Постанова

від 04.10.2023 по справі 910/4533/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2023 р. Справа№ 910/4533/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тарасенко К.В.

Михальської Ю.Б.

за участю секретаря судового засідання Кузьменко А.М.

представники:

від позивача: Пєтков О.Ф. (керівник)

Воронков В.О., в режимі відеоконференції

від відповідача-1: Гаврищук Е.В. (виписка з ЄДРЮОФОПГФ)

від відповідача-2: Кудіна Т.А. (службове приміщення № 076368)

від третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2022 (повний текст рішення складено та підписано 26.12.2022)

у справі № 910/4533/22 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Фермерського господарства "Дінекс-Агро"

до 1. Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів

2. Офісу Генерального прокурора

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Державна казначейська служба України

про стягнення 6 706 940,14 грн,

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "Дінекс-Агро" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів та Офісу Генерального прокурора про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 6 706 940,14 грн майнової шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач зазнав збитків наслідок спільних протиправних дій відповідачів, а саме протиправного накладення прокуратурою (відповідачем-2) арешту на актив (зернові культури), що встановлено в ухвалі Київського апеляційного суду від 03.07.2019 у справі № 757/5801/19-к та дій Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (відповідача-1 або АРМА), яке, незважаючи на ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.02.2019 у справі № 916/325/19 про накладення з метою забезпечення позову арешту на спірні зернові культури (пшеницю 3 класу врожаю 2018 насипом у кількості 88 тон, а також насіння соняшника врожаю 2018 насипом у кількості 1634 тон), що зберігаються на території Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліягський елеватор", яку позивач надіслав відповідачу-1 напередодні аукціону, а останній в свою чергу здійснив продаж активу за ціною, значно нижчою від цін, які діяли на той момент на такі ж зернові культури врожаю 2018 на внутрішньому ринку України.

На думку позивача вказане є підставою згідно зі ст. ст. 22, 1166, 1176, 1190, 1192 Цивільного кодексу України для стягнення з відповідачів майнової шкоди.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2022 позовні вимоги задоволено повністю. Вирішено стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь Фермерського господарства "Дінекс-Агро" 6 706 940,14 грн майнової шкоди та 100 604,10 грн судового збору.

Аргументуючи судове рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено причинний зв`язок між діями першого та другого відповідачів та понесеною шкодою, а саме, діями другого відповідача, а також протиправними діями першого відповідача, який діяв без достатніх правових підстав, при існуванні ухвали Господарського суду Одеської області від 14.02.2019 у справі № 916/326/19, та незаконно реалізувало сільськогосподарську продукцію, яка належала позивачу на праві власності.

Не погодившись з прийнятим рішенням, АРМА та Офіс Генерального прокурора звернулися до Північного апеляційного господарського суду з окремими апеляційними скаргами, в яких просили суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2022 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Короткий зміст апеляційної скарги відповідача-1 та узагальнення її доводів

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача-1 зводяться до того, що судом першої інстанції:

- до спірних правовідносин помилково застосовано правові висновки, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19, оскільки ці висновки стосуються нерухомого майна щодо якого можливо обрати шлях управління, як реалізації так і передачі в управління за договором управління, а зерно та насіння соняшнику, як у даному спорі неможливо передати за договором управління відповідно до глави 70 Цивільного кодексу України;

- посилаючись лише на лист Торгово-промислової палати України від 17.10.2019 № 2598/08.0-7.3, неправомірно встановлено, що вартість активу була занижена, оскільки за вказаним вище листом на переконання відповідача-1, неможливо встановити, яка саме вартість зерна була реалізована. За таких обставин, відповідач вважає, що висновок місцевого господарського суду стосовно вартості активу, яка занижена саме через відсутність всіх необхідних документів щодо сертифікації продукції та доступу до зернових культур для встановлення якісних показників зерна не відповідає дійсності;

- дійшов помилкових висновків про неможливість реалізації активів, у зв`язку з накладенням арешту Господарським судом Одеської області у справі № 916/325/19.

Короткий зміст апеляційної скарги відповідача-2 та узагальнення її доводів

В обґрунтування наведеної позиції, викладеної у апеляційній скарзі відповідач-2 посилається на невідповідність висновків, викладених місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні, обставинам справи, оскільки судові рішенні у справі № 916/326/19 стосуються іншої сільськогосподарської продукції, яка не є предметом позову у справі № 910/4533/22.

При цьому, відповідач-2 наголошує на тому, що ухвала Господарського суду Одеської області від 07.10.2019 у справі № 916/326/19, якою вирішено усунути перешкоди у здійсненні позивачем права користування та розпорядження своїм майном - зерновими культурами містить зобов`язальні вимоги лише для Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліягський елеватор", і жодних вимог для посадових осіб АРМА чи правоохоронних органів не містить.

З огляду на вищевикладене, відповідач-2 вважає, що по суті ухвала Господарського суду Одеської області від 07.10.2019 у справі № 916/326/19 не могла бути виконаною за наявних обставин, адже усі зернові культури всіх потерпілих на Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліягський елеватор" зберігалися згідно з подвійними складськими свідоцтвами за знеособленим типом зберігання, що відповідно до ст. 184 Цивільного кодексу України унеможливлює їх виокремлення чи ідентифікацію за певним власником, оскільки вказане майно є визначеним лише за родовими ознаками, має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.

Також відповідач-2 зазначає про те, що доказів допущеної бездіяльності або протиправної діяльності при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 3201800110000013 зі сторони посадових осіб відповідача-2, які б відповідали вимогам визначеним в ст.ст. 73 74 Господарського процесуального кодексу України, позивачем до матеріалів справи не було додано і судом першої інстанції не встановлено.

Окрім вищенаведеного, відповідач-2 вважає, помилковим врахуванням місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні правового висновку Великої Палати Верховного Суду , викладеного у постанові від 05.10.2021 по справі № 910/18647/19, оскільки спірні правовідносин у справі № 910/4533/22 не є подібними у справі № 910/18647/19.

Таким чином, здійснивши реалізацію активу в період дії ухвали Господарського суду Одеської області у справі № 916/326/19, відповідач-1 діяв на виконання свої повноважень, встановлених чином законодавством України.

Короткий зміст відзивів позивача на апеляційні скарги відповідачів та узагальнення їх доводів

У відзивах на апеляційні скарги, позивач просить суд апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційні скарги відповідачів - без задоволення посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в них щодо скасування судового рішення є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції прийнято відповідно до вимог чинного законодавства.

Також до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про залучення письмових доказів, а саме копії постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 910/16672/20. Вказане клопотання ухвалою занесеною до протоколу судового засідання від 24.05.2023 залишено без розгляду, оскільки постанова суду касаційної інстанції не є доказом, а є судовою практикою.

Короткий зміст відзиву третьої особи на апеляційні скарги відповідачів та узагальнення їх доводів

Підтримуючи доводи викладені у апеляційних скаргах, третя особа зазначає, що на момент прийняття активу відповідачем-1, ухвала Печерського районного суду міста Києва від 08.02.2019 у справі № 757/5804/19-к була чинною і підлягала обов`язковому виконанню відповідачем-1, тобто жодної заборони на реалізацію активу в судовому порядку не було встановлено.

Таким чином, на переконання третьої особи, відповідно до вищезазначених норм законодавства відповідач-1 правомірно і законно здійснював реалізацію активу.

При цьому, третя особа наголошує на тому, що в матеріалах справи відсутні докази протиправних або неправомірних дій працівників відповідачів-1,-2 щодо порушення прав позивача.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2023 у справі № 910/4533/22 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку з перебуванням судді Разіної Т.І. у відпустці. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/4533/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Офісу Генерального прокурора та Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2022 у справі № 910/4533/22 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів: Тарасенко К.В., Михальської Ю.Б.; розгляд справи вирішено здійснювати за раніше визначеною датою та часом - 05.07.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2023 розгляд справи № 910/4533/22 відкладено на 04.10.2023.

В судове засідання, яке відбулося 04.10.2023, з`явилися до суду апеляційної інстанції представники позивача, та відповідачів, які підтримали свої правові позиції щодо апеляційних скарг.

Інший представник позивача приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції та заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа - ухвали суду від 05.07.2023 в електронний кабінет третьої особи.

Враховуючи, що явка третьої особи у судове засідання судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а також з урахуванням того, що третя особа висловила свою правову позицію у відзиві на апеляційні скарги, судова колегія вважає за можливе розглянути вищезгадані апеляційні скарги за наявними у справі матеріалами, без участі третьої особи.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів-1,-2, розглянувши доводи апеляційних скарг, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

01.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аліягський елеватор" (зерновим складом) та Фермерським господарством "Дінекс-Агро" (поклажодавцем, позивачем) було укладено договір № 4 складського зберігання зерна (надалі - договір № 4), відповідно до умов якого поклажодавець зобов`язується передати зерновому складу плоди зернових, зернобобових та олійних культур за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло від поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов`язується прийняти таке зерно для зберігання, при необхідності довести його до необхідних кондицій умов зберігання, на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством. Зерновий склад надає поклажодавцю послуги по доведенню якості зерна до вимог, обумовлених договором, і послуги зі зберігання зерна, та виконує роботи для уникнення псування і втрати якості. Такі послуги та роботи можуть надаватися (виконуватися) як за згодою поклажодавця, так і без його згоди (у випадку, якщо надання таких послуг передбачено цим договором, або їх не надання призведе до зниження якісних показників зерна) - п.п. 1.1, 1.2 договору № 4.

Відповідно до п. 7.1 договору № 4 строк зберігання зерна до 30.04.2019.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.04.2019, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань у повному обсязі (п. 8.1 договору № 4).

Також сторонами до договору № 4 укладено додаткові угоди № 1 від 10.06.2018, № 2 від 18.09.2018 щодо тарифів складського зберігання, та підписано додатки № № 1, 2 щодо розрахунку природної втрати зерна при зберіганні та тарифів на послуги зернового складу.

Згідно з умовами п. 3.1 договору № 4 Товариством з обмеженою відповідальністю "Аліягський елеватор" прийняті на себе зобов`язання з забезпечення належного зберігання зерна та здійснення його відпуску позивачу, забезпечення доступу позивача до зерна для проведення огляду протягом строку його зберігання.

При цьому, "Зерновий склад" - Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліягський елеватор" не має права розпоряджатися зерном (його частиною) позивача крім випадків, передбачених законодавством та цим договором (п. 5.1 договору № 4).

Так, відповідно до даних Книги кількісно-якісного обліку (форма 36), на виконання умов договору, за період з 04.12.2018 по 21.01.2019 Товариства з обмеженою відповідальності "Аліягський елеватор" прийняв на зберігання від Фермерського господарства "Дінекс-Агро" пшеницю 3 класу врожаю 2018 року насипом у кількості 88 тон, а також насіння соняшника врожаю 2018 року насипом у кількості 1634 тони.

23.01.2019 між позивачем, як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "- Південний торговий дім -" як покупцем укладено договір купівлі-продажу № 20.01.21-1 про поставку сільськогосподарської продукції, яка зберігалась на території Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліягський елеватор", розташованого у с. Новохолмське, Арцизького району Одеської області, згідно з даними картки кількісно-якісного обліку за формою № 36 за період з 04.12.2018 по 21.01.2019.

Листом від 01.02.2019 позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліягський елеватор" із проханням відвантажити на автотранспорт соняшник, який знаходиться на його особовому рахунку, у кількості 16340000 кг та пшеницю 3 класу у кількості 88000 кг.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 08.02.2019 у справі № 757/5801/19-к за результатами розгляду клопотання заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Генеральної прокуратури України Шевченка А.Г. про накладення арешту:

- накладено арешт на майно, а саме: на зернові культури, круп`яні та олійні культури, які перебувають на території Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліягський Елеватор" за адресами: Одеська область, Татарбунарський район, місто Татарбурнари, вулиця Князева 92, Березівський район, с. Новоселівка, вул. Нова, 82, Одеська область, Арцизький район, сільрада Холмська, нежитлова будівля, будинок 36, заборонивши вчиняти будь-які дії щодо відчуження, розпорядження та користування вказаним майном;

- передано Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів в управління для реалізації або передачі в управління за договором у порядку та на умовах, визначених ст.ст. 1, 9,19-24 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" зернові культури, круп`яні та олійні культури, які перебувають на території "Аліягський Елеватор".

Водночас, 12.02.2019 Фермерське господарство "Дінекс-Агро" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліягський елеватор" про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном шляхом зобов`язання відповідача утриматись від вчинення будь-яких дій, що перешкоджатимуть Фермерському господарству "Дінекс-Агро" у здійсненні ним вантажно-розвантажувальних робіт, вивозу з території елеватора, розташованого за адресою: 68414, Одеська область, Арцизький район, с, Новохолмське, вул. Зернова, 1, пшениці 3 класу врожаю 2018 року насипом у кількості 88 тон, а також насіння соняшника врожаю 2018 року насипом у кількості 1634 тон, згідно картки кількісно-якісного обліку за формою 36 за період з 04.12.2018 по 21.01.2019.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.02.2019 у справі № 916/326/19 задоволено заяву Фермерського господарства "Дінекс-Агро" про забезпечення позову, накладено арешт на пшеницю 3 класу врожаю 2018 насипом у кількості 88 тон, а також насіння соняшника врожаю 2018 насипом у кількості 1634 тон, згідно картки кількісно-якісного обліку за формою 36 за період з 04.12.2018 по 21.01.2019 по Фермерському господарству "Дінекс-Агро", що зберігається на території елеватора ТОВ "Аліягський елеватор", розташованого за адресою: 68414, Одеська область, Арцизький район, с. Новохолмське, вул. Зернова, 1, та передано їх на відповідальне зберігання Приватному підприємству "Влахос" (68671, Одеська область, Ізмаїльський район, с, Багате, вул. Центральна, 28 А, код ЄДРПОУ 36384981).

27.05.2019 Господарським судом Одеської області прийнято рішення у справі № 916/326/19, яким задоволено повністю позов Фермерського господарства "Дінекс-Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліягський елеватор" про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном; усунуто перешкоди у здійсненні Фермерським господарством "Дінекс-Агро" права користування та розпорядження своїм майном шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Аліягський елеватор не перешкоджати Фермерському господарству "Дінекс-Агро" у вивезенні з території елеватора, розташованого за адресою: 68414, Одеська область, Арцизький район, с.Новохолмське, вул. Зернова,1, пшениці 3 класу врожаю 2018 року насипом у кількості 88 тон, а також насіння соняшника врожаю 2018 року насипом у кількості 1634 тони, згідно картки кількісно-якісного обліку за формою 36 за період з 04.12.2018 по 21.01.2019 по Фермерському господарству "Дінекс-Агро".

Отже, рішення Господарського суду Одеської області від 27.05.2019 у справі № 916/326/19, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.

Надалі 24.05.2019 на сайті https://setam.net.ua/auction/354139 було розміщено інформацію про проведення аукціону за номером лоту 352525 (зернові культури виявлені в наступній кількості: соняшник - 757,392 мт (об`єм - 1077,39 м3; 943,200 м3; 1077,39 м3; 154,44 м3; натура - 0,38; 0,310;0,360; вага - 409,41 т; 292,392 т; 55,59 т; середня висота вантажу - 2,3 м; 2,3 м; 2,3 м); пшениця - 166,07 мт (об`єм - 82,109 м3; 28,97 м3; 116,43 м3; натура - 0,73; 0,730; 0,730; вага - 59,93 т; 21,14 т; 85 т; середня висота вантажу - 1,85 м; 1,3 м; 1,6 м), кукурудза - 3,46 мт (об`єм - 5,020 м3; натура - 0,690; вага - 3,460 т; середня висота вантажу - 0,8 м); ячмень - 25,457 мт (об`єм - 40,09 м3; натура - 0,635; вага - 25,457 т; середня висота вантажу - 2,1 м); місцезнаходження майна: Одеська обл., Арцизький р-н., сільрада Холмська, нежитлова будівля, будинок 36.

Відповідно до протоколу № 409121 проведення електронних торгів 30.05.2019 з 09:00 год. до 18:00 год. відбувалися електронні торги з реалізації майна: зернові культури, круп`яні та олійні культури; місцезнаходження майна: Одеська обл., Арцизький р-н, сільрада Холмська, нежитлова будівля, б. 36; реєстраційний номер лота 352545; ціна продажу 1 848 472,11 грн. Переможцем торгів визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегелан Плюс".

За результатами проведених електронних торгів 04.06.2019 між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (продавець, відповідачем-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегелан Плюс" (покупець) укладено договір купівлі-продажу активу 15, за умовами якого продавець зобов`язався передати, а покупець зобов`язався прийняти активи відповідно до специфікації, що є невід`ємною частиною договору (додаток) і сплатити за них певну грошову суму.

Відповідно до п.п. 2, 4 вказаного договору місцезнаходження активів: Одеська обл., Арцизький р-н, сільрада Холмська, нежитлова будівля, б. 36. Ціна договору за активи становить 1 848 472,11 грн відповідно до протоколу електронних торгів № 409121 від 30.05.2019.

Згідно із Специфікацією № 15 від 04.06.2019 активами за умовами вказаного договору є зернові культури, круп`яні та олійні культури, які перебувають на території Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліягський елеватор" за адресою: Одеська обл., Арцизький р-н, сільрада Холмська, нежитлова будівля, б. 36.

В подальшому позивач звернувся до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 08.02.2019 провадженні № 1-кс-9251/19 по справі № 757/5801/19-к про арешт майна у кримінальному провадженні №12019000000000087 відповідно до якої просив, оскаржуване судове рішення скасувати в частині арешту, зокрема, вищевказаної сільськогосподарської продукції (пшениці 3 класу врожаю 2018 року насипом у кількості 88 тон, а також насіння соняшника врожаю 2018 року насипом у кількості 1634 тон,).

Ухвалою суду від 03.07.2019 у справі № 757/5801/19-к скасовано ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 08.02.2019 у провадженні № 1-кс-9251/19 по справі № 757/5801/19-к, встановлено передчасний, немотивований та протиправний характер передачі АРМА в управління для реалізації в порядку та і умовах, визначених ст.ст. 1. 9, 19-24 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" зернових культур, круп`яних та олійних культур, які перебували на території елеватора ТОВ "Аліягський елеватор", розташованого за адресою: Одеська область, Арцизький район., сільрада Холмська, нежитлова будівля, будинок 36.

Вказаний позов у даній справі обґрунтований тим, що діями відповідачів-1,-2, пов`язаними із протиправною реалізацією належного позивачу майна, йому було завдано майнову шкоду в розмірі 6 706 940,14 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2022 позовні вимоги задоволено повністю; присуджено до стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь Фермерського господарства "Дінекс-Агро" 6 706 940,14 грн майнової шкоди та 100 604,10 грн судового збору.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

В силу вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги відповідачів-1,-2 не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Предметом спору у цій справі є позовна вимога про стягнення 6 706 940,14 грн майнової шкоди, якої позивач зазнав внаслідок спільних протиправних дій відповідачів.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено право особи, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, на їх відшкодування. До збитків віднесено: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

За вимогами ч.ч. 6, 7 ст. 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади чи місцевого самоврядування, їх посадової або службової особи до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії такої особи чи органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Обов`язок щодо доведення наявності зазначених умов покладено на позивача, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 Цивільного кодексу України. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Водночас, цими нормами передбачено, що для застосування відповідальності органів державної влади, їх посадових або службових осіб наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими ж нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, при зверненні з позовом про стягнення збитків, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов`язання. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання (ст. 614 Цивільного кодексу України).

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у п. 32 постанови від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, застосовуючи положення ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Судом першої інстанції зазначено, що в ухвалі Київського апеляційного суду від 03.07.2019 у справі № 757/5801/19-к вказано про те, що не зважаючи на те, що надані матеріали провадження містять постанову слідчого про визнання вказаного у клопотанні майна речовим доказом у кримінальному провадженні №12019000000000087 від 02.02.2019, як вважає апеляційний суд, прокурором під час розгляду справи належним чином не доведено відповідність арештованого майна критеріям, зазначеним у ст. 98 Кримінального процесуального кодексу України.

Вказане процесуальне рішення є передчасним, належним чином необґрунтованим та немотивованим, винесеним без належного врахування обставин вчинення зазначеного кримінального правопорушення, а відтак слідчим суддею при задоволенні клопотання не дотримано вимог ст. 173 Кримінального процесуального кодексу України.

На підставі викладених обставин, які свідчать про істотне порушення вимог Кримінального процесуального кодексу України, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання заступника начальна відділу Генеральної прокуратури України Шевченка А.Г. про арешт майна - зернових культур, круп`яних та олійних культури, які перебувають на території ТОВ "Аліягський Елеватор" (ЄДРПОУ 40169012) за адресами: Одеська область, Татарбунарський район, місто Татарбунари, вулиця Князева 92, Березівський район с. Новоселівка вул. Нова 82, Одеська область, Арцизький район, сільрада Холмська, нежитлова будівля, будинок 36, як такого, що внесено до суду з порушенням вимог Кримінального процесуального кодексу України та за недоведеності арешту майна, який при викладених у клопотанні обставинах, явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власників, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позивачем належним чином доведено те, що прокурором під час розгляду справи № 757/5801/19-к належним чином не доведено відповідність арештованого майна критеріям, зазначеним у ст. 98 Кримінального процесуального кодексу України і заступником начальника відділу Генеральної прокуратури України заявлено клопотання про накладення арешту на зернові культури, круп`яні та олійні культури, які перебували на території елеватора ТОВ "Аліягський елеватор", як на речовий доказ у кримінальному провадженні, з порушенням вимог Кримінального процесуального кодексу України та за недоведеністю арешту мана, який, при викладених у клопотанні обставинах, явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власників, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції у цій справі про те, що факт скасування судового рішення - ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.02.2019 у справі № 757/5804/19-к про накладення арешту на спірне майно, є підставою для перегляду всіх юридично значимих дій особи, які вона вчинила в період чинності такого судового рішення, зважаючи на встановлені у цій справі інші обставини недобросовісності дій - проведення реалізації майна позивача за наявності накладеного арешту чинною ухвалою про забезпечення позову в справі № 916/326/19.

Колегія суддів вважає за необхідним вказати, що змістом ухвали Київського апеляційного суду від 25.09.2019 у справі № 757/5804/19-к спростовуються доводи Офісу Генерального прокурора про недоведеність допущеної бездіяльності або протиправної діяльності при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні з боку посадових осіб Офісу Генерального прокурора.

Як вже зазначалося вище, в ухвалі Київського апеляційного суду від 25.09.2019 у справі № 757/5804/19-к, вказано, що прокурором клопотання про арешт майна внесено до суду з порушенням вимог Кримінального процесуального кодексу України та за недоведеності необхідності арешту майна, який при викладених у клопотанні обставинах явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власників, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.

Стосовно доводів скаржників про те, що здійснивши реалізацію активу відповідача-1 діяв на виконання своїх повноважень, встановлених законом колегія суддів зазначає наступне.

Повноваження відповідача-1 визначено Законом України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" (далі - Закон про АРМА) і Положенням про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 613 від 11.07.2018.

Управління активом за Законом про АРМА (яким визначені правові та організаційні засади функціонування Агентства) - це діяльність із володіння, користування та розпорядження активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави і вирішено питання про їх передачу АРМА, тобто забезпечення збереження активів, збереження (за можливості - збільшення) їх економічної вартості, передача їх в управління або реалізація активів у випадках та порядку, передбачених цим Законом, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні чи стягнених за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що абзацом першим частини п`ятої статті 21 Закону про АРМА передбачено окрему підставу для реалізації активу, переданого в управління Агентству. Цією нормою визначено, що активи, визначені частиною четвертою цієї статті, передаються для реалізації без згоди власника на підставі ухвали слідчого судді або суду, копія якої надсилається Агентству негайно після її винесення з відповідним зверненням прокурора. Передача для реалізації активів може також здійснюватися за згодою їх власника, копія якої надається Агентству з відповідним зверненням прокурора.

Отже, підставою для передачі Агентству активів, визначених частиною четвертою цієї статті 21 Закону про АРМА, для їх реалізації за відсутності згоди власника є відповідний процесуальний документ - ухвала слідчого судді або суду із зазначенням про передачу цих активів Агентству саме для їх реалізації.

Правова проблема щодо тлумачення норм КПК України та Закону про АРМА, що стосуються правових підстав для реалізації майна (активів), на яке накладено арешт у кримінальному провадженні, вирішувалась Великою Палатою Верховного Суду у справі № 910/18647/19.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що порядок зберігання речових доказів та документів в кримінальному провадженні визначений статтею 100 Кримінального процесуального кодексу України, частиною шостою якої передбачено, що речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню:

1) повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

2) передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

3) знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан;

4) передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров`я людей або довкілля.

Абзац сьомий частини шостої цієї статті визначає, що речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Агентству для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.

На відміну від абзацу першого частини шостої статті 100 КПК України перелік майна, визначений статтею 21 Закону про АРМА, не є вичерпним.

Разом з тим, зазначена стаття 21 Закону про АРМА стосується загалом майна як активів, управління якими здійснює Агентство, та до яких належать кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні чи стягнуті за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

Натомість абзац сьомий частини шостої статті 100 Кримінального процесуального кодексу України регулює збереження і реалізацію майна, яке є речовим доказом у кримінальному провадженні.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, аналіз наведених положень кримінального процесуального закону дає підстави для висновку, що норма абзацу сьомого частини шостої статті 100 Кримінального процесуального кодексу України розмежовує (1) передання речових доказів вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб Агентству для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості та (2) передання речових доказів для їх реалізації.

При цьому, за змістом частини шостої цієї статті, для реалізації можуть бути передані речові докази, зазначені в її абзаці першому, тобто тільки речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати із забезпечення спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню.

У пункті 9.19 вищевказаної постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що: "враховує практику розгляду судами питання забезпечення доказів у кримінальному провадженні та значення цього забезпечення і звертає увагу на те, що речові докази відповідно до ч. 2 ст. 84 Кримінального процесуального кодексу України є процесуальним джерелом доказів у кримінальному провадженні. При цьому їх зберігання є однією з гарантій реалізації завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України, та умовою дотримання прав осіб, права яких, у тому числі й майнові, було обмежено щодо речей чи майна, яке визнано речовим доказом у кримінальному провадженні і на яке ухвалою слідчого судді уже накладено арешт. Наведений висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі №758/16546/18, постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 26.08.2020 у справі №757/42018/19к".

Виходячи з аналізу наведених норм, колегія суддів звертає увагу, що підставою для передачі Агентству активів, визначених у частині четвертій статті 21 Закону про АРМА, для їх реалізації за відсутності згоди власника є відповідний процесуальний документ - ухвала слідчого судді або суду із зазначенням про передачу цих активів Агентству саме для їх реалізації. Аналогічний висновків дійшов Верховний Суд також у постанові від 01.03.2023 у справі № 910/16672/20.

Як встановлено місцевим господарським судом у цій справі, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.02.2019 у справі № 757/5804/19-к задоволено клопотання заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Генеральної прокуратури України Шевченка А. Г. про арешт майна та накладено арешт на майно, а саме: на зернові культури, круп`яні та олійні культури, які перебувають на території елеватора за адресами: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16; Одеська область, Татарбунарський район, с. Дивізія, вул. Колхозна, 20 А, і Одеська область, Біляєвський район, с. Яськи, вул. Севастопольська, 18, із забороною вчиняти будь-які дії щодо відчуження, розпорядження та користування вказаним майном; передано АРМА в управління для реалізації або передачі в управління за договором у порядку та на умовах, визначених статтями 1, 9, 19 - 24 Закону зернові культури, круп`яні та олійні культури, які перебувають на території елеватора.

Таким чином, належне позивачу спірне майно за вказаною ухвалою слідчого судді не було передано АРМА виключно для його реалізації відповідним процесуальним документом. Крім того, як встановлено судами, у мотивувальній частині ухвали слідчим суддею зазначено про необхідність збереження спірного майна як речового доказу у кримінальному провадженні.

Колегія суддів зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України № 685 від 13.09.2017 (чинною на час виникнення спірних правовідносин) було затверджено Примірний перелік майна, в тому числі у вигляді предметів чи великих партій товарів, зберігання якого через громіздкість або з інших причин неможливе без зайвих труднощів, або витрати на забезпечення спеціальних умов зберігання якого чи управління яким співмірні з його вартістю, або яке швидко втрачає свою вартість, а також майна у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню, що підлягає реалізації.

В постанові було визначено, що цей перелік не є вичерпним, а реалізації може підлягати майно, яке не визначене у ньому, якщо його реалізація забезпечуватиме збереження та/або збільшення вартості такого майна більш ефективно порівняно з його переданням в управління за договором управління майном у порядку та на умовах, визначених законом. Термін "зберігання" у цьому Примірному переліку вживається у значенні будь-яких правовідносин зберігання, на які поширюється норма глави 66 ЦК України, якою відповідні правовідносини врегульовані.

Вказані критерії застосовуються у разі, якщо Агентство наділене деяким розсудом щодо вирішення питання та визначення порядку управління активами, переданими йому відповідно до Закону про АРМА, що, однак, не розповсюджується на випадки передачі активу як речового доказу у кримінальному провадженні на підставі статті 100 КПК України без зазначення про передачу такого активу виключно на реалізацію. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 910/16672/20.

Апеляційний господарський суд встановив, що при наявності у АРМА можливості вибору із декількох варіантів визначення порядку управління активами (згідно з ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.02.2019 у справі №757/5804/19-к - майно передано АРМА в управління для реалізації або передачі в управління), АРМА належними та допустимими доказами не доведено, що у даному випадку єдиним можливим варіантом управління активом - сільськогосподарською продукцією, яка на час виникнення спірних правовідносин (реалізація майна 30.05.2019) зберігалась у спеціально відведеному для тривалого зберігання зерна місці - зерновому елеваторі, розташованому за адресою: 67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16, була його реалізація.

Разом з тим, судами було встановлено, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.02.2019 з метою забезпечення позову у справі № 916/327/19 було накладено арешт на належні ФГ "Дінекс-Агро" пшеницю та насіння соняшника, що зберігається на території елеватора, тобто встановлено обтяження щодо розпорядження відповідним майном на всій території України, і про зазначене судове рішення АРМА було повідомлене позивачем заздалегідь. Суди вірно зауважили, що накладення арешту має своїм наслідком заборону на відчуження арештованого майна, що спростовує посилання скаржника на те, що вказана ухвала містить зобов`язальні вимоги лише відносно елеватора.

Підсумовуючи вищенаведене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що за відсутності доказів припинення заходів забезпечення, дії відповідача-1 щодо реалізації спірного майна на аукціоні призвели до незаконного його вибуття з власності позивача та завдання останньому майнової шкоди.

У практиці Європейського суду з прав людини було вироблено три головні критерії для оцінки щодо відповідності конкретного втручання в право власності принципу правомірного і допустимого втручання, яке би відповідало приписам ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Такими критеріями є: чи є втручання в право власності законним (тобто чи передбачений такий захід національним законодавством); чи переслідує втручання в право власності "суспільний інтерес"; чи є втручання в право власності пропорційним переслідуваним цілям (тобто чи забезпечено справедливу рівновагу між інтересами суспільства та інтересами особи, яка страждає від такого втручання). Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011, "Кривенький проти України" від 16.02.2017.

У даному випадку законність втручання у право власності визначається з огляду на норми Закону про АРМА, що стосуються чітко визначених правових підстав для передачі Агентству активів та порядку управління цими активами, а також правових підстав для вчинення Агентством дій щодо реалізації майна позивача. Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку, що судами вірно вирішено, що дії АРМА щодо реалізації активу позивача (сільськогосподарської продукції) за недоведеності наявності єдиного можливого варіанту управління активом - його продажу з огляду на визначені ухвалою суду альтернативні варіанти порядку управління (для реалізації або передачі в управління за договором); наявності ухвали про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно позивача у справі №916/327/19; обізнаності АРМА з цим процесуальним документом, виключають законність втручання у право власності позивача шляхом продажу його активу.

При цьому, встановивши, що оскільки АРМА було перераховано позивачу лише 995 232,55 грн за продаж 845 тонн пшениці, суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України 3 567 767,45 грн майнової шкоди.

Колегія суддів також відхиляє аргументи скаржників про не оскарження позивачем в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством дій чи бездіяльності слідчого чи прокурора та звертає увагу на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 до зазначено, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами Кримінального процесуального кодексу України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

З огляду на обставини даної справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що у спірних правовідносинах позивачем не доведено наявність правових підстав для задоволення позову.

Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Інші наведені у апеляційних скаргах аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржниками норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційних скарг відповідачів-1,-2.

В свою чергу, наведені позивачем у відзиві на апеляційні скарги доводи є документально обґрунтованими та такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді даної справи.

Крім цього, викладені третьою особою у відзиві на апеляційні скарги твердження не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами апеляційних скарг

За таких обставин, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи, підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що апеляційні скарги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційних скарг, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржників.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2022 у справі № 910/4533/22- без змін.

Матеріали справи № 910/4533/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 22.11.2023.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді К.В. Тарасенко

Ю.Б. Михальська