Постанова

від 27.11.2024 по справі 757/16977/21-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 757/16977/21-ц

провадження № 61-16960св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на рішення Печерського районного суду м. Києва 20 грудня 2022 року у складі судді Остапчук Т.В. та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І., Суржик Тетяни Федорівни, яка підписана представником ОСОБА_5 , на постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

Позов мотивований тим, що 05 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений попередній договір про укладення в майбутньому договорів купівлі-продажу, відповідно до пункту 1.1 якого сторони зобов`язалися у майбутньому укласти договори купівлі-продажу земельної ділянки та домоволодіння (об`єктів нерухомого майна: житлового будинку та інших господарських будівель та споруд), надалі іменуються - основні договори, у нотаріальній формі на умовах, визначених цим попереднім договором, за яким відповідач буде «продавцем», а позивач «покупцем» нерухомого майна.

Пунктом 1.2 попереднього договору визначено, що термін укладання основних договорів (остання дата укладення основних договорів) - 05 квітня 2018 року включно. У відповідності до вимог пункту 3.2 попереднього договору позивач передала відповідачу, а остання одержала аванс у іноземній валюті в сумі 350 000,00 дол. США, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою відповідача про одержання грошових коштів від 05 жовтня 2017 року. Натомість, в обумовлені попереднім договором терміни - до 05 квітня 2018 року включно, основні договори укладені не були. Під час зустрічей, усних та телефонних перемовин відповідач посилалася на існування певних обставин, які тимчасово перешкоджають укладенню основних договорів.

Позивач просила:

стягнути з ОСОБА_2 суму неповерненого авансу у розмірі: 350 000,00 дол. США х 40,25 грн = 14 087 500,00 грн; 3% річних у розмірі: 31 010,95 дол. США х 40,25 грн = 1 248 190,74 грн; штраф у розмірі: 350 000,00 дол. США х 40,25 грн = 14 087 500,00 грн; судовий збір у сумі 11 350, 00 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва 07 лютого 2022 року залучено як третю особу ОСОБА_3 .

Рішенням Печерського районного суду м. Києва 20 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів задоволено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму неповерненого авансу у розмірі: 350 000,00 дол. США х 40,25 грн = 14 087 500, 00 грн; 3 % річних у розмірі: 31 010,95 дол. США х 40,25 грн = 1 248 190, 74 грн; штраф у розмірі: 350 000,00 дол США х 40,25 грн = 14 087 500, 00 грн; судовий збір у сумі 11 350, 00 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що між сторонами була досягнута домовленість щодо купівлі-продажу земельної ділянки, позивач у рахунок попередньої оплати вартості зазначеного нерухомого майна передала відповідачу кошти у розмірі 350 000 дол. США , як авансовий платіж в рахунок сплати вартості об`єкта нерухомого майна, однак договір купівлі-продажу не був укладений, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача внесеного позивачем авансу, штрафу відповідно до пункту 3.4 договору, та відповідно до положень частини другої статі 625 ЦК України 3 % річних.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 на рішення Печерського районного суду м. Києва 20 грудня 2022 року задоволено. Рішення Печерського районного суду м. Києва 20 грудня 2022 року в частині стягнення штрафу у розмірі: 350 000,00 дол. США х 40,25 грн = 14 087 500, 00 грн скасовано, відмовлено у задоволенні вказаної вимоги.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 8 512, 50 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Повернуто ОСОБА_2 8 512, 50 грн надмірно сплаченого в суді апеляційної інстанції судового збору.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення штрафу вказав, що згідно з положеннями статей 546, 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов`язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами. Зазначаючи про авансовий платіж, сторони погодили суму штрафу у розмірі такого авансового платежу - 350 000 дол. США, фактично тим самим підміняючи поняття авансу на завдаток, який, в разі порушення стороною зобов`язань, підлягає поверненню у подвійному розмірі. Суд першої інстанції встановивши, що передані кошти є авансом, дійшов помилкових висновків про фактичне подвійне стягнення, на виконання не укладеного договору купівлі-продажу, враховуючи положення статті 570 ЦК України. У разі отримання авансу кредитор не може бути зобов`язаний до його повернення у подвійному розмірі. У разі, коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися. Зважаючи на те, що сторонами укладено лише попередній договір купівлі-продажу, наслідки у вигляді стягнення подвійної суми сплаченого в цьому випадку авансу, застосуванню не підлягають, а тому вказана вимога задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

У листопаді 2023 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_4 , в якій, з урахування уточнень касаційної скарги, просить рішення Печерського районного суду м. Києва 20 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, стягнути з позивача судові витрати.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

після ознайомлення адвоката відповідача з матеріалами справи (28 серпня 2023 року) було подано доповнення до апеляційної скарги від 31 серпня 2023 року з обгрунтуванням підстав для поновлення строку на подання доповнень до апеляційної скарги, копії якого були направлені всім учасникам справи та надані відповідні докази. Проте, апеляційний суд розглянув справу лише з урахуванням вимог апеляційної скарги, яка була подана без ознайомлення сторони відповідача з повним текстом судового рішення;

в порушення пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України суди не дослідили пункт 3.4 попереднього договору відповідно до якого аванс та штраф сплачуються відповідачем лише в разі відмови, ухилення від укладення основних договорів або невиконання зобов`язань, визначених пунктами 1.4-1.8 попереднього договору, а також яким визначено, що у випадку невиконання ОСОБА_1 договору (відмови, ухилення від укладення основних договорів) аванс поверненню не підлягає, пункт 4.1 відповідно до якого сторони дійшли згоди, що місце нотаріального посвідчення основних договорів, час та дату сторони повинні погодити одна з одною не менше ніж за 30 календарних днів до останньої дати укладення основних договорів;

суди не врахували, що позивач постійно відкладала момент укладення основних договорів через відсутність коштів, не надала жодних доказів звернення до відповідача з метою узгодження місця, часу та дати нотаріального посвідчення основних договорів, а також доказів, що відповідач ухилялась від укладення основних договорів або умисно не виконала умов попереднього договору. Зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести факт ухилення відповідача від укладення основного договору та відсутність факту невиконання ОСОБА_1 договору (відмови, ухилення від укладення основних договорів). Позивач із вимогою про розірвання договору до відповідача не зверталась, позовні вимоги також не містять вимоги про розірвання попереднього договору, тому, пославшись на науково-практичний коментар до ЦК України, вказала, що аванс має бути повернутий покупцю у повному розмірі у разі розірвання договору з будь-яких причин. Не укладення основних договорів у передбачений сторонами строк не є підставою для стягнення з відповідача ані авансу, ані штрафу;

крім того, суди залишили поза увагою, що у відповідності до пункту 3.2 попереднього договору аванс передавався саме з метою забезпечення виконання своїх зобов`язань, а не був попередньою оплатою. ОСОБА_1 своїх зобов`язань за попереднім договором не виконала, а тому відсутні підстави для повернення коштів, які були надані з метою забезпечення виконання зобов`язань;

також відповідач звертає увагу на те, що позивач при зверненні до суду маніпулювала автоматизованим розподілом справ між суддями. Так, 03 листопада 2020 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та 3% річних, яка була відкликана позивачем. 31 березня 2021 року вона подала аналогічний позов, а 01 квітня 2021 року ще один аналогічний позов. В кожній з цих заяв позивачем було зазначено, що нею не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Також відповідач зазначила, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм права, викладених у статтях 546,548, 570 ЦК України).

У грудні 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_5 , в якій просить постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року скасувати, рішення Печерського районного суду м. Києва 20 грудня 2022 року в частині стягнення штрафу залишити в силі, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

апеляційний суд помилково вказав, судом першої інстанції невірно здійснено висновок щодо природи грошей, переданих позивачем відповідачу, а саме, що суд нібито дійшов помилкового висновку, що ці гроші є завдатком, а не авансом, як про це зазначено у попередньому договорі. Вказує, що суд першої інстанції таких висновків не робив, суд першої інстанції посилався на статтю 570 ЦК України виключно з метою встановлення природи здійсненого платежу. Таким чином, твердження з приводу того, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права шляхом неправильного застосування статті 570 ЦК України, на думку позивача, не відповідають дійсності;

щодо тверджень відповідача в апеляційній скарзі про те, що заява представника позивача про уточнення позовних вимог, яка по своїй суті є заявою про збільшення позовних вимог, не передбачена нормамаи ЦПК України, позивач вказує, що статтею 183 ЦПК України не передбачено такої підстави для повернення документу, як зазначення назви заяви «заява про уточнення позовних вимог» замість назви «заява». Заперечень від сторони відповідача щодо поданої стороною позивача заяви про уточнення позовних вимог під час підготовчого провадження не надходило. Відзив відповідача на позовну заяву не містив жодних заперечень щодо поданої стороною позивача заяви про уточнення позовних вимог;

апеляційний суд в оскарженій постанові безпідставно послався на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 757/16977/21-ц, Верховного Суду України у постанові від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12, у постанові від 25 вересня 2013 року у справі № 6-82цс13, нібито в подальшому неодноразово підтриманих Верховним Судом у постановах від 28 серпня 2019 року у справі № 128/1885/14-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 520/6286/16-ц, оскільки правовідносини цих справ є неподібними до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем у цій справі;

суд апеляційної інстанції не врахував висновки про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року у справі №607/15301/18 (провадження № 61-17248св19), відповідно до якого у попередньому договорі, крім основного зобов`язання, може бути передбачена відповідальність сторін з того чи іншого питання, зокрема, за неналежне виконання зобов 'язання у виді штрафних санкцій.

Позиція інших учасників справи

У січні 2024 року ОСОБА_1 подала заяви з процесуальних питань за підписом представника ОСОБА_5 , в яких просила залишити без розгляду касаційну скаргу відповідача в силу приписів 44, 393 та 394 ЦПК України, оскільки рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо повернення авансу та стягнення 3 % річних не переглядалось апеляційним судом, тому відсутні підстави для касаційного перегляду в цій частині.

У березні 2024 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 за підписом представника ОСОБА_5 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року скасувати, рішення Печерського районного суду м. Києва 20 грудня 2022 року в частині стягнення штрафу залишити в силі, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не містила незгоди, доводів та/або вимог щодо скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про повернення авансу та стягнення 3% річних, тому відповідач не має права касаційного оскарження рішення суду першої інстанції в зазначеній частині. Звертаємо увагу суду, що позивачу не було відомо про існування вказаного доповнення до апеляційної скарги до прийняття апеляційним судом постанови і стало відомо про неї після ознайомлення з матеріалами справи у суді касаційної інстанції. Позивач не одержував від відповідача вказані доповнення апеляційної скарги. Відповідач не надавав та не направляв доповнення апеляційної скарги позивачу. Таким чином, в силу прямих приписів процесуального законодавства, подані стороною відповідача доповнення до апеляційної скарги правомірно та цілком обґрунтовано не враховано судом апеляційної інстанції, оскільки вони були подані поза строками апеляційного оскарження, без повідомлення інших учасників справи та без надіслання їх копій іншим учасникам справи. Твердження сторони відповідача про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, є такими, що не відповідають дійсності, оскільки Верховним Судом висловлено достатню кількість висновків у подібних справах. В судах першої та апеляційної інстанціях відповідач не заявляла про те, що саме позивач відкладала момент укладення основних договорів нібито через відсутність коштів та позивачем не надано жодних доказів звернення у відповідності до вимог пункту 4.1 попереднього договору щодо звернення до відповідача з метою узгодження місця, часу та дати нотаріального оформлення основних договорів. Звертає увагу, що стороною відповідача також не надано доказів звернення до позивача у відповідності до вимог пункту 4.1 попереднього договору з метою узгодження місця, часу та дати нотаріального оформлення основних договорів, адже таке звернення не є одностороннім обов`язком позивача, як це позиціонує у касаційній скарзі сторона відповідача. Вказує, що відповідач під час укладання попереднього договору знала про існування обставин, які унеможливлювали укладання основних договорів, розуміла їх наслідки та не повідомила про них позивача, ввівши в оману позивача, гарантувавши можливість укладення у майбутньому основних договорів. Також зазначає, що штраф стягується з відповідача не за те, що не були укладені основні договори, а саме за невиконання умов попереднього договору, що стало наслідком неукладення основних договорів.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 02 січня 2024 року продовжено ОСОБА_2 строк на усунення недоліків касаційної скарги до 02 лютого 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано справу з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Печерського районного суду м. Києва 20 грудня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року відмовлено.

У лютому 2024 року матеріали цивільної справи № 757/16977/21-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 09 січня 2024 року зазначено, що касаційна скарга ОСОБА_1 містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц, від 15 серпня 2022 року у справі № 464/4150/18, від 21 червня 2022 року у справі № 766/12555/16, від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 24 квітня 2023 року у справі № 260/5932/21, від 27 червня 2022 року у справі № 916/697/21, від 03 серпня 2020 року у справі № 911/2139/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 607/15301/18 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 19 лютого 2024 рокузазначено, що касаційна скарга ОСОБА_2 містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України)..

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 05 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений нотаріально посвідчений попередній договір про укладення в майбутньому договорів купівлі-продажу відповідно до пункту 1.1 якого відповідач та позивач зобов`язалися у майбутньому, в термін який зазначений нижче, укласти договори купівлі-продажу земельної ділянки та домоволодіння (об`єктів нерухомого майна: житлового будинку та інших господарських будівель та споруд), надалі іменуються - основні договори, у нотаріальній формі на умовах, визначених цим попереднім договором, за яким відповідач буде «продавцем», а позивач «покупцем» нерухомого майна.

Пунктом 1.2 попереднього договору визначено, що термін укладання основних договорів (остання дата укладення основних договорів) - 05 квітня 2018 року включно.

Оскільки земельна ділянка та домоволодіння нерозривно пов`язані, то основні договори будуть укладатись одночасно і сторони погоджуються, що моментом повного виконання зобов`язань за попереднім договором є укладення двох договорів одночасно.

Пунктом 1.3 попереднього договору встановлено, що предметом основних договорів є житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1101,5 кв. м, житлова площа 128,5 кв. м, який належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (підпункт 1.3.1 попереднього договору), а також земельна ділянка загальною площею 1,283 га, яка розташована в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області ( АДРЕСА_2 , цільове призначення якої: під будівництво обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, яка належить на праві приватної власності відповідачу (підпункт 1.3.2 попереднього договору).

Відповідно до пункту 1.4 попереднього договору ОСОБА_2 зобов`язалась підготувати за свій рахунок усі документи, необхідні для нотаріального посвідчення основних договорів, зокрема, але не обмежуючись: витяг з державного реєстру речових прав, на нерухоме майно про реєстрацію права власності на домоволодіння; витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на земельну ділянку; внести земельну ділянку до Державного земельного кадастру та одержати (надати) відповідний витяг з Державного земельного кадастру на земельну ділянку; у разі виготовлення технічної документації з землеустрою на земельну ділянку, надати примірник такої документації; одержати та надати експертну грошову оцінку земельної ділянки та домоволодіння тощо.

Відповідно до пункту 1.5 попереднього договору ОСОБА_2 стверджувала та гарантувала, що на момент підписання цього договору, зокрема, домоволодіння та земельна ділянка, належать відповідачу на праві власності та були нею набуті у встановленому законодавством порядку; домоволодіння та земельна ділянка нікому іншому не продана, не подарована, іншим способом не відчужена, не передана як внесок до статутного капіталу будь-якої юридичної особи або як внесок за договором про спільну діяльність, не передана в управління, в тому числі в довірче управління, щодо них не укладались попередні договори про їх відчуження та не видавалися довіреності на розпорядження майном або їх частиною тощо.

Відповідно до пункту 1.6 попереднього договору ОСОБА_2 гарантувала, що: домоволодіння та земельна ділянка до підписання основних договорів не будуть перебувати в спорі та/або під забороною (арештом), та/або в заставі (в тому числі в податковій заставі), жодна третя особа не буде мати будь-яких прав (володіння, користування, розпорядження на нерухоме майно та/або земельну ділянку: до підписання основних договорів будуть відсутні будь-які договори оренди, суборенди, безоплатного користування та інші договори чи зобов`язання, які б надавали будь-якій третій особі право використовувати чи займати домоволодіння та земельну ділянку; не існуватиме позову, скарги або судового провадження, що можуть перешкодити, затримати чи іншим чином завадити укладенню основних договорів, а в подальшому буде відсутня загроза порушення провадження та/або виникнення судового спору з приводу домоволодіння та земельної ділянки.

Відповідно до пункту 1.7 попереднього договору ОСОБА_2 стверджувала та гарантувала, що на момент укладення основних договорів зазначені вище гарантії відповідача будуть чинними.

У пункті 4.4 попереднього договору ОСОБА_2 заявила, що майно, вказане в договорі, є її особистою приватною власністю.

У відповідності до вимог пункту 3.2 попереднього договору позивач передала відповідачу, а остання одержала аванс у іноземній валюті в сумі 350 000,00 дол. США, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою відповідача про одержання грошових коштів від 05 жовтня 2017 року.

Також судом встановлено, що у обумовлені попереднім договором терміни, а саме до 05 квітня 2018 року включно, основні договори укладені не були.

Відповідно до документів та інформації, одержаної з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Державного земельного кадастру, Єдиного державного реєстру судових рішень, офіційного сайту Судова влада України, як в момент укладення попереднього договору (05 жовтня 2017 року включно), так і до визначеної попереднім договором остаточної дати укладення основних договорів (05 квітня 2018 року включно):

відповідач не мала права власності на домоволодіння/житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 1101,5 кв. м, житлова площа 128,5 кв. м (підтверджується фактами, встановленими судовими рішеннями по судових справах № 1018/2401/2012 та № 372/1216/14-ц, та інформаційними довідками від 17 липня 2020 року № 216691901, від 17 липня 2020 року № 216690076 та від 07 липня 2020 року № 215265900);

вказаний житловий будинок весь час перебував у спорі, відносно визнання права власності на домоволодіння було подано позов та існували судові провадження (підтверджується судовими рішеннями по судових справах № 1018/2401/2012 та 372/1216/14-ц);

площа земельної ділянки під домоволодінням становить 1,2682 га замість обумовлених попереднім договором 1,283 га (підтверджується фактами, встановленими судовими рішеннями по судовій справі № 757/4435/19 та інформаційними довідками від 17 липня 2020 року № 216691901, від 07 липня 2020 року № 215265900 та від 23 липня 2020 року);

відповідач не мала права власності на вказану земельну ділянку, оскільки дата державної реєстрації права власності на земельну ділянку становить 19 грудня 2018 року (підтверджується інформаційними довідками від 17 липня 2020 року № 216691901, від 07 липня 2020 року № 215265900 та від 23 липня 2020 року);

земельна ділянка перебуває в оренді (користуванні) третьої особи до 19 січня 2030 року (підтверджується фактами, встановленими судовими рішеннями по судових справах № 1018/2401/2012, № 372/1216/14-ц та № 757/4435/19).

Згідно з пунктом 3.4 попереднього договору ОСОБА_2 у випадку не виконання умов договору (відмови, ухилення від укладання основних договорів купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки або невиконання зобов`язань, визначених пунктами 1.4-1.8 цього договору), зобов`язана повернути отриманий аванс протягом 7 (семи) робочих днів з останньої дати укладення основних договорів, який визначений сторонами у пункті 1.2 попереднього договору та додатково сплатити на користь позивача штраф у розмірі, що становить еквівалент 350 000, 00 дол. США за комерційним курсом продажу, встановленим ПАТ «Банк «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ».

Позиція Верховного Суд

Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша-друга статті 2 ЦПК України).

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи, в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни (частини перша та друга статті 364 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Аналіз змісту частини першої статті 364 ЦПК України, частини першої статті 367 ЦПК України, свідчить, що у разі подання доповнень чи змін до апеляційної скарги, які прийняті судом, межі апеляційного перегляду визначаються доповненою або зміненою апеляційною скаргою.

Судовими рішеннями є ухвали (пункт 1 частини першої статті 258 ЦПК України).

Ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати (частина четверта статті 259 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

У справі, що переглядається:

у лютому 2023 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва 20 грудня 2022 року, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення штрафу (т. 2, а. с. 2-4);

у вересні 2023 року ОСОБА_2 подала до апеляційного суду доповнення до апеляційної скарги на рішення Печерського районного суду м. Києва 20 грудня 2022 року, в якому просила скасувати рішення суду, ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. До доповнень ОСОБА_2 надала докази надсилання їх копії іншим учасникам справи (т. 2, а. с. 37-41, 43, 44);

колегія суддів зауважує, що судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд;

аналіз змісту постанови Київського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року свідчить, що апеляційний суд переглянув рішення Печерського районного суду м. Києва 20 грудня 2022 року за апеляційної скаргою, поданою у лютому 2023 року в межах позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача штрафу;

апеляційний суд залишив поза увагою, що у вересні 2023 року ОСОБА_2 подала до апеляційного суду доповнення до апеляційної скарги на рішення Печерського районного суду м. Києва 20 грудня 2022 року, в якому просила скасувати рішення суду, ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, не вирішив питання про їх прийняття чи повернення ухвалою суду та передчасно переглянув справу в межах, визначених відповідачем у апеляційній скарзі.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 .

Попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором (абзац 1 частини першої статті 635 ЦК України).

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства (частина четверта статті 635 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).

Тлумачення положень частини першої статті 549 ЦК України дозволяє стверджувати, що за допомогою неустойки (штрафу, пені) допускається забезпечуватися виконання значної кількості зобов`язань. Зокрема, неустойка може забезпечувати виконання: договірних зобов`язань, що традиційно для цивільного обороту, оскільки в більшості випадків саме в договорі його сторони встановлюють неустойку (штраф або пеню). Причому це може відбуватися як під час укладення договору для забезпечення виконання зобов`язання, так і після, але до виконання тих зобов`язань, які виникли на його підставі. Не виключається забезпечення зобов`язань, які виникли на підставі організаційного договору (зокрема, попереднього); недоговірних зобов`язань, що не характерно, проте положеннями статті 549 ЦК не виключається; позитивних та негативних зобов`язань. Як правило, неустойка встановлюється для забезпечення позитивних зобов`язань, які передбачають вчинення певних дій (передача речі, сплата грошовитих коштів та ін.). Сутність негативних зобов`язань полягає в тому, що предметом виконання є утримання від дій, і зобов`язання виконується протягом усього часу його існування. Негативні зобов`язання можуть бути забезпечені тільки за допомогою штрафу, адже після порушення такого зобов`язання необхідність стимулювати його виконання шляхом нарахування пені, як це може мати місце при позитивних зобов`язаннях, не призведе до очікуваного результату, тобто його виконання (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 172/1159/20 (провадження № 61-14612св21)).

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (абзац перший частини другої статті 551 ЦК України).

У справі, що переглядається:

при відмові у стягненні з відповідача штрафу суд апеляційної інстанції вказав, що сторони, зазначаючи в попередньому договорі про авансовий платіж, погодили суму штрафу у розмірі такого авансового платежу - 350 000 дол. США. Проте, у разі отримання авансу кредитор не може бути зобов`язаний до його повернення у подвійному розмірі. У разі, коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися;

колегія суддів зауважує, що за допомогою неустойки (штрафу, пені) допускається забезпечення виконання зобов`язань, які виникли на підставі організаційного договору (зокрема, попереднього);

суд апеляційної інстанції не врахував, що:

згідно з пунктом 3.4 попереднього договору ОСОБА_2 у випадку не виконання умов договору (відмови, ухилення від укладання основних договорів купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки або невиконання зобов`язань, визначених пунктами 1.4-1.8 цього договору), зобов`язана повернути отриманий аванс протягом 7 (семи) робочих днів з останньої дати укладення основних договорів, який визначений сторонами у пункті 1.2 попереднього договору та додатково сплатити на користь позивача штраф у розмірі, що становить еквівалент 350 000, 00 дол. США за комерційним курсом продажу, встановленим ПАТ «Банк «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ»;

штраф забезпечував виконання зобов`язання, яке виникло на підставі організаційного договору (попереднього договору купівлі-продажу).

З огляду на викладене, апеляційний суд зробив помилковий висновок про відмову у стягненні з відповідача на користь позивача штрафу за невиконання попереднього договору. Тому, постанову апеляційного суду слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З огляду на результати касаційного перегляду у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , яке підписане представником ОСОБА_5 , про залишення касаційної скарги ОСОБА_2 без розгляду слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПКУкраїни, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , яке підписане представником ОСОБА_5 , про залишення без розгляду касаційної скарги ОСОБА_2 відмовити.

Касаційні скарги ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_5 , задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко