Окрема думка

від 22.11.2023 по справі 922/1830/19

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка судді К. М. Пількова до ухвали Великої Палати Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20)

1. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 22.11.2023 відмовила у задоволенні заяви прокурора відділу Харківської обласної прокуратури (далі - Прокурор) про повернення частини судового збору в розмірі 31 917,68 грн, сплаченого за подання касаційної скарги на рішення Господарського суду Харківської області від 17.03.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.06.2020 у цій справі.

2. Мотивуючи цю ухвалу, Велика Палата виходила з того, що розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання вказаної вище касаційної скарги, був визначений в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) від 04.08.2020 про залишення її без руху з посиланням на підпункти 1, 2, 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», зокрема, за одну вимогу майнового характеру про повернення земельної ділянки загальною площею 65,7339 га з нормативною грошовою оцінкою 1 448 122,14 грн.

3. Велика Палата зазначила, що на виконання вимог цієї ухвали прокуратура Харківської області сплатила судовий збір у встановленому судом розмірі (78 021,68 грн), однак у поданій заяві Прокурор просить повернути частину сплаченого судового збору з тієї підстави, що відбулася зміна судової практики щодо визначення характеру позовної вимоги про зобов`язання повернути земельну ділянку.

4. На думку Великої Палати Верховного Суду, подальша зміна судової практики КГС ВС щодо характеру позовної вимоги про зобов`язання повернути земельну ділянку не є підставою для повернення судового збору, сплаченого відповідно до закону та в розмірі, визначеному судом. Інше означало б перегляд ухвали КГС ВС від 04.08.2020, яка набрала законної сили й обов`язкова для виконання.

5. З наведеними вище мотивами та результатами розгляду заяви Прокурора не погоджуюсь з огляду на таке.

6. Насамперед слід звернути увагу на відсутність стверджуваних Великою Палатою змін у судовій практиці.

Так, у постанові об`єднаної палати КГС ВС від 02.12.2020 у справі № 905/105/20, на яку посилався Прокурор в своїй заяві, не наводився принципово новий підхід до визначення як немайнової вимоги про повернення орендованого нерухомого майна, а підтримано відповідні висновки, викладені у постанові КГС ВС від 23.05.2018 у справі № 915/742/17, де вказано, зокрема, що прокурор в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся з позовом до суду з двома вимогами немайнового характеру про розірвання договору оренди та про повернення причалів згідно з переліком.

У постанові від 02.12.2020 у справі № 905/105/20 об`єднана палата КГС ВС погодилась з доводами прокурора щодо немайнового характеру позовної вимоги про повернення земельної ділянки, оскільки мали місце правовідносини сторін, які врегульовані договором оренди, строк дії якого закінчився, а судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна може визначається з урахуванням вартості спірного майна, лише у позадоговірних зобов`язаннях. Врахувавши наведене, об`єднана палата КГС ВС дійшла висновку про те, що позовна вимога прокурора про зобов`язання повернути земельну ділянку у цьому випадку має немайновий характер, оскільки є вимогою про виконання обов`язку в натурі (повернення належної орендодавцеві земельної ділянки), об`єктом вимоги є дія зобов`язаної сторони, що не піддається грошовій (вартісній) оцінці, а вирішення спору не вплине на склад майна сторін спору та не змінить власника майна.

Дійшовши висновку про те, що вимога прокурора про зобов`язання повернути земельну ділянку є вимогою немайнового характеру, об`єднана палата КГС ВС не вбачала підстав для відступлення від висновків, викладених у постанові КГС ВС від 23.05.2018 у справі №915/742/17, що свідчить про сталість такої судової практики.

7. В подальшому ця практика була поширена також на вимоги про повернення від орендаря належної орендодавцеві земельної ділянки як наслідок недійсності відповідного договору оренди (див. постанову КГС ВС від 03.11.2021 у справі № 920/15/20), а також підтримана Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС).

8. Так, у постанові від 16.08.2023 у справі № 733/201/22 за позовом прокуратури в інтересах держави в особі міської ради до фізичної особи про визнання недійсними додаткових угод та повернення земельних ділянок, посилаючись на висновки об`єднаної палати КГС ВС, викладені у постанові від 02.12.2020 у справі № 905/105/20, КЦС ВС зазначив, що при зверненні з апеляційної скаргою прокурор обґрунтовано виходив з немайнового характеру спірних правовідносин та сплатив судовий збір у розмірі, встановленому для вимог немайнового характеру. При цьому КЦС ВС дійшов висновку про те, що прокурор звернувся з вказаним позовом у зв`язку з закінченням строку, на який було укладено договори оренди цих земельних ділянок, тобто просив повернути належні орендодавцеві земельні ділянки, а вирішення спору не вплине на склад майна сторін спору та не змінить власника майна, оскільки право власності на спірні земельні ділянки не оспорюється.

9. Окрім цього, в ухвалах від 30.09.2021 у справі № 143/923/19 та від 09.03.2023 у справі № 391/608/21 про залишення касаційних скарг без руху КЦС ВС обраховував судовий збір, який належало доплатити скаржникам, з посиланням на висновки, зроблені об`єднаною палатою КГС ВС від 02.12.2020 у справі № 905/105/20, зокрема, щодо немайнового характеру вимог про повернення земельних ділянок.

10. Враховуючи наведену вище практику касаційних судів господарської та цивільної юрисдикції, Великій Палаті Верховного Суду належало погодитись з доводами Прокурора про те, що заявлені у цій справі вимоги про зобов`язання повернути земельні ділянки є немайновими та задовольнити подану ним заяву.

11. Стосовно тверджень Великої Палати про те, що це означало б перегляд ухвали КГС ВС від 04.08.2020, що набрала законної сили й обов`язкова для виконання, слід виходити з того, що ухвала про залишення без руху не є судовим рішенням, яке остаточно визначає обов`язки учасників справи. До прикладу суд, який зобов`язав учасника процесу в ухвалі про залишення без руху усунути недоліки шляхом сплати судового збору, в подальшому може прийняти як виправлення такого недоліку подане у встановленому порядку клопотання цього учасника про звільнення його від сплати судового збору (див. пункт 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.10.2023 у справі № 910/10939/22).

12. До того ж Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 05.10.2022 у справі № 923/199/21 вже повертала Одеській обласній прокуратурі судовий збір, сплачений на виконання ухвали КГС ВС про залишення касаційної скарги без руху від 04.11.2021 у вказаній справі.

13. Підсумовуючи викладене вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала постановити ухвалу, якою задовольнити заяву Прокурора та повернути Харківській обласній прокуратурі з Державного бюджету України частину судового збору, сплаченого за платіжним дорученням № 1844 від 07.08.2020, у розмірі 31 917,68 грн.

Суддя К. М. Пільков