Рішення

від 22.11.2023 по справі 910/11633/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.11.2023Справа № 910/11633/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Бондаренко - Легких Г.П., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/11633/23

За позовом Комунального підприємства «Автодорсервіс» (04073, м. Київ, вул Куренівська, 16, код ЄДРПОУ: 30441310)

До Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУД АВТОТРАНС» (03065, м. Київ, вул. Каблукова Академіка, буд 8, код ЄДРПОУ: 41724460)

про стягнення 52 212, 35 грн

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

12.07.2023 року, Комунальне підприємство «Автодорсервіс» (позивач) звернулося до Господарського суду міста Київ за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУД АВТОТРАНС» (відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 52 212, 35 грн - основний борг, 7535, 05 грн - пеня, 14 277, 30 грн - інфляційні втрати. Також позивач просить покласти на відповідача судові витрати, що складаються із судового збору.

24.07.2023 Господарський суд міста Києва, дослідивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху, про що постановив відповідну ухвалу та встановив позивачу п`ятиденний строк з дня вручення ухвали від 02.08.2023 для усунення недоліків позовної заяви.

09.08.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, якою позивач частково усунув недоліки встановлені ухвалою суду від 24.07.2023, а також здійснив перерахунок інфляційних втрат (13 880, 55 грн), що розцінено судом як зменшення позовних вимог згідно статті 46 ГПК України.

31.08.2023 суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі з урахуванням зменшених позовних вимог, в якій зобов`язав позивача повторно надати обґрунтування правових підстав нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Даною ухвалою суд вирішив здійснювати розгляд справи № 910/11633/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позивач не виконав вимоги ухвали суду від 31.08.2023, у зв`язку з чим, суд повідомляє, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК), кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов на нього, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва-

ВСТАНОВИВ:

1. Фактичні обставини, що стали підставою спору (підстави позову).

У жовтні 2020 року відповідно до накладних №150 від 02.10.2020 на суму 20106, 00 грн, №152 від 06.10.2020 на суму 19044, 00 грн, №154 від 07.10.2020 на суму 4770, 00 грн, №155 від 08.10.2020 на суму 4824, 00 грн, №156 від 09.10.2020 на суму 18396, 00 грн, №159 від 12.10.2020 на суму 32004, 00 грн, №164 від 13.10.2020 на суму 34254, 00 грн Комунальне підприємство «Автодорсервіс» (постачальник, позивач) поставило товар, а саме чорний щебінь Товариству з обмеженою відповідальністю «УКРБУД АВТОТРАНС» (покупець, відповідач).

Позивач стверджує, що відповідач прийняв чорний щебінь згідно вище зазначених накладних на суму 133 398, 00 грн, але оплатив його лише частково на суму 103 000, 00 грн, а також окремо сплатив за послуги НАММ 75 К на суму 17 107, 20 грн. за платіжними дорученнями № 2583 від 05.10.2020 на суму 64 107, 00 грн. № 2603 від 12.10.2020 на суму 16 000 грн, № 2606 від 13.10.2020 на суму 20 000 грн, № 2822 від 13.10.2020 на суму 20 000 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача на момент подачі позову склала 30 398, 00 грн, що стало підставою звернення з позовом про стягнення заборгованості.

2. Предмет позову.

Предметом позову в даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за неоплачену поставку товару загальною вартістю 30 398, 00 грн, інфляційні втрати в розмірі 13 880, 55 грн за порушення строків оплати за період прострочення з 22.12.2022 по 04.08.2023 та 7537, 05 грн пені за період протсрочення з 30.11.2022 по 29.05.2023.

3. Доводи позивача щодо суті позовних вимог.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати вартості поставленого товару згідно видаткових накладних №150 від 02.10.2020 на суму 20106, 00 грн, №152 від 06.10.2020 на суму 19044, 00 грн, №154 від 07.10.2020 на суму 4770, 00 грн, №155 від 08.10.2020 на суму 4824, 00 грн, №156 від 09.10.2020 на суму 18396, 00 грн, №159 від 12.10.2020 на суму 32004, 00 грн, №164 від 13.10.2020 на суму 34254, 00 грн. У зв`язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 30 398, 00 грн за видатковою накладною №164 від 13.10.2020 та відповідач, у зв`язку із допущеним простроченням зобов`язаний оплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та інфляційні втрати.

4. Обґрунтування вирішення спору за наявними матеріалами справи.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 31.08.2023 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: 03065, м. Київ, вул. Каблукова Академіка, буд 8.

Як вбачається з поштового повернення ухвала суду за поштовою накладною 0105494984659 не вручена відповідачу під час доставки із зазначенням «за закінченням терміну зберігання».

Згідно із частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

У відповідності до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Верховний Суд неодноразово відзначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 27.06.2023 у справі №910/4473/21 (910/19757/21).

Ухвала про відкриття провадження у справі була опублікована в реєстрі судових рішень, тому відповідач мав вільний доступ для ознайомлення з нею. Крім того, судом враховано, що у відповідності до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2023 у справі №910/11633/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень, яка опублікована та доступна до вільного перегляду з 04.09.2023.

Відповідно до частини 9 статті 165, у разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

5. Оцінка доказів судом та висновки суду.

З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:

- чи настав (коли настав) обов`язок відповідача оплатити вартість поставленого товару та в якому розмірі?

- чи наявні/відсутні підстави для задоволення суми пені та інфляційних втрат у розмірі, що визначений позивачем?

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу, зокрема з договорів та правочинів.

Згідно зі статтею 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до статті 181 ГК України, господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 2 статті 184 ГК України, укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

У відповідності до частини 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Судом встановлено, що між сторонами було укладено договір поставки в спрощений спосіб шляхом підписання відповідачем видаткових накладних та фактичного прийняття товару.

Таким чином, договір, укладений між сторонами, є договором поставки, що укладений у спрощений спосіб, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статей 173, 174, 175 ГК України, статей 11, 202, 509, 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 6 статті 265 Господарського кодексу України внормовано, що до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Суд встановив, що позивач здійснив поставку товару на загальну суму 133 398, 00 грн, згідно накладних №150 від 02.10.2020 на суму 20106, 00 грн, №152 від 06.10.2020 на суму 19044, 00 грн, №154 від 07.10.2020 на суму 4770, 00 грн, №155 від 08.10.2020 на суму 4824, 00 грн, №156 від 09.10.2020 на суму 18396, 00 грн, №159 від 12.10.2020 на суму 32004, 00 грн, №164 від 13.10.2020 на суму 34254, 00 грн, що підписані між сторонами без зауважень щодо кількості та якості поставленого товару з боку відповідача.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив, що відповідач частково оплатив поставку товару (чорний щебінь) на загальну суму 103 000, 00 грн (згідно платіжних доручень №2583 від 05.10.2020, №2606 від 13.10.2020, №2822 від 22.12.2020), сума товару у розмірі 30 398, 00 грн за видатковою накладною №164 від 13.10.2020 не оплачена. ДОказів протилежного жодною зі сторін спору в матеріали справи не подано.

Враховуючи відсутність домовленого строку оплати вартості поставленого товару, суд керується статтями 692 та 253 ЦК України, дійшов висновку, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

В частині 5 статті 254 ЦК України зазначається, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Суд встановив, що останній день строку оплати вартості поставленого товару за видатковою накладною № є 14.10.2020, ця дата припадає на вихідний день, тому строк має закінчитися першим за ним робочим днем, а саме 15.10.2020.

Таким чином, строк оплати поставки за останньою накладною № 164 від 13.10.2020 настав 15.10.2020, а строк прострочення 16.10.2020.

Втім, матеріали справи не містять доказів здійснення повної оплати вартості поставленого товару на суму 30 398, 00 грн, а отже позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості є такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем заявлено також до стягнення з відповідача інфляційні втрати у загальному розмірі 13 880, 55 грн та пеню у загальному розмірі 7 437, 05 грн.

З приводу вимоги позивача про стягнення пені, суд звертає увагу на наступне.

Позивач обґрунтовуючи підстави для нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, посилається на частину 1 статті 230 ГК України, згідно якої штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, а також в статті 611 та частині 1 статті 549 ЦК України, згідно яких у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема неустойки. Неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Також, позивач посилається на статтю 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», що передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу.

Верховна Палата Верховного Суду в постанові №904/4156/18 (12-117гс19) від 10.12.2019 зазначила, що за наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

У вказаному позивачем Законі України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» у відповідності до статті 3 передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 1 цього Закону, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Отже, пеня є договірною санкцією, розмір якої між сторонами в даних правовідносинах не було узгоджено.

Позивач не надав жодних підтверджуючих доказів того, що між сторонами було досягнуто згоди щодо застосування штрафної санкції у вигляді пені за неналежне виконання відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань з оплати товару, а також, що сторони визначили розмір пені на рівні подвійної облікової ставки НБУ.

З урахуванням вище викладеного, суд дійшов висновку про відмову позивачу у задоволенні його позовних вимог в частині стягнення пені з відповідача, як таких, що є необґрунтованими та безпідставними.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.

В заяві про усунення недоліків позивач розраховує інфляційні втрати на суму заборгованості у розмірі 30 398, 00 грн за накладною №164 від 13.10.2020, що виникла на дату 22.12.2020 (після здійсненої відповідачем кінцевої часткової оплати за платіжним дорученням №2822 від 12.12.2020).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши перевірку правильності проведеного позивачем розрахунку інфляційних витрат за визначений позивачем період з 22/12/2020 до 04/08/2023 за допомогою ІПС «Ліга:Закон», дійшов висновку, що такий розрахунок є помилковим.

Згідно розрахунком суду, розмір інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача за визначений позивачем період становить 13 614, 88 грн, а не 13 880, 55 грн як зазначає позивач, у зв`язку з чим суд задовольняє позовні вимоги в цій частині у розмірі, що визначений судом.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У зв`язку з вище встановленим, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

6. Розподіл судових витрат.

В попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат позивач вказував, що ним понесені судовий витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 684, 00 грн.

Відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України внормовано, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, з огляду на те, що спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати вартості поставленого товару, суд згідно ч. 9 ст. 129 ГПК України покладає на відповідача 2 684, 00 грн судового збору.

Керуючись ст 13, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Комунального підприємства «Автодорсервіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУД АВТОТРАНС» про стягнення 52 212, 35 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУД АВТОТРАНС» ( 03065, м. Київ, вул. Каблукова Академіка, буд 8, код ЄДРПОУ: 41724460) на користь Комунального підприємства «Автодорсервіс» (04073, м. Київ, вул Куренівська, 16, код ЄДРПОУ: 30441310) 30 398 (тридцять тисяч триста дев`яносто вісім) грн 00 коп. - основного боргу, 13 614 (тринадцять тисяч шістсот чотирнадцять) грн 88 коп. - інфляційних витрат, а також 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. - судового збору.

3. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 7 537, 05 грн та 265, 67 грн інфляційних втрат - відмовити

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г.П. Бондаренко-Легких