ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" листопада 2023 р. Справа № 910/4337/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Демидової А.М.
суддів: Владимиренко С.В.
Кропивної Л.В.
за участю секретаря судового засідання: Котенка О.О.
за участю представників учасників справи:
від прокуратури: Синюк І.А.
від позивача: не з`явився
від відповідача-1: Єрко Н.П.
від відповідача-2: Кіров О.Ф., Тарасова І.М.
від третьої особи-1: Скачко А.А.
від третьої особи-2: не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстом"
на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 (повний текст рішення складено та підписано 08.08.2023) (суддя Привалов А.І.)
та апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури
на рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 (повний текст рішення складено та підписано 08.08.2023) (суддя Привалов А.І.)
та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 (повний текст рішення складено та підписано 08.08.2023) (суддя Привалов А.І.)
у справі № 910/4337/23 Господарського суду міста Києва
за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради
до: 1) Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації (відповідач-1);
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстом" (відповідач-2),
за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:
1) Управління освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації (третя особа-1);
2) Спеціальної загальноосвітньої школи "Надія" м. Києва (третя особа-2),
про визнання недійсним договору оренди майна та повернення нежитлового приміщення
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. У березні 2023 року заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради (позивач) до Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстом" (далі - ТОВ "Інтерстом", Товариство, відповідач-2) про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва № 15/09/01, укладеного 16.06.2022 між відповідачем-1 та відповідачем-2; зобов`язати ТОВ "Інтерстом" звільнити нежитлове приміщення комунальної власності територіальної громади міста Києва, розташоване на першому поверсі за адресою: вул. Академіка Янгеля, 12/2, загальною площею 98,9 кв.м, вартістю 1 964 370,00 грн, розташоване в будівлі Спеціальної загальноосвітньої школи "Надія" м. Києва (далі - СЗОШ "Надія" м. Києва, третя особа-2), та повернути вказане нежитлове приміщення балансоутримувачу - Управлінню освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації (третя особа-1).
2. В обґрунтування позовних вимог заступник керівника Київської міської прокуратури зазначив, що спірне приміщення, яке передане в оренду, є частиною нежитлового приміщення на першому поверсі СЗОШ "Надія" м. Києва, тобто є майном навчального закладу і не може бути передано в оренду для проведення підприємницької діяльності, не пов`язаної з наданням освітніх послуг, оскільки це суперечить ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту". ТОВ "Інтерстом", яке не є закладом освіти та не має ліцензії на надання освітніх послуг, орендуючи спірне приміщення, використовує його у своїй господарській діяльності для надання послуг медичного характеру, тобто в цілях підприємницької діяльності орендаря, а не для цілей, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговування учасників освітнього процесу. Тому, за доводами заступника керівника Київської міської прокуратури, спірний договір укладений з порушенням вимог ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту", у зв`язку з чим його належить визнати недійсним відповідно до положень ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) як такий, що суперечить актам цивільного законодавства, а орендоване майно відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України належить повернути його балансоутримувачу - Управлінню освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації.
3. Заступник керівника Київської міської прокуратури вказав, що його звернення до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо припинення незаконного, нецільового використання приміщення навчального закладу, що створює загрозу збереження його матеріально-технічної бази, та повернення такого приміщення з метою подальшого використання для задоволення освітніх потреб дітей, забезпечення організації навчально-виховного процесу та здоров`я дітей.
4. При цьому, за доводами заступника керівника Київської міської прокуратури, Київська міська рада та Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація є органами, уповноваженими здійснювати функції держави у зазначених правовідносинах. Порушення прав територіальної громади беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів, оскільки таке порушення суперечить конституційному обов`язку держави щодо забезпечення прав людини та гарантування належного функціонування місцевого самоврядування, ослаблює економічні основи місцевого самоврядування, що потребує реагування у межах наданої Конституцією України компетенції. Водночас Київська міська рада не виконувала належним чином покладені на неї функції, не вчинила дій щодо повернення незаконно переданого в оренду майна. Вказане свідчить про бездіяльність уповноважених органів, а отже, у прокурора наявні підстави для представництва відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 у справі № 910/4337/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
6. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що укладення сторонами договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передане до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації № 15/09/01 від 16.06.2022 року здійснено в порушення приписів ст. 80 Закону України "Про освіту" у зв`язку з неможливістю передачі в оренду приміщення, яке не використовується для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним процесом, що свідчить про недодержання при укладенні договору встановлених ст. 203 ЦК України вимог, та є підставою для визнання його недійсним у силу приписів статті 215 ЦК України.
7. Разом з тим, за наявності права ТОВ "Інтерстом" на оренду спірного нежитлового приміщення, починаючи з 30.11.1998, яке належним чином реалізовувалось орендарем у вигляді користування приміщенням й виконання обов`язку у вигляді сплати орендної плати, проведення електронного аукціону з оренди нежилих приміщень ЗЗСО "Надія" м. Києва, результати якого не визнані судом недійсними, переможцем якого став відповідач-2 та сплатив грошові кошти у вигляді реєстраційного внеску, гарантійного внеску, авансового внеску, винагороди оператору, суми забезпечувального депозиту, у ТОВ "Інтерстом" виникли правомірні очікування та законні сподівання щодо продовження права оренди вказаного майна. Такі правомірні очікування є об`єктом правового захисту згідно зі статтею 1 Першого протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та національного законодавства України.
8. Відтак, за висновком суду першої інстанції, звертаючись до відповідача-1 із заявою про продовження договору оренди на новий строк, ТОВ "Інтерстом", як добросовісний орендар спірного майна, мало правомірні очікування на його пролонгацію.
9. При цьому, як зауважив місцевий господарський суд, на засіданні постійної комісії Київської міської ради з питань власності, оформленому протоколом № 41/43 від 21.12.2021, підтримано пропозицію Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації щодо погодження додаткової умови - строк оренди 10 років для продовження на аукціоні договору оренди нежитлових приміщень загальною площею 98,9 кв.м на вул. Академіка Янгеля, 12/2. Відтак, прийнявши вказане рішення, оформлене протоколом № 41/43 від 21.12.2021, постійна комісія Київської міської ради з питань власності висловила свою волю як власник спірного майна на продовження на аукціоні договору оренди цього майна ТОВ "Інтерстом". Таким чином, вчинення позивачем та відповідачем-1 вказаних дій є порушенням принципу правової визначеності, передбачуваності (очікуваності) суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим у суспільстві нормативним приписам.
10. Оскільки, як вказав суд першої інстанції, сама держава не виконала свій обов`язок запровадити належну процедуру дотримання порядку укладення договорів оренди з метою, передбаченою чинним законодавством України, починаючи з 30.11.1998, що сприяло б юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси суб`єктів господарювання, негативні наслідки вказаної діяльності мають покладатися саме на державу, а в даному випадку на орган місцевого самоврядування - Київську міську раду, до повноважень якої безпосередньо відноситься управління та контроль за використанням комунального майна м. Києва.
11. На підставі встановлених обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що прокурором не доведено, а судом не встановлено на підставі зібраних матеріалів справи існування обставин, якими було вмотивовано звернення до суду з вимогою про визнання недійсним спірного договору оренди, а тому в цій частині позовні вимоги не належить задовольняти.
12. З огляду на відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення похідної вимоги про зобов`язання звільнити спірне нежитлове приміщення та повернути його балансоутримувачу за актом приймання-передачі.
Короткий зміст і підстави заяви про ухвалення додаткового рішення
13. 04.07.2023 ТОВ "Інтерстом" звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат (на правничу допомогу) у справі № 910/4337/23, в якій просило суд ухвалити нове рішення у цій справі, яким стягнути інші судові витрати ніж судовий збір, а саме витрати на професійну правничу допомогу, що в сумі складає 37 500,00 грн, з позивача на користь відповідача-2.
14. Заяву обґрунтовано тим, що ТОВ "Інтерстом" було здійснено оплату правової допомоги представника (адвоката) Кірова О.Ф. у сумі 37 500,00 грн.
Короткий зміст додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
15. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 стягнуто з Київської міської ради на користь ТОВ "Інтерстом" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. В іншій частині вимог заяви відмовлено.
16. Суд першої інстанції, проаналізувавши надані відповідачем-2 акти прийому-передачі виконаних робіт, дійшов висновків, що здійснення підготовки відзиву на позовну заяву протягом 12 годин не відповідає суті правовідносин сторін, оскільки матеріали справи не містять великої кількості документів, які необхідно було б вивчити; крім того, судом враховано, що підготовче засідання 01.06.2023 тривало 13 хвилин, а судове засідання 29.06.2023 - 40 хвилин, у той час як в актах зазначено про їх тривалість по 1 годині кожне.
17. Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, місцевий господарський суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, розмір заявленого до стягнення із відповідача у даній справі гонорару є завищеним та не відповідає критерію розумності.
18. Відтак, з урахуванням заперечень позивача проти стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу, керуючись внутрішнім переконанням, суд першої інстанції дійшов висновків про те, що з позивача на користь відповідача-2 належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, і саме цей розмір співрозмірним відносно обсягу фактично виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги ТОВ "Інтерстом" та узагальнення її доводів
19. Не погодившись із вказаним додатковим рішенням, ТОВ "Інтерстом" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі № 910/4337/23 повністю і ухвалити нове додаткове рішення у цій справі, яким стягнути інші судові витрати ніж судовий збір, а саме - витрати на професійну правничу допомогу, що в сумі складає 37 500,00 грн, з позивача на рахунок відповідача-2.
20. В обґрунтування вимог апеляційної скарги ТОВ "Інтерстом" зазначає, що:
- суд першої інстанції не дослідив та не надав належної оцінки тому факту, що в судове засідання, яке відбувалося 13.07.2023, не з`явився заявник та не надіслав до суду будь-яких заяв та клопотань щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а представник позивача в судовому засіданні лише заперечив проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу товариству без будь-яких обґрунтувань та доказів; крім того, під час вказаного судового засідання представник позивача заявив, що надіслав заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення на електронну адресу суду, але не оголосив її в судовому засіданні; разом з тим, ані товариство, ані представник відповідача-2 не отримували вказані заперечення, у зв`язку з чим були позбавлені можливості дізнатись про їх суть і зміст;
- при ухваленні додаткового рішення суд першої інстанції не дослідив та не надав належної оцінки тому факту, що представником товариства були надані в повному об`ємі докази фактичних витрат, понесених відповідачем-2 на професійну правничу допомогу;
- суд першої інстанції взяв до уваги заперечення представника позивача на заяву про ухвалення додаткового рішення, які не надіслані представнику відповідача-2 та/або відповідачу-2, у зв`язку з чим останній був позбавлений можливості аргументовано заперечувати та надавати свої пояснення щодо вказаних заперечень.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги заступника керівника Київської міської прокуратури та узагальнення її доводів
21. Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 та додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі № 910/4337/23, заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказані рішення та додаткове рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким позов Київської міської прокуратури задовольнити.
22. В обґрунтування вимог апеляційної скарги заступник керівника Київської міської прокуратури посилається на те, що:
- рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права (ст. 76-79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)) та неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. 5, 80 Закону України "Про освіту", ст. 10, 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", ст. 16, 203, 215 ЦК України, ст. 20, 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, що відповідно до ст. 277 ГПК України є підставою для його скасування;
- судом не враховано, що висновки Європейського суду з прав людини потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи;
- під час надання оцінки законності втручання у право відповідача-2 на оренду нежитлового приміщення комунальної власності територіальної громади м. Києва, що розташоване в будівлі СЗОШ "Надія" м. Києва, судом першої інстанції не враховано, що як на момент прийняття органом місцевого самоврядування рішення про надання в оренду цього майна, так і на момент укладання спірного договору, Закон України "Про освіту" містив положення, якими імперативно передбачено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Норми указаного Закону є загальнодоступними, точними та передбачуваними у своєму застосуванні;
- звернення ТОВ "Інтерстом" до уповноважених органів із заявою про надання в оренду майна та укладення договору оренди у подальшому із порушенням вимог законодавства не може бути визначено як правомірне очікування та законні сподівання щодо продовження права оренди спірного майна, і, як наслідок, не є порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, як стверджував суд;
- користування приватними особами майном комунального освітнього закладу всупереч чинному законодавству може зумовлювати конфлікт між гарантованим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб, у даному випадку дітей з особливими потребами на освіту, безпечне освітнє середовище тощо;
- застосування судом першої інстанції у даній справі висновків Європейського суду з прав людини про те, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вона стосується, є недоречним та безпідставним; так, захищаючи інтереси окремої юридичної особи, порушуються інтереси територіальної громади, що не відповідає принципу пропорційності та належного урядування; враховуючи те, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідачів, зокрема, ТОВ "Інтерстом", суд при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу (правову) допомогу має покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг по суті
23. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 (колегія суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Владимиренко С.В., Кропивної Л.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Інтерстом" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі № 910/4337/23; розгляд апеляційної скарги призначено на 31.10.2023 об 11:40; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 16.10.2023.
24. Іншою ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 (колегія суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Кропивної Л.В., Владимиренко С.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі № 910/4337/23; призначено до розгляду зазначену апеляційну скаргу для спільного розгляду з апеляційною скаргою ТОВ "Інтерстом" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі № 910/4337/23; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 16.10.2023.
25. У судовому засіданні 31.10.2023 судом оголошено перерву у розгляді справи № 910/4337/23 до 01.11.2023 об 11:30.
26. У судовому засіданні 01.11.2023 судом оголошено перерву у розгляді цієї справи до 20.11.2023 об 11:00.
Позиції учасників справи
27. Відповідач-2 у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги заступника керівника Київської міської прокуратури заперечує і просить суд відмовити в її задоволенні та залишити рішення першої інстанції в силі; стягнути з позивача судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу, під час розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанцій, на користь відповідача-2.
28. Відповідач-1 у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги заступника керівника Київської міської прокуратури заперечує і просить суд відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 залишити без змін.
29. Відповідач-2 подав до Північного апеляційного господарського суду заяву в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України про надання доказів щодо судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
Явка представників учасників справи
30. У судове засідання, призначене на 20.11.2023, з`явились представники прокуратури, відповідача-1, відповідача-2 та третьої особи-1.
31. Представники позивача та третьої особи-2 у судове засідання 20.11.2023 не з`явились. Про дату, час та місце судового засідання усі учасники справи повідомленні належним чином.
32. Зважаючи на викладене та враховуючи, що явка представників учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе провести судове засідання 20.11.2023 без участі представників позивача та третьої особи-2.
33. У судових засіданнях представники прокуратури та позивача вимоги апеляційної скарги заступника керівника Київської міської прокуратури підтримали, проти вимог апеляційної скарги ТОВ "Інтерстом" заперечували, представник відповідача-1 проти апеляційної скарги заступника керівника Київської міської прокуратури заперечував, щодо апеляційної скарги ТОВ "Інтерстом" поклався на розсуд суду, представники відповідача-2 проти апеляційної скарги заступника керівника Київської міської прокуратури заперечували, апеляційну скаргу ТОВ "Інтерстом" підтримали, представник третьої особи-1 підтримав позицію відповідача-1 щодо апеляційних скарг.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Щодо розгляду справи по суті спору
34. Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, ТОВ "Інтерстом" було орендарем приміщення за адресою: м. Київ, вул. Янгеля, 12/2, з 30.11.1998 на підставі договору оренди від 30.11.1998, договору № 15/09 оренди нерухомого майна (нежитлових будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Солом`янського району міста Києва від 01.04.2009 (на підставі розпорядження Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації № 370 п. 11 від 30.03.2009), затвердженого заступником голови Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації; договору № 15/09 оренди нерухомого майна (нежитлових будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Солом`янського району міста Києва від 01.12.2010 (на підставі розпорядження Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації № 370 п. 11 від 30.11.2010), затвердженого заступником голови Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації; договору № 15/09 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 23.04.2019 (на підставі рішення постійної комісії Київської міської ради з питань власності та розпорядження Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 29.05.2019 № 429) (т. 2, а.с. 10-27).
35. Заявою № 27108/9 від 26.11.2021 ТОВ "Інтерстом" звернулося до відділу з питань майна комунальної власності Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації про продовження строку дії договору № 15/09 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 23.04.2019 на п`ять років (т. 1, а.с. 79).
36. У листі № 27108/9 від 09.12.2021 (доповнення до заяви договору оренди) ТОВ "Інтерстом" просило відділ з питань майна комунальної власності Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації продовжити строк дії договору оренди № 15/09 від 23.04.2019 на 10 років (т. 1, а.с. 78).
37. У свою чергу, Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація звернулася до голови постійної комісії Київської міської ради з питань власності з листом № 108-17492 від 21.12.2021 з проханням розглянути на найближчому засіданні постійної комісії Київської міської ради з питань власності питання щодо продовження строку дії договору на 10 років (т. 1, а.с. 77).
38. На засіданні постійної комісії Київської міської ради з питань власності, оформленому протоколом № 41/43 від 21.12.2021, вирішено підтримати пропозицію Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації щодо погодження додаткової умови - строк оренди 10 років для продовження на аукціоні договору оренди нежитлових приміщень загальною площею 98,9 кв.м на вул. Академіка Янгеля, 12/2 (т. 1, а.с. 81-85).
39. Відповідно до протоколу електронного аукціону № LLP001-UA-20220126-53338 від 14.02.2022 ТОВ "Інтерстом", як єдиного учасника електронного аукціону, визнано переможцем з оренди нежилих приміщень ЗЗСО "Надія", загальною площею 98,9 кв.м на 1-му поверсі, який знаходиться за адресою: 03151, м. Київ, вул. академіка Янгеля, 12/2 (т. 1, а.с. 91).
40. Розпорядженням Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації № 173 від 03.06.2022 продовжено договір оренди нежитлового приміщення комунальної власності територіальної громади міста Києва, віднесеного до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, за результатами проведення електронного аукціону на новий строк згідно з додатком, зокрема, з ТОВ "Інтерстом" (т. 1, а.с. 86-88).
41. 16.06.2022 між Солом`янською районною в місті Києві державною адміністрацією (Орендодавець), ТОВ "Інтерстом" (Орендар) та Управлінням освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації (Балансоутримувач) укладено договір оренди № 15/09/01 нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передане до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Договір), відповідно до умов якого Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 Умов, вартість якого становить суму, визначену у пункті 6 Умов (п. 1.1 Договору).
42. Майно передається в оренду для використання згідно з пунктом 7 Умов (п. 1.2 Договору).
43. Відповідно до п. 2.1 Договору Орендар вступає у строкове платне користування Майном у день підписання акта приймання-передачі Майна. Акт приймання-передачі підписується між Орендарем і Балансоутримувачем одночасно з підписанням цього Договору.
44. Згідно з п. 3.3 Договору Орендар сплачує орендну плату до місцевого бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 16 Умов (або в іншому співвідношенні, визначеному законодавством), щомісяця до 15 числа поточного місяця оренди.
45. Згідно з п. 4.1 Умов (змінювані умови Договору, розділ І Договору) інформація про об`єкт оренди - нерухоме майно: нежитлове приміщення, розташоване за адресою: вул. Академіка Янгеля, 12/2, загальною площею 98,9 кв.м, розміщене на 1 поверсі, згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід`ємну частину цього Договору (додаток № 1).
46. Відповідно до п. 7 Умов цільове призначення Майна: розміщення приватного закладу охорони здоров`я, суб`єкту господарювання, що діє на основі приватної власності і проводить господарську діяльність з медичної практики в інших місцях.
47. Згідно з п. 12 Умов строк Договору становить 10 років.
48. На виконання умов Договору Балансоутримувач передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення, розташоване за адресою: 03057, м. Київ, вул. Академіка Янгеля, 12/2, загальною площею 98,9 кв.м, розмішене на І поверсі, про що складено акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, від 16.06.2022.
49. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, заступник керівника Київської міської прокуратури зазначив, що Договір є недійсним, оскільки ТОВ "Інтерстом" використовує вказане майно не за призначенням, а з метою надання послуг, які не пов`язані безпосередньо з навчальним процесом або з обслуговуванням учасників освітнього процесу.
50. В обґрунтування заперечень проти позовної заяви відповідач-1 у відзиві на позовну заяву зазначив, що Договір був продовжений на підставі рішення Постійної комісії, яка є органом Київської міської ради. Договір оренди спірного нежитлового приміщення від 01.04.2009 № 15/09 постійно продовжувався з урахуванням змін чинного законодавства.
51. Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву зазначив, що він безперервно був орендарем вказаного приміщення з 30.11.1998 до 30.03.2022, спірне майно не використовувалося школою для здійснення освітньої діяльності, а тому це не погіршувало соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у вказаному навчальному закладі. Протягом дії договорів оренди орендар (відповідач-2) не мав заборгованості зі сплати орендної плати та оплати страхових платежів, постійно здійснював невід`ємні поліпшення майна, надавав швидку стоматологічну допомогу, лікувальні процедури та профілактичні огляди на пільгових умовах як працівникам, так і учням школи, надавав навчально-медичні послуги, оскільки такий вид медичної діяльності не може бути забезпечений освітнім закладом. Працівниками відповідача-2 на безоплатній основі проводилися освітньо-інформаційні заходи, спрямовані на формування умінь і навичок дітей з правильного сприйняття стоматологічної допомоги, проводилися освітні лекції з виховання у дітей звичок правильного догляду за ротовою порожниною та досягнення стоматологічного здоров`я дітей, що передбачено одним із видів економічної діяльності (КВЕД 85.59) ТОВ "Інтерстом". Товариство впродовж всього строку дії договорів регулярно надавало матеріальну допомогу в забезпеченні санітарно-гігієнічних та естетичних потреб школи, що підтверджується копіями відповідних документів. Станом на 01.12.2021 Товариство отримало дозвіл на відкриття пункту щеплень для вакцинації від COVID-19 за адресою майна. Відповідач-2 на законних підставах став орендарем спірного приміщення.
52. СЗОШ "Надія" м. Києва надало суду першої інстанції письмові пояснення у справі, в яких зазначило, що у закладі створені оптимальні умови для організації освітнього процесу за різними формами навчання з урахуванням стану здоров`я дитини. Соціально-побутові умови здобувачів освіти для навчання та працівників СЗОШ "Надія" м. Києва для роботи задовільні. З 2009 року у приміщенні закладу здійснює свою діяльність ТОВ "Інтерстом", яке співпрацює із закладом та допомагає у вирішенні адміністративно-господарських проблем: зі створення санітарно-гігієнічних вимог (натирання паркетного покриття підлоги школи), ремонту обладнання (холодильне обладнання харчоблоку), придбання сантехнічного обладнання для ремонту місця загального користування на харчоблоці, проведення курсової підготовки для персоналу за програмою MARCH-протоколу "Надання домедичної допомоги в бойових умовах" (4-годинне) з метою створення безпечних вимог до перебування дітей інвалідів у закладі та надання стоматологічних послуг зі знижкою працівникам та здобувачам освіти, у тому числі у дітей з порушенням опорно-рухового апарату, які самостійно не пересуваються.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
53. Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
54. Між учасниками справи склалися правовідносини з оренди комунального майна (нежитлового приміщення). Спір у справі стосується правомірності передання в оренду нежитлового приміщення, розташованого в навчальному закладі.
55. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
56. За приписами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
57. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
58. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
59. У свою чергу, охоронюваний законом інтерес - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам (Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 1-10/2004).
60. Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією і законами України прав і законних інтересів держави.
61. За змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
62. Відповідно до ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
63. Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
64. Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
65. У силу положень ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
66. Частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
67. Аналіз положень ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.
"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166"б", від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18, від 30.01.2019 у справі № 47/66-08, від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18 , від 05.07.2022 у справі № 450/1723/17, від 21.12.2022 у справі № 918/569/20.
68. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права" передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
69. Крім того, необхідно враховувати рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді № 3-рп/99 від 08.04.1999).
70. Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.
71. Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини зазначеного рішення Конституційного Суду України).
72. Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
73. Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, з відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.
74. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
75. Саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 922/901/17, від 31.10.2018 у справі № 910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі № 927/246/18.
76. Рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" затверджено переліки об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатками 1-10 до цього рішення, зокрема, згідно з додатком 9 до сфери управління Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації передано майно спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату № 2 м. Києва, яке розташоване за адресою м. Київ, вул. Академіка Янгеля, 12/2, загальною площею 4 623 кв.м.
77. Рішенням Київської міської ради від 06.04.2017 № 139/2361 "Про реорганізацію спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату № 2 м. Києва шляхом приєднання її до спеціальної загальноосвітньої школи "Надія" м. Києва" вирішено передати до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації спеціальну загальноосвітню школу-інтернат № 2 м. Києва та СЗОШ "Надія" м. Києва; реорганізувати спеціальну загальноосвітню школу-інтернат № 2 м. Києва шляхом приєднання її до СЗОШ "Надія" м. Києва; взяти до відома, що СЗОШ "Надія" м. Києва є правонаступником майна, прав та обов`язків спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату № 2 м. Києва; вирішити питання щодо закріплення за СЗОШ "Надія" м. Києва приміщень спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату № 2 м. Києва, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Академіка Янгеля, 12/2.
78. Згідно з п. 1.2 статуту СЗОШ "Надія" м. Києва (нова редакція), затвердженого наказом Управління освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації № 269 від 18.08.2017 (далі - статут СЗОШ "Надія" м. Києва), школа "Надія" знаходиться в комунальній власності територіальної громади міста Києва на підставі рішення Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва". Власником спеціальної загальноосвітньої школи є територіальна громада м. Києва. Територіальною громадою м. Києва школу "Надія" передано до сфери управління освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, яке здійснює фінансування школи, його матеріально-технічне забезпечення, ремонт приміщень, їх господарське обслуговування. Школа "Надія" безпосередньо підпорядкована управлінню освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та підзвітна Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
79. Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаційна довідка № 314945055 від 11.11.2022) власником нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Янгеля Академіка, будинок 12/2, є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.
80. Отже, СЗОШ "Надія" м. Києва належить до сфери управління Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації та знаходиться в підпорядкуванні Управління освіти Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації. Власником нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Янгеля Академіка, будинок 12/2, яке закріплено за СЗОШ "Надія" м. Києва, є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.
81. Київська міська рада як орган місцевого самоврядування наділена повноваженнями розпоряджатися комунальною власністю від імені відповідної територіальної громади.
82. Листом № 24-1026вих-22 від 15.11.2022 заступник керівника Київської міської прокуратури просив голову Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації у строк до 21.11.2022 повідомити Київську міську прокуратуру, зокрема, про: підстави укладення договору оренди від 16.07.2022 № 15/09/01 комунального майна загальною площею 98,9 кв.м, що розміщено за адресою: м. Київ, вул. Академіка Янгеля, 12/2; які послуги пов`язані із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу надаються орендарем вказаного комунального майна відповідно до вимог законодавства (надати копії підтверджуючих документів); вжиті заходи щодо організації контролю за використанням орендованого комунального майна загальною площею 98,9 кв.м, що розміщено за адресою: м. Київ, вул. Академіка Янгеля, 12/2, виконанням орендарем істотних умов зазначеного договору; у разі наявності порушень, поінформувати про вжиті заходи реагування, у разі невжиття таких заходів - повідомити причини. У відповідь на вказаний лист Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація листами № 108-10365 від 25.11.2022 та № 108-11127 від 20.12.2022 надала відповідну інформацію прокуратурі. Крім того, Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація повідомила прокуратуру про те, що відповідно до її розпорядження від 29.05.2018 № 378 "Про організаційно-правові заходи з перевірки умов договорів оренди майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передано до сфери управління Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації" контроль за дотриманням орендарями умов договорів оренди покладено на балансоутримувачів (т. 1, а.с. 72-73, 74-75, 92-93).
83. У листі № 24-1086вих22 від 07.12.2022 заступник керівника Київської міської прокуратури просив Департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у строк до 12.12.2022 надати інформацію, чи вживались Департаментом заходи цивільно-правового характеру з метою усунення виявлених порушень або повідомити причини невжиття заходів. У відповідь на вказаний лист Департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом № 063-5634 від 30.12.2022 повідомив прокуратуру про те, що повноваження щодо здійснення контролю за використанням площ приміщень закладів освіти м. Києва передано відповідним районним в місті Києві державним адміністраціям, та про відсутність у Департаменті інформації та документів, які стосуються порушень, про які йдеться в листі (т. 1, а.с. 149-151, 152).
84. У листі № 24-1085вих22 від 07.12.2022 заступник керівника Київської міської прокуратури просив Київську міську раду у строк до 12.12.2022 надати інформацію щодо використання майна навчального закладу не за цільовим призначенням суб`єктом господарювання відповідно до договору оренди № 15/09/01 від 16.07.2022, а також чи вживалися Київрадою або її виконавчими органами заходи цивільно-правового характеру з метою усунення виявлених порушень або повідомити причини невжиття заходів. Водночас прокуратура повідомила, що в разі невжиття уповноваженими органами заходів з метою захисту державних інтересів та усунення порушень вимог Закону України "Про освіту" при укладенні зазначеного договору оренди, відповідні заходи цивільно-правового характеру на захист інтересів держави будуть вживатися органами прокуратури (т. 1, а.с. 153-155).
85. Листом № 24-227вих23 від 10.03.2023 заступник керівника Київської міської прокуратури повідомив позивача про намір здійснення прокурором представництва інтересів держави шляхом подання позовної заяви, оскільки Київська міська прокуратура у порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомляла Київську міську раду листом № 24-1085вих22 від 07.12.2022 про порушення вимог чинного законодавства при використанні комунального майна закладу освіти, проте належних заходів цивільно-правового характеру щодо захисту порушених інтересів держави Київською міською радою до цього часу не вжито (т. 1, а.с. 156-157).
86. У даному випадку звернення прокурора спрямоване не інакше як на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання передачі в оренду приміщення об`єкта освіти, що, з огляду на значимість питання забезпечення державою права на освіту і дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства, становить суспільний інтерес.
87. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що при зверненні до суду із вказаним позовом заступником керівника Київської міської прокуратури було дотримано вимоги ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", зважаючи на невжиття компетентним органом жодних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.
88. При цьому, місцевий господарський суд слушно врахував, що закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.
89. Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною другою статті 16 ЦК України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст. 20 ГК України.
90. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
91. Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 ГК України, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
92. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
93. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, наведено у статті 203 ЦК України, відповідно до частини першої якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
94. Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
95. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
96. За ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
97. Згідно зі 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
98. Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
99. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).
100. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до ст. 79 ГПК України, а саме: змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти, встановлені в експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20.
101. Відповідно до ст. 53 Конституції України держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
102. Відповідно до п. 1.5, 1.11 статуту СЗОШ "Надія" м. Києва школа "Надія" є загальноосвітнім навчальним закладом І-ІІІ ступенів з продовженим робочим днем, що забезпечує навчання, виховання та корекційно-розвиткову роботу дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку та здійснює заходи з психолого-педагогічної реабілітації, за рахунок держави. Випускники, які закінчили в школі "Надія" ІІІ ступінь, одержують атестат про повну загальну середню освіту встановленого державного зразка.
103. Згідно з ч. 1, 3 ст. 3 Закону України "Про повну загальну середню освіту" система загальної середньої освіти складається із змісту повної загальної середньої освіти на кожному її рівні, мережі закладів освіти, учасників освітнього процесу, кадрового, фінансового, науково-методичного, ресурсного та нормативно-правового забезпечення освітньої та управлінської діяльності у сфері загальної середньої освіти. Державна політика та освітня діяльність у сфері загальної середньої освіти ґрунтуються на засадах та принципах, визначених Законом України "Про освіту".
104. Відповідно до ч. 1 ст. 61 Закону України "Про повну загальну середню освіту" правові засади володіння, користування і розпорядження майном закладів загальної середньої освіти визначаються Законом України "Про освіту", цим Законом та іншими актами законодавства.
105. Закон України "Про освіту" регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.
106. За змістом частини першої статті 79 Закону України "Про освіту" джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть бути, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.
107. Відповідно до ч. 3, 6 ст. 22 Закону України "Про освіту" заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний. Статус, організаційно-правова форма, тип закладу освіти визначаються засновником і зазначаються в установчих документах закладу освіти.
108. Згідно з п. 9.1, 9.2 статуту СЗОШ "Надія" м. Києва матеріально-технічна база школи "Надія" включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, інші матеріальні цінності, вартість яких відображено у балансі. Майно навчального закладу, закріплене за школою "Надія", належить закладу на правах власності, оперативного управління відповідно до чинного законодавства, рішення про заснування, статуту та укладених ним угод.
109. Відповідно до ч. 1 ст. 80 Закону України "Про освіту" до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
110. Згідно з ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту" об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.
111. Як визначено у ст. 1 Закону України "Про освіту", заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність; освітній процес - система науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей; освітня діяльність - діяльність суб`єкта освітньої діяльності, спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті; суб`єкт освітньої діяльності - фізична або юридична особа (заклад освіти, підприємство, установа, організація), що провадить освітню діяльність.
112. За змістом ст. 52 Закону України "Про освіту" учасниками освітнього процесу є: здобувачі освіти; педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники; батьки здобувачів освіти; фізичні особи, які провадять освітню діяльність; інші особи, передбачені спеціальними законами та залучені до освітнього процесу у порядку, що встановлюється закладом освіти.
113. Згідно з п. 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об`єкти оренди як майно закладів освіти. Такі об`єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов`язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об`єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.
114. Тобто наведені положення законодавства передбачають можливість надання в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
115. Як зазначено вище, згідно з п. 7 Умов Договору, цільовим призначенням Майна, яке передано в оренду, є розміщення приватного закладу охорони здоров`я суб`єкта господарювання, що діє на основі приватної власності і проводить господарську діяльність з медичної практики в інших місцях.
116. Водночас відповідно до підп. 2 п. 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796, заклади освіти, інші установи та заклади системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі (установі) освіти.
117. З викладеного слідує, що чинний на момент укладення оспорюваного договору Закон України "Про освіту" містив положення, якими було імперативно передбачено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, в тому числі медичних.
118. Закон України "Про освіту" не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, а також згаданих підзаконних нормативно-правових актів, такі послуги повинні мати пов`язаність з навчально-виховним процесом, обслуговуванням такого процесу чи його учасників. Звідси, питання про те, чи пов`язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях з обслуговуванням учасників освітнього процесу суди мають вирішувати виходячи із конкретних обставин справи, однак з обов`язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі, і для обслуговування учасників освітнього процесу можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.10.2023 у справі № 927/66/23.
119. При зверненні до суду із вказаним позовом, прокурор зазначив, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності ТОВ "Інтерстом" є стоматологічна практика, що підтверджується кодом КВЕД 86.23. ТОВ "Інтерстом" не є закладом освіти та не має ліцензії на надання освітніх послуг. Орендуючи спірні приміщення, ТОВ "Інтерстом" використовує їх у своїй господарській діяльності для надання послуг медичного характеру, тобто в цілях підприємницької діяльності орендаря, а не для цілей, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, отже, в порушення вимог ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту".
120. Заперечуючи проти позовних вимог, ТОВ "Інтерстом" зауважило, що воно безперервно було орендарем спірного майна з 30.11.1998, тобто майже 24 роки, протягом дії договорів оренди вказаного приміщення орендар (ТОВ "Інтерстом") не мало заборгованості зі сплати орендної плати та сплати страхових платежів, постійно здійснювало невід`ємні поліпшення майна, надавало швидку стоматологічну допомогу, лікувальні процедури та профілактичні огляди на пільгових умовах як працівникам, так і учням школи, надавало навчально-медичні послуги, оскільки такий вид медичної діяльності не може бути забезпечений освітнім закладом.
121. З матеріалів справи та усних пояснень учасників справи, наданих у судових засіданнях суду апеляційної інстанції, вбачається, що орендоване відповідачем-2 майно не є задіяним у навчальному процесі. Більш того, спірне нежитлове приміщення не використовувалось для забезпечення навчально-виховного процесу, технологічно не пов`язане з навчальним процесом, має окремий вхід з вулиці. Із вказаного приміщення немає доступу (проходу, виходу) до навчальних приміщень.
122. Як встановлено судом та не спростовано учасниками справи у встановленому порядку, спірне приміщення використовується відповідачем-2 (який має ліцензію Міністерства охорони здоров`я з медичної практики серї АЕ № 459092, видану 19.06.2014 (т. 2, а.с. 53)), для розміщення стоматології, послугами якої мають можливість користуватись і користуються учасники освітнього процесу для задоволення своїх потреб, пов`язаних із гігієною зубів та їх лікуванням, що, окрім іншого, має особливе значення під час воєнного стану в країні та існування реальної небезпеки для життя та здоров`я людей, у тому числі й учасників освітнього процесу.
123. Зокрема, матеріали справи містять витяги з книги відгуків і пропозицій ТОВ "Інтерстом" з відгуками за 2014-2023 роки учасників освітнього процесу СЗОШ "Надія" (учнів, вчителів, інших співробітників) про надані їм Товариством медичні (стоматологічні) послуги.
124. Доказів того, що соціальна потреба учасників освітнього процесу у медичних (стоматологічних) послугах може бути забезпечена безпосередньо закладом освіти, матеріали справи не містять, а тому положення п. 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, є дотриманими.
125. Крім того, суд враховує доводи відповідача-2 про те, що ТОВ "Інтерстом" на безоплатній основі проводить освітньо-інформаційні заходи, спрямовані на формування умінь і навичок дітей з правильного сприйняття стоматологічної допомоги, проводяться освітні лекції з виховання у дітей звичок правильного догляду за ротовою порожниною та досягнення стоматологічного здоров`я дітей, що передбачено одним із видів економічної діяльності (КВЕД 85.59 - "інші види освіти, н.в.і.у.") Товариства (витяг з Єдиного державного реєстру юридичного осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 05.05.2023, т. 2, а.с. 74-75). На підтвердження викладеного, відповідачем-2 до відзиву на позовну заяву додано диск з відео вказаних заходів, акти надання навчально-медичних послуг за договором соціальної співпраці.
126. Зазначеними освітньо-інформаційними заходами забезпечується реалізація завдань СЗОШ "Надія", закріплених у п. 1.6 Статуту, а саме сприяння засвоєнню учнями норм гігієни та здорового способу життя.
127. Також, упродовж оренди спірного приміщення відповідачем-2 регулярно надається матеріальна та фінансова допомога в забезпеченні санітарно-гігієнічних, естетичних та побутових потреб СЗОШ "Надія" м. Києва (забезпечення мийними засобами, оплата послуг з ремонту пральної машини для прання білизни в СЗОШ "Надія" м. Києва, оплата послуг з натирання підлоги у школі, закупівля сантехніки у вбиральню, забезпечення побутовою технікою), що підтверджується наданими до матеріалів справи актами прийому-передачі матеріальних цінностей, актами про оплату послуг.
128. Колегія суддів апеляційної інстанції враховує також лист СЗОШ "Надія" м. Києва вих. № 158 від 15.05.2023 за підписом директора школи на запит адвоката ТОВ "Інтерстом", в якому повідомляється, що у СЗОШ "Надія" створені оптимальні умови для організації освітнього процесу; відносини адміністрації школи з ТОВ "Інтерстом" склалася добрі, усі гострі адміністративно-господарські питання оперативно вирішуються; директор ТОВ "Інтерстом" Тарасова І.М. завжди відгукується та допомагає у вирішенні проблемних питань: зі створення санітарно-гігієнічних вимог (натирання паркетного покриття школи), ремонту обладнання (холодильне обладнання харчоблоку), придбання сантехнічного обладнання для ремонту місця загального користування на харчоблоці, проведення курсової підготовки для персоналу за програмою MARCH-протоколу "Надання домедичної допомоги в бойових умовах" (4-годинне) з метою створення безпечних умов для перебування дітей-інвалідів у закладі та надання стоматологічних послуг зі знижкою працівникам та здобувачам освіти, у тому числі дітям з порушенням опорно-рухового апарату, які самостійно не пересуваються . У вказаному листі директор СЗОШ "Надія" м. Києва також зазначає, що соціально-побутові умови здобувачів освіти для навчання та працівників школи для роботи задовільні, СЗОШ "Надія" м. Києва не використовує для організації освітнього процесу спірне приміщення.
129. Обставини, які б свідчили про те, що розміщенням у будівлі СЗОШ "Надія" м. Києва стоматології погіршуються соціально-побутові умови учасників освітнього процесу (учнів та працівників навчального закладу) в межах цієї справи не встановлено.
130. Тому, з урахуванням наведених вище приписів законодавства, а також фактичних обставин цього спору, з огляду на те, що спірне приміщення тимчасово не використовується в освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, враховуючи, що послугами, які надаються відповідачем-2 (ТОВ "Інтерстом") у цьому приміщенні, мають можливість користуватись і користуються учасники освітнього процесу, і такі послуги не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти, враховуючи, що розміщення стоматології у будівлі СЗОШ "Надія" не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у цьому закладі освіти, що відповідає положенням ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту", правові підстави для визнання недійсним оспорюваного договору оренди відсутні.
131. Не врахувавши викладеного, місцевий господарський суд дійшов помилкових висновків про те, що укладення спірного договору здійснено в порушення приписів ст. 80 Закону України "Про освіту" у зв`язку з неможливістю передачі в оренду приміщення, яке не використовується для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним процесом, що свідчить про недодержання при укладенні Договору встановлених ст. 203 ЦК України вимог та є підставою для визнання його недійсним у силу приписів ст. 215 ЦК України.
132. Разом з тим, як слушно враховано судом першої інстанції, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини (рішення від 09.01.2013 у справі "Волков проти України") в країнах повинен діяти принцип правової визначеності, який зобов`язує держави та їх органи здійснювати реалізацію прав та їх захист шляхом прийняття законодавства з чітким правовим визначенням спірних правовідносин та гарантує громадянам очікувати від держав та їх органів своєчасних та вичерпних дій відповідно до вимог чинного законодавства.
133. Згідно з усталеною прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини основу принципу правової визначеності утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам.
134. Отже, з системного аналізу статті 1 Першого протоколу до Конвенції та зазначених рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що за дотримання особою положень законодавства для набуття певного майнового права у майбутньому, зумовлює виникнення у такої особи "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому). Тобто, з огляду на викладені положення слід дійти висновку, що основоположними принципами виконання органом місцевого самоврядування покладених на нього обов`язків (належне урядування) є верховенство права, одним із елементів якого, в свою чергу, є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлювальних такими обмеженнями, тобто, обмеження будь-якого права повинно базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.
135. З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що за наявності права ТОВ "Інтерстом" на оренду нежитлового приміщення, розташованого за адресою: вул. Академіка Янгеля, 12/2, загальною площею 98,9 кв.м, починаючи з 30.11.1998, яке належним чином реалізовувалось орендарем у вигляді користування приміщенням, і виконання зобов`язання зі сплати орендної плати, проведення електронного аукціону з оренди нежилих приміщень СЗОШ "Надія" м. Києва, результати якого не визнані судом недійсними, переможцем якого став відповідач-2 та сплатив грошові кошти у вигляді реєстраційного внеску, гарантійного внеску, авансового внеску, винагороди оператору, суми забезпечувального депозиту, враховуючи, що постійна комісія Київської міської ради з питань власності висловила свою волю як власник спірного майна на продовження на аукціоні договору оренди цього майна ТОВ "Інтерстом", в останнього виникли правомірні очікування та законні сподівання щодо продовження права оренди вказаного майна. Такі правомірні очікування є об`єктом правового захисту згідно зі статтею 1 Першого протоколу 1 до Конвенції та національного законодавства України.
136. Відтак, звертаючись до відповідача-1 із заявою про продовження договору оренди на новий строк, ТОВ "Інтерстом", як добросовісний орендар спірного майна, мало правомірні очікування на його пролонгацію.
137. За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що заступником керівника Київської міської прокуратури не доведено існування обставин, якими було вмотивовано звернення до суду з вимогою про визнання Договору недійсним, у зв`язку з чим вказана позовна вимога не підлягає задоволенню.
138. Щодо позовної вимоги про зобов`язання ТОВ "Інтерстом" звільнити спірне нежитлове приміщення та повернути його балансоутримувачу - Управлінню освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації за актом приймання-передачі, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
139. Обґрунтовуючи вказану позовну вимогу, прокурор послався на положення ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 785, ч. 2 ст. 795 ЦК України.
140. Нормою ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
141. Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
142. Згідно з ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
143. Виходячи з вищенаведених норм, повернення орендованого приміщення орендодавцю є правовим наслідком визнання договору оренди недійсним.
144. Враховуючи викладене, у зв`язку з відсутністю правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди, похідна позовна вимога про зобов`язання ТОВ "Інтерстом" звільнити нежитлове приміщення, яке було предметом цього договору, та повернути вказане приміщення балансоутримувачу - Управлінню освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації за актом приймання-передачі, також не підлягає задоволенню.
145. Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції враховує правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 та постанові Верховного Суду від 10.09.2021 у справі № 909/207/20, відповідно до якої якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійним суд встановить, що позов пред`явлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний суб`єктний склад учасників справи, суд відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави.
146. У справі № 910/4337/23, яка розглядається, заступник керівника Київської міської прокуратури за наявності трьох учасників оспорюваного договору позовні вимоги про його недійсність заявив лише до двох учасників, а при заявленні вимоги про здійснення реституції за участі двох учасників не визначив процесуальний статус стягувача - Управління освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації (балансоутримувач). При цьому Управління освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації у справі має процесуальний статус третьої особи, тоді як вимога про недійсність правочину повинна стосуватися всіх його учасників, а вимога про реституцію - сторін судового процесу. Зазначена обставина є самостійною підставою для відмові в позові.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29.08.2023 у справі № 912/1550/22 у подібних правовідносинах.
147. За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.
148. Таким чином, висновки місцевого господарського суду про відмову в позові є правильними, а помилковий висновок суду першої інстанції про порушення приписів ст. 80 Закону України "Про освіту" та ст. 203 ЦК України при укладенні Договору не призвів до прийняття неправильного по суті рішення.
Стосовно вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу
149. Згідно з поданою до ТОВ "Інтерстом" до матеріалів справи заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат (на правничу допомогу), відповідач-2 просив суд ухвалити додаткове рішення у даній справі, яким стягнути інші судові витрати, ніж судовий збір, а саме витрати на професійну правничу допомогу, що в сумі складає 37 500,00 грн, з позивача - Київської міської ради на рахунок ТОВ "Інтерстом" .
150. Обґрунтовуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, ТОВ "Інтерстом" послалося на факт оплати наданої адвокатом Кіровим О.Ф. правової допомоги у сумі 37 500,00 грн, що підтверджується договором (угодою) № 14-04 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 14.04.2023, актами про надані послуги за договором № 14-04 про надання правової допомоги від 14.04.2023 від 01.06.2023 та 30.06.2023, платіжними інструкціями № 577259 від 01.06.2023 на суму 35 000,00 грн та № 577279 від 03.07.2023 на суму 2 500,00 грн, копії яких додано до вказаної заяви.
151. Позивач у письмових запереченнях щодо відшкодування витрат на правничу допомогу заперечував проти здійснення такого стягнення і просив суд відмовити повністю у задоволенні заявленої адвокатом відповідача-2 вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 37 500,00 грн. При цьому, позивач послався на те, що загальна вартість наданої правової допомоги в сумі 37 500,00 грн є неспіврозмірною із складністю даної справи та виконаних адвокатом робіт, вартість години адвоката є надто завищеною у порівнянні із середньою ринковою вартістю. Стягнення коштів з Київської міської ради є надмірним тягарем для територіальної громади міста Києва під час дії воєнного стану.
152. Відповідно до ст. 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
153. Згідно з п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
154. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
155. Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
156. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
157. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
158. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
159. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
160. Отже, за умовами ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
161. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
162. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
163. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
164. Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на позовну заяву ТОВ "Інтерстом" навело попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач-2 очікує понести у зв`язку із розглядом справи, що складає 45 000,00 грн.
165. У судовому засіданні Господарського суду міста Києва 29.06.2023, до закінчення судових дебатів, ТОВ "Інтерстом" подало письмову заяву в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України про надання доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду .
166. Суд враховує, що заява ТОВ "Інтерстом" від 03.07.2023 № ОК-4337-06 в порядку ст. 221 ГПК України про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат (на правничу допомогу) з доданими до неї доказами на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу подана відповідачем-2 у межах строку, встановленого ч. 8 ст. 129 ГПК України.
167. З доданих до заяви відповідача-2 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат (на правничу допомогу) вбачається, що 14.04.2023 між Адвокатським об`єднанням "Астрея ОВС" (далі - АО "Астрея ОВС") (Виконавець) та ТОВ "Інтерстом" (Клієнт) було укладено договір (угоду) № 14-04 про надання професійної правничої (правової) допомоги (далі - Договір № 14-04), за умовами якого Виконавець зобов`язався за дорученням Клієнта здійснювати його захист, представництво його інтересів та надавати інші види професійної правничої (правової) допомоги Клієнту на умовах та в порядку, що визначені цим Договором, Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та іншими актами чинного законодавства, а Клієнт зобов`язався оплатити надання професійної правничої (правової) допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього Договору.
168. Також, до відзиву ТОВ "Інтерстом" на позовну заяву додано копії ордеру серії АІ № 1397004 на надання правничої (правової) допомоги ТОВ "Інтерстом" на підставі договору № 1404 від 14.04.2023 в Господарському суді міста Києва адвокатом Кіровим О.Ф., виданого АО "Астрея ОВС" 19.05.2023, та копію свідоцтва серії КС № 8668/10 про право на заняття адвокатською діяльністю, виданого 27.12.2019 Кірову О.Ф..
169. Згідно з актом про надані послуги від 01.06.2023, складеним ТОВ "Інтерстом" та "Астрея ОВС", Виконавець у період з 14.04.2023 по 01.06.2023 надав наступні послуги: підготовка та направлення адвокатського запиту № OK-4337-02 від 10.05.2023 до СЗОШ "Надія" м. Києва щодо отримання інформації, яка стосується розгляду справи, 1 год - 2 500 грн; підготовка та направлення сторонам і суду відзиву № ОК-4337-01 від 19.05.2023 на позовну заяву у справі № 910/4337/23, 12 год - 30 000 грн; участь у судовому засіданні у справі № 910/4337/23 в приміщенні Господарського суду міста Києва, 1 год - 2 500 грн.
170. Відповідно до акта про надані послуги від 30.06.2023, складеного ТОВ "Інтерстом" та "Астрея ОВС", Виконавець у період з 29.06.2023 по 29.06.2023 надав наступні послуги: представлення інтересів ТОВ "Інтерстом" в якості представника у судовому засіданні, яке відбувалось 29.06.2023 в приміщенні Господарського суду міста Києва по справі № 910/4337/23, 1 год - 2 500 грн.
171. За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
172. Відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
173. У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом з тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
174. Законом України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі - Закон) встановлено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ст. 26 Закону).
175. Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
176. Відповідно до частини 3 статті 27 Закону до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
177. Згідно зі ст. 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
178. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони у разі наявності її заперечень щодо співрозмірності заявленої суми компенсації має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
179. За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
180. Суд звертає увагу на те, що надані учасником справи документи на підтвердження розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному ним розмірі за рахунок іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію, зокрема, розумної необхідності таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18 та постанові Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17.
181. Так, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
182. У пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 Європейським судом з прав людини також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
183. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
184. З урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 914/4/20.
185. Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Таких висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, в постанові від 18.05.2021 у справі № 918/917/19.
186. Згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
187. З урахуванням наведеного, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.04.2021 у справі № 910/9243/20.
188. Місцевий господарський суд, проаналізувавши акти про надані послуги за Договором № 14-04, зазначив, що здійснення підготовки відзиву на позовну заяву протягом 12 годин не відповідає суті правовідносин сторін, оскільки матеріали справи не містять великої кількості документів, які необхідно було б вивчити.
189. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що підготовче судове засідання 01.06.2023 тривало 13 хвилин, а судове засідання 29.06.2023 - 40 хвилин, у той час як в актах про надані послуги вказано про їх тривалість по 1 годині кожне.
190. З огляду на викладене, дослідивши надані відповідачем-2 докази, оцінивши його витрати з урахуванням усіх аспектів справи, беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованих висновків про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а отже, розмір заявленого до стягнення з позивача у даній справі гонорару є завищеним, не відповідає критерію розумності та становить надмірний тягар для позивача, який представляє територіальну громаду м. Києва, що суперечить принципам розподілу судових витрат.
191. Таким чином, з урахуванням заперечень позивача проти стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, керуючись своїм внутрішнім переконанням, дійшов обґрунтованого висновку про те, що з позивача на користь відповідача-2 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, визнавши вказану суму витрат співрозмірною по відношенню до обсягу фактично виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
192. За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви ТОВ "Інтерстом" про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат (на правничу допомогу) та стягнення з позивача на користь відповідача-2 витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 10 000,00 грн.
193. Доводи ТОВ "Інтерстом", викладені в апеляційній скарзі, про те, що відповідач-2 не отримував від позивача письмових заперечень щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, колегією суддів апеляційної інстанції відхиляються, оскільки положення ч. 5 ст. 126, ст. 170 ГПК України ("Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення") не містять вимог щодо надсилання (надання) клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу / заперечень щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, поданих до стадії виконання судового рішення, іншим учасникам справи (провадження).
194. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), де зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
195. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
196. У даній справі скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг
197. Відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
198. Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
199. Оскільки висновки місцевого господарського суду про відмову в позові є правильними, а помилковий висновок суду першої інстанції про порушення приписів ст. 80 Закону України "Про освіту" та ст. 203 ЦК України при укладенні Договору не призвів до прийняття неправильного по суті рішення, оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 у даній справі підлягає залишенню без змін з мотивів, викладених у цій постанові.
200. У свою чергу, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки щодо витрат ТОВ "Інтерстом" на професійну правничу допомогу відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування або зміни не вбачається.
201. За таких обставин, підстави для задоволення апеляційних скарг заступника керівника Київської міської прокуратури та ТОВ "Інтерстом" відсутні.
Судові витрати
202. У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційних скарг судові витрати за їх розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржників.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстом" та заступника керівника Київської міської прокуратури залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 у справі № 910/4337/23 залишити без змін з мотивів, викладених у цій постанові.
3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі № 910/4337/23 залишити без змін.
4. Судові витрати за розгляд апеляційних скарг покласти на скаржників.
5. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.
Повний текст постанови складено 23.11.2023.
Головуючий суддя А.М. Демидова
Судді С.В. Владимиренко
Л.В. Кропивна
Суд | Північний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 20.11.2023 |
Оприлюднено | 24.11.2023 |
Номер документу | 115124927 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі) про державну власність щодо оренди |
Господарське
Північний апеляційний господарський суд
Демидова А.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні