Рішення

від 22.11.2023 по справі 907/345/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2023 р. м. Ужгород Справа № 907/345/23

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання - Піпар А.Ю.

Розглянув матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства «Закарпатавтотранс», м. Ужгород

до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143», м. Іршава Хустського району Закарпатської області

до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжгірське АТП 12138», смт Міжгір`я Хустського району Закарпатської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації, м. Хуст Закарпатської області

про визнання договорів недійсними

За участю представників:

від позивача - не з`явився;

від відповідача 1 - не з`явився;

від відповідача 2 - не з`явився;

від третьої особи - не з`явився.

Приватне акціонерне товариство «Закарпатавтотранс» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» та відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжгірське АТП 12138» у якому просить (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) визнати недійсними укладені між відповідачами такі договори:

- договір про відступлення права вимоги від 09.02.2022, яким було відступлено вимогу сплати 440.383,61 грн. згідно рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.09.2020 у справі № 907/51/19;

- договір про відступлення права вимоги від 09.02.2022, яким було відступлено вимогу сплати 734.143,99 грн. згідно рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.12.2020 у справі № 907/71/20;

- договір про відступлення права вимоги від 09.02.2022, яким було відступлено вимогу сплати 366.004,42 грн. згідно рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.11.2021 у справі № 907/321/21

- договір про відступлення права вимоги від 09.08.2022 щодо зобов`язання, яке було предметом судового розгляду в рамках господарської справи №907/51/19 (з урахуванням заяви про зміну предмету позову та заяви про збільшення (доповнення) позовних вимог).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/345/23 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2023.

Ухвалою від 05.05.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації, встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору, витребував у Товариства з обмеженою відповідальністю "Іршавське АТП 12143" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжгірське АТП 12138" договір про відступлення права вимоги від 09.02.2022 та призначив підготовче засідання на 01.06.2023 року.

Під час підготовчого провадження в підготовчому засіданні неодноразово оголошувалася перерва, підготовчий розгляд справи відкладався, востаннє на 24.10.2023 року, у зв`язку з неявкою учасників справи, через заявлені сторонами клопотання, з огляду на задоволення клопотання позивача про витребування доказів та прийняття судом заяв позивача про зміну (доповнення) предмету позову.

Так, відповідно до ухвали від 13.06.2023 судом за результатами розгляду клопотання позивача поновлено останньому строк на звернення з клопотанням про витребування доказів та зобов`язано відповідачів надати суду договори про відступлення права вимоги між ТОВ «Іршавське АТП 12143» та ТОВ «Міжгірське АТП 12138» від 09.02.2022, довіреності, на підставі яких було підписано договори про відступлення права вимоги від імені ТОВ «Міжгірське АТП 12138» представником Колотухою Іваном Олексійовичем.

Ухвалою від 04.07.2023 від відповідачів означені докази судом витребувано повторно у зв`язку з невиконанням вимог ухвали суду від 13.06.2023 року.

За результатами підготовчого засідання 19.07.2023 суд постановив ухвалу, якою прийняв заяву представника позивача від 18.07.2023 про зміну предмету позову; задовольнив заяву Приватного акціонерного товариства «Закарпатавтотранс» про витребування доказів та уповноважив представника позивача адвоката Логойду В.М. на отримання в Господарському суді Закарпатської області з матеріалів справи № 907/51/19 копій оспорюваних договорів про відступлення права вимоги від 09.02.2022.

Крім того, у підготовчому засіданні 28.09.2023 суд постановив ухвалу, якою прийняв до розгляду заяву представника позивача від 18.09.2023 про збільшення розміру позовних вимог (доповнення предмета позову) та відклав підготовче засідання на 24.10.2023, надавши можливість учасникам справи подати визначені ГПК України заяви по суті справи, встановивши строки такого подання.

За наслідками проведеного у справі підготовчого провадження, з огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 ст. 182 ГПК України питань, що підлягали з`ясуванню судом, ухвалою суду від 24.10.2023 постановлено підготовче провадження закрити та призначити судовий розгляд справи по суті на 22.11.2023.

Представники сторін та третя особи в судове засідання 22.11.2023 не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.

Від позивача 22.11.2023 на адресу суду надійшло клопотання про проведення судового засідання 22.11.2023 за відсутності представника Приватного акціонерного товариства «Закарпатавтотранс».

Так, відповідач 1 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143», - повідомлявся про неодноразові відкладення підготовчих засідань у даній справі та про закриття підготовчого провадження і призначення справи до розгляду по суті за юридичною адресою Товариства, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: м. Іршава Закарпатської області, вул. Федорова, 33 та за електронною адресою представника відповідача 1 адвоката Колотухи І.О., яка зазначена у відзиві на позов: ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень про отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» процесуальних документів суду №8850101773321, №0600055751711, інформацією про доставку електронного листа від 02.06.2023, довідками про доставку електронного листа від 31.07.2023, 06.10.2023.

Відповідач 2 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжгірське АТП 12138», - повідомлявся про неодноразові відкладення підготовчих засідань у даній справі та про закриття підготовчого провадження і призначення справи до розгляду по суті за юридичною адресою Товариства, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: смт. Міжгір`я Закарпатської області, вул. Незалежності, 72 та за електронною адресою, яка зазначена у позовній заяві: ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень про отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжгірське АТП 12138» процесуальних документів суду №8850101773313, №8850101815563, поштовим конвертом про повернення без вручення відповідачу 2 рекомендованого відправлення №0600051346286 із зазначенням причини невручення: «Адресат відсутній за вказаною адресою» довідками про доставку електронного листа від 22.06.2023, 31.07.2023, 13.09.2023.

Третя особа - Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації, - повідомлялася про неодноразові відкладення підготовчих засідань у даній справі та про закриття підготовчого провадження і призначення справи до розгляду по суті за юридичною адресою Управління, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: м. Хуст Закарпатської області, вул. Поперечна, 1 та за електронною адресою, яка зазначена у позовній заяві: ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень про отримання Управлінням соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації процесуальних документів суду №8850101773330, №8850101815571, №8850101831640, №0600035776220, 0600045746523, №0600055747897, довідкою про доставку електронного листа від 06.10.2023 року.

Відповідно до ч. ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок вручення судових рішень визначено у ст. 242 ГПК України, за змістом ч. 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Частиною 11 статті 242 ГПК України визначено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з п. п. 3, 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку на час надсилання судом поштовими засобами ухвал на адресу учасників справи визначали Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 (надалі - Правила).

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (п. п. 11, 17 Правил).

Пунктом 99 Правил визначено, що рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою Судова повістка), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.

Рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (п. 99-1 Правил).

Згідно з п. 99-2 Правил рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Відповідно до п. п. 116, 117 Правил у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Системний аналіз ст. ст. 120, 242 ГПК України, п. п. 11, 17, 99, 116, 117 Правил свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачам було достеменно відомо про розгляд даної справи в суді, вони мали достатньо часу та можливість надати свої заперечення з приводу предмета спору (в тому числі з урахуванням його зміни позивачем), та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно приписів ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, з огляду на ту обставину, що відповідно до ухвали суду від 24.10.2023 явка учасників справи в судовому засіданні не визнавалася обов`язковою та беручи до уваги встановлені в ст. 195 ГПК України строки розгляду справи по суті, суд вважає за можливе розглянути справу без участі учасників справи, за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки наявних в матеріалах справи доказів.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані фраудаторністю оспорюваних договорів про відступлення права вимоги, які за позицією позивача укладено відповідачами свідомо на шкоду позивачу (кредитору) з метою не допустити стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» на користь Приватного акціонерного товариства «Закарпатавтотранс» грошових коштів на виконання рішення суду від 19.09.2018 у справі № 907/659/17.

Заперечення (відзив) відповідача 1.

Відповідач 1 згідно з відзивом на позовну заяву від 22.05.2023 заперечує проти задоволення позовних вимог.

Повідомляє, що Договір про відступлення права вимоги від 09.02.2022 між ТОВ «Іршавське АТП 12143» та ТОВ «Міжгірське АТП 12138» був укладений з метою упорядкування господарської та фінансової діяльності відповідачів та як вбачається з реєстру судових рішень у Господарському суді Закарпатської області по справах 907/51/19, 907/71/20, 907/35/20, 907/321/21, 907/49/19, 907/322/21 також відбулися такі процесі по переведенню заборгованості на товариство в загальній сумі 3 131 127 гривень, що спростовує твердження позивача про фраудаторність правочину.

Звертає увагу, що оспорюваний договір укладений через 2 роки після ухвалення рішення господарського суду Закарпатської області від 07.12.2020 р. по справі № 907/71/20 за позовом ТОВ «Іршавське АТП 12143» до Управління соціального захисту населення Іршавської РДА про стягнення суми 734 143, 99 грн, що свідчить про те, що оспорюваний правочин був укладений через значний проміжок часу з моменту виникнення у відповідача - 1 права вимоги сплати грошових коштів з бюджету та підтверджує відсутність будь-якого умислу укладати його з метою уникнути зобов`язання з виплати боргу позивачу.

Зауважує, що однією із ознак фраудаторного правочину є те, що боржник перестає бути платоспроможним, тоді як відповідач - 1, який є боржником по відношенню до позивача, є суб?єктом господарської діяльності вже понад 10 років, товариство не знаходиться в стані припинення, щодо нього не порушено процедури банкрутства

Пояснює, що за умовами оспорюваного правочину, боржник не здійснював будь-якого відчуження, що призвело б до зменшення його активів. Даним правочином лише замінено одного кредитора іншим при цьому заборгованість боржника ніяким чином не змінилась, ані в бік збільшення, ані в бік зменшення.

Резюмуючи викладене, вважає недоведеним твердження позивача, що оспорюваний договір порушує його право як кредитора у виконавчому провадженні ВП № 58867076 з примусового виконання рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.09.2018 у справі № 907/659/17 про стягнення з відповідача-1 грошових коштів у розмірі 294 750 грн штрафних санкцій за неналежне виконання договору та 4421,25 грн судових витрат.

Відповідачем 2 відзиву на позовну заяву не подано.

Відповідь на відзив.

Позивачем не подано суду відповіді на відзив відповідно до ст. 166 ГПК України.

Письмові пояснення.

Третя особа відповідно до листа від 09.08.2023 №01-15/1221 повідомила суд, що в Управління відсутні буж-які пояснення щодо зміненого предмету позову.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 19.09.2018 у справі №907/659/17 задоволено позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Закарпатавтотранс» та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» 294 750,00 грн штрафних санкцій та 4421,25 грн судового збору.

Вказане рішення набрало законної сили у встановленому законом порядку відповідно до постанови Західного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 та постанови Верховного суду від 05.04.2019 року у справі №907/659/17.

На виконання рішення від 19.09.2018 у справі №907/659/17 Господарським судом Закарпатської області 16.01.2019 року видано наказ.

Наказ від 16.01.2019 пред`явлено стягувачем (позивачем у даній справі) до примусового виконання приватному виконавцю виконавчого округу Закарпатської області Лукеча О.В., яким 10.04.2019 відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_1 з примусового виконання наказу №907/659/17 від 16.01.2019 року.

Під час примусового виконання наказу №907/659/17 від 16.01.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Закарпатської області Лукеча О.В. в межах виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 згідно з постановою від 10.04.2019 в порядку ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» накладено арешт на все належне боржнику (ТОВ «Іршавське АТП 12143») майно, а згідно з постановами від 17.04.2019, 26.01.2021, 12.11.2021, 24.08.2022, 29.03.2023 було накладено арешт на грошові кошти боржника, які містяться на відкритих ТОВ «Іршавське АТП 12143» рахунках в банківських установах.

Судом встановлено, що 09 лютого 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143», як Первісним кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжгірське АТП 12138», як Новим кредитором, було укладено договір відступлення права вимоги, за змістом п. 1.1. якого Первісний кредитор відсутпає, а Новий кредитор набуває право вимоги належне Первісному кредиторові на підставі рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.12.2020 по справі №907/71/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» до Управління соціального захисту населення Іршавської РДА (Боржник), за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби в Закарпатській області про стягнення суми 734 143,99 грн (надалі - Договір відступлення 1).

Згідно з п. 1.2. Договору відступлення 1 за цим Договором Новий кредитор одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника сплати грошових коштів у розмірі, визначеному в п. 2.1. Договору.

Положеннями п. 2.1. Договору відступлення 1 визначено, що право вимоги, що відступається за цим Договором, оцінене сторонами в сумі 734 143,99 грн.

За встановленими судом обставинами справи рішенням Господарського суду Закарпатської області від 07.12.2020 у справі №907/71/20 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» до Управління соціального захисту населення Іршавської РДА, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби в Закарпатській області та стягнуто з Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» 734 143,99 грн заборгованості та 11 012,16 грн в повернення сплачених судових витрат.

Ухвалою від 03.06.2021 (з урахуванням ухвали від 07.07.2021 про виправлення описки) у справі №907/71/20 судом змінено відповідача у справі - Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації на його правонаступника - Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації.

При цьому, відповідно до ухвали Господарського суду Закарпатської області від 05.05.2022 у справі №907/71/20 судом здійснено заміну стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання судового наказу у даній справі № 907/71/20 Товариство з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжгірське АТП 12138».

Як вбачається з тексту ухвали від 05.05.2022 у справі №907/71/20 відповідна заміна сторони її правонаступником здійснена судом у зв`язку з укладенням між ТОВ «Іршавське АТП 12143» та ТОВ «Міжгірське АТП 12138» Договору відступлення 1, який оспорюється позивачем в даній справі.

Окрім того, 09 лютого 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143», як Первісним кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжгірське АТП 12138», як Новим кредитором, було укладено ще один договір відступлення права вимоги, за змістом п. 1.1. якого Первісний кредитор відсутпає, а Новий кредитор набуває право вимоги належне Первісному кредиторові на підставі рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.11.2021 по справі №907/321/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» до Управління соціального захисту населення Іршавської РДА (Боржник) про стягнення суми 366 004,42 грн (надалі - Договір відступлення 2).

Згідно з п. 1.2. Договору відступлення 2 за цим Договором Новий кредитор одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника сплати грошових коштів у розмірі, визначеному в п. 2.1. Договору.

Положеннями п. 2.1. Договору відступлення 2 визначено, що право вимоги, що відступається за цим Договором, оцінене сторонами в сумі 366 004,42 грн.

За встановленими судом обставинами справи рішенням Господарського суду Закарпатської області від 16.11.2021 у справі №907/321/21 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» до Управління соціального захисту населення Іршавської РДА та стягнуто з Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» 366 004,42 грн заборгованості та 5490,07 грн в повернення сплачених судових витрат.

Відповідно до ухвали Господарського суду Закарпатської області від 27.06.2022 у справі №907/321/21 судом здійснено заміну стягувача по справі №907/321/21 Товариство з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжгірське АТП 12138».

Як вбачається з тексту ухвали від 27.06.2022 у справі №907/321/21 відповідна заміна сторони її правонаступником здійснена судом у зв`язку з укладенням між ТОВ «Іршавське АТП 12143» та ТОВ «Міжгірське АТП 12138» Договору відступлення 2, який оспорюється позивачем в даній справі.

Крім того, 09 серпня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143», як Первісним кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжгірське АТП 12138», як Новим кредитором, було укладено договір відступлення права вимоги, за змістом п. 1.1. якого Первісний кредитор відсутпає, а Новий кредитор набуває право вимоги належне Первісному кредиторові на підставі рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.09.2020 по справі №907/51/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» до Управління соціального захисту населення Іршавської РДА (Боржник), за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби в Закарпатській області про стягнення суми 440 383,61 грн (надалі - Договір відступлення 3).

Згідно з п. 1.2. Договору відступлення 1 за цим Договором Новий кредитор одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника сплати грошових коштів у розмірі, визначеному в п. 2.1. Договору.

Положеннями п. 2.1. Договору відступлення 1 визначено, що право вимоги, що відступається за цим Договором, оцінене сторонами в сумі 440 383,61 грн.

За встановленими судом обставинами справи рішенням Господарського суду Закарпатської області від 15.09.2020 у справі №907/51/19, яке набрало законної сили 24.02.2021 відповідно до постанови Західного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» до Управління соціального захисту населення Іршавської РДА, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби в Закарпатській області та стягнуто з Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» 440 383,61 грн заборгованості та 6605,77 грн в повернення сплачених судових витрат.

Ухвалою від 18.11.2021 у справі №907/51/19 судом змінено боржника (відповідача у справі) - Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації на його правонаступника - Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації.

При цьому, відповідно до ухвали Господарського суду Закарпатської області від 27.06.2023 у справі №907/51/19 судом здійснено заміну стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання судового наказу у даній справі № 907/51/19 Товариство з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжгірське АТП 12138».

Як вбачається з тексту ухвали від 27.06.2023 у справі №907/51/19 відповідна заміна сторони її правонаступником здійснена судом у зв`язку з укладенням між ТОВ «Іршавське АТП 12143» та ТОВ «Міжгірське АТП 12138» Договору відступлення 3, який оспорюється позивачем в даній справі.

Окрім того, з веб-сайту «» (https://reyestr.court.gov.ua/Review/104114148) вбачається, що 09 лютого 2022 року між відповідачами було укладено ще один договір відступлення права вимоги (надалі - Договір відступлення 4), належної Товариству з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» на підставі рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.09.2020 по справі №907/51/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» до Управління соціального захисту населення Іршавської РДА (Боржник), за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби в Закарпатській області про стягнення суми 440 383,61 грн та за змістом ухвали Господарського суду Закарпатської області від 28.04.2022 у справі №907/51/19 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжгірське АТП 12138» про заміну сторони стягувача правонаступником у справі № 907/51/19 було залишено без руху у зв`язку з виявленими судом недоліками.

В подальшому, ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 20.10.2022 у справі №907/51/19 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжгірське АТП 12138» про заміну сторони стягувача правонаступником з посиланням на умови Договору відступлення 4 було повернуто заявнику у зв`язку з неусуненням виявлених судом недоліків заяви.

Зміст оспорюваного позивачем Договору відступлення 4 відповідно до Бази даних «Діловодство спеціалізованого суду ДСС» в частині досліджуваних судом положень пунктів 1.1., 1.2., 2.1. повністю аналогічний Договору відступлення 3.

Звертаючись з даним позовом до Господарського суду про визнання недійсними Договорів відступлення 1-4 (надалі разом - Оспорювані договори), позивач посилається на фраудаторність даних договорів, які за позицією ПрАТ «Закарпатавтотранс»:

- укладені афілійованими особами, які мали одних і тих самих учасників та керівництво на час укладення Оспорюваних договорів;

- мають безоплатний характер, позаяк жодних грошових коштів за набуте право вимоги Новим кредитором Первісному кредитору не оплачено;

- укладені в період чинності арешту майна та грошових коштів ТОВ «Іршавське АТП 12143» з метою штучного виведення ліквідного майна (права вимоги) з балансу відповідача 1 для недопущення звернення стягнення на таке майно;

- укладені за наявності конфлікту інтересів (є правочинами з заінтересованістю), позаяк на момент їх укладення як керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143», так і керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжгірське АТП 12138» була одна і та ж особа.

З метою встановлення означених обставин судом, за результатами розгляду клопотання позивача про витребування доказів від 01.06.2023, відповідно до ухвали від 13.06.2023 та ухвали від 04.07.2023 (повторно) витребувано від відповідачів:

- докази виконання відповідачами договорів про відступлення права вимоги між ТОВ "Іршавське АТП 12143" та ТОВ "Міжгірське АТП 12138" від 09.02.2022 в частині здійснення ТОВ "Міжгірське АТП 12138" оплати за отримане право вимоги;

- довіреності, на підставі яких було підписано договори про відступлення права вимоги від імені ТОВ "Міжгірське АТП 12138" представником Колотухою Іваном Олексійовичем.

Означені ухвали суду залишилися не виконаними відповідачами та суду не подано ні доказів здійснення ТОВ "Міжгірське АТП 12138" оплати за отримані права вимоги, ані доказів на підтвердження повноважень підписанта Оспорюваних договорів від імені ТОВ «Міжгірське АТП 12138» - представника Колотухи Івана Олексійовича, який за встановленими обставинами є адвокатом та брав участь в даній справі як представник ТОВ «Іршавське АТП 12143» на підставі ордеру про надання правничої допомоги серії АО №1028491, який виданий на підставі договору про надання правової допомоги від 07.04.2021 року.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до частини першої статі 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України.

Згідно з частиною першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, правом оспорити правочин наділені не лише сторони такого правочину, але й інші заінтересовані особи.

Суд зауважує, що при укладенні договору сторони мають переслідувати легітимну мету. Будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети її здійснення. Така мета не може бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, ухилення від сплати податків, привласнення коштів без належних підстав тощо.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Тобто, цивільні права здійснюються особою до визначених меж, поки це не суперечить інтересам інших осіб і публічним інтересам. Такі межі можуть визначатися договором або актами цивільного законодавства. Обов`язок при здійсненні цивільних прав утримуватися від дій, які порушували б права інших осіб, конкретизується актами цивільного законодавства, що встановлюють ці права. Порушення меж здійснення цивільних прав веде до зловживання правом.

Вирішуючи спір про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, підлягає встановленню, яким чином наслідки такого правочину вплинули або можуть вплинути на права та інтереси цієї особи, оскільки звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору направлене на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.

Також необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, які передбачають, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Фраудаторним може виявитися будь-який правочин (договір), укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що визначені статтею 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину суперечить ЦК України, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, "на зло" іншої особи (кредитора); правочин не є реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення).

У постанові від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) Верховний Суд зазначив, що договором, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний правочин (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність чи відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

При цьому, особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, у момент учинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 цього Кодексу). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Отже, порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом б частини першої статті З ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин...

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт б частини першої статті З ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Формулювання зловживання правом передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) використовувала/ використовували право на зло; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів /умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник мас уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2021року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), пункти 76.З, 76.5).

У Рішенні від 28 квітня 2021 року№ 2-р(П)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку Індустріалбанк щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення ЦК України є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука а також зловживання правом в інших формах, що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку, Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв "язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають наметі стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) (абзаци другий, третій пункту 5.3, пункт 5.4 та абзац другий пункту 8.2 мотивувальної частини цього Рішення)...

Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16, пункт 153). Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

Предметом позову в даній справі є позовні вимоги позивача про визнання недійсними укладених між відповідачами договорів про відступлення права вимоги від 09.02.2022 та від 09.08.2022, за якими ТОВ «Іршавське АТП 12143» відступило ТОВ «Міжгірське АТП» право грошових вимог до Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації, які ґрунтувалися на рішеннях господарського суду Закарпатської області в наступних справах:

- №907/71/20 - право вимоги в сумі 734 143,99 грн;

- №907/321/21 - право вимоги в сумі 366 004,42 грн;

- №907/51/19 - право вимоги в сумі 440 383,61 грн.

Відповідно до частини 1 статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом, зокрема не допускається у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора, зокрема заміна кредитора не допускається у зобов`язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (ч. 3 ст. 512, ст. 515 ЦК України).

За положеннями ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №905/635/18 вказано, що у разі заміни кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається повністю, змінюється лише його суб`єктний склад.

При цьому, за встановленими у даній справі обставинами, відповідач 1 - ТОВ «Іршавське АТП 12143» (яким за Оспорюваними договорами відступлено права вимоги на користь відповідача 2) є боржником у зобов`язанні перед позивачем - ПрАТ «Закарпатавтотранс», вимоги якого підтверджуються рішенням Господарського суду Закарпатської області від 19.09.2018 у справі №907/659/17, яке набрало законної сили у встановленому законом порядку.

Водночас, примусове виконання рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.09.2018 у справі №907/659/17 здійснюється з квітня 2019 року, тобто більш ніж чотири роки боржник - ТОВ «Іршавське АТП 12143» не виконує означеного судового рішення; при цьому, в межах виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 згідно з постановою від 10.04.2019 в порядку ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» накладено арешт на все належне ТОВ «Іршавське АТП 12143» майно, а згідно з постановами від 17.04.2019, 26.01.2021, 12.11.2021, 24.08.2022, 29.03.2023 арешт накладено також на грошові кошти боржника, які містяться на відкритих ТОВ «Іршавське АТП 12143» рахунках в банківських установах.

Згідно з ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ч.1 ст.8 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Правовідносини та питання, що виникають у зв`язку із здійсненням виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), врегульовані положеннями Закону України «Про виконавче провадження», яким виконавче провадження визначено як сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").

Одними із засад здійснення виконавчого провадження є обов`язковість виконання рішень, застосування примусу при виконанні рішень у випадках, передбачених законом, та за умови співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями (стаття 2 Закону України "Про виконавче провадження").

До одного із елементів/ознак примусу при виконанні рішень належить накладення арешту майна (коштів) боржника, що застосовується для забезпечення реального виконання рішення (частина перша статті 56 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до частини третьої статті 9 цього Закону державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб`єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, у разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна, що належить боржнику, який внесений до Єдиного реєстру боржників, зобов`язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа.

Банки у разі відкриття рахунку на ім`я фізичної особи, внесеної до Єдиного реєстру боржників, у тому числі через відокремлені підрозділи банку, або закриття рахунку такою особою зобов`язані у день відкриття або закриття рахунку повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов`язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно та (або) на кошти на рахунках боржника в банках у порядку, визначеному статтею 56 цього Закону, крім випадку, коли на таке майно арешт уже накладено з тих самих підстав.

Положеннями частини четвертої статті 9 цього Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнові права та обов`язки вважаються майном як особливим об`єктом. Згідно з цією статтею законодавець визначив майнові права неспоживною річчю та визнав ці права речовими правами (частина друга статті 190 ЦК України).

Отже, майнові права можуть бути об`єктом арешту для забезпечення реального виконання рішення, у розумінні, зокрема, статей 9, 56 Закону України "Про виконавче провадження", а тому на майнові права (як на особливий об`єкт майна) з моменту накладення відповідного арешту, так само як і на інші види майна (у разі накладення на них арешту виконавцем), поширюються відповідні заборони, обмеження щодо відчуження, а також передбачені законом наслідки у разі їх відчуження в період чинності наведених заборон та обмежень, зокрема у вигляді недійсності правочину з відчуження майнових прав, якщо цей правочин призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна (постанова Верховного суду від 20.07.2021 у справі №921/490/18).

Таким чином, суд констатує, що право грошової вимоги ТОВ «Іршавське АТП 12143» до Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації, яке є предметом Оспорюваних договорів є рухомим майном, а відтак з 10.04.2019 (дата накладення арешту на все належне відповідачу 1 майно в межах ВП НОМЕР_1) на них поширюються обмеження щодо розпорядження такими, в тому числі їх відчуження шляхом їх відступлення іншому (новому) кредитору.

Крім того, з наданих позивачем витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22.04.2023 щодо ТОВ «Іршавське АТП 12143» та ТОВ «Міжгірське АТП 12138» вбачається, що на час укладення Оспорюваних договорів учасниками як ТОВ «Іршавське АТП 12143», так і ТОВ «Міжгірське АТП 12138» є фізичні особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , керівником обох юридичних осіб (як Первісного кредитора, так і Нового кредитора за Оспорюваними договорами) є ОСОБА_3 , який від імені ТОВ «Іршавське АТП 12143» виступив підписантом Оспорюваних договорів про відступлення права вимоги.

Як зазначалось в описовій частині даного рішення, відповідно до ухвали від 13.06.2023 та ухвали від 04.07.2023 (повторно) судом витребовувалися від відповідачів, серед іншого довіреності, на підставі яких було підписано договори про відступлення права вимоги від імені ТОВ "Міжгірське АТП 12138" представником Колотухою Іваном Олексійовичем .

Означені ухвали суду залишилися не виконаними відповідачами та суду не подано жодних доказів на підтвердження повноважень підписанта Оспорюваних договорів від імені ТОВ «Міжгірське АТП 12138» - представника Колотухи Івана Олексійовича , який за встановленими обставинами є адвокатом та брав участь в даній справі як представник ТОВ «Іршавське АТП 12143» на підставі ордеру про надання правничої допомоги серії АО №1028491, який виданий на підставі договору про надання правової допомоги від 07.04.2021 року, тобто і на час укладення Оспорюваних договорів.

Таким чином, за встановленими обставинами справи, усі Оспорювані договори укладені між ТОВ «Іршавське АТП 12143» в особі директора Бабічина М.С., що діє на підставі Статуту та ТОВ «Міжгірське АТП 12138» в особі представника Колотухи Івана Олексійовича, що діє на підставі довіреності від імені ТОВ «Міжгірське АТП 12138», будучи одночасно й представником ТОВ «Іршавське АТП 12143» відповідно до договору про надання правової допомоги від 07.04.2021 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Згідно з п. 14.1.159. ПК України, в редакції, чинній на момент укладення Оспорюваних договорів пов`язані особи - юридичні та/або фізичні особи, та/або утворення без статусу юридичної особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, зокрема, для юридичних осіб якщо:

- одна і та сама юридична або фізична особа безпосередньо та/або опосередковано володіє корпоративними правами у кожній такій юридичній особі у розмірі 25 і більше відсотків;

- одна і та сама юридична або фізична особа приймає рішення щодо призначення (обрання) одноособових виконавчих органів кожної такої юридичної особи;

- одноособові виконавчі органи таких юридичних осіб призначені (обрані) за рішенням однієї і тієї самої особи (власника або уповноваженого ним органу);

- кінцевим бенефіціарним власником (контролером) таких юридичних осіб є одна і та сама фізична особа;

- повноваження одноособового виконавчого органу таких юридичних осіб здійснює одна і та сама особа.

З урахуванням викладеного, підтверджуються аргументи позивача про пов`язаність та афілійованість відповідачів між собою як юридичних осіб, учасниками яких є одні і ті ж самі фізичні особи та які керуються однією особою, яка виконує функції виконавчого органу обох відповідачів.

При цьому, за встановленими у даній справі обставинами, зміст Оспорюваних договорів свідчить про їх безоплатний характер, позаяк жодною умовою Договорів відступлення 1-4 не визначено обов`язку Нового кредитора (ТОВ «Міжгірське АТП 12138») здійснити оплату вартості отриманої від Первісного кредитора (ТОВ «Іршавське АТП 12143») вимоги.

Даючи правову оцінку укладеним відповідачами договорам про відступлення права вимоги, суд вкотре зауважує, що використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є вживанням права на зло. За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Згідно з висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладеним у постанові від 07.12.2018 у справі №910/7547/17 вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Такий підхід до подібних правочинів вчинених на шкоду стягувачів є усталеною практикою Верховного суду (див. постанову від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18, від 19.05.2021 у справі №693/624/19, від 26.05.2021 №727/2525/20, від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19), від 22.09.2022 №905/858/15, від 06.10.2022 №902/1023/19 (902/163/22) та ін. Згідно з нею фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

У відповідності до висновків, наведених в названих та в інших постановах Верховного суду, а також згідно зі статтями 3, 13 ЦК України, критеріями фраудаторного правочину є такі:

1) «підозрілий» час відчуження майна після відкриття провадження в судовій справі про стягнення коштів/майна відчужувача, після відмови в забезпеченні позову, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство тощо;

2) наявність юридичного (організаційного, фактичного тощо) зв`язку контрагентів відчужувач та набувач майна афілійовані особи;

3) невиправдане заниження ціни ціна майна, що відчужується явно не відповідає реальній вартості відчужуваного майна та не відповідає ринку.

З урахуванням встановлених судом обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що укладені відповідачами Оспорювані договори слід кваліфікувати саме, як фраудаторні правочини, позаяк.

1) Договори укладено в період примусового виконання рішення Господарського суду Закарпатської області №907/659/17 (в ході якого боржником - ТОВ «Іршавське АТП 12143» протягом чотирьох років не виконується рішення суду, яке набрало законної сили) та під час лії арешту всього рухомого майна відповідача 1, до складу якого входять і відступлені відповідачу 2 права вимоги;

2) Відчужувач та набувач права вимоги є пов`язаними та афілійованими особами, керуються одними і тими ж самими особами, а текст Оспорюваних договорів від імені відповідачів підписано особами, які мають повноваження з представництва від обох сторін договору.

3) Право вимоги до Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації загальною вартістю 1 540 532,02 грн передано від відповідача 1 до відповідача 2 безоплатно, про що прямо свідчить зміст Оспорюваних договорів.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України).

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частина друга статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Аналогічний принцип закріплено у ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 13 ГПК України.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Чинною нормою ст. 79 ГПК України впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів" встановлює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач та їх оцінки їх правдивості і переваги доводів протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті показує, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (тут суд звертається до правових висновків викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, зокрема, що саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, який, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") звернув увагу, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Таким чином ,з урахуванням встановленої судом фраудаторності Оспорюваних договорів в сукупності з обставинами довготривалого невиконання відповідачем 1 судового рішення у справі №907/659/17, безоплатністю переданих відповідачу 1 прав вимоги пов`язаній особі - відповідачу 2, суд погоджується з аругментами позивача, що фактичною метою укладення відповідачами Оспорюваних договорів є позбавлення ТОВ «Іршавське АТП 12143» належного Товариству активу - права вимоги, за рахунок якого позивач має обгрунтований та підставний інтерес в задоволення власних грошових вимог до відповідача 1, які останнім тривалий час безпідставно не виконуються.

Даючи оцінку аргументам відповідача 1, що метою укладення договорів про відступлення права вимоги було упорядкування господарської діяльності відповідачів, суд вкотре зауважує, що відповідно до диспозиції ст. 13 ЦК України, правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною, а правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (постанови Верховного суду від 28.11.2019 №910/8357/18, від 20.07.2021 у справі №921/490/18).

З урахуванням викладеного, упорядкування господарської та фінансової діяльності відповідачів в обраний ними спосіб шляхом укладення Оспорюваних договорів може мати місце за відсутності підстав вважати поведінку сторін договорів недобросовісною, що, з урахуванням обставин даної справи, може мати місце після виконання відповідачем 1 судового рішення Господарського суду Закарпатської області у справі №907/659/17 та зняття арештів з рухомого майна ТОВ «Іршавське АТП 12143» в межах виконавчого провадження.

Суд також приймає до уваги, що відповідачем 1 жодним чином не наводяться будь-які поважні причини, які перешкоджають Товариству належним чином виконати рішення Господарського суду Закарпатської області у справі №907/659/17 та сплатити на користь позивача зазначені в судовому рішенні суму грошових коштів, як і не надано відповідачем 1 будь-яких доказів наявності в Товариства іншого (окрім права вимоги) майна (грошових коштів/рухомого або нерухомого майна) за рахунок якого ТОВ «Іршавське АТП 12143» має намір виконати судове рішення у справі №907/659/17.

Позатим, вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

У цьому висновку суд звертається до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17.

Відтак особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора (постанова Верховного суду від 20.07.2021 у справі №921/490/18).

Отже за встановлених судом обставин, коли відповідач-1 в період існування грошових зобов`язань перед позивачем, суми яких стягнені за судовим рішенням у справі № 910/7547/17, вчинив Оспорювані правочини з безоплатного передання пов`язаній особі власних активів (права вимоги до третьої особи), які могли бути використані для задоволення відповідних вимог позивача до відповідача-1 (зокрема, в існуючому виконавчому провадженні), однак без досягнення при цьому відповідачем-1 відповідної економічної мети - плати за відчужене право вимоги, - господарські операції (транзакції) не призвели до такого (не мали розумне пояснення мети, мотивів їх здійснення), а самі Оспорювані договори є такими, що укладені на шкоду третій особі - кредитору відповідача-1: позивачу.

Резюмуючи викладене, суд погоджується з аргументами позивача, що укладення відповідачами Оспорюваних договорів здійснювалося свідомо на шкоду позивачу (кредитору) з метою не допустити стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» на користь Приватного акціонерного товариства «Закарпатавтотранс» грошових коштів на виконання рішення суду від 19.09.2018 у справі № 907/659/17, а відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Закарпатавтотранс» про визнання недійсними Оспорюваних договорів є обґрунтованими, доведеними належними, допустимими та більш вірогідними доказами, у зв`язку з чим позов слід задовольнити.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих позивачем доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до задоволення в заявленому розмірі.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом порівну на відповідачів у справі.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 5, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 86, 126, 129, 170, 216, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 09.02.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжгірське АТП 12138», яким було відступлено право вимоги сплати Управлінням соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації 734 143,99 грн згідно з рішенням Господарського суду Закарпатської області від 07.12.2020 у справі № 907/71/20.

3. Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 09.02.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжгірське АТП 12138», яким було відступлено право вимоги сплати Управлінням соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації 366 004,42 грн згідно з рішенням Господарського суду Закарпатської області від 16.11.2021 у справі № 907/321/21.

4. Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 09.02.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжгірське АТП 12138», яким було відступлено право вимоги сплати Управлінням соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації 440 383,61 грн. згідно з рішенням Господарського суду Закарпатської області від 15.09.2020 у справі № 907/51/19.

5. Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 09.08.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжгірське АТП 12138», яким було відступлено право вимоги сплати Управлінням соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації 440 383,61 грн. згідно з рішенням Господарського суду Закарпатської області від 15.09.2020 у справі № 907/51/19.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» (90100, м. Іршава Закарпатської області, вул. Федорова, 33, код ЄДРПОУ 38056369) на користь Приватного акціонерного товариства «Закарпатавтотранс» (88000, м. Ужгород, вул. Перемоги, 102, код ЄДРПОУ 03113934) 5099,60 грн (п`ять тисяч дев`яносто дев`ять гривень 60 копійок) в повернення сплаченого судового збору.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжгірське АТП 12138» (90000, смт. Міжгір`я Закарпатської області, вул. Незалежності, 72, код ЄДРПОУ 38466348) на користь Приватного акціонерного товариства «Закарпатавтотранс» (88000, м. Ужгород, вул. Перемоги, 102, код ЄДРПОУ 03113934) 5099,60 грн (п`ять тисяч дев`яносто дев`ять гривень 60 копійок) в повернення сплаченого судового збору..

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 24 листопада 2023 року.

Суддя Лучко Р.М.