Рішення

від 09.11.2023 по справі 910/12096/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.11.2023Справа № 910/12096/23Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи

за позовом фізичної особи-підприємця Жмудської Ірини Борисівни

до Підприємства із 100 % іноземним капіталом "Аргус"

про визнання повідомлення недійсним

за участі представників:

від позивача: Жмудська І.Б., Гавриленко Я.С.,

від відповідача: Стеценко О.Л.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Жмудська Ірина Борисівна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Підприємства із 100 % іноземним капіталом "Аргус" про визнання недійсним повідомлення (листа) Підприємства із 100 % іноземним капіталом "Аргус" від 13.03.2023 про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 28.12.2021 № 28/12/2021-А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

У відзиві на позовну заяву відповідач наголосив, що розірвання договору здійснено за наявності відповідних підстав. До того ж, у межах справ № 910/6528/23, 910/6637/23 встановлено вчинення відповідачем всіх необхідних дій для повернення орендованого майна позивачу. Так, із 01.04.2023 відповідач не знаходиться та не користується спірним нерухомим майном.

У відповіді на відзив позивач навів заперечення проти заяв свідків відповідача щодо обставин, покладених відповідачем в якості підстави для розірвання договору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28.12.2021 між Фізичною особою-підприємцем Жмудською Іриною Борисівною (орендодавець) та Підприємством із 100% іноземним капіталом «Аргус» (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №28/12/2021-А, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) майно у вигляді частки нежитлового приміщення, загальною площею 156,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 75, група нежитлових приміщень №160, 161, а саме приміщень №1-1, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6, 1-7 згідно технічного паспорту приміщення зазначених у додатку №1.

Відповідно до п. 2.1 договору вступ орендаря в право користування приміщенням з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення в оренду. Орендодавець зобов`язаний передати орендарю приміщення, а орендар зобов`язаний прийнято його не пізніше 1 січня 2022 року.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що за оренду приміщення орендар зобов`язується щомісяця не пізніше 5 числа кожного поточного місяця (за винятком орендної плати за перший місяць оренди та авансового платежу) сплачувати орендодавцю орендну плату у розмірі, визначеному згідно пп. 3.1.1 цього договору. У випадку, якщо 5 число випадає на вихідний або святковий день, орендар має право сплатити орендну плату на наступний робочий (банківський) день без застосування положень п. 5.2 договору. Сторони погоджують наступний розмір щомісячної орендної плати у період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року за орендоване приміщення, яке орендар повинен сплачувати орендодавцю у розмірі 1 834 доларів, що складає 44 902,58 грн у гривневому еквіваленті на день сплати згідно середнього ринкового курсу обміну валют на сайті https://minfin.com.ua. Орендна плата за неповний місяць оренди розраховується пропорційно кількості днів фактичного використання приміщення орендарем в такому місяці. Сторони погодили, що у період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року орендна плата буде складати 1 693 доларів США у гривневому еквіваленті на день сплати згідно середнього ринкового курсу обміну валют на сайті https://minfin.com.ua.

Підставою для розірвання договору на вимогу орендаря визначено невиконання орендодавцем зобов`язань щодо забезпечення надійного та безпечного функціонування інженерних систем приміщення та забезпечення оперативної ліквідації наслідків можливих аварій інженерних систем приміщення (п. 4.1.5, 4.1.6 договору).

Строк дії договору оренди починається з дати підписання сторонами цього договору оренди, та закінчується в день закінчення строку оренди або в день дострокового припинення дії, розірвання цього договору. Строк оренди приміщення за цим договором становить 24 календарних місяців, тобто до 30 грудня 2023 року (включно) (п. 7.1 договору).

Відповідно до п. 7.4 договору дострокове розірвання договору в односторонньому порядку може мати місце за вимогами однієї із сторін виключно у випадку, передбаченому діючим законодавством та цим договором, а саме: орендар має право в односторонньому порядку розірвати цей договір, і цей договір припиняє свою дію на вимогу орендаря тільки за умови невиконання орендодавцем своїх зобов`язань, передбачених договором.

На виконання умов договору, 28.12.2021 сторонами підписано акт прийому-передачі приміщення в оренду, із якого вбачається, що орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення передбачене умовами договору.

01.12.2022 між орендодавцем та орендарем укладено додаткову угоду №2 до договору оренди нежитлового приміщення №28/12/2021-А про наступне: сторони домовилися, що щомісячна орендна плата у період з 13.12.2022 по 31.03.2023 за орендоване приміщення, яку орендар повинен сплачувати орендодавцю становить 312,5 доларів, що складає 12 546,87 грн у гривневому еквіваленті на день сплати згідно середнього ринкового курсу обміну валют на сайті https://minfin.com.ua (п. 2 додаткового угоди); сторони домовилися, що режим роботи в орендованому приміщенні орендарем встановлюється за згодою з орендодавцем; орендар має право вільного доступу до приміщення у робочі дні з 08:00 до 12:00 та з 13:00 до 17:00, але не більше ніж 10% від загального робочого часу (п. 4 додаткової угоди).

У подальшому, 28.02.2023 позивач звернулася до відповідача з листом, в якому повідомила, що з огляду на не дотримання відповідачем положень додаткової угоди № 2 уважає за доцільне її достроково припинити з 20.02.2023 року. Відтак, починаючи з 20.02.2023 застосуванню підлягають положення діючого договору оренди.

Із матеріалів справи слідує, що відповідачем сплачено за договором за лютий 2023 року грошові кошти в сумі 12546,87 грн. згідно з платіжною інструкцією № 278 та в сумі 17462,13 грн. відповідно до платіжної інструкції від 23.02.2023 № 382.

Надалі, відповідач звернувся до позивача з повідомленням від 13.03.2023 про розірвання договору оренди нежитлового приміщення №28/12/2021-А від 28.12.2021, у якому відповідач повідомив про розірвання договору в односторонньому порядку з 01.04.2023 у відповідності до п. 4.1.5, 4.1.6, п. 7.3 договору оренди. У вказаному повідомленні орендар зазначив, що орендодавець неналежним чином виконував свої зобов`язання, що вбачається у відсутності будь-яких дій з боку орендодавця щодо усунення наслідків затоплення об`єкту оренди 23.11.2022 та створення умов для недопущення в майбутньому подібних випадків на об`єкті оренди; окрім того, орендодавець не вчинив жодних дій, пов`язаних із створенням резервного електропостачання на об`єкті оренди, у зв`язку із періодичним відключенням електропостачання в приміщенні, що унеможливлює його використання. У вказаному листі орендар висловив пропозицію орендодавцю з`явитися в період з 27.03.2023 по 31.03.2023 за місцезнаходженням орендованого об`єкта для оформлення документів про повернення приміщення.

У відповідь на повідомлення від 13.03.2023 позивач у листі від 21.03.2023 № 04-03/23 наголосив на відсутності доказів порушення позивачем умов договору, у зв`язку з чим договір не вважається розірваним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 у справі № 910/6528/23 відмовлено повністю в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Підприємства із 100% іноземним капіталом «Аргус» про стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення №28/12/2021-А від 28.12.2021 у розмірі 131 257,62 грн., яка складається з суми основної заборгованості - 125 044 ,98 грн, пені - 4 996,80 грн, 3% річних - 278 грн та інфляційних втрат - 937,84 грн.

У рішенні суду у справі № 910/6528/23 зазначено, що матеріалами справи підтверджується, що фактично 31.03.2023 відповідач звільнив орендоване приміщення та повернув ключі від приміщення позивачу. Так, 31.03.2023 відповідач направив засобами поштового зв`язку на адресу позивача посилку. Відповідно до опису вкладення у посилку, відповідач направив комплект ключів для доступу до дверей приміщення за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, 75, та магнітні ключі від домофону для доступу до дверей приміщення.

Дане судове рішення в апеляційному порядку не оскаржено, відтак згідно зі статтею 241 ГПК України є таким, що набрало законної сили.

Одночасно, відповідач посилався на рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2023 у справі № 910/6637/23 за позовом Фізичної особи - підприємця Жмудської Ірини Борисівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргус Безпека" про стягнення 30 048,70 грн.

Разом із цим, предметом розгляду справи № 910/6637/23 визначено стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення від 28.12.2021 № 28/12/2021-АБ, укладеним між Фізичною особою - підприємцем Жмудською Іриною Борисівною та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аргус Безпека".

Таким чином, рішення в указаній справі № 910/6637/23 стосується правовідносин іншого суб`єктного складу сторін та за іншим правочином, ніж є предметом розгляду даної справи.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 75 ГПК України).

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1. ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 286 ГК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 285 ГК України орендар зобов`язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

У статті 784 ЦК України зазначено, що наймач має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймодавець передав річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі; 2) наймодавець не виконує свого обов`язку щодо проведення капітального ремонту речі.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором (ч. 1 ст. 188 ГК України).

Частина третя статті 651 ЦК України визначає, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

З огляду на приписи частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину вимог, зокрема, частини першої статті 203 названого Кодексу, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

У випадку, якщо односторонній правочин щодо розірвання договору суперечить положенням частини першої статті 651 Цивільного кодексу України та частині першій статті 188 Господарського кодексу України, які допускають одностороннє (без згоди сторін) розірвання договору лише у випадках, встановлених договором або законом, правочин щодо одностороннього розірвання договору може бути визнаним недійсним згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України.

У той же час, згідно зі статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 ЦК України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно- примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Як слідує зі змісту пред`явлених позовних вимог, позивач просила визнати недійсним повідомлення (лист) відповідача від 13.03.2023 про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 28.12.2021 № 28/12/2021-А.

На обґрунтування свого порушеного права позивач у судовому засіданні 09.11.2023 наголосила, що внаслідок направлення відповідачем оспорюваного повідомлення (листа) від 13.03.2023 про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 28.12.2021 № 28/12/2021-А, позивачем понесені збитки. Так, позивач розраховувала на отримання прибутку від здачі нерухомого майна в оренду, що становить її основний дохід від підприємницької діяльності, та планувала певний рівень свого життя та дітей. До того ж, позивач понесла витрати на ріелтора при укладенні спірного довгострокового договору оренди та витрати на підготовку приміщення для здачі в оренду відповідачу. Крім того, позивач заважила, що вважала договір оренди дійсним, у зв`язку з чим не могла здавати його в оренду іншому орендарю.

Разом із цим, як установлено в рішенні суду у справі № 910/6528/23, 31.03.2023 відповідач фактично звільнив орендоване приміщення та повернув ключі від приміщення позивачу.

У свою чергу, позивач у судовому засіданні 09.11.2023 не заперечувала факт повернення відповідачем ключів від орендованого приміщення.

Таким чином, виходячи зі фактичних обставин справи щодо звільнення відповідачем орендованого приміщення, задоволення позову про визнання недійсним повідомлення (листа) відповідача від 13.03.2023 про розірвання договору оренди від 28.12.2021 № 28/12/2021-А не призведе до поновлення порушеного права позивача, обґрунтованого понесенням позивачем збитків, завданих таким розірванням, та неможливістю передати спірні приміщення в оренду іншій особі.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний засіб (спосіб) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц).

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Дана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позову з огляду на обрання позивачем не ефективного способу захисту, що не призведе до поновлення порушеного права позивача.

Інші доводи сторін судом ураховані, проте на результат вирішення спору не вплинули. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статі 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця Жмудської Ірини Борисівни відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено: 20.11.2023 року.

Суддя К.В. Полякова