Постанова

від 09.04.2024 по справі 683/2022/22

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 683/2022/22

Провадження № 22-ц/4820/349/24

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.,

секретар судового засідання Кошельник В.М.

з участю: представника позивача, відповідача, її представника

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 683/2022/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 07 листопада 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради про зобов`язання усунути перешкоди в користуванні житловим будинком шляхом виселення.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, суд

в с т а н о в и в :

В серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила ухвалити рішення, яким зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні належним їй на праві приватної власності житловим будинком АДРЕСА_1 ; зобов`язати відповідачку разом з її неповнолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , усунути перешкоди в користуванні належним їй на праві приватної власності житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом їх виселення з цього будинку.

Обґрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_1 вказувала, що згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 22 жовтня 2021 року є власником житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 . Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 280784278 від 22 жовтня 2021 року.

Згідно довідки відділу з питань реєстрації місця проживання виконавчого комітету Старокостнятинвської міської ради № 7634 від 25.10.2021р. в цьому будинку ніхто не зареєстрований.

Однак, ОСОБА_1 вказувала, що не може реалізувати своє право власника, оскільки виявилось, що в будинку проживає знайома попередньої власниці - ОСОБА_2 з неповнолітньою дочкою. Відповідачка не пускає її в будинок, користується комунальними послугами та не сплачує за користування, внаслідок чого у позивачки виникла заборгованість.

По факту незаконного проживання у її будинку, 13 червня 2022 року звернулася із відповідною заявою до поліції, однак їй було повідомлено, що необхідність вирішення цього питання в судовому порядку за цивільним позовом.

Отже, посилаючись на вищевказані обставини просила задоволити її позов.

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 05 квітня 2023 року до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору залучено орган опіки та піклування виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради.

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 07 листопада 2023 року в задоволенні вказаного позову було відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Вказує, що вирішуючи спір, суд дав невірну оцінку обставинам справи та не здійснив захист її прав, як власника нерухомого майна, права якого неправомірно порушені.

Так, вказує, що відповідачка разом з донькою самоправно зайняла жиле приміщення, вселившись в нього без будь-яких підстав, а саме без відповідного правовстановлюючого рішення про надання їм цього приміщення чи ордеру. В добровільному порядку не бажає звільнити самовільно зайняте жиле приміщення.

Вимога про їх виселення пов`язана саме з відсутністю в них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

ОСОБА_1 вказує, що як власник, право власності якого ніким не оспорювалось і не скасовувалось і на даний час є чинним, має право вимагати від осіб, які не є членами її сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ними і ведуть з нею спільне господарство, усунення порушень її права власності у будь-який час.

Вказує, що єдиною можливістю відновити порушене конституційне право на вільне користування своєю власністю є покладення на відповідача обов`язку усунути перешкоди в користуванні майном та примушення їх звільнити зайняті приміщення.

Крім того, апелянтка вважає безпідставним всиновок суду, що при укладенні договорку купівлі-продажу будинку, їй було відомо, що в будинку хтось проживає. Вважає такі висновки суду недоведеними. Отже, посилаючись на вищенаведені обставини, просить скасувати вказане рішення, ухвалити нове, яким задоволити позов.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд прийшов до висновку, що виселення відповідачки в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням порушення права останньої на житло та недобросовісності дій сторін договору купівлі-продажу, внаслідок яких ОСОБА_4 та її неповнолітня дочка можуть втратити не лише право на користування житлом, а й позбутися такого права взагалі та стати безхатченками, однак з такими висновками суду погодитись не можна.

Так судом встановлено, що громадянка ОСОБА_5 була власником 48/100 частки будинковолодіння АДРЕСА_1 .

В жовтні 2017 року відповідачка ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з усного дозволу власника- громадянки ОСОБА_5 вселились та проживають з того часу і на даний час в житловий будинок АДРЕСА_1 .

Відповідних правових угод на проживання (договір оренди житла, тощо) відповідачка ОСОБА_2 з власником житла ОСОБА_5 не укладала.

Рішенням Старокостянтинівського районного суду від 07 жовтня 2019 року виділено в натурі із спільної часткової власності в окремий об`єкт нерухомого майна належні ОСОБА_5 48/100 частини житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з приміщень житлового будинку А-І, прибудови «а» загальною площею 31,5 кв.м, житловою площею 25,5 кв.м, в тому числі: кухні (1-1) площею 6,0 кв.м, житлової кімнати (1-2) площею 4,9 кв.м, житлової кімнати (1-3) площею 6,2 кв.м, житлової кімнати (1-4) площею 14,4 кв.м., а також з господарських будівель та споруд: хлів «Б».

Визнано за ОСОБА_5 право власності в цілому на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , який складається з приміщень житлового будинку А-І, прибудови «а» загальною площею 31,5 кв.м, житловою площею 25,5 кв.м, в тому числі: кухні (1-1) площею 6,0 кв.м, житлової кімнати (1-2) площею 4,9 кв.м, житлової кімнати (1-3) площею 6,2 кв.м, житлової кімнати (1-4) площею 14,4 кв.м., а також з господарських будівель та споруд: хлів «Б».

Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_5 на 48/100 частки будинковолодіння, розташованого по АДРЕСА_1 .

22 жовтня 2022 року між ОСОБА_5 , як продавцем, в особі ОСОБА_6 , яка діяла від імені ОСОБА_5 на підставі довіреності, та ОСОБА_1 , як покупцем, укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець продав, а покупець купив житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , загальною площею 32,2 кв.м.

В цей же день нотаріусом в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказане житлове приміщення.

На даний час місце проживання відповідача ОСОБА_2 та її доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в житловому будинку по АДРЕСА_1 не зареєстровано, вони продовжують проживати в даному житловому будинку, чим створюють позивачу перешкоди у користуванні та володінні вищевказаними об`єктами нерухомого майна, відповідач не допускає позивача до користування своєю власністю.

При цьому місце проживання відповідача ОСОБА_2 з 25 січня 2023 року зареєстровано в АДРЕСА_2 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником квартири АДРЕСА_3 на підставі договору дарування від 10 травня 2018 року на праві власності належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - дочці відповідачки ОСОБА_2 , право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 10 травня 2018 року, номер відомостей про речове право 26081995.

Ця обставина підтверджується і договором дарування від 10 травня 2018 року, наданим суду стороною відповідача.

Ст. 41 Конституції Українивстановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннямистатті 47 Конституції Україникожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зістаттею 109 ЖК УРСРвиселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду(частини перша, друга цієї статті).

При вирішенні питання провиселення члена сім`ї колишнього власника житласуд має враховувати і загальні норми, що регулюють питання реалізації права власності.

Відповідно дост. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За нормами ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно достатті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Таким чином застосування статті 8 Конвенції та статті 1Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ,виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Як проголошено устатті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Крім того, права членів сім`ї власника житла також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

Так судом встановлено, що місце проживання ОСОБА_2 на даний час зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .

Власником даної квартири на підставі договору дарування від 10 травня 2018 року є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - дочка відповідачки ОСОБА_2 .

Тобто, відповідач ОСОБА_2 має право користування іншим житловим приміщенням, яке належить її неповнолітній дочці на праві власності, законним представником якої і є ОСОБА_2 , сама відповідач є повнолітньою, працездатною, а тому в даному випадку колегія суддів вважає, що втручання в право користування відповідача ОСОБА_2 спірним будинком є виправданим, не покладатиме на неї надмірний тягар, не призведе до втрати єдиного житла за наявності права на користування іншим житловим приміщенням та є необхідним для захисту прав позивача як власника житла, що відповідає і вимогам Конвенції.

Посилання суду першої інстанції, що виселення відповідачки в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням порушення права останньої на житло та недобросовісності дій сторін договору купівлі-продажу, внаслідок яких ОСОБА_4 та її неповнолітня дочка можуть втратити не лише право на користування житлом, а позбутися такого права взагалі та стати безхатченками є помилковими..

Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків.

Оскільки судом встановлено, що місце проживання відповідачки ОСОБА_2 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , вона має право на користування цим житловим приміщенням, то в силу вимог ст. 29 ЦК України місце проживання неповнолітньої дитини відповідачки теж є житлове приміщення, де зареєстровано її місце проживання.

При цьому сама неповнолітня ОСОБА_3 є власником даної квартири і має право на володіння та користування цим майном.

З врахуванням цієї обставини слід дійти висновку, що права дитини на житло даним судовим рішенням жодним чином не порушено.

Також є необґрунтованими посилання відповідача на ту обставину, що відповідач була вселена в спірний будинок на законних підставах та за згодою її власниці, а тому відсутні підстави для їх виселення.

Відповідач дійсно проживала в спірному будинку за згодою власника, однак своє місце проживання в даному будинку не зареєстрували, її місце проживання зареєстровано в іншому житловому приміщенні, після переходу права власності до нового власника, цей власник заперечує щодо проживання відповідача у житловому будинку.

В зв`язку з цим новий власник будинку після набуття права власності на нерухоме майно вправі відповідно до норми ст. 391 ЦК України вимагати усунення перешкод в користуванні його власністю шляхом виселення відповідача, так як відпали підстави, які давали право відповідачу проживати в будинку.

Також не заслуговують на увагу посилання суду першої інстанції на практику Європейського суду з прав людини. В мотивувальній частині постанови судом зазначено, що втручання в право користування відповідача спірним будинком є виправданим, не покладатиме на них надмірний тягар та пропорційним у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції з урахуванням наявності у відповідачі ОСОБА_2 права користування іншим житловим приміщенням та права власності неповнолітньої ОСОБА_3 на це приміщення.

На вказані обставини щодо наявності у відповідача права користування іншим житловим приміщенням і тому її виселення зі спірного будинку не призведе до втрати нею права на користування житлом, і набуття статусу безхатченка, суд першої інстанції уваги не звернув, його висновки не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 268, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 07 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні житловим приміщенням, належним їй на праві приватної власності, - житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення з будинку ОСОБА_2 разом з її неповнолітньою донькою ОСОБА_3 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 квітня 2024 року.

Судді А.М. Костенко

Р.С. Гринчук

Т.В. Спірідонова