Постанова

від 15.11.2023 по справі 204/5103/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 204/5103/21

провадження № 61-7279св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Коротенка Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Крата В. І., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2023 року у складі судді Черкез Д. Л. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Зайцевої С. А., Гапонова А. В., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

У липні 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Позов мотивований тим, що 30 серпня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNK0GK00000111, відповідно до умов якого банк надав останньому кредит у розмірі 27 600 доларів США на строк до 27 серпня 2021 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № DNK0GK00000111-2 від 30 серпня 2006 року, а з поручителем ОСОБА_3 - договір поруки № DNK0GK00000111 від 30 серпня 2006 року.

У порушення умов кредитного договору, ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконував, заборгованість за кредитом у встановленому договором порядку та строки не погашав.

У зв`язку із цим, станом на 02 червня 2021 року відповідач ОСОБА_1 має заборгованість перед банком у розмірі 50 094,78 доларів США, яка складається із: 13 981,65 доларів США - простроченої заборгованості за кредитом (тіло кредиту); 14 266,83 доларів США - заборгованості по відсоткам за користування кредитом; 3 342,78 доларів США - заборгованості по комісії за користування кредитом; 18 503,52 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Позивач вказував, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення усієї суми заборгованості, тому кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника повернення будь-якої частини суми заборгованості за кредитом.

На адресу відповідачів було направлено письмову вимогу від 07 червня 2021 року із зазначенням невиконаних зобов`язань за кредитним договором № DNK0GK00000111 від 30 серпня 2006 року, однак указана вимога залишилась без задоволення.

Посилаючись на викладені обставини та збільшивши розмір позовних вимог, банк просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором станом на 02 лютого 2022 року у загальному розмірі 49 748,99 доларів США, яка складається із: простроченої заборгованості за кредитом (тіло кредиту) - 13 981,65 доларів США; заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 13 769,84 доларів США; заборгованості по комісії за користуванням кредитом - 3 493,98 доларів США; заборгованості по пені - 18 503,52 доларів США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належного та допустимого в розумінні положень статей 76-81 ЦПК України розрахунку заборгованості за кредитним договором на підтвердження суми боргу у розмірі 49 748,99 доларів США, тому у задоволенні позову необхідно відмовити за недоведеністю.

Суд прийняв до уваги доводи сторони відповідача щодо помилковості наведеного позивачем розрахунку заборгованості по процентам, що ставить під сумнів і правильність всього складеного банком розрахунку заборгованості.

При цьому суд вказав, що реальний розмір заборгованості за кредитним договором можливо було б встановити виключно за результатами проведення судово-економічної експертизи, однак вказана експертиза не була проведена з вини АТ КБ «Приватбанк».

Оскільки відсутні підстави для задоволення вимог пред`явлених до боржника ОСОБА_1 , позовні вимогидо поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також не підлягають задоволенню, як похідні.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції,АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2023 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11 травня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

06 липня 2023 року на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду через засоби поштового зв`язку від представника відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Лубинець О. Г. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

04 липня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суди встановили, що 30 серпня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNK0GK00000111, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредитні кошти на строк з 30 серпня 2006 року по 27 серпня 2021 року включно, у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 24 000 доларів США для придбання житла в кредит, а також у розмірі 3 600 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11. даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2. даного договору. Періодом сплати визначено з 21 по 28 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 341,02 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

Відповідно до п. 1.3 указаного кредитного договору забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за вказаним договором виступає іпотека двокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 3.1, п. 3.2 кредитного договору, за користування кредитом у період з дати списання коштів із кредитного рахунку до дати погашення кредиту позичальник щомісяця в період сплати сплачує відсотки в розмірі, зазначеному в п. 1.1 даного договору. Згідно зі статтею 212 ЦК України, при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, передбачених п.п. 1.1, 2.2.4, 2.3.3 цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,57% на місяць, нараховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Згідно з п. 4.1 договору, при порушенні позичальником будь-якого зобов`язання, передбачених п.п. 2.2.2, 2.2.3 даного договору, банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № DNK0GK00000111, 30 серпня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № DNK0GK00000111-2, відповідно до умов якого ОСОБА_2 поручився перед банком за виконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № DNK0GK00000111 від 30 серпня 2006 року.

Крім цього, 30 серпня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки № DNK0GK00000111, відповідно до умов якого ОСОБА_3 поручилась перед банком за виконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № DNK0GK00000111 від 30 серпня 2006 року.

Сторони договорів поруки обумовили, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. У випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості станом на 02 лютого 2022 року заборгованість за кредитним договором становить 49 748,99 доларів США, яка складається із: простроченої заборгованості за кредитом (тіло кредиту) - 13 981,65 доларів США, заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 13 769,84 доларів США, заборгованості по комісії за користуванням кредитом - 3 493,98 доларів США, заборгованості по пені - 18 503,52 доларів США.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Зобов`язальні відносини, як і інші цивільні правовідносини, виникають з обставин, визначених законом як юридичні факти.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою виникнення цивільних прав та обов`язків серед юридичних фактів є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

У статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610, частини першої статті 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв`язку з порушенням боржником виконання зобов`язання за кредитним договором, в силу вимог статті 1050 ЦК України, банк не позбавлений можливості реалізувати своє право на дострокове повернення кредиту безпосередньо в судовому порядку шляхом подання відповідного позову.

Конституцією України передбачається низка гарантій прав людини і громадянина, однією із яких є право судового захисту, що встановлено статтею 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Це означає, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У пункті 1 частини другої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства також проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано належного та допустимого в розумінні положень статей 76-81 ЦПК України розрахунку заборгованості за кредитним договором на підтвердження суми боргу у розмірі 49 748,99 доларів США, тому у задоволенні позову необхідно відмовити за недоведеністю. Суди прийняли до уваги доводи сторони відповідача щодо помилковості наведеного позивачем розрахунку заборгованості по процентам, що ставить під сумнів і правильність всього складеного банком розрахунку заборгованості.

При цьому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вказав, що реальний розмір заборгованості за кредитним договором можливо було б встановити виключно за результатами проведення судово-економічної експертизи, однак вказана експертиза не була проведена з вини АТ КБ «Приватбанк».

Проте з такими висновками погодитись не можна.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що: «за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18) зазначено: «наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження №12-161 гс19) зазначено, що:

«визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 вказано, що:

«суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Дослідивши справу, Верховний Суд вважає безпідставним посилання апеляційного суду, як на підставу для відмови у задоволенні позову банку, на відсутність висновку судово-економічної експертизи, оскільки заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а не висновком експертизи.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від25 квітня 2018 рокуу справі № 401/9687/12.

У справі, яка переглядається, встановлено, що умовами укладеного 30 серпня 2006 року кредитного договору № DNK0GK00000111 визначено розмір наданих кредитних коштів, розмір відсотків, які підлягають сплаті за користування вказаними коштами, порядок та строки погашення кредиту та інші істотні умови, передбачені цивільним законодавством.

Судами не враховано, що договір частково виконувався позичальником, недійсним кредитний договір або його окремі умови у судовому порядку не визнавались, підстави для кваліфікації його нікчемним відсутні, а згідно зі статтею 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Разом із тим, виписка з особового рахунку може бути належним доказом заборгованості відповідача за кредитом, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами.

Схожіза змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18.

В матеріалах справи міститься виписка з особового рахунку ОСОБА_1 .

Перевіряючи рішення суду першої інстанції на предмет законності і обґрунтованості, апеляційний суд, пославшись на недоведеність розміру кредитної заборгованості, допустив надмірний формалізм у перевірці обставин, на які посилався банк на підтвердження своїх вимог, фактично самоусунувшись від розгляду справи про стягнення кредитної заборгованості, щодо якої спір фактично залишився невирішеним.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційний суд не дослідив та не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, не встановив усіх фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, тобто всупереч вимогам частини п`ятої статті 12 ЦПК України не сприяв всебічному та повному з`ясуванню обставин справи, а також не визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які їх регулюють.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції не має процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на норми статті 400 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції не виконав вимоги, передбачені процесуальним законодавством України щодо встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, неправильно застосував норми матеріального права, постанова апеляційного суду не є законною і обґрунтованою, у зв`язку з чим підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати вищенаведене, дослідити докази, що містяться в матеріалах справи, та надати їм належну правову оцінку; встановити наявність/відсутність заборгованості за кредитним договором та її розмір; дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і норм закону.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Коротенко

Судді: А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун

В. І. Крат

М. Ю. Тітов