Постанова
від 01.11.2023 по справі 947/9769/22
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4851/23

Справа № 947/9769/22

Головуючий у першій інстанції Бескровний Я.В.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,

за участю секретаря Триколіч І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, Житлово-будівельне товариство «Промінь», Обслуговуючий кооператив «Іста К», ОСОБА_3 , про витребування нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви.

ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, Житлово-будівельне товариство «Промінь», ОК «Іста К», ОСОБА_3 , про витребування нерухомого майна.

Позовна заява вмотивована тим, що 07 жовтня 2003 року між позивачем та ЖБТ «Промінь» було укладено Договір № 088 на інвестування будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Відповідно до укладеного Договору ЖБК «Промінь» зобов`язалось у встановленому законом строк закінчити будівництво, здати житловий багатоквартирний будинок до експлуатації та передати позивачу документи про перехід у її право власності квартири АДРЕСА_2 на третьому поверсі І-ої секції дома. 08.10.2003 року позивачем у касу ЖБТ «Промінь» був сплачений пайовий внесок у розмірі 100% від вартості зазначеної квартири, що підтверджується копією квитанції до прибуткового ордеру № 113.

Після укладення з позивачем договору, 19 грудня 2011 року, ЖБТ «Промінь» було укладено іншій договір інвестування на ту саму квартиру з ОСОБА_3 , у зв`язку з чим зазначена квартира вибула с володіння позивача не з її волі.

17 вересня 2014 року між ЖБТ «Промінь» та ОСОБА_3 укладена додаткова угода №2, згідно з якою сторони погоджуються про вступ третьої особи ОК «Іста К», яка самостійно буде здійснювати передачу квартири за умовами основного договору із складенням відповідних актів прийому-передачі, а також підготовкою та переданням всіх необхідних документів для оформлення правовстановлюючих документів.

29 грудня 2014 року Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області була затверджена Декларація про готовність об`єкта до експлуатації № ОД143143630845 на «Будівництво житлового будинку АДРЕСА_3 , після чого даному багатоповерховому будинку була присвоєна поштова адреса АДРЕСА_4 , як об`єкту нерухомого майна, генеральним підрядником визначено ЖБТ «Промінь».

У подальшому згідно з актом прийому-передачі квартири від 22.10.2015 ОК «Іста К» передав, а ОСОБА_3 прийняла однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 .

19 липня 2017 року ОСОБА_3 відчужила квартиру АДРЕСА_5 ОСОБА_1 .

Таким чином, забудовником було укладено два договори на один об`єкт інвестування із різними інвесторами. Зазначеними договорами було порушено права позивача, як власника майнових прав та інвестора яка оплатила будівництво зазначеної квартири в повному обсязі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2022 року позов задоволено. Витребовано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 квартиру за адресою АДРЕСА_6 на користь ОСОБА_2 .

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що звернення ОСОБА_2 до Київського районного суду м. Одеси від 24 травня 2022 року з одних і тих самих підстав (захист майнових прав по договору інвестування будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 від 07.10.2003), але з іншим (належним) предметом позову мало місце лише по закінченню майже п`ятирічного терміну з дня, коли ОСОБА_2 довідалась або змогла довідатись про порушення свого майнового права або про особу, яка його порушила (як мінімум з вересня 2017 року).

Сповіщення сторін та заяви у справі.

Про судове засідання, призначене на 01 листопада 2023 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи.

31 жовтня 2023 року від адвоката Воронкова В.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшла заява про відкладення розгляду справи, яка вмотивована тим, що у Комінтернівському районному суді Одеської області 01.11.2023 о 11:30 відбудеться розгляд справи, в якому адвокат Воронков В.О. представляє інтереси сторони.

Розглянувши заяви про відкладення розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у їх задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Таким чином, поважність причин відкладення судом апеляційної інстанції не встановлена, заявники реалізували своє право на викладення відповідних аргументів та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю сторін у справі.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 07 жовтня 2003 року між ЖБТ «Промінь», в особі голови правління Бурденкова В.О., та ОСОБА_2 укладений договір №088 на інвестування будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 . Предметом договору визначена сторонами двокімнатна квартира АДРЕСА_7 , яка розташована на шостому поверсі будинку, загальною площею 69,07 кв.м (пункт 2.1.5 договору), розрахунковою вартістю 22 966 дол. США (пункт 3.3), повна вартість якої, в національної валюті, повинна бути сплачена ОСОБА_2 як «забудовником» до 07 жовтня 2003 року (пункт 2.2.1), та відповідно до пункту 2.1.5 договору ЖБТ «Промінь» зобов`язується після прийняття об`єкта в експлуатацію протягом 30 днів підготувати та надати документи, які свідчать про право власності забудовника на квартиру.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера від 08 жовтня 2003 року №113 ЖБТ «Промінь» отримав від ОСОБА_2 пайовий внесок, відповідно до умов договору від 08 жовтня 2003 року № 088, у розмірі 124 409,00 грн.

Відповідно до додаткової угоди до договору №088 на інвестування будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 , від 07 жовтня 2010 року, ЖБТ «Промінь», в особі голови правління Бурденкова В. О., та ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , внесли у договір № 088 зміни щодо предмета інвестування, визначивши у пункті 2.1.5 договору, що ЖБТ «Промінь», як товариство, зобов`язано протягом 30-ти днів після прийняття об`єкта в експлуатацію підготувати та видати документи, які свідчать про право власності ОСОБА_2 як забудовника, на однокімнатну квартиру АДРЕСА_8 , загальною площею 40,79 кв. м; виключити пункт 3.2 договору про вартість одного квадратного метра квартири, та у пункті 3.3 визначити розрахункову вартість однокімнатної квартири у еквіваленті 22 966 дол. США.

Надалі ЖБТ «Промінь», в особі голови правління Бурденкова В. О., 19 грудня 2011 року уклав договір про пайову участь у будівництві житла з ОСОБА_3 .

Відповідно до пункту 1.1 предметом договору є однокімнатна квартира АДРЕСА_9 , вартість якої визначена у 160 000 грн, що еквівалентно 20 000 у.е. (пункт 2.1).

22 січня 2014 року ЖБТ «Промінь», в особі голови правління Бурденкова В. О., та ОСОБА_3 уклали додаткову угоду № 1 до договору від 19 грудня 2011 року № 039, визначивши, що за погодженням сторін права і обов`язки за договором можуть передаватись третім особам.

17 вересня 2014 року між сторонами укладена ще одна додаткова угода № 2, згідно з якою сторони погоджуються про вступ третьої особи ОК «Іста К», яка самостійно буде здійснювати передачу квартири за умовами основного договору із складенням відповідних актів прийому-передачі, а також підготовкою та переданням всіх необхідних документів для оформлення правовстановлюючих документів.

Угодою про співробітництво та організацію взаємовідносин за закінченням будівництва 10-11 поверхового 7-секційного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , від 17 листопада 2014 року укладеною між ЖБТ «Промінь» та ОК «Іста К», товариство уповноважило кооператив вести контроль за ходом добудови об`єкта; приймання участі у підготуванні та введенні в експлуатацію об`єкта; підготуванні та оформленні передавальних документів на проінвестовані площі, квартири об`єкта для подальшої передачі інвесторам, згідно з договорами та фактичним фінансуванням; забезпечення сплати витрат з оформлення правовстановлюючих документів на квартири об`єкта за рахунок інвесторів; після введення в експлуатацію об`єкта, прийняти на баланс і здійснювати подальше обслуговування об`єкта; прийняти від КП «Міське капітальне будівництво» за актом прийому-передачі належні об`єкти фінансування, згідно з протоколом розподілу загальної площі житлового будинку, який є невід`ємною частиною договору про співпрацю від 15 листопада 2012 року з додатковими угодами для подальшої спільної передачі інвесторам належних їм площ (пункт 4 угоди), а також сторони домовились що товариство протягом 7 днів з дати укладення угоди повинно надати кооперативу всі документи, щодо фактично існуючих договорів інвестування та реєстри квартир об`єкта, на які, на дату підписання угоди, існують дубльовані продажі (інвестиції), при цьому, товариство зобов`язується всі питання, проблемні ситуації, спори з приводу таких площ, квартир об`єкта вирішувати самостійно без залучення для цього кооперативу (пункт 12 договору).

У якості додатку до угоди між ЖБТ «Промінь» та ОК «Іста К» наданий загальний фактичний реєстр інвесторів будівництва, і інвестором будівництва на квартиру АДРЕСА_2 , АДРЕСА_10 секції, 3 поверху, площею 40,79 кв. м, зазначена ОСОБА_3 .

Декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, затвердженою 29 грудня 2014 року Департаментом архітектурно-будівельної інспекції України в Одеській області, прийнято будівництво житлового будинку АДРЕСА_11 , (1, 2 секції), після чого даному багатоповерховому будинку була присвоєна поштова адреса АДРЕСА_4 , генеральним підрядником визначено ЖБТ «Промінь».

16 квітня 2015 року між ОСОБА_3 та ОК «Іста К» укладена додаткова угода №039-К про винесення змін у пункт 1.1 розділу 1 договору, згідно з якою «ЖБК зобов`язується привести роботи з будівництва житлового дому з червоної ефективної цегли, панель перекриття - залізобетон, і після прийому будинку до експлуатації, за умовами повної виплати пайщиком вартості квартири, підготувати і видати документи, які свідчать про право власності «пайщику» у рамках договору на однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 .

Згідно з актом прийому-передачі квартири від 22 жовтня 2015 року ОК «Іста К» у порядку виконання договору від 19 грудня 2011 року № 039 передає, а ОСОБА_3 приймає однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 .

Відповідно до довідки від 05 жовтня 2015 року ЖБК «Промінь» підтверджує повну сплату ОСОБА_3 паю як членом ЖБК.

19 липня 2017 року ОСОБА_3 відчужила квартиру АДРЕСА_5 , право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08 червня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 942325451101, номер запису про право власності: 14868902, за 523 330 грн. ОСОБА_1 .

Обставини, на які посилається позивач у позові, вже були встановлені рішенням суду у цивільній справі та викладені у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 08.12.2021 по справі №520/8336/17, що набрало законної сили, та відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України не потребують додаткового доказування.

Таким чином, судами встановлено факт укладення забудовником двох договорів на один об`єкт інвестування із різними інвесторами.

За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

У частині першій статті 2 ЦПК України зазначено, що метою цивільного судочинства визначено ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови від 05.06.2018 р. по справі №338/180/17, пункт 89 постанови від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, пункт 7.23 постанови від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц та пункт 67 постанови від 15.09.2020 по справі №469/1044/17).

Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника (пункт 7.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №369/10789/14).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство відокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України,).

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у ньому, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).

Верховний Суд акцентує, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено, самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на суд.

За змістом позовних вимог ОСОБА_2 основним обраним позивачем способом захисту порушеного права власності є витребування власником майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України (постанови Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №727/9547/13, від 28.01.2021 у справі №367/8910/17).

Згідно із положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

При розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (постанова Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №766/4410/17).

Таким чином, право на витребування майна у добросовісного набувача має саме власник або інший титульний володілець майна і в тому випадку, коли майно перебувало безпосередньо у його володінні або особи, якій він передав майно у володіння, та вибуло з такого їх володіння не з їхньої волі.

Предмет доказування у справах за віндикаційним позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Схожої правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 27.11.2019 по справі №203/3937/16-ц.

Отже, на підтвердження наявності у нього суб`єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, позивач за віндикаційним позовом повинен надати суду відповідні докази, що підтверджують його права титульного володільця на зазначене майно, факт вибуття такого майна з його володіння, наявність майна в натурі у володінні відповідача та відсутність у відповідача правових підстав для володіння цим майном.

При цьому в даному випадку судами встановлено факт укладення забудовником двох договорів на один об`єкт інвестування із різними інвесторами та при розгляді справи №520/8336/17 Верховним Судом зазначено, що при задоволені позову суди першої та апеляційної інстанцій встановили усі обставини справи, які мали значення для правильного її вирішення. При цьому, порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій. Обставини справи судом встановлено повно і всебічно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову з інших правових підстав.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №48/340, від 05.05.2020 у справі №750/3917/17 та багатьох інших.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 наголошується, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (пункти 33, 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №372/266/15-ц).

При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 та пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі №488/5027/14-ц).

Щодо заяви про застосування до позовних вимог строків позовної давності, поданої представником відповідача, то суд зазначає наступне.

Згідно із статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

У липні 2017 року, тобто з дотриманням строку позовної давності, Позивач звернулась до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ЖБТ «Промінь», ОК «Іста К», ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Алєксєєва О.В., державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори Одеського міського нотаріального округу Маслова М.В., про визнання договору про пайову участь у будівництві житла, угод недійсними, визнання незаконною та скасування реєстрації права власності на нерухому майно, визнання договору купівлі-продажу недійсним. (справа №520/8336/17-ц)

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року позовні вимоги позивача були задоволені.

Постановою Одеського апеляційного суду від 02 червня 2021 року зазначене вище рішення Київського районного суду м. Одеси було залишено без змін.

Постановою Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 08 грудня 2021 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року та постанова Одеського апеляційного суду від 02 червня 2021 року скасовані і у задоволенні позовних вимог відмовлено у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту права.

Обираючи спосіб захисту свого порушеного права при пред`явленні позову у липні 2017 року позивач враховувала сталу судову практику, що була викладена у правовій позиції Верховного Суду України у постанові від 24 червня 2015 року в справі № 367/5136/13-ц (провадження № 6-318цс15), у якій Верховний Суд України дійшов висновку про необхідність позивача-інвестора захищати свої майнові права, а не права власності, яке ще не виникло. У цій справі позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на проінвестовані об`єкти нерухомості та зобов`язання забудовника передати позивачу технічну документацію (технічні паспорти) на об`єкти інвестування. За обставинами справи, позивач виконав свої грошові зобов`язання за договорами купівлі-продажу майнових прав, повністю сплативши вартість, установлену вказаними договорами, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об`єкт будівництва. Однак, на думку Верховного Суду України в позивача не виникло право власності на спірні квартири. За змістом договорів купівлі-продажу майнових прав позивач отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. Відтак Верховний Суд України залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог. Тобто Верховний Суд України вважав неможливим згідно чинного законодавства визнання за інвестором права власності на нерухоме майно та захист права інвестора на це майно заявленням позову у порядку ст. 388 ЦК України. Враховуючи цю правову позицію Верховного Суду України позивачка у липні 2017 року заявила позовні вимоги у цивільній справі №520/8336/17-ц. При цьому позивачка не могла передбачити зміну судової практики.

За спливом більше 3-х років з часу заявлення позивачкою позову у справі №520/8336/17-ц у постанові від 14 вересня 2021 року у цивільній справі №359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) Велика Палата Верховного Суду частково відступила від вказаного висновку Верховного Суду України, оскільки на переконання Великої Палати Верховного Суду у разі виконання інвестором власних інвестиційних зобов`язань після завершення будівництва об`єкта інвестування відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником. Також Велика Палата Верховного Суду виклала правову позицію, що інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов`язаними зі створенням об`єкту нерухомого майна, а тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав та витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи (статті 392, 388 ЦК України). При цьому не вимагається визнання недійсними нікчемних правочинів, які спрямовані на незаконне заволодіння майном інвестора іншими особами (стаття 228 ЦК України).

Судовий розгляд позову ОСОБА_2 у справі №520/8336/17-ц тривав понад 4 роки. Копію постанови Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі №520/8336/17-ц позивач не отримувала. Матеріали цієї цивільної справи надійшли з Верховного Суду до Київського районного суду 21.01.2022 року. Ознайомившись з об`єктивних причин лише у травні 2022 року з позицією з Верховного Суду викладені у постанові від 08.12.2021. позивач звернулась до суду за захистом свого права з позовними вимогами про витребування майна.

За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.

Перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо. Подібний правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19, відступати від якого правові підстави відсутні.

Звертаючись до суду з позовом за захистом своїх прав у липні 2017 року, позивачка не могла передбачити зміну судової практики і що належним (ефективним) способом захисту її прав стане заявлення вимог в порядку ст. 388 ЦК України.

Крім того, Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно вважав, що наведені вище обставини є поважними причинами пропуску ОСОБА_2 строку позовної давності.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Беручи до уваги вищенаведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в матеріалах справи містяться достатні докази, які б підтвердили обставини справи, викладені позивачем у своїй позовній заяві та поясненнях наданих під час розгляду справи, щодо наявності законних підстав для задоволення індикаційного позову у цій справі.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно пропуску строку позовної давності, то колегія суддів зазначає таке.

Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на території України з 12.03.2020 на усій території України був установлений карантин.

Таким чином, строк позовної давності по вказаним спірним правовідносинам продовжився на період дії карантину, який був на території України скасований 01 липня 2023 року.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районногосуду м.Одеси від26грудня 2022рокузалишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 13 листопада 2023 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк

СудОдеський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення01.11.2023
Оприлюднено27.11.2023
Номер документу115151156
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: про приватну власність, з них: витребування майна із чужого незаконного володіння

Судовий реєстр по справі —947/9769/22

Ухвала від 04.12.2024

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Кострицький В. В.

Ухвала від 20.11.2024

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Кострицький В. В.

Окрема думка від 04.09.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Пророк Віктор Васильович

Постанова від 04.09.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Пророк Віктор Васильович

Окрема думка від 17.04.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Пророк Віктор Васильович

Ухвала від 17.04.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Пророк Віктор Васильович

Ухвала від 12.04.2024

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Кострицький В. В.

Рішення від 22.03.2024

Цивільне

Київський районний суд м. Одеси

Бескровний Я. В.

Рішення від 22.03.2024

Цивільне

Київський районний суд м. Одеси

Бескровний Я. В.

Окрема думка від 13.03.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Пророк Віктор Васильович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні