Постанова

від 17.04.2024 по справі 910/15023/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2024 р. Справа№ 910/15023/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Доманської М.Л.

суддів: Копитової О.С.

Пономаренка Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання Сороки П.М.

представники учасників провадження у даній справі відповідно до протоколу судового засідання від 17.04.2024 не з`явились,

розглянувши матеріали апеляційної скарги ГУ ДПС у Дніпропетровській області

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.11.2023

у справі №910/15023/21

за заявою 1) Дніпровської міської ради

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Траст"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван-Дніпропетровськ"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі №910/15023/21 відмовлено ГУ ДПС у Дніпропетровській області у визнанні кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван-Дніпропетровськ" на суму 11.072.158,48 грн.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ГУ ДПС у Дніпропетровській області звернулась безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить відкрити апеляційне провадження у справі №910/15023/21, задовольнити апеляційну скаргу ГУ ДПС у Дніпропетровській області, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі №910/15023/21 та ухвалити нове рішення, яким визнати грошові вимоги ДПС у Дніпропетровській області по справі №910/15023/21 у повному обсязі.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 11.12.2023 апеляційну скаргу ГУ ДПС у Дніпропетровській області передано колегії суддів у складі: головуючий суддя Доманська М.Л.; судді: Копитова О.С., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15023/21 за заявою Дніпровської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Траст" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван-Дніпропетровськ" про банкрутство; відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.10.2023 у справі №910/15023/21.

21.12.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/15023/21 у 13-ти томах.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.10.2023 у справі №910/15023/21 залишено без руху; роз`яснено заявнику, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали скаржник має право усунути недоліки апеляційної скарги, а саме, подати докази направлення копії цієї апеляційної скарги: ТОВ "Караван-Дніпропетровськ"; ГУ ДПС у Дніпропетровській області; ТОВ "Системлімітед-Груп"; ТОВ "Центр-Траст"; ТОВ "Регіна Центр"; Українсько-турецькому товариству з обмеженою відповідальністю "Узай"; ПП "Рен"; ТОВ "Континент Сервіс Груп" та арбітражному керуючому Дерябкіну Олександру Едуардовичу та відомості про наявність або відсутність електронного кабінету у скаржника - Дніпровської міської ради та його представника - адвоката Шуліка Аліни Володимирівни, яка є підписантом апеляційної скарги; роз`яснено скаржнику, що в разі невиконання зазначеної ухвали суду в строк, визначений п.2 її резолютивної частини, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається скаржнику.

29.01.2024 до Північного апеляційного господарського суду від Дніпровської міської ради надійшла заява про усунення недоліків у справі №910/15023/21, до якої долучено докази направлення копії апеляційної скарги з додатками іншим учасникам справи та відомості про наявність електронного кабінету у скаржника - Дніпровської міської ради та його представника - адвоката Шуліка Аліни Володимирівни.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі №910/15023/21; розгляд апеляційної скарги призначено на 21.02.2024; запропоновано учасникам справи у відповідності до статті 263 Господарського процесуального кодексу України надати відзиви на апеляційну скаргу із доказами надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи протягом десяти днів, з дня отримання даної ухвали, але не пізніше 29.01.2024; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв, клопотань, пояснень в письмовій формі із доказами надсилання (надання) копій цих документів іншим учасникам справи протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 16.02.2024.

16.02.2024 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "Караван-Дніпропетровськ" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник ТОВ "Караван-Дніпропетровськ" просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у даній справі- залишити без змін, оскільки, рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2023, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 у справі №910/15023/21 (160/12673/19) судом визнано незаконним і скасовано податкове повідомлення-рішення, що у свою чергу, є беззаперечною підставою для відмови у визнанні кредиторських вимог Головного управління ДПС у Дніпропетровській області в сумі: 7 836 064,51 грн штрафної санкції та 3 236 093,97 грн пені. Крім того, ТОВ "Караван-Дніпропетровськ" зазначає, що суб`єктом отримання плати за землю у вигляді орендної плати (в тому числі і штрафних санкцій, пов`язаних з основною сумою стягнутої заборгованості з орендної плати за землю) є саме орендодавець - Дніпровська міська рада, що встановлено судовими рішеннями у справі № 910/14176/20.

20.02.2024 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від ГУ ДПС у Дніпропетровській області надійшла заява про проведення судового засідання без участі представника.

У судовому засіданні 21.02.2024 представниця Дніпровської міської ради надала пояснення по суті апеляційної скарги та підтримала апеляційну скаргу, а представник ТОВ "Караван-Дніпропетровськ" надав пояснення по суті апеляційної скарги та заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 у розгляді апеляційної скарги ГУ ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі №910/15023/21 оголошено перерву до 03.04.2024.

03.04.2024 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від ГУ ДПС у Дніпропетровській області надійшла заява про розгляд справи без участі його представника.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 у розгляді апеляційної скарги ГУ ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі №910/15023/21 оголошено перерву до 17.04.2024 до 09 год. 45 хв.

17.04.2024 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від ГУ ДПС у Дніпропетровській області надійшла заява про розгляд справи без участі його представника.

У судове засідання 17.04.2024 учасники справи не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені у встановленому законом порядку.

Колегія суддів вирішила за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників учасників справи, які не з`явились у судове засідання, з огляду на наступне.

За положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов`язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Наведена правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №924/369/19.

В даному випадку апеляційна скарга може бути розглянута у судовому засіданні без участі представників учасників справи, які не з`явились у судове засідання, їх неявка не перешкоджає вирішенню апеляційної скарги у даному судовому засіданні.

Згідно із ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що ГУ ДПС у Дніпропетровській області є контролюючим органом в частині повноти сплати податків і зборів до бюджету, яким правомірно винесено повідомлення рішення, оскільки, боржником порушено законодавство, з огляду на що - бюджет отримав надходження не в повному обсязі. Скаржник вказує, що судом першої інстанції не враховано, що заявлені грошові вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області в сумі 7 836 064,51 грн штрафної санкції та 3 236 093,97 грн пені є заходами відповідальності за заниження податкових зобов`язань, які застосовані у зв`язку із неналежним виконанням платником податків своїх обов`язків.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази у справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення; оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.

01.12.2021 Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про визнання грошових вимог до боржника в сумі 27 068 817,40 грн.

Зазначені вимоги кредитора обґрунтовані тим, що за результатом проведеної податковим органом документальної позапланової перевірки ТОВ "Караван-Дніпропетровськ" з питань повноти нарахування плати за землю за земельні ділянки, що перебувають в користуванні ТОВ "Караван-Дніпропетровськ" на підставі укладених договорів оренди землі, площею 20,4710 га (кадастровий номер - 1210100000:03:054:0020) та площею 0,2055 га (кадастровий номер - 1210100000:03:054:0019) за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 (акт перевірки від 15.05.2019 №26627/04-36-14-04/33159964) встановлено, що річна сума орендної плати за землю на 2018 рік складає 19 445 224,24 грн, натомість, боржником занижено суму нормативної грошової оцінки вказаних земельних ділянок в податковій декларації з плати за землю за 2018 рік на суму 15 672 129,02 грн. Вказане стало підставою для прийняття повідомлення-рішення від 14.06.2019 №0018031404 на загальну 23 508 193,53 грн, з якої: основний платіж за податковими зобов`язаннями - 15 672 129,02 грн, штрафна санкція - 7 836 064,51 грн. На підставі статті 129 Податкового кодексу України податковим органом нараховано в автоматичному режимі на заборгованість по податковому повідомленню-рішенню від 14.06.2019 №0018031404 пеню в сумі 3 236 093,97 грн за період з 15.05.2019 по 26.11.2019.

29.08.2022 ухвалою Господарського суду міста Києва у справі № 910/15023/21, зокрема, визнано кредитором у справі № 910/15023/21 по відношенню до боржника Головне управління ДПС у Дніпровській області з грошовими вимогами на суму 4 710 грн, з яких 4 540 грн - вимоги першої черги, 170 грн - вимоги шостої черги. Відмовлено Головному управлінню ДПС у Дніпровській області у визнанні кредитором на суму 27 068 647,40 грн.

Суд встановив, що остаточними судовими рішеннями у справі № 910/14176/20 встановлено належного суб`єкта отримання плати за землю у вигляді орендної плати за земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:524:0020, яким виступає Дніпровська міська рада, та стягнуто відповідний розмір заборгованості за період з січня 2017 по травень 2020 з боржника саме на користь Дніпровської міської ради. Відтак, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні грошових вимог Головного управління ДПС у Дніпровській області в сумі 26 744 287,50 грн., що містять в собі нараховану боржнику плату за землю за 2018 рік за земельні ділянки кадастровий номер 1210100000:03:524:0020, 1210100000:03:054:0019 в сумі 15 672 129,02 грн., а також похідні від даної суми боргу штрафну санкцію в розмірі 7 836 064,51 грн та пеню 3 236 093,97 грн.

Суд першої інстанції вказав, що із долучених до заяви кредитора документів не вбачається, за яку саме земельну ділянку Головним управлінням ДПС у Дніпровській області нарахований податковий борг (земельний податок) у сумі 314 118,10 грн внаслідок несплати платником податків самостійно задекларованого грошового зобов`язання згідно з поданою декларацією від 19.02.2019 №9025417294, в якій містяться дані по обом земельним ділянкам, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у визнанні грошових вимог кредитора в цій частині.

Разом з тим, суд визнав обґрунтованими вимоги кредитора в сумі 170 грн, з віднесенням до вимог шостої черги, які виникли на підставі акту перевірки від 20.03.2020 № 14449/04-36-51-30/33159964, який складений з питань неподання податкової звітності по орендній платі за землю з юридичних осіб, а саме, за результатами перевірки встановлено неподання податкової декларації по платі за землю (орендна плата за земельні ділянки комунальної або державної власності) за 2020 з граничним терміном подання 20.02.2020.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області задоволено частково. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.08.2022 в частині відмови у визнанні грошових вимог Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на суму 324 359,95 грн скасовано. Прийнято в цій частині нове рішення. Визнано грошові вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на суму 324 359,95 грн, з яких 314 118,10 грн - вимоги третьої черги задоволення, 10 241,85 грн - вимоги шостої черги. В частині решти грошових вимог Головного управління ДПС у Дніпропетровській області ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.08.2022 у справі № 910/15023/21 залишено без змін.

Апеляційний господарський суд погодився із висновком суду першої інстанції про відхилення грошових вимог Головного управління ДПС у Дніпровській області в сумі 26 744 287,50 грн, що складаються з нарахованої плати за землю за 2018 рік за земельні ділянки кадастровий номер 1210100000:03:524:0020, 1210100000:03:054:0019 в сумі 15 672 129,02 грн, а також похідні від даної суми боргу штрафної санкції в розмірі 7 836 064,51 грн та пені в сумі 3 236 093,97 грн.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що самостійно задеклароване податкове зобов`язання згідно з поданою декларацією від 19.02.2019 №9025417294 набуло статусу податкового боргу, а відтак, має бути сплачене платником податку, в даному випадку боржником без будь-яких умов, в тому числі і тих, що зазначені судом першої інстанції. За вказаних обставин, колегія суддів визнала помилковим висновок суду першої інстанції про відхилення грошових вимог у сумі 314 118,10 грн (самостійно узгодженого) та пені і сумі 10 241,85 грн, зазначивши, що такі вимоги підлягають визнанню у даній справі про банкрутство.

16.01.2023 через підсистему "Електронний суд" Головне управління ДПС у Дніпропетровській області подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просив скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.08.2022 у справі № 910/15023/21 та ухвалити нове рішення, яким визнати грошові вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області в повному обсязі.

В касаційній скарзі скаржник не погодився із висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у визнанні грошових вимог.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області зазначено про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. На думку скаржника, судом невірно зазначено, що нарахування Головним управлінням ДПС у Дніпровській області боржнику плати за землю за 2018 рік за обома земельними ділянками кадастрові номери 1210100000:03:524:0020, 1210100000:03:054:0019 із штрафними санкціями здійснено за відсутності правової підстави, оскільки ГУ ДПС у Дніпропетровській області є контролюючим органом в частині повноти сплати податків і зборів до бюджету. При цьому за доводами скаржника, те, що оскаржуване боржником податкове-повідомлення рішення за формою "Р" від 14.06.2019 № 0018031404 ГУ ДФС у Дніпропетровській області досі є неузгодженим, жодним чином не впливає на можливість розгляду заявлених кредиторських вимог, а відтак, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області має право вимоги до ТОВ "Караван-Дніпропетровськ" по сплаті податкового зобов`язання з плати за землю в сумі 23 508 193,53 грн за період з 01.01.2018 по 31.12.2018. Крім того скаржник вказував, що відповідним суб`єктом отримання плати за землю у вигляді орендної плати є саме орендодавець Дніпровська міська рада, щодо чого ГУ ДПС у Дніпропетровській області не заперечує, оскільки стягнуті суми зараховуються до місцевого бюджету, а не безпосередньо на рахунки ГУ ДПС у Дніпропетровській області. При цьому скаржник послався на ст. 14.1.175, 19.1.45, 41.4 Податкового кодексу України.

Постановою Верховного Суду від 04.03.2023 у даній справі касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.08.2022 в частині грошових вимог Головного управління ДПС у Дніпропетровській області в сумі 7 836 064,51 грн штрафної санкції та 3 236 093,97 грн пені у справі № 910/15023/21 скасовано. Справу № 910/15023/21 в частині розгляду грошових вимог Головного управління ДПС у Дніпропетровській області в сумі 7 836 064,51 грн штрафної санкції та 3 236 093,97 грн пені передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. В решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.08.2022 у справі № 910/15023/21 залишено без змін.

Як зазначено судом касаційної інстанції, у цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що зазначені вище дві земельні ділянки перебували в боржника в оренді на підставі укладених з Дніпропетровською (після перейменування - Дніпровською) міською радою договорів оренди.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За приписами статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України "Про оренду землі").

Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до п. 14.1.147. Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з пунктами 288.1 - 288.4 статті 288 Податкового кодексу України (в редакції на момент проведення податковим органом перевірки боржника) підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Судами встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 у справі № 910/14176/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 та постановою Верховного Суду від 13.10.2021, стягнуто з ТОВ "Караван-Дніпропетровськ" на користь Дніпровської міської ради заборгованість з орендної плати за договором від 04.03.2005 за період з січня 2017 по травень 2020 в сумі 54 970 759,05 грн.

Отже, встановивши, що судовими рішеннями у справі № 910/14176/20 встановлено належного суб`єкта отримання плати за землю у вигляді орендної плати за земельні ділянки, яким виступає Дніпровська міська рада, а також факт стягнення основного розміру заборгованості за період з січня 2017 по травень 2020 в сумі 54 970 759,05 грн з боржника саме на користь Дніпровської міської ради, колегія суддів Верховного Суду погодилась із висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні грошових вимог ГУ ДПС у Дніпропетровській області на суму 15 672 129,02 грн нарахованої боржнику плати за землю за 2018 рік.

При цьому в касаційній скарзі ГУ ДПС у Дніпропетровській області не заперечувало, що за змістом рішень судів у справі № 910/14176/20 було стягнуто суму заборгованості за основними зобов`язаннями та не зазначило, який важливий та доречний доказ не досліджено або досліджено судами попередніх інстанцій з порушенням закону. За таких обставин у суду касаційної інстанції були відсутні підстави для обґрунтованого скасування прийнятих судових рішень в частині відмови у визнанні кредиторських вимог ГУ ДПС у Дніпропетровській області в частині 15 672 129,02 грн нарахованої боржнику плати за землю за 2018 рік.

Відносно заявленої податковим органом штрафної санкції в сумі 7 836 064,51 грн та пені в сумі 3 236 093,97 грн на податкове повідомлення-рішення від 14.06.2019 № 0018031404 за порушення податкового законодавства, Верховний Суд відзначив наступне.

Відмовляючи у визнанні грошових вимог податкового органу в цій частині, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що такі вимоги є похідними від основної суми боргу - орендної плати.

Верховний Суд не заперечує, що нараховані штрафні санкції на суму основного боргу є похідними вимогами, водночас, Верховний Суд зауважив, що похідні вимоги можуть виникати, як на підставі договору, так і на підставі закону.

Виходячи із системного аналізу норм земельного та податкового законодавства України, орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (частина перша статті 21 Закону України "Про оренду землі", підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), з другого боку, є однією з форм плати за землю як обов`язкового платежу в складі податку на майно нарівні із земельним податком (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Такий висновок наведено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 910/14176/20, 09.06.2020 у справі № 911/2685/18.

З аналізу норм ПК України можна зробити висновок, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка є базою оподаткування. Диспозиція статті 288 ПК України чітко розрізняє розмір орендної плати (яка визначається договором) та річну суму платежу (яка, в свою чергу, не може бути меншою від затвердженого законодавцем розміру). Тобто, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення розміру орендної плати, ПК України вимагає, щоб річна сума платежу з орендної плати за земельну ділянку була не меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки. Наведене свідчить про специфічне регулювання оренди земель державної та комунальної власності як нормами цивільного права, так і положеннями податкового законодавства.

Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема: загальність оподаткування - кожна особа зобов`язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу (п. 4.1.1. Податкового кодексу України); невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства (п. 4.1.3. Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 191.1.2. Податкового кодексу України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 193 цього Кодексу, серед іншого: контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.

Відповідно до п. 20.1.19. Податкового кодексу України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право: застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.

Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу (п. 288.7 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 286.2. вказаного кодексу платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що аби дійти висновку про те, що похідна природа штрафних санкцій виключає їх стягнення на підставі того, що основна сума орендної плати стягнута на користь орендодавця (органу місцевого самоврядування), з яким укладено договір оренди, суди повинні були б послатися на конкретну норму права, але цього не зробили.

Суд касаційної інстанції також не вбачає такої норми, тому за загальним правилом, з урахуванням подвійної природи орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності та специфіки публічного регулювання спірних відносин, дійшов висновку про належність вимог у частині штрафних санкцій за порушення податкового законодавства податковому органу, виходячи з його функцій з контролю за дотриманням податкового законодавства та покладення відповідальності за його порушення та природи орендної плати як різновиду земельного податку. Протилежний підхід не відповідав би духу Податкового кодексу України та меті встановлення фінансових санкцій з метою неприпустимості заниження орендарем суми орендної плати за орендовану землю.

Натомість конкретний розмір таких грошових вимог та його підтвердження відповідними доказами має бути обґрунтований податковим органом та досліджений судами з урахуванням, у даному випадку, зокрема судових рішень у справі № 910/14176/20, якими визначено розмір орендної плати за договором оренди.

У постанові суду касаційної інстанції зазначено про відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи, про те, що це перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, тому суд касаційної інстанції дійшов висновку, що постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, оцінити правомірність вимог заявника, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже, і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для визнання грошових вимог ГУ ДПС у Дніпропетровській області до боржника в частині штрафних санкцій та пені у даній справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі №910/15023/21 відмовлено ГУ ДПС у Дніпропетровській області у визнанні кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван-Дніпропетровськ" на суму 11.072.158,48 грн.

Суд апеляційної інстанції з вказаним висновком суду першої інстанції погоджується, з огляду на наступне.

За змістом статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства кредитор - це юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема положеннями статей 45 - 47 вищезгаданого Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 46 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви конкурсного кредитора здійснює перевірку її відповідності вимогам цього Кодексу.

У постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №910/21939/15 наведено правовий висновок, відповідно до якого на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них

Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство.

Покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 27.08.2020 у справі №911/2498/18.

Заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство.

Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом, із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення.

Колегія суддів додатково звертає увагу, що окремим завданням суду у межах провадження про банкрутство є недопущення ознак фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства у чому полягає захист публічного інтересу у процедурах банкрутства (подібний за змістом висновок зроблено у постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі № 911/2043/20).

Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора.

Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство.

Разом з тим, використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника і відкриття на підставі такої заборгованості провадження у справі про банкрутство. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також порушує права боржника у справі про банкрутство.

Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 914/2404/19, від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20, від 11.02.2020 у справі № 904/8484/16, від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18, від 08.04.2021 у справі № 904/4262/17).

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

За висновком суду першої інстанції, податкове повідомлення-рішення від 14.06.2019 № 0018031404 є неузгодженим, оскільки оскаржується у судовому порядку, а саме, у справі № 160/12673/19.

Підпунктом 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Відповідно до пунктів 54.1 та 54.3 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Стаття 57 ПК України регулює строки сплати податкового зобов`язання: за загальним правилом платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (пункт 57.1 статті 57); у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу; у разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження (пункт 57.3 статті 57 ПК України).

Положеннями пункту 58.1 статті 58 ПК України, передбачено, що контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу.

Зазначена стаття встановлює загальні підстави і порядок надсилання податкового повідомлення-рішення і не пов`язує із цією дією виникнення податкового зобов`язання у платника податку.

За змістом підпункту 14.1.39. пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Згідно з підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Підпунктом 56.17.5 пункту 56.17 статті 56 ПК України визначено, що день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов`язання платника податків, крім випадку, передбаченого підпунктом 108-1.2.2 пункту 108-1.2 статті 108-1 цього Кодексу.

Водночас, пунктом 56.18 цієї ж статті передбачено, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Враховуючи вищевикладене, до податкового боргу, крім суми грошового зобов`язання, яке стало узгодженим, включається також і пеня, яка є заходом фінансової відповідальності.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, аналіз наведених вище приписів податкового законодавства, в тому числі положень підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 56.18 статті 56, пункту 57.3 статті 57 та інших положень ПК України дає змогу дійти висновку про те, що грошове зобов`язання платника податків для цілей здійснення адміністрування податків та зборів може існувати як узгоджене зобов`язання, набувши статусу податкового боргу після настання моменту його сплати, що надає податковому органу можливість здійснення заходів щодо стягнення суми такого зобов`язання, а також як неузгоджене зобов`язання, коли грошове зобов`язання існує, але заходи щодо адміністрування податків та зборів податковими органами не вживаються.

Крім того, як вірно зауважено судом першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 13.10.2021 у справі № 910/14176/20 наголосив, що предметом розгляду у даних справах є стягнення заборгованості саме з орендної плати за договором оренди землі, тобто у зв`язку з неналежним виконання договірних зобов`язань орендарем земельної ділянки перед орендодавцем, що не є підміною функцій органу доходів і зборів. З огляду на викладене, остаточними судовими рішеннями у справі № 910/14176/20 встановлено належного суб`єкта отримання плати за землю у вигляді орендної плати за земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:524:0020, яким виступає Дніпровська міська рада, та стягнуто відповідний розмір заборгованості за період з січня 2017 по травень 2020 в сумі 54.970.759,05 грн з боржника саме на користь Дніпровської міської ради.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, нарахування Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області Боржнику плати за землю за 2018 рік за обома земельними ділянками кадастрові номери 1210100000:03:524:0020, 1210100000:03:054:0019 із штрафними санкціями здійснено за відсутності правової підстави, оскільки відповідним суб`єктом отримання плати за землю у вигляді орендної плати є саме орендодавець - Дніпровська міська рада.

Колегія суддів враховує, що на час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі №910/15023/21 за апеляційною скаргою ГУ ДПС у Дніпропетровській області набрало чинності рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2023 у справі № 910/15023/21 (160/12673/19), яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 у даній справі.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2023 у справі № 910/15023/21 (160/12673/19) визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за формою "Р" від 14.06.2019 № 0018031404.

Рішення суддів мотивовані тим, що видача Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області відділ у м. Дніпрі витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок від 08.05.2019, 13.05.2019 із відомостями, що внесені за відсутності на те відповідних повноважень та не в спосіб, передбачений законом, вплинуло на обчислення нормативної грошової оцінки земельної ділянки та призвело до безпідставного збільшення суми орендної плати та податкового зобов`язання за наслідками перевірки ГУ ДФС у Дніпропетровській області повноти нарахування ТОВ "Караван - Дніпропетровськ" плати за землю відповідно до податкового повідомлення-рішення за формою "Р" від 14.06.2019 №0018031404.

Крім того, у справі № 910/15023/21 (160/12673/19) суди врахували, що рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 у справі № 910/14176/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 та постановою Верховного Суду від 13.10.2021 стягнуто з ТОВ "Караван-Дніпропетровськ" на користь Дніпровської міської ради заборгованість з орендної плати за договором оренди від 04.03.2005 земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:03:054:0020 за період з січня 2017 по травень 2020 в сумі 54 970 759,05 грн.

Під час перегляду Верховним Судом судових рішень у справі № 910/14176/20 встановлено, що орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (частина перша статті 21 Закону України "Про оренду землі", підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), з другого боку, є однією з форм плати за землю як обов`язкового платежу в складі податку на майно нарівні із земельним податком (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

З моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб`єктами та у подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору (такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 1917/1188/2012 (№ 826/1291/17).

З огляду на викладене, судовими рішеннями у справі № 910/14176/20 встановлено належного суб`єкта отримання плати за землю у вигляді орендної плати за земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:524:0020, яким виступає Дніпровська міська рада, та стягнуто відповідний розмір заборгованості за період з січня 2017 по травень 2020 в сумі 54 970 759,05 грн з боржника саме на користь Дніпровської міської ради.

Як слідує з оскаржуваного податкового-повідомлення рішення від 14.06.2019 №0018031404, ГУ ДФС у Дніпропетровській області збільшено суму грошового зобов`язання за платежем орендна плата з юридичних осіб на загальну суму 23 508 193,53 грн (збільшення податкового зобов`язання 15 672 129,02 грн та штрафні (фінансові) санкції 7 836 046,51 грн), у тому числі за земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:524:0020, стягнення орендної плати за яку вже здійснено Дніпровською міською радою, як належним суб`єктом отримання плати за землю.

Оскільки в межах справи № 910/14176/20 вже стягнуто з ТОВ "Караван - Дніпропетровськ" на користь Дніпровської міської ради заборгованість зі сплати орендної плати за земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:524:0020, та враховуючи, що належним суб`єктом отримання плати за земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:054:0019 також виступає Дніпровська міська рада, суд у справі № 910/15023/21 (160/12673/19) дійшов висновку, що Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області неправомірно винесено податкове повідомлення-рішення від 14.06.2019 №0018031404 щодо стягнення з ТОВ "Караван - Дніпропетровськ" до державного бюджету орендної плати за землю та штрафних санкцій, у зв`язку з чим податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за формою "Р" від 14.06.2019 №0018031404 визнано протиправним та скасовано.

Таким чином, колегія суддів зауважує, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав оцінку поданим сторонами доказам та вірно застосував норми матеріального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, відмовивши ГУ ДПС у Дніпропетровській області у визнанні кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван-Дніпропетровськ" на суму 11.072.158,48 грн.

Оцінюючи оскаржувану ухвалу суду першої інстанції, через призму застосування принципів оцінки доказів та аргументації своїх висновків, викладених в Рішенні ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", судова колегія зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі); суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент; межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення; питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення).

Отже, доводи, викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують правомірність застосування імперативних норм чинного законодавства, якими обґрунтована оскаржувана ухвала суду першої інстанції, а тому колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду та доходить висновку про необхідність відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін.

У справах Руїс Торіха проти Іспанії, Суомінен проти Фінляндії, Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27.09.2001).

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Враховуючи вищевикладене, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що ухвала Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі №910/15023/21 прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим оскаржувану ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ГУ ДПС у Дніпропетровській області - без задоволення.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 282, 283, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ГУ ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі №910/15023/21 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/15023/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строк оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду передбачений ст.ст. 288-291 ГПК України.

Повний текст складено 22.04.2024

Головуючий суддя М.Л. Доманська

Судді О.С. Копитова

Є.Ю. Пономаренко