтня 2019 року на підставі нотаріально посвідченого договору іпотеки № 368 від 02 жовтня 2019 року вказані нежилі приміщення передано в іпотеку ОСОБА_6 , запис про іпотеку № 33493245.

Отже, ОСОБА_2 не погоджуючись із переходом права власності на належні йому нежилі приміщення використав право звернення до суду з позовом з метою відновлення свого права на спірні приміщення.

ОСОБА_1 також використала своє право на судовий захист свого права на набуті нею спірні приміщення та звернулась до суду з позовом про витребування майна та рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2021 року (справа №761/37809/20) позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Демітрафорес», ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння - задоволено у повному обсязі.

Витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Демітрафорес» нежилі приміщення з № 1 по № 10, № V (групи приміщень №26) (в літ. А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , у власність ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 6 червня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анісімовим Костянтином Сергійовичем; визнано недійсним договір іпотеки № 36 від 2 жовтня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гарасютою Олесею Володимирівною.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №48517199 від 4 вересня 2019 року та скасовано запис №33073971 від 22 серпня 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на нежилі приміщення з № 1 по № 10, №V (групи приміщень №26) (в літ. А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №48909974 від 27 вересня 2019 року та скасовано запис №33435144 від 27 вересня 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Демітрафорес» права власності на нежилі приміщення з № 1 по № 10, №V (групи приміщень №26) (в літ. А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №48972560 від 02 жовтня 2019 та скасовано запис №33493245 від 2 жовтня 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за ОСОБА_6 права іпотеки на нежилі приміщення з № 1 по № 10, №V (групи приміщень №26) (в літ. А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №48971941 від 2 жовтня 2019 року та скасовано запис №33492631 від 2 жовтня 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження на підставі договору іпотеки на нежилі приміщення з № 1 по № 10, № V (групи приміщень №26) (в літ. А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 30 червня 2022 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2021 року скасовано і ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Демітрафорес», ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Постановою Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №48517199 від 04 вересня 2019 року та запису № 33073971 від 22 серпня 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на нежитлові приміщення залишено без змін.

Постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Демітрафорес», ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору іпотеки та скасування державних реєстрацій прав стосовно спірного нерухомого майна скасовано, справу № 761/37809/20 в зазначеній частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного суду від 8 грудня 2022 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2021 року залишено без змін.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав, нежилі приміщення з №1 по №10, №V (групи приміщень №26) (в літ. А) будинку АДРЕСА_1 :

з 6 червня 2018 року по 27 липня 2019 року були зареєстровані за ОСОБА_1

з 4 вересня 2019 року по 27 вересня 2019 року за ОСОБА_2 ,

з 27 вересня 2019 року по 2 жовтня 2021 року право власності на вказані приміщення було зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Демітрафорес»,

2 жовтня 2021 року за ОСОБА_1 було відновлено реєстрацію права власності на зазначені нежилі приміщення.

При зверненні до суду та обґрунтуванні розміру упущеної вигоди позивач посилалася на договори оренди нежитлових приміщень.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що за договором оренди від 2 лютого 2018 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в період з 2 лютого 2018 року по 2 лютого 2020 року орендар використовував зазначені вище приміщення, сплачуючи щомісячно 35 000 грн.

22 листопада 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 був укладений договір оренди зазначених приміщень, за умовами якого орендар мав сплачувати орендну плату в сумі 35 000 грн.

9 листопада 2020 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_7 був укладений договір оренди нежилих приміщень за умовами якого орендар, починаючи з 10 листопада 2020 року по 9 листопада 2021 року мав сплачувати орендну плату в сумі 20 000 грн щомісячно.

1 листопада 2021 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_7 договір оренди зазначених нежилих приміщень.

Так, звертаючись до суду із позовом позивач на підтвердження суми упущеної вигоди надала суду копії договорів оренди нежитлових приміщень, за якими власник приміщення отримував дохід в сумі 20 000 грн щомісячно.

В позовній заяві позивач також зазначала, що неправомірні дії відповідача призвели до неможливості позивачем отримати дохід у виді орендних платежів.

Як убачається із наведених у обґрунтування позовних вимог підстав для звернення із позовом, стороною позивача було обрано спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення збитків відповідно до ст.ст. 22 та 1166 ЦК України. Відповідно вимоги позову та підстави у процесі розгляду справи не змінювались.

У статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Зокрема, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відшкодування збитків є одним із заходів цивільно-правової відповідальності для застосування якого потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Оскільки відшкодування збитків є однією із форм цивільно-правової відповідальності, її застосування можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками; вини боржника.

Відповідна судова практика є усталеною.

У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у виді умислу або необережності.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірним рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже презумпція вини особи має бути спростована тільки за умови, якщо буде встановлено, що саме внаслідок дій або бездіяльності конкретної особи завдано збитків. Тому тільки за цієї умови відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність збитків та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.

Про те, що доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача вказано у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17, провадження № 12-199гс18; від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18, провадження № 12-153гс19.

До складу збитків у виді упущеної вигоди входять: 1) неотриманні стороною доходи, які вона могла б реально отримати за звичайних обставин якби її право не було порушено; 2) доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною; 3) неодержаний прибуток, на який сторона, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Тобто, під упущеною вигодою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

В той же час, як правильно було звернуто увагу судом першої інстанції, спір виник з приводу використання майна та отримання доходів від такого використання майна між попереднім та новим власником спірних приміщень. Між указаними сторонами жодних зобов`язальних правовідносин не було.

Відповідно до загальних засад цивільного законодавства віднесено неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, а також право на судовий захист цивільного права та інтересу, про що зазначено у пунктах 2 та 5 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Отже, судом першої інстанції правильно зазначено, що як слідує із матеріалів справи, використання відповідачем ОСОБА_2 права на судовий захист щодо відновлення свого права на належне йому до 28 листопада 2017 року майно не може бути підставою для визнання таких дій відповідача неправомірними.

Крім того, як указано в позові та підтверджено матеріалами справи, з 27 липня 2019 року ОСОБА_1 втратила можливість володіти спірними приміщеннями, про що вказує сама сторона позивача, оскільки державний реєстратор Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської державної адміністрації) Савченко А.О. прийняла рішення №47984728, яким скасувала право власності позивачки на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 січня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 07 травня 2019 року у справі №761/26611/18. Також, державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської державної адміністрації) Микитенко О.В. за заявою ОСОБА_2 було прийнято рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 з відкриттям нового розділу в Державному реєстрі речових прав.

Лише рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2021 року у справі №761/37809/20, що набрало законної сили 25 вересня 2021 року, було відновлено право володіння, користування та розпорядження ОСОБА_1 спірними приміщеннями, що зазначено стороною позивача у позові. Тому доводи сторони позивача про те, що в цей період відповідач ОСОБА_2 достеменно знав про протиправність перебування у його власності спірних приміщень, колегія апеляційного суду не може визнати обґрунтованими, та такими, що ґрунтуються на нормах закону та відповідають обставинами справи, оскільки відповідач ОСОБА_2 керувався судовими рішеннями, які були ухвалені на його користь та рішеннями державних реєстраторів. Таким чином, є очевидним, що відповідач покладався на легітимність добросовісних дій державного органу.

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У п. 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Крім того, як убачається із позовної заяви, позивачем також були заявлені вимоги про стягнення збитків із ТОВ «Демітрафорес», однак не указано жодних неправомірних дій, які були вчинені цим відповідачем, а відтак, не доведено підстав для покладення на юридичну особу підстав для відшкодування збитків.

Суд апеляційної інстанції погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, як про це зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі №922/2416/17. Тому позивачка не позбавлена права звернутись до суду щодо стягнення безпідставно набутого відповідачами майна, у тому числі відшкодування усіх доходів, одержаних від цього майна у порядку, передбаченому статтями 1212 та 1214 ЦК України, які застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Колегія апеляційного суду також не вбачає підстав для застосування принципу «Суд знає закон» у цій справі, оскільки не всі обставини, які є предметом доведення за статтями 1212 та 1214 ЦК України, були предметом доведення та встановлення у цій справі.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що в діях відповідача відсутні протиправні дії, та відповідно склад правопорушення, за відсутності якого не наступають наслідки щодо відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 367-368, 374-375, 381-384,389 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийТ.О. ПисанаСуддіК.П. Приходько С.О. Журба