Постанова

від 26.10.2023 по справі 910/20909/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2023 р. Справа№ 910/20909/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Кравчука Г.А.

Коробенка Г.П.

при секретарі Вага В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Піхотний М.Д. за довіреністю;

від відповідача: Монастирський Д.О. за ордером;

від третьої особи на стороні позивача: не з`явився;

від третьої особи на стороні відповідача: Пріцак І.Є. самопредставництво;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційні скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та Національного банку України

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2022 (повний текст складено 01.11.22)

у справі №910/20909/21 (суддя Ягічева Н.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Гардера"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Національний банк України

про визнання недійним одностороннього правочину,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" (далі - позивач, Товариство) звернулось у Господарський суд міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач, Приватбанк), у якому просило суд визнати недійсним односторонній правочин, оформлений письмовим повідомленням АТ КБ "Приватбанк" за вих.№Е.65.0.0.0/3-106757 від 07.09.2017 р., про одностороннє розірвання з 25.09.2017 р. кредитного договору №4Б16116Г від 10.11.2016р. з ТОВ "Бізнеспром Інвест".

Позовні вимоги мотивовані тим, що у жовтні 2016 року позивач брав участь в розробленому і координованому Національним банком України (далі - третя особа на стороні відповідача, НБУ) процесі трансформації (реструктуризації) частини кредитного корпоративного пакету клієнтів Приватбанку, а саме в погашенні кредитної заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Гардера" (далі - третя особа на стороні позивача, ТОВ "Гардера"), з наміром отримання прав на заставне майно ТОВ "Гардера" після виконання позивачем його зобов`язань перед Приватбанком, у зв`язку із чим було укладено договір поруки №4Г13382И/П від 10.11.2016, також укладений кредитний договір №4Б16116Г від 10.11.2016 на суму 4,7 млрд. грн; позивач погасив заборгованість первісного позичальника (ТОВ "Гардера") перед Приватбанком та набув права кредитора у цих зобов`язаннях, однак останній ухиляється від передачі позивачу документів, які посвідчують права вимоги до боржника, внаслідок чого у позивача почались труднощі із погашенням заборгованості за кредитним договором; Приватбанк також звернувся до Високого суду Англії та Уельсу із позовом №BL-207-000665 проти ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та інших про стягнення збитків і вказує про нікчемність укладених договорів за участю позивача і ТОВ "Гардера"; оспорюваним письмовим повідомленням Приватбанк розірвав кредитний договір, однак вказаний правочин про розірвання договору вчинено як із порушенням умов кредитного договору, так і з порушенням положень законодавства, тому він підлягає визнанню недійсним.

Відповідач, заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, посилався на те, що позивачем не доведено, яким чином заява аргументу Приватбанком у англійському провадженні перешкоджає йому в реалізації будь-яких прав і не надав доказів звернення з вимогами до старих позичальників або заставодавців; позивачем обрано неналежний спосіб захисту; одностороння відмова від договору не потребує узгодження так як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання; доводи щодо виконання кредитних договорів старого позичальника (ТОВ "Гардера") не входять до предмету доказування у даній справі.

НБУ у письмових поясненнях заперечив проти позову, посилаючись на те, що умовами кредитного договору встановлено право Приватбанку на одностороннє його розірвання у разі невиконання позивачем зобов`язань за договором і відповідач реалізував зазначене право шляхом надіслання оспорюваного повідомлення; відсутній зв`язок між діяльністю НБУ та спірними правовідносинами з приводу укладення та виконання кредитного договору, оскільки НБУ не здійснював погодження та не брав участі в його укладенні; до предмету доказування у даній справі не входить оцінка діяльності НБУ щодо проведення банківського нагляду за Приватбанком.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13 жовтня 2023 року позов задоволено.

Визнано недійсним односторонній правочин, оформлений письмовим повідомленням Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" за вих. №Е.65.0.0.0/03-106727 від 07.09.2017 про одностороннє розірвання з 25.09.2017 р. кредитного договору 4Б16116Г від 10.11.2016 р. з Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест".

Стягнуті судові витрати.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Національний банк України подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки суд мав дослідити наявність підстав для односторонньої відмови від договору, однак натомість зробив висновок, що кредитний договір між позивачем і відповідачем був укладений у зв`язку та в ході так званої реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю Приватбанку, що була ініційована, організована та контрольована НБУ; до предмету доказування у даній справі не входить оцінка діяльності НБУ щодо проведення банківського нагляду за Приватбанком; у матеріалах справи відсутні документи, що кредитний договір укладений в ході реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю Приватбанку; постанови НБУ та листування між НБУ та Приватбанком, на які посилався суд, не містять жодного посилання на кредитний договір із позивачем; НБУ не брав участі в укладенні кредитного договору між позивачем і відповідачем; за умовами кредитного договору Приватбанк має право розірвати його в односторонньому порядку.

Також не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки посилання на норми ч.2,3 ст.188 ГК України, які регулюють розірвання договору за згодою сторін, є некоректними в контексті одностороннього розірвання договору; суд вийшов за межі доказування у даній справі, надавши оцінку відносинам, пов`язаним із кредитами "старих позичальників" і угодами забезпечення їх зобов`язань; позивачем додано до позову ряд доказів, які містять охоронювану законом банківську таємницю, при цьому відсутня інформація про законність та джерело їх отримання позивачем, і позивач не належить до суб`єктів, які могли отримати їх у законний спосіб, тому вони підлягали визнанню судом недопустимим і не могли покладатися в основу оскаржуваного рішення.

Розгляд апеляційних скарг Приватбанку та НБУ було об`єднано у одне провадження.

Позивач у відзиві на апеляційні скарги заперечив проти їх задоволення та просив залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що відповідачем було порушено порядок розірвання договору, встановлений ст.188 ГК України; обставини трансформації (реструктуризації) кредитного портфелю Приватбанку є обставинами, якими позивач обґрунтує позовні вимоги, оскільки порушення зобов`язань за кредитним договором сталося з вини Приватбанку, а не з вини позивача, тому вони входять у предмет доказування; у відповідності до наданого Плану трансформації позивач, як новий позичальник, мав погасити заборгованість первісних позичальників - ТОВ "Гардера", він виконав це зобов`язання та мав намір звернути стягнення на активи боржника для погашення заборгованості за кредитним договором, проте відповідач не передав йому передбачені документи; відповідач не надав жодного доказу, який би спростовував інформацію, яка підтверджується наданими позивачем доказами, які Приватбанк вважає недопустимими; нагляд за діяльністю Приватбанку здійснювався з боку НБУ не лише шляхом зовнішнього нагляду, але і шляхом впровадження відповідної посадової особи - куратора та погодження Плану реструктуризації, в якому містилась інформація про необхідність погашення (реструктуризації) кредитних зобов`язань ТОВ "Гардера"; твердження НБУ про те, що він не здійснював погодження та не брав участі в укладенні кредитного договору не відповідають дійсності, оскільки він брав безпосередню участь у розробці та проведенні трансформації (реструктуризації) корпоративного кредитного пакету Приватбанку.

16.02.2023 позивач подав клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку судових рішень у справі №910/17401/21.

14.03.2023 позивач подав клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі №910/17401/21.

14.04.2023 позивач подав доповнення до клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку судових рішень у справах №910/17401/21 та №910/18029/21.

25.05.2023 НБУ подав додаткові письмові пояснення, у яких просить врахувати висновки Верховного Суду, які викладені в постанові від 20.04.2023 у справі №910/18029/21, в якій розглядався спір щодо подібних правовідносин.

21.06.2023 позивач подав клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку судових рішень у справах №906/521/22 та №904/9691/21.

22.06.2023 відповідач подав додаткові пояснення, у яких просить врахувати висновки Верховного Суду, які викладені в постанові від 20.04.2023 у справі №910/18029/21, в якій розглядався спір щодо подібних правовідносин.

25.07.2023 відповідач подав заперечення проти зупинення провадження у справі, посилаючись на те, що справи №906/521/22 та №904/9691/21 перебувають не на розгляді палати Верховного Суду.

04.08.2023 позивач подав клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі №918/1043/21.

25.10.2023 представник відповідача - адвокат Яковенко О.О. подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із його відрядженням.

Сторони і треті особи належним чином повідомлялись про розгляд апеляційної скарги в порядку, визначеному статтями 6, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), шляхом направлення ухвали суду за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи на повідомлені, що підтверджується відповідними довідками про доставку електронних документів, а ТОВ "Гардера" додатково повідомлялось шляхом направлення ухвал суду рекомендованими поштовими відправленнями, що підтверджується повідомленнями про вручення.

Неявка у судове засідання представника третьої особи - ТОВ"Гардера" не перешкоджає розгляду апеляційних скарг.

Клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи відхилено судом, оскільки його явка не визнавалась судом обов`язковою, а у судовому засіданні присутній інший повноважний представник відповідача.

Клопотання позивача про зупинення провадження у справі відхилені судом, оскільки з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що касаційний розгляд справ 910/17401/21, №910/18029/21, №906/521/22 та №904/9691/21 наразі завершений (по першим двом - з прийняттям постанов про направлення справ на новий розгляд, по іншим двом - про закриття касаційного провадження), а предметом розгляді у справі №918/1043/21, яка розглядається Великою Палатою Верховного Суду, є вимоги про визнання недійсним договору поставки мережевого обладнання та стягнення 199850,40грн в порядку реституції, тобто правовідносини у вказаній справі та їх правове регулювання суттєво відрізняються від правовідносин у даній справі.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційних скаргах, просив їх задовольнити.

Представник НБУ у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційних скаргах, просив їх задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційних скарг з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційні скарги, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено матеріалами справи, відповідно до протоколу від 07.11.2016 №03/16 загальних зборів засновників (учасників) Товариства вирішено укласти кредитний договір з Приватбанком на суму 4 700 000 000 грн та надано директору право підпису кредитного договору та інших документів.

Відповідно до Техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 08.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 08.11.2016, що надавалися позивачем відповідачу, метою кредитування позивачем зазначено фінансування поточної діяльності, основний вид діяльності - роздрібна торгівля пальним.

За наслідком розгляду вказаної заявки протоколом Кредитного комітету Приватбанку від 09.11.2016 №Э/DN.20.1.3.2/6-262 було вирішено надати Товариству кредит в розмірі 4 700 000 000 грн у формі відновлювальної кредитної лінії із щоквартальною сплатою відсотків у розмірі 10,5%. Згідно експертного висновку від 09.11.2016, складеного Бізнесом обслуговування клієнтів Приватбанку, кредит Товариству надається з метою фінансування поточної діяльності підприємства.

10.11.2016 Товариство, як позичальник, та Приватбанк, як банк, уклали кредитний договір №4Б16116Г (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4 700 000 000 грн для фінансування поточної діяльності підприємства в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни (пункт 1.1). Термін повернення кредиту - 04.11.2026. В пункті А.2 Договору визначена ціль кредитування - фінансування поточної діяльності.

У відповідності до п. А. 6, А. 8 Кредитного договору, за користування кредитом позивач сплачує відсотки за фіксованою ставкою в розмірі 10,5 % річних, які сплачуються щоквартально (у грудні, березні, червні, вересні) в період з 25-го числа місяця по останній день місяця.

Підпунктом в) пункту 2.3.2. Кредитного договору сторони погодили умову, за якою банк у разі настання будь-якої з визначених цим пунктом подій, зокрема, у разі прострочення позичальником будь-яких із зобов`язань, передбачених умовами цього договору, в т.ч. при порушенні цільового використання кредиту, на свій розсуд має право згідно зі ст. 651 Цивільного кодексу України, ст. 188 Господарського кодексу України здійснити однобічне розірвання договору з відправленням позичальнику повідомлення. У зазначеному у повідомленні дату договір вважається розірваним. При цьому в останній день дії договору позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, відсотки за фактичний термін його користування, повністю виконати інші зобов`язання за договором. Однобічна відмова від договору не звільняє позичальника від відповідальності за порушення зобов`язань.

Сторони у Договорі передбачили, що: позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у пункті 1.1 Договору, сплатити відсотки за користування кредитом, повернути кредит в строки/терміни, встановлені Договором (пункти 2.2.1- 2.2.3); Договір в частині пункту 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим Договором (пункт 6.1 Кредитного договору).

Договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа акредитованого центру сертифікації ключів Банку у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 23.10.2015, укладеної сторонами (пункт 7.9).

У забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором №4Б16088Г 10.11.2016 між позивачем та відповідачем було укладено договір застави №Г.21.1.2.0/5-2026 (далі - Договір застави).

На виконання п. 1 Договору застави, з урахуванням змін і доповнень до вказаного договору, внесеними додатковою угодою від 10.11.2016, позивач передав відповідачу у заставу майнові права за контрактом № 0206SA/18 від 02.06.2016 на отримання товару, а саме, 300 000,00 метричних тон австралійської марганцевої руди крупної фракції. Вартість предмета застави, відповідно до п.8 Договору застави, сторони визначили в розмірі 868234000,00грн.

Також 10.11.2016 сторони уклали ряд договорів поруки, зокрема №4Г13382И/П, за умовами якого ТОВ "Бізнеспром Інвест" поручилось перед ПАТ КБ "Приватбанк" за виконання ТОВ "Гардера" (попередній боржник, старий боржник) своїх обов`язків перед банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами: №4Г13382И від 18 червня 2013 року, №4Г14178И від 19 лютого 2014 року, №4Г14177И від 20 лютого 2014 року, №4Г15023И від 22 січня 2015 року, №4Г15024И від 23 січня 2015 року.

Позивач вказує, що зобов`язання ТОВ "Гардера" по вказаним кредитним договорам були повністю виконані як самим попереднім боржником, що підтверджується доданими до позовної заяви платіжними дорученнями, так і позивачем за рахунок коштів, отриманих ним за Кредитним договором, що підтверджує доданими до позовної заяви платіжними дорученнями від 11.11.2016, які містять посилання на відповідні кредитні договори ТОВ "Гардера", та на договір поруки №4Г13382И/П.

29.11.2016 року шляхом використання електронного цифрового підпису (печатки) між Приватбанком та Товариством було укладено додаткову угоду до кредитного договору, відповідно до якої вирішено змінити п. А.3 розділу "А. Істотні умови кредитування" кредитного договору та викласти в наступній редакції: "А.3. Термін повного повернення кредиту: 04.11.2017. Цей термін може бути продовжений згідно з п. 1.4.".

Однак, рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2018, яке не оскаржувалось та набрало законної сили, було задоволено позов Товариства та визнано недійсною додаткову угоду від 29.11.2016 до кредитного договору №4Б16116Г від 10.11.2016, оскільки при укладені додаткової угоди директором позивача було перевищено визначені законодавством та статутом його повноваження.

07.09.2017 відповідачем було надано позивачу письмове повідомлення вих. №Е.65.0.0.0/3-106727, у відповідності до якого відповідач, на підставі пп. в) п.2.3.2 Кредитного договору, повідомив позивача про одностороннє розірвання з 25.09.2017 Кредитного договору у зв`язку з порушенням останнім зобов`язань щодо сплати відсотків за користування кредитом, у зв`язку із чим виникла заборгованість з прострочених відсотків в розмірі 349 694 558,82 грн.

Позивач вказує, що у період з 2016 року по 2021 рік ним було перераховано відповідачу 30 149 011,65 грн в рахунок погашення відсотків та 8 540 900,00 грн на погашення заборгованості по кредиту, що підтверджується наданими до матеріалів справи копіями платіжних доручень.

У грудні 2019 року Товариство зверталось у суд із позовом до Приватбанку про визнання недійсним кредитного договору від 10.11.2016 №4Б16116Г, з посиланням на те, що Приватбанк, володіючи повною фінансовою інформацією щодо позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності, висунув останньому пропозицію щодо можливості участі позивача у процедурі "трансформації" кредитного портфеля Приватбанку, яка була, зі слів співробітників банку, ініційована Національним Банком України, але у зв`язку з тривалим невиконанням Приватбанком умов пунктів 8, 20 договорів поруки, позивач вважав, що Приватбанк не мав на меті передати Товариству документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану "трансформації" (на виконання вимог НБУ), чим ввів позивача в оману щодо істотних умов договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2020 у справі №910/17881/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 та постановою Верховного Суду від 31.03.2021, у позові було відмолено з мотивів недоведення Товариством підстав для визнання оспорюваного Кредитного договору недійсним.

Відмовляючи у задоволенні вказаного позову, суди виходили із того, що Кредитний договір, протокол від 07.11.2016 № 03/16 загальних зборів засновників (учасників) Товариства, протокол техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів та заявка на отримання кредиту від 08.11.2016 не містять жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за "старими" кредитами; так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності тощо) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку; позивач мав намір укласти кредитний договір виключно для фінансування своєї поточної діяльності; зі змісту поданих сторонами доказів не вбачається жодного погодження умов участі позивача у трансформації кредитного портфелю банку, про яку зазначено у позові; позивач не надав доказів введення відповідачем в оману щодо обставин, які мали істотне значення при укладанні Договору.

Також у грудні 2019 року Товариство зверталось у суд з позовом до Приватбанку про визнання недійсним договору поруки від 10 листопада 2016 року № 4Г13382И/П, з посиланням на те, що оспорюваний договір було укладено під впливом обману, оскільки, як стверджує позивач, укладення кредитного договору від 10.11.2016 року №4Б16116Г було обумовлено тим, що Товариство, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за вказаним кредитним договором) заборгованості "старих" позичальників (боржників), в тому числі позичальника - ТОВ "Гардера" за кредитними договорами: від 18 червня 2013 року №4Г13382И, від 19 лютого 2014 року №4Г14178И, від 20 лютого 2014 року №4Г14177И, від 22 січня 2015 року №4Г15023И, від 23 січня 2015 року №4Г15024И (на підставі оскаржуваного договору поруки від 10 листопада 2016 року №4Г13382И/П), мало на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як зі слів представників Приватбанку, сукупна вартість активів, що передані в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість "старих" позичальників перед банком. Проте, після завершення процесу переоформлення боргів рішенням Національного банку України від 18 грудня 2016 року № 498-р АТ КБ "Приватбанк" перейшло у власність держави та не виконало зобов`язань по передачі поручителю документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими забезпечені зобов`язання боржників.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 у справі №910/17877/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 та постановою Верховного Суду від 26.01.2021, у позові було відмолено з мотивів недоведення Товариством підстав для визнання оспорюваного договору поруки недійсним.

Відмовляючи у задоволенні вказаного позову, суди виходили із того, що кредитний договір укладений виключно для фінансування поточної діяльності позивача; жоден пункт кредитного договору не містить інформації про "трансформацію", необхідність укладення договорів поруки, зокрема оспорюваного договору, та щодо інших обставин, які позивач зазначає в обґрунтування заявлених позовних вимог; позивачем не доведено обставин, які свідчили б про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявності умислу в діях відповідача та істотності значення обставин щодо яких позивач стверджує про введення його в оману.

Звертаючись до суду із даним позовом про визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого письмовим повідомленням АТ КБ "Приватбанк" за вих.№Е.65.0.0.0/3-106757 від 07.09.2017 р., про одностороннє розірвання з 25.09.2017 р. кредитного договору №4Б16116Г від 10.11.2016р. з ТОВ "Бізнеспром Інвест", позивач посилався на те, що у жовтні 2016 року він брав участь в розробленому і координованому НБУ процесі трансформації (реструктуризації) частини кредитного корпоративного пакету клієнтів Приватбанку, а саме в погашенні кредитної заборгованості ТОВ "Гардера", з наміром отримання прав на заставне майно ТОВ "Гардера" після виконання позивачем його зобов`язань перед Приватбанком, у зв`язку із чим були укладені Кредитний договір та договір поруки, позивач погасив заборгованість первісного позичальника (ТОВ "Гардера") перед Приватбанком та набув права кредитора у цих зобов`язаннях, однак останній ухиляється від передачі позивачу документів, які посвідчують права вимоги до боржника, внаслідок чого у позивача почались труднощі із погашенням заборгованості за кредитним договором, а Приватбанк, натомість, звернувся до Високого суду Англії та Уельсу із позовом №BL-207-000665 проти ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та інших про стягнення збитків і вказує у вказаному позові про нікчемність укладених договорів за участю позивача і ТОВ "Гардера".

На підтвердження вказаних доводів позивачем були надані копії Постанов правління НБУ №561/БТ від 11.09.2014, №162а від 12.09.2014, №24-од від 13.02,2015 року, №260 від 15.04.2015, №8/БТ від 14.01.2016, №103/БТ від 23.02.2016, №323-рш/БТ від 05 жовтня 2016, відповідного листування Приватбанку та Національного банку України, які мають відмітку "Банківська таємниця", а також копію позову №BL-207-000665 до Високого суду Англії та Уельсу.

Відповідач, заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, посилався на те, що Товариство не брало участі у процедурі трансформації (реструктуризації) частини кредитного корпоративного пакету клієнтів Приватбанку, ним було порушено умови Кредитного договору щодо своєчасної і повної сплати відсотків за користування кредитом, що є підставою для одностороннього розірвання Кредитного договору і Приватбанком було дотримано встановлену процедуру розірвання договору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що укладення Кредитного договору було частиною реалізації програми реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля Приватбанку; кошти, отримані Товариством згідно Кредитного договору, були використані для погашення заборгованості первинних боржників перед Приватбанком, у зв`язку із чим до позивача, як поручителя, який здійснив погашення зобов`язання боржника, перейшли всі права кредитора (Приватбанку) за вказаними кредитними зобов`язаннями; відповідачем належними та допустимими доказами не доведено обставини порушення позивачем умов Кредитного договору; у позивача було достатньо активів для здійснення погашення за Кредитним договором, у вигляді права вимоги за первинними кредитами до ТОВ "Гардера", а також договорами забезпечення; односторонній правочин оформлений повідомленням вих. №Е.65.0.0.0/3-106727 від 07.09.2017 щодо одностороннього розірвання Кредитного договору вчинено з порушенням умов Кредитного договору, а також вимог ст. 188 ГК України, що в свою чергу свідчить про його недійсність на підставі ч. 1 ст. 215 та ч. і ст. 203 ЦК України.

Проте, Північний апеляційний господарський суд не погоджується із цим висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Цивільні права та обов`язки сторін у даній справі виникли на підставі кредитного договору №4Б16116Г від 10.11.2016, який за правовою є кредитним договором, правовідносини за яким врегульовані главою 71 ЦК України.

Договір укладений належним чином, підписаний повноважними особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним, отже, був обов`язковим для сторін.

Так, відповідно до статті 1051 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Кредитного договору позивачу були надані кредитні кошти в загальній сумі 4 502 716 820грн, що також було встановлено судовими рішеннями у справі №910/17881/19, які, за доводами позивача, були спрямовані на погашення заборгованості інших юридичних осіб, у тому числі ТОВ "Гардера", з посиланням на договори поруки, і факт надання кредиту за договором сторонами не заперечується.

Згідно положень статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на час укладання Кредитного договору), було встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Статтею 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У відповідності до п. А. 6, А. 8 Кредитного договору, за користування кредитом позивач сплачує відсотки за фіксованою ставкою в розмірі 10,5% річних, які сплачуються щоквартально (у грудні, березні, червні, вересні) в період з 25-го числа місяця по останній день місяця.

Згідно наявних у матеріалах справи копій платіжних доручень позивач на виконання умов Кредитного договору сплатив Приватбанку 30.11.2016 - 18 386 093,68 грн на погашення відсотків за кредитом, 28.02.2017 - 6 161 967,97грн на погашення відсотків за кредитом, 28.04.2017 - 501 000,00грн на погашення відсотків за кредитом, 31.05.2017 - 1 200 000,00 грн на погашення відсотків за кредитом, 30.06.2017 - 375 000,00 грн на погашення відсотків за кредитом, 28.07.2017 - 505 000,00 грн на погашення відсотків за кредитом, 30.08.2017 - 421 700,00 грн на погашення відсотків за кредитом, 30.08.2017 - 91 300,00 грн на погашення відсотків за кредитом тощо.

Таким чином, сплачені позивачем суми відсотків за кредитом менше встановленого Кредитним договором розміру, що позивачем не заперечується.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Отже, розірвання договору є одним із правових наслідків порушення зобов`язань.

Частиною 4 статті 612 ЦК України визначено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Статтею 614 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Позивач доводить, що порушення виконання зобов`язань сталось у зв`язку із тим, що він брав участь в розробленому і координованому Національним банком України процесі трансформації (реструктуризації) частини кредитного корпоративного пакету клієнтів Приватбанку, однак після завершення процесу переоформлення боргів за рішенням Національного банку України у грудні 2016 року АТ КБ "Приватбанк" перейшло у власність держави та не виконало зобов`язань по передачі поручителю (позивачу) документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими забезпечені зобов`язання боржників, у зв`язку із чим він не зміг виконувати у повному обсязі свої зобов`язання за договором.

Однак, апеляційний господарський суд критично оцінює вказані доводи позивача, оскільки Кредитний договір, протокол від 07.11.2016 № 03/16 загальних зборів засновників (учасників) Товариства, протокол техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів та заявка на отримання кредиту від 08.11.2016 не містять жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договору поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за "старими" кредитами, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності тощо) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Приватбанку.

Згідно протоколу Кредитного комітету Приватбанку від 09.11.2016 було вирішено надати Товариству кредит в розмірі 4 700 000 000 грн у формі відновлювальної кредитної лінії із щоквартальною сплатою відсотків у розмірі 10,5%, згідно експертного висновку від 09.11.2016, складеного Бізнесом обслуговування клієнтів Приватбанку, кредит Товариству надається з метою фінансування поточної діяльності підприємства.

Вказані документи також не містять жодних посилань на те, що позивач є учасником процесу трансформації (реструктуризації) частини кредитного корпоративного пакету клієнтів Приватбанку, що не було враховано судом першої інстанції.

Щодо посилань позивача на копії Постанов правління НБУ №561/БТ від 11.09.2014, №162а від 12.09.2014, №24-од від 13.02,2015 року, №260 від 15.04.2015, №8/БТ від 14.01.2016, №103/БТ від 23.02.2016, №323-рш/БТ від 05 жовтня 2016 та на листування Приватбанку та Національного банку України які мають відмітку "Банківська таємниця".

Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №904/3860/19, від 02.03.2021 у справі №922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 16.02.2021 у справі №913/502/19, від 16.03.2021 у справі №905/1232/19, від 20.04.2023 у справі №910/18029/21.

Відповідач у апеляційній скарзі вказує, що позивач не належить до суб`єктів, які могли отримати їх у законний спосіб, тому, з огляду на відсутність інформації про будь-яке законне джерело, з якого вони могли бути отримані позивачем, такі докази мали бути визнані судом недопустимим і не могли бути покладені в основу оскаржуваних судових рішень.

Частиною 2 статті 60 Закону України "Про банки та банківську діяльність" визначено, що банківською таємницею, зокрема, є, зокрема, інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; інформація про банки чи клієнтів банків, що збирається від банків під час здійснення банківського нагляду, валютного нагляду, нагляду (оверсайту) платіжних систем та систем розрахунків, а також нагляду у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення; інформація про банки чи клієнтів банків, отримана Національним банком України відповідно до міжнародного договору або за принципом взаємності від органу банківського нагляду іншої держави; рішення Національного банку України про застосування заходів впливу, крім рішень про накладення штрафів, про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Згідно частин 2-4 Закону України "Про банки та банківську діяльність" керівники та службовці банку, Національного банку України при вступі на посаду підписують зобов`язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків, Національного банку України зобов`язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб інформацію, що становить банківську таємницю, яка стала їм відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків. Органи державної влади, юридичні та фізичні особи, які при виконанні своїх функцій, визначених законом, або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали в установленому законом порядку інформацію, що становить банківську таємницю, зобов`язані забезпечувати збереження такої інформації, не розголошувати її та не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб. Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання інформації, що становить банківську таємницю, несуть кримінальну та іншу відповідальність згідно з законом.

Позивачем надані документи, які охороняються банківської таємницею, однак він не належить до суб`єктів, які могли їх отримати у законний спосіб, про що зазначають Приватбанк та НБУ, як власники і зберігачі банківської документації, а позивачем не надано інформації про законність та джерело їх отримання, що помилково не врахував суд першої інстанції, тому апеляційним господарським судом визнаються недопустимими та не приймаються надані позивачем докази, які мають позначку "Банківська таємниця".

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позивачем належними і допустимими доказами не доведено відсутності своєї вини у порушенні зобов`язань за кредитним договором, а також не доведено, що прострочення виконання зобов`язань сталось внаслідок прострочення кредитора.

Підпунктом в) пункту 2.3.2. Кредитного договору сторони погодили умову, за якою банк у разі настання будь-якої з визначених цим пунктом подій, зокрема, у разі прострочення позичальником будь-яких із зобов`язань, передбачених умовами цього договору, в т.ч. при порушенні цільового використання кредиту, на свій розсуд має право згідно зі ст. 651 Цивільного кодексу України, ст. 188 Господарського кодексу України здійснити однобічне розірвання договору з відправленням позичальнику повідомлення. У зазначеному у повідомленні дату договір вважається розірваним. При цьому в останній день дії договору позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, відсотки за фактичний термін його користування, повністю виконати інші зобов`язання за договором. Однобічна відмова від договору не звільняє позичальника від відповідальності за порушення зобов`язань.

У відповідності до вказаних положень Кредитного договору 07.09.2017 відповідачем було надано позивачу письмове повідомлення за вих.№Е.65.0.0.0/3-106727, у відповідності до якого відповідач повідомив позивача про одностороннє розірвання з 25.09.2017 Кредитного договору у зв`язку з порушенням останнім зобов`язань щодо сплати відсотків за користування кредитом, у зв`язку із чим виникла заборгованість з прострочених відсотків в розмірі 349 694 558,82 грн. Також вказав, що станом на 04.09.2017 загальна заборгованість за Кредитним договором становить 4889930402,08грн, у тому числі: тіло кредиту - 4 502 295 120,00 грн; нараховані відсотки - 364 140 037,31 грн; пеня - 23 495 244,77 грн.

Предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога позивача про визнання недійсним вказаного одностороннього правочину, оформленого письмовим повідомленням АТ КБ "Приватбанк" за вих.№Е.65.0.0.0/3-106757 від 07.09.2017.

Так, частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Незважаючи на односторонній характер дій особи, вони можуть породжувати певні правові наслідки як для цієї особи, так і для інших осіб. Таким чином, правочин вважається одностороннім у тому разі, коли до виникнення цивільних прав та обов`язків призводить волевиявлення одного суб`єкта цивільного права.

За змістом положень частини 3 статті 202 ЦК України одностороння відмова від договору за загальним правилом кваліфікується як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спрямованим на виникнення юридичних наслідків цивільно-правового характеру.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

Частинами 1, 3 статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

У разі коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору. Обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору і слід досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору у односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови. З огляду на викладене, судам необхідно в кожному конкретному випадку, виходити з встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи" (постанова Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №910/11397/18).

За приписами статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом

Тобто припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Положеннями статті 615 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до частин першої та третьої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

При цьому, одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

Аналіз норм цивільного законодавства дає підстави для висновку, що вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з`ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов`язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом).

Вказані правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.04.2023 у справі №910/18029/21, від 15.06.2023 у справі №910/17401/21, прийнятої у спорах з аналогічних правовідносин.

Умовами Кредитного договору передбачено, що позивач, як позичальник, зобов`язаний щоквартально (у грудні, березні, червні, вересні) в період з 25-го числа місяця по останній день місяця сплачувати відсотки за фіксованою ставкою в розмірі 10,5 % річних, однак вказані зобов`язання ним у повному обсязі не виконувались, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень та позивачем не заперечувалось, а причини невиконання зобов`язань, на які посилався позивач, судом визнані необґрунтованими і недоведеними.

Також умовами Кредитного договору встановлено право банку на одностороннє розірвання договору, у тому числі у разі прострочення позичальником будь-яких із зобов`язань, передбачених умовами цього договору.

Таким чином, апеляційний господарський суд, враховуючи встановлені обставини справи, приходить до висновку щодо виникнення у Приватбанку права на розірвання Кредитного договору у зв`язку із несплатою Товариством відсотків по кредиту у встановлені договором розмірі та строки.

У статті 188 ГК України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в ухвалі від 29.03.2023 у справі №910/17401/21, встановлення судом недодержання стороною вимог законодавства на момент вчинення одностороннього розірвання договору здійснюється у кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи, а саме умов кожного конкретного договору, та на підставі здійсненої судами правової оцінки доказів, наданих учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень.

У постанові від 12.02.2019 у справі №914/2649/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, зокрема, що: "зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини першої статті 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Натомість статтею 188 ГК України врегульовано порядок зміни розірвання господарських договорів, за яким сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частини друга-четверта статті 188 ГК України)".

Таким чином виходячи зі змісту положень статті 188 ГК України, порядок встановлений у частині 3 цієї статті підлягає застосуванню у відносинах про розірвання договору за взаємною згодою сторін, а не шляхом односторонньої відмови від договору. При цьому положення вказаної статті не передбачають обов`язкового застосування двадцятиденного строку у разі вчинення дій з одностороннього розірвання договору на підставі права, встановленого у Договорі та яке не потребує повторної згоди іншої сторони.

Вказані правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.04.2023 у справі №910/18029/21, від 15.06.2023 у справі №910/17401/21, прийнятих у спорах з аналогічних правовідносин.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач повинен був направляти позивачу повідомлення про розірвання Кредитного договору у відповідності до вимог статті 188 ГК України ґрунтується на хибному тлумаченні зазначених норм прав.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства, висновки Верховного Суду та встановлені фактичні обставини справи, Північний апеляційний господарський суд прийшов до висновку щодо відсутності підстав для визнання недійсним спірного одностороннього правочину, оскільки він вчинений відповідачем у відповідності до умов Кредитного договору за наявності правових підстав для одностороннього розірвання договору, а тому позовні вимоги є недоведеними, не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 13 жовтня 2022 року прийняте із невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому відповідно до положень ч. 1 ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову. Отже, апеляційні скарги підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст.129 ГПК України з позивача на користь Приватбанку і НБУ підлягають стягненню витрати останніх на сплату судового збору за подання апеляційних скарг.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та Національного банку України задовольнити.

2. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13 жовтня 2022 року.

3. У позові відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" (08300, Київська область, місто Бориспіль, вулиця Київський Шлях, будинок 84, ідентифікаційний код 39815726) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1д, ідентифікаційний код 14360570) - 3405 (три тисячі чотириста п`ять) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" (08300, Київська область, місто Бориспіль, вулиця Київський Шлях, будинок 84, ідентифікаційний код 39815726) на користь Національного банку України (01601, місто Київ, вулиця Інститутська, будинок 9, ідентифікаційний код 00032106) - 3405 (три тисячі чотириста п`ять) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

7. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

8. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24.11.2023.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді Г.А. Кравчук

Г.П. Коробенко