Рішення

від 21.11.2023 по справі 380/12727/23

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2023 року м. Львівсправа № 380/12727/23

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Львівського обласного центру зайнятості до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Самбірський міськрайонний центр зайнятості (далі також Самбірський МЦЗ), правонаступник Львівський обласний центр зайнятості (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області (Відповідач/ГУ ДКС у Львівській області), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (Третя особа/ГУ ПФУ у Львівській області), в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області щодо повернення Самбірському міськрайонному центру зайнятості наказу Господарського суду Львівської області від 27 жовтня 2022 року про примусове стягнення у справі № 914/3733/21, поданого на виконання заявою від 14 листопада 2022 року № 06-1536/22, без виконання;

- зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області прийняти до виконання наказ Господарського суду Львівської області від 27 жовтня 2022 року № 914/3733/21 про примусове стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь Самбірського міськрайонного центру зайнятості 31820,91 грн виплаченої допомоги по безробіттю та 2270,00 грн судового збору;

- стягнути на користь Самбірського міськрайонного центру зайнятості за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області судові витрати (судовий збір) в сумі 2684,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням Господарського суду Львівської області від 11 квітня 2022 року у справі № 914/3733/21, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 06 жовтня 2022 року, стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь Самбірського міськрайонного центру зайнятості 31820,91 грн відшкодування витрат на виплату допомоги по безробіттю та 2270,00 грн відшкодування витрат на оплату судового збору. 27 жовтня 2022 року Господарський суд Львівської області видав наказ про примусове виконання вищевказаного судового рішення. Надалі Самбірський МЦЗ скерував до ГУ ДКС у Львівській області заяву від 14 листопада 2022 року № 06-1536/22 про примусове виконання судового рішення у справі № 914/3733/21, до якої долучив рішення Господарського суду Львівської області від 11 квітня 2022 року у справі № 914/3733/21 та наказ цього ж суду від 27 жовтня 2022 року. 01 грудня 2022 року на адресу Самбірського МЦЗ надійшла відповідь ГУ ДКС у Львівській області від 28 листопада 2022 року № 04-08-06/11694 про повернення наказу Господарського суду Львівської області від 27 жовтня 2022 року у справі № 914/3733/21 без виконання з тих підстав, що в ГУ ДКС у Львівській області боржнику відкрито лише рахунок із спеціальним режимом використання (рахунки групи 3556 «Рахунки для зарахування єдиного соціального внеску»), а дія Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не поширюється на рішення суду, стягувачем за яким є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності (частина 2 статті 2 Закону). Самбірський МЦЗ скерував вищезгадані рішення та наказ господарського суду для виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), однак отримав повідомлення від 08 грудня 2022 року № 40589 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.

Дії ГУ ДКС у Львівській області щодо повернення Самбірському МЦЗ наказу Господарського суду Львівської області 27 жовтня 2022 року про примусове стягнення у справі № 914/3733/21, поданого на виконання заявою від 14 листопада 2022 року № 06-1536/22, без виконання позивач уважає протиправними, оскільки відповідно до вимог статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Позивач, покликаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21 липня 2021 року у справі № 910/6471/19, вказує, що визначальним для згаданого вище Закону є статус боржника. У разі, якщо боржником є державний орган (державне підприємство), то порядок стягнення коштів з державного органу (державного або місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) регулюється положеннями статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» з урахуванням положень статті 3 Закону України «Про виконавче провадження».

Позивач стверджує, що на виконавчі документи, за якими боржником виступає ГУ ПФУ у Львівській області (державний орган) поширюється дія Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та постанова Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, якою затверджено Порядок виконання рішень та стягнення коштів з державних та місцевих бюджетів (далі Порядок № 845). За цим Законом саме органами Казначейства виконуються рішення про стягнення коштів з боржників, перелік яких визначений частиною першою статті 2 вказаного Закону. Оскільки чинне законодавство не передбачає такої самостійної та достатньої підстави як відкритий рахунок боржника в органах Казначейства із спеціальним режимом використання, для повернення виконавчого документа, оскаржувані дії відповідача є протиправними.

Позивач підсумовує, що саме відповідач повинен вживати всіх заходів щодо виконання рішення Господарського суду Львівської області від 11 квітня 2022 року у справі № 914/3733/21, які встановлені Порядком № 845.

З огляду на вищевикладене адміністративний позов просить задовольнити у повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що ГУ ПФУ у Львівській області має відкриті в ГУ ДКС у Львівській області лише небюджетні рахунки групи 3556 «Рахунки для зарахування єдиного соціального внеску», які відносяться до рахунків із спеціальним режимом використання, звернення стягнення на які заборонено законом, та не має інших відкритих рахунків, з яких можливо здійснювати безспірне списання коштів. За таких обставин ГУ ДКС у Львівській області після надходження наказу Господарського суду Львівської області 27 жовтня 2022 року про примусове стягнення у справі № 914/3733/21 не могло здійснювати визначені пунктами 24-26 Порядку № 845 заходи щодо виконання рішення про стягнення коштів.

Відповідач зазначає, що частина перша статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачає, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Однак частина друга статті 2 цього ж Закону зазначає, що його дія не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності. Ураховуючи те, що стягувачем за поданим позивачем виконавчим документом є Самбірський МЦЗ, виконання такого виконавчого документа відповідно до норм Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку № 845 є неможливим та таким, що їм суперечить.

Відповідач наголошує, що норми будь-якого закону, в тому числі й Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» підлягають застосуванню в сукупності, а не вибірково.

Відповідач підсумовує, що ГУ ДКС у Львівській області правомірно та відповідно до норм чинного законодавства повернуло позивачу поданий ним виконавчий документ від 27 жовтня 2022 року у справі № 914/3733/21 без виконання.

З огляду на вищевикладене у задоволенні адміністративного позову просить відмовити у повному обсязі.

Третя особа подала пояснення у справі від 29 червня 2023 року, від 05 липня 2023 року, від 17 липня 2023 року, в яких вказує, що ГУ ПФУ у Львівській області як територіальний орган виконавчої влади підпадає під визначення «державний орган» в розмінні Законів України «Про виконавче провадження» та «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а тому примусове стягнення грошових коштів можливе лише через органи Державної казначейської служби України і органам Державної виконавчої служби України відповідні виконавчі документи не підвідомчі. Також покликається на правові позиції Верховного Суду України, викладені у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 916/2182/14, та Верховного Суду, викладені у постановах від 25 червня 2018 року у справі № 910/12226/16 та від 03 липня 2018 року у справі № 910/13057/16. ГУ ПФУ у Львівській області повідомляє про відсутність коштів для виконання судового рішення в частині стягнення судового збору в сумі 2270,00 грн та витрат на виплату допомоги по безробіттю в сумі 31820,91 грн.

Відповідач подав відповідь на відзив та відповідь на пояснення третьої особи у справі від 22 червня 2023 року, в яких зазначає, що наказ Господарського суду Львівської області 27 жовтня 2022 року про примусове стягнення у справі № 914/3733/21 виданий Самбірському МЦЗ як юридичній особі, а не як органу державної влади, оскільки строк його пред`явлення до виконання становить три роки. Відтак у спірних правовідносинах Самбірський МЦЗ не є органом влади, а тому твердження відповідача про те, що дія Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не поширюється на ці правовідносини, є помилковими та не ґрунтуються на всіх обставинах справи. Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не передбачено такого винятку для поширення його дії на виконання судового рішення про стягнення грошових коштів, боржником за яким є державний орган, як відсутність відкритих в органі Казначейства відповідних рахунків боржника. Не передбачено такого винятку й іншим діючим законодавством України. Ураховуючи положення статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та усталену судову практику Верховного Суду (постанови від 03 липня 2018 року у справі № 910/13057/16, від 16 квітня 2020 року у справі № 804/5950/16, від 21 липня 2021 року у справі № 910/6471/19, від 09 грудня 2021 року у справі № 280/1446/19), на виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 09 червня 2023 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін. Залучено Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Ухвалою суду від 03 серпня 2023 року у задоволенні клопотання представника відповідача від 22 червня 2023 року про витребування доказів у справі відмовлено.

Ухвалою суду від 03 серпня 2023 року у задоволенні клопотання представника відповідача від 22 червня 2023 року про розгляд справи в порядку загального позовного провадження відмовлено.

Ухвалою суду від 30 жовтня 2023 року у задоволенні заяви представника відповідача від 13 червня 2023 року про залишення позову без розгляду відмовлено.

Ухвалою суду від 30 жовтня 2023 року замінено позивача у справі Самбірський міськрайонний центр зайнятості на його правонаступника Львівський обласний центр зайнятості (вул. Бортнянського, 11а, м. Львів, 79033, код ЄДРПОУ 03491180).

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11 квітня 2022 року у справі № 914/3733/21, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 06 жовтня 2022 року, вирішено стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь Самбірського міськрайонного центру зайнятості 31820,91 грн витрат на виплату допомоги по безробіттю та 2270,00 грн судового збору.

27 жовтня 2022 року Господарський суд Львівської області видав наказ про примусове виконання вищевказаного судового рішення. Стягувачем згідно з цим наказом є Самбірський міськрайонний центр зайнятості, а боржником Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Самбірський МЦЗ скерував до ГУ ДКС у Львівській області заяву від 14 листопада 2022 року № 06-1536/22 про примусове виконання судового рішення у справі № 914/3733/21, до якої долучив рішення Господарського суду Львівської області від 11 квітня 2022 року у справі № 914/3733/21 та наказ цього ж суду від 27 жовтня 2022 року.

01 грудня 2022 року (вх. № 2027/22) на адресу Самбірського МЦЗ надійшла відповідь ГУ ДКС у Львівській області від 28 листопада 2022 року № 04-08-06/11694 про повернення наказу Господарського суду Львівської області від 27 жовтня 2022 року у справі № 914/3733/21 без виконання з тих підстав, що в ГУ ДКС у Львівській області боржнику відкрито лише рахунок із спеціальним режимом використання (рахунки групи 3556 «Рахунки для зарахування єдиного соціального внеску»), а дія Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не поширюється на рішення суду, стягувачем за яким є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності (частина 2 статті 2 Закону).

01 грудня 2022 року Самбірський МЦЗ скерував разом із заявою про відкриття виконавчого провадження № 06-1604/22 вищезгаданий наказ господарського суду для виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), однак отримав повідомлення від 08 грудня 2022 року № 40589 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.

Також суд встановив, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 26 липня 2023 року у справі № 914/3733/21 задоволено заяву Львівського обласного центру зайнятості в особі Самбірської філії Львівського обласного центру зайнятості та замінено стягувача Самбірський міськрайонний центр зайнятості на його правонаступника Львівський обласний центр зайнятості.

Позивач, уважаючи протиправними дії відповідача щодо повернення наказу Господарського суду Львівської області від 27 жовтня 2022 року про примусове стягнення у справі № 914/3733/21, поданого на виконання заявою від 14 листопада 2022 року № 06-1536/22, без виконання, звернувся з цим позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності поведінки відповідача в частині повернення позивачу наказу Господарського суду Львівської області від 27 жовтня 2022 року про примусове стягнення у справі № 914/3733/21, поданого на виконання заявою від 14 листопада 2022 року № 06-1536/22, без виконання.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За правилами частини першої статті 326, абзацу першого частини першої, частини третьої статті 327 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, серед іншого, законодавчо визначений комплекс певних дій, спрямованих на захист та відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт другий мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012), а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт третій мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної дії виконавчого провадження та відповідних дій органу державної виконавчої служби є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІ «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404).

За приписами статті 1 Закону № 1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими згідно з цим Законом, а також рішеннями, які у відповідності до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Так, примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (пункт перший частини першої статті 3 Закону № 1404).

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону № 1404).

Частиною другою статті 6 Закону № 1404 визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Органи та установи, зазначені в частинах першій-третій цієї статті, не є органами примусового виконання (частина четверта статті 6 Закону № 1404).

Відповідно до пункту першого Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі Положення № 215), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Згідно з підпунктом третім пункту четвертого Положення № 215 Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання встановлює Закон України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі Закон № 4901).

Статтею 2 Закону № 4901 визначено особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду.

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є:

державний орган;

державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство);

юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.

Частиною другою статті 2 Закону № 4901 передбачено, що його дія не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.

Як установлено судом та не заперечується сторонами у справі, Самбірський міськрайонний центр зайнятості, правонаступник Львівський обласний центр зайнятості є за своєю організаційно-правовою формою державним органом, що підтверджується виписками з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видом економічної діяльності є: 84.30 Діяльність у сфері обов`язкового соціального страхування (основний).

Наведена обставина формально дає підстави для висновку про те, що позивач у цій справі не входить до кола стягувачів, за якими держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна.

Водночас, на переконання суду, у спірних правовідносинах саме орган Казначейства є встановленим приписами Закону № 1404 та Порядку № 845 суб`єктом, що здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.

Пунктом дванадцятим частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджетними установами є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Водночас частиною першою статті 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Абзацами першим, другим підпункту першого пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, установлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання.

Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

З огляду на наведене правове регулювання органи Державної виконавчої служби не вправі проводити будь-яке списання коштів за виконавчими документами у справах, в яких боржниками є державні органи, оскільки такі повноваження належать до виключної компетенції органів Казначейства. Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21 липня 2021 року у справі № 910/6471/19.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України постановою від 03 серпня 2011 року № 845 затвердив Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 року № 45), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Відповідно до пункту другого Порядку № 845 у цьому Порядку терміни вживаються у такому значенні:

безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів;

боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання;

стягувачі - фізичні та юридичні особи, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів, державні органи (посадові особи) за рішеннями про стягнення коштів в дохід держави.

Пунктом 3 Порядку № 845 визначено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Згідно з пунктом 32 Порядку № 845 безспірне списання коштів з рахунків боржника або бюджетної установи, що здійснює централізоване обслуговування боржника, здійснюється органом Казначейства з моменту відкриття відповідних асигнувань (надходження коштів на рахунок) на підставі розрахункового документа, оформленого відповідно до вимог законодавства.

Приписами підпункту 3 пункту 9 Порядку № 845 передбачено, що орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Суд погоджується із доводами позивача про те, що відповідач безпідставно застосував підпункт 3 пункту 9 Порядку № 845, повертаючи наказ Господарського суду Львівської області від 27 жовтня 2022 року у справі № 914/3733/21 без виконання, оскільки підпункт 3 пункту 9 вказаного Порядку не надає органу Казначейства можливості повернути виконавчий документ стягувачу з підстав відсутності відкритих рахунків в органі Казначейства у випадку виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

У цьому випадку суд враховує висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/12226/16 від 03 липня 2018 року у справі № 910/13057/16, згідно з якими Законом № 4901 не передбачено такого винятку щодо поширення його дії на виконання судового рішення про стягнення грошових коштів, боржником за яким є державний орган, як відсутність відкритих в органі Казначейства відповідних рахунків боржника.

Тож оскільки підстави для повернення виконавчого документа стягувачеві, передбачені пунктом 9 Порядку № 845, відсутні, то у відповідача наявний безальтернативний обов`язок вказане рішення господарського суду виконати.

Водночас відповідно до підпункту 2 пункту 4, підпунктів 2 і 7 пункту 5 Порядку № 845 органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку, і під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право звертатися у передбачених законом випадках до органу, який видав виконавчий документ, щодо роз`яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання, вживати інших заходів до виконання виконавчих документів.

Тобто, навіть відсутність нормативної регламентації порядку виконання судового рішення за фактичних обставин, що склалися між учасниками цього спору, зумовлює необхідність встановлення та вжиття заходів, необхідних для виконання судового рішення саме компетентним органом, адже ефективна і законодавчо, і практично організація системи виконання рішень є позитивним обов`язком держави.

Тому відповідач мав вживати усіх заходів щодо виконання рішення господарського суду, встановлених Порядком № 845, тоді як у матеріалах справи докази, які б вказували на вчинення відповідачем комплексу дій, передбачених Порядком № 845, спрямованих на його виконання, відсутні.

Окрім того, обов`язковість судових рішень гарантується статтею 129-1 Конституції України, Законом № 4901, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у сукупності з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ). Остання ж на підставі статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами при розгляді справ як джерело права.

У пункті 40 рішення ЄСПЛ «Hornsby v. Greece» (Горнсбі проти Греції) від 19 беерзня 1997 року, заява № 18357/91, Суд наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду.

Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень.

Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

У пункті 41 цього ж рішення ЄСПЛ зазначив, що вказані принципи набувають навіть більшої ваги в контексті адміністративного провадження при розгляді спору, результат якого має вирішальне значення для цивільних прав сторони. Ефективний захист сторони у такому судовому процесі та відновлення законності передбачають, що адміністративні органи зобов`язані виконати рішення цього суду. У зв`язку з цим, Суд зазначає, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.

ЄСПЛ також зазначив, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі «Ромашов проти України» від 27 липня 2004 року; у справі «Дубенко проти України» від 11 січня 2005 року; та у справі «Козачек проти України» від 07 грудня 2006 року). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України», № 29439/02, від 26 квітня 2005 року і у справі «Крищук проти України», № 1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та є практикою, несумісною з положеннями Конвенції.

Підсумовуючи викладене, суд доходить переконання, що у межах спірних правовідносин поведінка відповідача є неправомірною, а тому заявлені позовні вимоги належить задовольнити повністю: визнати протиправними дії Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області щодо повернення Самбірському міськрайонному центру зайнятості (правонаступник Львівський обласний центр зайнятості) наказу Господарського суду Львівської області від 27 жовтня 2022 року про примусове виконання рішення у справі № 914/3733/21, поданого на виконання заявою від 14 листопада 2022 року № 06-1536/22, без виконання та зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області прийняти до виконання наказ Господарського суду Львівської області від 27 жовтня 2022 року про примусове виконання рішення у справі № 914/3733/21.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд зауважує, що з огляду на предмет та підстави заявленого позову Самбірський міськрайонний центр зайнятості, правонаступник Львівський обласний центр зайнятості звернувся з цим позовом до суду не як суб`єкт владних повноважень під час реалізації ним владних управлінських функцій у сфері публічно-правових відносин, а саме як суб`єкт (хоч і владних повноважень), права якого у сфері публічно-правових відносин, на його думку, порушені іншим суб`єктом владних повноважень, який ці функції безпосередньо реалізовував.

Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивач сплатив 2684,00 грн судового збору. Отже, враховуючи задоволення судом позову у повному обсязі, стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, яке виступає відповідачем у справі, на користь Львівського обласного центру зайнятості належить 2684,00 грн судового збору.

Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Львівського обласного центру зайнятості (вул. Бортнянського, 11а, м. Львів, 79033) до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області (вул. К. Левицького, 18, м. Львів, 79005), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області щодо повернення Самбірському міськрайонному центру зайнятості (правонаступник Львівський обласний центр зайнятості) наказу Господарського суду Львівської області від 27 жовтня 2022 року про примусове виконання рішення у справі № 914/3733/21, поданого на виконання заявою від 14 листопада 2022 року № 06-1536/22, без виконання.

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області прийняти до виконання наказ Господарського суду Львівської області від 27 жовтня 2022 року про примусове виконання рішення у справі № 914/3733/21.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області на користь Львівського обласного центру зайнятості (вул. Бортнянського, 11а, м. Львів, 79033, код ЄДРПОУ 03491180) 2684,00 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 21 листопада 2023 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна