Постанова

від 25.03.2024 по справі 754/13987/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи 754/13987/23 Головуючий у суді першої інстанції - Саламон О.Б.

Номер провадження № 22-ц/824/6755/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою Київського пансіонату ветеранів праці на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 листопада 2023 року та на додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського пансіонату ветеранів праці про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із позовом до Київського пансіонату ветеранів праці про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі, відповідно до якого просив стягнути з Київського пансіонату ветеранів праці на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі за період з 15 липня 2022 року по 14 липня 2023 року в розмірі 90 196,05 грн, збитки від інфляції в розмірі 11 516,72 грн та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 05 березня 2020 року наказом № 85-К позивача було прийнято на посаду інженера з охорони праці Комунальної організації «Київський пансіонат ветеранів праці» з випробувальним терміном три місяці, а 10 червня 2020 року наказом відповідача № 294-К позивача було звільнено з вказаної вище посади на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Вказано, що у серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року позов залишено без задоволення. Постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року рішення Деснянського районного суду міста Києва по справі № 754/10910/20 скасовано та ухвалено нове рішення, відповідно до якого позовні вимоги ОСОБА_1 до Київського пансіонату ветеранів праці про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано Наказ № 294-к від 10 червня 2020 року Комунальної організації «Київський пансіонат ветеранів праці» про звільнення ОСОБА_1 з посади інженера з охорони праці згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України, закінчення строку договору. Поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера з охорони праці Комунальної організації «Київський пансіонат ветеранів праці» з 11 червня 2020 року, стягнуто з Комунальної організації «Київський пансіонат ветеранів праці» на користь ОСОБА_1 93 952,95 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11 червня 2020 року по 14 липня 2021 року, стягнуто з Комунальної організації «Київський пансіонат ветеранів праці» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000 грн та стягнуто компенсацію понесених останнім судових витрат за подання позовної заяви та апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог в розмірі 1 409,25 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 005 грн.

Однак станом на дату подання даного позову рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інженера з охорони праці Комунальної організації «Київський пансіонат ветеранів праці» не виконано, а тому просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 15 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Київського пансіонату ветеранів праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у справі № 754/10910/20 про поновлення на роботі за період з 15 липня 2022 року по 14 липня 2023 року в сумі 90 196,05 грн, збитків від інфляції в розмірі 11 516,72 грн, моральну шкоду у розмірі 5 000 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 067,13 грн. У задоволенні інших вимог позову - відмовлено.

Додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 13 грудня 2023 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Рашкової В.В. про вирішення питання щодо розподілу судових витрат задоволено. Стягнуто з Київського пансіонату ветеранів праці на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. У задоволенні інших вимог заяви відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Київський пансіонат ветеранів праці подав апеляційну скаргу, яку мотивовано тим, що Київський пансіонат ветеранів праці на виконання постанови Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року у справі №754/10910/20 в частині поновлення на роботі позивача, направив ОСОБА_1 листа з вимогою з`явитись до роботодавця з трудовою книжкою, проте позивач вказаний лист проігнорував.

Вказано, 20 березня 2023 року та 24 квітня 2023 року відповідачем було повторно було направлено лист про негайне з`явлення на роботі для врегулювання трудових відносин з роботодавцем, проте і вказані листи було проігноровано ОСОБА_1 .

Апелянт звертає увагу, що 27 квітня 2023 року наказом №156-к ОСОБА_1 було поновлено на роботі, а наказ від 10 червня 2020 року №294-к про звільнення позивача було скасовано. Вказано, що позивача по справі в той же день було повідомлено про його поновлення на роботі та відправлено копію наказу, проте останній так і не з`явився на роботі. Апелянт зазначає, що неодноразово приймав міри щодо поновлення позивача по справі на роботі, проте останній ухиляється від поновлення на роботі.

В апеляційній скарзі також зазначено, що суд першої інстанції не застосував строк позовної давності, де працівник може звертатися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Крім того, апелянт вважає також незаконним стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода за незаконне звільнення позивачу була компенсована рішенням районного суду у справі № 754/10910/20 у розмірі 5 000 грн.

Враховуючи вищевикладене, Київський пансіонат ветеранів праці просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 листопада 2023 року та додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 грудня 2023 року та ухвалити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

15 лютого 2024 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_1 - Рашкової В.В. , відповідно до якого зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін, а подана апеляційна скарга - без задоволення.

У відзиві зазначено, що доводи апелянта спростовуються наданими Актами державного виконавця щодо не виконання рішення суду відповідачем. Також вказано, що наказ про поновлення на роботі було складено відповідачем вже після подання позовної заяви й вказаний наказ не свідчить про виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що наказом Комунальної організації «Київський пансіонат ветеранів праці» № 85К від 05 березня 2020 року ОСОБА_1 прийнято на посаду інженера з охорони праці з 10 березня 2020 року з випробувальним терміном три місяці.

Відповідно до наказу Комунальної організації «Київський пансіонат ветеранів праці» № 294 -к від 10 червня 2020 року ОСОБА_1 було звільнено з посади інженера з охорони праці згідно з п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 листопада 2020 року у справі №754/10910/20 позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року по справі № 754/10910/20 скасовано та ухвалено нове рішення, відповідно до якого позовні вимоги ОСОБА_1 до Київського пансіонату ветеранів праці про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано Наказ № 294-к від 10 червня 2020 року Комунальної організації «Київський пансіонат ветеранів праці» про звільнення ОСОБА_1 з посади інженера з охорони праці згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України, закінчення строку договору.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера з охорони праці Комунальної організації «Київський пансіонат ветеранів праці» з 11 червня 2020 року.

Стягнуто з Комунальної організації «Київський пансіонат ветеранів праці» на користь ОСОБА_1 93 952 грн. 95 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11 червня 2020 року по 14 липня 2021 року.

Стягнуто з Комунальної організації «Київський пансіонат ветеранів праці» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. та стягнуто компенсацію понесених останнім судових витрат за подання позовної заяви та апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог в розмірі 1 409 грн. 25 коп., а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 005 грн.

Стягнуто з Комунальної організації «Київський пансіонат ветеранів праці» на користь держави судовий збір у розмірі 2 636,40 грн (а.с.16-22).

Постановою Верховного суду від 25 листопада 2021 року у справі №754/10910/20 постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року - залишено без змін (а.с.23-29).

Також встановлено, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 липня 2023 року у справі №754/5304/23 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Київського пансіонату ветеранів праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 15 липня 2021 року по 14 липня 2022 року в розмірі 90 196,05 грн, інфляційні втрати в розмірі 19 348,19 грн, моральну шкоду в розмірі 5 000 грн, судовий збір в розмірі 1 195,44 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 12 000 грн. В іншій частині позову відмовлено (а.с.30-39).

01 серпня 2023 року постановою Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 754/10910/20 від 04 серпня 2021 року, виконавче провадження № 72398524 (а.с.40).

01 серпня 2023 року та 22 серпня 2023 року ОСОБА_1 та Київському пансіонату ветеранів праці державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) були направлені Вимоги виконавця про те, що директор Київського пансіонату ветеранів праці та ОСОБА_1 повинні з`явитись за адресою: м. Київ, вул. Кубанської України, 2 для виконання рішення суду (а.с.43-46).

27 вересня 2023 року державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було складено Акт державного виконавця, відповідно до якого при вчиненні виконавчих дій по виконавчому провадженню при примусовому виконанні виконавчого листа № 754/10910/20, виданого 04 серпня 2021 року Деснянським районним судом м. Києва про поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді інженера з охорони праці Комунальної організації «Київський пансіонат ветеранів праці» з 11 червня 2020 року. З метою повного виконання зазначеного вище виконавчого провадження встановлено, що за адресою: м. Київ, вул. Кубанської України, рішення суду не виконано. Представник боржника за місцем проведення виконавчих дій не з`явився (а.с.47).

14 вересня 2023 року та 28 вересня 2023 року державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанови про накладання штрафу на Київський пансіонат ветеранів праці за невиконання рішення суду в розмірі 5 100 грн та, відповідно, в розмірі 10 200 грн (а.с.41-42).

Судом першої інстанції було встановлено, що постанова Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року по справі № 754/10910/20 (яка набрала законної сили) в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді інженера з охорони праці КО «Київського пансіонату ветеранів праці» на час ухвалення рішення суду по даній справі - не виконано. Однак судом установлено та не заперечувалось учасниками справи, що постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року по справі № 754/10910/20 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - виконано повністю.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , мотивував своє рішення тим, що суд не прийняв в якості доказу щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивача пояснення представника відповідача про те, що позивач не відреагував на листи від 10 лютого 2022 року, 20 березня 2023 року, 24 квітня 2023 року Київського пансіонату ветеранів праці щодо вимоги з`явитися на роботу негайно для врегулювання поновлення на роботі, з тих підстав, що вказані твердження спростовуються Актом державного виконавця.

Крім того, судом також було зазначено, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року (справа №755/12623/19) відступила від правового висновку стосовно того, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не є складовою заробітної плати, вказавши, що, по суті, це є не отримана заробітна плата за невиконання трудової функції не з вини працівника, а тому суд при розгляді даної справи дійшов висновку, що відсутні підстави для застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог ОСОБА_1 .

Здійснивши перевірку розрахунку наданого позивачем, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачу підлягає до виплати середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі за період з 15 липня 2022 року по 14 липня 2023 року (255 робочих днів * 353, 71 грн.) у загальному розмірі 90 196,05 грн, а також інфляційні збитки у розмірі 11 516,72 грн.

Щодо моральної шкоди судом було зазначено, що дослідивши письмові матеріали справи, враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку, що вимога щодо відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 5 000 грн.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним.

Відповідно до частини 2 статті 129 Конституції України обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства.

Відповідно до положень статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України, стаття 430 ЦПК України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання постанови Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року у справі №754/10910/20 Київський пансіонат ветеранів праці видав наказ № 156-к про поновлення ОСОБА_1 на посаді інженера з охорони праці лише 27 квітня 2023 року (а.с.75).

Разом з тим, відповідачем по справі не було надано можливості позивачу ОСОБА_1 приступити до виконання його трудових обов`язків, що підтверджується відповідними Актами державного виконавця, зокрема 27 вересня 2023 року державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було складено Акт державного виконавця, відповідно до якого при вчиненні виконавчих дій по виконавчому провадженню при примусовому виконанні виконавчого листа № 754/10910/20, виданого 04 серпня 2021 року Деснянським районним судом м. Києва про поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді інженера з охорони праці Комунальної організації «Київський пансіонат ветеранів праці» з 11 червня 2020 року. З метою повного виконання зазначеного вище виконавчого провадження встановлено, що за адресою: м. Київ, вул. Кубанської України, рішення суду не виконано. Представник боржника за місцем проведення виконавчих дій не з`явився (а.с.47).

Вказані докази повністю спростовують факт того, що станом на дату видачі наказу № 156-к про поновлення ОСОБА_1 на посаді інженера з охорони праці, а саме 27 квітня 2023 року рішення суду було виконано. Із вказано Акту державного виконавця вбачається, що рішення суду не було виконано й станом на 27 вересня 2023 року.

Належних та допустимих доказів на спростування вказаних обставин справи відповідач по справі до суду не надав.

Щодо посилання апелянта на пропуску позивачем строку позовної давності, то апеляційний суд керується наступним.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору визначено статтею 233 КЗпП України.

Згідно з частиною 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Частиною 2 статті 233 КЗпП України визначено виняток із загальних строків для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівника: у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21), з`ясовуючи питання про те, чи можна вважати середній заробіток за час вимушеного прогулу складовою заробітної плати та чи поширюється на вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу положення частини 1 статті 233 КЗпП України про тримісячний строк звернення до суду, дійшла таких правових висновків.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.

Спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Аналізуючи зміст частини 2 статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.

Таким чином, у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Об`єднаної палати Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19), задля формування єдиної судової практики щодо застосування частини 2 статті 233 КЗпП України, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці.

До вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України).

Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.

Позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються стягнення належної йому заробітної плати, яка відповідно до статті 233 КЗпП України не обмежуються будь-яким строком звернення до суду.

Встановивши, що на підставі постанови Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року у відповідача виник обов`язок з 15 липня 2021 року щодо поновлення позивача на роботі, а станом на 27 вересня 2023 року рішення суду виконано не було, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо стягнення з Київського пансіонату ветеранів середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за визначений позивачем період, а саме з 15 липня 2022 року по 14 липня 2023 року у розмірі 90 196,05 грн.

Апеляційний суд також погоджується із висновком суду першої інстанції, що листа відповідача, які були адресовані позивачу по справі щодо вимоги з`явитися на роботу негайно для врегулювання питання поновлення на роботі, не заслуговують на увагу, оскільки повністю спростовуються наданими Актами державного виконавця.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо правових підстав для стягнення моральної шкоди, то суд керується наступним.

Відповідно до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень статті 2371 Кодексу законів про працю України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Дослідивши письмові матеріали справи, враховуючи обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимога щодо відшкодування моральної шкоди позивачу підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 5 000 грн., оскільки сам факт невиконання відповідачем чинного Законодавства та рішення суду про поновлення позивача на роботі, призводить до моральних страждань.

Апеляційний суд критично оцінює доводи апелянта щодо подвійного стягнення моральної шкоди, оскільки постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року у справі №754/10910/20 було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 й стягнуто моральну шкоду у зв`язку із незаконним звільненням та поновленням на робота, а в даному випадку до стягнення підлягає моральна шкода за спричинення моральних страждань пов`язаних із невиконання вказаного рішення суду на протязі тривалого часу.

Щодо оскарження додаткового рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 грудня 2023 року, то апеляційний суд виходить із наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_1 в суді першої інстанції представляв - адвокат Рашкова В.В., що підтверджується відповідним ордером серії АІ №1452039 від 29 вересня 2023 року (а.с.56).

В матеріалах справи також міститься свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, видане на ім`я Рашкової В.В. (а.с.55).

В поданій позовній заяві позивачем було зроблено заяву, що ОСОБА_1 очікує понеси судові витрати орієнтовно у розмірі 15 000 грн (а.с.1-13).

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 15 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково (а.с.101-108).

18 листопада 2023 року засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_1 - Рашкова В.В. подала заяву про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 14 000 грн (а.с.110-124).

До вказаної заяви представником було додано Договір №01/03/2023 про надання правової допомоги від 30 березня 2023 року, укладений між Адвокатським бюро «Валентини Рашкової» та ОСОБА_1 (а.с.116), протокол узгодження гонорару (договірної ціни), згідно якого сторони узгодили, що за надання правової допомоги ОСОБА_1 сплачує Адвокатському бюро гонорар, виходячи з погодинної ставки в розмірі 2 000 грн за 1 годину (а.с.117).

Також представником позивача було надано розрахунок витрат за надану правову допомогу від 17 листопада 2023 року, відповідно до якого адвокатом надано наступні послуги: зустріч з клієнтом, надання консультації - 1 год. 2 000 грн; підготовка та оформлення позовної заяви та інших процесуальних документів - 4 год. 8 000 грн; участь у судових засіданнях 2 год. (2 засідань х 2 000 грн = 4 000 грн) (а.с.118), а також було надано Акт приймання-передачі надання послуг від 17 листопада 2023 року (а.с.119).

Суд першої інстанції, задовольняючи частково заяву представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, мотивував своє рішення тим, що враховуючи складність справи та виконані роботи, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства»).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»)

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

У статті 133 ЦПК України перелічено види судових витрат. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) та постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19).

Апеляційний суд враховує викладені норми процесуального права, обставини справи, наданими документами та керується закріпленим статтею 11 ЦПК України принципом пропорційності у цивільному судочинстві, який включає в себе врахування: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін; час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача судові витрати, пов`язані із наданням правничої допомоги у розмірі 10 000 грн, оскільки вказаний розмір відповідає принципу співмірності та обґрунтованості.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують законності рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до положень статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на положення частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київського пансіонату ветеранів праці залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 листопада 2023 року та додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню відповідно до норм п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.

Судді :

М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв