Рішення

від 17.10.2023 по справі 911/1477/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2023 р. м. Київ Справа № 911/1477/23

Господарський суд Київської області у складі судді Рябцевої О.О., розглянувши справу

за позовом Релігійної громади Української Православної церкви (Парафії Святих Апостолів Петра і Павла), Київська обл., м. Біла Церква,

до Білоцерківської міської ради, м. Біла Церква,

про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування

секретар судового засідання: Самусь В.С.

За участю представників:

від позивача: Дмитраш В.К. (ордер серії АІ № 1431141 від 25.07.2023 р.);

від відповідача: Корнієнко І.М. (самопредставництво).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Релігійна громада Української Православної церкви (Парафії Святих Апостолів Петра і Павла) звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Білоцерківської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення № 3813-39-VІІІ Білоцерківської міської ради Київської області від 27.04.2023 р. «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Релігійній громаді Української Православної Церкви (Парафії Святих Апостолів Петра і Павла)» на земельну ділянку з цільовим призначення 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під будівництво Храму Святих Апостолів Петра Павла) площею 0,6338 га з кадастровим номером: 3210300000:03:059:0011, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яке виникло на підставі підпункту 1.1 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради від 01.03.2012 року № 501-21-VI «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування та передачі земельної ділянки в постійне користування».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є постійним землекористувачем земельної ділянки з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання під будівництво Храму Святих Апостолів Петра Павла) площею 0,6338 га з кадастровим номером: 3210300000:03:059:0011, яке виникло на підставі рішення Білоцерківської міської ради від 01.03.2012 року № 501-21-VI «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування та передачі земельної ділянки в постійне користування». Водночас, Білоцерківська міська рада прийняла рішення № 3813-39-VІІІ від 27.04.2023 р., яким припинила належне позивачу право постійного користування вказаною земельною ділянкою, та яке за твердженням позивача, є необґрунтованим, протиправним, прийнятим з порушенням земельного законодавства та з перевищенням наданих повноважень.

29.06.2023 р. до господарського суду Київської області від Білоцерківської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Відповідач зазначає, що рішення № 3813-39-VІІІ від 27.04.2023 р. було прийнято з метою забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та важливості забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення Російської Федерації та на підставі подання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 21.04.2023 р. № 69, протоколу засідання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 21.04.2023 р. № 69, протоколу засідання постійної комісії з питань дотримання прав людини, законності, оборонної роботи, запобігання корупції, з питань децентралізації, сприяння депутатській діяльності, етики та регламенту від 26.04.2023 р. № 26, Висновку релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським патріархатом, затвердженого наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 р. № Н-8/11, та з урахуванням норм Земельного кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про свободу совісті та релігійні організації» та «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України.

Відповідач акцентує увагу на тому, що позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстрований у встановленому законом порядку, а тому відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України останній не є особою, яка має правосуб`єктність на право постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності. Відповідач посилається на Закон України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України», який набрав чинності 28.12.2018 р. У переліку релігійних організацій, які підпадають під дію ч. 7 ст. 12 цього Закону в розділі «Релігійні громади, що входять до складу релігійного об`єднання УПЦ (перебувають у складі його окремих управлінь чи центру) та утворені відповідно до вимог статті 8 та частини 1 статті 14 Закону» у пункті 9 «Київська область» за номером 10 перебуває «Апостолів Петра і Павла (Парафія)» Білоцерківська єпархія УПЦ, юридична адреса: м. Біла Церква, вул. Соборна площа, 1 (Сквирське шосе). До позовної заяви позивачем було додано Статут Парафії Святих Апостолів Петра і Павла Білоцерківської Єпархії, який затверджений Керуючим Білоцерківської єпархії УПЦ та зареєстрований розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації № 94 від 24.07.1997 р. Виходячи з вказаних документів, відповідач вважає, що позивач не виконав вимоги вищевказаного спеціального Закону, який безпосередньо регулює статус та діяльність релігійних організацій, та у встановлений термін не змінив офіційної назви у статуті, а тому, на думку відповідача, відповідно до норм зазначеного Закону, Статут позивача на сьогодні втратив чинність в частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації.

Також відповідач вважає, що посилання на Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті № Н-8/11 від 27.01.2023 р., в оскаржуваному рішенні є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству.

Крім того, відповідач зазначає, що до позовної заяви не додано документів Вищих органів управління позивача стосовно наділення повноважень конкретної особи самостійно підписувати та подавати до суду позовну заяву від імені Релігійної громади Української Православної церкви (Парафії Святих Апостолів Петра і Павла).

25.07.2023 р. до господарського суду Київської області від Релігійної громади Української Православної церкви (Парафії Святих Апостолів Петра і Павла) надійшла відповідь на відзив, в якій він просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на те, що відповідач, приймаючи рішення № 3813-39-VIII від 27.04.2023 р., самовільно, без згоди релігійної організації, перевищив свої повноваження і порушив права позивача як землекористувача на право постійного користування земельною ділянкою. При цьому, з норм Земельного кодексу України слідує, що право приймати рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою виникає в органів державної влади і місцевого самоврядування лише у разі добровільної відмови землекористувача від постійного користування земельною ділянкою. У всіх інших випадках, передбачених законом, припинення права постійного користування земельною ділянкою можливе лише після рішення суду, яке має набути чинності. Також позивач зазначив, що питання релігієзнавчої експертизи практично не врегульовано на законодавчому рівні і залишається за рамками наукових досліджень. Крім того, законодавством не врегульовано такі питання, як природа і ознаки релігієзнавчої експертизи, умови і спеціальні методи її проведення, предмет і об`єкт експертизи, статус експерта при провадженні релігієзнавчої експертизи і межі застосування спеціальних знань, проблеми комплексної і комісійної релігієзнавчої експертиз та інші. Тобто, на думку позивача, такого виду експертизи як релігієзнавча експертиза в даний час законодавством не визначено.

Крім того, позивач звертає увагу суду, що низка релігійних управлінь звернулись до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства культури України про визнання протиправним та скасування Наказу Міністерства культури України, визнання дій Міністерства культури України протиправними та зобов`язання утриматись від вчинення певних дій. 15.05.2023 р. Київським окружним адміністративним судом прийнято рішення у справі № 640/4748/19 за вказаним позовом, у задоволенні позову відмовлено, проте на даний час рішення не набрало законної сили.

Позивач стверджує, що його статут зареєстрований у встановленому законом порядку, і що позивач свою діяльність не припинив. Позивач зазначає, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містяться всі відомості, внесення яких вимагається законом по відношенню до релігійних організацій із статусом юридичної особи, у тому числі - в частині реєстрації повного найменування юридичної особи та її установчих документів. Також, там містяться відомості про керівника релігійної організації, а тому вважає твердження відповідача про потребу наявності документів Вищих органів управління про наділення повноважень конкретної особи самостійно підписувати та подавати позовну заяву від імені відповідача надуманими.

Також позивач зазначив, що в 2012 році на земельній ділянці площею 0,6338 га з кадастровим номером: 3210300000:03:059:0011, за адресою: вул. Сквирське шосе (парк «Будівельників»), м. Біла Церква, Київської області, було розпочато будівництво нежитлової будівлі-храму на честь Святих Апостолів Петра і Павла, яке станом на час розгляду справу незавершене, будівля храму в експлуатацію не введена.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.07.2023 р. продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.

08.08.2023 р. до господарського суду Київської області від Білоцерківської міської ради надійшли заперечення на відповідь на відзив. Відповідач повторно наголошує, що установчий документ позивача, як релігійної організації, є недійсним в частині визначення повної офіційної назви релігійної організації, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому, відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України, позивач не є особою, яка має правосуб`єктність на право постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності. Також відповідач звертає увагу суду, що на час розгляду даної справи наказ Міністерства культури України № 37 від 25.01.2019 р. «Про затвердження релігієзнавчої експертизи щодо встановлення переліку релігійних організацій (об`єднань), які підпадають під дію норм частин сьомої і восьмої ст. 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»» не зупинений, є чинним та, відповідно, підлягає виконанню, а тому посилання позивача на той факт, що його статут зареєстрований згідно законодавства, не відповідає дійсності.

У підготовчих засіданнях 06.07.2023 р. та 27.07.2023 р. оголошувались перерви до 27.07.2023 р. та 23.08.2023 р. відповідно.

Ухвалою господарського суду Київської області від 05.09.2023 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

10.10.2023 р. до господарського суду Київської області від Релігійної громади Української Православної церкви (Парафії Святих Апостолів Петра і Павла) надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи Витягу від 04.10.2023 р. з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, яке судом задоволено, оскільки вказані докази були отримані позивачем вже після закриття підготовчого провадження.

У судових засіданнях 19.09.2023 р. та 10.10.2023 р. судом оголошувались перерви до 10.10.2023 р. та 17.10.2023 р. відповідно.

Представник позивача у підготовчих засіданнях та у судових засіданнях позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у підготовчих засіданнях та у судових засіданнях проти позову заперечував.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Релігійна громада Української Православної церкви (Парафія Святих Апостолів Петра і Павла) (код 25691241) є релігійною організацією, яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 24.02.1997 р. за юридичною адресою: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, шосе Сквирське, буд. 244, кв. 23, про що 09.04.2009 р. внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за № 13531200004003595.

На підставі підпункту 1.1 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради № 501-21-VІ від 01.03.2012 р. «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування та передачі земельної ділянки в постійне користування» Релігійній громаді Української Православної церкви (Парафії Святих Апостолів Петра і Павла) було надано в постійне користування земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій загальною площею 0,6338 га з кадастровим номером: 3210300000:03:059:0011, що розташована за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Сквирське шосе (парк «Будівельників»), що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 154822 від 27.06.2012 р. та витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:03:059:0011.

На вказаній земельній ділянці площею 0,6338 га з кадастровим номером 3210300000:03:059:0011, яка перебувала у постійному користуванні позивача, за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Сквирське шосе (парк «Будівельників»), було розпочато будівництво Храму Святих Апостолів Петра і Павла, що підтверджується Декларацією про початок будівельних робіт, зареєстрованою Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області 10.12.2012 р. № КС 08312211872. Станом на 04.10.2023 р. будівництво храму не завершено, що підтверджується Витягом з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, реєстраційний номер документу: ТІ01:6247-8815-5610-0809.

27.04.2023 р. Білоцерківською міською радою було прийнято рішення № 3813-39-VIII «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Релігійній громаді Української Православної церкви (Парафії Святих Апостолів Петра і Павла)», зі змісту якого слідує, що, розглянувши подання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 21.04.2023 р. № 69, протокол засідання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 21.04.2023 р. № 69 та протокол засідання постійної комісії з питань дотримання прав людини, законності, оборонної роботи, запобігання корупції, з питань децентралізації, сприяння депутатської діяльності, етики та регламенту від 26.04.2023 р. № 26, керуючись Земельним кодексом України, Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про свободу совісті та релігійні організації» та «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України», беручи до уваги Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 р. № Н-8/11, з метою забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та усвідомлюючи важливість забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації, міська рада вирішила:

1. Припинити право постійного користування Релігійній громаді Української Православної церкви (Парафії Святих Апостолів Петра і Павла) (код 25691241) на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання під будівництво Храму Святих Апостолів Петра і Павла) загальною площею 0,6338 га з кадастровим номером: 3210300000:03:059:0011, що розташована за адресою: вул. Сквирське шосе (парк «Будівельників»), м. Біла Церква, яке виникло на підставі підпункту 1.1 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради від 01.03.2012 р. № 501-21-VІ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування та передачі земельної ділянки в постійне користування».

У пункті 2 рішення зазначено, що землекористувачу або Управлінню регулювання земельних відносин Білоцерківської міської ради потрібно зареєструвати припинення права постійного користування земельною ділянкою в порядку, визначеному чинним законодавством України.

Релігійна громада Української Православної церкви (Парафії Святих Апостолів Петра і Павла) вважає вищезазначене рішення Білоцерківської міської ради від 27.04.2023 р. № 3813-39-VIII «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Релігійній громаді Української Православної церкви (Парафії Святих Апостолів Петра і Павла)» необґрунтованим та протиправним, прийнятим Білоцерківською міською радою з порушеннями процедури та за неналежних підстав, за відсутності доведення факту порушення позивачем земельного законодавства та прийнятим з перевищенням повноважень, наданих міській раді, у зв`язку з чим оспорюване рішення відповідача, на думку позивача, є таким, що підлягає скасуванню в судовому порядку.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

У відповідності з ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Як передбачено п. в) ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України, права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, з матеріалів справи судом встановлено, що позивачем в установленому порядку було отримано право постійного користування зазначеною вище земельною ділянкою комунальної форми власності та розпочато на ній будівництво ОСОБА_1 і Павла, який відповідно до Витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва станом на 04.10.2023 р. є об`єктом незавершеного будівництва, щодо якого набуто право на виконання будівельних робіт.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою визначені в ст. 141-143 Земельного кодексу України.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії;

з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами);

и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 142 Земельного кодексу України встановлено, що припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

Поряд з цим, стаття 143 Земельного кодексу України регламентує, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:

а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель;

в) конфіскації земельної ділянки;

г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;

ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки;

ґ-1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов`язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.

Системний аналіз наведених норм Земельного кодексу України свідчить про те, що особа може бути позбавлена набутого у встановленому порядку права постійного користування земельною ділянкою лише у способи, визначені ст.ст. 141-143 ЗК України, зокрема, внаслідок добровільної відмови від земельної ділянки чи за наявності інших, визначених ст. 141 ЗК України, підстав, або внаслідок примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється виключно в судовому порядку.

За приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, слід враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 р. у справі № 906/392/18.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом.

Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.

З оспорюваного рішення Білоцерківської міської ради від 27.04.2023 р. № 3813-39-VIII «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Релігійній громаді Української Православної церкви (Парафії Святих Апостолів Петра і Павла)» вбачається, що вказане рішення мотивоване необхідністю забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та усвідомлюючи важливість забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації, та обґрунтоване посиланням на Земельний кодекс України, Закони України Про місцеве самоврядування в Україні, Про свободу совісті та релігійні організації та Про внесення зміни до статті 12 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 р. № Н-8/11.

Як зазначалося вище, вичерпний перелік підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою визначений ст. 141 Земельного кодексу України.

Суд зазначає, що оскаржуване рішення відповідача посилань на підстави припинення права, встановлені статтею 141 Земельного кодексу України, не містить.

З матеріалів справи також не вбачається наявності передбачених вказаною ст. 141 Земельного кодексу України підстав для припинення відповідачем права постійного користування земельною ділянкою позивача.

Крім того, матеріали справи не містять доказів добровільної відмови Релігійної громади Української Православної церкви (Парафії Святих Апостолів Петра і Павла) від права постійного користування спірною земельною ділянкою в порядку ст. 142 Земельного кодексу України.

Отже, у даному випадку вирішення питання щодо примусового припинення права позивача на спірну земельну ділянку, в силу імперативних положень ст. 143 Земельного кодексу України, може бути здійснене органом місцевого самоврядування виключно в судовому порядку.

Крім того, як вже зазначалось, що на спірній земельній ділянці площею 0,6338 га з кадастровим номером: 3210300000:03:059:0011, яка передавалась в постійне користування позивачу, за адресою: вул. Сквирське шосе (парк «Будівельників»), м. Біла Церква було розпочато будівництво Храму Святих Апостолів Петра і Павла, що підтверджується Декларацією про початок будівельних робіт, зареєстрованою Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області 10.12.2012 р. № КС 08312211872. Станом на 04.10.2023 р. будівництво храму не завершено, що підтверджується Витягом з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, реєстраційний номер документу: ТІ01:6247-8815-5610-0809.

Враховуючи вищевикладене, суд встановив, що приймаючи оскаржуване рішення від 27.04.2023 р. № 3813-39-VIII «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Релігійній громаді Української Православної церкви (Парафії Святих Апостолів Петра і Павла)», Білоцерківська міська рада діяла поза межами наданих повноважень, всупереч приписам ч. 2 ст. 19 Конституції України та ст.ст. 141-143 Земельного кодексу України.

Зазначене є підставою для задоволення позовних вимог Релігійної громади Української Православної церкви (Парафії Святих Апостолів Петра і Павла) та скасування вказаного рішення Білоцерківської міської ради.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Поряд з цим, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

З урахуванням наведеного суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи документів та наданих сторонами пояснень, зокрема, щодо неприведення позивачем статуту у відповідність до норм Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», щодо висновку релігієзнавчої експертизи, щодо обставин адміністративної справи № 640/4748/19, була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.

Судовий збір відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України покладається судом на відповідача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 3813-39-VIII «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Релігійній громаді Української Православної церкви (Парафії Святих Апостолів Петра і Павла)» на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання під будівництво Храму Святих Апостолів Петра і Павла) загальною площею 0,6338 га з кадастровим номером: 3210300000:03:059:0011, що розташована за адресою: вул. Сквирське шосе (парк «Будівельників»), м. Біла Церква, яке виникло на підставі підпункту 1.1 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради від 01.03.2012 р. № 501-21-VІ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування та передачі земельної ділянки в постійне користування».

2. Стягнути з Білоцерківської міської ради (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 15, код 26376300) на користь Релігійної громади Української Православної церкви (Парафії Святих Апостолів Петра і Павла) (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Сквирське шосе, 244, кв. 23, код 25691241) 2684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн 00 коп.) судового збору.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання апеляційної скарги відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 24.11.2023

Суддя О.О. Рябцева