Постанова

від 21.11.2023 по справі 568/526/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2023 року

м. Рівне

Справа № 568/526/21

Провадження № 22-ц/4815/1087/23

Головуючий у Радивилівському районному суді

Рівненської області: суддя Сільман А.О.

Рішення суду першої інстанції ухвалено

(вступна і резолютивна частини) о 15 год. 18 хв.

04 липня 2023 року

у м. Радивилів Рівненської області

Дата складання повного тексту рішення: 05 липня 2023 року

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ;

відповідач1 ОСОБА_2 ;

відповідач2 Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельне підприємство "Щедра Нива";

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,:

ОСОБА_3 ;

ОСОБА_4 ;

ОСОБА_5 ;

ОСОБА_6 ;

за участі: представника заявника адвоката Дяденчука Анатолія Івановича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельного підприємства "Щедра Нива" на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 04 липня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельного підприємства "Щедра Нива"; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ; про витребування майна з чужого незаконного володіння і визнання права власності на нерухоме майно,

в с т а н о в и в :

У квітні 2021 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальність виробничо-торгівельного підприємства «Щедра Нива» (далі ТОВ ВТП "Щедра Нива" або підприємство) про витребування майна, а саме котельні загальною площею 446,06 м2, за адресою: АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння та визнання права власності на це нерухоме майно.

Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18 квітня 2017 року затверджено мирову угоду, відповідно до якої ОСОБА_1 в рахунок сплати боргу зобов`язався передати у власність ОСОБА_2 нерухоме майно, зокрема, будівлю котельні, літера б2-І, загальною площею 446,06 м2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Вінницького апеляційного суду від 27 грудня 2019 рокуухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 18 квітня 2017 року у справі № 127/4224/17скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В подальшому на підставі договору купівлі-продажу №1485 від 22 жовтня 2020 року спірне майно відчужено на користь ТОВ ВТП «Щедра Нива».

Звертав увагу, що вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але згодом скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Ухвалою Радивилівського районного суду Рівненської області від 08 вересня 2021 року залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 .

Ухвалою Радивилівського районного суду Рівненської області від 12 жовтня 2021 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_6 .

Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 04 липня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Витребувано від ТОВ ВТП "Щедра Нива" нерухоме майно будівлю-котельні загальною площею 446, 06 м2 за адресою: АДРЕСА_1 .

В решті вимог позивачу відмовлено.

Стягнуто із ТОВ ВТП "Щедра Нива" на користь ОСОБА_1 1 575 гривень судового збору.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 575 гривень судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 1 334 гривні судового збору.

У поданій апеляційній скарзі ТОВ ВТП "Щедра Нива", вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у неповноті з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права, просить скасувати його в частині задоволення позову та відмовити в позові повністю.

Обґрунтовуючи її, зазначалося про неврахування судом того, що заявник є добросовісним набувачем спірного майна, про що свідчить набуття його підприємством у власність за відплатним договором і є четвертим власником спірної нерухомості, а будівлю придбано за ціною, яка вчетверо перевищувало ціну, за якою було набуто у власність. Також ТОВ ВТП "Щедра Нива" не знало і не могло знати про наявність спору, обставин терміновості продажу майна ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не було, адже відчуження відбулося через 2, 5 роки після набуття ними майна у власність. При укладенні договору купівлі-продажу заявник переконався у відсутності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про права на майно інших осіб та обтяжень щодо нього. При цьому основним видом діяльності ТОВ ВТП "Щедра Нива" є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, тобто спірне складське приміщення, у якісних характеристиках якого ним зроблено істотні поліпшення, придбавалося для зберігання готової продукції та за цим призначенням використовується й по цей час.

Вважав, що ОСОБА_1 мав волевиявлення на вибуття майна з його власності, покликаючись на наявні у справі докази і на правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №522/14900/19. Тому довіреність, якою 19 квітня 2016 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_7 на представництво своїх інтересів, містила в т.ч. і право повіреного укласти мирову угоду в судовому процесі.

Не погоджувався із твердженням суду про те, що вибуття майна на підставі ухвали про затвердження мирової угоди, яка в подальшому скасована апеляційним судом, вважається таким, що вибуло з володіння позивача поза його волею та наділяє його правом на витребування майна з володіння добросовісного набувача, оскільки суперечать висновку, зробленому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі №922/2416/17. При цьому сам факт скасування ухвали суду першої інстанції не вказує про те, що позивач не мав волі на вибуття майна з його власності.

Крім того, заявник посилався на рішення Європейського суду з прав людини від 17 листопада 2020 року у справі "Каневська проти України" (§§ 46, 47), постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №4671/12525/15-ц (пункт 58) та від 07 листопада 2018 року у справі №488/6211/14-ц. Тому вважав, що суд не мотивував належним чином необхідності втручання у мирне володіння майном особи, що набула його за відплатним договором, і не надав оцінки тягаря, який поклав на підприємство таким втручанням.

Унаслідок задоволення позову ОСОБА_1 збагатився за рахунок відповідача на 762 435, 72 гривні, тобто вартість майна на час ухвалення оскаржуваного рішення перевищує у сімнадцять разів його первісну вартість. Отже, витребувавши майно, суд не врівноважив конфліктуючі приватні інтереси з приводу спірного майна, поклавши на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.

Заявник вказував і про ненадання ОСОБА_1 доказів, якими обґрунтовував би подальші фактичні наміри щодо спірного майна, адже він не є суб`єктом господарювання і не має у власності підприємств, які могли б використовувати приміщення за цільовим призначенням. Натомість підприємством це приміщення використовується виключно у господарській діяльності.

На його думку, посилання суду на застосування норми ст. 661 ЦК України є формальним, оскільки обставини можливості ефективного поновлення прав відповідача за таким позовом не досліджувалися.

Окрім іншого, стверджував про зловживання позивачем своїм правом на витребування майна, а суд при цьому створив правову невизначеність з приводу власника будівлі-котельні, не зазначивши, на користь якої особи витребовується майно.

Також покликався на необхідність застосування при вирішенні правовідносин правил про позовну давність, яка спливла, урахувавши, що ця обставина є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується заявником лише в частині задоволення позову, тому щодо відмови в позові про визнання права власності на спірне приміщення це рішення апеляційним судом не переглядається.

Так, згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Як з`ясовано судом, 10 жовтня 2005 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Радивилівського районного нотаріального округу Рівненської області Гордійчуком В.І. і зареєстрованим в реєстрі за № 2494. За його умовами позивач придбав у власність будівлі-котельні (літ. «б-2») загальною площею 446,0 м2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 12).

На підставі цього договору котельню загальною площею 446,0 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_9 , що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т. 1 а.с. 13).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18 квітня 2017 року у справі № 127/4224/17 визнано мирову угоду, укладену того ж дня у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_10 про стягнення боргу на таких умовах: ОСОБА_1 визнає свої зобов`язання по сплаті боргу перед ОСОБА_2 у розмірі 10 000 доларів США; сторони домовились, що за мировою угодою ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу зобов`язується передати у власність ОСОБА_2 будівлю-котельні, літ. Б2-І, загальною площею 446,0 м2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу № 2494 від 10 жовтня 2005 року (т. 1, а.с. 17).

Відповідно до пункту 1.1. договору купівлі-продажу від 22 серпня 2017року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А. та зареєстрованого в реєстрі за №4845, ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_6 нежитлове приміщення котельню, яка знаходиться в АДРЕСА_1 (т. 2 , а.с. 26-29).

Пунктом 1.2 договору стверджено про факт належності відчужуваного нежитлового приміщення продавцю на підставі мирової угоди у справі № 127/4224/17 від 18 квітня 2017 року.

Нежитлове приміщення розташоване на земельній ділянці загальною площею 0,1229га, кадастровий номер 5625810100:01:010:0204.

На підставі зазначеного договору купівлі-продажу нотаріусом зареєстровано право приватної власності ОСОБА_6 накотельню, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , номер запису: 22008026.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 01 вересня 2017 року у справі № 127/4224/17 прийнято відмову представника ОСОБА_1 від апеляційної скарги на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 18 квітня 2017року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_10 про стягнення боргу, а апеляційне провадження закрито (т. 1, а.с. 21-22).

В подальшому, 02 квітня 2018року, між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (покупці) укладено договір купівлі-продажу, що посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А. і зареєстрований у реєстрі за №1689. За умовами договору продавець передав у власність, а покупці прийняли в рівних частках кожен належне продавцю на праві приватної власності нежитлове приміщення - котельню, яка розташована в АДРЕСА_1 , і сплатили його вартість за ціною та в порядку, передбаченому договором. Нежитлове приміщення розташоване на земельній ділянці 0,1229га, кадастровий № 5625810100:01:010:0204.

З інформації з Державну реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (довідка №229142854 від 22 жовтня 2020 року) вбачається, що приміщення, котельня, загальною площею 446,06 м2, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , належить на праві приватної спільної часткової власності: ОСОБА_3 - 1/3 частина, ОСОБА_5 -1/3 частина та ОСОБА_4 - 1/3 частина (т. 1 а.с. 159).

Рішенням Радивилівської міської ради Рівненської області № 12 від 29 січня 2018 року земельній ділянці № НОМЕР_1 площею 0,1229га, кадастровий № 5625810100:01:010:0204, присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 .

З Витягу з Державного земельного кадастру від 12 березня 2018 року видно, що земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 0,1041га, кадастровий № 5625810100:01:010:0204, по АДРЕСА_1 , належить на праві комунальної власності Радивилівській міській раді Радивилівського району Рівненської області (т. 1, а.с. 134).

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 05 березня 2018 року визнано недійсною та скасовано з дати посвідчення довіреність від 19 квітня 2016 року від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_7 (т.3, а.с.16-19). Дане судове рішення 31 травня 2018 року скасоване постановою Апеляційного суду Рівненської області (т. 3, а.с. 19-23).

Постановою Верховного Суду від 27 листопада 2019року ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 01 вересня2017року скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (т. 1, а.с. 23-26).

Постановою Вінницького апеляційного суду від 27 грудня 2019 року у справі № 127/4224/17 ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 18 квітня2017року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (т. 1, а.с. 27-29).

22 жовтня 2020 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (продавці) та ТОВ ВТП «Щедра Нива» (покупець) укладено договір купівлі-продажу котельні, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , та розташована на земельній ділянці 0,1229га, кадастровий № 5625810100:01:010:0204. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Радивилівського районного нотаріального округу Драновським Ю.М. і зареєстрований в реєстрі за №1485 (т. 1, а.с. 77-77, зв.).

На підставі цього договору нотаріусом зареєстровано право приватної власності ТОВ ВТП «Щедра Нива» накотельню загальною площею 446,06 м2, яка знаходиться в АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 78).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 вересня 2021 року у справі № 127/4224/17, що залишене без змін 21 грудня 2021 року Вінницьким апеляційним судом, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 19 квітня 2016 року в розмірі 10 000 доларів США.

Вважаючи, що його суб`єктивні цивільні права є порушеними внаслідок вибуття спірного майна з володіння поза його волею як законного власника, у квітні 2021 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ ВТП "Щедра Нива" з подальшим залученням до участі у справі як третіх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , про витребування будівлі-котельні загальною площею 446, 0 м2 у АДРЕСА_1 , та визнання права власності на нього.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості вимоги позивача про витребування спірного приміщення, оскільки за правилами ст. 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. При цьому встановлено, що характер спірних правовідносин, з`ясовані обставини справи та застосовані правові норми вказують про відповідність заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформульованим в усталеній практиці Європейського суду з прав людини.

З такими висновками погоджується і колегія суддів.

Згідно із ч. 1 ст. 316, ст.ст. 317, 319, 321, 328 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України)й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Таку правову позиціюк висловлено у постанові Верховного Суду України від 17 лютого2016року у справі № 6-2407цс15.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України передбачають випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Ця стаття застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 листопада2019року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) стверджувала, що власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Така ж правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 05 грудня2018року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

З правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада2018року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) вбачається, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог ст.ст. 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня2014року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Отже, з урахуванням викладених норм процесуального та матеріального права однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, яким чином спірне майно вибуло з володіння позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 18 квітня 2017 року, яку 27 грудня 2019 року скасовано Вінницьким апеляційним судом з направлення справи для продовження розгляду, не може створювати правових наслідків у виді витребування спірного майна, проти чого заперечував позивач і з чим погодився суд попередньої інстанції, - то вони на увагу не заслуговують.

Як з`ясовано, спірне приміщення котельні вибуло з володіння ОСОБА_1 на підставі мирової угоди, що визнана ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18 квітня 2017 року, яку скасовано 27 грудня 2019 року судом апеляційної інстанції.

Скасовуючи ухвалу, Вінницький апеляційний суд встановив, що мирова угода підписана представником Пархути М.М., який був кредитором у цих правовідносинах, а заява про затвердження мирової угоди не містить підписів усіх учасників справи, зокрема ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що мирова угода суперечить вимогам чинного законодавства, а тому скасував цю ухвалу та направив справу для продовження розгляду по суті.

Разом з тим після скасування судового рішення, яким визнано мирову угоду, 22 жовтня 2020 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (продавці) та ТОВ ВТП «Щедра Нива» (покупець) укладено договір купівлі-продажу котельні, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , та розташована на земельній ділянці 0,1229га, кадастровий № 5625810100:01:010:0204.

Тому суд зробив правильний висновок про витребування майна у кінцевого набувача - ТОВ ВТП «Щедра Нива», адже за змістом ст. 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Не можна погодитися і з аргументами заявника про неврахування судом при вирішенні спірних прав і обов`язків рішення Європейського суду з прав людини від 17 листопада 2020 року у справі "Каневська проти України", правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі №922/2416/17, від 14 грудня 2022 року у справі №4671/12525/15-ц (пункт 58), від 07 листопада 2018 року у справі №488/6211/14-ц і постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №522/14900/19.

Так, зазначені рішення Європейського суду з прав людини та правові висновки у вказаних постановах Верховного Суду не регулюють спірних правовідносин, адже права та обов`язки, які були предметом перегляду цих Судів, не є подібними за обставинами справи, їх правовою природою та характеристиками.

Спростовуються правильністю висновків суду і посилання автора скарги на те, що довіреність від 19 квітня 2016 року, якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_7 на представництво своїх інтересів укомпетентних органах щодо належного йому нерухомого майна, передбачає і повноваження з приводу укладення мирової угоди в судовому засіданні.

Також суд обґрунтовано вказував і про те, що витребування спірного нерухомого майна у відповідача не становитиме порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, адже ТОВ ВТП "Щедра Нива", із власності якого витребовується нерухоме майно - котельня, не позбавлений можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до особи, у якої вони придбали це майно, про відшкодування збитків на підставі ст. 661 ЦК України.

Тому з урахуванням характеру спірних правовідносин, установлених судом обставин та застосованих правових норм суд встановив відповідність заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформульованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини.

Цей висновок узгоджується з позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 28 січня2021року у справі № 367/8910/17 та від 11 листопада2021року у справі № 199/4884/17-ц.

Отже, на увагу не заслуговують доводи заявника про невідповідність висновків суду обставинам справи з приводу відсутності вільного волевиявлення позивача на відчуження майна та помилкове застосування норм матеріального права.

Заявник покликається і на сплив позовної давності, однак з цим апеляційний суд теж не погоджується.

Так, згідно зі ст.ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як правильно встановлено судом, мировою угодою у справі № 127/4224/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_10 про стягнення боргу передбачено, що ОСОБА_1 визнає свої зобов`язання по сплаті боргу перед ОСОБА_2 у розмірі 10 000 доларів США; сторони домовились між собою, що за мировою угодою ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу зобов`язується передати у власність ОСОБА_2 приміщення по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18 квітня 2017 року у справі № 127/4224/17 визнано зазначену мирову угоду.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 27 грудня 2019 року у справі № 127/4224/17 ухвалу суду першої інстанції скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

Тому є очевидним, що початок перебігу позовної давності має визначатися у спірних правовідносин не з дати, коли представник ОСОБА_1 узгодив передачу нерухомого майна, підписавши мирову угоду, а від дня, коли судом встановлено факт порушення права власності ОСОБА_1 на котельню. Тобто перебіг позовної давності необхідно обчислювати з 27 грудня 2019 року, що свідчить про пред`явлення позову 16 квітня 2021 року в межах трирічної позовної давності.

Необґрунтованими є посилання автора скарги на недодержання судом норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення справи.

Так, відповідно до абз. другого ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові порушення, що потягли би помилкове розв`язання цивільно-правового спору, заявник не надав, а апеляційним судом здобуто не було.

При цьому встановлено й відсутність обставин, які свідчили би про обов`язкове скасування судового рішення внаслідок існування підстав, передбачених ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Решта аргументів апеляційної скарги теж є хибними і тому колегією суддів відхиляються.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельного підприємства "Щедра Нива" залишити без задоволення, а рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 04 липня 2023 року в оскаржуваній частині без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: 21.11.2023

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.В.Боймиструк

С.С.Шимків