Рішення

від 22.11.2023 по справі 369/10252/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/10252/23

Провадження № 2/369/5019/23

РІШЕННЯ

Іменем України

22.11.2023 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.,

при секретаріСоловюк В.І.,

за участі

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представник третьої особи Мороз Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області до ОСОБА_3 , третя особа Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий комбінат «Пуща-Водиця» про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в :

У липні 2023 року заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області звернувся з позовом до Києво-Святошинського районного суду Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області до ОСОБА_3 , третя особа Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий комбінат «Пуща-Водиця» про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

Свої вимоги мотивував тим, що прокуратурою під час опрацювання звернення Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий комбінат «Пуща-Водиця» встановлено порушення вимог земельного законодавства, що полягають у наступному. На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 01.12.2014 року № 10-11417/15-14-сг припинено право постійного користування землею ДП НДВ «Пуща-Водиця» загальною площею 265 га (з діл. № 1 7,69 га, з діл. № 2 6,83 га, з діл. № 3 74,02 га, з діл № 4 9,84 га, з діл. № 5 7,81 га, з діл № 7 14,00 га, з діл. № 7а 28,58 га, з діл. № 8 40,50 га, з діл № 9 7,52 га, з діл. № 10 40,60 га, з діл. № 10а 13,62 га, з діл № 12 7,45 га, з діл. № 15 6,54 га) на землі сільськогосподарського призначення, що посвідчено державним актом на право постійного користування землею серії 1-КВ № 000976, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 510 від 28.12.2001.

У подальшому на підставі наказів Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 28.09.2016 року: № 10-19988/15-16-сг ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222485500:05:002:5031 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства; № 10-19987/15-16-сг ОСОБА_5 затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222485500:05:002:5032 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства; № 10-19986/15-16-сг ОСОБА_6 затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222485500:05:002:5033 площею 1,2175 га для ведення особистого селянського господарства; № 10-19984/15-16-сг ОСОБА_7 затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222485500:05:002:5036 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства; № 10-19989/15-16-сг ОСОБА_8 затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222485500:05:002:5034 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства.

Право власності на вище вказані земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 07.11.2016 відчужене на користь ОСОБА_9 , а потім на підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 02-03.07.2019 на користь ОСОБА_3 .

На час звернення з позовом до суду згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно власником земельних ділянок з кадастровими номерами 3222485500:05:002:5031, 3222485500:05:002:5032, 3222485500:05:002:5033, 3222485500:05:002:5036, 3222485500:05:002:5034 залишається ОСОБА_3 .

Також, на підставі рішення 24 сесії Музичанської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 07 скликання від 16.03.2018 цільове призначення земельних ділянок з кадастровими номерами 3222485500:05:002:5036, 3222485500:05:002:5031, 3222485500:05:002:5032, 3222485500:05:002:5033, 3222485500:05:002:5034 змінено з ведення особистого селянського господарства на землі для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств.

Позивач зазначає, що відведення спірних земельних ділянок у приватну власність та зміна їх цільового призначення відбулась з порушенням вимог земельного законодавства, у зв`язку із наступним.

Постановою Київського апеляційного суду від 11.09.2019 у справі № 369/2907/18, залишеною в силі постановою Касаційного цивільного суду від 03.03.2021, задоволено позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий комбінат «Пуща-Водиця». Судом констатовано, що припинення права постійного користування ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця» земельними ділянками загальною площею 265 га здійснено з порушенням ст.ст. 141, 142, 186-1 Земельного кодексу України, ст. 20 Закону України «Про землеустрій», що стало підставою для визнання наказу Головного управління Держземагенства у Київській області від 01.12.2014 № 10-11417/15-14-сг недійсним у порядку статті 155 Земельного кодексу України.

Тому в силу ч. 5 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України незаконність наказу Головного управління Держземагенства у Київській області від 01.12.2014 № 10-11417/15-14-сг встановлена судом для Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області. Водночас, згідно листа ДП «Науково-дослідний, виробничий комбінат «Пуща-Водиця» від 08.10.2021 № 736/1.01-13 встановлено, що за рахунок земельних ділянок, право користування якими припинено на підставі наказу Головного управління Держземагенства у Київській області від 01.12.2014 № 10-11417/15-14-сг (діл. № 4) у приватну власність громадян відведено земельні ділянки з з кадастровими номерами 3222485500:05:002:5031, 3222485500:05:002:5032, 3222485500:05:002:5033, 3222485500:05:002:5036, 3222485500:05:002:5034.

Так, на підставі рішення виконавчого комітету Музичанської сільської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області від 12.12.2001 № 133 у постійне користування Агрокомбінату «Пуща-Водиця» відведено 1972 га земель сільськогосподарського призначення для сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії 1-КВ № 000976, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 28.12.2001 № 510.

На підтвердження розташування земельних ділянок з кадастровими номерами 3222485500:05:002:5031, 3222485500:05:002:5032, 3222485500:05:002:5033, 3222485500:05:002:5036, 3222485500:05:002:5034 на землях, що перебувають у постійному користуванні ДП «НДВА «Пуща-Водиця», на замовлення підприємства, ФОП ОСОБА_10 розробив зведений план, з урахуванням даних державного акту серії 1-КВ № 000976 та надав довідку про те, що спірні земельні ділянки дійсно перебувають в межах земельної ділянки № 4 за державним актом на право постійного користування землею серії 1-КВ № 000976.

Згідно ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Як наголошує прокурор, судами вже встановлено, що належного вилучення із постійного користування ДП «НДВА «Пуща-Водиця» земельних ділянок площею 9,84 га (з ділянки № 4) не відбулось, у зв`язку з чим, накази Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 28.09.2016 року №№ 10-19989/15-16-сг, 10-19984/15-16-сг, 10-19986/15-16-сг, 10-19987/15-16-сг, 10-19988/15-16-сг прийняті всупереч ч.5 ст. 116 Земельного кодексу України, у зв`язку з чим є незаконними.

Крім того, відбулось порушення вимог ст. 20 Земельного кодексу України під час зміни цільового призначення земельних ділянок. Земельні ділянки з кадастровими номерами 3222485500:05:002:5031, 3222485500:05:002:5032, 3222485500:05:002:5033, 3222485500:05:002:5036, 3222485500:05:002:5034 розташовувались, на час прийняття рішень Музичанською сільською радою про зміну їх цільового призначення, в адміністративних межах Музичанської сільської ради та не входили в межа с. Музичі, що підтверджується Витягами з Державного земельного кадастру, що свідчить про порушення органом місцевого самоврядування вимог ст. 20 Земельного кодексу України. Отже, рішення 24 сесії Музичанської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 07 скликання від 16.03.2018 щодо зміни цільового призначення земельних ділянок прийняті в порушення ст.20 Земельного кодексу України.

Згідно п. 1.1. Статуту ДП «Науково-дослідний, виробничий комбінат «Пуща-Водиця» Агрокомбінат «Пуща-Водиця» перейменовано на ДП «Науково-дослідний, виробничий комбінат «Пуща-Водиця» наказом Міністерства аграрної політики України від 25.04.2002 № 120. Підприємство є правонаступник всіх прав і обов`язків державного підприємства агрокомбінату «Пуща-Водиця» до якого приєднані на правах структурних підрозділів, у зв`язку з реорганізацією, державне підприємство радгосп «Совки», державне сільськогосподарське підприємство « Музичанський» та інститут споруд штучного клімату, мале державне підприємство «Каркініт». Підприємство є правонаступником Київського виноградарського радгоспу. Підприємство діє на основі державної власності та підпорядковане Міністерству аграрної політики України.

Відповідно до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Згідно ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Зважаючи на викладене, земельні ділянки з кадастровими номерами 3222485500:05:002:5031, 3222485500:05:002:5032, 3222485500:05:002:5033, 3222485500:05:002:5036, 3222485500:05:002:5034 є землями державної власності, розпорядником яких, у відповідності до вимог ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України виступає Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області.

Тому держава в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області звертається з даним позовом з вимогою про витребування із незаконного чужого володіння відповідача спірних земельних ділянок.

Заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області обґрунтовує своє право на представництво інтересів держави в суді положеннями ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Зазначає про те, що Києво-Святошинською окружною прокуратурою на адресу Головного управління Держгеокадастру у Київській області скеровано лист 15.11.2022 за № 55-4649вих-22, в якому викладено виявлені порушення вимог законодавства щодо незаконності відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення та запитано про вжиті заходи реагування про усунення цих порушень і повернення відповідної земельної ділянки у розпорядження держави або повідомлення про неможливість звернення до суду з метою захисту інтересів держави в судовому порядку.

У відповідь на лист, Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області листом від 09.12.2022 № 10-10-0.6-6180/2-22 повідомило про невжиття заходів цивільно-правового характеру шляхом звернення до суду з позовною заявою, оскільки накази про відведення земельних ділянок прийняті безпосередньо Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, що є актами індивідуальної дії та вичерпали свою дію фактом їх виконання.

Отже, уповноваженим органом своєчасних заходів щодо повернення спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення на користь держави на даний час не вжито, що є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави.

Також керівник Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області зазначає, що позов прокуратури по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, зазначеним в статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи викладене просив суд:

витребувати на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області із незаконного володіння ОСОБА_3 земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 9,2175 га з кадастровими номерами 3222485500:05:002:5031, 3222485500:05:002:5032, 3222485500:05:002:5033, 3222485500:05:002:5036, 3222485500:05:002:5034, що розташовані в межах Білогородської сільської громади Бучанського району Київської області;

стягнути з відповідача на користь Київської обласної прокуратури судовий збір.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 липня 2023 року відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

21 серпня 2023 року надійшли пояснення представника третьої особи щодо позову, у яких підтримують позовні вимоги у повному обсязі, обґрунтування аналогічне обґрунтуванню позовних вимог. Просили позов задоволити.

06 вересня 2023 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві вказується, що звертаючись до суду з позовом про захист інтересів держави, прокурором невірно визначено суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Тому, відповідно, прокурор, не мав повноважень на захист інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області. Крім того, зазначено, що до участі у справі № 369/2907/18 не були залучені особи, яким відповідно до наказів ГУ у Київській області від 28.09.2016 року №№ 10-19989/15-16-сг, 10-19984/15-16-сг, 10-19986/15-16-сг, 10-19987/15-16-сг, 10-19988/15-16-сг були надані у власність спірні земельні ділянки. Також і до тієї справи не залучався ОСОБА_3 . Жодні обставини не встановлювалися у справі № 369/2907/18 стосовно цих осіб. Накази ГУ у Київській області від 28.09.2016 року №№ 10-19989/15-16-сг, 10-19984/15-16-сг, 10-19986/15-16-сг, 10-19987/15-16-сг, 10-19988/15-16-сг не були предметом розгляду тієї справи. Ці накази не скасовані, вони стосуються окремих земельних ділянок, які також не були предметом розгляду у справі № 369/2907/18. Рішення у справі № 369/2907/18 яким скасовано наказ ГУ Держземагенства у Київській області від 01.12.2014 року № 10-11417/15-14-сг набрало законної сили 11.09.2019 року з часу прийняття у справі постанови Київським апеляційним судом. До цього часу відповідний наказ ГУ був чинним. Крім того, накази ГУ у Київській області №№ 10-19989/15-16-сг, 10-19984/15-16-сг, 10-19986/15-16-сг, 10-19987/15-16-сг, 10-19988/15-16-сг датовані 28.09.2016 року. І на цей час рішення у справі № 369/2907/18 не було. Тому твердження про незаконність цих наказів є хибним. Звертаючись з позовом про витребування земельних ділянок з власності відповідача, прокурором ініційовано непропорційні заходи втручання в право особи на мирне володіння. А тому відповідно до практики Європейського суду з прав людини наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила, зокрема, відповідача, який є добросовісним набувачем земельних ділянок. Також зазначив, що прокурором було подано позов до суду з порушенням строків позовної давності та до суду подано заяву про застосування наслідків пропуску строків позовної давності. Враховуючи викладене просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

12 вересня 2023 року від заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області надійшла відповідь на відзив. Вказано, що прокурором доведено підстави для представництва інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області. Зазначає, що у даній справі не вбачається невідповідності втручання держави у право власності відповідача критеріям правомірного втручання у право на мирне володіння майном. Заперечує пропуск строків позовної давності так як про факт накладення спірних земельних ділянок Києво-Святошинській окружній прокуратурі стало відомо з листа ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» від 08.10.2021 № 737/1.01-13. А Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області про наявність підстав для вжиття заходів представницького характеру обізнане з часу остаточного прийняття рішення Верховним Судом у справі № 369/2907/18, тобто з 03.03.2021, оскільки приймали участь у касаційному оскарженні постанови Київського апеляційного суду від 11.09.2019. Просила позов задоволити у повному обсязі.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 вересня 2023 року закрито підготовче судове засідання та призначено судове засідання.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 заперечував проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Представник Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області в судове засідання не з`явився, Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомило, клопотань про відкладення до суду не надходило.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

При розгляді справи судом встановлено, що на підставі державного акту на право постійного користування землею від 28.12.2001 року серії І-КВ № 000976, виданого Музичанською сільською радою народних депутатів, у користуванні Акгрокомбінату «Пуща-Водиця» перебувало 1972,0 га земель для ведення сільськогосподарського виробництва.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 01.12.2014 року № 10-11417/15-14-сг припинено право постійного користування землею ДП НДВ «Пуща-Водиця» загальною площею 265 га (з діл. № 1 7,69 га, з діл. № 2 6,83 га, з діл. № 3 74,02 га, з діл № 4 9,84 га, з діл. № 5 7,81 га, з діл № 7 14,00 га, з діл. № 7а 28,58 га, з діл. № 8 40,50 га, з діл № 9 7,52 га, з діл. № 10 40,60 га, з діл. № 10а 13,62 га, з діл № 12 7,45 га, з діл. № 15 6,54 га) на землі сільськогосподарського призначення, що посвідчено державним актом на право постійного користування землею серії 1-КВ № 000976, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 510 від 28.12.2001.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 28.09.2016 року № 10-19988/15-16-сг ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222485500:05:002:5031 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 28.09.2016 року № 10-19987/15-16-сг ОСОБА_5 затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222485500:05:002:5032 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 28.09.2016 року № 10-19986/15-16-сг ОСОБА_6 затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222485500:05:002:5033 площею 1,2175 га для ведення особистого селянського господарства.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 28.09.2016 року № 10-19984/15-16-сг ОСОБА_7 затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222485500:05:002:5036 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 28.09.2016 року № 10-19989/15-16-сг ОСОБА_8 затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222485500:05:002:5034 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства.

ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.11.2016 № 5903 відчужив право власності на земельну ділянку на користь ОСОБА_9 , який, надалі, відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.07.2019 № 2252 на користь ОСОБА_3 .

ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.11.2016 № 5907 відчужила право власності на земельну ділянку на користь ОСОБА_9 , який, надалі, відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.07.2019 № 2253 на користь ОСОБА_3 .

ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.11.2016 № 1584 відчужив право власності на земельну ділянку на користь ОСОБА_11 , який, надалі, відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.07.2019 № 2207 на користь ОСОБА_3 .

ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.11.2016 № 5911 відчужила право власності на земельну ділянку на користь ОСОБА_9 , який, надалі, відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.07.2019 № 2254 на користь ОСОБА_3 .

ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.09.2017 № 1584 відчужив право власності на земельну ділянку на користь ОСОБА_11 , який, надалі, відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.07.2019 № 2205 на користь ОСОБА_3 .

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно власником земельних ділянок з кадастровими номерами 3222485500:05:002:5031, 3222485500:05:002:5032, 3222485500:05:002:5033, 3222485500:05:002:5036, 3222485500:05:002:5034 залишається ОСОБА_3 .

Також, на підставі рішення 24 сесії Музичанської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 07 скликання від 16.03.2018 цільове призначення земельних ділянок з кадастровими номерами 3222485500:05:002:5036, 3222485500:05:002:5031, 3222485500:05:002:5032 змінено з ведення особистого селянського господарства на землі для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств.

На підставі рішення 24 сесії Музичанської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 07 скликання від 16.03.2018 цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222485500:05:002:5033 змінено з ведення особистого селянського господарства на землі для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств.

На підставі рішення 24 сесії Музичанської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 07 скликання від 16.03.2018 цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222485500:05:002:5034 змінено з ведення особистого селянського господарства на землі для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств.

Після прийняття цих рішень постановою Київського апеляційного суду від 11.09.2019 у справі № 369/2907/18, залишеною в силі постановою Касаційного цивільного суду від 03.03.2021, задоволено позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий комбінат «Пуща-Водиця» до ОСОБА_12 , Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Святопетрівської сільської ради про визнання недійсними наказів та скасування права власності на земельну ділянку, наказ Головного управління Держземагенства у Київській області від 01.12.2014 № 10-11417/15-14-сг припинено право постійного користування землею ДП НДВ «Пуща-Водиця» загальною площею 265 га визнано недійсним.

У справі № 369/2907/18 судом встановлено, що припинення права постійного користування ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця» земельними ділянками загальною площею 265 га здійснено з порушенням ст.ст. 141, 142, 186-1 Земельного кодексу України, ст. 20 Закону України «Про землеустрій», що стало підставою для визнання наказу Головного управління Держземагенства у Київській області від 01.12.2014 № 10-11417/15-14-сг недійсним у порядку статті 155 Земельного кодексу України.

Водночас, позов заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області не може бути задоволений, оскільки спірні земельні ділянки, право користування ДП «НДВА «Пуща-Водиця» на які було припинено відповідно до наказу Головного управління Держземагенства у Київській області від 01.12.2014 № 10-11417/15-14-сг, були розподілені між фізичними особами, які законним шляхом добросовісно набули у власність земельні ділянки, і наслідком визнання незаконним рішення органу державної влади, яке стало підставою для набуття фізичними особами у власність земельних ділянок, буде втручання у мирне володіння цим майном.

Оцінюючи у цій справі наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, Суд виходить з наступного.

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Суд зазначає, що при розгляді цієї справи може бути враховано також рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

Разом із тим у пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

За обставинами цієї справи, враховуючі усі наведені вище принципи, Суд дійшов висновку, що витребування на користь держави із володіння ОСОБА_3 земельних ділянок буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки прокурором не доведено, що таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме: позитивні наслідки вилучення земельної ділянки для захисту інтересів держави є більш важливими, ніж дотримання права громадян які законним шляхом добросовісно набули своє майно, покладаючись на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування.

Накази Головного управління Держгеокадастру у Київській області, якими були затверджені проекти землеустрою та відведено у приватну власність фізичним особам земельні ділянку для ведення особистого селянського господарства, не давали підстав для сумнівів у поінформованого та законослухняного громадянина щодо легітимності рішення органу державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_13 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які у цій справі отримувала спірні земельні ділянки на підставі наказів Головного управління Держгеокадастру у Київській області № № 10-19988/15-16-сг , 10-19987/15-16-сг , 10-19986/15-16-сг , 10-19984/15-16-сг , 10-19989/15-16-сг, мали усі підстави вважати, що такі накази є дійсними, та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікували, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області, передаючи їм ці земельні ділянки, має право ними розпоряджатися, а громадяни після отримання цих земельних ділянок матимуть змогу мирно володіти своїм майном, позаяк особа, яка отримує земельну ділянку (чи будь-яке інше майно) від держави, не зобов`язана проявляти розумну обачність та здійснювати перевірку повноважень органів держави щодо розпорядження землею. При цьому Суд зауважує, що надані Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області спірні земельні ділянки не належали до лісового фонду, не знаходилися на прибережних смугах водойм, у заповідних зонах чи на полігоні, де особа повинна була б розуміти, що така земельна ділянка не може бути переданою у власність.

Зазначені обставини вказують на те, що громадяни не могли проявити розумну обачність та не могли знати про те, що земельні ділянки вибули з користування ДП «НДВА «Пуща-Водиця» з порушенням вимог закону, а Головне управління Держгеокадастру у Київській області своїм рішенням не мало права припинити право користування земельною ділянкою ДП «НДВА «Пуща-Водиця».

За викладених обставин суд дійшов висновку, що намагання виправити допущену в минулому органом державної влади «помилку» не повинно непропорційним чином втручатися у нове право та перекладати на третіх осіб усі негативні наслідки такої «помилки», оскільки задоволення позову сausa formalis (із формальних підстав) покладатиме надмірний індивідуальний тягар на вказаних третіх осіб, а отже, порушить справедливий баланс інтересів сторін.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України

З урахуванням обставин цієї справи, суд констатує, що вибуття земельної ділянки із власності держави, хоча із порушенням процедури та порядку припинення права користування земельною ділянкою ДП «НДВА «Пуща-Водиця», але таке вибуття відповідало суспільному інтересу.

Таким чином, хоча Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області і порушені вимоги ЗК України щодо порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою ДП «НДВА Пуща-Водиця», але з урахуванням того, що громадяни отримали земельні ділянки та правомірно сподівалися на мирне володіння своїм майном, оцінюючи співвідношення порушених інтересів держави, за захистом яких звернувся прокурор, та наслідки втручання у право на мирне володіння майном не одного громадянина, Суд дійшов висновку, що з метою дотримання справедливого балансу інтересів сторін у цій справі відсутня легітимна мета втручання у право власності на землю.

Крім того, у ході розгляду справи представник відповідача ОСОБА_3 подав до суду заяву про застосування стоків позовної давності.

Заначив, що позовна заява заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області подана до Києво-Святошинського районного суду 03.07.2023 року, тобто більше як через 3 роки після прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області наказів про припинення права користування земельною ділянкою ДП «НДВА Пуща-Водиця», про затвердження проектів землеустрою та відведення у приватну власність спірних земельних ділянок та набуття їх у власність відповідачем.

У будь-якому випадку і прокурор, і ГУ Держгеокадастру у Київській області, були обізнані з обставинами спірних правовідносин ще під час розгляду цивільної справи № 369/2907/18. А з моменту прийняття у ній рішення - 11.09.2019 року беззаперечно знали про скасування наказу ГУ Держземагенства у Київській області від 01.12.2014 року № 10-11417/15-14-сг. А так як цим наказом було припинено право постійного користування землею ДП НДВ «Пуща-Водиця» загальною площею 265 га, то ГУ Держземагенства у Київській області було обізнано про передачу фізичним особам відповідних земельних ділянок з цього масиву.

Також про обізнаність прокурора про обставини, на які він вказує як на порушення закону та про осіб, причетних до цих порушень, вказує факт здійснення ним процесуального керівництва у кримінальному провадженню за № 42017110000000155, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.03.2017. В Єдиному державному реєстрі судових рішень 14.06.2017 року оприлюднено ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 31.05.2017 року про задоволення клопотання слідчого СУ Головного управління в Київській області, погодженого прокурором відділу прокуратури Київської області, про тимчасовий доступ до речей і документів та можливість їх вилучення. https://reyestr.court.gov.ua/Review/67047038

Зокрема, надано доступ до Наказу від 01.12.2014 № 10-11417/15-14-сг та документів, на підставі яких його прийнято; заяв (клопотань) громадян про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок з кадастровими номерами 3222485500:05:002:5031, 3222485500:05:002:5032, 3222485500:05:002:5033, 3222485500:05:002:5036, 3222485500:05:002:5034; наказів від 28.09.2016 року №№ 10-19989/15-16-сг, 10-19984/15-16-сг, 10-19986/15-16-сг, 10-19987/15-16-сг, 10-19988/15-16-сг; Поземельних книг на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222485500:05:002:5031, 3222485500:05:002:5032, 3222485500:05:002:5033, 3222485500:05:002:5036, 3222485500:05:002:5034.

Викладені в ухвалі слідчого судді обставини свідчать про те, що про наявність порушень, з приводу який прокурор звернувся до суду, йому вже було відомо на момент реєстрації кримінального провадження № 42017110000000155, а саме 17.03.2017. А з моменту погодження клопотання слідчого про тимчасовий доступ до речей і документів, прокурор був обізнаний про безпосередньо накази про відведення спірних земельних ділянок у власність фізичним особам.

Згідно вимог ст. 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо не визначені законом-встановлюються судом.

Відповідно до вимог ст. 122 ЦПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями, і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно вимог ст. 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Слід зазначити, що відповідно до п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Відповідно до ч. 3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно ч. 3 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ч. 1 ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткових вимог.

З огляду на викладене, слід зазначити, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною спору, є підставою для відмови у позові.

Представником відповідача ОСОБА_3 подано суду заяву про застосування позовної давності щодо позовних вимог у справі. При цьому слід зазначити, що сплив позовної давності за позовними вимогами у справі, про застосування якої ним було заявлено, є самостійною підставою для відмови судом у задоволенні позову.

Представник позивача проти застосування наслідків спливу позовної давності заперечувала. Зазначала, що позивачу про порушення інтересів держави стало відомо лише після отримання листа ДП «НДВА Пуща-Водиця» від 08.10.2021 № 736/1.01-13, з якого стало відомо про факт накладення спірних земельних ділянок на земельну ділянку, яка на підставі наказу Головного управління Держземагенства у Київській області від 01.12.2014 № 10-11417/15-14-сг була вилучена з користування ДП «НДВА Пуща-Водиця». Даний лист отриманий Києво-Святошинською окружною прокуратурою 28.12.2021. А Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області про наявність підстав для вжиття заходів представницького характеру обізнане з часу прийняття рішення Верховним судом у справі № 369/2907/18, тобто з 03.03.2021, оскільки приймали участь у касаційному оскарженні постанови Київського апеляційного суду від 11.09.2019.

Разом з тим, позивач не спростував того, що Головному управлінню Держгеокадастру у м. Києві та Київській області могло бути відомо про порушення інтересів держави з березня 2018 року, тобто, з моменту залучення його до участі у справі 369/2907/18, так як предметом розгляду була саме незаконність наказу від 01.12.2014 року № 10-11417/15-14-сг. А на той час вже були прийняті накази Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 28.09.2016 року №№ 10-19989/15-16-сг, 10-19984/15-16-сг, 10-19986/15-16-сг, 10-19987/15-16-сг, 10-19988/15-16-сг.

Позивач не спростував можливості бути обізнаним з моменту звернення прокурора до суду із позовною заявою до суду у справі 369/2907/18 у березні 2018 року про обставини набуття у власність спірних земельних ділянок, якими розпорядилося Головне управління Держгеокадастру у Київській області після прийняття наказу від 01.12.2014 року № 10-11417/15-14-сг.

Крім того, позивачем не спростовано обставини про можливість прокурора бути обізнаним про порушення інтересів держави під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42017110000000155, а саме 17.03.2017.

Зокрема, ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 31.05.2017 року № 761/17212/17 задоволення клопотання слідчого СУ Головного управління в Київській області, погодженого прокурором відділу прокуратури Київської області, про тимчасовий доступ до речей і документів та можливість їх вилучення, а саме надано доступ до Наказу від 01.12.2014 № 10-11417/15-14-сг та документів, на підставі яких його прийнято; заяв (клопотань) громадян про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок з кадастровими номерами 3222485500:05:002:5031, 3222485500:05:002:5032, 3222485500:05:002:5033, 3222485500:05:002:5036, 3222485500:05:002:5034; наказів від 28.09.2016 року №№ 10-19989/15-16-сг, 10-19984/15-16-сг, 10-19986/15-16-сг, 10-19987/15-16-сг, 10-19988/15-16-сг; Поземельних книг на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222485500:05:002:5031, 3222485500:05:002:5032, 3222485500:05:002:5033, 3222485500:05:002:5036, 3222485500:05:002:5034. Тобто саме тих документів, якими прокурор обґрунтовує позов.

Приймаючи до уваги, що інших доказів про те, коли позивач дізнався, чи міг дізнатися про порушення інтересів держави, позивачем не надано і ним не надано доказів поважності пропущення ним строку позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом, та клопотання поновити його, суд вважає, що заява про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом позовної давності підлягає задоволенню.

Однак, при цьому суд враховує те, що за змістом ч. 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права або охоронюваного законом інтересу особи. Тобто, правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права, а відтак і обґрунтованості позовних вимог.

В п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 №14 зазначено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, необхідно з`ясувати чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про застосування наслідків її спливу зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

За таких обставин суд вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити в тому числі й через сплив строків позовної давності.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд зазначає, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Підстави для стягнення з відповідачів судового збору відсутні, так як у задоволенні позовних вимог прокурору відмовлено у повному обсязі.

Враховуючи викладене та керуючись пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст.ст. 140, 141 Земельного кодексу України, ст.ст. 3, 16, 256, 261, 267 Цивільного кодексу України, ст.ст. 259, 263, 264, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позову заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області до ОСОБА_3 , третя особа Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий комбінат «Пуща-Водиця» про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 24 листопада 2023 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ