Постанова

від 23.11.2023 по справі 807/772/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 807/772/15

адміністративне провадження № К/9901/39177/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів: Юрченко В.П., Бившевої Л.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправними вимоги, податкового повідомлення-рішення та рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.04.2017 (суддя Гаврилко С. Є.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2017 (головуючий суддя Запотічний І. І., судді: Затолочний В. С., Довгополов О. М.),

У С Т А Н О В И В :

У квітні 2015 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (позивачка, ФОП ОСОБА_1 , підприємець) звернулася до суду з адміністративним позовом, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, до Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області (відповідач, ОДПІ), в якому просила визнати протиправними:

- рішення про застосування штрафних санкцій від 17.02.2015 № 2/17-2 в сумі 18' 516,64 грн за донарахування 110' 514,32 грн єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

- вимогу від 15.04.2015 №Ф-6/17-2 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 105' 442,49 грн;

- податкове повідомлення-рішення від 27.04.2015 №0000911702 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на суму 57' 438,19 грн, з якої: за основним платежем - 45' 950,55 грн, штрафні (фінансові) санкції - 11' 487,64 грн (т.І, а.с.5-12, 26, 41, 72-75, т.IX, а.с.58-59).

Зазначені рішення ОДПІ прийняла на підставі актів від 17.01.2015 №43/17-2/3109100384, від 09.02.2015 № 132/17-2/3109100384, від 09.04.2015 №76/17-2/3109100384 зі спільним висновком про заниження підприємцем доходу за 2011-2013 роки, оскільки під час перевірки документально не було підтверджено витрати, пов`язані з придбанням товарів (робіт, послуг) (т.І, а.с. 13-25, 30-37, 46-53).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка доводила, що висновки перевірки є безпідставними, оскільки у зв`язку із втратою нею відповідних документів, що стосувалися предмету перевірки, контролюючий орган, враховуючи приписи пункту 44.5 статті 44 Податкового кодексу (ПК) України, мав перенести терміни проведення такої перевірки до відновлення та надання до перевірки втрачених документів, проте перевірку перенесено не було. Також позивачка зазначала, що контролюючий орган безпідставно не врахував частково відновлені нею документи (акти звірки взаєморозрахунків з контрагентами, розрахункові квитанції), як такі, що позбавлені юридичного значення, оскільки не відповідали вимогам первинного документа. Крім того, позивачка заперечувала правильність розрахунку спірних сум ПДФО та ЄСВ, оскільки при їх розрахунку контролюючий орган вийшов за межі періоду, охопленого перевіркою. Документальною перевіркою був охоплений період з 01.07.2011 по 31.12.2013, але при визначенні чистого оподаткованого доходу та суми виручки, контролюючий орган врахував дані за І, ІІ квартали 2011 року.

Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 18.04.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2017, позов ФОП ОСОБА_1 задовольнив. Суд визнав протиправними та скасував спірні рішення, здійснивши розподіл судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на суму 247,94 грн.

Суд погодився з доводами позивачки, що контролюючий орган мав перенести строки проведення повторної перевірки до дати відновлення та надання підприємцем документів в межах визначених підпунктом 44.5 статті 44 ПК України строків. Також суд висновував, що надані позивачкою до суду документи та зібрані судом на підставі статті 11 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України докази спростовують висновок податкової перевірки про заниження підприємцем доходу внаслідок завищення витрат, як таких, що не підтверджені. При цьому суд відхилив доводи відповідача про неналежність наданих позивачем документів (розрахункові квитанції) на підтвердження понесених витрат, оскільки невідповідність розрахункових документів підпункту 2.1 Положення про форму та зміст розрахункових документів за наявності відповідних реквізитів не позбавляли можливості встановити особу, яка здійснювала розрахунки, та підтвердити проведення розрахункових операцій.

На зазначені судові рішення першої та апеляційної інстанцій ОДПІ подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.04.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2017 і ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Мотивуючи свої вимоги, скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій порушили норми статті 86 КАС України та не надали належної оцінки наданим вже до суду документам, відомості в яких є суперечливими, оскільки у повторно долучених до матеріалів справи копіях видаткових накладних дописані відомості, які були відсутні у попередньо наданих. Також відповідач наполягає, що суди безпідставно прийняли за докази надані підприємцем документи (розрахункові квитанції) на підтвердження понесених витрат, оскільки такі документи не відповідають вимогам, що передбачені положеннями, що затверджені наказом Державної податкової адміністрації України від 01.12.2000 №614, для розрахункових документів. Також скаржник вважає, що втрата підприємцем документів не впливала результати перевірки, оскільки після проведення основної перевірки, оформленої актом від 17.01.2015 №43/17-2/3109100384, підприємець власним підписом в акті засвідчила про відсутність у неї додаткових (інших) документів, що стосуються предмету перевірки. Крім того втрата оригіналів розрахункових документів трапилася вже після закінчення перевірки (виїзна документальна перевірка проводилася у період з 16.12.2014 по 12.01.2015, а документи були втрачені 14.01.2015), про що підприємець повідомила 21.01.2015 у запереченнях на акт перевірки, в якому до того ж питання про надання строку для поновлення документів не порушувала, а лише просила переглянути висновки перевірки, оформлені актом від 17.01.2015 №43/17-2/3109100384, та врахувати додаткові документи, що підтверджують показники понесених нею витрат.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11.10.2017 (суддя Черпіцька Л. Т.) відкрив у цій справі касаційне провадження №К/800/30253/17.

Заперечуючи проти касаційної скарги відповідача, позивачка просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відповідно до пункту 4 частини першої розділу VІІ ''Перехідні положення'' КАС України в редакції Закону України ``Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів``, від 03.10.2017 №2147-VIII матеріали касаційної скарги з Вищого адміністративного суду України передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Оцінюючи наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, обґрунтування заперечень позивача щодо вимог касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у цій справі, Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про таке.

Як встановили суди попередніх інстанцій, у період з 16.12.2014 по 12.01.2015 контролюючий орган провів документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 за період з 01.07.2011 по 31.12.2013.

За наслідками перевірки контролюючий орган склав акт від 17.01.2015 №43/17-2/3109100384 із висновком про порушення підприємцем вимог пункту 138.2 статті 138, пунктів 177.2, 177.4 статті 177 ПК України, пункту 1 частини 2 статті 6, пункту 1 частини 2 статті 7, пункту 11 статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" внаслідок завищення витрат та відповідно заниження чистого оподаткованого доходу на 353' 917,47 грн, що призвело до заниження податкових зобов`язань з ПДФО за 2011-2013 роки на загальну суму 50' 676,09 грн та відповідно збору з ЄСВ на 110' 949,22 грн (т.І, а.с.13-25).

На підставі цього акта контролюючий орган 21.01.2015 виніс вимогу №Ф-0000111702 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ в сумі 110' 99,22 грн (т.І, а.с.26).

Не погодившись із висновками перевірки, викладеними в акті перевірки від 17.01.2015 №43/17-2/3109100384, підприємець 21.01.2015 подала свої заперечення. У запереченнях підприємець повідомила, що до перевірки не надала в повному обсязі документи, зокрема, частину розрахункових квитанцій, що підтверджують показники понесених нею витрат, оскільки папку з вказаними документами втратила 14.01.2015, про що повідомила правоохоронні органи. Також позивач просила переглянути результати цієї перевірки та врахувати додатково надані до заперечень акти звірки взаємних розрахунків з контрагентами та частину відновлених розрахункових квитанцій (т.І, а.с. 27-28, 55).

У зв`язку з цим та згідно з підпунктом 78.1.5 цього пункту статті 78 ПК України контролюючий орган провів позапланову документальну перевірку підприємця за період з 01.07.2011 по 31.12.2013 та, як наслідок, склав акт від 09.02.2015 №132/17-2/3109100384 із висновком про порушення підприємцем вимог пункту 138.2 статті 138, пунктів 177.2, 177.4 статті 177 ПК України, пункту 1 частини 2 статті 6, пункту 1 частини 2 статті 7, пункту 11 статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" внаслідок завищення витрат та відповідно заниження чистого оподаткованого доходу на 350' 644,12 грн, що призвело до заниження податкових зобов`язань з ПДФО за 2011-2013 роки на загальну суму 48' 044,69 грн та відповідно збору з ЄСВ на 110' 514,32 грн (т.І, а.с. 30-37).

Надані підприємцем акти звірки взаєморозрахунків з контрагентами-постачальниками на підтвердження понесених витрат на придбання ТМЦ контролюючий орган не взяв до уваги, оскільки такі документи не належать до первинних документів.

На підставі акта перевірки від 09.02.2015 №132/17-2/3109100384 ОДПІ прийняла: вимогу від 10.02.2015 №Ф-1/17-2 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ в сумі 110' 514,32 грн (т. І, а.с. 40); податкове повідомлення-рішення від 17.02.2015 №1/17-2 про збільшення грошового зобов`язання з ПДФО на суму 60' 055,87 грн, з якої: за основним платежем - 48' 044,69 грн, штрафні (фінансові) санкції - 12' 011,18 грн (т.І, а.с. 38); рішення про застосування штрафних санкцій від 17.02.2015 №2/17-2 в сумі 18' 516,64 грн за донарахування 110' 514,32 грн ЄСВ (т.І, а.с.41).

Рішенням контролюючого органу вищого рівня від 23.03.2015 №50/Л/07-16-10-04-48 скаргу позивача від 20.02.2015 б/н на вимогу ОДПІ від 10.02.2015 №Ф-1/17-2 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ в сумі 110' 514,32 грн та на рішення про застосування штрафних санкцій від 17.02.2015 №2/17-2 в сумі 18' 516,64 грн за донарахування 110' 514,32 грн ЄСВ залишено без задоволення, а зазначені рішення задоволення - без змін (т.І, а.с. 63-65).

При цьому за результатами оскарження платником податків в адміністративному порядку зазначених рішень ОДПІ на підставі підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України повторно призначила та провела документальну позапланову перевірку підприємця з 01.07.2011 по 31.12.2013, за результатами якої склала акт від 09.04.2015 №76/17-2/3109100384 з висновком, що аналогічний висновкам, зробленим за результатами попередніх перевірок про допущення підприємцем порушень норм податкового законодавства. Водночас у ході цієї перевірки встановлено, що такі порушення полягали у безпідставному формуванні підприємцем витрат на суму 324' 836,08 грн, що призвело до заниження податкових зобов`язань з ПДФО за 2011-2013 роки на загальну суму 45' 950,55 грн та відповідно збору з ЄСВ на 105' 442,49 грн (т.І, а.с. 46-53). Стосовно наданих підприємцем до перевірки розрахункових квитанцій на підтвердження понесених витрат контролюючий орган зауважив, що такі документи містять суттєві недоліки в оформленні і не відповідають вимогам Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.12.2000 №614. Зокрема, надані підприємцем розрахункові квитанції контрагентів ТОВ"Закарпатська продовольча група", ТОВ "Закарпатська тютюнова компанія" не мають ознак відривної частини, не містять серію, індивідуальний податковий номер платника ПДВ, вартісні та кількісні реквізити товару, тому такі документи не відповідають вимогам первинних та не можуть бути враховані.

На підставі акта перевірки від 09.04.2015 №76/17-2/3109100384 ОДПІ прийняла вимогу від 15.04.2015 №Ф-6/17-2 про сплату підприємцем боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ в сумі 105' 442,49 грн та податкове повідомлення-рішення від 27.04.2015 №0000911702 про збільшення грошового зобов`язання з ПДФО на суму 57' 438,19 грн, з якої: за основним платежем - 45' 950,55 грн, штрафні (фінансові) санкції - 11' 487,64 грн.

У зв`язку з цим прийняті відповідачем на підставі актів перевірки від 17.01.2015 №43/17-2/3109100384, від 09.02.2015 № 132/17-2/3109100384 вимоги від 21.01.2015 № Ф-0000111702, від 10.02.2015 № Ф-1/17-2 та податкове повідомлення-рішення від 17.02.2015 №1/17-2 про збільшення грошового зобов`язання з ПДФО відповідно до підпункту 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 ПК України набули статусу відкликаних за результатами їх адміністративного оскарження.

А предметом судового оскарження стали вимога від 15.04.2015 №Ф-6/17-2 про сплату підприємцем боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ в сумі 105' 442,49 грн, податкове повідомлення-рішення від 27.04.2015 №0000911702 про збільшення грошового зобов`язання з ПДФО на суму 57' 438,19 грн та рішення про застосування штрафних санкцій від 17.02.2015 № 2/17-2 в сумі 18' 516,64 грн за донарахування 110' 514,32 грн ЄСВ.

Суть спору у цій справі полягає у правомірності формування підприємцем даних податкового обліку, зокрема витрат та їх підтвердження, та відповідно оподатковуваного доходу за 2011-2013 роки. Питання щодо визначення позивачу сум податкових зобов`язань з ПДФО, єдиного внеску та застосування штрафних (фінансових) санкцій за цими обов`язковими платежами є похідними від вище наведених висновків про завищення позивачем витрат та заниження оподатковуваного доходу.

Порядок оподаткування доходів підприємців на загальній системі оподаткування встановлений статтею 177 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 177.2 цієї статті ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

До переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу {пункт 177.4 статті 177 в редакції Закону N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 }.

Отже, до витрат підприємця включаються витрати, які документально підтверджені, пов`язані з господарською діяльністю підприємця, і ці витрати безпосередньо пов`язані з отриманням доходу.

Вимоги щодо обов`язкової наявності у підприємця первинних документів як підстави для формування даних податкового обліку встановлені також пунктом 44.1 статті 44 та пунктом 177.10 статті 177 ПК України.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 177.10 статті 177 ПК України визначено, що фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Поняття ''первинний документ'' розкрито в статті 1 Закону України ''Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні'' від 16.07.1999 №996-XIV та в пункті 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (зі змінами і доповненнями), відповідно до положень яких - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Ведення бухгалтерського обліку фізичною особою - підприємцем передбачає обов`язкове ведення книги обліку доходів і витрат, що встановлено нормою абзацу першого пункту 177.10 статті 177 ПК України.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення фізичними особами від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та порядок її ведення були затверджені наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 №1025, а з 18.10.2013 - наказом Міністерство доходів і зборів України від 16.09.2013 №481 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 1 цього Порядку підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат, у якій щоденно на підставі первинних документів здійснюються записи про операції, що відбулися у звітному (податковому) періоді.

Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, товарно-транспортна та/або податкова накладна, платіжне доручення, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші розрахункові документи (пункт 3 Порядку №1025).

На підставі досліджених в судовому процесі накладних, виданих контрагентами позивача ТОВ "Закарпатська продовольча група", ТОВ"Закарпатська тютюнова компанія", ТОВ "Українська дистрибуційна компанія", ТОВ "Савсервіс-мова", ПП ОСОБА_2 , ПП ОСОБА_3 , ТОВ СМП "Тіп-топ", ПП ОСОБА_4 , ТОВ "Домініка", ПП "Маріна", ТОВ "Агро-Юг", ТОВ "Мегаполіс Україна", ТОВ "ТК Мегаполіс-Україна", ТОВ "ТБ Мегаполіс", ТОВ "Оленич і К", ТОВ "Юніпродукт", ТОВ"Компанія УНІПРО" ПП "Логістика-Сервіс Львів", ТОВ "Атланта-Він", ВКФ"Злагода", розрахункових квитанцій, що були відновлені платником, платіжних доручень, актів звірки, письмової відповіді ТОВ "Українська дистрибуційна компанія" на запит суду, суди встановили факт придбання позивачем у період січень 2011 року - грудень 2013 року товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 1' 354' 994,04 грн, в тому числі 324' 836,08 грн (сума витрат, яку не визнає контролюючий орган), та їх реалізацію у вказаних звітних періодах.

Тобто суди встановили, що до витрат звітних періодів підприємець віднесла вартість товарів в сумі 1' 354' 994,04 грн, які були пов`язані з отриманням доходу таких звітних періодів.

Зв`язок придбаних позивачем товарів з отриманими доходами у період, охоплений перевіркою, контролюючий орган не заперечує, в тому числі і в касаційній скарзі, а довід в касаційній скарзі про неузгодженість даних в одних накладних з даними в інших, що були надані раніше, викладений в узагальненій формі без посилання на реквізити документів, їх зміст, що стали підставою для таких висновків.

Доводи відповідача про те, що надані позивачкою втрачені та частково відновлені розрахункові квитанції ТОВ "Закарпатська продовольча група", ТОВ "Закарпатська тютюнова компанія" не підтверджують понесені ннею витрати у період, охоплений перевіркою, суд відхиляє.

Суть форми і змісту розрахункових документів, що визначені Положенням, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.12.2000 №614, полягає в тому, що розрахунковий документ містить усі необхідні реквізити, що дозволяють установити: хто провів оплату за товар та в якій сумі; хто є отримувачем; дату вчинення операції.

Надані позивачем до суду розрахункові квитанції містять реквізити, яких достатньо для ідентифікації сторін операції, суми та її характеру. Крім того, разом із ''неповноцінними'' розрахунковими квитанціями позивач надав до суду накладні, акти взаємних розрахунків з контрагентами, які були досліджені судами і додатково засвідчують понесені підприємцем витрати на придбання товару.

Також у постанові від 20.10.2020 у справі №818/1740/16 Верховний Суд зазначив, що ''окремий недолік фіскального чеку не призводить до його недійсності, а висновок відповідача про відсутність належного документального підтвердження витрат в цій частині є безпідставним''.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тому посилання контролюючого органу на те, що надані позивачем розрахункові квитанції не відповідають вимогам до їх заповнення, у зв`язку з чим не можуть підтверджувати понесені підприємцем витрати, суди попередніх інстанцій правильно визнали безпідставними.

Суди також слушно зауважили, що дії контролюючого орану щодо проведення контрольних заходів не узгоджуються з приписами пункту 44.5 статті 44 ПК України.

Відповідно до норми пункту 44.5 статті 44 ПК України втрата платником податку документів, що стосується предмету перевірки, є підставою для перенесення строків проведення контрольного заходу до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах 90 календарних днів. При цьому платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку і відновити втрачені документи впродовж 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

Як встановили суди, позивач впродовж 90 календарних днів з дня повідомлення контролюючого органу про втрату первинних документів, а саме з 22.01.2015 (дата подання заперечень на акт перевірки від 17.01.2015) вживав заходи по відновленню втрачених документів, в тому числі розрахункових квитанцій по контрагентах ТОВ "Закарпатська тютюнова компанія" та ТОВ "Закарпатська продовольча група". Натомість відповідач не вжив заходів з метою виконання вимог закону щодо перенесення терміну проведення перевірки до дати відновлення та надання документів, в межах визначених строків.

У касаційній скарзі ОДПІ наводить довід, що втрата підприємцем первинних документів трапитися після закінчення перевірки, що була проведена у період 16.12.2014 по 12.01.2015, а тому не впливала на результати такої перевірки.

Однак, як встановили суди та не заперечується відповідачем, податкове повідомлення-рішення, вимога та рішення про застосування штрафних санкцій, які є предметом спору у цій справі, були прийняті саме за результатами перевірок, проведених на підставі підпункту 78.1.5 статті 78 ПК України. Зокрема, у зв`язку з поданням підприємцем заперечень до акта з додатковими документами ОДПІ призначила та відповідно до підпункту 78.1.5 статті 78 ПК України провела документальну позапланову перевірку у період з 28.01.2015 по 02.02.2015 (акт перевірки від 09.02.2015 №132/17-2/3109100384). І під час цієї перевірки контролюючому органу достеменно було відомо про втрату підприємцем документів, оскільки про ці обставини було повідомлено письмово, у запереченнях до акта перевірки від 17.01.2015.

Надавши з дотриманням вимог статті 86 КАС України у редакції на час розгляду справи оцінку доказам у справі, що були надані сторонами, та правильно застосувавши норму частини другої статті 72 цього Кодексу щодо обов`язку суб`єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності в адміністративній справі, в якій оскаржується його рішення, дія чи бездіяльність, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що ОДПІ не довело перевищення позивачкою у період з 2011 по 2013 роки витрат, у зв`язку з чим вона повинна була сплатити ПДФО, ЄСІ на суму заниженого доходу та штраф за донарахування цих податків та зборів.

Підсумовуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про протиправність прийнятих контролюючим органом актів індивідуальної дії, з приводу правомірності яких виник спір, не спростованого доводами відповідача в касаційній скарзі. Порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником в касаційній скарзі також не доведено. Судові рішення відповідають вимогам статті 242 КАС України щодо законності і обґрунтованості судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ``Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ`` від 15.01.2020 №460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону, та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.04.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ.А. Васильєва В.П. Юрченко Л.І. Бившева