Рішення

від 15.11.2023 по справі 754/13987/23

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/5573/23

Справа №754/13987/23

РІШЕННЯ

Іменем України

15 листопада 2023 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Саламон О.Б.

з участю секретаря Рябенка В.О.

позивача і представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2

представника відповідача Костюк Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Київського пансіонату ветеранів праці про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В:

Позиції учасників справи.

Позивач ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 звернувся до суду з вимогою до Київського пансіонату ветеранів праці про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі.

Позов обґрунтований тим, що 05.03.2020 наказом № 85 К позивача було прийнято на посаду інженера з охорони праці Комунальної організації «Київський пансіонат ветеранів праці» з випробувальним терміном три місяці, а 10.06.2020 наказом відповідача № 294-К позивача було звільнено з вказаної вище посади на підставі п. 2ст. 36 КЗпП України. У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди. Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 12.11.2020 позов залишено без задоволення. Постановою Київського апеляційного суду від 14.07.2021 рішення Деснянського районного суду м. Києва по справі № 754/10910/20 скасовано та ухвалено нове рішення, відповідно до якого позовні вимоги ОСОБА_1 до Київського пансіонату ветеранів праці про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано Наказ № 294-к від 10.06.2020 Комунальної організації «Київський пансіонат ветеранів праці» про звільнення ОСОБА_1 з посади інженера з охорони праці згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України, закінчення строку договору. Поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера з охорони праці Комунальної організації «Київський пансіонат ветеранів праці» з 11 червня 2020 року, стягнуто з Комунальної організації «Київський пансіонат ветеранів праці» на користь ОСОБА_1 93 952 грн. 95 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11.06.2020 по 14.07.2021, стягнуто з Комунальної організації «Київський пансіонат ветеранів праці» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. та стягнуто компенсацію понесених останнім судових витрат за подання позовної заяви та апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог в розмірі 1 409 грн. 25 коп., а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 005 грн. Однак станом на дату подання даного позову рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інженера з охорони праці КО «Київський пансіонат ветеранів праці» не виконано. Просить стягнути з Київського пансіонату ветеранів праці на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі за період з 15.07.2022 по 14.07.2023 в розмірі 90 196,05 грн., збитки від інфляції в розмірі 11 516,72 грн. та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Скориставшись правом подачі відзиві, від директора КО Київського пансіоната ветеранів праці - Малєєва О. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги вважає необґрунтованими у зв`язку з тим, що Київським пансіонатом ветеранів праці на виконання постанови Київського апеляційного суду у справі №754/10910/20 від 14 липня 2021 та додатковим рішенням 14 липня 2021 року: сплачено на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 червня 2020 по 14 липня 2021 в сумі 93 952,95 грн.; сплачено на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди - 5000 грн.; витрати понесені на професійну правову допомогу - 10 000 грн. Крім того, для поновлення на роботі позивач повинен був з`явитись на роботі та надати роботодавцю трудову книжку для внесення відповідних записів, ознайомитись з наказом про поновлення на роботі та приступити до виконання обов`язків. Київський пансіонат ветеранів праці надсилав позивачу лист з вимогою з`явитись на роботі негайно для врегулювання поновлення на роботі 10.02.2022, 20.03.2023, 24.04.2023, а також 27.04.2023 наказом №156-к ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді інженера з охорони праці. Щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі позивача з 15.07.2022 по 14.07.2023 сторона відповідача вважає, що не вірно визначений період, за який повинен бути стягнутий середній заробіток. Щодо позовної вимоги позивача про стягнення на його користь моральної шкоди зазначають, що моральна шкода за незаконне звільнення позивачу була компенсована постановою Київського апеляційного суду від 14.07.2021 в розмірі 5 000 грн, а стягнення моральної шкоди за несвоєчасний розрахунок є похідною від первісно заявлених вимог. З огляду на викладене, просять відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач та його представник - адвокат Рашкова В.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на викладене в позові.

Представник відповідача за довіреністю - Костюк Л.О. проти задоволення позову категорично заперечувала, посилаючись на викладене у відзиві, просила суд відмовити в задоволенні вимог, посилаючись на той факт, що постанову Київського апеляційного суду у справі №754/10910/20 від 14.07.2021 було виконано. Крім того, на листи з вимогою з`явитись на роботі негайно для врегулювання поновлення на роботі відповідач не з`являвся.

2.Процесуальні дії та рішення суду.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2023 року відкрито провадження, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

3.Фактичні обставини справи. Позиція суду та оцінки аргументів сторін.

Дослідивши письмові докази наявні в матеріалах справи, заслухавши пояснення позивача, представників позивача і відповідача, повно та всебічно проаналізувавши обставини справи, на яких вони грунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позову з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.13 ЦПК України).

Згідно із ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Наказом Комунальної організації «Київський пансіонат ветеранів праці» № 85К від 05 березня 2020 року ОСОБА_1 прийнято на посаду інженера з охорони праці з 10 березня 2020 року з випробувальним терміном три місяці.

Відповідно до наказу Комунальної організації «Київський пансіонат ветеранів праці» № 294 -к від 10 червня 2020 року ОСОБА_1 було звільнено з посади інженера з охорони праці згідно з п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 листопада 2020 року по справі № 754/10910/20 скасовано та ухвалено нове рішення, відповідно до якого позовні вимоги ОСОБА_1 до Київського пансіонату ветеранів праці про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано Наказ № 294-к від 10 червня 2020 року Комунальної організації «Київський пансіонат ветеранів праці» про звільнення ОСОБА_1 з посади інженера з охорони праці згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України, закінчення строку договору.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера з охорони праці Комунальної організації «Київський пансіонат ветеранів праці» з 11 червня 2020 року.

Стягнуто з Комунальної організації «Київський пансіонат ветеранів праці» на користь ОСОБА_1 93 952 грн. 95 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11 червня 2020 року по 14 липня 2021 року.

Стягнуто з Комунальної організації «Київський пансіонат ветеранів праці» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. та стягнуто компенсацію понесених останнім судових витрат за подання позовної заяви та апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог в розмірі 1 409 грн. 25 коп., а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 005 грн.

Постановою Верховного суду від 25 листопада 2021 року пстанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року - залишено без змін.

01 серпня 2023 року постановою Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 754/10910/20 від 04.08.2021, виконавче провадження № 72398524.

01 серпня 2023 року та 22 серпня 2023 року ОСОБА_1 та Київському пансіонату ветеранів праці державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) були направлені Вимоги виконавця про те, що директор Київського пансіонату ветеранів праці та ОСОБА_1 повинні з`явитись за адресою: м. Київ, вул. Кубанської України, 2 для виконання рішення суду.

27 вересня 2023 року державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було складено Акт державного виконавця, відповідно до якого при вчиненні виконавчих дій по виконавчому провадженню при примусовому виконанні виконавчого листа № 754/10910/20, виданого 04 серпня 2021 року Деснянським районним судом м. Києва про поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді інженера з охорони праці Комінальної організації «Київський пансіонат ветеранів праці» з 11 червня 2020 року. З метою повного виконання зазначеного вище виконавчого провадження встановлено, що за адресою: м. Київ, вул. Кубанської України, рішення суду не виконано. Представник боржника за місцем проведення виконавчих дій не з`явився.

14 вересня 2023 року та 28 вересня 2023 року державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанови про накладання штрафу на Київський пансіонат ветеранів праці за невиконання рішення суду в розмірі 5100,00 грн. та, відповідно, в розмірі 10 200 грн.

Судом встановлено, що постанова Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року по справі № 754/10910/20 (яка набрала законної сили) в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді інженера з охорони праці КО «Киїського пансіонату ветеранів праці» на час ухвалення рішення суду по даній справі - не виконано.

Однак судом установлено та не заперечувалось учасниками справи, що постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року по справі № 754/10910/20 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - виконано повністю.

Таким чином, позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просить стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в частині поновлення на посаді, відповідно до ст. 236 КЗпП України.

Що стосується вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч.2 ст. 129 Конституції України обов`язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Визначене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Належним виконання судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов`язок полягає в тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 711/8138/18.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не тільки з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

За нормами ст. 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить рішення про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Представник відповідача в судовому засіданні зазначила, що середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, тому просила суд до спірних правовідносин застосовувати строк звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України та 256 ЦК України.

Статтею 233 КЗпП України визначені строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року (справа №755/12623/19) визначила природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вказавши, що такий заробіток за природою є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію. Незаконне звільненні - це незаконне припинення роботодавцем із працівником трудового договору в односторонньому порядку. У свою чергу, виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений.

Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частині другій статті 233 КЗпП України. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині 2 статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь-яким строком.

До вимушеного прогулу також прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (ст. 236 КЗпП України).

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 552/3404/17, від 30 січня 2019 року у справі № 808/1271/18, від 22 квітня 2021 року у справі № 826/8789/18, від 10 травня 2022 року у справі №369/3013/20, від 26 травня 2022 року у справі №420/10861/21.

Враховуючи, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року (справа №755/12623/19) відступила від правового висновку стосовно того, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не є складовою заробітної плати, вказавши, що, по суті, це є не отримана заробітна плата за невиконання трудової функції не з вини працівника, суд при розгляді даної справи приходить до висновку, що відсутні підстави для застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог ОСОБА_1 .

Ч. 1 ст. 3 КЗпП України врегульовано трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КЗпПУ заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

За положеннями ст. 2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Статтею 27 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Так, згідно з п. 21 Постанови Пленуму ВСУ N 13 від 24.12.1999 року при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (з наступними змінами і доповненнями), далі - Порядок. Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

Згідно з п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Суд не приймає в якості доказу щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивача пояснення представника відповідача про те, що позивач не відреагував на листи від 10.02.2022, 20.03.2023, 24.04.2023 Київського пансіонату ветеранів праці щодо вимоги з`явитися на роботу негайно для врегулювання поновлення на роботі, з тих підстав, що вказані твердження спростовуються Актом державного виконавця.

Таким чином, здійснивши перевірку розрахунку наданого позивачем, суд дійшов висновку, що позивачу підлягає до виплати середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі за період з 15.07.2022 по 14.07.2023 року (255 робочих днів * 353, 71 грн.) у загальному розмірі 90 196,05 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з розрахунку, наданого позивачем, на суму заборгованості нараховано суму збитків від інфляції в розмірі 11 516,72 грн.

Таким чином, розрахована позивачем на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі з 15 липня 2022 року по 14 липня 2023 року підлягає стягненню з урахуванням збитків від інфляції в розмірі 11 516,72 грн.

Щодо вимог позову щодо відшкодування моральної шкоди, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Згідно з ч.3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як на підставу звернення з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач посилається на те, що незаконне звільнення порушило звичайне життя позивача, позбавило його права працювати та отримувати дохід в такий складний період, як пандемія, що значно погіршило фінансовий стан позивача, призвело морального страждання через значний стрес та тиск з боку відповідача, а відтак позивач оцінює нанесену йому відповідачем моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка завдала, за наявності її вини.

Разом з тим, дослідивши письмові матеріали справи, враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку, що вимога щодо відшкодування моральної шкоди позивачем підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 5 000 грн.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Таким чином, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які були посилання як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, враховуючи вищенаведене, а також принцип справедливості, суд приходить до переконання, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 1117,13 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 38, 44, 47, 97, 116, 117, 235, 237-1 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», ст.ст. 2, 12, 13, 17, 19, 23, 76-81, 83, 89, 113, 141, 178, 191, 209, 223, 235, 258-259, 263-265, 280- 289, 352, 354-355 ЦК України суд , -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Київського пансіонату ветеранів праці про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі, - задовольнити частково.

Стягнути з Київського пансіонату ветеранів праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримк виконання рішення суду у справі № 754/10910/20 про поновлення на роботі за період з 15 липня 2022 року по 14 липня 2023 року в сумі 90 196 грн. 05 коп., збитків від інфляції в розмірі 11 516 грн. 72 коп., моральну шкоду у розмірі 5 000 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 067,13 грн.

У задоволенні інших вимог позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення/складання повного тексту шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Київський пансіонат ветеранів праці, ЄДРПОУ 03188783, місцезнаходження: м. Київ, вул. Кубанської України, 2.

Повний текст рішення складено 27.11.2023.

Суддя Деснянського районного суду м. Києва О.Б. Саламон