Постанова

від 20.11.2023 по справі 757/16977/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2023 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 757/16977/21-ц

номер провадження 22-ц/824/6213/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,учасники справи: представник позивача ОСОБА_1 ,

представник третьої особи Поваляєв О.Б.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

на рішення Печерського районного суду м. Києва 20 грудня 2022 року /суддя Остапчук Т.В./

у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_5 про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

В березні 2021 р. позивачка звернулася з позовом про стягнення коштів, просила суд стягнути з ОСОБА_2 суму неповерненого авансу у розмірі: 350000,00$ X 40,25 грн. = 14 087 500, 00 гривень 00 копійок; 3% річних у розмірі: 31010,95$ X 40,25 грн. = 1 248 190, 74 гривень 74 копійки; штраф у розмірі: 350000,00$ X 40,25 грн. = 14 087 500, 00 гривень 00 копійок; судовий збір у сумі 11 350, 00 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва 20 грудня 2022 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суму неповерненого авансу у розмірі: 350000,00$ X 40,25 грн. = 14 087 500, 00 (чотирнадцять мільйонів вісімдесят сім тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок; 3% річних у розмірі: 31010,95$ X 40,25 грн. = 1 248 190, 74 (один мільйон двісті сорок вісім тисяч сто дев`яносто) гривень 74 копійки; штраф у розмірі: 350000,00$ X 40,25 грн. = 14 087 500, 00 (чотирнадцять мільйонів вісімдесят сім тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок; судовий збір у сумі 11 350, 00 грн. /т. 1 а.с. 250А-250Д/

Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині стягнення штрафу у розмірі 14 087 500 грн, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення в цій частині скасувати, відмовивши у вимозі.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, зокрема, суд посилається на ст. 570 ЦК України та вважає, що сума, яка була отримана в якості авансу, що складала еквівалент 350 000,00 дол. США - є завдатком. Однак, згідно умов попереднього договору від 05.10.2017 р., за п. 3.2 дана сума є авансом. В п. 3.2. попереднього договору чітко зазначено, - сторона 2 передала, а сторона 1 отримала аванс у сумі, що становить еквівалент 350 000,00 доларів США за комерційним курсом продажу, встановленим ПАТ «Банк «Кліринговий дім» станом на 05.10.2017 р. Таким чином, суд не мав застосовувати до даних правовідносин ст. 570 ЦК України, та стягувати з відповідача як суму авансу в розмірі, що становить еквівалент 350 000,00 дол. США, так і штраф в розмірі, що становить еквівалент 350 000,00 дол. США, а отже, рішення в частині стягнення з відповідачки штрафу в розмірі 14 087 500,00 грн. має бути скасоване. Щодо порушення норм процесуального права, вказував, що в матеріалах справи міститься заява про збільшення розміру позовних вимог, яка була подана до суду в січні 2022 р. Водночас, такої форми заяви, як заява про збільшення розміру позовних вимог, згідно вимог ЦПК України не існує, оскільки згідно вимог ст. 174 ЦПК України, є заяви по суті справи та згідно ст. 182 ЦПК України, це заяви з процесуальних питань, до яких відносяться заяви, клопотання і заперечення. У зв`язку з тим, що діючий ЦПК України, не передбачає такої форми як заява про збільшення розміру позовних вимог, суд першої інстанції мав відмовити в прийнятті даної заяви і не розглядати її по суті, що призвело до ухвалення неправомірного рішення суду.

Представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність її доводів. Вказував, що позивач жодного разу не заявляв ані в позові, ані в буд-яких інших документах (заяви, клопотання, пояснення тощо) про те, що передані грошові кошти є завдатком (з цього приводу також не заявлялися позовні вимоги). Не робив подібних висновків і суд першої інстанції, оскільки в резолютивній частині чітко зазначено про стягнення з відповідача саме авансу та штрафу, а не завдатку та додатково сплатити суму у розмірі завдатку, як це передбачено статтею 571 ЦК України. У мотивувальній частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції посилався на статтю 570 ЦК України виключно з метою встановлення природи здійсненого платежу, після чого чітко встановив та зробив висновок, що одержана сума є авансовим платежем. Щодо порушення норм процесуального права, вказував, що частиною 2 статті 49 ЦПК України передбачено право позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання. Відповідно до статті 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяву про уточнення позовних вимог, якою було збільшено позовні вимоги подано саме у формі заяви та викладено письмово. Заява про уточнення позовних вимог була подана до суду 11 червня 2021 року під час підготовчого провадження. Копія вказаної заяви була направлена відповідачу, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами. Заперечення проти заяви про уточнення позовних вимог не заявлялися стороною відповідача протягом усього часу розгляду справи судом першої інстанції.

Представник апелянта в судове засідання не з`явився, про час та дату судового розгляду повідомлений належним чином, клопотав про відкладення у зв`язку з введеним воєнним станом.

Оскільки у даній справі сторони обмінялись процесуальними документами, розгляд справи вже відкладався за аналогічним клопотанням, додаткових обставин справи, що підлягали б встановленню як і неможливості розгляду даної справи без представника, ним не повідомлено, клопотання задоволенню не підлягає, а тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за його відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представник позивача та третьої особи, які з`явились у судове засідання і заперечували проти доводів апеляційної скарги, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню в частині вимог, що оскаржуються, з відмовою у їх задоволенні, на підставі наступного.

Судом встановлено, що 5 жовтня 2017 року між позивачем та відповідачем укладено нотаріально посвідчений попередній договір про укладення в майбутньому договорів купівлі продажу (далі по тексту попередній договір), відповідно до пункту 1.1 якого відповідач та позивач зобов`язалися у майбутньому, в термін який зазначений нижче, укласти договори купівлі- продажу земельної ділянки та домоволодіння (об`єктів нерухомого майна: житлового будинку та інших господарських будівель та споруд), надалі іменуються - основні договори, у нотаріальній формі на умовах, визначених цим попереднім договором, за яким відповідач буде «продавцем», а позивач «покупцем» нерухомого майна.

Пунктом 1.2 попереднього договору визначено, що термін укладання основних договорів (остання дата укладення основних договорів) - 05 квітня 2018 року включно.

Оскільки земельна ділянка та домоволодіння нерозривно пов`язані, то основні договори будуть укладатись одночасно і сторони погоджуються, що моментом повного виконання зобов`язань за попереднім договором є укладення двох договорів одночасно.

Пунктом 1.3 попереднього договору встановлено, що предметом основних договорів є житловий будинок , що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 1101,5 кв.м,, житлова площа 128,5 кв.м., який належить на праві приватної власності відповідачу (підпункт 1.3.1 попереднього договору), а також земельна ділянка (надалі - земельна ділянка) загальною площею 1.283 га. що розташована в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області ( АДРЕСА_2 ), цільове призначення якої: під будівництво обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства; яка належить на праві приватної власності відповідачу (підпункт 1.3.2 попереднього договору).

Відповідно до пункту 1.4 попереднього договору відповідач зобов`язався підготувати за свій рахунок усі документи, необхідні для нотаріального посвідчення основних договорів, зокрема, але не обмежуючись: - витяг з державного реєстру речових прав, на нерухоме майно про реєстрацію права власності на домоволодіння; - витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на земельну ділянку; внести земельну ділянку до Державного земельного кадастру та одержати (надати) відповідний витяг з Державного земельного кадастру на земельну ділянку; - у разі виготовлення технічної документації з землеустрою на земельну ділянку, надати примірник такої документації; - одержати та надати експертну грошову оцінку земельної ділянки та домоволодіння тощо.

Відповідно до пункту 1.5 попереднього договору відповідач стверджує та гарантував, що на момент підписання цього договору, зокрема: - домоволодіння та земельна ділянка належать відповідачу на праві власності та були нею набуті у встановленому законодавством порядку; - домоволодіння та земельна ділянка нікому іншому не продана, не подарована, іншим способом не відчужена, не передана як внесок до статутного капіталу будь-якої юридичної особи або як внесок за договором про спільну діяльність, не передана в управління, в тому числі в довірче управління, щодо них не укладались попередні договори про їх відчуження та не видавалися довіреності на розпорядження майном або їх частиною тощо.

Відповідно до пункту 1.6 попереднього договору відповідач гарантував, що домоволодіння та земельна ділянка до підписання основних договорів не будуть перебувати в спорі та/або під забороною (арештом), та/або в заставі (в тому числі в податковій заставі), жодна третя особа не буде мати будь-яких прав (володіння, користування, розпорядження на нерухоме майно! та/або земельну ділянку: - до підписання основних договорів будуть відсутні будь-які договори оренди, суборенди, безоплатного користування та інші договори чи зобов`язання, які б надавали будь-якій третій особі право використовувати чи займати домоволодіння та земельну ділянку; - не існуватиме позову, скарги або судового провадження, що можуть перешкодити, затримати чи іншим чином завадити укладенню основних договорів, а в подальшому буде відсутня загроза порушення провадження та/або виникнення судового спору з приводу домоволодіння та земельної ділянки.

Відповідно до пункту 1.7 попереднього договору відповідач стверджує та гарантував, що на момент укладення основних договорів зазначені вище гарантії відповідача будуть чинними.

У пункті 4.4 попереднього договору відповідач заявила, що майно, вказане в договорі, є її особистою приватною власністю.

У відповідності до вимог пункту 3.2 попереднього договору позивач передала відповідачу, а остання одержала аванс у іноземній валюті в сумі 350 000. 00 доларів США, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою відповідача про одержання грошових коштів від 05.10.2017 р.

Також судом встановлено, що у обумовлені попереднім договором терміни, а саме до 05 квітня 2018 року включно, основні договори укладені не були.

Як вбачається з документів та інформації, одержаної з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Державного земельного кадастру, Єдиного державного реєстру судових рішень, офіційного сайту Судова влада України, як в момент укладення попереднього договору (05.10.2017 включно), так і до визначеної попереднім договором остаточної дати укладення основних договорів (05.04.2018 включно):

- відповідач не мала права власності на домоволодіння/житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 1101,5 кв.м., житлова площа 128,5 кв.м. (підтверджується фактами, встановленими судовими рішеннями по судових справах №№ 1018/2401/2012, 372/1216/14-ц, та інформаційними довідками від 17.07.2020 № 216691901, від 17.07.2020 №216690076 та від 07.07.2020 № 215265900, що додані до позовної заяви);

- вказаний житловий будинок весь час перебував у спорі, відносно визнання права власності на домоволодіння було подано позов та існували судові провадження (підтверджується судовими рішеннями по судових справах №№ 1018/2401/2012, 372/1216/14-ц, що додаються до позовної заяви);

- площа земельної ділянки під домоволодінням становить 1.2682 га замість обумовлених попереднім договором 1.283 га (підтверджується фактами, встановленими судовими рішеннями по судовій справі № 757/4435/19, та інформаційними довідками від 17.07.2020 № 216691901, від 07.07.2020 № 215265900 та від 23.07.2020, що додаються до позовної заяви);

- відповідач не мала права власності на вказану земельну ділянку, оскільки дата державної реєстрації права власності на земельну ділянку становить 19.12.2018 (підтверджується інформаційними довідками від 17.07.2020 № 216691901, від 07.07.2020 №215265900 та від 23.07.2020, що додаються до позовної заяви);

- земельна ділянка перебуває в оренді (користуванні) третьої особи до 19.01.2030 (підтверджується фактами, встановленими судовими рішеннями по судових справах №№ 1018/2401/2012, 372/1216/14-ц та 757/4435/19, що додаються до позовної заяви).

Згідно з пунктом 3.4 попереднього договору відповідач у випадку не виконання умов договору (відмови, ухилення від укладання основних договорів купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки або невиконання зобов`язань, визначених п. 1.4-1.8 цього договору), зобов`язаний повернути отриманий аванс протягом 7 (семи) робочих днів з останньої дати укладення основних договорів, який визначений сторонами у п. 1.2 попереднього договору та додатково сплатити на користь позивача штраф у розмірі, що становить еквівалент 350 000, 00 доларів США за комерційним курсом продажу, встановленим ПАТ «Банк «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ»,

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції переглядається в частині його оскарження.

Задовольняючи позовні вимоги, в частині стягнення штрафу, суд першої інстанції керувався ст. 570 ЦК України про те, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку не виконання зобов`язання.

Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише у разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновків про підставність позовних вимог в частині стягнення 350 000 доларів США як штрафу за порушення зобов`язань.

Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.

Так, суд першої інстанції не врахував, що згідно з положеннями статей 546, 548 ЦК завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов`язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами.

Відповідно до частини першої статті 635 ЦК попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, -у письмовій формі.

Згідно зі статтею 657 ЦК договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Оскільки договору купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачкою грошова сума є авансом, який підлягає поверненню, а не завдатком.

Аналогічне випливає зі змісту укладеного попереднього договору.

Водночас, зазначаючи про авансовий платіж, сторони погодили суму штрафу у розмірі такого авансового платежу - 350 000 доларів США, фактично тим самим підміняючи поняття авансу на завдаток, який, в разі порушення стороною зобов`язань, підлягає поверненню у подвійному розмірі.

Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, встановивши, що передані кошти є авансом, дійшов помилкових висновків про фактичне подвійне стягнення, на виконання не укладеного договору купівлі-продажу, враховуючи положення статті 570 ЦК України.

Аналогічних висновків дійшов 17 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в межах розгляду справи № 711/5065/15-ц, провадження № 61-18537св19, досліджуючи питання щодо різниці та правових наслідків між авансом та завдатком.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Правові наслідки порушення або припинення зобов`язання, забезпеченого завдатком передбачені вимогами статті 571 ЦК України, зокрема: якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора; якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості; сторона, винна у порушенні зобов`язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором; у разі припинення зобов`язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

За змістом наведених норм ЦК України завдаток є доказом існування зобов`язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно з положеннями статей 546, 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов`язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами.

Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

На відміну від завдатку, аванс це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання.

Законом не передбачено, що якщо аванс згідно з умовами попереднього договору був переданий, а зобов`язання не виконано, тобто основний договір у визначений попереднім договором строк не укладений, то аванс залишається у сторони, яка його отримала. Така умова попереднього договору суперечить вимогам чинного законодавства.

При цьому, у разі отримання авансу кредитор не може бути зобов`язаний до його повернення у подвійному розмірі.

У разі, коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися.

Зазначений правовий висновок також сформований Верховним Судом України в постанові від 13 лютого 2013 року у справі №6-176цс12, в постанові від 25 вересня 2013 року у справі № 6-82цс13 та в подальшому неодноразово підтримувався Верховним Судом в постановах від 28.08.2019 р. у справі № 128/1885/14-ц, та від 27.11.2019 р. у справі № 520/6286/16-ц.

Отже, зважаючи на те, що сторонами укладено лише попередній договір купівлі-продажу, наслідки у вигляді стягнення подвійної суми сплаченого в даному випадку авансу, застосуванню не підлягають, а тому рішення суду в частині стягнення суми штрафу підлягає скасуванню, вказана вимога задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Судовий збір за розгляд справи за всі вимоги судом першої інстанції стягнуто 11 350 грн, оскаржена фактично з них половина 5 675 грн, яка судом апеляційної інстанції скасована, отже, стягненню за розгляд апеляційної скарги з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 підлягає 8 512, 50 грн - 150 % ставки, інша частина від сплачених 17025 грн є переплатою апелянта і становить 8 512, 50 грн, що підлягає поверненню як надмірно сплачене.

Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва 20 грудня 2022 року - задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва 20 грудня 2022 року в частині стягнення штрафу у розмірі: 350 000,00$ X 40,25 грн. = 14 087 500, 00 (чотирнадцять мільйонів вісімдесят сім тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок - скасувати, відмовивши у задоволенні вказаної вимоги.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 8 512, 50 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Повернути ОСОБА_2 8 512, 50 грн надмірно сплаченого в суді апеляційної інстанції судового збору.

Дані сторін:

позивач: ОСОБА_4 :

АДРЕСА_3 ;

відповідач: ОСОБА_2 : АДРЕСА_4 .

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий: Судді: