ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2023 року м. ОдесаСправа № 916/781/19Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Принцевської Н.М.;
суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)
Секретар судового засідання (за дорученням головуючого судді): Соловйова Д.В.;
За участю представників сторін:
Від Одеської міської ради - Явченко Д.В.;
Від прокуратури - Ейсмонт С.О.;
Від Відкритого акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ КРАНОБУДУВАННЯ» - Завальнюк Д.Ю., Чернега О.А. (директор);
Від Міністерства юстиції України - Коротков С.О.
розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ КРАНОБУДУВАННЯ"
на рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023
у справі №916/781/19
за позовом Заступника керівника Малиновської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Міністерства юстиції України
до Відкритого акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ КРАНОБУДУВАННЯ"
про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію на об`єкт нерухомого майна,
(судді першої інстанції у складі колегії суддів: головуючий суддя - Невінгловська Ю.М., суддя Волков Р.В., суддя Лічман Л.В., дата та місце ухвалення рішення: 31.05.2023, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29),
У березні 2019 року Заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Одеської міської ради та в особі Міністерства юстиції України звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ КРАНОБУДУВАННЯ" та КП "РЕЄСТРАЦІЙНА СЛУЖБА ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ", в якій просив суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав: 36597387 від 14.08.2017), прийняте державним реєстратором КП "РЕЄСТРАЦІЙНА СЛУЖБА ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ" Махортовим І.О. на підставі якого за ВАТ "УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ КРАНОБУДУВАННЯ" зареєстровано право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 31,6 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Авіаційна, 12;
- визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав: 36597944 від 14.08.2017), прийняте державним реєстратором КП "РЕЄСТРАЦІЙНА СЛУЖБА ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ" Махортовим І.О. на підставі якого за ВАТ "УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ КРАНОБУДУВАННЯ" зареєстровано право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 19 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Авіаційна, 13.
В обґрунтування пред`явлених вимог прокурор посилався, зокрема, на те, що Одеська міська рада не приймала рішень щодо надання ВАТ "УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ КРАНОБУДУВАННЯ" у власність, оренду чи користування та оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Авіаційна, 13 та вул. Авіаційна, 12, тоді як рішення ВК ОМР народних депутатів трудящих від 12.08.1968 року №605 та №803 від 31.10.1968 року не можуть бути підставою для державної реєстрації права власності на відповідні земельні ділянки. При цьому, ВАТ "УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ КРАНОБУДУВАННЯ" зареєструвало право власності на приміщення, розташовані за відповідними адресами, як зазначав прокурор з метою заволодіння даними земельними ділянками.
Ухвалою суду від 15.04.2019, розглянувши обґрунтування прокурора для представництва інтересів держави в суді, судом було залишено без розгляду позовну заяву Заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №2 на підставі п.1 ч.1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 було задоволено апеляційну скаргу Заступника прокурора Одеської області; ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.04.2019 по справі №916/781/19 було скасовано та матеріали справи № 916/781/19 передано на розгляд до Господарського суду Одеської області.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 року було здійснено заміну первісного відповідача у справі №916/781/19 Комунальне підприємство "Реєстраційна служба Одеської області" належним відповідачем Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) (65007, Одеська обл., м. Одеса, вул. Богдана Хмельницького, буд. 34, код ЄДРПОУ 43315529).
Рішенням Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав 36597387 від 14.08.2017), прийняте державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим І.О., на підставі якого за Відкритим акціонерним товариством «Український інститут кранобудування» (65017, м. Одеса, вул. Авіаційна, буд. 18; код ЄДРПОУ 04689197) зареєстровано право власності на нежитлове приміщення загальною площею 31,6 кв.м., розташоване за адресою: місто Одеса, вулиця Авіаційна, 12; визнано незаконним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав 36597944 від 14.08.2017), прийняте державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим І.О., на підставі якого за Відкритим акціонерним товариством «Український інститут кранобудування» 65017, м. Одеса, вул. Авіаційна, буд. 18; код ЄДРПОУ 04689197) зареєстровано право власності на нежитлове приміщення загальною площею 19 кв.м., розташоване за адресою: місто Одеса, вулиця Авіаційна, 13; стягнуто з Відкритого акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ КРАНОБУДУВАННЯ» (65017, м. Одеса, вул. Авіаційна, буд. 18; код ЄДРПОУ 04689197) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Пушкінська, будинок 3; код ЄДРПОУ 03528552) сплачений судовий збір у розмірі 3842 грн; повернуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (65023, Одеська область, м. Одеса, вул. Садова, 1-А; код ЄДРПОУ 37607526) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3; код ЄДРПОУ: 03528552) надмірно сплачений судовий збір у розмірі 4 962 грн, сплачений згідно платіжного доручення №1337 від 08.08.2022.
У своєму рішенні суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання недійсними та скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексні номери 36597387 від 14.08.2017 та 36597944 від 14.08.2017, на підставі яких за Відкритим акціонерним товариством «УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ КРАНОБУДУВАННЯ» зареєстровано право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 31,6 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Авіаційна, 12 та право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 19 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Авіаційна, 13.
Крім того, в оскаржуваному рішенні суд зазначив, що при зверненні до суду з позовом у даній справі прокурором належним чином було підтверджено бездіяльність компетентних органів, які знали про порушення інтересів держави, однак не зверталися до суду з відповідним позовом з невідомих причин, що спростовує доводи відповідача про зворотне.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Відкрите акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ КРАНОБУДУВАННЯ" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 по справі №916/781/19, прийняти постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Апелянт вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст.236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки ухвалене без повного та всебічного з`ясування обставин справи, з невірним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, є таким, що підлягає скасуванню.
У своїй скарзі апелянт не погоджується з наявністю у прокурора підстав представництва інтересів держави в особі Одеської міської ради. Заявник звертає увагу суду, що в порушення норм, встановлених ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурором було пред`явлено позов 20.03.2019 до отримання Одеською міською радою повідомлення щодо подання позову, яке надійшло Одеській міській раді лише 29.03.2019. Таким чином, прокурор звернувся до суду до отримання Одеською міською радою відповідного повідомлення.
Отже, апелянт вважає, що з огляду на те, що позовну заяву пред`явлено прокурором до Господарського суду Одеської області 20.03.2019 року, адресовані Міністерству юстиції України та Одеській міській раді повідомлення в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру», датовані 19.03.2020 року, а також враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази як надсилання, так і відповідей Міністерства юстиції України та Одеської міської ради на повідомлення прокурора, до звернення до суду, вказане свідчить про відсутність підстав вважати, що прокурором надано розумний строк компетентним органам для реагування на зазначені порушення інтересів держави, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій задля виправлення ситуації.
Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Міністерства юстиції України, апелянт посилається на а.с.61-62, де наявна вичерпна відповідь Міністерства, відповідно до якої останнє може скасувати державну реєстрацію або в порядку розгляду скарги, або в порядку моніторингу. Так, апелянт зазначає, що пункт 4 Порядку про моніторинг визначав вичерпні підстави для його проведення. Під час проведення моніторингових заходів підстави, які визначені п.4 Порядку №900 встановлені не були. А відтак, в силу ст. 19 Конституції України, Мінюст не міг за зверненням прокурора скасувати прав власності третьої особи.
Отже, на думку заявника, повноваження Мінюста врегульовані законом, а тому, навіть після звернення прокурора, Мінюст не мав повноважень скасувати реєстрацію лише із цієї підстави.
Апелянт, посилаючись на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 №925/642/19, вважає, що позивач не обґрунтував, а суд першої інстанції не встановив, які саме права Одеської міської ради та Міністерства юстиції України були порушені внаслідок винесення оскаржуваних рішень.
Крім того, на переконання апелянта, судом першої інстанції не було надано належної оцінки доказам щодо фізичного існування спірних об`єктів в натурі, та взято за основу лише акт від 05.01.2021.
На переконання заявника, судом першої інстанції не взято до уваги, що рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих «Про відведення Головному спеціальному конструкторському бюро по тяжкому кранобудуванню земельної ділянки для будівництва інженерного комплексу ГСКБ ТК» від 12.08.1968 року за №605 не скасовано та не припинено, а тому, на його думку, у Відкритого акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ КРАНОБУДУВАННЯ» наявне право на користування земельною ділянкою за спірними адресами та забудови відповідної земельної ділянки.
Враховуючи зазначене, апелянт просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 по справі №916/781/19, прийняти постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.07.2023 апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ КРАНОБУДУВАННЯ" на рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 по справі №916/781/19 залишено без руху.
10.07.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява від Відкритого акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ КРАНОБУДУВАННЯ" про усунення недоліків, допущених в апеляційній скарзі на рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 по справі №916/781/19, в якій апелянт надав докази надсилання копії апеляційної скарги з додатками по справі іншим учасникам справи, а також докази сплати судового збору у сумі 5763 грн.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ КРАНОБУДУВАННЯ" на рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 по справі №916/781/19; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/781/19.
24.07.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/781/19.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2023 розгляд апеляційної скарги Відкритого акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ КРАНОБУДУВАННЯ" на рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 по справі №916/781/19 призначено на 02.10.2023 року о 14-00 год.
27.07.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому прокуратур просить апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ КРАНОБУДУВАННЯ" на рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 по справі №916/781/19 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
На переконання прокурора, оскаржуване рішення ґрунтується на засадах верховенства права, є законним та обґрунтованим, винесеним відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, всебічно враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду. Рішення суду першої інстанції у повному обсязі відповідає завданню господарського судочинства - ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів держави. У той же час, апеляційна скарга не містить жодних доводів, належних та допустимих доказів спростування положень оспорюваного рішення Господарського суду Одеської області.
Щодо тверджень апелянта про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі Одеської міської ради та Міністерства юстиції України, апелянт зазначає, що посилання на повідомлення, подане прокурором на виконання вимог абз.3 ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», як на лист, в якому прокурор надає можливість органу відреагувати на стверджуване порушення закону та відсутність у зв`язку з чим підстав для представництва, не відповідає наведеному нормативному обґрунтуванню та змісту самих повідомлень.
Натомість, прокурор погоджується з обґрунтованою думкою суду першої інстанції про наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі Одеської міської ради та Міністерства юстиції України в межах даного спору.
Прокурор у своєму відзиві заперечує щодо тверджень апелянта стосовно відсутності порушеного права Одеської міської ради та Міністерства юстиції України, зазначаючи, що існуюча реєстрація на об`єкти нерухомості, право власності на які набуто неправомірно, порушує права власника земельної ділянки - територіальної громади міста Одеси в особі представницького органу Одеської міської ради, та органу, що здійснює контроль за здійсненням належної реєстрації прав - Міністерства юстиції України, що безпосередньо зачіпає інтереси держави в особі уповноважених органів.
Крім того, прокурор також заперечує проти тверджень апелянта про непідтвердження фактичними обставинами факту відсутності об`єктів нерухомого майна за адресами: м. Одеса, вул. Авіаційна,12 та 13.
На переконання прокурора, дані Детального плану території та довідка про склад основних засобів підприємства не є належними доказами, що спростовують факт відсутності спірних будівель за адресами: м. Одеса, вул. Авіаційна,12 та 13, встановленого за результатами проведення законної слідчої дії - огляду земельної ділянки в ході проведення досудового розслідування кримінального провадження - та одночасно підтвердженого уповноваженим органом міської ради, яким підтверджено цей факт.
Прокурор також звертає увагу суду, що при реєстрації права власності на спірні будівлі відсутні будь-які правовстановлюючі документи, що посвідчують попереднє право апелянта на спірні об`єкти нерухомості. Державна реєстрація права власності ВАТ "УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ КРАНОБУДУВАННЯ" на нерухоме майно за адресами: м. Одеса, вул. Авіаційна,12 та 13, яка була здійснена лише на підставі технічних паспортів, виданих 07.08.2017 ТОВ «НОВЕ БТІ», довідки б/н від 01.05.2017, складеної в одноособовому порядку ВАТ "УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ КРАНОБУДУВАННЯ", рішень виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №605 від 12.08.1968 №803 від 31.10.1968, зі змісту яких не вбачається передача будь-яких будівель та споруд, розташованих саме за адресами: м. Одеса, вул. Авіаційна,12 та 13, - проведено всупереч вимогам Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності», підзаконних нормативно-правових актів, що деталізують положення наведених галузевих нормативних актів, та з порушенням інтересів територіальної громади міста Одеси.
Відтак, прокурор вважає висновки, викладені у рішенні Господарського суду Одеської області від 31.05.2023, цілком обґрунтованими та мотивованими, а апеляційну скаргу ВАТ "УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ КРАНОБУДУВАННЯ" такою, що задоволенню не підлягає.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 у судовому засіданні оголошено перерву до 18.10.2023 року о 11-00 год.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 у судовому засіданні оголошено перерву до 20.11.2023 року о 14-00 год.
В судовому засіданні 20.11.2023 представники учасників справи підтриали доводи, викладені ними письмово.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.08.2017 державним реєстратором КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим І.О. були прийняті рішення індексні номери: 36597387 та 36597944 про державну реєстрацію права приватної власності ВАТ «Український інститут кранобудування» на нежитлові будівлі, розташовані за адресами: м. Одеса, вул. Авіаційна, буд. 12 та буд.13, загальною площею 31.6 кв.м. та 19 кв.м., що підтверджується відповідними інформаційними довідками № 111486655 та № 111486908 від 23.01.2018 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.
Підставою для виникнення права власності державним реєстратором зазначено:
-технічні паспорти, видані 07.08.2017 ТОВ «НОВЕ БТІ»;
-довідка б/н від 01.05.2017, видана ВАТ «Український інститут кранобудування»;
-рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №605 від 12.08.1968;
-рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №803 від 31.10.1968.
Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих „Про відведення Головному спеціальному конструкторському бюро по тяжкому кранобудуванню земельної ділянки для будівництва інженерного комплексу ГСКБ ТК" від 12.08.1968 р. за № 605, відведено Головному спеціальному конструкторському бюро по тяжкому кранобудуванню Міністерства будівництва, дорожнього та комунального машинобудівництва СРСР земельну ділянку площею до 1,9 га, обмеженого вулицями Скворцова, Ш. Руставелі, Авіаційної з відчуженням розташованих на ділянці житлових будинків та споруд, що підлягають зносу, а також плодоягідні насадження для будівництва інженерного комплексу ГСКБ по тяжкому кранобудуванню.
Згідно з п. 3 вказаного рішення передано з балансу домоуправління № 79 Іллічівської райради на баланс ГСКБ тяжкого кранобудуванню одноповерхові житлові будівлі та інші споруди по вул. Авіаційній, буд. 18, що підлягають зносу при будівництві першої черги.
Пунктом 5 вказаного рішення зобов`язано Управління головного Архітектора міста оформити в установленому порядку відвід земельної ділянки після дозволу Облвиконкому зносу жилих будинків, зазначених у п. 2 рішення.
При цьому, рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 31.10.1968 за №803 «Про уточнення п. 2 рішення Одеської міської ради депутатів трудящих № 605 від 12.08.1968 „Про відведення Головному спеціальному конструкторському бюро по тяжкому кранобудуванню земельної ділянки для будівництва інженерного комплексу ГСКБ ТК"» викладено п. 2 рішення Одеської міської ради депутатів трудящих № 605 від 12.08.1968 в наступній редакції: для будівництва інженерного комплексу першої черги вилучити у нижчеперелічених осіб земельні ділянки з відчуженням розміщених на них будівель та споруд, що підлягають зносу, а також плодоягідні насадження, у відповідності до схем-плану інвентаризації та списком домоволодільців, складеним МБТІ від 23.10-68р.: а) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - АДРЕСА_1 , земельна ділянка площею 920 кв.м.; б) байбузенко Н.Г.- АДРЕСА_2 , земельна ділянка площею 710 кв.м.; в) ОСОБА_3 - АДРЕСА_2 , земельна ділянка площею 707 кв.м.; г) ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - АДРЕСА_3 , частина земельної ділянки площею 575 кв.м. (без зносу житла); д) ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - АДРЕСА_3 , частина земельної ділянки площею 160 кв.м. (без зносу житла); є) ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 - АДРЕСА_6 частина земельної ділянки площею 640 кв.м. (без зносу житла); ж) ОСОБА_13 - АДРЕСА_4 , частина земельної ділянки площею 315 кв.м. (без зносу житла).
Згідно з довідкою б/н від 01.05.2017 про склад основних засобів ВАТ «Український інститут кранобудування» станом на 01.05.2017р., підписаною головою правління ВАТ «Український інститут кранобудування», у складі основних засобів з грудня 1986 року знаходяться (господарські) нежилі будівлі за адресою: вул. Авіаційна. 12, 13, 14; Шота Руставелі, 3а, 3; вул. Скворцова, 9а, 9б . Також зазначено, що вказані споруди включені до уставного фонду та підприємства ВАТ «УКРІНКРАН».
Водночас, в ході проведення досудового розслідування проведено огляд місця події та протоколом огляду від 12.02.2018 зафіксовано відсутність будь-яких будівель та техніки за адресами: м. Одеса, ввул. Авіаційна, 12 та 13 (т.1 а.с.39).
Прокурор у позовній заяві вказав, що право власності на нежитлові будівлі, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Авіаційна №12 та №13 зареєстровано за Відкритим акціонерним товариством «Український інститут кранобудування». З інформаційної довідки вбачається, що підставами для реєстрації права власності 10.08.2017 за ВАТ «Український інститут кранобудування» на нежитлові будівлі, розташовані за адресами: м. Одеса, вул. Авіаційна, буд. 12 та буд.13. загальною площею 31.6 кв.м. та 19 кв.м.. стали: технічний паспорт, виданий 07.08.2017 ТОВ «НОВЕ БТІ»; довідка від 01.05.2017, видана ВАТ «Український інститут кранобудування»; рішення ВК ОМР народних депутатів трудящих за №803 від 31.10.1968 та за № 605 від 12.08.1968.
Підставою для внесення запису стали рішення державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова 1.О. про державну реєстрацію прав та їх обмежень (з відкриттям розділу), індексний номер: 36597387 від 14.08.2017 (м.Одеса, вул.Авіаційна, буд. 12) та індексний номер:36597944 від 14.08.2017 (м.Одеса, вул.Авіаційна, буд.13).
При цьому, прокурор зазначив про те, що Одеська міська рада не приймала рішень щодо надання ВАТ «Український інститут кранобудування» у власність, оренду чи користування та оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Авіаційна №12 та №13 (лист Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 21.06.2018 №0119/2118-06).
Також прокурор зазначає, що Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради листом від 14.06.2018 за №0І-І5/287н повідомлено, що містобудівні умови та обмеження забудови земельних ділянок за зазначеними вище адресами не надавались.
Разом з тим, прокурор вважає, що пунктом 1 рішення ВК ОМР народних депутатів трудящих «Про відведення Головному спеціальному конструкторському бюро по тяжкому кранобудуванню земельної ділянки для будівництва інженерного комплексу ГСКБ ТК від 12.08.1968 за №605 (далі Рішення), яке стало підставою для проведення реєстрації права власності, Головному спеціальному конструкторському бюро по тяжкому кранобудуванню відведено земельну ділянку площею 1,9 га. обмежену вулицями Скворцова, Шота Руставелі, Авіаційною з відчуженням розташованих на земельній ділянці житлових будівель та споруд, які підлягають зносу, а також плодоягідних насаджень для будівництва інженерною комплексу ГСКБ по важкому кранобудуванню.
Пунктом 2 вказаною Рішення визначено саме за якими адресами передаються земельні ділянки для здійснення будівництва корпусу ГСКБ. Так, для будівництва було вилучено у громадян земельні ділянки з розташованими на них житловими будівлями та спорудами, що підлягали зносу за наступними адресами та площами земельних ділянок: вул. Авіаційна, 14 (площа 920 кв.м.), вул. Авіаційна, 16 (площа 710 кв.м.). вул. Авіаційна. 16-а (площа 707 кв.м.). вул. Шота Руставелі, 1 (площа 575 кв.м.); вул. Шота Руставелі, 1-а (площа 160 кв.м.). вул. Шота Руставелі, 3 та 3-а (площа 955 кв.м.). Наведений перелік є вичерпним.
Як вбачається, в переліку, наведеному в н.2 Рішення земельні ділянки та будь-які приміщення, розташовані за адресами: м. Одеса, вул. Авіаційна 12 та 13, відсутні.
Таким чином, на думку прокурора, рішенням ВК ОМР народних депутатів трудящих від 12.08.1968 №605 Головному спеціальному конструкторському бюро по тяжкому кранобудуванню земельні ділянки, розташовані за адресами: м. Одеса, вул. Авіаційна 12 та 13, для будівництва інженерного комплексу ніколи не відводилась та не передавались будівлі та споруди, що на ній розташовані.
Вказані обставини стали підставою для звернення прокурора до Господарського суду Одеської області з відповідними позовними вимогами.
Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного позову є вимоги позивача про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 23.01.2018 індексні номери 111486655 та 111486908 та здійсненої на їх підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за відповідачем на нежитлові будівлі, розташовані за адресами: м. Одеса, вул. Авіаційна, буд. 12 та буд.13. загальною площею 31.6 кв.м. та 19 кв.м. Підставами позову є порушення вимог законодавства під час здійснення вказаної державної реєстрації права власності на нерухоме майно за відповідачем - ВАТ «Український інститут кранобудування».
Судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду вважає за необхідне в першу чергу надати оцінку доводам апелянта щодо наявності в заступника керівника Малиновської окружної прокуратури м. Одеси представляти інтереси держави в особі Одеської міської ради.
Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру»).
Відповідно до частини третьої статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.
У частині третій статті 53 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частина п`ята статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).
У пунктах 27 та 76 постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Колегією суддів враховується, що з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Аналогічна правова позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 15.05.2019 у справі №911/1497/18.
У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Отже, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
З огляду на викладене, колегія суддів зауважує, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор, між тим для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.
Вказана правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 06.08.2019 у справі №910/6144/18 та від 06.08.2019 у справі №912/2529/18.
При цьому суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен встановлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи, оскільки питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Отже, прокурор, подаючи позов, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Як зазначив прокурор в позові, підставою для реалізації ним представницьких функцій у даному випадку є обумовлене порушенням інтересів держави щодо гарантування останньою дотримання вимог містобудівного ті земельного законодавства усіма суб`єктами права та відсутністю реагування на виявлений факт порушення законодавства органом, який наділений державою відповідними повноваженнями, а також порушенням інтересів Одеської міської ради шляхом реєстрації права власності та заволодінням майном, що належить територіальній громаді міста.
Неналежне здійснення Одеською міською радою своїх обов`язків та повноважень обумовлюють необхідність звернення прокурора із вказаним позовом до суду в її інтересах. Тому судова колегія вважає, що в позові прокурором обґрунтовано існування обставин загрози порушення інтересів держави, з огляду га таке.
Так, в матеріалах справи наявне попереднє листування з уповноваженими органами Одеської міської ради та Міністерства юстиції України, зокрема, на запит прокурора від 04.07.2018 №(16-89)7378вих18 Департаментом комунальної власності Одеської міської ради повідомлено, що ним оглянуто земельні ділянки за адресою: м.Одеса, вул. Авіаційна 12, 13 та повідомлено, що за наведеними адресами договори оренди земельних ділянок не укладались.
Також на адресу Міністерства юстиції України Одеською обласною прокуратурою 19.12.2018 за №05/1-3885вих18, а Одеською місцевою прокуратурою 19.03.201 за вих.. №(16-89) 3075-19вих спрямовано інформацію про виявлені порушення під час здійснення державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно та необхідність скасування рішення державного реєстратора.
В подальшому прокурор повідомив позивача про намір звернутися до суду з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради про скасування рішень державного реєстратора, що підтверджується листом №(16-89)3131-19вих від 19.03.2019.
З огляду на вищевикладене судова колегія погоджується з посиланнями прокурора на те, що Одеській міській раді та Міністерству юстиції України стало відомо про порушення інтересів держави 04.07.2018 та 19.12.2018 відповідно.
Неналежне здійснення Одеською міською радою та Міністерством юстиції України своїх обов`язків та повноважень обумовили необхідність звернення прокурора із вказаним позовом до суду в її інтересах.
Південно-західний апеляційний господарський суд, дослідивши зміст листування прокурора з Одеською міською радою, яке передувало зверненню прокурора до суду з цим позовом, вважає, що компетентні органи (Одеська міська рада, Міністерство юстиції України) були обізнані про виявлені порушення, проте протягом розумного строку після того, як стало відомо про можливе порушення інтересів територіальної громади, не вжили будь-якого активного реагування щодо вжиття заходів судового захисту порушених інтересів держави, що має кваліфікуватися як бездіяльність відповідних органів.
Стосовно доводів апеляційної скарги в частині відсутності порушеного права Одеської міської ради та Міністерства юстиції України, судова колегія зазначає наступне.
Згідно ч.1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Скасування рішення державного реєстратора про право власності на об`єкт нерухомого майна по вул. Авіаційна, 12, 13 в м. Одеса має на меті захист прав позивача на землі комунальної власності.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями ст.20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Пунктами 4) та 10) ч.2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.
Суд звертає увагу на те, що під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).
Відповідно до статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Згідно із пунктами 1, 2 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у чинній редакції), відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
Верховним Судом у постановах від 30.06.2020 у справі №922/3130/19 та від 20.08.2020 у справі №916/2464/19 наведено висновок про застосування статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з яким пред`явлення позову про скасування рішення державного реєстратора є належним способом захисту порушеного права.
У даній справі спір слід розглядати як такий, що пов`язаний із захистом права власника земельної ділянки на розпорядження такою ділянкою, оскільки позов заявлено прокурором для захисту прав та законних інтересів саме на земельну ділянку, на якій розташовано зареєстроване як об`єкт нерухомості майно. Тобто, предметом спору є порушення права землевласника з боку відповідача.
Отже, пред`явивши вказаний позов, прокурор скористався належним і ефективним способом захисту прав та навів передбачені Цивільним кодексом України правові підстави для припинення права власності відповідача на об`єкти нерухомого майна.
З огляду на наведене прокурором у даному випадку обрано належний спосіб захисту, оскільки у разі задоволення пред`явленого ним позову буде відновлено порушене право Одеської міської ради, як власника земельної ділянки.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо відсутності порушеного права Одеської міської ради.
Крім того, щодо порушеного права Міністерства юстиції України, то статтею 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» передбачено, що контроль у сфері державної реєстрації прав здійснюється Міністерством юстиції України, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб`єктів державної реєстрації прав.
Тобто, органом, який наділений повноваженнями щодо контролю за дотримання вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» та забезпечує гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, є Міністерство юстиції України.
В позовній заяві заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 2 в інтересах Одеської міської ради до ВАТ «Український інститут кранобудування», КП «Реєстраційна служба Одеської області» про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію на об`єкт нерухомого майна було вказано, що захист прав і законних інтересів відповідний орган не здійснює.
Листом від 19.12.2018 № 05/1-3885вих18 прокуратура області повідомила Міністерство юстиції України про виявлені порушення вимог Закону та необхідність вжиття заходів реагування з цього приводу.
У відповідь Міністерство листом від 21.01.2019 повідомило прокуратуру області про відсутність підстав для проведення перевірки законності дій реєстратора, оскільки дані про вказані порушення отримані Міністерством не зі скарги, поданої відповідно до Закону України «Про звернення громадян», подання територіального органу Мінюсту чи моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Такі доводи Міністерства, на думку прокурора, є необґрунтованими, оскільки в результаті неналежного моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно останнім самостійно не виявлені вказані порушення вимог законодавства та навіть після повідомлення прокуратурою області про них не вжито жодних заходів реагування на їх усунення.
Вищевказане свідчить про неналежне здійснення функцій контролю Міністерством юстиції України у сфері державної реєстрації прав та безпідставне невжиття заходів реагування на незаконні дії державного реєстратора Махортова І.О. при прийнятті оскаржуваних рішень, що обумовлює необхідність звернення прокурора із вказаним позовом до суду в інтересах Міністерства юстиції України.
Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 6806/1000/17, від 13.06.2018 у справі № 687/379/17-1.
Отже, враховуючи повноваження Міністерства юстиції України у сфері контролю суб`єктів реєстрації права власності, безпідставними є доводи скарги щодо відсутності порушеного права у Міністерства юстиції України.
Що стосується позовних вимог по суті, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрацій. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Статтею 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованості активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут та надалі в редакції, чинній станом на момент прийняття спірних рішень про державну реєстрацію права власності відповідача на спірне майно) передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Також статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що заявником є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло, перейшло чи припинилося речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.
Згідно п.1 ч.1 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації.
Згідно із ч.1, 2 ст.5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.
Відповідно до ч.3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень.
Частиною 2 ст. 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що записи, які містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться у документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведено реєстраційні дії.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", одним з етапів проведення державної реєстрації прав є перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.
За положеннями ч. 1 ст. 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншим нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Положеннями ст. 27 вказаного Закону передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі:
1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;
2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;
3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;
4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;
5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;
6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката;
7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;
8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;
9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;
10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;
11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;
12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації;
13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;
14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Пунктом 1 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (надалі - Порядок), (в редакції, чинній на час проведення реєстрації), передбачено, що він визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Відповідно до п. 40 Порядку державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених ст. 27 Закону та цим Порядком.
Пунктом 41 Порядку визначено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються:
1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;
2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;
3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси;
4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);
5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).
Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.
У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.
Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.
Отже, аналізуючи вище вказані норми законодавства, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Так, з матеріалів реєстраційних справ спірних об`єктів нерухомого майна №1325894751101 та № 1325927051101 вбачається, що державна реєстрація права власності проведена державним реєстратором КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим І.О. на підставі технічних паспортів, виданих 07.08.2017 ТОВ «НОВЕ БТІ», довідки б/н від 01.05.2017, виданої ВАТ «Український інститут кранобудування», рішень виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №605 від 12.08.1968 та №803 від 31.10.1968.
Разом з тим, технічний паспорт є лише документом, яким оформлюється технічна інвентаризація об`єкта та який свідчить про фактичний стан нерухомості (площу, поверховість тощо).
При цьому, технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, а відтак не може слугувати самостійною підставою для здійснення державної реєстрації.
Довідка, в свою чергу, складена на підставі проведеної технічної інвентаризації, також не є правовстановлюючим документом чи будь-яким іншим документом, який надає підстави для проведення реєстраційних дій щодо об`єкта нерухомості.
За обставин ненадання ВАТ «Український інститут кранобудування» документів, що посвідчують право власності або інше законне право на об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресами Авіаційна, 12 та 13, документів, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, а також документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно, господарський суд приходить до висновку, що у державного реєстратора були відсутні законні підстави для вчинення оспорюваних реєстраційних дій.
Натомість, інші документи, передбачені ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пунктом 41 Порядку в матеріалах вказаних вище реєстраційних справ також відсутні.
У той же час судом не встановлено наявності у справі будь-яких первинних правовстановлюючих документів, які б підтверджували відповідне речове право відповідача на земельну ділянку, на якій зареєстровано нерухоме майно - нежитлові будівлі.
В свою чергу, як встановлено судом, земельна ділянка, на якій перебувають спірні об`єкти нерухомості, належить територіальній громаді міста Одеси, а Одеська міська рада не приймала рішення щодо передачі у власність або користування цієї земельної ділянки ВАТ «Український інститут кранобудування».
Як вбачається з матеріалів справи, в переліку, наведеному в п.2 рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №605 від 12.08.1968 з урахуванням уточнень, які були внесені рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №803 від 31.10.1968, земельні ділянки та будь-які нежитлові приміщення, розташовані за адресами: м. Одеса, вул. Авіаційна 12 та 13, відсутні.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №605 від 12.08.1968 та №803 від 31.10.1968 не можуть бути підставою для реєстрації права власності за відповідачем на об`єкти нерухомого майна за адресою: Авіаційна, 12, 13, оскільки Головному спеціальному конструкторському бюро по тяжкому кранобудуванню земельна ділянка, розташована за адресами: м. Одеса, вул. Авіаційна 12 та 13 для будівництва інженерного комплексу ніколи не відводилась та будівлі за вказаною адресою не передавались.
Зазначене рішення містить вказівки про надання земельної ділянки у тимчасове користування, зумовлене будівництвом, яке повинно було завершитись у 1975 році.
Згідно листа Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 04.01.2022 за вих.№01-6/787-пр в реєстрі будівельної діяльності (далі - Реєстр) відсутня інформація щодо реєстрації документів, які надають право на виконання будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за адресою: м. Одеса, вул. Авіаційна, 12 та вул. Авіаційна, 13. Враховуючи те, що документи, які надають право на виконання будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, на об`єкти за вищезазначеними адресами не реєструвались, в Управлінні відсутня проектна документація на проведення будівельних робіт за адресами: м. Одеса, вул. Авіаційна, 12 та вул. Авіаційна, 13.
Таким чином, відповідачем не було надано документів, що відповідно до вимог законодавства належним чином засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта та присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомості, реєстрація права власності на нежитлові будівлі, розташовані за адресами: м. Одеса, вул. Авіаційна, буд. 12 та буд.13, загальною площею 31.6 кв.м. та 19 кв.м., була здійснена лише на підставі технічних паспортів, виданих 07.08.2017 ТОВ «НОВЕ БТІ», довідки б/н від 01.05.2017, складеної в одноособовому порядку ВАТ «Український інститут кранобудування», рішень виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №605 від 12.08.1968 №803 від 31.10.1968, зі змісту яких не вбачається передача будь-яких будівель та споруд, розташованих саме за адресами: м. Одеса, вул. Авіаційна 12 та 13.
З огляду на вищевикладене, враховуючи наявні матеріали у справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у державного реєстратора комунального підприємства „Реєстраційна служба Одеської області" Махортова І.О. визначених законом підстав для прийняття оспорюваних рішень, оскільки реєстрація права власності на нежитлові будівлі, розташовані за адресами: м. Одеса, вул. Авіаційна, буд. 12 та буд.13, загальною площею 31.6 кв.м. та 19 кв.м., здійснена в порушення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та за відсутності обов`язкових документів, визначених п. 41 Порядку.
Також згідно із п.3 ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.
Разом з тим, із матеріалів реєстраційної справи вбачається, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав на спірні нежитлові приміщення не звертався до відповідних органів влади, підприємств, установ та організацій для отримання необхідної для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав.
Також, судом встановлено, що з Акту огляду земельної ділянки від 05.01.2021, складеного Відділом самоврядного контролю за використанням і охороною земель та дотриманням вимог земельного законодавства Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, вбачається, що за результатами обстеження земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Авіаційна, 12, 13 встановлено, що вищевказана земельна ділянка вільна від забудови та знаходиться в занедбаному стані.
Також у вказаному акті зазначено про те, що рішенням Одеської міської ради від 16.09.2020 №6434-VII був доповнений до переліку територій рекреаційного призначення парків та скверів у Одесі - сквер, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Скворцова, між будинками вул. Скворцова, 2 та вул. Шота Руставелі, 5. Зазначена адреса співпадає з адресою: м. Одеса, вул. Авіаційна, 12, 13.
Крім того, зі змісту ухвали Слідчого суді Малиновського районного суду м. Одеси від 12.03.218 вбачається, що в ході проведення досудового слідства, в рамках розслідування кримінального провадження, слідчим було проведено огляд земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Авіаційна, 12 та 13, в ході якого було встановлено, що на вищезазначеній земельній ділянці відсутні будь-які споруди та ознаки проведення будівельних робіт.
Враховуючи зазначене, реєстрація за відповідачем права власності на спірне майно відбулася на підставі документів, які не відповідають вимогам законодавства, що не може свідчити про правомірне набуття відповідачем нерухомого майна у власність, а відтак є підставою для скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права на це майно.
Крім того, за змістом ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності із фактом його державної реєстрації.
При дослідженні обставин існування в особи права власності, першочерговим є встановлення підстави, на якій особа набула це право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 та від 07.10.2020 у справі № 920/728/18.
За відсутності законних підстав для здійснення державної реєстрації за відповідачем права власності на нежитлові приміщення по вул. Авіаційна, 12, 13 у м. Одесі, сама по собі державна реєстрація не свідчить про виникнення права власності на вказане нерухоме майно у відповідача.
Також, відповідно до ст. 316, 317 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Нормами ст. 90, 95, 102-1 Земельного кодексу України визначено, що право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок, землекористувачі та особи, які набули право користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).
При цьому, згідно зі ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно речові права на земельну ділянку по вул. Авіаційні, 12 та 13 у м. Одесі, на якій начебто розташовані спірні нежитлові будівлі, за будь - якими фізичними чи юридичними особами не зареєстровані.
Згідно листа Комунального підприємства «Право» Одеської міської ради від 30.11.2021 за вих. № 772, у Адресному реєстрі міста Одеси адреси: м. Одеса, вул. Авіаційна, 12, та м. Одеса, вул. Авіаційна, 13, відсутні, що виключає можливість надання копій запитуваних прокурором Малиновської окружної прокуратури міста Одеси документів.
Водночас, у вказаному листі підприємством також повідомлено, що в розумінні 2.4 Положення про Малиновську районну адміністрацію Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 07.12.2016 року № 1328-VII, присвоєння адреси об`єкта нерухомості здійснюється шляхом видачі відповідного розпорядження районної адміністрації Одеської міської ради.
Крім того, листом від 21.06.2018 № 0119/2118-06 Департамент комунальної власності Одеської міської ради, у відповідь на лист прокурора від 06.06.2018 року № (16-89)6157-18вих повідомив, що відділом самоврядного контролю за використанням і охороною земель, дотриманням вимог земельного законодавства та використанням об`єктів комунальної власності Департаменту було оглянуто земельні ділянки за вказаними адресами, та встановлено, що на них розташовані нежитлові будівлі виробничого комплексу, будівля автомийки та СТО. Більша частина площі земельних ділянок вільна від забудови та знаходиться в занедбаному стані. Разом з тим зазначило, що в Департаменті відсутня інформація щодо укладення договорів оренди земельних ділянок та приміщень, що належать територіальній громаді міста Одеси, за вказаними адресами.
Оскільки вказана земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади міста Одеси виключно Одеська міська рада має право розпоряджатися нею, відповідно до норм ст..9 Земельного кодексу України.
Як вже було зазначено вище, Одеська міська рада не приймала рішень щодо надання ВАТ «Український інститут кранобудування» у власність, оренду чи користування та оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Авіаційна, №12 та №13.
При цьому судом встановлено, що після реєстрації права власності на спірні нежитлові приміщення, розташовані за адресами: м. Одеса, вул. Авіаційна, 12 та 13, ВАТ «Український інститут кранобудування» з метою отримання у власність земельну ділянку за вказаною адресою 17.10.2017 звернулося до Одеської міської ради з клопотанням про надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0.8500 га. за адресою: м. Одеса, вул. Авіаційна. 12 та 13, але будь-яких рішень з цього питання остання не приймала.
Відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.04.2018 у справі №914/1874/18.
Суд наголошує, що державна реєстрація нерухомого майна на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.
Вказаної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020у справі № 916/1608/18.
За таких обставин, враховуючи приписи чинного законодавства та наявні матеріали справи, з урахуванням встановлених судом обставин щодо прийняття державним реєстратором КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим І.О. рішень індексні номери: 36597387 та 36597944 про державну реєстрацію права приватної власності ВАТ «Український інститут кранобудування» на нежитлові будівлі, розташовані за адресами: м. Одеса, вул. Авіаційна, буд. 12 та буд.13, загальною площею 31.6 кв.м. та 19 кв.м., судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вказані рішення були прийняті з порушенням норм чинного законодавства, у зв`язку з чим висновок суду про обґрунтованість позовних вимог про скасування рішень державного реєстратора є вірним.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі по даній справі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
За таких обставин судова колегія вважає, що апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ КРАНОБУДУВАННЯ" на рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 у справі №916/781/19 задоволенню не підлягає, а рішення місцевого господарського суду відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ КРАНОБУДУВАННЯ" на рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 у справі №916/781/19 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 у справі №916/781/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбаченими статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 24.11.2023 року.
Головуюча суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Г.І. Діброва
А.І. Ярош
Суд | Південно-західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 20.11.2023 |
Оприлюднено | 28.11.2023 |
Номер документу | 115191726 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку |
Господарське
Південно-західний апеляційний господарський суд
Принцевська Н.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні