Постанова

від 02.05.2024 по справі 910/12096/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" травня 2024 р. Справа№ 910/12096/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Майданевича А.Г.

Гаврилюка О.М.

за участю секретаря судового засідання Мовчан А.Б.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 02.05.2024:

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Жмудської Ірини Борисівни

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023

у справі №910/12096/23 (суддя - Полякова К.В.)

за позовом фізичної особи-підприємця Жмудської Ірини Борисівни

до Підприємства із 100 % іноземним капіталом "Аргус"

про визнання повідомлення недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та хід розгляду справи

Фізична особа-підприємець Жмудська Ірина Борисівна (далі - позивач, ФОП Жмудська Ірина Борисівна, скаржник) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Підприємства із 100 % іноземним капіталом "Аргус" (далі - відповідач) про визнання недійсним повідомлення (листа) Підприємства із 100 % іноземним капіталом "Аргус" від 13.03.2023 про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 28.12.2021 № 28/12/2021-А.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.ст.3, 15, 16, 610, 611 ЦК України, мотивовані тим, що відповідачем неправомірно розірвано договір оренди нежитлового приміщення від 28.12.2021 № 28/12/2021-А в односторонньому порядку, а тому така одностороння відмова має бути визнана недійсною.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі № 910/12096/23 у задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця Жмудської Ірини Борисівни відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що рішенням у справі № 910/6528/23 встановлено факт припинення правовідносин сторін за договором з 01.04.2023 та факт звільнення відповідачем орендованого приміщення, а тому за висновками суду першої інстанції задоволення позову про визнання недійсним повідомлення (листа) відповідача від 13.03.2023 про розірвання договору оренди 28.12.2021 № 28/12/2021-А не призведе до поновлення прав позивача, а тому такий спосіб захисту не є ефективним.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, фізична особа-підприємець Жмудська Ірина Борисівна подала апеляційну скаргу, в якій просить суд: скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі № 910/12096/23, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення судів у спорі орендодавця з орендарем суперечать один одному. Так, у справі № 910/6528/23 суд відмовляє у стягненні орендних платежів з орендаря після вчинення одностороннього правочину про розірвання договору на тій підставі, що цей правочин орендодавець не оскаржив, а у справі № 910/12096/23 суд зазначає, що дане оскарження є неефективним способом захисту.

Скаржник також наголошує на відсутності підстав для одностороннього розірвання договору за ініціативою орендаря.

Письмові пояснення та клопотання учасників апеляційного провадження

25.01.2024 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що розірвання договору здійснено за наявності відповідних підстав. До того ж, у межах справ № 910/6528/23, 910/6637/23 встановлено вчинення відповідачем всіх необхідних дій для повернення орендованого майна позивачу. Так, із 01.04.2023 відповідач не знаходиться та не користується спірним нерухомим майном.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2023 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Жмудської Ірини Борисівни на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі № 910/12096/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Ткаченко Б.О. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Ходаківська І.П., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва справу № 910/12096/22.

20.12.2023 на виконання ухвали від 11.12.2023 Господарський суд міста Києва направив справу до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Жмудської Ірини Борисівни на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 по справі № 910/12096/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на 14.02.2024.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2024, у зв`язку з перебуванням судді Корсак В.А. у відпустці, для розгляду апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі № 910/12096/23 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді: Ходаківська І.П., Демидова А.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 прийнято справу №910/12096/23 до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Ходаківська І.П., Демидова А.М.

У судовому засіданні 14.02.2024 оголошено перерву на 07.03.2024.

У зв`язку із перебуванням головуючого судді Ткаченка Б.О., на лікарняному з 29.02.2024, враховуючи приписи ст. 32 ГПК України щодо сталості складу суду, судове засідання у призначений час не відбулось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 розгляд апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Жмудської Ірини Борисівни на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі №910/12096/23 призначено на 10.04.2024.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2024, у зв`язку з перебуванням суддів Ходаківська І.П. та Демидова А.М., які не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2024, у зв`язку з перебуванням судді Ходаківська І.П. та Демидова А.М., у відпустці, для розгляду апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі № 910/12096/23 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2024 прийнято справу №910/12096/23 до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М. Розгляд апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Жмудської Ірини Борисівни на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі №910/12096/23 призначено на 02.05.2024.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 02.05.2024 з`явилися учасники апеляційного провадження, які надали пояснення по суті апеляційної скарги

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 28.12.2021 між Фізичною особою-підприємцем Жмудською Іриною Борисівною (далі - орендодавець) та Підприємством із 100% іноземним капіталом «Аргус» (далі - орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №28/12/2021-А, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) майно у вигляді частки нежитлового приміщення, загальною площею 156,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 75, група нежитлових приміщень №160, 161, а саме приміщень №1-1, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6, 1-7 згідно технічного паспорту приміщення зазначених у додатку №1.

Відповідно до п. 2.1 договору вступ орендаря в право користування приміщенням з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення в оренду. Орендодавець зобов`язаний передати орендарю приміщення, а орендар зобов`язаний прийняти його не пізніше 1 січня 2022 року.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що за оренду приміщення орендар зобов`язується щомісяця не пізніше 5 числа кожного поточного місяця (за винятком орендної плати за перший місяць оренди та авансового платежу) сплачувати орендодавцю орендну плату у розмірі, визначеному згідно пп. 3.1.1 цього договору. У випадку, якщо 5 число випадає на вихідний або святковий день, орендар має право сплатити орендну плату на наступний робочий (банківський) день без застосування положень п. 5.2 договору. Сторони погоджують наступний розмір щомісячної орендної плати у період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року за орендоване приміщення, яке орендар повинен сплачувати орендодавцю у розмірі 1 834 доларів, що складає 44 902,58 грн у гривневому еквіваленті на день сплати згідно середнього ринкового курсу обміну валют на сайті https://minfin.com.ua. Орендна плата за неповний місяць оренди розраховується пропорційно кількості днів фактичного використання приміщення орендарем в такому місяці. Сторони погодили, що у період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року орендна плата буде складати 1 693 доларів США у гривневому еквіваленті на день сплати згідно середнього ринкового курсу обміну валют на сайті https://minfin.com.ua.

Підставою для розірвання договору на вимогу орендаря визначено невиконання орендодавцем зобов`язань щодо забезпечення надійного та безпечного функціонування інженерних систем приміщення та забезпечення оперативної ліквідації наслідків можливих аварій інженерних систем приміщення (п. 4.1.5, 4.1.6 договору).

Строк дії договору оренди починається з дати підписання сторонами цього договору оренди, та закінчується в день закінчення строку оренди або в день дострокового припинення дії, розірвання цього договору. Строк оренди приміщення за цим договором становить 24 календарних місяців, тобто до 30 грудня 2023 року (включно) (п. 7.1 договору).

Відповідно до п. 7.4 договору дострокове розірвання договору в односторонньому порядку може мати місце за вимогами однієї із сторін виключно у випадку, передбаченому діючим законодавством та цим договором, а саме: орендар має право в односторонньому порядку розірвати цей договір, і цей договір припиняє свою дію на вимогу орендаря тільки за умови невиконання орендодавцем своїх зобов`язань, передбачених договором.

На виконання умов договору, 28.12.2021 сторонами підписано акт прийому-передачі приміщення в оренду, із якого вбачається, що орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення передбачене умовами договору.

01.12.2022 між орендодавцем та орендарем укладено додаткову угоду №2 до договору оренди нежитлового приміщення №28/12/2021-А про наступне: сторони домовилися, що щомісячна орендна плата у період з 13.12.2022 по 31.03.2023 за орендоване приміщення, яку орендар повинен сплачувати орендодавцю становить 312,5 доларів, що складає 12 546,87 грн у гривневому еквіваленті на день сплати згідно середнього ринкового курсу обміну валют на сайті https://minfin.com.ua (п. 2 додаткового угоди); сторони домовилися, що режим роботи в орендованому приміщенні орендарем встановлюється за згодою з орендодавцем; орендар має право вільного доступу до приміщення у робочі дні з 08:00 до 12:00 та з 13:00 до 17:00, але не більше ніж 10% від загального робочого часу (п. 4 додаткової угоди).

У подальшому, 28.02.2023 позивач звернулася до відповідача з листом, в якому повідомила, що з огляду на не дотримання відповідачем положень додаткової угоди № 2 уважає за доцільне її достроково припинити з 20.02.2023 року. Відтак, починаючи з 20.02.2023 застосуванню підлягають положення діючого договору оренди.

Із матеріалів справи слідує, що відповідачем сплачено за договором за лютий 2023 року грошові кошти в сумі 12546,87 грн. згідно з платіжною інструкцією № 278 та в сумі 17462,13 грн. відповідно до платіжної інструкції від 23.02.2023 № 382.

Надалі, відповідач звернувся до позивача з повідомленням від 13.03.2023 про розірвання договору оренди нежитлового приміщення №28/12/2021-А від 28.12.2021, у якому відповідач повідомив про розірвання договору в односторонньому порядку з 01.04.2023 у відповідності до п. 4.1.5, 4.1.6, п. 7.3 договору оренди. У вказаному повідомленні орендар зазначив, що орендодавець неналежним чином виконував свої зобов`язання, що вбачається у відсутності будь-яких дій з боку орендодавця щодо усунення наслідків затоплення об`єкту оренди 23.11.2022 та створення умов для недопущення в майбутньому подібних випадків на об`єкті оренди; окрім того, орендодавець не вчинив жодних дій, пов`язаних із створенням резервного електропостачання на об`єкті оренди, у зв`язку із періодичним відключенням електропостачання в приміщенні, що унеможливлює його використання. У вказаному листі орендар висловив пропозицію орендодавцю з`явитися в період з 27.03.2023 по 31.03.2023 за місцезнаходженням орендованого об`єкта для оформлення документів про повернення приміщення.

У відповідь на повідомлення від 13.03.2023 позивач у листі від 21.03.2023 № 04-03/23 наголосив на відсутності доказів порушення позивачем умов договору, у зв`язку з чим договір не вважається розірваним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 у справі № 910/6528/23 відмовлено повністю в задоволенні позовних вимог Жмудської Ірини Борисівни до Підприємства із 100% іноземним капіталом «Аргус» про стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення №28/12/2021-А від 28.12.2021 у розмірі 131 257,62 грн., яка складається з суми основної заборгованості - 125 044 ,98 грн, пені - 4 996,80 грн, 3% річних - 278 грн та інфляційних втрат - 937,84 грн.

У рішенні суду у справі № 910/6528/23 зазначено, що матеріалами справи підтверджується, що фактично 31.03.2023 відповідач звільнив орендоване приміщення та повернув ключі від приміщення позивачу. Так, 31.03.2023 відповідач направив засобами поштового зв`язку на адресу позивача посилку. Відповідно до опису вкладення у посилку, відповідач направив комплект ключів для доступу до дверей приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , та магнітні ключі від домофону для доступу до дверей приміщення.

Таким чином, предметом спору у справі № 910/12096/23 є правомірність одностороннього розірвання з 01.04.2023 договору оренди нежитлового приміщення з наведених орендарем підстав.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Частиною першою ст. 188 ГК України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 1, 3, 5 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Незважаючи на односторонній характер дій особи, вони можуть породжувати певні правові наслідки як для цієї особи, так і для інших осіб. Таким чином, правочин вважається одностороннім у тому разі, коли до виникнення цивільних прав та обов`язків призводить волевиявлення одного суб`єкта цивільного права.

За змістом положень ч. 3 ст. 202 ЦК України одностороння відмова від договору за загальним правилом кваліфікується як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спрямованим на виникнення юридичних наслідків цивільно-правового характеру.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

Частинами першою, третьою ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною другою ст. 526 ЦК України визначено, що виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Згідно зі ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Положеннями ст. 615 ЦК України унормовано, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01.04.2021 у справі № 910/5206/20, від 15.06.2023 у справі № 910/17401/21.

Судова колегія звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 910/11397/18 про те, що у разі коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору. Обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору і слід досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору у односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови.

Разом з тим припинення зобов`язання у зв`язку з односторонньою відмовою відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачено як наслідок порушення зобов`язання, лише в тому випадку, якщо це встановлено договором або законом.

Такі висновки наведені у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 910/11352/17.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що аналіз норм цивільного законодавства дає підстави для висновку, що вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з`ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов`язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом).

Сам по собі факт повернення орендованого майна орендодавцю не доводить безспірність припинення цивільних прав та обов`язків за договором оренди.

Тобто, ні закінчення строку дії договору оренди, ні факт виконання сторонами спірного правочину про одностороннє розірвання договору оренди, не відновлять права орендодавця у разі їх порушення одностороннім правочином орендаря.

За таких обставин, враховуючи положення ч. 2 ст. 16 ЦК України, суд, порушивши принцип правової визначеності, дійшов безпідставного висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту.

Верховний Суд наголошував, що у вирішенні спору про визнання недійсним одностороннього повідомлення про розірвання договору судам необхідно в кожному конкретному випадку, виходити зі встановлених обставин справи та досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, а також обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи.

Оцінюючи наведені орендарем підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, колегія суддів визнає їх необґрунтованими.

На обґрунтування свого порушеного права позивач наголосила, що внаслідок направлення відповідачем оспорюваного повідомлення (листа) від 13.03.2023 про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 28.12.2021 № 28/12/2021-А, позивачем понесені збитки. Так, позивач розраховувала на отримання прибутку від здачі нерухомого майна в оренду, що становить її основний дохід від підприємницької діяльності, та планувала певний рівень свого життя та дітей. До того ж, позивач понесла витрати на ріелтора при укладенні спірного довгострокового договору оренди та витрати на підготовку приміщення для здачі в оренду відповідачу. Крім того, позивач заважила, що вважала договір оренди дійсним, у зв`язку з чим не могла здавати його в оренду іншому орендарю.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач до 13.03.2023 не звертався до позивача щодо будь-яких пошкоджень майна або неможливості використовувати приміщення за умовами договору.

Як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, що стосовно самої події позивачу відомо про неї виключно зі слів відповідача, жодних слідів або наслідків потопу, якби він мав місце орендоване приміщення не містить.

Також колегія суддів зазначає, що належних та допустимих доказів наслідків потопу орендованого майна матеріали справи не містять.

Відповідач відповідно до умов договору, у разі, якщо затікання, на яке посилається відповідач дійсно мало би місце, і відповідно в орендованих приміщеннях лишились би мінімальні наслідки у вигляді пошкоджень приміщення, мав можливість звернутись до позивача, щодо приведення орендованого приміщення до належного стану, відповідно до п.2.9, 4.1.10, 4.4.4 договору, чого не було зроблено.

Вищевикладене спростовує доводи відповідача про незабезпечення орендодавцем оперативної ліквідації наслідків можливих аварій інженерних систем приміщення.

Більш того, за умовами договору оренди (п. 4.4.7 договору) поточний ремонт об`єкта оренди здійснюється орендарем за власний рахунок. Необхідність капітального ремонту приміщення у зв`язку із його затопленням матеріалами справи не підтверджена.

Також Орендар не надав суду доказів того, що відсутність з листопада по грудень 2022 року, січень - березень 2023 року в орендованому ним приміщенні близько 30 разів у робочий час світла та централізованого опалення є наслідком саме аварій інженерних систем приміщення. При тому, що періодичне відключення електропостачання у місті Києві у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України у листопаді 2022 року - січні 2023 року, як і закінчення опалювального сезону у місті Києві станом на 01.04.2023, є загальновідомими обставинами в розумінні ч. 3 ст. 75 ГПК України.

Надані ж відповідачем заяви свідків підтвердили лише факт затоплення водою зі стелі 23.11.2022 офісного приміщення № 160, 161 (без прив`язки до орендованих приміщень за технічним паспортом приміщення зазначених у додатку № 1) та відсутність з листопада по березень 2023 року в офісному приміщенні близько 30 разів у робочий час світла та централізованого опалення. Виходячи з функціональних обов`язків свідків, їх заяви щодо незабезпечення орендодавцем надійного та безпечного функціонування в офісі централізованого опалення та електропостачання, незабезпечення орендодавцем оперативної ліквідації наслідків затоплення офісу, без зазначення джерела обізнаності свідка щодо змісту та обставин виконання договору оренди, носять характер оціночних суджень та не можуть братись до уваги судом.

Також слід зазначити, що доведення всіх обставин справи виключно свідченнями свідків суперечить принципу господарського судочинства, в якому свідчення свідків можуть доповнювати інші докази, а не бути єдиними, на яких ґрунтується позиція сторони та не підтверджуватись іншими доказами.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує (в тому числі і як свідок). Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Таким чином, встановлені обставини спростовують доводи відповідача про наявність правових підстав для одностороннього розірвання договору оренди відповідно до п. 4.1.5, 4.1.6, підп. "д" п. 7.3, п. 7.4.1 договору.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Всупереч зазначеному, відповідачем належними та допустимими доказами не доведено правомірність вчинення ним одностороннього правочину з розірвання договору оренди, не спростовано обґрунтовані доводи позивача щодо відсутності передбачених договором підстав для розірвання договору оренди з ініціативи орендаря.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Жмудської Ірини Борисівни на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі №910/12096/23 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі №910/12096/23 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

4. Визнати недійсним повідомлення (листа) Підприємства із 100 % іноземним капіталом "Аргус" від 13.03.2023 про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 28.12.2021 № 28/12/2021-А.

5. Стягнути з Підприємства із 100 % іноземним капіталом "Аргус" (01001, м. Київ, вул. Софіївська, буд. 25, приміщ. 2, код ЄДРПОУ 24719411) на користь Фізичної особи-підприємця Жмудської Ірини Борисівни ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн.00 коп. судового збору за подання позову та 4026 (чотири тисячі двадцять шість) грн. 00 грн. за подання апеляційної скарги.

6. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи №910/12096/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано 27.05.2024. (після виходу судді Гаврилюка О.М. з відпустки)

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Гаврилюк