Ухвала

від 23.07.2024 по справі 910/12096/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/12096/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Фізичної особи - підприємця Жмудської Ірини Борисівни (далі - ФОП Жмудська І.Б., позивачка) - Гавриленко Я.С. (адвокат),

відповідача - Підприємства із 100 % іноземним капіталом "Аргус" (далі - Підприємство, відповідач, скаржник) - Стеценко О.Л. (адвокат),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Підприємства

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 (головуючий - суддя Ткаченко Б.О., судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.)

у справі за позовом ФОП Жмудської І.Б.

до Підприємства,

про визнання повідомлення недійсним,

ВСТАНОВИВ:

1. ФОП Жмудська І.Б. звернулася до суду з позовом до Підприємства про визнання недійсним повідомлення (листа) від 13.03.2023 про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 28.12.2021 № 28/12/2021-А.

1.1. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем неправомірно розірвано договір оренди нежитлового приміщення в односторонньому порядку.

2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у задоволенні позовних вимог ФОП Жмудської І.Б. відмовлено повністю.

3. Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, позивачка звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 апеляційну скаргу ФОП Жмудської І.Б. задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

5. Не погоджуючись з постановою, Підприємство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2024, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі № 910/12096/23 залишити в силі.

6. Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначає про те, що судом апеляційної інстанції невірно застосовано норми матеріального, а саме: статті 15, 16, 216 Цивільного кодексу України та статтю 20 Господарського кодексу України та норми процесуального права, а саме: статті 2, 5 ГПК України, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 13.12.2023 у справі № 914/1258/22, постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

7. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.05.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №910/12096/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуюча, Жайворонок Т.Є., Колос І.Б.

8. Ухвалою Верховного Суду від 11.06.2024 відкрито касаційне провадження у справі №910/12096/23 за касаційною скаргою Підприємства на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

9. ФОП Жмудська І.Б. у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи їх необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану судове рішення - без змін.

10. Від ФОП Жмудської І.Б. 16.07.2024 та 22.07.2024 до Верховного Суду надійшли письмові пояснення у справі.

11. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 22.07.2024 №32.2-01/1477 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/12096/23 у зв`язку з відпусткою суддів Жайворонок Т.Є. та Колос І.Б.

12. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2024 для розгляду касаційної скарги Підприємства у справі №910/12096/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуюча), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.

13. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

14. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

15. Верховний Суд виходить з того, що самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

16. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №910/12096/23 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.

17. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

18. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

19. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

20. Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

21. Правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи. Такий висновок міститься в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц).

22. Отже, правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду, який обов`язковий для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

23. Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

24. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

25. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

26. Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.

27. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

28. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

29. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

30. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

31. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

32. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

33. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 13.12.2023 у справі №914/1258/22, постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, Верховний Суд виходить з такого.

34. Так, у справі №914/1258/22 за позовом заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави про визнання недійсними результатів земельних торгів, визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації прав, Верховний Суд у постанові від 13.12.2023 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у позові та зазначив про те, що визнання недійсними результатів спірних земельних торгів не призведе до повернення земельної ділянки, переданої відповідачу-2 в оренду, територіальній громаді, а позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку не забезпечує у належний спосіб відновлення порушених прав. Суди вказали на те, що вимоги прокурора про визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації права оренди за відповідачем-2 на земельну ділянку без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсного правочину є неналежними та неефективними способами захисту прав держави.

35. У справі №910/3009/18 про визнання протиправними дій Правління НБУ щодо прийняття постанови від 31 березня 2016 року № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України»; скасування постанови Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України»; зобов`язання НБУ повернути на рахунок позивача у цінних паперах непогашені цінні папери, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, виснувала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18). У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

36. У справі №462/5368/16-ц предметом розгляду були позовні вимоги ОСОБА_3 (позивач, поручитель) до ОСОБА_4 (позичальник), Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" про визнання договору поруки припиненим. Скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 виснувала, що стаття 16 ЦК України не передбачає способом захисту права та інтересу визнання договору поруки припиненим. Позовна вимога про визнання договору поруки припиненим є неналежним способом захисту прав та інтересів поручителя, який стверджує про зміну основного зобов`язання без його згоди, внаслідок чого збільшився обсяг його ж відповідальності. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України). Визнання права у позитивному значенні (визнання існуючого права) та у негативному значенні (визнання відсутності права та відповідного йому обов`язку) є способом захисту інтересу у юридичній визначеності. Застосування такого способу захисту інтересу є належним лише тоді, якщо юридична невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше. За цих умов боржник (поручитель) може звернутися до суду з позовом про визнання відсутності права вимоги кредитора за договором поруки (визнання його права припиненим), зокрема про визнання поруки припиненою, і такий спосіб захисту буде належним та ефективним. У разі задоволення цього позову суд у резолютивній частині визнає відсутнім право вимоги кредитора за договором поруки, зокрема визнає поруку припиненою, а не припиняє поруку.

37. У справі №916/1415/19 предметом позову було визнання договорів іпотеки припиненими. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ "ФК "Централ капітал" шляхом реєстрації за собою набуло право власності на майно, яке складало предмет спірних іпотечних договорів, а отже, відповідно до статті 17 Закону № 898-IV такі договори припинилися, і подальше скасування державної реєстрації права власності на це майно не має наслідком поновлення спірних договорів іпотеки. Скасовуючи вказане рішення та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ПОВ "Серфінг системс ЛП" намагається в судовому порядку вирішити питання про припинення спірних іпотечних договорів і тим самим підтвердити чинність власних договорів, тобто по суті позовні вимоги про визнання припиненими спірних договорів є вимогами про встановлення факту, не направлені на захист прав позивача та не можуть бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, отже, ПОВ "Серфінг системс ЛП" обрало неналежний та неефективний спосіб захисту. Також апеляційний господарський суд зазначив про недоведення позивачем належними доказами наявності прав іпотеки на нерухоме майно через нікчемність договорів іпотеки з ТОВ "Люнакс". Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.01.2021 погодилась з висновками суду апеляційної інстанції про відмову позивачу в позові з підстави обрання ним неналежного способу захисту своїх прав, водночас змінила постанову суду апеляційної інстанцій та виклала її мотивувальну частину у редакції цієї постанови. У постанові Суд, зокрема, зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання припиненими в минулому (з 22 серпня 2016 року) спірних договорів іпотеки не передбачений законом або договором та є неефективним для захисту прав позивача як іпотекодержателя за договорами іпотеки, укладеними з ТОВ "Люнакс"; задоволення позовної вимоги про визнання відсутності права іпотеки у цій справі не призведе до повного захисту прав позивача, який буде змушений ініціювати новий судовий процес з метою одержати судове рішення, яке буде підставою для внесення до реєстру запису про право іпотеки позивача на це майно. Зазначений підхід не відповідає принципу процесуальної економії. Крім того, звернення позивача з позовом у цій справі має на меті, зокрема, у разі задоволення позову використання судового рішення в іншому судовому процесі за позовом до актуального власника спірного майна, який не є відповідачем у цій справі. Суд визнав неприпустимим таке штучне подвоєння судового процесу; виходячи з обставин цієї справи належному способу захисту позивача відповідатиме звернення до суду одночасно з вимогами про визнання відсутнім права іпотеки відповідача та про визнання права іпотеки позивача.

38. У справі №359/3373/16-ц вирішувався спір про витребування земель лісогосподарського призначення, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, внаслідок чого держава, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству. У постанові від 23.11.2021 Велика Палата Верховного Суду щодо ефективності способу захисту права власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення, які вибули з володіння власника відзначила, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.

39. У справі №910/12096/23, що переглядається, предметом позову є визнання недійсним повідомлення (листа) про розірвання договору оренди нежитлового приміщення. На обґрунтування свого порушеного права позивач наголосила, що внаслідок направлення відповідачем оспорюваного повідомлення (листа) від 13.03.2023 про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 28.12.2021 №28/12/2021-А, позивачкою понесені збитки. Так, позивачка розраховувала на отримання прибутку від здачі нерухомого майна в оренду, що становить її основний дохід від підприємницької діяльності, та планувала певний рівень свого життя та дітей. До того ж, позивачка понесла витрати на ріелтора при укладенні спірного довгострокового договору оренди та витрати на підготовку приміщення для здачі в оренду відповідачу. Крім того, позивачка зауважила, що вважала договір оренди дійсним, у зв`язку з чим не могла здавати його в оренду іншому орендарю.

39.1. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що рішенням у справі № 910/6528/23 встановлено факт припинення правовідносин сторін за договором з 01.04.2023 та факт звільнення відповідачем орендованого приміщення, а тому за висновками суду першої інстанції задоволення позову про визнання недійсним повідомлення (листа) відповідача про розірвання договору оренди не призведе до поновлення прав позивача, а тому такий спосіб захисту не є ефективним. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, зазначив, що встановлені судом обставини спростовують доводи відповідача про наявність правових підстав для одностороннього розірвання договору оренди відповідно до пунктів 4.1.5, 4.1.6, підп. "д" пункту 7.3, пункту 7.4.1 договору, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню. Тобто судом апеляційної інстанції встановлена відсутність, передбачених Договором підстав для розірвання договору оренди з ініціативи орендаря.

39.2. Суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з такого:

- відповідач до 13.03.2023 не звертався до позивача щодо будь-яких пошкоджень майна або неможливості використовувати приміщення за умовами договору;

- належних та допустимих доказів наслідків потопу орендованого майна матеріали справи не містять;

- відповідач відповідно до умов договору, у разі, якщо затікання, на яке посилається відповідач дійсно мало би місце, і відповідно в орендованих приміщеннях лишились би мінімальні наслідки у вигляді пошкоджень приміщення, мав можливість звернутись до позивача, щодо приведення орендованого приміщення до належного стану, відповідно до пунктів 2.9, 4.1.10, 4.4.4 договору, чого не було зроблено;

- орендар не надав суду доказів того, що відсутність з листопада по грудень 2022 року, січень - березень 2023 року в орендованому ним приміщенні близько 30 разів у робочий час світла та централізованого опалення є наслідком саме аварій інженерних систем приміщення. При тому, що періодичне відключення електропостачання у місті Києві у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України у листопаді 2022 року - січні 2023 року, як і закінчення опалювального сезону у місті Києві станом на 01.04.2023, є загальновідомими обставинами в розумінні частини третьої статті 75 ГПК України;

- надані відповідачем заяви свідків підтвердили лише факт затоплення водою зі стелі 23.11.2022 офісного приміщення № 160, 161 (без прив`язки до орендованих приміщень за технічним паспортом приміщення зазначених у додатку № 1) та відсутність з листопада по березень 2023 року в офісному приміщенні близько 30 разів у робочий час світла та централізованого опалення. Виходячи з функціональних обов`язків свідків, їх заяви щодо незабезпечення орендодавцем надійного та безпечного функціонування в офісі централізованого опалення та електропостачання, незабезпечення орендодавцем оперативної ліквідації наслідків затоплення офісу, без зазначення джерела обізнаності свідка щодо змісту та обставин виконання договору оренди, носять характер оціночних суджень, а тому до уваги судом не взяті.

40. Зі змісту оскаржуваної постанови не вбачається, що сторони надали докази, а суд апеляційної інстанції їх не дослідив, не оцінив та не встановив на їх підставі обставини справи. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

41. Отже, суд апеляційної інстанції при вирішенні цього спору, дослідив та оцінив за правилами статті 86 ГПК України надані та зібрані у справі докази у їх сукупності і вірогідності, застосувавши статті 76-79 ГПК України, дійшов висновку про обрання позивачкою ефективного способу захисту з огляду на встановлення судом порушення її права.

42. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у вищенаведених ним постановах Верховного Суду, з огляду на предмет спору, підстави, правове регулювання, а також іншу, ніж у цій справі фактично-доказову базу та інші обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, а також різні способи захисту порушеного права.

43. Проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, та наявність/відсутність правового висновку, який невраховано судом під час розгляду цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цих справ за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, окресленими у цій ухвалі, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.

44. Верховний Суд виходить також з правових позицій Великої Палати Верховного Суду, яка зазначила, що ефективний захист прав та інтересів позивача є метою, зокрема, цивільного та господарського судочинства (частина перша статті 2 ЦПК України, частина перша статті 2 ГПК України). Як правило, позивач може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанову Верховного Суду України від 10.09.2014 у справі № 6-32цс14, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91),від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55).

45. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема, реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач, а у разі неможливості такого відновлення - гарантувати отримання компенсації. Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 596/17272/15-ц.

46. Колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на викладені у постановах Верховного Суду висновки є необґрунтованими та фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі.

47. Водночас, Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

48. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).

49. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

50. Верховний Суд виходить з того, що як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, апеляційний господарський суд оцінив подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності, що відповідає приписам частини другої статті 86 ГПК України.

51. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

52. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/12096/23.

53. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №910/12096/23 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

54. Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі не наводить.

55. Верховний Суд бере до уваги доводи ФОП Жмудської І.Б., викладені у відзиві, поясненнях на касаційну скаргу, у тих частинах, які узгоджуються з викладеним у цій ухвалі.

56. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

57. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

58. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

59. Верховний Суд у прийнятті даної ухвали керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

60. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

61. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

62. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

63. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

64. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

65. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємства із 100 % іноземним капіталом "Аргус" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 у справі №910/12096/23 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець