Ухвала

від 16.11.2023 по справі 541/2733/23

МИРГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/2733/23

Провадження № 2-з/541/24/2023

У Х В А Л А

16 листопада 2023 року м.Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Вірченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання Циганової Ю.М.,

представника позивача за первісним позовом ОСОБА_1 ,

відповідачки за первісним позовом ОСОБА_2 ,

представника відповідачки за первісним позовом ОСОБА_3 ,

представника третьої особи Маслівець Н.А.,

розглянувши в підготовчому судовому засіданні клопотання ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітньої дитини, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача виконавчий комітет Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області, про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини

встановив:

В провадженні Миргородського міськрайонного суду Полтавської області перебуває справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітньої дитини, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача виконавчий комітет Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області, про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Під час підготовчого судового засідання позивачкою за зустрічним позовом ОСОБА_2 було подано заяву про забезпечення позову. Заявниця зазначила, що з січня 2023 року дитина проживає з ОСОБА_4 , який певний час на свій розсуд дозволяв їй спілкуватися з сином, але з 25 травня 2023 року взагалі заборонив заявниці спілкуватися з дитиною, заблокував його номер телефону. ОСОБА_2 має можливість побачити дитину лише викликавши наряд поліції. Рішенням виконавчого комітету Великосорочинської ради від 31 серпня 2023 року № 181 затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 разом із матір`ю за місцем її проживання чи реєстрації. Незважаючи на вказане рішення, ОСОБА_4 не має наміру забезпечувати батьківські права та обов`язки заявниці на спілкування з дитиною. Крім зазначеного, ОСОБА_4 визнаний непридатним до проходження військової служби в період воєнного стану, а тому може безперешкодно залишити територію України разом з сином під приводом збереження життя та здоров`я дитини. З метою налагодження психоемоційного стану дитини, психоемоційного контакту матері з дитиною та з метою виконання рішення суду у випадку задоволення її позову просила вжити заходи забезпечення зустрічного позову шляхом: заборони відповідачу ОСОБА_4 до набрання рішенням законної сили особисто або через третіх осіб вивозити за межі України та змінювати місце проживання малолітнього сина ОСОБА_5 без відповідного дозволу матері дитини ОСОБА_2 ; заборони малолітньому ОСОБА_5 у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України без відповідного дозволу матері; встановлення часу зустрічі матері з сином кожної п`ятниці з 14-00 до 20-00 та суботи з 12-00 до неділі 10-00 за місцем проживання матері з можливістю відвідувати за бажанням дитини будь-які дитячі культурно-розважальні комплекси, місця масового відпочинку, місця громадського харчування, що знаходяться на території м. Миргорода, з обов`язковим проведенням кожної другої та четвертої п`ятниці місяця після 14-00 протягом однієї години зустрічей матері зі своїм сином в присутності і в кабінеті практикуючого психолога, без присутності інших осіб та з можливістю психологічного консультування; зобов`язання відповідача не чинити перешкоди зустрічам матері з сином, в тому числі в будь-який зручний для матері та дитини час під час перебування у навчальному закладі, де навчається дитина.

Представником відповідача за зустрічним позовом адвокатом Пінчук Ю.В. було подано заперечення на заяву про забезпечення позову, згідно з якими вимоги заявниці ОСОБА_4 визнає частково. Представник зазначила, що відповідач за зустрічним позовом ніколи не чинив та не чинить перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні з сином. ОСОБА_2 не здатна підтримувати нормальні стосунки з дитиною, не цікавиться її інтересами та бажаннями. Заявниці було направлено письмову пропозицію щодо врегулювання питання побачення з сином. Представник зазначила, що за доцільне встановити наступний порядок спілкування матері з дитиною кожної суботи та неділі місяця з 15-00 до 19-00 за місцем проживання дитини з можливістю відвідувати за бажанням дитини будь-які дитячі культурно-розважальні комплекси, місця масового відпочинку, місця громадського харчування, що знаходяться на території м. Миргорода. Підстави для задоволення вимог про залучення до зустрічей матері та дитини участі практикуючого психолога є необґрунтованими та надмірними. Вимога не чинити перешкоди зустрічам матері та дитини у навчальному закладі не підлягає задоволенню, так як відвідування навчального закладу призначено для проведення освітнього процесу та навчання, а перерви між уроками для відпочинку дитини та прийому їжі. ОСОБА_4 не має намірів вивозити свого сина за межі України. Дитина проживає в Україні, ОСОБА_4 є громадянином України, іншого громадянства не має. До спірних правовідносин не застосовується Гаазька конвенція, тому відсутні правові підстави для застосування такого виду забезпечення, як заборона виїзду за межі України. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 754/7569/21. Крім зазначеного, суд не може вирішити питання щодо заборони ОСОБА_4 змінювати місце проживання малолітньої дитини в межах території України. Матеріалами справи не підтверджено, що невжиття визначених заявницею заходів забезпечення позову у даній справі може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Вимога щодо заборони малолітньому сину перетинати кордон України не може бути задоволена, оскільки малолітня дитина не є суб`єктом таких правовідносин, а також тому, що вимоги про заборону ОСОБА_4 вивозити дитину за межі України та про заборону дитині перетинати кордон є тотожними. Просила встановити зустрічі матері з дитиною у запропонований нею час, в задоволенні інших вимог заяви про забезпечення позову відмовити.

Під час судового розгляду заявниця та її представник заявлені вимоги підтримали, просили заяву про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі з викладених у ній підстав.

ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Його представник просила заяву задовольнити частково, надала пояснення аналогічні, викладеним у запереченні.

Представник третьої особи при вирішенні питання про забезпечення позову поклалась на розсуд суду.

Вислухавши думкуучасників судовогорозгляду,дослідивши доданідо заявипро забезпеченняпозовудокази, суд прийшов до наступного висновку.

Згідно зі ст. 149 ЦПК України суд має право за заявою учасника справи вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суд при розгляді заяви повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

У постанові від 14 лютого 2022 року по справі № 754/7569/21 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. Саме в таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення.

В інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України не є можливим.

Однак, слід зазначити, що в зв`язку із введенням в Україні Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 воєнного стану змінилась процедура перетину державного кордону дітьми, які не досягли 16-річного віку.

Так, згідно внесених змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою КМУ від 27 січня 1995 року № 57, на період існування режиму воєнного стану дозволяється виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.

Згідно з довідкою військово-лікарської комісії від 04 вересня 2023 року № 7/1141 ОСОБА_4 визнаний непридатним з виключенням з військового обліку.

Таким чином, наразі у відповідача за зустрічним позовом немає жодних перешкод для самовільного вивезення дитини за кордон без узгодження цього питання з матір`ю дитини до вирішення питання щодо місця проживання дитини в судовому порядку.

Оскільки вивезення дитини за кордон може унеможливити виконання рішення у разі задоволення судом зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір`ю, враховуючи предмет даного позову, наведені заявницею обґрунтування заявлених вимог, їх розумність та адекватність, наявність зв`язку між заходами забезпечення позову та предметом позовних вимог про визначення місця проживання дитини, суд вважає за необхідне заяву про забезпечення позову в частині заборони відповідачу особисто або через третіх осіб вивозити дитину за межі України без дозволу матері задовольнити.

Вимога про заборону малолітньому ОСОБА_5 перетинати державний кордон задоволенню не підлягає, оскільки останній в даному випадку не є суб`єктом цивільних правовідносин, а також в зв`язку із тотожністю даної вимоги з вимогою про заборону відповідачу за зустрічним позовом вивозити дитину за кордон.

Щодо вимоги ОСОБА_2 про заборону змінювати місце проживання малолітнього сина до набрання рішенням законної сили, а також щодо зобов`язання відповідача не чинити матері перешкод у зустрічі з сином у навчальному закладі слід зазначити, що заявницею не наведено вагомих обґрунтувань та не надано доказів того, що незастосування таких заходів забезпечення позову унеможливить виконання рішення суду, тому вказані вимоги також задоволенню не підлягають.

В ухвалі від 03 березня 2021 року по справі № 756/326/20 Верховний Суд зазначив наступне.

Дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним.Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.

Отже, мати, яка проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 04 вересня 2018 року «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (заява № 6221/14) вказав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі, зі встановленням графіку відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, а тому допустимим є встановлення такого графіку до закінчення розгляду справи по суті, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного i сімейного життя.

Суд погоджується з думкою заявниці та її представника про необхідність налагодження психоемоційного контакту матері з дитиною, однак, зазначає, що заява ОСОБА_2 про визначення порядку та часу спілкування матері з сином наразі перебуває на розгляді органу опіки та піклування, рішення по ній на даний час не прийнято. Під час підготовчого судового засідання представник органу опіки та піклування пояснила, що наразі позиція з даного питання у органу опіки не сформована.

В свою чергу, заявниця не обґрунтувала, чому вона визначила саме такий час та порядок її спілкування з дитиною.

Крім зазначеного, суд звертає увагу, що зустрічний позов ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини судом було прийнято до свого провадження 12 вересня 2023 року, тобто строк його розгляду є незначним та не виходить за межі розумного, тому не встановлення наразі часу зустрічі матері з сином не є перешкодою для виконання в подальшому судового рішення.

Враховуючи наведене, суд вважає, що вимога про встановлення часу зустрічі матері з сином є передчасною, достатньо не обґрунтованою, до заяви не додано відповідних доказів, які би давали суду підстави для визначення певного порядку та часу спілкування матері з дитиною, тому заява про забезпечення позову в цій частині також задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 149-153, 157 ЦПК України, суд

ухвалив:

Клопотання ОСОБА_2 про забезпечення позову задовольнити частково.

Заборонити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , особисто або через третіх осіб вивозити за межі України малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без дозволу матері дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

В задоволенні інших вимог відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Повний текст ухвали складено 21 листопада 2023 року.

Суддя: О. М. Вірченко