Постанова

від 21.05.2024 по справі 369/10252/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 369/10252/23

номер провадження: 22-ц/824/953/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Мазурок О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури та за апеляційною скаргою представника державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» - адвоката Мороз Наталії Василівни на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2023 року у складі судді Пінкевич Н.С., у справі за позовом заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області до ОСОБА_1 , третя особа: державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий комбінат «Пуща-Водиця» про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2023 року заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області до ОСОБА_1 , третя особа державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий комбінат «Пуща-Водиця» (далі - ДП «НДВК «Пуща-Водиця»), про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що прокуратурою під час опрацювання звернення ДП «НДВК «Пуща-Водиця» встановлено порушення вимог земельного законодавства, що полягають у наступному. На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 01 грудня 2014 року №10-11417/15-14-сг припинено право постійного користування землею ДП «НДВК «Пуща-Водиця» загальною площею 265 га (з діл. № 1 - 7,69 га, з діл. № 2 - 6,83 га, з діл. № 3 74,02 га, з діл № 4 - 9,84 га, з діл. № 5 - 7,81 га, з діл № 7 - 14,00 га, з діл. № 7а - 28,58 га, з діл. № 8 - 40,50 га, з діл № 9 - 7,52 га, з діл. № 10 - 40,60 га, з діл. № 10а - 13,62 га, з діл № 12 - 7,45 га, з діл. № 15 - 6,54 га) на землі сільськогосподарського призначення, що посвідчено державним актом на право постійного користування землею серії 1-КВ № 000976, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 510 від 28 грудня 2001 року.

У подальшому на підставі наказів Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 28 вересня 2016 року: № 10-19988/15-16-сг ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222485500:05:002:5031 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства; № 10-19987/15-16-сг ОСОБА_3 затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222485500:05:002:5032 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства; № 10-19986/15-16-сг ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222485500:05:002:5033 площею 1,2175 га для ведення особистого селянського господарства; № 10-19984/15-16-сг ОСОБА_5 затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222485500:05:002:5036 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства; № 10-19989/15-16-сг ОСОБА_6 затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222485500:05:002:5034 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства.

Право власності на вище вказані земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 07 листопада 2016 року відчужене на користь ОСОБА_7 , а потім на підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 02-03 липня 2019 року на користь ОСОБА_1 .

На час звернення з позовом до суду згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно власником земельних ділянок з кадастровими номерами: 3222485500:05:002:5031, 3222485500:05:002:5032, 3222485500:05:002:5033, 3222485500:05:002:5036, 3222485500:05:002:5034, залишається ОСОБА_1 .

Також, на підставі рішення 24 сесії Музичанської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 07 скликання від 16 березня 2018 року цільове призначення земельних ділянок з кадастровими номерами: 3222485500:05:002:5036, 3222485500:05:002:5031, 3222485500:05:002:5032, 3222485500:05:002:5033, 3222485500:05:002:5034, змінено з ведення особистого селянського господарства на землі для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств.

Позивач зазначав, що відведення спірних земельних ділянок у приватну власність та зміна їх цільового призначення відбулась з порушенням вимог земельного законодавства, у зв`язку із наступним.

Указував, що постановою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року у справі №369/2907/18, залишеною в силі постановою Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року, задоволено позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, ДП «НДВК «Пуща-Водиця». Судом констатовано, що припинення права постійного користування ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця» земельними ділянками загальною площею 265 га здійснено з порушенням ст.ст. 141, 142, 186-1 ЗК України, ст. 20 Закону України «Про землеустрій», що стало підставою для визнання наказу Головного управління Держземагенства у Київській області від 01 грудня 2014 року № 10-11417/15-14-сг недійсним у порядку ст.155 ЗК України. Тому, на думку прокурора, в силу ч.5 ст.82 ЦПК України незаконність наказу Головного управління Держземагенства у Київській області від 01 грудня 2014 року №10-11417/15-14-сг встановлена судом для Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області. Водночас, згідно листа ДП «НДВК «Пуща-Водиця» від 08 жовтня 2021 року №736/1.01-13 встановлено, що за рахунок земельних ділянок, право користування якими припинено на підставі наказу Головного управління Держземагенства у Київській області від 01 грудня 2014 року №10-11417/15-14-сг (діл. № 4) у приватну власність громадян відведено земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222485500:05:002:5031, 3222485500:05:002:5032, 3222485500:05:002:5033, 3222485500:05:002:5036, 3222485500:05:002:5034.

Так, на підставі рішення виконавчого комітету Музичанської сільської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області від 12 грудня 2001 року №133 у постійне користування Агрокомбінату «Пуща-Водиця» відведено 1972 га земель сільськогосподарського призначення для сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії 1-КВ № 000976, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 28 грудня 2001 року № 510.

На підтвердження розташування земельних ділянок з кадастровими номерами: 3222485500:05:002:5031, 3222485500:05:002:5032, 3222485500:05:002:5033, 3222485500:05:002:5036, 3222485500:05:002:5034, на землях, що перебувають у постійному користуванні ДП «НДВК «Пуща-Водиця», на замовлення підприємства, ФОП ОСОБА_8 розробив зведений план, з урахуванням даних державного акту серії 1-КВ № 000976 та надав довідку про те, що спірні земельні ділянки дійсно перебувають в межах земельної ділянки № НОМЕР_1 за державним актом на право постійного користування землею серії 1-КВ № 000976.

Прокурор вважав, що судами вже встановлено, що належного вилучення із постійного користування ДП «НДВК «Пуща-Водиця» земельних ділянок площею 9,84 га (з ділянки № НОМЕР_1 ) не відбулось, у зв`язку з чим накази Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 28 вересня 2016 року №№ 10-19989/15-16-сг, 10-19984/15-16-сг, 10-19986/15-16-сг, 10-19987/15-16-сг, 10-19988/15-16-сг прийняті всупереч ч.5 ст.116 ЗК України, а відтак є незаконними.

Крім того, прокурор вказував, що в даному випадку відбулось порушення вимог ст.20 ЗК України під час зміни цільового призначення земельних ділянок. Земельні ділянки з кадастровими номерами 3222485500:05:002:5031, 3222485500:05:002:5032, 3222485500:05:002:5033, 3222485500:05:002:5036, 3222485500:05:002:5034 розташовувались, на час прийняття рішень Музичанською сільською радою про зміну їх цільового призначення, в адміністративних межах Музичанської сільської ради та не входили в межі села Музичі, що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру, що свідчить про порушення органом місцевого самоврядування вимог ст. 20 ЗК України. Отже, рішення 24 сесії Музичанської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 07 скликання від 16 березня 2018 року щодо зміни цільового призначення земельних ділянок прийняті в порушення ст.20 ЗК України.

Зазначав, що згідно з п.1.1 Статуту ДП «Науково-дослідний, виробничий комбінат «Пуща-Водиця» Агрокомбінат «Пуща-Водиця» перейменовано на ДП «Науково-дослідний, виробничий комбінат «Пуща-Водиця» наказом Міністерства аграрної політики України від 25 квітня 2002 року № 120. Підприємство є правонаступник всіх прав і обов`язків державного підприємства агрокомбінату «Пуща-Водиця», до якого приєднані на правах структурних підрозділів, у зв`язку з реорганізацією, державне підприємство радгосп «Совки», державне сільськогосподарське підприємство «Музичанський» та інститут споруд штучного клімату, мале державне підприємство «Каркініт». Підприємство є правонаступником Київського виноградарського радгоспу. Підприємство діє на основі державної власності та підпорядковане Міністерству аграрної політики України.

Зважаючи на викладене, земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222485500:05:002:5031, 3222485500:05:002:5032, 3222485500:05:002:5033, 3222485500:05:002:5036, 3222485500:05:002:5034, є землями державної власності, розпорядником яких, у відповідності до вимог ч.4 ст.122 ЗК України виступає Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області.

Тому держава в особі Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області звернулась з даним позовом з вимогою про витребування із незаконного чужого володіння відповідача спірних земельних ділянок.

Заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області обґрунтовував своє право на представництво інтересів держави в суді положеннями ст.131-1 Конституції України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру». Зазначає що Києво-Святошинською окружною прокуратурою на адресу Головного управління Держгеокадастру у Київській області скеровано лист 15 листопада 2022 року за № 55-4649вих-22, в якому викладено виявлені порушення вимог законодавства щодо незаконності відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення та запитано про вжиті заходи реагування про усунення цих порушень і повернення відповідної земельної ділянки у розпорядження держави або повідомлення про неможливість звернення до суду з метою захисту інтересів держави в судовому порядку. У відповідь на цей лист, Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області листом від 09 грудня 2022 року № 10-10-0.6-6180/2-22 повідомило про невжиття заходів цивільно-правового характеру шляхом звернення до суду з позовною заявою, оскільки накази про відведення земельних ділянок прийняті безпосередньо Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, що є актами індивідуальної дії та вичерпали свою дію фактом їх виконання.

Отже, уповноваженим органом своєчасних заходів щодо повернення спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення на користь держави на даний час не вжито, що є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави.

Також зазначав, що позов прокуратури по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, зазначеним в статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи викладене, прокурор просив витребувати на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області із незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 9,2175 га з кадастровими номерами: 3222485500:05:002:5031, 3222485500:05:002:5032, 3222485500:05:002:5033, 3222485500:05:002:5036, 3222485500:05:002:5034, що розташовані в межах Білогородської сільської громади Бучанського району Київської області.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2023 року у задоволенні позову заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Київської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов прокурора задовольнити в повному обсязі, посилаючись невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що наявними у справі належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами доведено, що спірні земельні ділянки надані першим набувачам за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні ДП «НДВК «Пуща-Водиця» на підставі акту на право постійного користування землею серії І-КВ №000976. Таким чином, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, підтверджено факт віднесення спірних земельних ділянок до земель державної власності, які перебувають у титульному володінні державного науково-дослідного підприємства, а тому реєстрація вказаних земель за ОСОБА_1 здійснена з грубими порушеннями вимог земельного законодавства.

Вказує, що ст.1 Першого протоколу до Конвенції захищає лише право на мирне володіння майном, тобто таке, яке на порушує права інших осіб. Водночас, обставини справи свідчать, що спірні земельні ділянки на законних підставах повинні перебувати у володінні ДП «НДВК «Пуща-Водиця», право постійного користування якого у законний спосіб не припинялось, а тому позов прокуратури по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Крім того вказує, що постановою Верховного Суду від 03 березня 2021 року залишено без змін постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року у справі №369/2907/18, якою задоволено позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, ДП «НДВК «Пуща-Водиця» до ОСОБА_9 , Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Святопетрівської сільської ради та визнано недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 01 грудня 2014 року № 10-11417/15-14-е, яким припинено право постійного користування ДП «НДВК «Пуща-Водиця» на земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею 265 га. Таким чином, остаточне судове рішення у справі №369/2907/18 ухвалене Верховним Судом 03 березня 2021 року і саме з цього часу виникло право на подальше оскарження будь-яких відведень за рахунок вказаних земельних ділянок. Тому вважає, що зазначаючи про початок перебігу строку позовної давності з 17 березня 2017 року суд першої інстанції не врахував, що Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області не визнавалося потерпілим та не мало можливості ознайомитись з матеріалами провадження. До його повноважень не належить ведення досудового слідства та перевірка процесуальних рішень слідчих.

Також апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції подав представник ДП «НДВК «Пуща-Водиця» - адвокат Мороз Н.В., який просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом встановлено, що ДП «НДВК «Пуща-Водиця», на підставі державного акту на право постійного користування землею І-КВ №000976 від 28 грудня 2001 року надано у постійне користування 1972,0 га землі в межах згідно з планом землекористування для ведення сільськогосподарського виробництва. На підставі наказу Головного управління Держземагенства у Київській області від 01 грудня 2014 року за № 10-11417/15-14-сг «Про припинення права користування земельною ділянкою», відбулось відчуження земельних ділянок, які на праві постійного користування належали ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» загальною площею 9,2175 га. У період, коли відбувався судовий розгляд справи №369/2907/18 в апеляційному порядку, предметом розгляду якого була правомірність наказу Головного управління Держземагенства у Київській області від 01 грудня 2014 року за № 10-11417/15-14-сг «Про припинення права користування земельною ділянкою», відповідач набув право власності на спірні земельні ділянки. Рішення у даній справі були загальнодоступні в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Тобто відповідач, проявивши розумну обачність, повинен та міг дізнатися про те, що існує судовий спір щодо правомірності припинення права постійного користування спірними земельними ділянками на підставі наказу від 01 грудня 2014 року, які він мав намір придбати, та розуміти можливі наслідки за результатами вирішення цього спору.

Вказує, що позовні вимоги про витребування земельної ділянки з незаконного володіння відповідача ОСОБА_1 є обґрунтованими, а втручання держави у його право власності є виправданим, оскільки порушення загальновідомого, чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом.

Крім того зазначає, що лише після ознайомлення з повним текстом оскаржуваного судового рішення від 22 листопада 2023 року, ДП «НДВК «Пуща-Водиця» стало відомо про кримінальне провадження № 42017110000000155, на підставі якого, на думку суду, встановлено пропуск позовної давності.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Кучерук В.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому підтримав висновки викладені в рішенні суду першої інстанції. Вказує, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що витребування на користь держави із володіння ОСОБА_1 земельних ділянок буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем без поважних причин пропущено строку позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом, а тому в позові слід відмовити також у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування його просив відповідач. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що витребування на користь держави із володіння ОСОБА_1 спірних земельних ділянок буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Суд зауважив, що надані Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області спірні земельні ділянки не належали до лісового фонду, не знаходилися на прибережних смугах водойм, у заповідних зонах чи на полігоні, де особа повинна була б розуміти, що така земельна ділянка не може бути переданою у власність. Зазначені обставини вказують на те, що громадяни не могли проявити розумну обачність та не могли знати про те, що земельні ділянки вибули з користування ДП «НДВК «Пуща-Водиця» з порушенням вимог закону, а Головне управління Держгеокадастру у Київській області своїм рішенням не мало права припинити право користування земельною ділянкою ДП «НДВК «Пуща-Водиця».

За викладених обставин суд дійшов висновку, що хоча Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області і порушені вимоги ЗК України щодо порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою ДП «НДВК «Пуща-Водиця», але з урахуванням того, що громадяни отримали земельні ділянки та правомірно сподівалися на мирне володіння своїм майном, оцінюючи співвідношення порушених інтересів держави, за захистом яких звернувся прокурор, та наслідки втручання у право на мирне володіння майном не одного громадянина, з метою дотримання справедливого балансу інтересів сторін у цій справі відсутня легітимна мета втручання у право власності на землю.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором без поважних причин пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом, про застосування його просив представник відповідача, а тому у позові прокурора слід відмовити також у зв`язку зі спливом позовної давності.

Однак повністю з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі державного акту на право постійного користування землею від 28 грудня 2001 року серії І-КВ № 000976, виданого Музичанською сільською радою народних депутатів, у користуванні Агрокомбінату «Пуща-Водиця» перебувало 1972,0 га земель для ведення сільськогосподарського виробництва.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 01 грудня 2014 року № 10-11417/15-14-сг припинено право постійного користування землею ДП НДВ «Пуща-Водиця» загальною площею 265 га (з діл. № 1 - 7,69 га, з діл. № 2 - 6,83 га, з діл. № 3 74,02 га, з діл № 4 - 9,84 га, з діл. № 5 - 7,81 га, з діл № 7 - 14,00 га, з діл. № 7а - 28,58 га, з діл. № 8 - 40,50 га, з діл № 9 - 7,52 га, з діл. № 10 - 40,60 га, з діл. № 10а - 13,62 га, з діл № 12 - 7,45 га, з діл. № 15 - 6,54 га) на землі сільськогосподарського призначення, що посвідчено державним актом на право постійного користування землею серії 1-КВ № 000976, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 510 від 28 грудня 2001 року.

Установлено, що на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 28 вересня 2016 року № 10-19988/15-16-сг ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність земельну ділянку площею 2 га, з кадастровим номером 3222485500:05:002:5031, для ведення особистого селянського господарства.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 28 вересня 2016 року № 10-19987/15-16-сг ОСОБА_3 затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність земельну ділянку площею 2 га, з кадастровим номером 3222485500:05:002:5032, для ведення особистого селянського господарства.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 28 вересня 2016 року № 10-19986/15-16-сг ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність земельну ділянку площею 1,2175 га, з кадастровим номером 3222485500:05:002:5033, для ведення особистого селянського господарства.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 28 вересня 2016 року № 10-19984/15-16-сг ОСОБА_5 затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність земельну ділянку площею 2 га, з кадастровим номером 3222485500:05:002:5036, для ведення особистого селянського господарства.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 28 вересня 2016 року № 10-19989/15-16-сг ОСОБА_6 затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність земельну ділянку площею 2 га, з кадастровим номером 3222485500:05:002:5034, для ведення особистого селянського господарства.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07 листопада 2016 року № 5903 відчужив право власності на земельну ділянку на користь ОСОБА_7 , який в подальшому відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02 липня 2019 року № 2252 на користь ОСОБА_1

ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07 листопада 2016 року № 5907 відчужила право власності на земельну ділянку на користь ОСОБА_7 , який в подальшому відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02 липня 2019 року № 2253 на користь ОСОБА_1

ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 листопада 2016 року № 1584 відчужив право власності на земельну ділянку на користь ОСОБА_10 , який в подальшому відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03 липня 2019 року № 2207 на користь ОСОБА_1

ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07 листопада 2016 року № 5911 відчужила право власності на земельну ділянку на користь ОСОБА_7 , який в подальшому відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02 липня 2019 року № 2254 на користь ОСОБА_1

ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08 вересня 2017 року № 1584 відчужив право власності на земельну ділянку на користь ОСОБА_10 , який в подальшому відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03 липня 2019 року № 2205 на користь ОСОБА_1 .

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно власником земельних ділянок з кадастровими номерами: 3222485500:05:002:5031, 3222485500:05:002:5032, 3222485500:05:002:5033, 3222485500:05:002:5036, 3222485500:05:002:5034, на час вирішення справи залишається ОСОБА_1 .

Установлено, що на підставі рішення 24 сесії Музичанської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 07 скликання від 16 березня 2018 року цільове призначення земельних ділянок з кадастровими номерами: 3222485500:05:002:5036, 3222485500:05:002:5031, 3222485500:05:002:5032, змінено з ведення особистого селянського господарства на землі для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств.

На підставі рішення 24 сесії Музичанської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 07 скликання від 16 березня 2018 року цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222485500:05:002:5033 змінено з ведення особистого селянського господарства на землі для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств.

На підставі рішення 24 сесії Музичанської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 07 скликання від 16 березня 2018 року цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222485500:05:002:5034 змінено з ведення особистого селянського господарства на землі для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року у справі № 369/2907/18, залишеною в силі постановою Верховного Суду від 03 березня 2021 року, задоволено позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, ДП «НДВК «Пуща-Водиця» до ОСОБА_9 , Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Святопетрівської сільської ради про визнання недійсними наказів та скасування права власності на земельну ділянку, наказ Головного управління Держземагенства у Київській області від 01 грудня 2014 року № 10-11417/15-14-сг «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» визнано недійсним.

У справі № 369/2907/18 судами встановлено, що припинення права постійного користування ДП «НДВК «Пуща-Водиця» земельними ділянками загальною площею 265 га здійснено з порушенням ст.ст. 141, 142, 186-1 ЗК України, ст. 20 Закону України «Про землеустрій», що стало підставою для визнання наказу Головного управління Держземагенства у Київській області від 01 грудня 2014 року № 10-11417/15-14-сг недійсним у порядку ст.155 ЗК України.

Тому встановлені у справі № 369/2907/18 обстави не підлягають доказуванню згідно з положеннями ч.4 ст.82 ЦПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Системний аналіз положень зазначеної статті застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про витребування на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області із незаконного володіння ОСОБА_1 земельних ділянок сільськогосподарського призначення загальною площею 9,2175 га з кадастровими номерами: 3222485500:05:002:5031, 3222485500:05:002:5032, 3222485500:05:002:5033, 3222485500:05:002:5036, 3222485500:05:002:5034, що розташовані в межах Білогородської сільської громади Бучанського району Київської області, прокурор посилався на те, що ці земельні ділянки є землями державної власності, розпорядником яких у відповідності до вимог ч. 4 ст. 122 ЗК України виступає Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області. Тому враховуючи, що рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено незаконність процедури, за якою ці земельні ділянки вибули із державної власності, то держава в особі Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області має право на витребування із незаконного чужого володіння відповідача спірних земельних ділянок.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Положеннями ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, ст. 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

При розгляді справ цієї категорії також підлягає врахованню рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

У пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Отже, за обставинами цієї справи та враховуючі усі наведені вище принципи права, як міжнародного, так і національного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що витребування на користь держави із володіння ОСОБА_1 земельних ділянок буде непропорційним втручанням у його право на мирне володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки прокурором не доведено, що таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме: позитивні наслідки вилучення земельної ділянки для захисту інтересів держави є більш важливими, ніж дотримання права громадян які законним шляхом добросовісно набули своє майно, покладаючись на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування.

Так, вказані вище накази Головного управління Держгеокадастру у Київській області, якими були затверджені проекти землеустрою та відведено у приватну власність фізичним особам земельні ділянку для ведення особистого селянського господарства, не давали підстав для сумнівів у поінформованого та законослухняного громадянина щодо легітимності рішення органу державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Судом першої інстанції вірно враховано, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які у цій справі отримувала спірні земельні ділянки на підставі наказів Головного управління Держгеокадастру у Київській області № № 10-19988/15-16-сг, 10-19987/15-16-сг, 10-19986/15-16-сг, 10-19984/15-16-сг, 10-19989/15-16-сг, мали усі підстави вважати, що такі накази є дійсними, та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікували, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області, передаючи їм ці земельні ділянки, має право ними розпоряджатися, а громадяни після отримання цих земельних ділянок матимуть змогу мирно володіти своїм майном, позаяк особа, яка отримує земельну ділянку (чи будь-яке інше майно) від держави, не зобов`язана проявляти розумну обачність та здійснювати перевірку повноважень органів держави щодо розпорядження землею.

При цьому надані Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області спірні земельні ділянки не належали до лісового фонду, не знаходилися на прибережних смугах водойм, у заповідних зонах чи на полігоні, де особа повинна була б розуміти, що така земельна ділянка не може бути переданою у власність.

Таким чином, зазначені вище обставини вказують на те, що громадяни, які отримували спірні земельні ділянки, не могли проявити розумну обачність та не могли знати про те, що земельні ділянки вибули з користування ДП «НДВК «Пуща-Водиця» з порушенням вимог закону, а Головне управління Держгеокадастру у Київській області своїм рішенням не мало права припинити право користування земельною ділянкою ДП «НДВК «Пуща-Водиця».

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Намагання виправити допущену в минулому органом державної влади «помилку» не повинно непропорційним чином втручатися у нове право та перекладати на третіх осіб усі негативні наслідки такої «помилки», оскільки задоволення позову сausa formalis (із формальних підстав) покладатиме надмірний індивідуальний тягар на вказаних третіх осіб, а отже, порушить справедливий баланс інтересів сторін.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що хоча Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області і порушені вимоги ЗК України щодо порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою ДП «НДВК Пуща-Водиця», але з урахуванням того, що громадяни отримали земельні ділянки та правомірно сподівалися на мирне володіння своїм майном, оцінюючи співвідношення порушених інтересів держави, за захистом яких звернувся прокурор, та наслідки втручання у право на мирне володіння майном не одного громадянина.

Отже, з метою дотримання справедливого балансу інтересів сторін у цій справі відсутня легітимна мета втручання у право власності на землю, а тому суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора про витребування спірних земельних ділянок із володіння ОСОБА_1 на користь держави.

Аналогічного висновку у справах за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Київській області про витребування земельних ділянок, де відповідачами були кінцеві власники цих незаконно вибулих із власності держави земельних ділянок, які до того перебували у постійному користуванні ДП «НДВА «Пуща-Водиця» дійшов Верховний Суд у постановах: від 22 травня 2019 року у справі № 369/2692/16-ц (провадження № 61-17830св18); від 03 червня 2020 року у справі № 369/4085/16-ц (провадження № 61-28394св18); від 30 вересня 2020 року у справі № 369/6400/17-ц (провадження № 61-4840св20); від 18листопада 2020 року у справі № 369/4636/16-ц (провадження № 61-21690св19).

Відповідно до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у позові прокурора слід відмовити також у зв`язку зі спливом позовної давності з тих підстав, що прокурором без поважних причин пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом, про застосування його просив представник відповідача.

Так, у ході розгляду справи представник відповідача подав до суду заяву про застосування стоків позовної давності.

У той же час, відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Частиною 1 ст.261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

У ч.4 ст.267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість.

Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Такі правові висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51).

Однак суд першої інстанції, у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України, наведених вище положень закону та встановлених обставин справи належним чином не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про одночасну відмову в позові прокурора як з підстав необґрунтованості, так і з підстав пропуску строку позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни оскаржуваного рішення шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови, а саме, виключивши із мотивувальної частини рішення суду висновок про відмову в позові прокурора з підстав пропуску строку позовної давності.

Тому апеляційна скарга керівника Київської обласної прокуратури та апеляційна скарга представника ДП «НДВК «Пуща-Водиця» - адвоката Мороз Н.В. підлягаю задоволенню частково.

Керуючись ст.ст.374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги керівника Київської обласної прокуратури та представника державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» - адвоката Мороз Наталії Василівни - задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2023 року в мотивувальній частині змінити, з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 04 червня 2024 року.

Головуючий

Судді: