Рішення

від 20.11.2023 по справі 420/24267/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/24267/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Одеській області, Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області про зміну запису щодо підстав звільнення, стягнення у дохід держави безпідставно одержану допомогу при звільненні, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд:

змінити запис у Наказі Головного управління МВС України в Одеській області № 9 по особовому складу від 08.08.2023 року щодо підстави звільнення на пункт 64 «з» у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації;

стягнути з ОСОБА_1 у дохід держави безпідставно одержану при звільненні зі служби 06.11.2015 року одноразову грошову допомога у розмірі 16661,58 грн, що була виплачена 25.12.2015 року;

зобов`язати Головне управління МВС України в Одеській області внести відповідні зміни до облікової, бухгалтерської та іншої документації, де містяться відомості щодо виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у розмірі 16661,58 грн, що була виплачена 25.12.2015 року про скасування та повернення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 16661,58 грн, що була виплачена 25.12.2015.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з 2004 р. проходив службу в органах внутрішніх справ та наказом № 1329 о/с від 04.11.2015 звільнений у зв`язку із скороченням штатів. В подальшому, 08.08.2023 ГУ МВС України в Одеській області видало наказ № 8 на виконання судового рішення та згідно заяви позивача від 21.03.2021, яким скасувало наказ ГУ МВС України в Одеській області від 04.11.2015 № 1329 о/с в частині звільнення з ОВС та поновлено з 06.11.2015 позивача на службі в ОВС на посаді дільничного інспектора міліції Східного відділу міліції (с. Авангард) Овідіопольського районного відділу ГУ МВС України в Одеській області. У наказі від 08.08.2023 № 9 зазначено уважати ОСОБА_1 звільнений з 30.10.2016 в запас Збройних Сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів). Водночас наказом ГУ НП в Одеській області від 31.10.2016 № 1163 о/с позивача прийнято на службу в поліції дільничним офіцером поліції сектору превенції Овідіопольського відділу поліції ГУ НП в Одеській області на підставі протоколу засідання поліцейської комісії ГУ НП в Одеській області № 13 від 24.10.2016. Оскільки позивач продовжив службу в Національній поліції України, підстава його звільнення згідно наказу № 9 від 08.08.2023 з п. 64 «г» Положення не відповідає дійсності. Таким чином, фактичною підставою звільнення позивача з 30.10.2016 є п. 64 «з» Положення. При цьому при звільненні 25.12.2015 позивачу була виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 16661,58 грн, однак позивач не мав права на виплату цієї грошової допомоги згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Зважаючи на невідповідність наказу № 9 від 08.08.2023 фактичним обставинам, та невідповідність виплати одноразової грошової допомоги при звільненні обсягу належних позивачу прав, останній звернувся за судовим захистом із даним адміністративним позовом.

Ухвалою судді від 18.09.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відзив на адміністративний позов від відповідача до суду не надійшов, у зв`язку із чим справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України.

Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його часткового задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 01 грудня 2004 року прийнятий на службу до органів внутрішніх справ.

Наказом № 1329 о/с від 04.11.2015 року, відповідно до пункту 64 «г», Позивача було звільнено з органів внутрішніх справ України з 06.11.2015 року у зв`язку із скороченням штатів.

При звільненні зі служби у 2015 р. ОСОБА_1 виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні 25.12.2015 в розмірі 16661,58 грн, згідно з листом ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області від 22.08.2023 № 14/1-107аз.

Не погоджуючись з винесеним Наказом № 1329 о/с від 04.11.2015 року, ОСОБА_1 оскаржив його до суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.08.2016 по справі № 815/6877/15, залишеним без змін ухвалою 5ААС від 30.11.2016, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково:

визнано протиправним та скасувано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області №1329 о/с від 04.11.2015 року;

зобов`язано Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області розглянути рапорт поданий 04.11.2015 року ОСОБА_1 про звільнення за пунктом 64 «з» у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи (установи, організації) відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у зв`язку із виявленням бажання проходити службу в поліції.

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.08.2016, ухвали П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2016 по справі № 815/6877/15 та заяви ОСОБА_2 від 21.03.2023 ГУ МВС України в Одеській області наказом голови ліквідаційної комісії від 08.08.2023 № 8 о/с:

скасовано наказ ГУ МВС України в Одеській області від 04.11.2015 № 1329 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ майора міліції ОСОБА_1 , дільничного інспектора міліції Східного відділу міліції (с. Авангард) Овідіопольського районного відділу ГУ МВС України в області;

поновлено з 06.11.2015 майора міліції ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ по посаді дільничного інспектора міліції Східного відділу міліції (м. Авангард) Овідіопольського районного відділу ГУ МВС України в області.

Крім того, наказом голови ліквідаційної комісії від 08.08.2023 № 9 о/с, згідно з п. 10 та п. 11 розділу ІХ Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, враховуючи заяву ОСОБА_3 від 21.03.2023 та наказ ГУ НП в Одеській області від 31.10.2016 № 1163 о/с уважати звільненим з 30.10.2016 у запас Збройних Сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів): майора міліції ОСОБА_1 дільничного інспектора міліції Східного відділу міліції (с. Авангард) Овідіопольського районного відділу ГУ МВС України в області.

Поряд із тим, наказом т.в.о. начальника ГУ НП в Одеській області від 31.10.2016 № 1163 о/с «По особовому складу» відповідно до ст. 56 Закону України «Про Національну поліцію» прийнято на службу в поліції та призначено з установленням посадового окладу згідно зі штатним розписом з 31.10.2016 ОСОБА_1 дільничним офіцером поліції сектору превенції Овідіопольського відділу поліції ГУ НП в Одеській області, за рахунок посади старшого дільничного офіцера поліції цього відділу, установивши посадовий оклад у розмірі 2400 грн. (Підстава: заява ОСОБА_1 від 25.10.2016 та прокол засідання поліцейської комісії ГУ НП в Одеській області № 13 від 24.10.2016).

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення, з огляду на наступне.

02.07.2015 р. Верховною Радою України прийнято Закон України "Про Національну поліцію" №580-VIII, (далі - Закон №580-VIII), яким утворено Національну поліцію України - центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Відповідно до пунктів 9 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VIII працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

За приписами п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, приймаються на службу до поліції саме за умови їх відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом. У свою чергу, для визначення їх відповідності таким вимогам Законом України "Про Національну поліцію" передбачено інститут атестування.

Наказом Міністра внутрішніх справ України від 17.11.2015 №1465 затверджено Інструкцію про порядок проведення атестування поліцейських, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 18.11.2015 за № 1445/27890 (далі - Інструкція № 1465), якою було встановлено такий порядок.

Згідно з пунктом 1 Розділу 1 Інструкції вона розроблена відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" і визначає порядок атестування поліцейських, яке проводиться в апараті НП України, територіальних (міжрегіональних) органах (закладах, установах) НП України (далі - органи поліції) з метою оцінки ділових, професійних, особистих якостей поліцейських, їх освітнього та кваліфікаційного рівнів, на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар`єри.

Відповідно до пунктів 4 та 5 Розділу 1 Інструкції, рішення про проведення атестування та про строки, у які проводиться атестування, приймає Голова Національної поліції України, керівники органів поліції стосовно осіб, які згідно із законом та іншими актами законодавства України призначаються на посади їх наказами. Атестування проводиться атестаційними комісіями органів (закладів, установ) поліції, що створюються їх керівниками.

Згідно з статтею 57 Закону України "Про Національну поліцію", пунктом 3 Інструкції, атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар`єри.

Атестування поліцейських проводиться: 1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; 2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; 3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Атестування проводиться атестаційними комісіями органів (закладів, установ) поліції, що створюються їх керівниками.

Рішення про проведення атестування приймає керівник поліції, керівники органів (закладів, установ) поліції стосовно осіб, які згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначаються на посади їхніми наказами.

Порядок проведення атестування поліцейських затверджується Міністром внутрішніх справ України.

Отже, під час атестації перевіряється чи відповідають займаній посаді ділова кваліфікація, рівень знань і навичок, інші суспільно значущі якості поліцейського. Атестація повинна сприяти поліпшенню якісного складу поліцейських, їх ефективному використанню, росту професійної компетентності, підвищенню кваліфікації, посиленню організованості, відповідальності, дисциплінованості. Атестація має здійснюватися на засадах законності, об`єктивності, гласності, колегіальності, неупередженості.

Відповідно до пункту 10 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VIII, працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Вказані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі Положення).

Відповідно до пункту 11 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580-VIII, перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до Прикінцевих та перехідних положень цього Закону.

Пунктом 64 «г» Положення (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №885 від 28.10.2015 року, чинної на день звільнення) передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Таким чином, зазначені норми Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VIII та Положення, на які йдеться посилання у спірному наказі містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Отже, при вирішенні питання щодо звільнення через скорочення штатів, за відсутності відмови та неприйнятті працівника до поліції в тримісячний термін починаючи з 06.08.2015 року, начальник органу зобов`язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.

В межах справи № 815/6877/15 судами було встановлено, що позивачем був поданий рапорт 04.11.2015 року про звільнення за пунктом 64 «з» у зв`язку із виявленням бажання проходити службу в Головному управлінні Національної поліції в Одеській області, але згідно з довідкою члена ліквідаційної комісії від 23.02.2016, заяви щодо прийняття на службу до поліції не надавав та по книзі реєстрації вхідних документів канцелярії управління кадрового забезпечення ГУМВС України в Одеській області таких матеріалів не надходило.

Згідно з інформацією, яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державна реєстрація Головного Управління Національної поліції в Одеській області проведена 07.11.2015 року, номер запису: 15561020000056462, тобто на наступний день після звільнення позивача.

Судом враховано, що на момент прийняття 04.11.2015 року спірного наказу в частині звільнення позивача за пунктом 64 «г» (через скорочення штату) з 06.11.2015 року, Головне Управління Національної поліції в Одеській області, в якому позивач висловив бажання проходити службу, ще не було утворено, що зумовило неможливість подання заяви ним особисто до такого органу поліції.

Таким чином, позивач мав бажання працювати в поліції, подавав відповідний рапорт, але Головним управлінням МВС України в Одеській області при звільненні позивача не враховано бажання позивача проходити подальшу службу в поліції, не обґрунтовано відсутність можливості подальшого використання позивача на службі, та не перевірено можливість реалізації його права на прийняття на службу до Головного управління Національної поліції в Одеській області.

У зв`язку із цим судами при вирішенні справи № 815/6877/15 зазначено, що в порушення вимог пункту 9 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» № 580-VIII від 02.07.2015 року, з моменту опублікування Закону України «Про національну поліцію» (з 06.08.2015 року) та до прийняття спірного наказу (04.11.2015 року) про звільнення позивача за пунктом 64 «г» (через скорочення штату) його рапорт не було розглянуто, не було перевірено можливості його подальшого використання на службі, відповідності вимогам до поліцейського та не вирішено питання про звільнення позивача за переведенням до Головного управління Національної поліції в Одеській області.

В подальшому, згідно заяви позивача від 21.03.2023 та з урахуванням судових рішень по справі № 815/6877/15 наказом від 08.08.2023 № 9 о/с змінено формулювання звільнення позивача на «з 30 жовтня 2016 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), що суперечить попередньому наказу т.в.о. начальника ГУ НП в Одеській області від 31.10.2016, яким позивача прийнято на службу в поліції з 31 жовтня 2016 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Крім того, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зміст принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі зобов`язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Суд також враховує, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування. Зокрема, такого висновку дотримується Європейський суд з прав людини у справі "East/West Alliance Limited проти України" від 23 січня 2014 року.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

З огляду на вищевикладене, з метою усунення вищезазначеної неузгодженості щодо підстави для звільнення позивача з ОВС, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та зобов`язати ліквідаційну комісію ГУ МВС України в Одеській області внести зміни в наказ № 9 по особовому складу від 08.08.2023 року, змінивши підставу звільнення на пункт 64 «з» у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації, замість пункту 64 «г» (через скорочення штатів).

В той же час, вирішення питань щодо відомостей у обліковій, бухгалтерській та іншій документації, де містяться відомості щодо виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 при звільненні в 2016 р., належить до виключної компетенції відповідача суб`єкта владних повноважень, якщо відсутній спір щодо розмірів таких сум. При цьому між сторонами фактично відсутній спір щодо розміру одноразової грошової допомоги при звільнення або права / відсутності права на її отримання. Натомість виникла ситуація з виплати такої допомоги в умовах подальшого скасування в судовому порядку наказу про звільнення, що само по собі не утворює порушеного права / інтересу позивача, яке б підлягало судовому захисту. Зазначене питання може бути вирішено шляхом приведення документації у відповідність до чинних судових рішень та повернення ситуації статус-кво шляхом повернення надмірно виплачених сум. Втручання ж адміністративного суду в поточні звичайні функції, що належить до компетенції фінансового управління, за умови фактичної відсутності спору з приводу виплачених сум, не відповідає завданню адміністративного судочинства.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

У відповідності з Рекомендаціями № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року (надалі також «Рекомендація R (80)2»), під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів.

Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління МВС України в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12; ЄДРПОУ 08592268), Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12; ЄДРПОУ 08592268) про зміну запису щодо підстав звільнення, стягнення у дохід держави безпідставно одержану допомогу при звільненні, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов`язати ліквідаційну комісію ГУ МВС України в Одеській області внести зміни в наказ № 9 по особовому складу від 08.08.2023 року, змінивши підставу звільнення ОСОБА_1 на пункт 64 «з» у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації, замість пункту 64 «г» (через скорочення штатів).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк