Постанова

від 02.11.2023 по справі 947/10696/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5628/23

Справа № 947/10696/22

Головуючий у першій інстанції Бескровний Я.В.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2023 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 947/10696/22

Номер провадження: 22-ц/813/5628/23

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя доповідач),

- суддів Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря судового засідання Зєйналової А.Ф.к.,

учасники справи:

- позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Портовик-С»,

- відповідачі 1) Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Еталон», 2) ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Портовик-С» до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон», ОСОБА_1 про стягнення шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за апеляційною ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Бескровного Я.В. 09 березня 2023 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні2022року Товариствоз обмеженоювідповідальністю «Портовик-С»(далі - ТОВ «Портовик-С») звернулось до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) стягнути з ПрАТ «СК «Еталон» на користь ТОВ «Портовик-С» страхове відшкодування у розмір - 25 928,21 грн., у якості відшкодування за страховим випадком від 08.06.2021 р.; 2) стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Портовик-С» майнову шкоду у розмірі - 59807,36 грн., завдану внаслідок ДТП від 08.06.2021 р.. Також позивач просить вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

ТОВ «Портовик-С» обґрунтовує позовні вимоги тим, що 08 червня 2021року, орієнтовно о 10 год. 10 хв., в м. Одесі по вулиці Фонтанська дорога, біля будинку № 30/32, відбулась ДТП за участю транспортного засобу марки «NISSAN» з номерним знаком НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , та транспортного засобу марки «SUBARU» з номерним знаком НОМЕР_2 , що належить ТОВ «ПОРТОВИК-С», під керуванням водія ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП належний позивачу автомобіль отримав механічні пошкодження.

Згідно постанови Київського районного суду м. Одеси від 28.07.2021р. по справі №947/18504/21 винним у скоєні ДТП визнано ОСОБА_1 , водія транспортного засобу марки «NISSAN» з номерним знаком НОМЕР_1 .

Згідно висновку судового експерта ФОП ОСОБА_3 №05-21В від 28.10.2021року, розмір матеріального збитку, завданого позивачу як власнику автомобіля «SUBARU» з номерним знаком НОМЕР_2 , пошкодженого у ДТП, становить - 96 916,26 грн..

За проведення зазначеного експертного дослідження позивач сплатив на користь ФОП ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі - 3 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1940 від 21.10.2021року та Актом виконаних робіт №05-21B від 28.10.2021року.

Таким чином загальний розмір завданих позивачу внаслідок ДТП матеріальних збитків складається з вартості матеріального збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу (96 916,26 грн.) та вартості оплаченого позивачем експертного дослідження (3 000,00 грн.), що разом становить - 99 916,26 грн..

На час ДТП цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією транспортного засобу марки «NISSAN» з номерним знаком НОМЕР_1 , що перебував під керуванням ОСОБА_1 , була застрахована за договором обов`язкового страхування (поліс №200401467), укладеним з ПрАТ «СК «ЕТАЛОН».

В результаті ДТП та наслідків від неї, позивачу завдано майнової шкоди, у зв`язку з чим виникло право на її відшкодування.

Згідно Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №566 від 09.07.2010р. (в редакції зі змінами від 04.09.2019р.) у 2021 році ліміт відповідальності страховика (розміри страхової суми) за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становив 130 000 грн. на одного потерпілого.

Листом від 23.09.2021р. представник позивача звернувся до ПрАТ «СК «Еталон» з повідомленням про ДТП та із заявою про виплату страхового відшкодування, унаслідок чого ПрАТ «СК «Еталон» була відкрита страхова справа №941/01/05/2021.

15.02.2022р. за платіжним дорученням №408 ПрАТ «СК «Еталон» сплатило на користь позивача страхове відшкодування у розмірі - 14 180,69 грн., що з урахуванням ліміту відповідальності страховика становить лише частину від загального розміру завданих позивачу внаслідок настання страхового випадку матеріальних збитків.

Враховуючи законодавчо встановлені обмеження щодо розміру відшкодування шкоди страховиком в межах ліміту відповідальності, з ПрАТ «СК «Еталон» на користь позивача підлягає стягненню страхове відшкодування, розмір якого розраховується як різниця між вартістю відновлювального ремонту, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу (76 680,64 грн.) та фактично сплаченою сумою (14 100,69 грн.), за вирахуванням величини втрати товарної вартості транспортного засобу (20 235,62 грн.), франшизи (1000,00 грн.) та 20% НДС (15 336,12 грн.), що становить - 25 928,21 грн. (76 680,94 - 14 180,69 - 20 235,62 - 1000,00 - 15 336,12).

З ОСОБА_1 , як винної у скоєнні ДТП особи, підлягає стягненню різниця між розміром фактично завданої позивачу шкоди (99 916,26 грн. = 96 916,26 грн. + 3000,00 грн.) та сумою страхового відшкодування, яке стягується з ПРАТ «СК «Еталон» (25 928,21 грн.), з урахуванням раніше сплаченої частини страхового відшкодування (14 180,69 грн.), що становить - 59 807,36 грн. (99 916,26 - 25 928,21 - 14 180,69).

Позиція відповідача в суді першої інстанції

ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву просить в її задоволенні відмовити. Зазначає, що він не є винною особою у скоєнні ДТП, а винним є - водій автомобілю Subaru Forester, р.н.з. НОМЕР_2 . Тому у зв`язку з відсутністю вини ОСОБА_1 в скоєнні ДТП, відсутні підстави для звернення ТОВ «Портовик-С» з вказаним позовом. Крім того, водій транспортного засобу Subaru Forester втік з місця ДТП, а коли транспортний засіб повернувся за кермом була інша особа.

Наданий позивачем Висновок експерта виконаний з порушенням діючого законодавства. У вказаному висновку зазначено, що під час огляду пошкодженого транспортного засобу внаслідок ДТП були присутні представник ПрАТ «СК «Еталон» та ОСОБА_1 .. Однак вказане не відповідає дійсності, оскільки вищевказаних осіб не було повідомлено про дату, час та місце проведення огляду, участі в його проведенні вони не приймали.

Наведений позивачем розрахунок сум, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 , є безпідставним та необґрунтованим (а. с. 69 - 70).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09 березня 2023 року задоволено вищевказані позовні вимоги ТОВ «Портовик-С».

Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Еталон» на користь ТОВ «Портовик-С» страхове відшкодування у розмірі 25 928,21 грн..

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Портовик-С» у якості майнової шкоди 59 807,36 грн..

Рішення суду мотивоване тим, що враховуючи вимоги п. 36.2 статті 36 Закону №1961-IV, у випадку здійснення страхової виплати на рахунок потерпілого, страхова компанія зменшує розмір страхової виплати на суму ПДВ. Отже, виходячи з розміру вартості відновлювального ремонту 76 680,64 грн., розмір зменшення страхової виплати на суму ПДВ становить 15 336,12 (70680,64 Х 20%).

Таким чином, з ПАТ «Страхова компанія «Еталон» на користь позивача підлягає стягненню страхове відшкодування, розмір якого розраховується як різниця між вартістю відновлювального ремонту, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (76 680,64 грн.) та фактично сплаченою сумою (14 180,69 грн.), за вирахуванням величини втрати товарної вартості т/з (20 235,62 грн.), франшизи (1000 грн.) та 20% НДС (15336,12 грн.), і становить 25 928,21 грн..

Цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, то у такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.

Вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Оскільки сума страхового відшкодування позивачу є недостатньою для повного відшкодування заподіяної шкоди внаслідок ДТП, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця між розміром фактично завданої шкоди, з врахуванням суми сплаченої за проведення висновку експерта (99 916,26 грн. + 3000 грн.) та сумою страхового відшкодування, яке стягується з Страхової компанії (25 928,21 грн.), з урахуванням раніше сплаченої частини страхового відшкодування (14 180,69 грн.) і становить 59 807,36 грн..

Доказів вини у вказаному ДТП водія автомобіля Субару суду не надано, клопотань про призначення експертизи судом стороною відповідача не заявлялося (а. с. 141 - 142).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 березня 2023 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Портовик-С» коштів у сумі 59 807,36 грн.. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в цій частині. Стягнути з ТОВ «Портовик С» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 19 019,08 грн. (за проведення експертизи 5 530,48 грн., судовий збір за подачу апеляційної скарги 1 488,60 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 13 000 грн).

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт вказує на те, що: 1) судом не було враховано, що у вказаному випадку наявна взаємна винна обох учасників ДТП; 2) судом не було обґрунтовано висновків відхилення доводів відзиву на позовну заяву; 3) судом не вірно було здійснено розрахунок відшкодування шкоди, яка підлягала стягненню з ОСОБА_1 ; 4) судом не було враховано факт того, що водій автомобіля «SUBARU» втік з місця ДТП (а. с. 146 - 150).

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28.04.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 09.03.2023 року, залишено без руху (а. с. 158 -158 зворотна сторона).

На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху апелянтом подано до суду заяву, якою усунуто зазначені в ухвалі недоліки.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05.05.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 09.03.2023 року (а. с. 164 - 165).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26.05.2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (а. с. 175 - 175 зворотна сторона).

Згідно Рішення Вищої ради правосуддя від 30.05.2023 року № 567/0/15-23 суддя Базіль Л.В. достроково закінчила відрядження.

На підставі цього та керуючись Положенням про АСДС, було здійснено повторний автоматизований розподіл.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.06.2023 року вказану справу прийнято до провадження іншою колегією суддів (а. с. 182 - 182 зворотна сторона).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28.06.2023 року призначено розгляд справи у приміщенні Одеського апеляційного суду. В порядку підготовки справи до розгляду витребувано з Київського районного суду м. Одеси матеріали адміністративної справи № 947/18504/21 відносно ОСОБА_1 та матеріали адміністративної справи № 947/20942/21 відносно ОСОБА_2 (а. с. 186 - 186 зворотна сторона).

17.07.2023 року на адресу апеляційного суду надійшли матеріали справи про адміністративне правопорушення №947/20942/21 відносно ОСОБА_2 та матеріали справи про адміністративне правопорушення №947/18504/21 відносно ОСОБА_1 ..

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник - адвокат Гузь Г.В. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Заяв, клопотань, зокрема про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не надали.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, заслухавши думку учасників справи, які прийняли участь в судовому засіданні про можливість розгляду справи за відсутності її інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

Постановою Київського районного суду м.Одеси від 28.07.2021року у адміністративній справі №947/18504/21 встановлено, що 08.06.2021 року о 10 годині 11 хв. в м. Одесі біля будинку по вул. Фонтанська дорога, 30/32 ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Ніссан, номерний знак НОМЕР_1 , у порушення у п. 16.13 Правил Дорожнього руху скоїв зіткнення з автомобілем Субару, номерний знак НОМЕР_2 , який належить позивачу.

Вищевказаною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченогост.124 КУпАП,та звільнено його відадміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, передбаченест.124 КУпАП, в силу малозначності, в порядкуст. 22 КУпАП,обмежившись усним зауваженням. Провадження по справізакрито (а. с. 12 - 12 зворотна сторона).

Постановою Одеського апеляційного суду від 16.09.2022 року у справі №947/18504/21 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Київського районного суду м. Одеси від 28 липня 2021 року відносно ОСОБА_1 (а. с. 109 - 112).

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 28.07.2021 року у справі №947/20942/21 закрито провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 ,передбаченої ст. 124 КУпАП, на підставі п. 1 ч. 1 ст.247 КУпАП, у зв`язку із відсутністю в діях останнього складу вказаного адміністративного правопорушення (а. с. 134 - 134 зворотна сторона).

Постановою Одеського апеляційного суду від 03.11.2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського районного суду м. Одеси від 28 липня 2021 року про закриття провадження по справі №947/20942/21 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП, скасовано. Провадження по справі закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП (а. с. 113 - 116).

Згідно висновку експерта №05-21в від 28.10.2021р., вартість матеріального збитку власнику а\м Субару Форестер, номерний знак НОМЕР_2 , внаслідок скоєння ДТП 08.06.2021р. становить 96 916,26 грн.. Величина втрати товарної вартості цього транспортного засобу становить 20 928,21 грн.. Вартість проведення експертного дослідження була сплачена позивачем у сумі 3 000 грн. (а. с. 16 - 30).

Цивільна відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «Еталон», франшиза становить 1 000 грн. (а. с. 13).

Зазначена страхова компанія сплатила позивачу страхове відшкодування у розмірі 14 180,69 грн. (а. с. 15).

Відповідно до висновку експертів ОНДІСЕ №22-3035/3036 комп`ютерно-технічного та авто-технічного дослідження від 02.08.2022 року: 1.На початковій фазі розвитку даної пригоди дії водія автомобіля Nissan Tiida p/н НОМЕР_1 регламетувались вимогами пункту 16.13 ПДР. Згідно з якими, йому перед поворотом ліворуч на вул. Авдеєва-Чорноморського слід було дати дорогу зустрічним транспортним засобам. Належні дії водія автомобіля Subaru Forester р/н НОМЕР_2 регламентувались вимогами цункту 12.3 ПР, які передбачають з моменту виявлення небезпеки для подальшого руху вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки. На фазі здійснення маневру об?їзду транспортних засобів, що зупинились в умовах затору, дії водія автомобіля Subaru Forester p/н НОМЕР_2 регламентувались вимогами пунктів 13.1 і 13.3 ПДР, згідно з якими, йому слід було забезпечити такий бічний інтервал, який би міг гарантувати безконтактний проїзд між транспортними засобами, що зупинились в умовах затору. Коли автомобіль Nissan Tida р/н НОМЕР_3 знаходився у нерухомому стані через вимушену зупинку в умовах затору, він був пасивним учасником даної події. Тому оцінка дій водія автомобіля Nissan Tiida р/н НОМЕР_3 і, відповідно, перевірка його технічної можливості уникнути даної події, з технічної точки зору, є безпредметною. При належній реалізації вимог пунктів 13.1 і 13.3 ПДР, водій автомобіля Subaru Forester р/н НОМЕР_2 гарантовано мав технічну можливість уникнути контактування з автомобілем Nissan Tida p/н НОМЕР_3 . 3. Дії водія автомобіля Nissan Tiida р/н НОМЕР_1 , при всіх їх формальних невідповідностях вимогам пункту 16.13 ПДР, з технічної точки зору не можна розглядати як дії, що знаходяться в причинному зв?зку з ДТП. У той же час, водій автомобіля Subaru Forester p/ BH3695HK належним виконанням вимог пунктів 13.1 і 13.3 ПДР мав технічну можливість уникнути пригоди, тому в причинному зв?язку з фактом ДТП знаходяться саме фактичні дії водія автомобіля Subaru Forester р/н НОМЕР_4 , що не відповідали вимогам вказаних пунктів (а. с. 78 - 85).

По справі виникли правовідносини щодо відшкодування майнової шкоди.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Апелянтом оскаржується рішення лише в частині задоволених вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Портовик-С» відшкодування майнової шкоди в розмірі 59 807,36 грн..

Отже, рішення суду першої інстанції переглядається лише у вказаній частині, в решті законність та обґрунтованість рішення в апеляційному прорядку не переглядається.

Згідно зположеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків про наявність підстав для задоволення позовнихвимог про відшкодування збитків, заподіянихвнаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині визначення розміру стягнутих сум з ОСОБА_1 ..

Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції не було враховано, що ДТП сталось з вини обох водіїв.

Підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, та шкоди, завданої внаслідок взаємодії цих джерел, визначені нормами статей 1187,1188 ЦК України.

Згідно із частинами другою, п`ятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, визначені статтею 1188 ЦК України, частиною першою якої визначено, щошкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що обов`язок відшкодувати шкоду, завдану іншому володільцю джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України, вина у завданні шкоди, є обов`язковою умовою для покладення на винну особу відповідальності за майнову шкоду, завдану внаслідок взаємодії транспортних засобів іншому учаснику дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 3Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них у частині, заподіяній нею (у порядку часткової відповідальності). У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам.

Отже, за цих обставин обов`язок відшкодування шкоди покладається на ту особу, з вини якої завдано шкоду. Якщо наявна вина двох осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, шкода відшкодовується кожним з них залежно від ступеня вини.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2ст. 77 ЦПК України).

Як встановлено матеріалами справи, 08 червня 2021року, орієнтовно о 10 год. 10 хв., в м. Одесі по вулиці Фонтанська дорога, біля будинку № 30/32, відбулась ДТП за участю транспортного засобу марки «NISSAN» з номерним знаком НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 та транспортного засобу марки «SUBARU» з номерним знаком НОМЕР_2 , що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ПОРТОВИК-С», під керуванням водія ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.

На підставі вказаного працівниками поліції відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР 18 №313933 про притягнення до адміністративної відповідальності на підставі ст. 124 КУпАП України.

За результатами розгляду вказаного протоколу постановою Київського районного суду м. Одеси від 28.07.2021року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченогост.124 КУпАП,та звільнено його відадміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, передбаченест.124 КУпАП, в силу малозначності, в порядкуст.22 КУпАП,обмежившись усним зауваженням. Провадження по справізакрито (а. с. 12-12 зворотна сторона).

Постановою Одеського апеляційного суду від 16.09.2022 року у справі №947/18504/21 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Київського районного суду м. Одеси від 28 липня 2021 року відносно ОСОБА_1 (а. с. 109 - 112).

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 28.07.2021 року у справі №947/20942/21 закрито провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 ,передбаченої ст. 124 КУпАП, на підставі п. 1 ч. 1 ст.247 КУпАП, у зв`язку із відсутністю в діях останнього складу вказаного адміністративного правопорушення (а. с. 134 - 134 зворотна сторона).

Постановою Одеського апеляційного суду від 03.11.2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського районного суду м. Одеси від 28 липня 2021 року про закриття провадження по справі №947/20942/21 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП, скасовано. Провадження по справі закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП (а. с. 113 - 116).

Але вказана постанова, за своїм змістом не містить відомостей та висновків про відсутність вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення.

Таким чином, ОСОБА_2 не був притягнутий до адміністративної відповідальності не з підстав відсутності події і складу адміністративного правопорушення, а з нереабілітуючих підстав, а саме -закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбаченихст. 38 цього Кодексу.

При цьому, відсутність постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності та закриття провадження у зв`язку із закінченням строків, передбачених статтею38 КУпАП, не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи.

У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15 травня 2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально - правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення (п. 21 рішення).

Той факт, що ОСОБА_2 не було притягнуто до адміністративної відповідальностізаст.124 КУпАП,не є підставою для звільнення його від цивільноївідповідальності, оскільки провадження у справі закрито по нереабілітуючим обставинам, а саме - у зв`язку із закінченням строку притягнення особи до адміністративної відповідальності.

У зв`язку з цим, та враховуючи, що справа про адміністративне правопорушення закрита саме з підстав закінчення строку притягнення особи до адміністративної відповідальності, який передбаченийст. 38 КУпАП, у відповідності до п. 7 ч. 1ст. 247 КУпАП, то ОСОБА_2 даним судовим рішенням у адміністративній справі фактично визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченогост. 124 КУпАП.

У постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 465/674/19 зазначено про те, що тлумачення статті 1188 ЦК України свідчить про те, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах:від 07 лютого 2018 року в справі № 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року в справі № 927/623/18, від 04 березня 2020 року у справі № 641/2795/16-ц, від 07 лютого 2018 року у справі № 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року у справі № 927/623/18, від 29 квітня 2020 року в справі №№ 686/4557/18.

У постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року в справі № 641/2795/16-ц зазначено, що «не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо».

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Крім того, зазначені правові позиції містяться в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки».

Колегія суддів також зазначає, що ч. 6ст. 82 ЦПК Українивстановлено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальностіабо постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили,є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Такі правові позиції також висловлені в абз. 4 п.4 вищевказаноїПостанови Пленуму Верховного Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року.

Частиною 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, відповідно до висновку експертів ОНДІСЕ №22-3035/3036 комп`ютерно-технічного та авто-технічного дослідження від 02.08.2022 року, експертом надано висновок, 1.На початковій фазі розвитку даної пригоди дії водія автомобіля Nissan Tiida p/н НОМЕР_1 регламетувались вимогами пункту 16.13 ПДР. Згідно з якими, йому перед поворотом ліворуч на вул. Авдеєва-Чорноморського слід було дати дорогу зустрічним транспортним засобам. Належні дії водія автомобіля Subaru Forester р/н НОМЕР_2 регламентувались вимогами цункту 12.3 ПР, які передбачають з моменту виявлення небезпеки для подальшого руху вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки. На фазі здійснення маневру об?їзду транспортних засобів, що зупинились в умовах затору, дії водія автомобіля Subaru Forester p/н НОМЕР_2 регламентувались вимогами пунктів 13.1 і 13.3 ПДР, згідно з якими, йому слід було забезпечити такий бічний інтервал, який би міг гарантувати безконтактний проїзд між транспортними засобами, що зупинились в умовах затору. Коли автомобіль Nissan Tida р/н НОМЕР_3 знаходився у нерухомому стані через вимушену зупинку в умовах затору, він був пасивним учасником даної події. Тому оцінка дій водія автомобіля Nissan Tiida р/н НОМЕР_3 і, відповідно, перевірка його технічної можливості уникнути даної події, з технічної точки зору, є безпредметною. При належній реалізації вимог пунктів 13.1 і 13.3 ПДР, водій автомобіля Subaru Forester р/н НОМЕР_2 гарантовано мав технічну можливість уникнути контактування з автомобілем Nissan Tida p/н НОМЕР_3 . 3. Дії водія автомобіля Nissan Tiida р/н НОМЕР_1 , при всіх їх формальних невідповідностях вимогам пункту 16.13 ПДР, з технічної точки зору не можна розглядати як дії, що знаходяться в причинному зв?зку з ДТП. У той же час, водій автомобіля Subaru Forester p/ BH3695HK належним виконанням вимог пунктів 13.1 і 13.3 ПДР мав технічну можливість уникнути пригоди, тому в причинному зв?язку з фактом ДТП знаходяться саме фактичні дії водія автомобіля Subaru Forester р/н НОМЕР_4 , що не відповідали вимогам вказаних пунктів (а. с. 78 - 85).

Отже, на підставі вищезазначеного, враховуючи обставини справи, причино-наслідковий зв`язок щодо обставин які спричини ДТП, враховуючи дії обох учасників ДТП, колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку наявна винна як ОСОБА_1 - водія автомобіля Nissan Tiida, р/н НОМЕР_3 , так і ОСОБА_2 - водія автомобіля Subaru Forester, р/н НОМЕР_2 .

З огляду на вищезазначене, колегія суддів зазначає, що судом не було враховано всіх обставин справи та не надано оцінку тим обставинам, що у даному випадку наявна винна обох учасників ДТП.

Враховуючи вказані обставини, колегія суддів зазначає, що встановивши обопільну вину обох учасників ДТП, враховуючи механізм вчинення ДТП, характер порушень вимог ПДР, допущених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , знаходження їх дій у причинному-наслідковому зв`язку з настанням шкоди, колегія суддів приходить до висновку щодо визначення ступеня вини ОСОБА_1 у вчиненні пригоди у розмірі - 60%, а ОСОБА_2 - у розмірі 40%.

Щодо розрахунку відшкодування шкоди, яке підлягає стягненню з ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне.

За змістом частини першоїстатті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

У статті 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про страхування» страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем.

Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

На час дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ПрАТ «СК «Еталон» на підставі полісу № 200401467.

Згідно Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №566 від 09.07.2021 року у 2021 році ліміт відповідальності страховика (розміри страхової суми) за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становив 130000 грн. на одного потерпілого.

Статтею 1194 ЦК України встановлено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) зроблено висновок про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

Аналогічний висновок викладено у постановіВеликої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та підтверджено ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20).

Таким чином, обов`язок з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування покладається на страховика.

При цьому, обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

При цьому, у разі, якщо розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, то обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Отже, ОСОБА_1 , як особа, яка винна у вчиненні ДТП, зобов`язаний сплатити різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою.

Відповідно до пункту 36.2статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу)з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства ПДВ. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбаченихстаттею 41 цього Закону, МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Ставка ПДВ встановлюється від бази оподаткування у розмірі 20% (підпункт «а» пункту193.1 статті 193 Податкового кодексу України).

Щодо стягнення з ОСОБА_1 вартості ремонту автомобіля, з урахуванням ПДВ, то колегія суддів звертає увагу, що вказана сума підлягає сплаті після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з`ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є надавач послуг з ремонту автомобіля платником ПДВ, а також понесення позивачем витрат зі сплати ПДВ.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 грудня2020 року у справі № 565/1210/19 (провадження № 61-9485св20) та у постанові від 21 грудня 2020 року у справі № 911/286/20

Відповідно до частини третьої статті12та частини першоїстатті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шостастатті 81 ЦПК України).

Згідно зістаттею 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатністьі взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач під час розгляду справи не надав належних та допустимих доказів здійснення фактичних витрат на відновлення автомобіля після ДТП, у тому числі зі сплатою ПДВ.

Колегія суддів вважає, що позивач повинен був довести зазначені суми, проте він не виконав своїх процесуальних обов`язків, зокрема, не надав до суду належних та допустимих доказів понесених фактичних витрат на ремонт автомобіля після ДТП.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку щодо зменшення вартості відновлювального ремонту на суму ПДВ (20%), оскільки документальне підтвердження факту оплати проведеного позивачем ремонту в матеріалах справи відсутнє.

Згідно висновку експерта №05-21в від 28.10.2021р. вартість матеріального збитку власнику а\м Субару Форестер, номерний знак НОМЕР_2 , внаслідок ДТП 08.06.2021р. становить - 96 916,26 грн.. Величина втрати товарної вартості цього транспортного засобу 20 235,62 грн..

З огляду на вказане, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Портовик-С» підлягає стягненню величина втрати товарної вартості т/з (20 235,62 грн.) та франшиза (1 000 грн.).

На підставі вказаного, враховуючи ступінь вини ОСОБА_1 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди (60%), останнійповинен відшкодувати ТОВ «Портовик-С» матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 12 741,37 грн. = (20 235,62 грн. + 1000 грн.) х 60%.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є частково доведеними, а тому вона підлягає частковому задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції в частині вимог про стягнення з ОСОБА_1 відшкодування майнової шкоди не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції в цій частині порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до не правильного вирішення справи в оскарженій частині, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у вказаній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення в цій частині про часткове задоволення вказаних позовних вимог за вищевказаного обґрунтування.

Розподіл судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно з підпунктами б), в) пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Таким чином, необхідно змінити розподіл судових витрат.

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

В апеляційній скарзі апелянт просив стягнути крім судового збору також витрати за проведення експертизи у розмірі 5530,48 грн.

Однак колегія суддів зазначає, що на підтвердження вказаних витрат апелянтом не надано жодного доказу, в матеріалах справи лише міститься акт попереднього розрахунку вартості виконання експертного дослідження №22-3036, відповідно до якого вказано вартість проведення дослідження у розмірі 2 265,24 грн. та акт попереднього розрахунку вартості виконання експертного дослідження №22-3035, відповідно до якого вказано вартість проведення дослідження у розмірі 2 265,24 грн..

Однак, матеріали справи не містять доказів проведення вказаної оплати, що позбавляє суд стягнути з позивача на користь відповідача понесені витрати за проведення експертизи у визначеному апелянтом розмірі 5 530,48 грн..

Отже, з врахуванням задоволених позовних вимог в частині вимог до ОСОБА_1 судовий збір визначається наступним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, ставка судового збору встановлюються у таких розмірах - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно дост.7Закону України«Про державнийбюджет на2022рік»,встановлено у2022році прожитковиймінімум дляосновних соціальнихі демографічнихгруп населення працездатних осіб з 1 січня 2022 року в розмірі 2 481 грн..

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Портовик-С» просило стягнути з ОСОБА_1 59 807,36 грн..

Тобто, за вказані вимоги судовий збір підлягав сплаті в розмірі 2 481 грн.. 59 807,36 грн х 1,5% = 897,11 грн. є меншим 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2481 грн.).

ТОВ «Портовик-С» сплатило за подачу позовної заяви судовий збір за 2 вимоги майнового характеру у розмірі 4 962 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2259 від 27.05.2022 року (а. с. 9).

Відповідно до вимог п. п. 1.6.1 ч. 2, ст. 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 року № 3674-VI (у редакції на день подачі апеляційної скарги), розмір ставки судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду становить - 150 відсотків ставки,що підлягаласплаті при поданні позовної заяви.

За подачу апеляційної в оскаржуваній частині ставка судового збору становила 3 721,50 грн. = 2 481 грн. х 150%.

ОСОБА_1 за подачу апеляційної скарги сплатив 3 721,50 грн., що підтверджується квитанцією №002938153193.1 від 08.04.2023 року (а. с. 152), квитанцією № 0.0.2973684292.1 від 29.04.2023 року (а. с. 161).

На підставі ст. ст. 133, 141 ЦПК України підлягає стягненню: 1) з відповідача на користь ТОВ «Портовик-С» документально підтверджений сплачений останнім судовий збір, пропорційно розміру задоволеним позовним вимогам (21,30%), тобто у розмірі 528,45 грн. = 2 481 грн. х 21,30%; 2) з ТОВ «Портовик-С» на користь відповідача документально підтверджений сплачений останнім судовий збір, пропорційно розміру відмовленим у задоволенні позовним вимогам (78,70%), тобто 2 928,82 грн. = 3721,50 грн. х 78,70%.

Виходячи з положень ч. 10 ст. 141 ЦПК України, необхідно стягнути з ТОВ «Портовик-С» на користь ОСОБА_1 судовий збір у загальній сумі 2 400,37 грн. = 2 928,82 грн. 528,45 грн..

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 березня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 майнової шкоди скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позовні вимогиТовариства з обмеженою відповідальністю «Портовик-С» до ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Портовик-С» (ЄДРПОУ 35873145) у якості відшкодування майнової шкоди - 12741 (дванадцять тисяч сімсот сорок одна) грн. 37 коп..

В решті позовних вимог до ОСОБА_1 - відмовити.

Здійснити остаточний розподіл судових витрат відносно позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Портовик-С» до ОСОБА_1 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Портовик-С» (ЄДРПОУ 35873145) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судовий збір у розмірі 2 400 (дві тисячі чотириста) грн. 37 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 23 листопада 2023 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе