Ухвала

від 14.11.2023 по справі 910/15023/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

14.11.2023Справа № 910/15023/21

За заявою 1) Дніпровської міської ради

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Траст"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван-Дніпропетровськ"

про банкрутство

Суддя Пасько М.В.

Представники:

від заявника не з`явились.

від боржника Ковальчук Н.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні судді Мандичева Д.В. перебуває справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван-Дніпропетровськ".

Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 29.08.2022 розглянуто грошові вимоги до боржника.

Постановою Верховного суду від 04.05.2023 скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.08.2022 в частині розгляду грошових вимог ГУ ДПС у Дніпропетровській області та направлено на новий розгляд.

Постановою Верховного суду від 15.06.2023 скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.08.2022 в частині розгляду грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Системлімітед-Груп" та направлено на новий розгляд.

В результаті автоматизованого розподілу справу № 910/15023/21 було передано судді Паську М.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2023 прийнято справу № 910/15023/21 до провадження в частині розгляду грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Системлімітед-Груп".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2023 прийнято справу № 910/15023/21 до провадження в частині розгляду грошових вимог ГУ ДПС у Дніпропетровській області.

08.09.2023 від Дніпровської міської ради надійшли пояснення на грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Системлімітед-Груп".

27.09.2023 від розпорядника майна боржника надійшли пояснення на грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Системлімітед-Груп".

28.09.2023 від ГУ ДПС у Дніпропетровській області надійшли пояснення.

28.09.2023 від боржника надійшли пояснення на грошові вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області.

28.09.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Системлімітед-Груп" надійшли пояснення на заявлені грошові вимоги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 відкладено розгляд справи на 26.10.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2023 визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Системлімітед-Груп кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван-Дніпропетровськ" на суму 57.113.916, 00 грн. - вимоги четвертої черги та відкладено розгляд справи на 14.11.2023.

У судовому засіданні, розглянувши грошові вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області на суму 11.072.158,48 грн. та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Відповідно до ст.2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Заявлені грошові вимоги у розмірі ґрунтуються на податковому повідомленні-рішенні № 0018031404 від 14.06.2019 року та складаються з штрафної санкції в сумі 7.836.064,51 грн та пені в сумі 3.236.093,97 грн.

Податкове повідомлення-рішення № 0018031404 від 14.06.2019 року э неузгодженим, оскільки оскаржується у судовому порядку, а саме у справі № 160/12673/19.

Підпунктом 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Відповідно до пунктів 54.1 та 54.3 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Стаття 57 ПК України регулює строки сплати податкового зобов`язання: за загальним правилом платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (пункт 57.1 статті 57); у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу; у разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження (пункт 57.3 статті 57 ПК України).

Положеннями пункту 58.1статті 58 ПК України, передбачено, що контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу.

Зазначена стаття встановлює загальні підстави і порядок надсилання податкового повідомлення-рішення і не пов`язує із цією дією виникнення податкового зобов`язання у платника податку.

За змістом підпункту 14.1.39. пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Згідно з підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Підпунктом 56.17.5 пункту 56.17 статті 56 ПК України визначено, що день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов`язання платника податків, крім випадку, передбаченого підпунктом 108-1.2.2 пункту 108-1.2 статті 108-1 цього Кодексу.

Водночас, пунктом 56.18 цієї ж статті передбачено, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

З урахуванням викладеного до податкового боргу, окрім власне суми грошового зобов`язання, яке стало узгодженим, включається також і пеня, яка є заходом фінансової відповідальності.

Тож аналіз наведених вище приписів податкового законодавства, в тому числі положень підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 56.18 статті 56, пункту 57.3 статті 57 та інших положень ПК України, дає змогу дійти висновку про те, що грошове зобов`язання платника податків для цілей здійснення адміністрування податків та зборів може існувати як узгоджене зобов`язання, набувши статусу податкового боргу після настання моменту його сплати, що надає податковому органу можливість здійснення заходів щодо стягнення суми такого зобов`язання, а також як неузгоджене зобов`язання, коли грошове зобов`язання існує, але заходи щодо адміністрування податків та зборів податковими органами не вживаються.

Разом з цим, під час перегляду Верховним Судом судових рішень у справі № 910/14176/20, було встановлено, що орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (частина перша статті 21 Закону України "Про оренду землі", підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), з другого боку, є однією з форм плати за землю як обов`язкового платежу в складі податку на майно нарівні із земельним податком (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Підставою для нарахування орендної плати за землю є саме договір оренди земельної ділянки (частина друга статті 21 Закону України "Про оренду землі", пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).

Так, згідно з підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - обов`язковий платіж, що його орендар вносить орендодавцю за користування земельною ділянкою.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку й орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Отже, орендна плата за користування землею комунальної власності за своїм правовим статусом є обов`язковим платежем, який орендар вносить орендодавцю, а також це і загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку.

Подвійний статус орендної плати зумовлює ту обставину, що при визначенні її розміру, окрім норм цивільного, земельного законодавства та Закону України "Про оренду землі" необхідно враховувати і вимоги ПК України.

Даний правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19.

З моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб`єктами та у подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору (такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 1917/1188/2012 (№ 826/1291/17).

Таким чином, Верховний Суд у постанові від 13.10.2021 у справі № 910/14176/20 наголосив, що предметом розгляду у даних справах є стягнення заборгованості саме з орендної плати за договором оренди землі, тобто у зв`язку з неналежним виконання договірних зобов`язань орендарем земельної ділянки перед орендодавцем, що не є підміною функцій органу доходів і зборів.

З огляду на викладене, остаточними судовими рішеннями у справі № 910/14176/20 встановлено належного суб`єкта отримання плати за землю у вигляді орендної плати за земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:524:0020, яким виступає Дніпровська міська рада, та стягнуто відповідний розмір заборгованості за період з січня 2017 року по травень 2020 року в сумі 54.970.759,05 гри. з боржника саме на користь Дніпровської міської ради.

Отже, нарахування Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області Боржнику плати за землю за 2018 рік за обома земельними ділянками кадастрові номери 1210100000:03:524:0020, 1210100000:03:054:0019 із штрафними санкціями здійснено за відсутності правової підстави, оскільки відповідним суб`єктом отримання плати за землю у вигляді орендної плати є саме орендодавець - Дніпровська міська рада.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Також, судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, а роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996 ["Cantoni v. Frace", заява № 17862/91, §31-32), "Вєренцов проти України" від 11.04.2013 ("Vyerentsov v. Ukraine", заява № 20372/11, §65)].

Крім того, суд керується тим, що судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Частиною 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи, що грошові вимоги документально підтверджені, суд дійшов висновку включити їх до реєстру вимог кредиторів на суму 57.113.916, 00 грн. - вимоги четвертої черги.

Керуючись ст. ст. 45, 47 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 233, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1.Відмовити ГУ ДПС у Дніпропетровській області у визнанні кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван-Дніпропетровськ" на суму 11.072.158,48 грн.

2.Ухвала набрала чинності з дати її прийняття та підлягає оскарженню в установленому Законом порядку.

Суддя М.В. Пасько

Повний текст ухвали складено 22.11.2023.