Постанова

від 08.11.2023 по справі 917/201/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 917/201/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Багай Н.О., Зуєва В.А.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - не з`явився,

Полтавської обласної державної адміністрації - не з`явився,

Кременчуцької районної державної адміністрації - не з`явився,

Приватного акціонерного товариства «Дніпровська хвиля» - Зогаля О.М.,

Горішньоплавнівської міської ради - не з`явився,

Головного управління Держеокадастру у Полтавській області - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Дніпровська хвиля»

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.06.2023 (у складі колегії суддів: Стойка О.В. (головуючий), Попков Д.О., Істоміна О.А.)

та рішення Господарського суду Полтавської області від 08.09.2022 (суддя Солодюк О.В.)

у справі № 917/201/21

за позовом Заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації

до Кременчуцької районної державної адміністрації, Приватного акціонерного товариства «Дніпровська хвиля»,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Горішньоплавнівської міської ради, Головного управління Держеокадастру у Полтавській області,

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року Заступник керівника Кременчуцької місцевої прокуратури Полтавської області (ухвалою суду від 26.08.2021 замінено Кременчуцьку місцеву прокуратуру Полтавської області на Кременчуцьку окружну прокуратуру Полтавської області; далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації (далі - Полтавська ОДА) до Кременчуцької районної державної адміністрації (далі - Кременчуцька РДА), Приватного акціонерного товариства «Дніпровська хвиля» (далі - ПрАТ «Дніпровська хвиля»), у якому (з урахуванням заяви вх.№ 6302) просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Кременчуцької РДА від 21.08.2010 № 657, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ПрАТ «Дніпровська хвиля» для ставкового господарства по вирощуванню товарної риби і риборозплідника та надано в оренду, терміном на 25 років земельну ділянку загальною площею 343,18 га (кадастровий номер 5322482000:02:000:0001), з них: 265,00 га - під ставками; 1,70 га - під штучними водотоками (канал); 27,10 га -відкриті заболочені землі; 6,97 га - пасовища; 3,42 га - не вкритих лісовою рослинністю, 38,99 га - під гідротехнічними спорудами, за межами населених пунктів Келебердянської сільської ради (пункт 1 розпорядження) та надано земельну ділянку ПрАТ «Дніпровська хвиля» в дострокову оренду терміном на 25 років для ставкового господарства по вирощуванню товарної риби і риборозплідника загальною площею 343,18 га (кадастровий номер 5322482000:02:000:0001), з них: 265,00 га - під ставками; 1,70 га - під штучними водотоками (канал); 27,10 га - відкриті заболочені землі; 6,97 га - пасовища; 3,42 га - не вкритих лісовою рослинністю, 38,99 га - під гідротехнічними спорудами, за межами населених пунктів Келебердянської сільської ради (пункт 3 розпорядження);

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5322482000:02:000:0001, загальною площею 343,18 га, яка розташована за межами населених пунктів Келебердянської сільської ради Кременчуцького району, укладений 14.10.2010 між Кременчуцькою РДА та ПрАТ «Дніпровська хвиля», зареєстрований у Кременчуцькому міжрайонному відділі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК 14.10.2010 за № 041056700533;

- зобов`язати ПрАТ «Дніпровська хвиля» повернути Полтавській ОДА земельну ділянку кадастровий номер 5322482000:02:000:0001, загальною площею 343,18 га, розташовану за межами населених пунктів Келебердянської сільської ради Кременчуцького району, шляхом підписання акта приймання-передачі земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовано, зокрема тим, що оспорюване розпорядження Кременчуцької РДА щодо затвердження технічної документації із землеустрою та надання земельної ділянки загальною площею 343,18 га, що розташована за межами населених пунктів, ПрАТ «Дніпровська хвиля» в довгострокову оренду для ставкового господарства з вирощування товарної риби і риборозплідника, прийнято всупереч вимогам законодавства та з перевищенням наданих законом повноважень, тому таке розпорядження є протиправним та підлягає скасуванню.

Разом із тим прокурором зазначено, що оспорюваний договір оренди, укладений між відповідачами на підставі розпорядження Кременчуцької РДА від 21.08.2010 № 657, суперечить вимогам законів України «Про оцінку земель», «Про оренду землі», «Про плату за землю» (чинного на час виникнення спірних правовідносин), а також інтересам держави, оскільки його укладено без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є обов`язковим при визначенні розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Водночас прокурор послався на те, що незаконне утримання та використання ПрАТ «Дніпровська хвиля» спірної земельної ділянки, порушує встановлений законодавством порядок набуття прав на землю, порядок використання водних об`єктів та відповідно майнові інтереси держави щодо володіння та розпорядження такими об`єктами.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 08.09.2022, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.06.2023, позов задоволено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у липні 2023 року ПрАТ «Дніпровська хвиля» подало касаційну скаргу, у якій (із урахуванням нової редакції касаційної скарги), посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову прокурора відмовити. Також у касаційній скарзі наведено орієнтовний розрахунок сум судових витрат.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С., від 26.09.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 917/201/21 за касаційною скаргою ПрАТ «Дніпровська хвиля» з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 08.11.2023.

Прокурор у відзиві на касаційну скаргу зазначив про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2023 справу № 917/201/21 передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І.С. - головуючий, Багай Н.О., Зуєв В.А., у зв`язку із перебуванням судді Міщенка І.С. у відпустці.

Учасники справи, окрім ПрАТ «Дніпровська хвиля», у судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

За змістом статті 43 ГПК учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.

Ураховуючи наведене, положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, відсутність клопотань учасників справи про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, у тому числі відповідно до частини 4 статті 197 ГПК, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ПрАТ «Дніпровська хвиля», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею І-ПЛ № 001017 від 29.06.1998, Келебердянською сільською радою народних депутатів Кременчуцького району Полтавської області в адміністративних межах Келебердянської сільської ради надано Колективному сільськогосподарському риболовецько-промисловому підприємству «Дніпровська хвиля» (далі - КСРПП «Дніпровська хвиля») у постійне користування 367,76 га землі в межах згідно з планом землекористування для ставкового господарства з вирощування торгової риби і риборозплідника 363,16 га (ставкове господарство - 156,66 га, риборозплідник - 206,5 га), риболовецької виробничої бази - 2,23 га, виробничого цеху - 0,27 га, контори КСРПП - 0,81 га, гаражів - 0,84 га, столярного цеху 0,45 га.

Відповідно до статуту ПрАТ «Дніпровська хвиля», зареєстрованого 06.05.2010, засновниками товариства є члени КСРПП «Дніпровська хвиля» (пункт 1.2); ПрАТ «Дніпровська хвиля» є правонаступником ЗАТ «Дніпровська хвиля» (пункт 2.3); предметом діяльності товариства є, зокрема, вирощування рибопосадкового матеріалу і товарної риби; вилов риби та добування інших водних живих ресурсів у р. Дніпро, внутрішніх водоймах, її переробка та виготовлення готової продукції (пункт 3.2).

Розпорядженням голови Кременчуцької РДА від 08.07.2010 № 511 «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ПрАТ «Дніпровська хвиля» на території Келебердянської сільської ради» ПрАТ «Дніпровська хвиля» як правонаступнику ЗАТ «Дніпровська хвиля» надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку загальною площею 343,18 га для ставкового господарства з вирощування товарної риби і риборозподільника за межами населених пунктів Келебердянської сільської ради.

Розпорядженням голови Кременчуцької РДА від 21.08.2010 № 657 «Про надання земельної ділянки ПрАТ «Дніпровська хвиля» в оренду на території Келебердянської сільської ради» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ПрАТ «Дніпровська хвиля» для ставкового господарства з вирощування товарної риби і риборозплідника за межами населених пунктів Келебердянської сільської ради; припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 343,18 га КСРПП «Дніпровська хвиля» за межами населених пунктів Келебердянської сільської ради; надано земельну ділянку ПрАТ «Дніпровська хвиля» в довгострокову оренду терміном на 25 років для ставкового господарства по вирощуванню товарної риби і риборозплідника загальною площею 343,18 га, з них: 265,00 га - під ставками; 1,70 га - під штучними водотоками (канал); 27,10 га - відкриті заболочені землі; 6,97 га - пасовища; 3,42 га - не вкритих лісовою рослинністю; 38,99 га - під гідротехнічними спорудами, за межами населених пунктів Келебердянської сільської ради, запропоновано ПрАТ «Дніпровська хвиля» посвідчити право оренди земельної ділянки договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

14.10.2010 між Кременчуцькою РДА (орендодавець) та ПрАТ «Дніпровська хвиля» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець на підставі розпорядження голови Кременчуцької РДА від 21.08.2010 № 657 надає, а орендар приймає в довгострокове платне користування земельну ділянку загальною площею 343,18 га, кадастровий номер 5322482000:02:000:0001 для рибогосподарських потреб (ставкового господарства по вирощуванню товарної риби і риборозподільника), розташовану за межами населених пунктів Келебердянської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області; договір укладено терміном на 20 років; орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 200 грн за 1 га на рік, що становить 68 636,00 грн за 343, 18 га на рік. Цей договір зареєстровано у Кременчуцькому міжрайонному відділі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 14.10.2010 за № 041056700533.

Факт передачі земельної ділянки підтверджується актом прийому-передачі земельної ділянки.

У витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованому 08.03.2021 НВ-5317815562021, наведено таку інформацію: земельна ділянка з кадастровим номером 5322482000:02:000:0001; місце розташування: Полтавська область, Кременчуцький район, Келебердянська сільська рада; цільове призначення: 13.03 Для розміщення та експлуатації інших технічних засобів зв`язку; категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид використання земельної ділянки: розведення та вирощування риби.

У листі Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області Державного агентства водних ресурсів України від 16.10.2020 № 2545/01-05 зазначено, що відповідно до акта обстеження та інвентаризації штучно створених водних об`єктів та гідротехнічних споруд, комісією, створеною за розпорядженням в.о. голови Кременчуцької РДА від 19.03.2019 № 65, на земельній ділянці кадастровий номер 5322482000:02:000:0001 обліковується 23 ставки. З урахуванням положень та вимог статті 4 Водного кодексу України (далі - ВК) та статті 58 Земельного кодексу України (далі - ЗК) землі зайняті цими ставками, їх гідротехнічними спорудами та прибережними захисними смугами, каналами, належать до земель водного фонду.

Також у цьому листі зазначено, що Полтавське обласне виробниче управління водного господарства «Полтававодгосп» (нині - Офіс) у 2009 році при попередньому погодженні матеріалів із землеустрою, що посвідчують право на земельну ділянку ЗАТ «Дніпровська хвиля» для ставкового господарства з вирощування товарної риби, у листі від 30.12.2009 № 02-2/1846 наголошувало на необхідності внести відповідні зміни і доповнення до технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ПрАТ «Дніпровська хвиля», з визначенням земель водного фонду та оформити її відповідно до існуючого земельного законодавства, нормативно-правових актів, оформити договір оренди на землі водного фонду та інше. Проте ПрАТ «Дніпровська хвиля» не виконало умови, викладені у цьому листі.

Судами установлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5322482000:02:000:0001, загальною площею 343,18 га, яка Кременчуцькою РДА передана в оренду ПрАТ «Дніпровська хвиля», належить до земель водного фонду.

21.05.2020 Державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства Кременчуцькою РДА при передачі в оренду земельної ділянки на території Келебердянської сільської ради та складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту - земельної ділянки від 21.05.2020 № 301-ДК/0207/АП/09/01/-20.

За результатами зазначеної перевірки встановлено факт прийняття розпорядження головою Кременчуцької РДА від 21.08.2010 № 657, за яким ПрАТ «Дніпровська хвиля» передано в довгострокове платне користування земельну ділянку загальною площею 343,18 га кадастровий номер 5322482000:02:000:0001 для рибогосподарських потреб, та укладення договору оренди з порушенням законодавства, зокрема вимог статей 122, 124 ЗК (у відповідній редакції).

Прокурор, звертаючись до суду із позовом про визнання незаконним і скасування розпорядження Кременчуцької РДА від 21.08.2010 № 657, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки, обґрунтував вимоги тими обставинами, що виділення та передача земельної ділянки для рибогосподарських потреб (Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 № 548, підрозділ 10.7) не є веденням водного господарства, а відтак Кременчуцька РДА розпорядилася спірною земельною ділянкою з порушенням визначеної законом компетенції, оскільки такі повноваження належали Полтавській ОДА. Також прокурором зазначено про те, що оспорюваний договір оренди зазначеної земельної ділянки суперечить вимогам законодавства, оскільки на момент укладення договору нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки не проводилася, а розмір орендної плати, як істотної умови договору оренди, визначено без проведення такої оцінки, що є порушенням вимог статей 15, 21 Закону України «Про оренду землі», статті 2 Закону України «Про плату за землю», пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України (далі - ПК), статей 1, 13 Закону України «Про оцінку земель».

Апеляційний господарський суд залишив без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову та мотивував таке рішення тим, зокрема, що розпорядження Кременчуцької РДА від 21.08.2010 № 657 є незаконним, оскільки прийняте з порушенням визначеної законом компетенції (такі повноваження належали Полтавській ОДА); договір оренди земельної ділянки є недійсним, як такий, що суперечить вимогам закону, оскільки його укладено особою (орендодавцем), яка не мала права на його укладення, а також з огляду на визначення орендної плати у цьому договорі без проведення нормативної грошової оцінки, що є основою для визначення розміру орендної плати, як істотної умови договору, для земель державної та комунальної власності. Водночас, за висновками суду, незаконне утримання та використання ПрАТ «Дніпровська хвиля» спірної земельної ділянки порушує встановлений законодавством порядок набуття прав на землю та порядок використання водних об`єктів, та відповідно майнові інтереси держави щодо володіння та розпорядження такими об`єктами.

ПрАТ «Дніпровська хвиля» у поданій касаційній скарзі послалося, зокрема на те, що:

- судами попередніх інстанцій при вирішенні спору в порушення статей 2, 13, 236 ГПК неправильно надано оцінку обставинам справи та письмовим документальним доказам, не застосовано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, щодо правомірності подання позовної заяви прокурором;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у правовідносинах, зокрема, стосовно того, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; оскільки законодавством закріплено презумпцію законності в діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, то кожен, хто вступає з ними у правові відносини, вправі розраховувати на законність рішень та дій таких органів; таке «належне урядування» пов`язане з реалізацією принципу юридичної визначеності;

- прокурор безпідставно визначив, що Полтавська ОДА як суб`єкт владних повноважень не здійснює захист інтересів держави у цих правовідносинах та не надав відповідних доказів, які підтверджують наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі цього органу, зазначене є підставою для залишення позову прокурора без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК;

- судами не враховано, що відповідно до положень статей 122, 124 ЗК Кременчуцька РДА розпорядилася спірною земельною ділянкою в межах повноважень та компетенції, визнаних законом;

- суди попередніх інстанцій належним чином не встановили, у віданні якого державного органу знаходилася спірна земельна ділянка на час виникнення спірних правовідносин, при цьому не було враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06.10.2021 у справі № 911/2488/19, щодо необхідності встановлення таких обставин при вирішенні спору у подібних правовідносинах;

- оскільки в діях посадових осіб Кременчуцької РДА, Держкомзему у Кременчуцькому районі відсутні дисциплінарні проступки, адмінправопорушення, кримінальні правопорушення, тобто їхні дії правомірні, тому на час укладення договору дотримано норми законодавства з визначення розміру орендної плати за відсутності нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, не проведеної державним органом;

- за висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 09.10.2019 у справі № 917/1997/17, в орендних правовідносинах за обставин формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, присвоєння їй кадастрового номера, встановлення меж тощо та відсутності доказів проведення нормативної грошової оцінки землі із зазначенням всіх необхідних даних відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, позивач зобов`язаний довести розмір орендної плати та надати нормативно-грошову оцінку;

- у матеріалах справи відсутні будь-які розрахунки та дані проведення нормативно-грошової оцінки земельної ділянки позивачем чи на його замовлення ГУ Держгеокадастром, що є належним і допустимим доказом зміни орендної плати в розумінні статей 76, 77 ГПК;

- суди попередніх інстанцій безпідставно застосувати до спірних правовідносин Концепцію розвитку водного господарства України, затверджену постановою Верховної Ради України від 14.01.2000 № 1390-ХІV, Закон України «Про тваринний світ», Закон України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів»;

- судами попередніх інстанцій допущено порушення статей 13, 162, 164, 177 ГПК щодо прийняття заяви прокурора про збільшення позовних вимог поза межами встановленого процесуальним законом порядку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

У частині 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (такі висновки наведено у постановах від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18); під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

За змістом пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia), заява № 42454/02, § 35).

За змістом положень статті 53 ГПК у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частини 3, 4).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» ).

Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено правовий висновок, за змістом якого відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції при перевірці аналогічних доводів ПрАТ «Дніпровська хвиля» щодо необхідності доведення підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, установлено, що на виконання положень статті 53 ГПК та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне здійснення захисту інтересів держави Полтавською ОДА, яка, за наявності підстав та відповідних повноважень, не вжила заходів до захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду з відповідним позовом, що підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, копіями листів прокурора від 18.09.2020, 16.10.2020, 16.12.2020 та 08.02.2021, адресованих позивачу, копією листа позивача від 30.12.2020 № 14816/1/01-52.

Тобто, як свідчать матеріали справи, у тому числі зміст позовної заяви, підставу для представництва інтересів держави прокурором обґрунтовано тим, що відсутність претензійно-позовної роботи з відповідачами у справі свідчить про нездійснення уповноваженим органом покладеного на нього законом обов`язку із захисту державних інтересів; при цьому підставу для звернення з позовом до суду прокурор обґрунтував обставинами допущення відповідачами порушень вимог законодавства щодо порядку набуття прав на землю, використання водних об`єктів і відповідно порушення інтересів держави щодо володіння та розпорядження такими об`єктами, щодо контролю за використанням і охороною земель водного фонду, ефективного використання земельних ресурсів. Отже, правовідносини, що пов`язані з позбавленням держави правомочностей володільця і, як наслідок, права розпорядника землі, становлять суспільний, публічний інтерес. Також прокурором зазначено, що у цьому випадку наявні інші суттєві порушення інтересів держави, оскільки через не проведення нормативної грошової оцінки землі, яка передавалася в оренду за оспорюваним договором, істотно знижено орендну плату за використання землі, що призводить до ненадходження значних коштів до бюджету.

Також судом апеляційної інстанції установлено, що Полтавська ОДА, надаючи відповідь прокурору щодо встановлених прокуратурою фактів, не виявила наміру вживати заходів на захист порушених інтересів держави. Такі дії було оцінено прокурором як бездіяльність уповноваженого органу.

З огляду на обставини повідомлення прокурором у встановленому законом порядку відповідний уповноважений орган щодо здійснення представництва інтересів держави у суді в особі цього органу разом з доказами надіслання такого повідомлення, наявними у матеріалах справи, обґрунтування прокурором обставин бездіяльності уповноваженого органу, у сукупності з обставинами відсутності заперечень позивача щодо поданого прокурором позову, як і щодо здійснення у суді представництва інтересів держави в особі позивача, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для залишення позову прокурора без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК.

Такі висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, наведеним у постановах Верховного Суду, на які здійснено посилання скаржником в касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.

З урахуванням установлених фактичних обставин у справі доводи ПрАТ «Дніпровська хвиля» про ненаведення прокурором у цій справі підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді є безпідставними.

Водночас відсутні підстави вважати, що судами попередніх інстанцій застосовано норми матеріального права, про які зазначено скаржником у касаційній скарзі, без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, що наведено у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, оскільки такі висновки було враховано при вирішенні цієї справи.

Щодо інших доводів касаційної скарги суд касаційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до положень частини 2 статті 16 ЦК способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним (пункт 2); визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10).

Згідно з приписами частини 1 статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і, одночасно, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Разом із тим статтею 203 ЦК унормовано, зокрема, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1).

Згідно зі статтею 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, необхідним є встановлення судом наявності тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як установлено судами попередніх інстанцій земельна ділянка з кадастровим номером 5322482000:02:000:0001, загальною площею 343,18 га, яка передана в оренду ПрАТ «Дніпровська хвиля» на підставі оспорюваного договору оренду землі від 14.10.2010, укладеного відповідно до оскарженого розпорядження Кременчуцька РДА від 21.08.2010 № 657, належить до земель водного фонду.

Згідно із частиною 4 статті 59 ЗК (тут і далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо

Відповідно до частин 3, 4 статті 122 ЗК районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті. Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

У частині 1 статті 116 ЗК визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частинами 1, 3 статті 124 ЗК передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

За змістом статті 123 ЗК рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Отже, відповідно до наведених норм підставою для надання в оренду земельної ділянки державної або комунальної власності та передумовою укладення відповідного договору (договорів) є рішення особи, яка здійснює розпорядження нею від імені власника (подібні висновки наведено у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 615/1267/16, від 13.07.2022 у справі № 911/1/20).

За змістом статті 51 ВК (у редакції станом на 21.08.2010 та 14.10.2010 ) у користування на умовах оренди водні об`єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях. Передача орендарем права на оренду водного об`єкта (чи його частини) іншим суб`єктам господарювання забороняється. Орендодавцями водних об`єктів (їх частин) місцевого значення є Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні Ради. Окремі повноваження щодо надання водних об`єктів (їх частин) місцевого значення в користування Верховна Рада Автономної Республіки Крим та обласні Ради можуть передавати відповідним органам виконавчої влади на місцях чи іншим державним органам. Орендодавцями водних об`єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації. Розподіл повноважень щодо передачі водних об`єктів загальнодержавного значення визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства. Умови, строки і збір за оренду водних об`єктів (їх частин) визначаються в договорі оренди за згодою сторін. Користування водними об`єктами (їх частинами) на умовах оренди здійснюється відповідно до вимог водного законодавства і регулюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України.

За встановлених у справі обставин, відповідно до розпорядження голови Кременчуцької РДА № 657 від 21.08.2010 в оренду відповідачу передано земельну ділянку водного фонду саме для ведення рибного господарства, а відповідно до укладеного між відповідачами договору орендодавець передав, а орендар прийняв в довгострокове платне користування земельну ділянку за межами населених пунктів Келебердянської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, загальною площею 343,18 га, кадастровий номер 5322482000:02:000:0001 для рибогосподарських потреб (ставкового господарства по вирощуванню товарної риби і риборозподільника).

Суди попередніх інстанцій, з урахуванням наведених норм законодавства, а також оцінки наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, дослідивши правову природу понять водне господарство та рибне господарство (рибогосподарські потреби), а також їх матеріально-правове регулювання, дійшли обґрунтованого висновку про те, що Кременчуцька РДА не мала права на розпорядження земельною ділянкою із земель державної власності, розташованої за межами населеного пункту, для таких потреб як ведення рибного господарства (рибогосподарських потреб), оскільки до визначеної законом компетенції на час виникнення спірних правовідносин районні державні адміністрації на їх території передавали земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів саме для сільськогосподарського використання; ведення водного господарства; будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району, тоді як вирішення питання про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою та передачу відповідної земельної ділянки у користування саме для рибогосподарських потреб станом як на 21.08.2010, так і на момент звернення прокурора до суду належало до компетенції обласної державної адміністрації.

Такими висновками судів попередніх інстанцій, зробленими на підставі встановлених фактичних обставин цієї справи, спростовуються доводи ПрАТ «Дніпровська хвиля», викладені в касаційній скарзі, про не встановлення судами попередніх інстанцій обставин, у віданні якого державного органу знаходилася спірна земельна ділянка на час виникнення спірних правовідносин, отже відсутні підстави для твердження про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06.10.2021 у справі № 911/2488/19, щодо необхідності встановлення таких обставин при вирішенні спору у подібних правовідносинах, що у справі № 911/2488/19 стало однією із підстав для скасування постановлених судових рішень та передачі справи на новий розгляд.

Разом із тим відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин) однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За положеннями статті 21 зазначеного Закону орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України «Про плату за землю»).

За змістом статті 13 Закону України «Про оцінку земель» (тут і далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин), якою визначено підстави для обов`язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

За змістом статей 1, 18, 20 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності юридичними особами, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Водночас необхідно зазначити, що відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11.05.2016 у справі № 6-824цс16, зробленого, виходячи із системного тлумачення статті 632 ЦК, частини 1статті 15, статті 21 Закону України «Про оренду землі», статті 289 Податкового кодексу України, частини 1 статті 13 Закону України «Про оцінку земель», обов`язок зі сплати орендної плати є нормативно врегульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням. Враховуючи те, що дотримання належного економічного регулювання земельних правовідносин, забезпечення надходжень платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах шляхом їх вірного правового врегулювання безпосередньо належить до інтересів держави, помилково вважати факт непроведення нормативної грошової оцінки у порядку, встановленому законодавством, суто формальною підставою для визнання спірного договору недійсним.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на момент укладення оспорюваного договору оренди землі нормативна грошова оцінка земельної ділянки не проводилася, розмір орендної плати, зазначений в умовах договору, було визначено без проведення такої оцінки.

Оскільки наведеними нормами законодавства встановлено, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, а також за встановлених у цій справі обставин не проведення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки на час укладення оспорюваного договору оренди землі, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що договір суперечить приписам чинного законодавства, укладений без дотримання вимог земельного законодавства щодо його змісту (визначення ціни), що відповідно до частини 1 статті 215 ЦК є підставою для визнання його недійсним та, відповідно, повернення земельної ділянки державі в особі відповідного органу.

Водночас судами попередніх інстанцій не встановлено будь-яких обставин, які б перешкоджали відповідачам вчинити дії, спрямовані для визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, як на момент укладення договору, так і в подальшому.

З огляду на зазначене, необхідно звернути увагу на загальні засади цивільного законодавства, до яких належить не тільки свобода договору, а й принципи добросовісності, розумності та справедливості.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина 1 статті 11 ЦК). Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина 1 статті 12 ЦК). Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частини 1, 3 статті 13 ЦК).

За змістом частин 1, 2 статті 14 ЦК цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Порядок проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок встановлено Законом України «Про оцінку земель», відповідно до частини 3 статті 18 якого нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України «Про землеустрій». А згідно з частинами першою та другою цієї статті за результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація; дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Порядок затвердження технічної документації з оцінки земель визначений статтею 23 Закону України «Про оцінку земель». Відповідно до частини першої цієї статті технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою; протягом місяця з дня надходження технічної документації відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає та приймає рішення про затвердження або відмову в затвердженні такої технічної документації. Згідно з частиною третьою цієї статті витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Частиною четвертою вказаної статті встановлено, що рішення зазначених у ній рад щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України.

Пунктом 271.2 статті 271 Податкового кодексу України встановлено, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Отже, нормативна грошова оцінка земель встановлюється шляхом затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, яка здійснюється відповідною сільською, селищною, міською радою.

Згідно з частинами 1, 3 статті 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Таким чином, з огляду на подвійний статус орендної плати, сторони договору не тільки мали право, а й зобов`язані були вчинити дії, спрямовані на приведення умов договору у відповідність до положень законодавства, однак таких дій не вчинили. Зазначені норми законодавства на момент укладення оспорюваного договору були чіткими, зрозумілими та підлягали обов`язковому врахуванню учасниками договірних відносин (сторонами договору), як при його укладанні, так і під час виконання (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 902/466/22).

Отже, доводи ПрАТ «Дніпровська хвиля», викладені в касаційній скарзі стосовно того, що саме позивач у цій справі мав надати розрахунки та дані проведення нормативно-грошової оцінки земельної ділянки в порядку статей 76, 77 ГПК на підтвердження своїх позовних вимог, спростовуються як наведеними нормами законодавства, у тому числі чинними на час виникнення спірних правовідносин, так і суперечать загальним засадам цивільного законодавства, про що зазначено вище.

При цьому посилання ПрАТ «Дніпровська хвиля» на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.10.2019 у справі № 917/1997/17, є безпідставними, оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли з обставин фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати (стягнення безпідставно збережених коштів), що підпадає під правове регулювання положень статті 1212, 1214 ЦК, що не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неналежне визначення позивача, а також ті обставини, що при вирішенні спору судами фактично вирішено питання про права Горішньоплавнівської міської ради, яка наразі є відповідним уповноваженим органом у спірних правовідносинах, не приймаються до уваги, оскільки за встановлених у справі фактичних обставин оскаржуване розпорядження Кременчуцької РДА стосувалося надання земельної ділянки в користування, відведеної саме для рибогосподарських потреб, тому, за висновками судів попередніх інстанцій, прокурором обґрунтовано визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Полтавську ОДА, до компетенції якої на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з позовом, належало вирішення питань щодо відведення земельних ділянок водного фонду державної власності для цілей, визначених статтею 51 ВК.

Разом із тим судом апеляційної інстанції на аналогічний довід відповідача правомірно зауважено, що в матеріалах справи відсутні правоустановчі документи на спірну ділянку з боку іншого розпорядника - Горішньоплавнівської міської ради; при цьому такі особи можуть бути замінені в порядку правонаступництва на іншій стадії судового процесу за умови надання відповідних належних доказів.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.

За обставин цієї справи, наявності суспільного інтересу у поверненні спірної земельної ділянки, прокурор мав обов`язок звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів. Той факт, що під час розгляду та вирішення справи внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави, задоволення позову у разі його обґрунтованості та для виконання судового рішення у частині повернення земельної ділянки на користь належного суб`єкта (територіальної громади) (подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).

Водночас необхідно зауважити, що Горішньоплавнівська міська ради була залучена до участі у справі як третя особа і як учасник справи, за наявності на те підстав, могла скористатися відповідним правом на оскарження судових рішень у цій справі у встановленому порядку.

З урахуванням того, що судовому захисту підлягає виключно законні права та інтереси, а судами попередніх інстанцій у цій справі установлено обставини незаконності розпорядження Кременчуцької РДА від 21.08.2010 № 657 та недійсності договору оренди земельної ділянки, як укладеного без проведення нормативної грошової оцінки всупереч вимог законодавства, що стало підставою для визнання його недійсним, а також зважаючи на те, що норми законодавства на момент укладення оспорюваного договору були чіткими, зрозумілими та підлягали обов`язковому врахуванню учасниками договірних відносин (сторонами договору), по суті унеможливлює посилання скаржника на недотримання принципів належного урядування з боку державних органів, порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, покладення на нього надмірного тягаря та неправомірне втручання у право на мирне володіння спірною земельною ділянкою, оскільки відповідач, будучи обізнаним про відповідні законодавчі підстави щодо обов`язкового проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, свідомо уклав договір оренди, у якому орендна плата як істотна умова договору визначена всупереч вимог законодавства.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилено доводи ПрАТ «Дніпровська хвиля» щодо вжиття останнім заходів стосовно паспортизації водних об`єктів, оскільки такі обставини не спростовують висновків суду щодо встановлених обставин невідповідності оспорюваного договору приписам земельного законодавства та розпорядження земельною ділянкою водного фонду неуповноваженим суб`єктом, та з огляду на те, що предметом цього спору не є питання дотримання вимог законодавства щодо інших дій, зокрема паспортизації водних об`єктів.

Також судом апеляційної інстанції правомірно визнано безпідставним посилання ПрАТ «Дніпровська хвиля» на ті обставини, що передача відповідачу державним органом виконавчої влади (Кременчуцькою РДА) в оренду спірної земельної ділянки відбулося під повним контролем офіційного державного контролюючого земельні відносини органу (Держкомзему в Кременчуцькому районі), оскільки відсутність або наявність заперечень цього органу не спростовують факт відсутності повноважень у Кременчуцької РДА на передачу спірної земельної ділянки в оренду та недотримання сторонами вимог закону щодо орендної плати та нормативної грошової оцінки землі під час укладення оспорюваного правочину.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

ПрАТ «Дніпровська хвиля» у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало неврахуванням судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи правових висновків, викладених у наведених вище постановах Верховного Суду.

Однак, як зазначено у тексті цієї постанови з посиланням на відповідні висновки, такі доводи на підтвердження підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Крім того, скаржник у касаційній скарзі, аргументуючи підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, послався також на положення пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зміст зазначеної норми свідчить, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, суд касаційної інстанції зазначає, що посилаючись на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, скаржник не наводить, щодо застосування яких саме норм у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм права в контексті спірних правовідносин з огляду на актуальну судову практику, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, здійсненої ними оцінки наявних у справі доказів та підстав для задоволення позову, як і не наводить мотивованого обґрунтування того, яким чином висновок щодо застосування норм права вплине на висновки судів попередніх інстанцій, викладені в оскаржених судових рішеннях.

Таким чином, зважаючи на викладене, підстав для формування правового висновку немає.

Доводи скаржника щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права під час касаційного провадження не підтвердилися, оскільки скаржником не враховано характер спірних правовідносин у цій справі, а також правові норми, які регулюють такі правовідносини, про що було зазначено вище.

За таких обставин Верховний Суд вважає необґрунтованою зазначену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень.

Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Так, у частині 1 статті 310 ГПК наведено підстави, які є обов`язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

Такими підставами касаційна скарга на судові рішення у цій справі не обґрунтована.

За змістом частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Проте касаційна скарга не обґрунтована і підставами для скасування судових рішень, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК.

Посилання ПрАТ «Дніпровська хвиля» на те, що подана прокурором заява від 08.09.2020 вх.№8302 за своїм змістом є заявою про збільшення позовних вимог, є безпідставними, оскільки за встановлених судами попередніх інстанцій обставин шляхом порівняння прохальної частини зазначеної заяви з позовною заявою встановлено, що прокурор подав цю заяву виключно з метою конкретизації та уточнення пункту оспорюваного розпорядження Кременчуцької РДА, який підлягав скасуванню, з метою виключення з вимог інших частин розпорядження, що не охоплюється предметом розгляду даної справи.

Також Суд вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги стосовно розгляду справи за відсутності представника відповідача, яким було подано заяву від 07.09.2022 про відкладення розгляду справи у зв`язку з воєнним станом.

За змістом статті 43 ГПК учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.

Разом із тим необхідно зазначити, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом апеляційної інстанції, зазначена справа розглядалася в суді першої інстанції тривалий час (з 18.02.2021), заява представника ПрАТ «Дніпровська хвиля» про відкладення розгляду справи не містила обставин, які перешкоджали цьому представнику прибути в судове засідання саме через військовий стан (участь у бойових діях, проживання в місцях проведення бойових дій, тощо), при цьому суд неодноразово відкладав розгляд цієї справи, у тому числі за клопотанням ПрАТ «Дніпровська хвиля», судом апеляційної інстанцій було перевірено відповідні доводи скаржника та надано на них аргументовану відповідь, отже судами попередніх інстанцій вжито всіх можливих заходів для забезпечення дотримання та реалізації як відповідачем, так і іншими учасниками справи своїх процесуальних прав.

Доводи, наведені в касаційній скарзі стосовно процесу доказування та оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідно зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави оскарження судових рішень з посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК є необґрунтованими, про що зазначено вище.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Дніпровська хвиля» залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.06.2023 та рішення Господарського суду Полтавської області від 08.09.2022 у справі № 917/201/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: Н.О. Багай

В.А. Зуєв