Рішення

від 24.11.2023 по справі 624/458/23

КЕГИЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Кегичівський районний суд Харківської області

Справа № 624/458/23

№ провадження 2/624/130/23

РІШЕННЯ

іменем України

смт. Кегичівка 24 листопада 2023 року

Кегичівський районний суд Харківської області, у складі

головуючого судді - Куст Н.М.,

за участю секретаря судового засідання - Легостаєвої К.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу №624/458/23,

позивач: ОСОБА_1 ,

представник позивача: ОСОБА_2 ,

відповідач: акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі АТ «Українська залізниця»), в особі регіональної філії «Південна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - РФ «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця»),

представник відповідача: Зибунова Юлія Олександрівна,

суть вимог: про стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позиція позивача.

ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 992400,00 грн без стягнення податків та обов`язкових платежів. Стягнути судові витрати понесені позивачем з відповідача.

В обґрунтування своїх позовних вимог, зазначено що 03 листопада 2018 року близько 08 год 00 хв в Харківської області, Кегичівського району, смт Кегичівки, по вул. 1-го Травня біля буд. 47 відбулося зіткнення між локомотивом ЧМЭ 3 №7317 під керуванням машиніста ОСОБА_4 з мопедом «Верховина» без р.н. під керуванням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок вказаної транспортної події, ОСОБА_5 загинув на місці. Електоропоїзд ЧМЭ 3 № 7317, який належить АТ «Українська залізниця» є джерелом підвищеної небезпеки. Відповідачем не було забезпечено всіх можливих заходів, щодо забезпечення безпеки громадян, зокрема встановлення огорож, парканів тощо, та недопущення тяжких наслідків у вигляді загибелі родича позивача на залізничному перегоні внаслідок збиття рухомим складом залізничного транспорту, що рухався.

У зв`язку зі смертю свого сина внаслідок наїзду на нього рухомого складу, позивач зазнав сильних душевних та моральних страждань. Страждання полягали у порушенні його нормальної життєдіяльності, оскільки він перебував у близьких стосунках із сином, дуже його любив, а тому відчував та відчуває сильний душевний біль від втрати близької йому людини. У позивача було порушено нормальний сон, йому часто сняться жахи. Позивач перебуває у стані постійного стресу.

У позивача погіршився стан здоров`я, внаслідок чого йому була встановлена 3 група інвалідності.

Враховуючи той факт, що втрата близької людини для позивача незворотною втратою, що спричиняла, спричиняє і буде спричиняти йому довготривалі сильні душевні страждання, тому йому спричинена суттєва моральна шкода, яка потребує відшкодуванню у грошовій формі.

Також звертаю увагу суду на те, що загибель близького родича згідно з практикою ВС в будь-якому випадку вважається подією, що безумовно спричинює моральні страждання.

Позиція відповідача.

Представник відповідача подала відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 992400,00 грн, в обґрунтування відзиву зазначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

По факту загибелі ОСОБА_5 залізницею проведено службове розслідування, що підтверджується актом службового розслідування аварії від 12 листопада 2018 року відповідно до якого: - за свідченням локомотивної бригади, слідуючи по II головній колії станції Кегичівка під зелений вогонь локомотивного світлофору зі швидкістю 65 км/год в умовах зниженої видимості через групу вантажних вагонів, що стояли на 3 колії станції, при наближенні до пішохідного переходу через колії (з непарної сторони станції) машиніст побачив людину, яка рухалась на мопеді по наступу пішохідного переходу від колії №3 через колію № II, I. Побачивши людину, локомотивна бригада почала подавати звукові сигнали гучності, на які ОСОБА_5 не реагував. Машиніст подав звуковий сигнал великої гучності та вжив екстрене гальмування із застосуванням піску, але через недостатню тормозну відстань наїзду уникнути не вдалось; - тепловоз ЧМЕ-3 № 7317 знаходиться в задовільному технічному стані; - станція розташована в прямій дільниці колії, на площадці; - аварія сталася в денний час доби. Сигнальні вогні локомотиву були включені - травмування ОСОБА_5 сталась через грубе порушення ним п.п. 2.1-2.3, 2.6 «Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України»; - вини працівників залізничного транспорту у випадку травмування ОСОБА_5 не вбачається.

Відповідно до акту комісійного огляду тепловоза ЧМЕ-3 №7317 від 03 листопада 2018 року зазначено: автогальмівне обладнання тепловоза знаходиться в справному стані та відповідає вимогам інструкцій № ЦТ-ЦВ-ЦЛ-0015; перевірено роботу з обох кабін сигналів великої та малої гучності, сигнали знаходяться в справному стані; перевірено з обох боків буферні фонарi та прожектори - знаходяться в справному стані; перевірено стан колісних пар та виконано контрольний обмін, параметри бандажів, гребенiв відповідають вимогам інструкцій ВНД.

Отже, працівниками залізничного транспорту не були порушені правила безпеки руху або експлуатації транспорту, а також відсутні недоброякісний ремонт транспортних засобів, засобів сигналізації та зв`язку тощо, що свідчить про правомірність дій відповідача.

Згідно з пунктом 3 «Правил поведінки громадян на залізничному транспорті», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1995 року № 903 особи, які не належать до працівників залізничного транспорту, не мають права перебувати на залізничних коліях, крім приміщень, де знаходитися y службових приміщеннях залізниці, де здійснюється прийом громадян, у вагонах під час їх відстою.

Відповідно до пунктів 2.2 та 2.3 «Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України», які затверджені наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 1998 року № 54, перед тим, як увійти в небезпечну зону (ступити на колію), потрібно впевнитись у відсутності поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо), при наближенні поїзда до перону або платформи громадяни повинні стежити за звуковими сигналами, що подаються з локомотива, моторвагонного рухомого складу та іншого спеціального самохідного рухомого складу, уважно слухати оповіщення, що передаються по гучномовному зв`язку. При наближенні поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо) треба зупинитись поза межами небезпечної зони, пропустити його i, впевнившись у відсутності рухомого складу, що пересувається по сусідніх коліях, почати перехід.

Згідно з пунктом 2.8 вказаних Правил забороняється переїжджати залізничні колії при закритому положенні шлагбаума або при червоному світлі світлофора та звуковому сигналі переїзної сигналізації.

В постанові про закриття кримінального провадження від 29 грудня 2018 року № 120182200000001295 слідчим відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Харківській області майором поліції Коломойцем К.В. зазначено, що приблизно за 10-15 метрів раптово машиніст ОСОБА_6 побачив, що від стоячих вагонів, попереду нього зліва на право по ходу його руху по пішохідному переходу через колії рухався на мопеді «Верховині» хлопець, машиніст відразу застосував екстрене гальмування і подав звуковий сигнал великої гучності, але так як швидкість у тепловоза ЧМЕ - 3 № 7317 була приблизно 65 км/год, вага локомотива складала 123 тони наїзду на людину запобігти не вдалось.

У діях машиніста ОСОБА_6 не вбачається порушень Правил безпеки руху або експлуатації залізничного транспорту, які перебували б у причинному зв`язку з виникненням даної пригоди. Безпосередньо технічною причиною зіткнення тепловоза з мопедом ОСОБА_5 стало його перебування на залізничних коліях. Дії потерпілого ОСОБА_5 не відповідали вимогам пунктів 2.2, 2.3, 2.4, 2.6 «Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України» та вчинення з порушенням пунктів Правил дорожнього руху. Саме він міг запобігти даній залізнично- транспортній пригоді виконавши вимоги вказаних нормативно - правових актів.

Твердження позивача про порушення залізницею правил безпеки руху є безпідставним та спростовуються наданою ним до матеріалів справи копією постанови про закриття кримінального провадження від 29 грудня 2018 року.

ОСОБА_5 загинув внаслідок зіткнення двох транспортних засобів, а тому ці правовідносини регулюються статтею 1188 ЦК України.

В постанові про закриття кримінального провадження від 29 грудня 2018 року № 120182200000001295 зазначено, що при слідуванню поїзда № 4302 тепловоз ЧМЕ-3 № 7317 під керуванням машиніста ОСОБА_6 не створював перешкоди для руху до кінцевої зупинки, а в діях водія мопеду «Верховина» порушення правил перетину пішохідного переходу вбачається з моменту його появи на такому переході.

Оскільки кінцева зупинка тепловозу ЧМЕ-3 № 7317 після виїзду на залізничну колію не створювала перешкоду для руху, то в діях машиніста тепловозу ЧМЕ-3 № 7317 не вбачається невідповідностей вимогам ПДР України, які з технічної точки зору знаходились у причино-наслідковому зв`язку з виникненням даної події.

Загиблий ОСОБА_5 в розумінні положень частини 2 статті 1188 Цивільного кодексу України є «іншою особою», як водій одного з транспортних засобів, які взаємодіяли як джерела підвищеної небезпеки та було порушено ним Правила дорожнього руху України.

Тому, на думку відповідача у відшкодуванні моральної шкоди позивачу необхідно відмовити, виходячи із застосування вимог статті 1187, частиною 2 статті 1188 ЦК України, з огляду на наявність вини лише особи, якій завдано шкоду.

Машиніст тепловозу ЧМЕ-3 № 7317 хоч і став учасником зіткнення двох транспортних засобів, але його поведінка, як встановлено постановою про закриття кримінального провадження від 29 грудня 2018 року №120182200000001295, не була протиправною.

Отже, не можна вважати, що машиніст тепловозу ЧМЕ-3 № 7317 завдав шкоду позивачу у розумінні положень частини другої статті 1188 ЦК України, яка підлягає відшкодуванню.

В позовній заяві зазначено, що у позивача погіршився стан здоров`я, внаслідок чого йому була встановлена III група інвалідності. Посвідчення яке було додано до позовної заяви видано 19 листопада 2020 року та дійсне до 01 серпня 2022 року ОСОБА_5 загинув у 2018 році підставою для встановлення інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту. Таким чином, отримати III групу інвалідності позивач міг наслідками травм або вродженими вадами.

Отже, немає причино-наслідкового зв`язку між смертю ОСОБА_5 та встановленням позивачу III групи інвалідності.

В матеріалах справи не міститься жодних доказів підтвердження моральних страждань ОСОБА_1 порушення його нормальної життєдіяльності, не містяться медичні висновки, рецепти чи довідки про призначення будь-яких медичних препаратів, в підтверджених аргументів, викладених в позовній заяві.

Усі обґрунтування представника позивача щодо завданої моральної шкоди у зв`язку з загибеллю сина позивача будуються лише начебто на великому середньомісячному доході керівників АТ «Укрзалізниця», а не на дійсних моральних стражданнях позивача.

Крім того, відповідач вважає, що позивач у розумінні ст. 1168 ЦК України не відноситься до кола осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди завданої смертю ОСОБА_5 .

Також, в поясненнях зазначено, що безпосередньо технічною причиною зіткнення поїзда № 4302 тепловоз ЧМЕ - 3 №7312 з мопедом «Верховина» стало перебування саме загиблого на мопеді на залізничній колії. Запобігти даній залізнично-транспортній пригоді міг загиблий, виконавши вимоги ПДР та Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, оскільки загиблим було допущено вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП у вигляді керування транспортним засобом особою, яка не має права керування ним, що тягне за собою накладення штрафу.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

06 червня 2023 року позивач звернувся до суду з позовом.

Ухвалою Кегичівського районного суду від 07 червня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 30 червня 2023 року.

Ухвалою Кегичівського районного суду від 26 червня 2023 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Тарасенко В.Ю. про проведення судового розгляду справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

Ухвалою Кегичівського районного суду від 26 червня 2023 року клопотання представника відповідача, адвоката Зибунової Ю.О. про проведення судового розгляду справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

Ухвалою Кегичівського районного суду від 24 липня 2023 року клопотання представника відповідача, адвоката Зибунової Ю.О. про проведення судового розгляду справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участю ОСОБА_7 задоволено.

Ухвалою Кегичівського районного суду від 25 липня 2023 року клопотання представника відповідача ОСОБА_7 задоволено. Витребувано у слідчого відділу СУ ГУНП в Харківській області матеріали кримінального провадження №120182200000001295.

Ухвалою Кегичівського районного суду від 16 серпня 2023 року клопотання представника відповідача, адвоката Зибунової Ю.О. про проведення судового розгляду справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участю ОСОБА_7 задоволено

Ухвалою Кегичівського районного суду від 21 серпня 2023 року клопотання представника відповідача, адвоката Зибунової Ю.О. про проведення судового розгляду справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

Ухвалою Кегичівського районного суду від 18 вересня 2023 року клопотання представника відповідача, адвоката Зибунової Ю.О. про проведення судового розгляду справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

Ухвалою Кегичівського районного суду від 17 жовтня 2023 року клопотання представника відповідача, адвоката Зибунової Ю.О. про проведення судового розгляду справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

Ухвалою Кегичівського районного суду від 18 жовтня 2023 року закрито підготовче провадження та призначили до розгляду по суті на 15 листопада 2023 року. Визнано явку позивача ОСОБА_1 для участі та дачі пояснень у судовому засіданні обов`язковою.

Ухвалою Кегичівського районного суду від 17 листопада 2023 року клопотання представника відповідача, адвоката Зибунової Ю.О. про проведення судового розгляду справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

У судовому засіданні:

- позивач ОСОБА_1 зазначив, що його син їздив на мопеді через переїзд лише на роботу, прав не мав, але навчався в ПТУ-60 на шофера, вважає, що відповідач винний, оскільки не встановлений шлагбаум, зазначив, що з загиблим сином проживав однією сім`єю, хоч і зареєстровані за різними адресами, проте два будинки знаходяться в одному дворі, не звертався раніше в суд, бо служив в АТО, пізніше порадився з дружиною, потім звернулися до адвоката, після смерті сина його життя суттєво змінилась, та погіршився стан здоров`я.

- представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, виклала обставини про які зазначено у позовній заяві, вказала, що проживання однією сім`єю позивача із загиблим не має значення оскільки, батьки і так мають право на компенсацію.

- представник відповідача ОСОБА_8 просила відмовити у задоволенні позовних вимог, виклала заперечення про які зазначено у відзиві, додатково вказала, що у діях машиніста не було вини, про що свідчить постанова про закриття кримінального провадження, загиблий був винний оскільки порушив ПДР, не мав права на керування мопедом та порушив вимоги правил безпеки громадян на залізничному транспорті України. Позивач та його загиблий син не проживали однією сім`єю, не доведено факт спричинення моральних страждань, не доведено причинно наслідкові зв`язки між подією та наслідком і як результат отримання інвалідності.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

В судовому засіданні встановлено, що 03 листопада 2018 року відбулося зіткнення між локомотивом ЧМЭ 3 №7317 під керуванням машиніста ОСОБА_4 з мопедом «Верховина» без реєстраційного номера під керуванням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок вказаної транспортної події, ОСОБА_5 загинув на місці. Електоропоїзд ЧМЭ 3 № 7317, який належить АТ «Українська залізниця» є джерелом підвищеної небезпеки.

Позивач є батьком ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (копія, а.с.11).

Згідно копії посвідчення серії НОМЕР_2 від 19 листопада 2022 року, вбачається, що позивач ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи (а.с.10).

У зв`язку з фактом смертельної дорожньо-транспортної пригоди слідчим відділу СУ ГУНП в Харківській області було відкрито кримінальне провадження № 12018220000001295 від 03 листопада 2018 року, розпочате за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 276 КК України.

Згідно акту службового розслідування аварії від 12 листопада 2018 року, висновок: випадок травмування ОСОБА_5 стався через грубе порушення ним п.п. 2.1-2.3,2.6 «Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України» зі змінами та доповненнями, затверджених наказом МТУ від 22 листопада 2007 року №1059. Тепловоз ЧМЕ-3 №7317 знаходиться в задовільному технічному стані. Станція розташована в прямій дільниці колії, на площадці. Вини працівників залізничного транспорту у випадку травмування ОСОБА_5 не вбачають. (копія, а.с.77-83).

Відповідно відповіді на адвокатський запит від 23 серпня 2023 року №31/1399АЗ-18448-2023 Головного сервісного центру МВС, яким було повідомлено, що станом на 22 серпня 2023 року в ЄДР МВС відсутня інформація про видачу посвідчення водія на ім`я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (копія, а.с.24).

Також в судовому засіданні досліджено копію витягу із звіту рахункової палати, затвердженого рішенням Рахункової палати від 23 листопада 2021 року № 30-02 (а.с.21-29).

Постановою слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУ НП в Харківській області кримінальне провадження № 12018220000001295 від 03 листопада 2018 року, закрито 29 грудня 2018 року у зв`язку з відсутністю ознак складу злочину (копія, а.с.18-19).

У витребуваних матеріалах кримінального провадження є Витяг з ЄРДР про реєстрацію кримінального провадження № 12018220000001295 від 03 листопада 2018 року про порушення кримінальної справи за ч. 3 ст. 276 КК України, а саме порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту, якщо вони спричинили загибель людей. Також у даному витязі ЄРДР зазначений короткий виклад обставин, згідно з яким 03 листопада 2018 року близько 08 год 00 хв в Харківської області, Кегичівського району, смт Кегичівки, по вул. 1-го Травня біля буд. 47 відбулося зіткнення між локомотивом ЧМЭ 3 №7317 під керуванням машиніста ОСОБА_4 з мопедом «Верховина» без р.н. під керуванням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок вказаної транспортної події, ОСОБА_5 загинув на місці (копія, а.с.161).

Крім того, у висновку судово-медичної експертизи № 12-17/229-КПт/18 від 05 листопада 2018 року зазначений характер травм померлого, який чітко свідчить про характер травм від наїзду електропотягу, та зазначений висновок, що смерть ОСОБА_5 настала внаслідок несумісної з життям травми з розтрощенням голови. Про що свідчать дані обставини події-був травмований поїздом, коли їхав на мопеді. При судово-медичній експертизі трупа тілесні ушкодження прижиттєві та могли утворитися від ударної дії з великою силою тупих твердих предметів, якими могли бути частини локомотиву одномоментно або у близький проміжок часу друг за другом, в момент коли ОСОБА_5 знаходився в якості водія мопеду, первинний удар був у праву поверхню тіла, від чого утворились ушкодження голови, правої половини тіла, внутрішніх органів, після чого виникло падіння на розпростерту площу з утворенням саднин обличчя, тулуба, нижніх кінцівок. Між отриманням тілесних ушкоджень ОСОБА_5 та настання смерті мається причинний зв`язок. На момент смерті ОСОБА_5 був тверезий, про що свідчать дані судово-токсикологічній експертизи - в крові трупа ОСОБА_5 етиловий і (а.с.197-202).

Жодних інших доказів чи ознак інших подій кримінального характеру, що могли статися з загиблим, інших злочинів чи ознак суїциду матеріали кримінального провадження не містять. Більш того, кримінальне провадження за ч. 3 ст. 276 КК України було закрите, а не перекваліфіковане за іншою статтею КК України, посилання на ознаки суїциду у діях загиблого у матеріалах кримінального провадження також немає.

Відповідно, можна зробити висновок, що наявними доказами у справі дійсно підтверджено, що смерть сина позивача сталась через наїзд на нього залізничного транспорту.

Приймаючи до уваги вказане, суд вважає доведеними ті обставини, що позивач відносить до категорії осіб, які відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України мають право на відшкодування моральної шкоди.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача та представника відповідача, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У частині другій статті 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Як вказала Об`єднана палата КЦС ВС у постанові № 235/3191/19 від 14 червня 2021 року, вирішення питання про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди у разі смерті фізичної особи має здійснюватися на підставі статті 1167 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно із частинами першою, другою, п`ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України).

Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид). Відповідачем існування таких обставин перед судом не доведено.

Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц зроблено висновок, що аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Згідно із статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості.

Водночас, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).

Як вказав Верховний Суд у постанові № 166/1292/20 від 21 липня 2021 року, положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Судом встановлено, що ОСОБА_5 був травмований внаслідок своїх дій необережних і необачних дій, при знаходженні на залізничних коліях, оскільки дії ОСОБА_5 не відповідали вимогам п. 2.2, 2.3, 2.4, 2.6 Правил безпеки громадян та ПДР. Однак, відповідачем не було надано будь-яких належних чи допустимих доказів, його умислу щодо суїциду чи інше.

Відповідно до п.п.2.2, 2.3 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, відповідно до яких перед тим, як увійти до небезпечної зони, пішохід повинен переконатися у відсутності поїзду (чи локомотиву, вагону, дрезини тощо), при наближенні поїзду необхідно зупинитися поза межею небезпечної зони, пропустити його та, переконавшись у відсутності рухомого составу, який рухається по сусіднім шляхам, почати перехід.

Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно зі змістом статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживають з нею однією сім`єю.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди.

Отже, суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Визначаючи розмір завданої позивачу моральної шкоди, суд враховує глибину та тривалість моральних страждань позивача, яких він зазнав внаслідок смерті сина у результаті ДТП, та беручи до уваги принципи розумності і справедливості.

Суд також приймає до уваги, що втрата близької людини спричинила та буде спричиняти в подальшому душевні страждання позивачу, ці обставини істотно змінюють життя позивача, тягнуть за собою додаткові зусилля для організації свого життя. Відновити становище, яке існувало до смерті сина у житті позивача неможливо.

Правова позиція щодо беззаперечності моральних страждань, спричинених смертю родича, наведена також постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року по справі № 161/3557/19, провадження № 61-18595св19.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом ("Станков проти Болгарії").

Також суд бере до уваги, що сам факт загибелі сина під час ДТП є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань позивача, враховуючи те, що згідно з частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Також суд бере до уваги, що у ДТП, що сталося, та у смерті загиблого, є фактично однакова по ступені обоюдна вина обох сторін, і загиблого, і власника джерела підвищеної небезпеки. Вина загиблого полягає у порушення правил дорожнього руху, а вина власника джерела підвищеної небезпеки у незабезпеченні елементарних заходів безпеки, халатному відношенні до цього, незабезпеченні елементарних огорож, сигналізацій, охорони, підземних чи інших безпечних переходів тощо.

Незалежно від норм, якими керується відповідач у процесі будівництва залізничних колій, Європейським Судом з прав людини вже неодноразово висловлювалась правова позиція про те, що саме держава і власник джерела підвищеної небезпеки повинні дбати про забезпечення елементарних заходів безпеки. Зокрема, така правова позиція викладена у Рішеннях у справах «LCB проти Сполученого Королівства» (п. 36), «Календер проти Туреччини» (п. 42), «Анна Тодорова проти Болгарії» (п. 72), «Принда проти України» (п. 50).

Верховним Судом була у справі № 740/3561/21 позивач також звернулась до суду для стягнення моральної шкоди з АТ «Українська залізниця», завданої смертю її чоловіка, на свою користь та на користь своїх дітей. У справі № 740/3561/21 також зі сторони загиблого була наявна груба необережність та порушення Правил дорожнього руху. Більш того, у нього в крові був знайдений алкоголь, що відсутнє у цій справі. Так само, як і у цій справі, у справі № 740/3561/21 у діях машиніста електропоїзду не виявлено ознак кримінального правопорушення і вини АТ «Українська залізниця» у тому, що сталося, не було. При цьому за результатами розгляду цієї справи № 740/3561/21 судом стягнуто 200000,00 грн моральної шкоди на користь матері та по 250 000,00 грн моральної шкоди кожного з дітей.

ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди внаслідок непоправної втрати близької людини (син, який загинув внаслідок наїзду електротранспорту), що підлягає відшкодуванню відповідачем. Та обставина, що шкода спричинена не з вини відповідача, не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права власник (володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини, та може бути звільнений від такої відповідальності лише у разі спричинення шкоди за наслідками непоборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди. Обставин непереборної сили або умислу потерпілого судом під час судового розгляду не встановлено. З урахуванням обставин справи, суд на підставі ч. 2 ст. 1193 ЦК України зменшує розмір відшкодування моральної шкоди та вважає розумним та справедливим стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 250000,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Разом з тим, враховуючи зміни до податкового законодавства, які набули чинності з 23 травня 2020 року, згідно із Законом України № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», відповідно до яких стягнуті кошти в рахунок відшкодування моральної шкоди є доходом, який підлягає оподаткуванню на час виконання рішення суду.

Враховуючи викладене, у разі якщо виплата немайнової (моральної) шкоди за рішенням суду здійснюється податковим агентом на користь фізичної особи платника податків, то сума такої шкоди не включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже, з 23 травня 2020 року звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Оскільки сума стягнення з АТ «Укрзалізниця» на користь позивача моральної шкоди складає 250000,00 грн, що значно перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01 січня звітного (податкового) року, тому в даному випадку підлягає стягненню моральна шкода з урахуванням податків і зборів фізичних осіб.

Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Частиною статті 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.

Так, позов є майновим, ціна позову складає 992400,00 грн, враховуючи вказане сплаті підлягає судовий збір у розмірі 9924,00 грн.

Позивач при зверненні до суду із вимогами про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, була звільнена від сплати судового збору.

Враховуючи вище вказане, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у сумі 2500,00 грн.

Частину судового збору у розмірі 7424,00 грн, яка підлягає стягненню з позивача, віднести на рахунок держави.

Відповідно до ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення суду приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Як встановлено ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.

На підставі викладеного та керуючись ст. 15, 16, 23 , 263, 1167, 1168, 1187, 1193 ЦК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_2 до акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» ( код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Південна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40081216) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) суму моральної шкоди в розмірі 250000 (двісті п`ятдесят тисяч) грн 00 коп з урахуванням податку з доходів з фізичних осіб.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» ( код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Південна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» ( код ЄДРПОУ 40081216) на користь держави судовий збір у розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн 00 коп.

Частину судового збору, пропорційну вимогам, в яких було відмовлено, у розмірі 7424 (сім тисяч чотириста двадцять чотири) грн 00 коп, що підлягає стягненню з позивача, віднести за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення відповідно до п.п.15.5 п.15 Перехідних положень ЦПК України або через Кегичівський районний суд Харківської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець смт Кегичівка Кегичівського району Харківської області, паспорт серії НОМЕР_4 , ІПН НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,

представник позивача: ОСОБА_2 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ,

відповідач: акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі АТ «Українська залізниця»), «місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815, в особі регіональної філії «Південна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - РФ «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця»), місцезнаходження: 61052, м. Харків, вул. Євгена Котляра, буд. 7, код ЄДРПОУ філії 40081216,

представник відповідача: Зибунова Юлія Олександрівна, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Суддя Н.М. Куст