Рішення

від 07.11.2023 по справі 683/2022/22

СТАРОКОСТЯНТИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 683/2022/22

2/683/95/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2023 року м. Старокостянтинів

Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

в складі: головуючої - судді Бондарчук Л.А.

секретаря Борикіної Л.В.

з участю позивачки ОСОБА_1

представника позивачки ОСОБА_2

відповідачки ОСОБА_3

представника відповідачки ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Старокостянтинів цивільну справу №686/2022/22, 2/683/95/2023 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участі третьої особи органу опіки та піклування виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області, про зобов`язання усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення

установив:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до суду та, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила зобов`язати ОСОБА_3 та її неповнолітню дочку ОСОБА_5 усунути перешкоди у користуванні належним їй на праві власності будинком з надвірними будівлями, що за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом їх виселення. На обґрунтування позовних вимог вказала, що згідно договору купівлі-продажу від 22 жовтня 2021 року їй на паві власності належить зазначений будинок, однак виявилось, що у ньому проживає знайома попередньої власниці ОСОБА_6 з неповнолітньою дочкою. 13 червня 2022 року вона повідомила поліцію про факт незаконного проживання у її будинку, однак їй було повідомлено про вирішення даного спору в судовому порядку.

Відповідачкою ОСОБА_3 було подано до суду відзив на позовну заяву, де вона зазначила, що у вересні 2017 року попередня власниця спірного будинку - ОСОБА_6 розмістила в мережі Інтернет оголошення про продаж даного будинку. Вони зустрілись та домовились, що ОСОБА_3 буде їй виплачувати 4500 доларів США, а після останньої проплати ОСОБА_6 подарує будинок неповнолітній дочці ОСОБА_5 . Наприкінці жовтня 2017 року ОСОБА_7 передала їй ключі і вона з дочкою заселились до спірного будинку, здійснила коштовний ремонт. З 19 жовтня 2017 року по 06 липня 2018 року вона проплатила ОСОБА_6 4100 доларів США та вони разом звертались до органу опіки та піклування 16 листопада 2017 року про надання дозволу на дарування будинку неповнолітній ОСОБА_5 , про що було винесено рішення виконкому Старокостянтинівської міської ради №353 від 16.11.2017 року. Однак у липні 2019 року їй ОСОБА_6 повідомила, що не буде дарувати будинок і не визнала передачу їй коштів.

Крім того вказує, що ОСОБА_1 , укладаючи договір купівлі-продажу 22 жовтня 2021 року, діяла недобросовісно, оскільки достовірно знала, що там проживає вона із дочкою. Доказом того, що їй були відомі ризики стосовно спірного будинку, є той факт, що 30 серпня 2021 року позивачка та ще одна жінка вривались до даного будинку та ОСОБА_3 викликала поліцію. При цьому ОСОБА_8 пояснювала, що відповідачка проживає там нелегально.

В судовому засідання позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Прокоф`єв О.Л. позов підтримали та просили його задоволити.

Відповідачка ОСОБА_3 та її представник адвокат Швець О.О. просили відмовити в задоволенні позову, з підстав, наведених у відзиві.

Представник органу опіки та піклування виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради, який повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, до суду не з`явився.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду(частини перша, друга цієї статті).

У статті 114 ЖК УРСР передбачено підстави виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.

Частиною третьою статті 116 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Крім того, при розгляді спорів, що не врегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 17 Закону Українивід23 лютого 2006 року № 3477-IV«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції»будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті1 Першого протоколу до

Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання.Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особадобросовіснийнабувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20жовтня 2011 року(заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ,виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Суд вважає, що не є підставою для виселення членівсім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.

У справі, що розглядається, виселення відповідачки в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням порушення права останньої на житло та недобросовісності дій сторін договору купівлі-продажу, внаслідок яких ОСОБА_3 та її неповнолітня дочка можуть втратити не лише право на користування житлом, а позбутися такого права взагалі та стати безхатченками.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та попередня власниця будинку ОСОБА_6 19 жовтня 2017 року домовились, що остання за 4500 доларів США подарує неповнолітній ОСОБА_5 частину будинку по АДРЕСА_2 . При цьому суд констатує, що позивачка не є юридично грамотною особою і надіялась на порядність ОСОБА_6 , яка лише згідно рішення Старокостянтинівського районного суду від 07 жовтня 2019 року виділила в натурі свою частину будинку.

При цьому позивачка та ОСОБА_6 разом звертались до виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницького області та 16 листопада 2017 року згідно рішення №353 отримали дозвіл на укладення та підписання договору дарування частини житлового будинку малолітній. ОСОБА_6 передала ОСОБА_3 ключі від будинку, вона з дитиною заселилась та здійснила ремонт.

Із пояснень позивачки ОСОБА_1 в судовому засіданні вбачається, що відповідачку до оформлення договору купівлі-продажу спірного будинку вона знала, адже ОСОБА_3 була одружена із братом її чоловіка. У своїх поясненнях поліції від 30 серпня 2021 року ОСОБА_1 вказувала, що спірний будинок відповідачка придбала разом із чоловіком ОСОБА_9 , однак після розлучення у неї із родичами склались неприязні відносини через майнові спори і вони вважають, що вона проживає там нелегально.

Крім того, із договору купівлі-продажу від 22 жовтня 2021 року вбачається, що від імені ОСОБА_6 продала ОСОБА_1 спірний будинок по дорученню її невістка - ОСОБА_10 (встановлено з пояснень самої позивачки). При цьому ОСОБА_3 уже 29 липня 2021 року почала звертатись у поліцію стосовно шахрайських дій ОСОБА_6 , оскільки остання отримала від неї 4100 доларів США з умовою дарування будинку неповнолітній дочці.

Також у договорі купівлі-продажу від 22.10.2021 (пункт 1.4.) сторони зазначили, що жодні треті особи не мають прав на вказаний житловий будинок, що не відповідало дійсності, оскільки 30.08.2021 ОСОБА_1 намагалась вигнати ОСОБА_3 із спірного будинку та остання викликала поліцію.

Отже, суд вважає, що набувачка ОСОБА_1 достеменно знала, що ОСОБА_3 із дитиною проживає у будинку, та знала підстави такого проживання і про її наміри щодо

подальшого проживання, тому могла передбачити характер та вагу обтяження її майбутньої нерухомості, однак не здійснила достатньої належної обачності при укладенні договору.

Відчуження спірного будинку попереднім власником - ОСОБА_6 поставило під загрозу соціальний статус ОСОБА_3 та її дочки, які можуть стати безхатченками, втративши право користування житлом, яким користувався з 2017 року.

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області від 07 липня 2023 року № 63/54-42-1556/2023, орган опіки та піклування заперечує щодо виселення дитини ОСОБА_5 з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Заперечуючи проти позову в підготовчому засіданні представник органу опіки та піклування зазначив, що іншого придатного житла, де б вона могла приживати ОСОБА_3 із малолітньою дочкою, немає.

У статті6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, заяким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Аналогічний принцип закріплено й у національному законодавстві, а саме ч.1 ст.2 ЦПК України, згідно з якою завданням цивільногосудочинства єсправедливий,неупереджений тасвоєчасний розгляді вирішенняцивільних справз метоюефективного захиступорушених,невизнаних абооспорюваних прав,свобод чиінтересів фізичнихосіб,прав таінтересів юридичнихосіб,інтересів держави. , згідно із частиною другою даної статті суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ч.1 ст.5 ЦПК України).

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Підстави для виселення особи без надання іншого жилого приміщення передбачені у статті 116 ЖК УРСР. Позивачем таких підстав не зазначено.

Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.

Оскільки у справі, що розглядається, позивачка, придбаваючи житло, знала про проживання в ньому відповідачки та її дитини, але тим не менше не виявила розумну дбайливість про інтереси відповідачки, не з`ясувала, чи відмовляється відповідачка від свого права користування будинком, тому суд вважає, що у позові слід відмовити, оскільки ні у ЦК України, ні у ЖК УРСР не передбачена можливість такого виселення без надання іншого жилого приміщення.

Разом з тим суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачка не є такою, що самоправно вселилася до жилого приміщення, тому підстави, передбачені у тому числі й статтею116 ЖК УРСР,для її виселення відсутні.

Відповідний висновок виклав Верховний Суд в постановах від 13 липня 2022 року у справі № 539/1083/21, 09 листопада 2022 року у справі №333/3891/21,

На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 12, 13, 141, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зобов`язання усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної

скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області, місцезнаходження: вул. Острозького, 70, м. Старокостянтинів, Хмельницької області

Повний текст рішення виготовлено 17 листопада 2023 року.

Суддя