Постанова

від 14.11.2023 по справі 914/1267/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2023 р. Справа №914/1267/23

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Скрипчук О.С.

Матущак О.І.

секретаря судового засідання Михайлишин С.В.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця Подвірного Олега Михайловича (вх. № ЗАГС 01-05/2564/23 від 08.08.2023)

на рішення Господарського суду Львівської області від 20.06.2023 (суддя Ділай У.І. повний текст складено 29.06.2023)

у справі № 914/1267/23

за позовом: Фізичної особи підприємця Подвірного Олега Михайловича (надалі ФОП Подвірний О.М.), с. Зубра, Львівська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Комінус"</a> (надалі ТзОВ "Комінус") м. Львів

про стягнення 1223515,17 грн за договором оренди нежитлового приміщення №01042021/2 від 01.04.2021

за участю учасників справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа підприємець Подвірний О. М. звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комінус" про стягнення 1 223 515,17 грн за договором оренди нежитлового приміщення № 01042021/2 від 01.04.2021.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.06.2023 в задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд зазначив про відсутність порушення суб`єктивного права позивача. До такого висновку суд дійшов на підставі того, що відповідно до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Подвірний Олег Михайлович є кінцевим бенефіціарним власником ТзОВ «Комінус»; тип бенефіціарного володіння - прямий вирішальний вплив; відсоток частки статутного капіталу - 100%. На підставі наведеного, суд зазначив, що орендар (відповідач) та орендодавець (позивач) є пов?язаними особами, зокрема, однією й тією ж особою, що, на думку суду, свідчить про зловживання правом та є підставою для відмови у захисті цивільного права згідно з ч. 3 ст. 16 ЦК України.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ФОП Подвірний О.М. звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що рішення є незаконним, необрунтованим, суд першої інстанції при ухваленні рішення не дотримався вимог закону, неправильно застосував норми матеріального і процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що судом було встановлено, що відповідачем не виконано своїх зобов`язань за договором у визначений строк, тим самим останній порушив вимоги чинного законодавства України та взяті на себе зобов`язання згідно з укладеним договором. Таким чином, на думку апелянта, висновок суду про відсутність порушеного суб`єктивного права позивача не заслуговує на увагу. Також апелянт зазначає, що відмовляючи в задоволенні позову, суд не встановив в чому саме полягає «використання права на зло», які саме негативні наслідки та для яких саме осіб такі наслідки настануть у зв`язку із так званим «зловживанням правом», яким особам позивач мав намір завдати шкоди, та які права могли бути порушені такими діями.

Враховуючи наведене, апелянт просить апеляційну скаргу задоволити, рішення суду скасувати та постановити нове про задоволення в повному обсязі позовних вимог.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2023 справу № 914/1267/23 розподілено до розгляду судді доповідачу Кравчук Н.М., склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. - головуючий суддя, судді: Скрипчук О.С. та Матущак О.І.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи підприємця Подвірного Олега Михайловича на рішення Господарського суду Львівської області від 20.06.2023 у справі № 914/1267/23.

Сторони участі уповноважених представників в судове засідання 14.11.2023 не забезпечили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

З матеріалів справи вбачається, що сторони про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, обов`язкова явка сторін в судове засідання не вимагалась, а відтак, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності належно повідомлених сторні.

Встановивши обставини справи, вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.

Між ФОП Подавірним Олегом Михайловичем (орендодавець) та ТзОВ «Комінус» (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 01042021/2 від 01.04.2021, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в платне строкове користування об`єкт нежитлового фонду - частину складу Б-1 (в т.ч. цех) площею 67,7 кв. м, частину офісу площею 113,6 кв.м., що знаходиться в будівлі за адресою: м. Львів, вул. Врубеля, 38, загальною площею 181,3 кв. м для використання в статутній діяльності.

01.04.2021 між сторонами складено акт передачі-приймання нежитлових приміщень.

Згідно з п.3.1 договору, даний договір діє з 01.04.2021 до 29.02.2024 та не потребує нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

У пункті 4.1. договору сторони погодили, що розмір місячної орендної плати впродовж терміну дії договору оренди є незмінним та складає 400 гривень на місяць за 1 кв. м площі (без ПДВ).

Відповідно до пункту 4.4. договору орендна плата за кожен місяць перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 01 числа місяця наступного за розрахунковий.

30.09.2022 між сторонами складено акт передачі - приймання частини приміщення площею 181,30 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Врубеля, 38, відповідно до якого відповідач повернув позивачу орендовані приміщення.

За твердженням позивача, в порушення вимог договору, відповідач не виконав свої зобов`язання по сплаті орендної плати в повному обсязі. Заборгованість за договором № 01042021/2 від 01.04.2021 становить 538 400,00грн.

11.04.2023 між сторонами складено та підписано без зауважень акт звірки взаємних розрахунків, в якому зазначено про наявність заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 538 400,00грн.

Крім того, 01.10.2022 між сторонами укладено договір оренди нежитлового приміщення № 01102022/1-В, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в платне строкове користування об`єкт нежитлового фонду - частину складу Б-1 (в т.ч. цех) площею 67,7 кв.м, частину офісу площею 11,9 кв.м, що знаходиться в будівлі за адресою: м. Львів, вул. Врубеля, 38, загальною площею 79,6кв.м для використання в статутній діяльності.

01.10.2022 між сторонами складено акт передачі-приймання нежитлових приміщень.

У пункті 4.1. договору від 01.10.2022 сторони домовились, що розмір місячної орендної плати впродовж терміну дії договору оренди є незмінним та складає 450 гривень на місяць за 1 кв.м площі (без ПДВ).

Відповідно до пункту 4.4. договору від 01.10.2022 орендна плата за кожен місяць перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 01 числа місяця наступного за розрахунковий.

За твердженням позивача, в порушення вимог договору від 01.10.2022, відповідач не виконав свої зобов`язання по сплаті орендної плати в повному обсязі. Заборгованість за договором від 01.10.2022 становить 179 100,00 грн.

11.04.2023 між сторонами складено та підписано без зауважень акт звірки взаємних розрахунків, в якому зазначено про наявність заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 214 920,00грн

Спір виник внаслідок того, що відповідач не виконав взятих зобов`язань за спірними договорами. Відтак, позивач подав позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача 717 500,00 грн основного боргу.

Окрім того, керуючись ст. 625 ЦК України, позивач нарахував 83 658,83 грн інфляційних втрат та 19 410,44 грн -3% річних, а також в порядку п. 8.1 та п.2 договорів 259 445,90 грн та 143 500,00 грн -штрафу.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким.

Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України).

У відповідності до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, унормовано, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу приписів статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив про відсутність порушення суб`єктивного права позивача.

До такого висновку суд дійшов, зокрема, на підставі того, що відповідно до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Подвірний Олег Михайлович є кінцевим бенефіціарним власником товариства з обмеженою відповідальністю «Комінус»; тип бенефіціарного володіння - прямий вирішальний вплив; відсоток частки статутного капіталу - 100%. На підставі наведеного, суд презюмував, що орендар (відповідач) та орендодавець (позивач) є пов?язаними особами, зокрема, однією й тією ж особою, що, на думку суду, свідчить про зловживання правом та є підставою для відмови у захисті цивільного права згідно з ч. 3 ст. 16 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції з таким висновком суду першої інстанції не погоджується та зазначає таке.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто, цивільний оборот грунтується на презумпції добросовісності та чесності

учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб?єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб?єкти, чиї права безпосередньо пов?язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб?єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/абоперебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Тож, учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов?язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають грунтуватися і договірні відносини.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 11 липня 2023 у справі № 916/818/22; від 19 січня 2023 року у справі № 925/1248/21.

Однак, відмовляючи в задоволенні позову, суд не встановив в чому саме полягає «використання права на зло», які саме негативні наслідки та для яких саме осіб такі наслідки настануть у зв?язку із так званим «зловживанням правом», яким особам позивач мав намір завдати шкоди, та які права могли бути порушені такими діями.

Таким чином, без встановлення наведених обставин, в суду не було обгрунтованих підстав для висновку про зловживання позивачем суб?єктивним правом.

Крім того, предметом позову в цій справі є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договорами оренди, дійсність яких наразі не спростовано і така дійсність в силу вимог статті 204 ЦК України презюмується у зв?язку з відсутністю такого, що набрало законної сили, судового рішення про визнання вказаних правочинів недійсними.

В постанові Об?єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 викладено наступний правовий висновок :"Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів а якому базується цивільне право - обов?язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов?язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов?язків, встановлених договором, можні відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні говору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом 4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

В свою чергу, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 (предмет позову - стягнення заборгованості за договором) сформульовано висновок про те, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов?язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи встановила, що в ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що на підставі договорів оренди майна №01042021/2 від 01.04.2021 та №01102022/1-В від 01.10.2022 року відповідач прийняв від позивача в оренду майно. Вартість оренди по договору №01042021/2 від 01.04.2021 за період 01.05.2021 по 31.03.2023 складає 538 400,00 грн, та по договору № 01102022/1-В від 01.10.2022 року за період 01.11.2022 по 31.03.2023 складає 179 100,00 грн що підтверджується наявними у справі копіями актів звірки взаємних розрахунків підписаними обома сторонами.

Відповідач не оплатив вказаної вартості оренди майна за договорами № 01042021/2 від 01.04.2021 та №01102022/1-В від 01.10.2022 року, у зв`язку з чим виникла заборгованість перед позивачем в сумі 717 500,00 грн.

Враховуючи наведене, колегією суддів встановлено, що відповідач не виконав своїх зобов`язань в строк, тим самим порушив вимоги чинного законодавства України та взяті на себе згідно договорів зобов`язання.

Таким чином, висновок суду про відсутність порушеного суб`єктивного права позивача спростовується матеріалами справи.

Проаналізувавши вищеописані правові норми та обставини даної справи, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим висновок місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 717 500,00 грн основного боргу за договорами оренди майна №01042021/2 від 01.04.2021 та №01102022/1-В від 01.10.2022 року та приходить до висновку про задоволення таких вимог.

Враховуючи те, що відповідач не оплатив орендну плату за період з 01.05.2023 по 31.03.2023 року згідно договору № 01042021/2 від 01.04.2021, позивач нарахував 81 149,12 грн - інфляційних втрат та 18 079,70 грн- 3% річних та за договором № 01102022/1-В від 01.10.2022 року позивач нарахував 2 509,71,12 грн - інфляційних втрат та 1 330,749 грн- 3% річних за період з 01.11.2022 по 31.03.2023 року.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач не спростував здійсненого позивачем розрахунку вказаних позовних вимог, не надав свого контррозрахунку, тому колегія суддів, перевіривши даний розрахунок, встановила його правильність. Відповідно підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача 81 149,12 грн - інфляційних втрат та 18 079,70 грн- 3% річних за договором № 01042021/2 від 01.04.2021 за період з 01.05.2023 по 31.03.2023 року та за договором № 01102022/1-В від 01.10.2022 року 2 509,71,12 грн - інфляційних втрат та 1 330,74 грн- 3% річних за період з 01.11.2022 по 31.03.2023 року.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 237 266,94 грн пені та 107 680,00 грн штрафу за договором № 01042021/2 від 01.04.2021 та 22 178,96 грн- пені та 35 820,00 грн- штрафу № 01102022/1-В від 01.10.2022 року за порушення строків сплати вартості оренди.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За приписами частин 1-3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.1996р. №543/96-ВР (з наступними змінами та доповненнями) передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, який обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У даній справі колегією суддів встановлено, що відповідно до пункту 8.1. у випадку прострочення сплати орендної плати орендар сплачує на користь орендодавця пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов?язання до дня зарахування оплати на банківський рахунок Орендодавця. А у п. 8.2. договорів сторони погодили, що у випадку прострочення сплати орендної плати на строк понад 20 днів орендар сплачує на корись орендодавця штраф у розмірі 20 відсотків від суми заборгованості.

Проаналізувавши вищенаведені приписи чинного законодавства України, умови укладених між сторонами договорів та, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, правомірними заявлені вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 237 266,94 грн пені та 107 680,00 грн штрафу за договором № 01042021/2 від 01.04.2021 та 22 178,96 грн- пені та 35 820,00 грн- штрафу згідно договору № 01102022/1-В від 01.10.2022 року за порушення строків сплати вартості оренди.

За наслідками апеляційного перегляду оскарженого судового рішення колегія суддів констатує, що доводи апелянта знайшли своє підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги та такі спростовують висновки, наведені в рішенні Господарського суду Львівської області від 20.06.2023 року у справі № 914/1267/23.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про відмову в позові, місцевий господарський суд не повно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав неправильну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке не відповідає вимогам закону та обставинам справи.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід скасувати, а апеляційну скаргу задоволити.

Судовий збір, в силу положень ч.4 ст.129 ГПК України, покладається на відповідача.

Керуючись, ст.ст. 269, 275, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця Подвірного Олега Михайловича задоволити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 20.06.2023 у справі № 914/1267/23 скасувати. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Подвірного Олега Михайловича задоволити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комінус» (79018, Львівська обл., м. Львів, вул. Смаль-Стоцького С., буд. 1, ідентифікаційний код юридичної особи:40545879) на користь фізичної особи-підприємця Подвірного Олега Михайловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) 717 500,00 грн- основного боргу, 83 658, 83 грн- інфляційних втрат, 19 410, 44 грн- 3 % річних, 259 445, 9 грн- пені, 143 500,00 грн - штрафу та 18 354,74 грн судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комінус» (79018, Львівська обл., м. Львів, вул. Смаль-Стоцького С., буд. 1, ідентифікаційний код юридичної особи: 40545879) на користь фізичної особи-підприємця Подвірного Олега Михайловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) 27 530,00 судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.ст.287-288 ГПК України.

6. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст складено 24.11.2023 .

Головуючий суддя Н.М.Кравчук

судді О.С.Скрипчук

О.І.Матущак