Рішення

від 22.11.2023 по справі 344/1194/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/1194/22

Провадження № 2/344/456/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого-судді Антоняка Т.М.,

секретаря Мрічко Н.І.,

за участю сторін:

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Івано-Франківськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ТОВ «Автофортуна», Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Івано-Франківській області (Філія ГЦС МВС) про визнання недійсним договору комісії, визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, застосування наслідків недійсності договорів, скасування державної реєстрації права власності на автомобіль, визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, поділ спільного майна подружжя (автомобіля) з виділенням часток, витребування транспортного засобу та передачу його позивачу, зобов`язання зареєструвати автомобіль за позивачем та видати свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ТОВ «Автофортуна», Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Івано-Франківській області (Філія ГЦС МВС), вимогами якого просив: визнати недійсним договір комісії № 7298 від 24.01.2019, виданий ТОВ «АВТОФОРТУНА» укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «АВТОФОРТУНА»; визнати недійсним договір укладений у СГ № 7298 від 24.01.2019, виданого ТОВ «Автофортуна» (договір купівлі-продажу транспортного засобу РЕОGЕОТ 206 СС, 2003 року випуску, об`єм двигуна 1587 куб. см., номер кузова № НОМЕР_1 ); застосувати наслідки визнання договорів недійсними; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на автомобіль РЕОGЕОТ 206 СС, 2003 року випуску, об`єм двигуна 1587 куб. см., номер кузова № НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 ; визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , 2003 року випуску, об`єм двигуна 1587 куб. см., номер кузова № НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , видане ТСЦ МВС № 2461 на ім`я ОСОБА_5 ; визнати власниками транспортного засобу РЕОGЕОТ 206 СС, 2003 року випуску, об`єм двигуна 1587 куб. см., номер кузова № НОМЕР_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , виділивши їм частки: ОСОБА_1 3/4 та ОСОБА_4 1/4 частки; витребувати у ОСОБА_5 транспортний засіб легковий автомобіль РЕОGЕОТ 206 СС, 2003 року випуску, об`єм двигуна 1587 куб. см., номер кузова № НОМЕР_4 та передати його ОСОБА_1 ; зобов`язати Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Івано-Франківській області зареєструвати через структурний підрозділ ТСЦ № 2641 автомобіль РЕОGЕОТ 206 СС, 2003 року випуску, об`єм двигуна 1587 куб. см., номер кузова № НОМЕР_1 за ОСОБА_1 та видати ОСОБА_1 свідоцтво про реєстрацію даного транспортного засобу, у графі "Особливі відмітки" свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу щодо іншого співвласника зробити запис: ОСОБА_4 є співвласником.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що 09 грудня 2011 року між позивачем та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб. 21 червня 2013 року на ОСОБА_4 був зареєстрований автомобіль PEUGEOT 206 СС, 2003 року випуску, об`єм двигуна 1587 куб. см., номер кузова № НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 . Автомобіль був придбаний позивачем в Німеччині, Берліні та ним привезений з-за кордону в Україну, про що свідчать додані копії митних декларацій про ввезення автомобіля, а також штамп в його закордонному паспорті. Митні та акцизні збору сплачував він, хоч в деклараціях вказана ОСОБА_4 , оскільки він планував зареєструвати даний автомобіль за ОСОБА_4 . Автомобіль був придбаний повністю за його власні кошти. Оскільки на той час на нього вже був зареєстрований автомобіль, вони з ОСОБА_4 вирішили зареєструвати його на неї. Таким чином даний автомобіль був спільною сумісною власністю подружжя. Йому належала та належить частка даного автомобіля. Він був співвласником даного автомобіля. 24 січня 2019 року ОСОБА_4 , в той час перебуваючи з ним у шлюбі, без його згоди, не порадивпшсь з ним і навіть не повідомивши його про свої наміри, продала автомобіль, відповідно він був перереєстрований на ОСОБА_5 на підставі договору, укладеному у СГ №7298 від 24.01.2019 виданого ТОВ Автофортуна звіт купівлі продажу), договору комісії № 7298 від 24.01.2019 року, виданого ТОВ «АВТОФОРТУНА, акту огляду № 7150/19/008164, виданого ТОВ АВТОФОРТУНА. У даний момент за даним автомобілем закріплений номерний знак НОМЕР_2 . І тільки після того як ОСОБА_4 продала автомобіль, вона його про це повідомила, поставивши перед фактом. Жодних коштів, які ОСОБА_4 одержала від продажу автомобіля вона йому не надавала і не пропонувала надати. На його обурення що так

Позивач покликається на те, що автомобіль був придбаний повністю за зароблені ним кошти до одруження. На момент одруження та після одруження він був приватним підприємцем з доходом значно вище середнього. З поданих ним документів видно, що його дохід складав більш ніж 10000 грн. на місяць, у той же час доходи відповідачки не дозволяли їй придбати спірний автомобіль.

Представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Созоник Т.Б. подала відзив на позовну заяву, у якому заперечує позов, вважає його таким, що не підлягає до задоволення з огляду на те, що виходячи з доводів, зазначених позивачем у позовній заяві, враховуючи наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі та ненадання позивачем належних та допустимих доказів, які б підтверджували недобросовісність дій відповідачів (контрагентів при укладенні договору купівлі-продажу автомобіля) у ОСОБА_1 відсутні підстави визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним, що, в свою чергу, унеможливлює витребування спірного автомобіля від добросовісного набувача. За відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Варто звернути увагу також на те, що до травня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, а тому твердження ОСОБА_1 про те, що йому не було відомо про намір ОСОБА_4 відчужити спірне авто не відповідає дійсності, адже позивачу було достеменно відомо про намір відчужити автомобіль, а кошти були витрачені Відповідачкою на поточні потреби сім`ї.

Представник Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Івано-Франківській області (Філія ГЦС МВС) подав пояснення щодо позовних вимог, у яких заперечує позовні вимоги, що заявлені до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Івано-Франківській області (Філія ГЦС МВС), покликаючись на те, що згідно результатів аналітичного пошуку ТЗ по «НАІС ДДАІ» МВС України 21 січня 2020 року, автомобіль перереєстровано з ОСОБА_4 на ОСОБА_5 за технологічною операцією «308 - перереєстрація на нового власника за дог. купівлі-продажу (СГ) (ТСЦ 2641)» на підставі договору, укладеному у суб`єкта господарювання ТОВ «Автофортуна» з видачею свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_5 та державного номерного знаку НОМЕР_2 . Згідно Єдиного державного реєстр МВС відомостей про спільне володіння автомобілем ОСОБА_4 та ОСОБА_1 під час його перереєстрації на ОСОБА_5 не було. Під час перевірки за Єдиним державним реєстром МВС будь-яких обмежень чи арештів не було, відтак працівниками ТСЦ № 2641 було в повній мірі виконано приписи Порядку 1388 та Закону 3353 щодо перереєстрації автомобіля. Реалізація автомобіля здійснювалась з урахуванням Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200. Спір про право між ОСОБА_1 та РСЦ ГСЦ МВС в Івано-Франківській області відсутній, оскільки останній є реєстраційним органом та, в силу повноважень, не може оспорювати, визнавати чи не визнавати право власності позивача, а отже, РСЦ ГСЦ МВС в Івано-Франківській області можна вважати неналежним відповідачем. Також, варто зазначити, що РСЦ ГСЦ МВС в Івано-Франківській області не був у зобов`язальних (договірних) відносинах зі сторонами по справі. Відповідно, якщо судом буде знайдено підстави для визнання недійсним правочину, на підставі якого проводилася перереєстрація автомобіля на ОСОБА_5 , то така операція скасується автоматично за пунктом 40 Порядку 1388. Отже, вимога позивача відносно скасування державної реєстрації автомобіля на ОСОБА_5 та визнання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на його ім`я є передчасно заявленою, а відповідно такою, що не може бути задоволеною судом.

Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Созоник Т.Б. в судовому засіданні заперечувала позовні вимоги у повному обсязі. В подальшому подала заяву про розгляд справи без участі сторони відповідача.

Відповідач ОСОБА_5 не прибула у судове засідання, подала клопотання про розгляд справи без її участі. Позовні вимоги не визнає. Договір купівлі-продажу транспортного засобу вважає повністю законним та правомірним, що був укладений з дотриманням усіх норм чинного законодавства.

В судовому засіданні допитано як свідка ОСОБА_1 , який повідомив суду, що спірний автомобіль був придбаний після одруження з ОСОБА_4 . Автомобіль був придбаний в Німеччині та привезений з-за кордону в Україну. За автомобілем він їздив разом з ОСОБА_4 та особисто він сплачував митний збір за нього. Транспортний засіб був придбаний повністю за його власні кошти, які отримані ним від підприємницької діяльності. Технічне обслуговування автомобіля здійснювалось також ним. ОСОБА_4 незадовго до продажу сказала, що є людина, яка хоче поговорити щодо купівлі транспортного засобу. Після цього питання продажу між ними не обговорювалося. Про відчуження автомобіля дізнався по факту його продажу.

Суд, за слухавки пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, приходить до наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею ч. 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. ст. 12, 81, 82 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнанні сторонами, не підлягають доказуванню.

Частиною першою ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України, ч.1 ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що 09.12.2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, який розірваний рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23.06.2021 року.

21 червня 2013 року на ім`я ОСОБА_4 зареєстровано автомобіль PEUGEOT 206 СС, 2003 року випуску, об`єм двигуна 1587 куб. см., номер кузова № НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .

24 січня 2019 року ТСЦ № 2641 РСЦ МВС в Івано-Франківській області вказаний транспортний засіб перереєстровано на ім`я ОСОБА_5 на підставі договору, укладеному у СГ № 7298 від 24.01.2019, виданого ТОВ «АВТОФОРТУНА», договору комісії № 7298 від 24.01.2019, виданого ТОВ «АВТОФОРТУНА» акту огляду № 7150/19/008164, виданого ТОВ «АВТОФОРТУНА».

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку(доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Позивач ОСОБА_1 посилається на те, що транспортний засіб РЕОGЕОТ 206 СС, 2003 року випуску, об`єм двигуна 1587 куб. см., номер кузова № НОМЕР_1 , є спільним сумісним майном подружжя, оскільки був придбаний у період зареєстрованого шлюбу. Зазначені обставини стороною відповідачів не оспорюються.

Згідно положень ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або)державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За змістом статті 31 ЦК України правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.

Враховуючи об`єкт договору купівлі-продажу, яким є транспортний засіб, суд приходить до переконання, що договір виходить за межі дрібного побутового.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Вказана правова норма кореспондується з положеннями частини першої статті 626 ЦК України.

Правочином є найбільш розповсюджений юридичний факт, за допомогою якого набуваються, змінюються або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин.

Зміст договору як угоди домовленості (правочину) двох або більше сторін складає сукупність визначених на їхній розсуд сторін та погоджених ними умов, у яких закріплюються їхні права і обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання (частина перша статті 626, частина перша статті 628 ЦК України).

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя статті 509 ЦК України, пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтями 203, 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом і повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено, зокрема, право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.

Статтею 216 ЦК України передбачено правові наслідки недійсності правочинів, а саме за недійсним правочином кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання такого правочину.

Загальним майновим наслідком недійсності правочину є реституція, яка в загальному вигляді передбачена абзацом другим частини першої статті 216 ЦК України.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину і хоча й не була титульним володільцем відчуженого майна, однак вважає своє право власності на це майно порушеним або вважає порушеним інше речове право на відчужене майно. Крім того, у розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Самі по собі дії осіб, зокрема щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Таким чином, суд приходить до переконання, що позивач, вважаючи порушеним своє право, як співвласник майна, яке було предметом договору купівлі-продажу, має право оспорювати чинність укладеного договору.

Сторона позивача, як на підставу для визнання договору купівлі-продажу недійсним посилається на те, що ним не надавалася згода на укладення зазначеного правочину. В обґрунтування своєї позиції по справі покликався на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 про те, що відсутність згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Судом встановлено, що позивачем ОСОБА_1 не надавалася письмова згода ОСОБА_4 на укладення договору купівлі-продажу автомобіля, проте зазначеної обставини не достатньо для визнання договору недійсним.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) зроблено висновок про те, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Також у вказаній постанові зазначено: «Сформульовані вище висновки частково не узгоджуються з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), що закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи-контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, наведеного в зазначеній постанові, шляхом уточнення, зазначивши, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від установлення недобросовісності третьої особи-контрагента за таким договором».

Матеріали справи не містять відомостей про те, що набувач за договором купівлі-продажу ОСОБА_5 під час укладення оспорюваного договору діяла недобросовісно. Доказів недобросовісності дій відповідача ОСОБА_5 , яка на даний час є власником спірного транспортного засобу, до суду зі сторони позивача не надано.

Вирішуючи питання щодо застосування обраного позивачем способу захисту, суд враховує наступне.

Відповідно до частини першої статей 3, 15, 16 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У загальному розумінні захист цивільних прав слід розуміти як передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. У кожній конкретній справі позивач на власний розсуд обирає спосіб (способи) захисту його порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.

Вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України. Разом з тим цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено в цій статті.

Вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України) та застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна його відчужувачу не відновлює права позивача, то судом може бути застосований іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в рамках заявлених позовних вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 по справі № 25/2157/19 зробила правовий висновок про те, що пред`явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. При цьому підлягає встановленню добросовісність, насамперед, набувача за таким договором.

В іншому випадку, у разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації у розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.

У постанові Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі №755/20923/14-ц (провадження № 61-10442св18), суд касаційної інстанції дійшов таких висновків: при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна.

Позивач просить визнати недійсним договір комісії № 7298 від 24.01.2019, виданий ТОВ «АВТОФОРТУНА» укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «АВТОФОРТУНА»; визнати недійсним договір укладений у СГ № 7298 від 24.01.2019, виданого ТОВ «Автофортуна» (договір купівлі-продажу транспортного засобу РЕОGЕОТ 206 СС, 2003 року випуску, об`єм двигуна 1587 куб. см., номер кузова № НОМЕР_1 ); застосувати наслідки визнання договорів недійсними.

Однак, у даному випадку суд приходить до переконання, що виходячи із фактичних обставин справи саме по собі визнання недійсним договору купівлі-продажу є неефективним способом захисту прав позивача, оскільки не відновить його порушених прав.

Відповідно до статей 12, 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 79-84, 89, 264, 265, 268 ЦПК України,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ТОВ «Автофортуна», Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Івано-Франківській області (Філія ГЦС МВС) про визнання недійсним договору комісії, визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, застосування наслідків недійсності договорів, скасування державної реєстрації права власності на автомобіль, визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, поділ спільного майна подружжя (автомобіля) з виділенням часток, витребування транспортного засобу та передачу його позивачу, зобов`язання зареєструвати автомобіль за позивачем та видати свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Антоняк Т.М.

Повний текст рішення складено та підписано 22.11.2023 року.