Постанова

від 04.09.2024 по справі 947/9769/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 947/9769/22

провадження № 61-17174св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача Пророка В. В.,

суддів Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Житлово-будівельне товариство «Промінь», Обслуговуючий кооператив «Іста К», ОСОБА_3 ,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 26 грудня

2022 року під головуванням судді Бескровного Я. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Житлово-будівельне товариство «Промінь», Обслуговуючий кооператив «Іста К», ОСОБА_3 , про витребування нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила витребувати на свою користь з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовна заява вмотивована тим, що 07 жовтня 2003 року вона уклала з Житлово-будівельним товариством «Промінь» (далі - ЖБТ «Промінь») договір № 088 на інвестування будівництва житлового будинку на АДРЕСА_2 .

Відповідно до укладеного договору, ЖБТ «Промінь» зобов`язалось у встановленому законом строк закінчити будівництво, здати житловий багатоквартирний будинок до експлуатації та передати позивачу документи про перехід до неї права власності на квартиру АДРЕСА_3 на третьому поверсі 1-ої секції. 08 жовтня 2003 року пайовий внесок позивач сплатила повністю.

19 грудня 2011 року ЖБТ «Промінь» уклало іншій договір інвестування на ту саму квартиру з ОСОБА_3 , у зв`язку з чим зазначена квартира вибула з володіння позивача поза її волею.

В подальшому - 19 липня 2017 року ОСОБА_3 відчужила спірну квартиру ОСОБА_2 .

Забудовник уклав два договори на один об`єкт інвестування із різними інвесторами. Зазначеними договорами було порушено права позивача, як власника майнових прав та інвестора, яка профінансувала будівництво зазначеної квартири в повному обсязі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Київський районний суд м. Одеси рішенням від 26 грудня 2022 року позов задовольнив. Витребував з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 .

Одеський апеляційний суд постановою від 01 листопад 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Київського районного суду

м. Одеси від 26 грудня 2022 року залишив без змін.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що він встановив факт укладення забудовником двох договорів на один об`єкт інвестування із різними інвесторами, що призвело до протиправного позбавлення позивача належного їй майна.

Оскільки між позивачем та ОСОБА_2 відсутні договірні відносини та відбувся неодноразовий перепродаж квартири місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції вважав, що ефективним способом захисту порушених прав ОСОБА_1 буде витребування майна у останнього власника.

Вирішуючи питання пропуску позивачем позовної давності суди зазначали, що у липні 2017 року, тобто з дотриманням строку позовної давності, позивач звернулась до суду за захистом свого порушеного права. Місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції позов задовольнив, проте Верховний Суд постановою від 08 грудня 2021 року скасував судові рішення, а у задоволенні позовних вимог відмовив з підстав обранням позивачем неналежного способу захисту свого порушеного права.

Обираючи спосіб захисту свого порушеного права при пред`явленні позову у липні 2017 року позивач враховувала сталу судову практику, яка була актуальна на той час, проте з часом судова практика змінилась.

Судовий розгляд позову ОСОБА_1 у справі № 520/8336/17-ц тривав понад 4 роки. Копію постанови Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 520/8336/17-ц позивач не отримувала. Матеріали цієї цивільної справи надійшли з Верховного Суду до Київського районного суду м. Одеси 21 січня 2022 року. Ознайомившись з об`єктивних причин лише у травні 2022 року з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 грудня 2021 року, позивач звернулась до суду за захистом свого права з позовними вимогами про витребування майна.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2023 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_2 адвоката Воронкова В. О. надійшла касаційна скарга на рішення Київського районного суду

м. Одеси від 26 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду

від 01 листопада 2023 року у якій він, з урахуванням доповнень до касаційної скарги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, а у справі ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Представник заявник зазначає, що суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для поновлення пропущеного строку для звернення до суду, оскільки на час звернення із позовом до суду першої інстанції у липні 2017 року та з уточненою позовною заявою у вересні 2017 року існував висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 де вказував, що захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Проте незважаючи на наведене позивач звернулася із цим позовом лише 24 травня 2022 року, тобто після закінчення п`ятирічного строку коли ОСОБА_1 довідалася, або могла довідатися про порушення свого майнового права.

Під час розгляду справи № 520/8336/17-ц позивач не вжила жодних заходів щодо захисту своїх порушених прав у належний (ефективний) спосіб захисту, передбачений статтею 388 ЦК України.

Представник заявника зазначає, що суди в оскаржених судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2022 року у справі № 597/977/21, від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17,

від 23 лютого 2022 року у справі № 710/2222/15-ц, від 12 квітня 2023 року у справі

№ 205/7567/18, від 24 січня 2024 року у справі № 291/86/20.

Доводом касаційної скарги також є те, що під час розгляду цієї прави суди не встановили обставин, які могли б свідчити про недобросовісність відповідача, а натомість поклав на відповідача додатковий обов`язок, крім відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, перевіряти та аналізувати також обставини правомірності попередніх переходів майна, зокрема обставини вибуття майна із володіння позивача.

Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 13 березня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Київського районного суду м. Одеси.

08 квітня 2024 року цивільна справа № 947/9769/22 надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 17 квітня 2024 року призначив справу до розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

07 жовтня 2003 року ЖБТ «Промінь» в особі голови правління Бурденкова В. О. та ОСОБА_1 уклали договір № 088 про інвестування будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

Предметом договору сторонами визначена двохкімнатна квартира АДРЕСА_4 /VII сек., яка розташована на шостому поверсі будинку, загальною площею 69,07 кв. м (пункт 2.1.5 договору), розрахунковою вартістю 22 966 доларів США (пункт 3.3), повна вартість якої, в національної валюті, повинна бути сплачена ОСОБА_1 як «забудовником» до 07 жовтня 2003 року (пункт 2.2.1), та відповідно до пункту 2.1.5 договору ЖБТ «Промінь» зобов`язується після прийняття об`єкта в експлуатацію протягом 30 днів підготувати та надати документи, які свідчать про право власності забудовника на квартиру.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера від 08 жовтня 2003 року

№ 113 ЖБТ «Промінь» отримало від ОСОБА_1 пайовий внесок, згідно з умовами договору від 08 жовтня 2003 року № 088 у розмірі 124 409 грн.

Відповідно до додаткової угоди до договору № 088 про інвестування будівництва житлового будинку у АДРЕСА_2 , від 07 жовтня

2010 року, ЖБТ «Промінь» в особі голови правління Бурденкова В. О. та

Рябушко Н. П., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , внесли у договір № 088 зміни щодо предмета інвестування, визначивши у пункті 2.1.5 договору, що ЖБТ «Промінь», як товариство, зобов`язано протягом 30-ти днів після прийняття об`єкта в експлуатацію підготувати та видати документи, які свідчать про право власності ОСОБА_1 як забудовника, на однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 40,79 кв. м; виключивши пункт 3.2 договору про вартість одного квадратного метра квартири та у пункті 3.3 визначили розрахункову вартість однокімнатної квартири у еквіваленті 22 966 доларів США.

Надалі ЖБТ «Промінь», в особі голови правління Бурденкова В. О. , 19 грудня 2011 року уклав договір про пайову участь у будівництві житла з ОСОБА_3 .

Відповідно до пункту 1.1 предметом договору є однокімнатна квартира АДРЕСА_6 , вартість якої визначена у

160 000 грн, що еквівалентно 20 000 «у.е.» (пункт 2.1).

22 січня 2014 року ЖБТ «Промінь», в особі голови правління Бурденкова В. О. , та ОСОБА_3 уклали додаткову угоду № 1 до договору від 19 грудня 2011 року № 039, визначивши, що за погодженням сторін права і обов`язки за договором можуть передаватись третім особам.

17 вересня 2014 року між сторонами укладена ще одна додаткова угода № 2, згідно з якою сторони погоджуються про вступ третьої особи ОК «Іста К», яка самостійно буде здійснювати передачу квартири за умовами основного договору із складенням відповідних актів прийому-передачі, а також підготовкою та переданням всіх необхідних документів для оформлення правовстановлюючих документів.

Угодою про співробітництво та організацію взаємовідносин за закінченням будівництва 10-11 поверхового 7-секційного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , від 17 листопада 2014 року укладеною між ЖБТ «Промінь» та ОК «Іста К», товариство уповноважило кооператив вести контроль за ходом добудови об`єкта; приймання участі у підготуванні та введенні в експлуатацію об`єкта; підготуванні та оформленні передавальних документів на проінвестовані площі, квартири об`єкта для подальшої передачі інвесторам, згідно з договорами та фактичним фінансуванням; забезпечення сплати витрат з оформлення правовстановлюючих документів на квартири об`єкта за рахунок інвесторів; після введення в експлуатацію об`єкта, прийняти на баланс і здійснювати подальше обслуговування об`єкта; прийняти від КП «Міське капітальне будівництво» за актом прийому-передачі належні об`єкти фінансування, згідно з протоколом розподілу загальної площі житлового будинку, який є невід`ємною частиною договору про співпрацю від 15 листопада 2012 року з додатковими угодами для подальшої спільної передачі інвесторам належних їм площ (пункт 4 угоди), а також сторони домовились що товариство протягом 7 днів з дати укладення угоди повинно надати кооперативу всі документи щодо фактично існуючих договорів інвестування та реєстри квартир об`єкта, на які, на дату підписання угоди, існують дубльовані продажі (інвестиції), при цьому, товариство зобов`язується всі питання, проблемні ситуації, спори з приводу таких площ, квартир об`єкта вирішувати самостійно без залучення для цього кооперативу (пункт 12 договору).

У якості додатку до угоди між ЖБТ «Промінь» та ОК «Іста К» наданий загальний фактичний реєстр інвесторів будівництва, і інвестором будівництва на квартиру № 12 1 секції третього поверху площею 40,79 кв. м зазначена ОСОБА_3 .

З Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, затвердженої 29 грудня

2014 року Департаментом архітектурно-будівельної інспекції України в Одеській області суди встановили прийняття будівництва житлового будинку

АДРЕСА_2 , ж/р «Південний», (1, 2 секції), після чого цьому багатоповерховому будинку була присвоєна поштова адреса

АДРЕСА_7 , генеральним підрядником визначено ЖБТ «Промінь».

16 квітня 2015 року ОСОБА_3 та ОК «Іста К» уклали додаткову угоду № 039-К про винесення змін у пункт 1.1 розділу 1 договору, згідно з якою «ЖБТ зобов`язується привести роботи з будівництва житлового будинку з червоної ефективної цегли, панель перекриття - залізобетон, і після прийому будинку до експлуатації, за умовами повної виплати пайщиком вартості квартири, підготувати і видати документи, які свідчать про право власності «пайщику» у рамках договору на однокімнатну квартиру

АДРЕСА_8 .

Згідно з актом прийому-передачі квартири від 22 жовтня 2015 року ОК «Іста К» у порядку виконання договору від 19 грудня 2011 року № 039 передав, а ОСОБА_3 прийняла однокімнатну квартиру АДРЕСА_8 .

Відповідно до довідки від 05 жовтня 2015 року ЖБТ «Промінь» підтвердило повну сплату ОСОБА_3 паю, як членом ЖБТ.

19 липня 2017 року ОСОБА_3 відчужила квартиру АДРЕСА_8 , право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08 червня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 942325451101, номер запису про право власності: 14868902, за 523 330 грн ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статей 11, 15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

За змістом статей 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

На підставі статті 190 ЦК України майном вважається не лише окрема річ чи сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю і визнаються речовими правами.

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Таким чином, майнове право, яке є предметом договору купівлі-продажу, - це обумовлене право набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.

Аналогічні висновки Верховного Суду України викладені у наданих для порівняння постановах від 04 листопада 2015 року (№ 6-1920цс15) та 30 березня 2016 року (№ 6-265цс16).

У справі, яка переглядається, судами встановлено факт укладення забудовником двох договорів на один об`єкт інвестування із різними інвесторами.

Верховний Суд у постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 520/8336/17-ц зауважував, що у зв`язку з тим, що ОСОБА_3 , а потім і ОСОБА_2 зареєстрували за собою право власності на спірну квартиру, вимоги ОСОБА_1 про оспорення договорів, укладених відповідачами, є неефективним способом захисту порушених прав, оскільки визнання недійсними оспорюваних договорів не призведе до поновлення прав позивача.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Власник має право витребовувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).

Частина перша статті 388 ЦК України містить перелік підстав, за яких власник майна має право витребовувати своє майно, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (підпункт 3 зазначеної статті).

Якщо майно було набуте безпідставно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребовувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

Оскільки після виконання умов інвестиційного договору інвестор набуває майнові права на об`єкт інвестування, які після завершення будівництва об`єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації трансформуються у право власності інвестора на проінвестований об`єкт з необхідністю державної реєстрації інвестором такого права за собою, то забудовник позбавлений права відчужувати об`єкт інвестування на користь будь-якої іншої особи.

Таким чином, інвестор наділений правом вимагати повернення належного йому об`єкта інвестування від будь-якої іншої особи.

14 вересня 2021 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) сформулювала висновок про те, що у разі виконання інвестором власних інвестиційних зобов`язань після завершення будівництва об`єкта інвестування відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником.

Судове рішення про задоволення позовної вимоги про витребування у відповідача нерухомого майна на користь позивача є підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно за позивачем. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80).

За загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80) та інших.

Встановивши, що ОСОБА_1 уклала договір інвестування будівництва із ЖБТ «Промінь» раніше (07 жовтня 2003 року) ніж третя особа ОСОБА_3 (19 грудня

2011 року), умови договору щодо сплати коштів за об`єкт інвестування ОСОБА_1 виконала раніше ніж ОСОБА_3 , що свідчить про те, що саме ОСОБА_1 перша набула право на об`єкт інвестування, однак потім спірна квартира була відчужена ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , колегія суддів погоджується із правильними висновками судів про наявність підстав для витребування спірного майна на користь позивача від ОСОБА_2 .

Аргументи касаційної скарги представника відповідача стосовно того, що суди не звернули увагу та не надали належної оцінки тій обставині, що відповідач діяв добросовісно колегія суддів відхиляє, оскільки, як вже було встановлено судами, спірне майно протиправно вибуло із володіння ОСОБА_1 поза її волею.

Учасником договору, за яким ОСОБА_3 відчужила на користь касатора ОСОБА_2 спірну квартиру позивач не була.

Норми статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Верховний Суд вважає, що за обставин справи, яка переглядається касаційним судом, витребування спірної квартири, яка вибула з володіння власника поза її волею, є легітимним та пропорційним заходом, застосованим судом.

Відповідач ОСОБА_2 не позбавлений можливості на захист своїх прав відповідно до статей 22, 390, 661 ЦК України, проте таких вимог у цій справі не заявляв.

Щодо аргументів касаційної скарги представника заявника про те, що суди в оскаржених судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду 22 серпня 2022 року у справі № 597/977/21, від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, 23 лютого 2022 року у справі № 710/2222/15-ц, від 12 квітня 2023 року у справі № 205/7567/18 колегія суддів доходить таких висновків.

Верховний Суд у постанові від 22 серпня 2022 року у справі № 597/977/21, вирішуючи спір про визнання недійсним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування його державної реєстрації вказав, що належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 вказано, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) використовувала/використовували право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

У постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 710/2222/15-ц за встановлених обставин вибуття майна із власності подружжя касаційний суд вказував, що задовольняючи позов про витребування спірного нерухомого майна з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, суди попередніх інстанцій не врахували фактичних обставин у справі та поклали на відповідача додатковий обов`язок, крім відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, перевіряти та аналізувати також обставини правомірності попередніх переходів майна, зокрема, обставини вибуття майна з володіння позивача.

Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 205/7567/18 виклав правовий висновок у справі за обставин коли керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна. Позов мотивував тим, що в ході здійснення представницьких повноважень прокуратурою встановлено факт безпідставного вибуття майна з комунальної власності територіальної громади м. Дніпра, що створює загрозу порушення матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування. Позивач наголошував на тому, що майно вибуло від власника поза його волею, а саме на підставі судового рішення, яке згодом було скасоване, тому квартира підлягає поверненню у власність територіальної громади м. Дніпра.

У постанові від 24 січня2024 року у справі № 291/86/20 Верховний Суд виклав правовий висновок за обставин, коли позов був мотивований тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, за час якого збудували житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який належав подружжю на праві спільної сумісної власності, а при розлученні сторони домовились, що домоволодіння в подальшому належатиме їхнім дітям. Зазначене домоволодіння перебуває у власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, який, у свою чергу, набув право власності на нього на підставі постанови старшого державного виконавця, акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та свідоцтва про право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами. Стверджувала, що їй не відомо, в зв`язку з чим спільне сумісне майно подружжя виставлялося на електронні торги з метою його реалізації, оскільки вона не надавала згоди на відчуження майна та повідомлення про проведення електронних торгів не отримувала.

Таким чином, враховуючи, що встановлені судами фактичні обставини у наведених представником заявника справах та у справі, яка є предметом касаційного перегляду не однакові, колегія суддів відхиляє означений аргумент касаційної скарги.

Щодо доводу касаційної скарги про те, що суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для поновлення пропущеного строку для звернення до суду, оскільки на час звернення із позовом до суду першої інстанції у липні 2017 року та з уточненою позовною заявою у вересні 2017 року існував висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 де вказував, що захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України колегія суддів зазначає наступне.

За обставинами наведеної заявником справи (№ 6-140цс14) Головне управління Держземагентства у Миколаївської області зверталось із позовом до Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27 про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на землю, договорів купівлі-продажу земельних ділянок та їх повернення.

В обґрунтування позову вказувало на порушення положень земельного законодавства та законодавства про надра, оскільки було надано дозвіл на складання проектів відведення земельних ділянок, які розташовані на місці Кам`янобалківського родовища кристалічних порід, у власність для ведення особистого селянського господарства громадянам за відсутності їх заяв про передачу цих земельних ділянок у власність, оскільки вони звертались із заявами про надання земельних ділянок у користування.

Таким чином вказівка на ту обставину, що при зверненні із позовом в 2017 року в межах розгляду справи № 520/8336/17-ц позивач не врахувала правової позиції, викладеної у наведеній представником заявника справі не заслуговує на увагу також, оскільки правовий висновок викладений за відмінних від цієї справи фактичних обставин.

Щодо доводів касаційної скарги про незастосування позовної давності, необхідно зазначити таке.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованих висновків про поважність пропуску банком строку позовної давності, є безпідставними.

Відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За частиною п`ятою статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У пункті 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 зазначено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.

При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі

№ 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18), пункт 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19).

У пунктах 121-123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 вказано, що за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо. Подібний правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 29 грудня 2020 року у справі

№ 909/1165/19 зазначено, що чинне законодавство не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Подання позову з іншими матеріально-правовими підставами не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вказуючи про поважність пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності, суди попередніх інстанцій врахували, що у липні 2017 року, тобто з дотриманням строку позовної давності, позивач звернулась до суду за захистом свого порушеного права. Місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції позов задовольнив, проте Верховний Суд постановою від 08 грудня 2021 року скасував судові рішення, а у задоволенні позовних вимог відмовив з підстав обранням позивачем неналежного способу захисту свого порушеного права.

Обираючи спосіб захисту свого порушеного права при пред`явленні позову у липні 2017 року позивач враховувала сталу судову практику, яка була актуальна на той час, проте з часом змінилась.

Судовий розгляд позову ОСОБА_1 у справі № 520/8336/17-ц тривав понад 4 роки. Копію постанови Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 520/8336/17-ц позивач не отримувала. Матеріали цієї цивільної справи надійшли з Верховного Суду до Київського районного суду м. Одеси 21 січня 2022 року. Ознайомившись з об`єктивних причин лише у травні 2022 року з позицією з Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 грудня 2021 року позивач звернулась до суду за захистом свого права з позовними вимогами про витребування майна.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази та взявши до уваги письмові заяви (клопотання) сторін, керуючись вищенаведеними правовими позиціями Верховного Суду, врахувавши подання ОСОБА_1 спочатку позову про визнання договору про пайову участь у будівництві житла та додаткових угод недійсними, визнання незаконною та скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання договору купівлі-продажу недійсним та його тривалий розгляд (до 08 грудня 2021 року) і, як наслідок, наявність для позивача підстав вважати, що його права будуть захищені в цьому судовому провадженні, дійшов обґрунтованого висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, а доводи касаційної скарги про зворотне не відповідають наведеним правовим висновками Верховного Суду, а також зводяться до переоцінки обставин справи.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 26 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Постанова відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України оформлена суддею Литвиненко І. В.

Суддя-доповідач В. В. Пророк

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. М. Ситнік