Постанова

від 17.10.2023 по справі 2-618/10

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5246/23

Справа № 2-618/10

Головуючий у першій інстанції Трушина О.І.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання Гуденка Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича

на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 24 жовтня 2022 року

у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Біляївський відділ державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України,

встановив:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 , від імені якої діяв адвокат Брагарчук О.Р., звернулася до суду із вказаною вище заявою, у якій просила скасувати тимчасове обмеження її у праві виїзду за межі України встановлене ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 18 лютого 2015 року по цивільній справі № 496/754/15-ц.

Заява обґрунтована тим, що ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 18 травня 2015 року у справі № 496/754/15-ц ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України, без вилучення паспортного документа, до повного та реального виконання виконавчого листа № 2-618/10, виданого 07 лютого 2011 року Біляївським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» боргу у загальному розмірі 335 899,88 грн, а також виконавчого листа № 496/6753/13-ц, виданого 08 липня 2014 року Біляївським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 81 877,33 грн.

31 серпня 2022 року ОСОБА_1 з метою виїзду за межі України прибула до пункту пропуску через державний кордон України, під час перевірки документів їй було відмовлено в перетині державного кордону у зв`язку із наявністю в базі даних відомостей про заборону перетину кордону на підставі ухвали Біляївського районного суду Одеської області від 18 лютого 2015 року. На теперішній час виконавче провадження за виконавчим листом № 496/6753/13-ц завершено з підстав затвердження мирової угоди між сторонами, а виконавчий лист № 2-618/10 повернутий стягувачу ще 26 лютого 2015 року, і з того часу за вказаним виконавчим листом в Біляївському відділі державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відсутні відкриті виконавчі провадження.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 24 жовтня 2022 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

В апеляційній скарзі приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М., посилаючись на те, що ухвала суду є необґрунтованою та такою, що винесена із грубим порушенням положень ЦПК України, положень ЗУ «Про виконавче провадження», чинних станом на 26 лютого 2015 року (винесення постанови про повернення стягувачу виконавчого документу у рамках виконавчого провадження № 39976292), принципу змагальності сторін судового процесу, просить її скасувати та відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 .

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що з часу набрання законної сили судовим рішенням у справі №2-618/10, яким встановлено обов`язок боржниці сплатити заборгованості в розмірі 334 079,88 грн. та судові витрати, ОСОБА_1 ухиляється від його виконання, обов`язки боржника виконавчого провадження, встановлені статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження» своєчасно та в повному обсязі не виконує.

Також, відповідно до відміток на виконавчому документі №2-618/10 він неодноразово був пред`явлений на виконання, і три передостанні рази виконавчий документ було пред`явлено до примусового виконання до Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М., за наслідком останнього із таких пред`явлень 07 квітня 2021 року було відкрито виконавче провадження ВП №65060246.

14 квітня 2023 року ОСОБА_1 , від імені якої діяв адвокат Брагарчук О.Р., направила до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на обставини якими обґрунтовуються вимоги заяви вважає оскаржувану ухвалу законною, а доводи апеляційної скарги необґрунтованими, просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

13 жовтня 2023 року на електрону пошту апеляційного суду від АТ «Райффайзен Банк» надійшла заява про розгляд справи без участі їхнього представника.

У судовому засіданні 10 жовтня 2023 року представник скаржника адвокат Зауліна О.Г. підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги.

17 жовтня 2023 року у судове засідання учасники справи, будучі належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи не з`явились із заявою (клопотанням) про відкладення розгляду справи не звертались, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оскаржуване судове рішення вказаним вимогам не відповідає.

Задовольняючи вимоги заяви ОСОБА_1 про скасування обмеження права виїзду останньої за межі України, суд виходив з того, що станом на час розгляду заяви судом виконавче провадження за виконавчим листом № 496/6753/13-ц завершено з підстав затвердження мирової угоди між сторонами, а виконавчий лист № 2-618/10 повернутий стягувачу 26 лютого 2015 року, отже обмеження, застосовані до боржника в межах даних виконавчих проваджень відпали.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 , з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 18 лютого 2015 року подання головного державного виконавця державної виконавчої служби Біляївського районного управління юстиції, Одеської області Савчук О.П. про тимчасове обмеження особи (боржника) у праві виїзду за межі України задоволено та тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , без вилучення паспортного документа, до повного та реального виконання виконавчого листа № 2-618/10 виданого 07 лютого 2011 року Біляївським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» боргу у загальному розмірі 335 899,88 грн; виконавчого листа № 496/6753/14-п, виданого 08 липня 2014 року Біляївським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу у загальному розмірі 81 877,33 грн.

Постановою в.о. начальника відділу Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Ярового В.М. від 22 червня 2017 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 496/6753/13-ц, виданого 08 липня 2014 року Біляївським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 81 877,33 грн закінчено, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення (виконавче провадження № 47024111).

Відповідно до витягу із ВП спецрозділу від 20 вересня 2022 року, виконавче провадження № 39976292 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-618/10 від 07 лютого 2011 року, виданого Біляївським районним судом Одеської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості у розмірі 335 899,88 грн, завершено 26 лютого 2015 року, виконавчий документ повернуто стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження».

Разом з тим, апеляційним судом встановлено такі обставини.

Виконавчий лист № 2-618/10 від 07 лютого 2011 року неодноразово був пред`явлений на виконання. Так, два передостанні рази виконавчий документ було пред`явлено до примусового виконання до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. та повернуто 20 липня 2020 року та 25 березня 2021 року на підставі п.1 ч.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження», а за наслідком останнього із пред`явлень 07 квітня 2021 року відкрито виконавче провадження ВП №65060246.

02 грудня 2021 року ОСОБА_1 ознайомилась матеріалами виконавчого провадження №65060246, про що свідчить відмітка на її власній заяві.

Однак, існування викладених вище обставин заявниця до відома суду під час звернення із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України не довела.

Апеляційний суд звертає увагу, що цю справу судом першої інстанції розглянуто без участі приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д.М., який помилково не був повідомлений належним чином про дату час і місце розгляду справи.

За приписами статті 129 Конституції України, судове рішення (у тому числі, рішення суду про стягнення аліментів) є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права позивача (стягувача) на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. ЄСПЛ, здійснюючи тлумачення ст. 6 Конвенції, зазначає, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін, а тому виконання рішення, має розглядатися як невід`ємна частина "судового процесу" ("Горнсбі проти Греції").

Окрім того, існування боргу, який підтверджений остаточним судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення постановлено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату цього боргу і становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу Конвенції, а відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, ухваленого на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, передбачене ст. 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справах: "Агрокомплекс проти України", "Іванов проти України").

Водночас, свобода пересування особи гарантована ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до положень ч. 2 якої кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. Разом з тим, ч. 3 вказаної статті передбачено, що на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі "Гочев проти Болгарії" (рішення від 26 листопада 2009 року) ЄСПЛ підсумував принципи, з урахуванням яких має відбуватися оцінка правомірності вжиття заходів щодо обмеження свободи пересування особи у зв`язку з неоплаченими боргами, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу N 4 до Конвенції, і по-третє, бути пропорційним меті його застосування, тобто знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом.

При цьому у п. 49 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів. Аналогічні висновки викладені у рішенні ЄСПЛ від 13 листопада 2003 року у справі "Напияло проти Хорватії" п. п. 78-82).

Стаття 2 Протоколу №4 до Конвенції дозволяє втручатися у здійснення особою права на свободу вільного пересування лише у відповідності із законом і в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб, якщо таке втручання було пропорційним.

Тобто, для втручання у право боржника на свободу вільного пересування необхідно дотриматися розумного балансу (пропорційності) між правами боржника щодо вільного пересування та правами стягувача на остаточне виконання судового рішення і його правами на борг як на його майно.

Суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника (ч. 5 ст. 441 ЦПК України).

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у разі зміни нею поведінки по відношенню до виконання покладеного на неї рішенням суду обов`язку, зокрема, внесення платежів на погашення заборгованості, добросовісне виконання обов`язків боржника, яка визначені Законом України Про виконавче провадження, а також прийняття необхідних мір для виконання рішення суду.

Також апеляційний суд звертає увагу на те, що зазначаючи про повернення стягувачеві 26 лютого 2015 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчого документу суд не врахував, що як чинні на день такого повернення положення ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження», так і чинні на день апеляційного перегляду ухвали норми профільного закону не передбачають скасування заходів примусового виконання рішення (яким є тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України) у разі повернення виконавчого документу стягувачеві у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення.

Таким чином, скасування застосованих судом обмежень може мати місце у разі, якщо відпали підстави для застосування таких заходів, зокрема, досягнення переслідування мети гарантування повернення боргу, або виявлення обставини, які спростовували б критерії співмірності цілі втручання застосованим обмежувальним заходам, або інші обставини, які дають підстави для висновку про наявність натепер таких факторів, що порушують справедливий баланс між правами людини та публічним інтересом, хоча при застосуванні таких заходів існувала обґрунтована виправданість втручання в здійснення особою права на свободу пересування.

Скасування такого засобу обмеження боржника можливе тільки при виконанні останнім зобов`язань за певними виконавчими документами, що, зокрема, зазначені судом першої інстанції в тексті ухвали про обрання зазначеного вище обмеження для ОСОБА_1 .

Однак ОСОБА_1 , звертаючись до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України не зазначила та не надала відповідні докази, які б свідчили про виконання нею зобов`язань перед стягувачем, чи вжиття будь яких заходів які б свідчили про намагання виконати свої зобов`язання перед стягувачем по поверненню боргу. Окрім того, не зазначила про обставини щодо перебування на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. виконавчого листа № 2-618/10 від 07 лютого 2011 року.

З матеріалів цієї справи убачається, що на час розгляду судом заяви про скасування тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, та постановлення оскаржуваної ухвали, рішення суду у справі № 2-618/10 не виконано, на виконанні приватного виконавця перебуває виконавчий лист №2-618/10 від 07 лютого 2011 року, а ОСОБА_1 , достеменно обізнана про розпочате виконання, однак рішення суду та законні вимоги виконавця не виконує, що і є ухиленням від виконання рішення, обставини, що зумовили застосування обмеження у праві виїзду боржниці за кордон, не змінилися, тому колегія суддів констатує відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 , поданої у порядку ч. 5 ст. 441 ЦПК України, та хибність протилежних висновків суду першої інстанції.

У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага нате, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Так, у справі "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява №49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі "Ruiz Torija v. Spain", заява серія А №303-А; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

У справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Отже у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.1-4 ч.1, ч.2 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу потрібно скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження її у праві виїзду за межі України, з наведених вище підстав.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича, задовольнити.

Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 24 жовтня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Біляївський відділ державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича (РНОКПП НОМЕР_2 ) суму сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 536,80 грн.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови складено 20 жовтня 2023 року.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.В. Кострицького

М.В. Назарова