Постанова

від 17.11.2023 по справі 326/789/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 326/789/21

провадження № 61-4995св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Комунальна установа «Преславський психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_3 , на постанову Запорізького апеляційного суду від 07 березня 2023 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Подліянової Г. С., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комунальної установи «Преславський психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради (далі ? КУ «Преславський психоневрологічний інтернат»), третя особа - ОСОБА_2 , про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсацію моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 03 січня 2019 року її прийнято на роботу до КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» на посаду головного бухгалтера. 30 березня 2021 року вона написала заяву про звільнення її з займаної посади на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, чому передувала наполеглива поведінка керівника ОСОБА_2 , який наполягав на негайному її звільненні та пропонував їй різні варіанти звільнення з власної ініціативи. Такі дії пояснював тим, що ніби на неї надійшла скарга працівника про неотримання премій за березень 2021 року, однак вона ніяких порушень не допускала та нараховувала заробітну плату та премії без будь-яких порушень.

31 березня 2021 року вона відкликала вказану заяву, оскільки заява була написана під тиском ОСОБА_2 та не відображає її дійсного волевиявлення на припинення трудових відносин. Також вона написала дві заяви про надання їй щорічних відпусток за попередній рік (тривалістю 17 днів) з 01 квітня 2021 року та за поточний рік (тривалістю 7 днів) з 18 квітня 2021 року з виплатою матеріальної допомоги. Цього ж дня її було ознайомлено з наказом від 29 березня 2021 року № 24 року про проведення службової перевірки за фактом виявлених невідповідностей чинному законодавству нарахування заробітної плати працівникам установи у термін з 29 березня 2021 року до 29 квітня 2021 року та відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати. У доповідній записці від 31 березня 2021 року вона написала про те, що премія була нарахована нею та виплачена працівникам 26 березня 2021 року згідно з наказом від 24 березня 2021 року № 22, який ОСОБА_2 їй надав раніше, однак у подальшому він був замінений, хоча мав такий же номер і дату. В іншому варіанті наказу список осіб на преміювання відрізнявся від наказу, який вона виконала ще 24 березня 2021 року. Крім наказу про преміювання, 26 березня 2021 року заступник директора закладу ОСОБА_9 затверджував розрахунково-платіжні відомості по підрозділам за березень 2021 року, з яких вбачається, що премія нараховувалась та виплачувалась не всім працівникам установи, а тим, що були зазначені в наказі від 24 березня 2021 року № 22.

31 березня 2021 року вона за станом здоров`я була тимчасово непрацездатна та перебувала на лікарняному до 12 квітня 2021 року. 06 квітня 2021 року, перебуваючи на амбулаторному лікуванні, вона отримала лист від КУ «Преславський психоневрологічний інтернат», в якому було повідомлення з посиланням на наказ від 31 березня 2021 року № 17-к про її звільнення з займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України. Самого наказу в листі не було. Після закінчення її тимчасової непрацездатності 12 квітня 2021 року вона прийшла на роботу з метою надання свого листку непрацездатності, однак отримала наказ від 12 квітня 2021 року № 20-к про скасування попереднього наказу від 31 березня 2021 року № 17-к про її звільнення. У пункті 2 вказаного наказу зазначено про її звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України з 12 квітня 2021 року. Цього ж дня отримала трудову книжку та наказ про її звільнення.

Зазначала, що пункт 2 наказу від 12 квітня 2021 року № 20-к безпідставний та порушує її права, як працівника, оскільки у ньому не зазначено яке саме одноразове грубе порушення трудових обов`язків було здійснено, а вчинення такого порушення не доведено. Крім того, не допускається звільнення в період перебування у відпустці ураховуючи те, що 31 березня 2021 року вона подала заяву про отримання щорічної відпуски за минулий рік тривалістю 17 днів та 7 днів поточного року з 01 квітня 2021 року. За таких обставин керівництво повинно було перенести її відпустку з наступного дня після дати закінчення тимчасової непрацездатності.

За час вимушеного прогулу їй повинно бути сплачено середній заробіток за весь період вимушеного прогулу шляхом множення середньоденної заробітної плати, що становить 1 175,62 грн, на кількість робочих днів за весь час вимушеного прогулу.

Протиправними діями відповідача їй були заподіяні моральні страждання, вона залишилася без засобів для існування, є особою, яка з 05 червня 2021 року досягла пенсійного віку, її звільнення за вказаною підставою зменшило стаж роботи, який враховується при обрахуванні пенсії, принижено її гідність як фахового працівника, в селі обговорюють її звільнення як начебто некваліфікованого робітника та людини, яка не може працювати в колективі та є конфліктною, некваліфікованою, хоча за всю її трудову діяльність протягом 42 роки вона жодного разу не була в подібних несприятливих обставинах. Крім того, вона страждає на гіпертонічну хворобу, тоді як принизливе ставлення до неї керівництва та незаконне звільнення спричиняє хвилювання.

Просила суд:

визнати незаконним та скасувати пункт 2 наказу заступника директора КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» ОСОБА_9 від 12 квітня 2021 № 20-К «Про звільнення ОСОБА_1 » на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України;

поновити її на посаді головного бухгалтера КУ «Преславський психоневрологічний інтернат», допустивши негайне виконання рішення;

стягнути з КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 квітня 2021 року по день ухвалення рішення у справі та компенсацію моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 24 листопада 2021 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано пункт 2 наказу заступника директора КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» ОСОБА_9 від 12 квітня 2021 року № 20-К «Про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера КУ «Преславський психоневрологічний інтернат».

Стягнуто з КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 квітня 2021 року по 24 листопада 2021 року у розмірі 182 221,10 грн та 2 000,00 грн компенсації моральної шкоди.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що аналіз змісту статей 147, 148, 149 КЗпП України дає підстави для висновку, що дисциплінарні стягнення застосовуються у разі порушення саме трудової дисципліни, тобто невиконання або неналежного виконання працівником трудових обов`язків. Обов`язок доведення правомірності притягнення працівника до відповідальності покладається на роботодавця. При цьому, для застосування дисциплінарного стягнення уповноваженому органу необхідно встановити наявність всіх елементів складу дисциплінарного проступку, а також врахувати інші обставини, що мають значення (ступінь тяжкості, наявність шкоди, особу працівника, тощо). Саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю. Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку ним заподіяно чи могло бути заподіяно шкоду, істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не лише факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення. Вказані висновки висловив Верховний Суд у постанові від 01 лютого 2018 року у справі № 661/1171/16-ц.

У судовому засіданні відповідач не надав належних та допустимих доказів, що позивачу надавався інший наказ від 24 березня 2021 № 22 «Про преміювання працівників», ніж той, на який вона посилається (а. с. 25) та виконувала, так як саме цей наказ повністю узгоджується з розрахунково-платіжними відомостями по підрозділам за березень 2021 року, які підписані заступником директора ОСОБА_2 та головним бухгалтером ОСОБА_1 (а. с. 305-325), пропозиціями щодо преміювання персоналу комунальної установи за березень 2021 року, які не містять в переліку прізвищ ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , як осіб, відносно яких вносяться пропозиції щодо преміювання (а. с. 250-254). Таким чином відповідач не довів порушення трудових обов`язків позивачем.

В наказі від 12 квітня 2021 року № 20-к відсутнє посилання на те, яке саме одноразове грубе порушення трудових обов`язків здійснила позивач, тому він є винесеним з порушенням трудового законодавства. Пункт 2 зазначеного наказу містить вказівку про одноразове грубе порушення трудових обов`язків головним бухгалтером, однак не містить конкретного формулювання самого одноразового грубого порушення, що є неприпустимим. Крім того, позивач з результатами службового розслідування не була ознайомлена, як із наказами про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

З огляду на те, що позивача звільнено незаконно, наявні підстави для поновлення на роботі, а з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 квітня 2021 року по 24 листопада 2021 року у розмірі 182 221, 10 грн.

Вирішуючи вимоги ОСОБА_1 щодо компенсації їй моральної шкоди, завданої відповідачем незаконним звільненням з роботи, враховуючи характер та обсяг душевних страждань і психологічних переживань позивача, той факт, що вона на час звільнення не мала іншого джерела доходу, тільки 05 червня 2021 року досягла пенсійного віку, суд дійшов висновку, що достатній розмір компенсації моральної шкоди позивачу становить 2 000 грн.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 07 березня 2023 року апеляційну скаргу КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» задоволено. Рішення Приморського районного суду Запорізької області від 24 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оригінал наказу КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» від 24 березня 2021 року № 22 «Про преміювання працівників» вилучений 22 квітня 2021 року на підставі ухвали Приморського районного суду Запорізької області від 08 квітня 2021 року, якою надано такий дозвіл заступнику начальника слідчого відділення ВП № 2 Бердянського РВП ГУНП в Запорізькій області, та перебуває у вказаному відділенні на зберіганні. У свою чергу копія наказу від 24 березня 2021 року № 22 «Про преміювання працівників», яка завірена 11 травня 2021 року представником позивача ? ОСОБА_6 та яку було додано ОСОБА_1 до позовної заяви, не містить підпису заступника директора ОСОБА_2. Згідно з пунктом 2.4 наказу «Про використання Інструкції з діловодства в КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» та деякі інші питання щодо документообігу» від 03 грудня 2020 року № 134 відповідальним за складання наказів із встановленням надбавок та преміювання із загальною нумерацію є юрисконсульт, секретар-друкарка, відповідальним за облік - юрисконсульт. Таким чином, оскільки матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів на підтвердження тих обставин, що підготовка, складання наказу про преміювання, його облік входить до повноважень головного бухгалтера, колегія суддів критично ставиться до тверджень позивачки щодо наявності в неї саме «електронного варіанту» спірного наказу.

Суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах бухгалтерських документів наявні пропозиції щодо преміювання персоналу комунальної установи за березень 2021 року, які є додатком до положення про преміювання персоналу КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» та які не містять в переліку прізвищ ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , як осіб відносно яких вносяться пропозиції щодо преміювання, однак містять прізвище ОСОБА_7 . Разом з тим, із зазначених бухгалтерських документів вбачається й те, що пропозиції щодо преміювання персоналу комунальної установи за березень 2021 року не містять відповідного погодження керівника установи ОСОБА_2. з резолюцією відділу кадрів: «До наказу» (відповідно до Положення про преміювання персоналу КУ «Преславський психоневрологічний інтернат»), яке містять інші пропозиції щодо преміювання персоналу комунальної установи, наявні у бухгалтерських документах, зокрема, за лютий 2021 року. Зазначене спростовує той факт, що на виконанні у головного бухгалтера знаходився той примірник наказу, на зміст якого вона посилалась в пояснювальній записці та копію якого без підпису керівника додала до позовної заяви.

Відповідно до підпунктів 10, 11 пункту 13 Типового положення про бухгалтерську службу бюджетної установи, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 2011 року № 59, саме до обов`язків головного бухгалтеру входить здійснення контролю та погодження документів, пов`язаних з витрачанням фонду заробітної плати, встановленням окладів, надбавок працівникам. За вказаних обставин не заслуговують на увагу посилання позивача на те, що розрахунково-платіжні відомості по підрозділам за березень 2021 року, які містять інформацію щодо осіб, яким нараховано премію за цей період, підписані крім неї, заступником директора ОСОБА_2, оскільки саме вона, як особа, яка складала та підписувала відповідні документи, несе відповідальність за недостовірність відображених у них відомостей.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи обвинувального вироку щодо ОСОБА_2 , колегія суддів вважає недоведеними ті обставини, що наказ про преміювання був ним сфальсифікований, а пізніше екземпляр наказу про преміювання, який знаходився на виконання у бухгалтерії, був замінений та зник.

Апеляційний суд погодився з доводами апеляційної скарги КП «Преславський психоневрологічний інтернат» про те, що порушення, яке скоєне посадовою позивачем, має грубий характер, оскільки завдало шкоду працівникам установи, внаслідок чого працівники інтернату, а саме: ОСОБА_8 та ОСОБА_5 відчули суттєве погіршення матеріального стану.

Аргументи учасників справи

05 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд взагалі не бере до уваги, що вона не була ознайомлена з висновком за матеріалами службового розслідування від 31 березня 2021 року, її підпис про ознайомлення відсутній, у зв`язку з чим була позбавлена можливості оскаржити таке дисциплінарне стягнення або надати відповідні заперечення. Така підстава, як висновок за матеріалами службового розслідування, не зазначена у оскаржуваному наказі про її звільнення від 12 квітня 2021 року. Вперше таку підставу звільнення вказав саме апеляційний суд. Підстава звільнення, на яку посилається апеляційний суд, була сформульована в наказі від 31 березня 2021 року № 25, який відповідач скасував своїм наказом від 12 лютого 2021 року № 20-к, який, в свою чергу, не містить формулювання підстави звільнення. Оскаржений наказ від 12 квітня 2021 року № 20-К не містить жодних посилань ані на висновок службового розслідування, ані містить самого формулювання одноразового грубого порушення трудових обов`язків, а апеляційний суд робить висновок про законність її звільнення і посилається на скасований відповідачем наказ.

Висновок апеляційного суду про те, що розрахунково-платіжні відомості по підрозділах, які мають підпис керівника установи та печатку установи не є належними доказами, оскільки відповідальна особа за нарахування коштів є головний бухгалтер, нелогічний та протирічить нормам законодавства. При цьому підпис директора на платіжних довіреностях свідчить про те, що саме інформація, зазначена в відомостях, відповідає дійсності та перевірена ним, про що свідчить його підпис.

Апеляційний суд безпідставно зазначив про те, що актом перевірки державного інспектора з праці Головного управління Держпраці у Запорізькій області Саввочки В. В. від 30 липня 2021 року встановлено правильність розміру визначеної під час службового розслідування шкоди, яку заподіяно установі у розмірі 17 094,71 грн, оскільки акт був складений за її заявою, вона була не згодна з сумою, отриманою нею при звільненні, тому шкода, спричинена установі взагалі не встановлювалася. Головне управління Держпраці взагалі не є органом, який уповноважений встановлювати шкоду, а перевіряє дотримання трудового законодавства. При цьому суд не вказав, що вказана «шкода» була незаконно утримана з її заробітної плати. Колегія суддів натомість зазначає, що погоджується з доводами апеляційної скарги КП «Преславський психоневрологічний інтернат» про те, що порушення, яке нею скоєне, має грубий характер, оскільки завдало шкоду працівникам установи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які відчули суттєве погіршення матеріального стану. Але колегія суддів не зазначає, що відразу за рахунок її заробітної плати незаконно було компенсовано так зване погіршання матеріального стану робітників. Про відсутність завданої шкоди свідчить й те, що премія не є обов`язкова складова заробітної плати, яка нараховується та виплачується згідно з наказом, який видається керівником щомісячно. Всі працівники періодично, почергово отримують премію, але не щомісячно. Відповідно, якщо навіть керівник когось з працівників не зазначив у наказі «про преміювання», він міг це зробити на наступний місяць.

Приймаючи до уваги надану ОСОБА_9 копію наказу від 24 березня 2021 року № 22 «Про преміювання працівників» як належний доказ у справі, суду не надано одночасно журналу або іншого документу, в якому стояв би її підпис про ознайомлення з наказом, який вона повинна була виконати. Отже, доказів на підтвердження того, що саме цей варіант документа був наданий на виконання головному документу у справі відсутні.

Суд не надав жодної оцінки тому, що її було звільнено у період, коли вона фактично перебувала у відпустці, про що вона писала відповідну заяву, що суперечить вимогам частини третьої статті 40 КЗпП України. Тобто після 12 квітня 2021 року (закінчення лікарняного) вона мала піти у щорічну відпустку та стати до роботи 08 травня 2021 року.

Апеляційну скаргу від імені КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» ЗОР підписана ОСОБА_2 як представником за довіреністю, не зважаючи на те, що власне ОСОБА_2 є третьою особою у справі. За таких обставин наведене суперечить приписам частини другої статті 61 ЦПК України. Апеляційний суд наведеного не врахував та прийняв апеляційну скаргу підписану третьою особою ОСОБА_9 , а заяву відповідача, підписану директором ОСОБА_13., про відмову від апеляційної скарги, суд залишив без розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

УхвалоюВерховного Суду від 17 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 466/6109/18, від 24 квітня 2019 року у справі №212/1376/17-ц, від 01 лютого 2018 року у справі № 661/1171/16-ц, від 29 червня 2022 року у справі № 554/897/21, від 17 липня 2019 року у справі №461/4863/16-ц, від 09 квітня 2021 року у справі № 489/3510/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 296/576/17, від 20 червня 2019 року у справі №759/10569/16-ц.)

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2023 року відзив ОСОБА_2 повернуто без розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2023 року відзиви ОСОБА_2 , подані 24 та 25 травня 2023 року, залишено без розгляду.

УхвалоюВерховного Суду від 16 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

03 січня 2019 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу в КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» на посаду головного бухгалтера.

Наказом заступника директора КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» № від 03 грудня 2020 року № 134 затверджено використання Інструкції з діловодства в КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» та деякі інші питання щодо документообігу.

24 березня 2021 року КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» видано наказ № 22 «Про преміювання працівників» за високий рівень виконання посадових обов`язків та за результатами роботи у березні 2021 року, з переліком громадян, яким повинна нараховуватись премія за березень 2021 року. Зокрема ОСОБА_1 призначити премію у розмірі 100% до посадового окладу.

Розрахунково-платіжні відомості про нарахування виплат працівникам КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» від 26 березня 2021 року затверджені та підписані заступником директора ОСОБА_2 та головним бухгалтером ОСОБА_1 . Крім того наявні пропозиції щодо преміювання персоналу комунальної установи за березень 2021 року, які не містять в переліку прізвищ ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , як осіб відносно яких вносяться пропозиції щодо преміювання.

26 березня 2021 року завідуюча підсобним господарством ОСОБА_4 звернулася до заступника директора з заявою про проведення перевірки нарахування заробітної плати за березень поточного року, у зв`язку зі значним зменшенням. Порушень трудової дисципліни не допускала, до дисциплінарної відповідальності не притягувалася.

На підставі наказу КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» від 29 березня 2021 року № 24 було проведено службове розслідування за фактом виявлених невідповідностей чинному законодавству нарахування заробітної плати працівникам установи у термін з 29 березня 2021 року до 29 квітня 2021 року. На час проведення службового розслідування, на підставі статті 46 КЗпП України відсторонено від роботи ОСОБА_1 ? головного бухгалтера інтернату. Заробітна плата за час відсторонення від роботи не зберігається.

29 березня 2021 року провідний бухгалтер ОСОБА_10 надала заступнику директора ОСОБА_2 доповідну записку, якою повідомила, що нарахування по преміям у березні 2021 року не відповідають наказу від 24 березня 2021 року № 22, а саме: 1) не нарахована премія у розмірі 100 % (5 473,75 грн) ОСОБА_5 та 100 % (4 229,71 грн) ОСОБА_4 ; 2) нарахована премія 50 % (2 570,00 грн) ОСОБА_7 , хоча в наказі не зазначено; 3) нарахована премія 100% (9 642,50 грн) ОСОБА_1 , в наказі зазначено 50 %.

29 березня 2021 року заступник директора КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» ОСОБА_2 повідомив голову комісії з проведення службового розслідування ОСОБА_5 , що 29 березня 2021 року до нього звернулася особисто головний бухгалтер інтернату ОСОБА_1 з проханням підписати проект наказу «Про преміювання працівників» від 24 березня 2021 року № 22. Однак ОСОБА_1 в її проханні було відмовлено, оскільки аналогічний за номером, датою та назвою наказ вже був підписаний та зареєстрований раніше, а наданий проект не відповідав за змістом попередньому.

Згідно з висновком за матеріалами службового розслідування від 31 березня 2021 року за фактом невідповідності чинному законодавству нарахування заробітної плати за березень 2021 року працівникам КУ «Преславський психоневрологічний інтернат», за допущене грубе порушення трудових обов`язків, а саме ? порушення наказу заступника директора КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» «Про преміювання працівників» від 24 березня 2021 року № 22, пункту 2.11 «Посадової інструкції головного бухгалтера КУ «Преславський психоневрологічний інтернат», затвердженої 03 січня 2019 року, здійснення нарахування заробітної плати за березень 2021 року у підвищеному розмірі собі особисто та особі, з якою перебуває у родинних відносинах, за рахунок зменшення заробітної плати інших працівників, ОСОБА_1 , головний бухгалтер КУ «Преславський психоневрологічний інтернат», заслуговує звільнення з займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, як така, що скоїла грубе одноразове порушення трудових обов`язків. Рекомендовано адміністрації провести перерахунок заробітної плати працівників інтернату за березень 2021 року з урахуванням вимог наказу «Про преміювання працівників» від 24 березня 2021 року № 22, з утриманням надлишково виплачених коштів з винної особи. Заробітну плату ОСОБА_1 за період проведення службового розслідування з 29 березня 2021 року до 31 березня 2021 року не виплачувати. Про результати проведення службового розслідування повідомити до Департаменту соціального захисту населення Запорізької державної адміністрації.

31 березня 2021 року ОСОБА_1 надала письмові пояснення заступнику директора КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» ОСОБА_2 наступного змісту: наказ про преміювання було змінено, його номер та дата, зміст деяких позицій змінено. ЇЇ екземпляр наказу зник, про що вона повідомила в поліцію, та був сфальсифікований інший наказ, який вона побачила 31 березня 2021 року та не змогла його виконати.

31 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до заступника директора ОСОБА_2 з наступними заявами: 1) про відкликання заяви про звільнення від 30 березня 2021 року з 01 квітня 2021 року; 2) про надання частини основної щорічної відпустки за 2021-2022 роки тривалістю 7 днів з 18 квітня 2021 року з наданням матеріальної допомоги; 3) про надання частини основної щорічної відпустки за 2021-2022 роки тривалістю 7 днів з 01 квітня 2021 року з наданням матеріальної допомоги.

Наказом від 31 березня 2021 року № 25 притягнуто ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за грубе порушення службової дисципліни, а саме - свідоме невиконання розпорядчих документів, внаслідок чого працівники інтернату отримали невірно нараховану заробітну плату за березень 2021 року.

Згідно з висновком за матеріалами службового розслідування за фактом відсутності з невідомих причин на робочому місці 31 березня 2021 року головного бухгалтера ОСОБА_1 від 12 квітня 2021 року, відсутність на робочому місці 31 березня 2021 року з 08:00 год до 12:00 год та з 14:00 год до 17:00 год головного бухгалтера відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України вважається прогулом без поважних причин. За допущений прогул, відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України головний бухгалтер ОСОБА_1 заслуговує звільнення із займаної посади, але враховуючи те, що наказом від 31 березня 2021 року № 25 прийнято рішення щодо звільнення її з займаної посади за скоєння більш грубого порушення трудової дисципліни, а саме - свідоме невиконання розпорядчих документів, внаслідок чого працівники інтернату отримали невірно нараховану заробітну плату за березень 2021 року, обмежитись цим.

Листком непрацездатності підтверджено, що ОСОБА_1 перебувала на лікарняному з 31 березня 2021 року до 05 квітня 2021 року, з 06 квітня 2021 року до 09 квітня 2021 року; до роботи стати з 10 квітня 2021 року.

Листом заступника директора КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» ОСОБА_2. від 01 квітня 2021 року № 205 ОСОБА_1 повідомлено, що наказом КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» від 31 березня 2021 року № 17-к вона звільнена із займаної посади головного бухгалтера установи з 31 березня 2021 року за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України. У зручний для неї час просить прибути до КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» для отримання трудової книжки та копії наказу про звільнення.

У наказі КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» ОСОБА_2. від 12 квітня 2021 року № 20-к, з яким ознайомлено ОСОБА_1 , вказано:

1. Вважати таким, що втратив чинність в частині звільнення ОСОБА_1 з займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України з 31 березня 2021 року наказ КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» від 31 березня 2021 року № 17-к.

2. Звільнити ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України за скоєння одноразового грубого порушення трудових обов`язків з 12 квітня 2021 року.

3. Бухгалтерії КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» провести перерахунок заробітної плати та розрахункових виплат ОСОБА_1 з урахуванням зміни дати звільнення.

4. Старшому інспектору з кадрів ОСОБА_12 внести відповідні записи щодо зміни дати звільнення до трудової книжки ОСОБА_1 .

Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 , яка видана КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» за останні два повних місяці лютий-березень 2021 року, нарахована заробітна плата складає 26 516,88 грн. (лютий 2021 р.) + 22859,04 (березень 2021 року), разом 49 375,92 грн. за два місяці.

У довідці в КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» від 27 квітня 2021 року № 324 вказано, що ОСОБА_1 працювала та займала посаду головного бухгалтера. Згідно з пунктом 2 наказу від 31 березня 2021 року № 17-к їй було нараховано компенсацію відпустки за період з 03 січня 2020 року по 02 січня 2021 року (17 календарних днів) та за період з 03 січня 2021 року по 31 березня 2021 (7 календарних днів) у сумі 18 469,68 грн. Згідно пунктом 2 наказу від 31 березня 2021 року № 25 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » було здійснено перерахунок заробітної плати працівників інтернату за березень 2021 року з урахуванням вимог наказу від 24 березня 2021 року № 22, з утриманням надлишково виплачених коштів з загальної заробітної плати винної особи, заробітну плату ОСОБА_1 за період проведення службового розслідування з 29 березня 2021 року по 31 березня 2021 року, не нараховано.

Відповідно до довідки від 27 квітня 2021 року № 325 у зв`язку зі звільненням головного бухгалтера ОСОБА_1 , згідно з наказами від 12 квітня 2021 року

№ 20-к, від 31 березня 2021 року № № 17-к, 25 та листка непрацездатності № АЛВ861804 за період з 31 березня 2021 року по 09 квітня 2021 року були проведені остаточні розрахунки щодо заробітної плати. Заборгованість по заробітній платі підприємства перед ОСОБА_1 відсутня. Виплата по лікарняному листу № АЛВ861804 буде проведена після надходження допомоги по тимчасовій непрацездатності з Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Листом від 04 червня 2021 року №3211/52-2021 заступника начальника СВ ВП № 2 Бердянського РВП ГУНП в Запорізькій області Библіна Д. О. повідомлено КУ «Преславський психоневрологічний інтернат», що матеріали щодо притягнення головного бухгалтера ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та з приводу проведення перевірки щодо наявності в її діях ознак кримінального правопорушення, які надійшли до СВ ВП №2 Бердянського РВП ГУНП в Запорізькій області були долучені до матеріалів кримінального провадження №42020081120000012, досудове розслідування, в якому здійснюється за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 КК України. Рішення у кримінальному провадженні не прийнято. Досудове слідство триває.

Ухвалою Приморського районного суду Запорізької області від 08 квітня 2021 року надано дозвіл заступнику начальника слідчого відділення ВП № 2 Бердянського РВП ГУНП в Запорізькій області Библіну Д. О., а також слідчим цього ж відділення: Глінському Р. М., Єльцовій А. В., Нечипоруку Ю. О. на тимчасовий доступ до оригіналів документів, що перебувають у володінні КУ «Преславський психоневрологічний інтернат», оригіналів фінансових документів за період 2019-2021 роки, в яких містяться оригінали табелів обліку робочого часу, відомості про нарахування заробітної плати, рахункові-платіжні відомості щодо нарахування заробітної плати, відомості щодо обліку робочого часу працівників помісячно за період з 01 січня 2019 року по 31 березня 2021 року; 2) матеріалів особових справ головного бухгалтера ОСОБА_1 , заступника директора ОСОБА_2., в яких містяться їх посадові інструкції та відомості про ознайомлення з ними; 3) штатного розпису за період часу 01 січня 2019 року по 31 березня 2021 року, з можливістю їх вилучення (здійснити їх виїмку) до СВ ВП № 2 Бердянського РВП ГУНП в Запорізькій області з метою проведення судових експертиз на час проведення вказаних слідчих дій.

22 квітня 2021 року протоколом тимчасового доступу до речей і документів вказані документи вилучено.

Актом Головного управління Держпраці у Запорізькій області від 22 червня 2021 року № ЗП 4413/133/АВ у КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» встановлено порушення трудового законодавства, а саме при звільненні установою проведені відрахування із заробітної плати ОСОБА_1 у розмірі, що перевищує 20 %.

Позиція Верховного Суду

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).

У статті 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (частина перша статті 147 КЗпП).

Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

У пункті 1 частини першої статті 41 КЗпП України передбачено, що трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу (частина третя статті 41 КЗпП України).

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника (частина третя статті 149 КЗпП України).

Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

У постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 викладено правову позицію, що «вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення. […] звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2021 року у справі № 466/6109/18, на яку посилання в касаційній скарзі, вказано, що:

«рішення про звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України може бути прийняте роботодавцем за наявності сукупності таких умов: суб`єктом дисциплінарної відповідальності може бути певна категорія працівників; для застосування вказаної норми закону необхідно встановити факт порушення працівником своїх трудових обов`язків; порушення повинно бути одноразовим та грубим; рішення про звільнення працівника може прийняти лише уповноважена на те особа.

Обов`язковою умовою визнання діянь працівника як порушення трудових обов`язків є протиправність цих діянь, наявність вини, незалежно від її форми та причинного зв`язку між порушенням і його наслідку. Порушення трудових обов`язків з прямим умислом може бути визнаним таким, що підпадає під пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України, навіть за відсутності шкідливих наслідків. Під порушенням трудових обов`язків розуміється невиконання чи неналежне їх виконання. До трудових обов`язків віднесені обов`язки працівника, визначені трудовим договором (контрактом), посадовою інструкцією, іншими локальним нормативним актом та законодавством про працю.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення позивача, поновлення його на раніше займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд обгрунтовано виходив з того, що наказ АТ «Укрзалізниця» від 16 липня 2018 року № 1420/ос взагалі не містить сформульоване одноразове грубе порушення трудових обов`язків, яке стало підставою для звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України. Саме по собі посилання у наказі на те, що підставою звільнення позивача з посади начальника служби матеріального технічного забезпечення регіональної філії «Львівська залізниця» за одноразове грубе порушення своїх посадових обов`язків, згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, є доповідна записка від 13 липня 2018 року № ЦБ-14/89, не дає можливості встановити, яке саме одноразове грубе порушення трудових обов`язків було допущене ОСОБА_1 , оскільки і в самій доповідній записці не зазначено конкретного одноразового грубого порушення позивачем своїх трудових обов`язків, а містяться лише посилання на встановлені за результатами службової перевірки у діяльності регіональної філії «Львівська залізниця» системні порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі» та іншого законодавства у сфері здійснення державних закупівель, що мають негативний вплив на фінансовий стан підприємства».

У постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2019 року у справі № 212/1376/17-ц зазначено, що «у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом першим статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 липня 2019 року у справі № 461/4863/16-ц вказано, що «вирішуючи питання про обґрунтованість і задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій керувались тим, що він підлягає поновленню на попередній роботі, оскільки, по-перше, його було звільнено без законної підстави, а по-друге, звільнення відбулося з порушенням порядку, установленого законом. Так, у наказах від 29 грудня 2015 року та 06 липня 2016 року відповідач не зазначив, за яке конкретне одноразове грубе порушення трудових обов`язків ОСОБА_1 підлягає звільненню, за яких обставин було вчинено проступок, характер такого проступку, у чому конкретно виявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору на підставах, визначених законом».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2018 року у справі № 661/1171/16-ц вказано, що «вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку ним заподіяно чи могло бути заподіяно шкоду, істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суд від 09 квітня 2021 року у справі № 489/3510/19 викладено висновок, що «рішення компетентного органу власника підприємства, і наказ про звільнення повинні містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою для звільнення. […] Вирішуючи питання яке саме порушення ОСОБА_1 своїх трудових обов`язків стало підставою для його звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України та чи є таке порушення одноразовим та грубим, суди першої та апеляційної інстанцій правильно зазначили, що конкретного факту невиконання ОСОБА_1 обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, у наказі про його звільнення не зазначено, тобто, не вказано за яке конкретне одноразове грубе порушення трудових обов`язків ОСОБА_1 підлягає звільненню, за яких обставин було вчинено цей проступок, характер такого проступку. Крім того суди зазначили, що відсутність в наказі про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України вказівки на конкретне порушення трудових обов`язків ОСОБА_1 свідчить про те, що ДП «СВЦ» не дотрималось порядку застосування до працівника дисциплінарного стягнення».

У постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12зроблено висновок, що «КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати».

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина перша та друга статті 89 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша, друга статті 367 ЦПК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що відповідачем не надано належного та допустимого доказу, що позивачу надавався інший наказ від 24 березня 2021 року № 22 «Про преміювання працівників», ніж той на який вона посилається та виконувала; саме цей наказ повністю узгоджується з розрахунково-платіжними відомостями по підрозділам за березень 2021 року, які підписані заступником директора ОСОБА_2 та головним бухгалтером ОСОБА_1 , пропозиціями щодо преміювання персоналу комунальної установи за березень 2021 року; з результатами службового розслідування, наказами про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивач не була ознайомлена; наказ від 12 квітня 2021 року № 20-к «Про звільнення ОСОБА_1 » не містить конкретного формулювання одноразового грубого порушення, яке стало підставою для звільнення позивача.

За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що відповідачем не доведено грубого одноразового порушення трудових обов`язків позивачем, за яке вона могла бути звільненою на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, а також порушено порядок притягнення її до дисциплінарної відповідальності, що є підставою для поновлення ОСОБА_1 на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації моральної шкоди відповідно до статті 237-1 КЗпП України, визначені судом розміри яких відповідачем не спростовано.

Посилання апеляційного суду, що копія наказу про преміювання, яка надана позивачем, не містить підпису заступника директора ОСОБА_2., враховуючи пояснення ОСОБА_1 , що доступ до цього наказу вона отримала в електронній формі, не спростовують висновків суду першої інстанції щодо порушення порядку притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Тому суд апеляційної інстанції висновків суду першої інстанції не спростував, у зв`язку з чим помилково скасував судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що апеляційний суд прийняв апеляційну скаргу від імені відповідача підписану третьою особою ОСОБА_9 , а заяву відповідача, підписану директором ОСОБА_13., про відмову від апеляційної скарги, суд залишив без розгляду, оскільки повноваження ОСОБА_9 як представника відповідача належним чином підтвердженні довіреністю директора відповідача ОСОБА_13., а заява ОСОБА_13 про відмову від апеляційної скарги, яка подана засобами електронного зв`язку, не була скріплена електронним підписом (а. с. 191, 247).

Оскільки встановлено підстави для скасування постанови апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, то суд касаційної інстанції інші підстави відкриття касаційного провадження та доводи касаційної скарги не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. Оскільки апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З урахуванням того, що касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка звільнена від сплати судового збору згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», задоволено та залишено в силі рішення суду першої інстанції, яким задоволено дві вимоги немайнового характеру та стягнуто з відповідача на користь позивача всього 190 221, 10 грн, судові витратиу зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі 7 436, 40 грн (908,00 грн + 908,00 грн + 1 902,20 грн) * 200%)) підлягають стягненню з КУ «Преславський психоневрологічний інтернат» на користь держави.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 07 березня 2023 року скасувати.

Рішення Приморського районного суду Запорізької області від 24 листопада 2021 року залишити в силі.

Стягнути з Комунальної установи «Преславський психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради на користь держави 7 436, 40 грн судового збору у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Запорізького апеляційного суду від 07 березня 2023 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

А. Ю. Зайцев

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук