Рішення

від 27.11.2023 по справі 910/14057/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.11.2023Справа № 910/14057/23Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Десмі Груп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Віра»

про стягнення 146 567,03 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Десмі Груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Віра» про стягнення 146 567,03 грн, обґрунтована неналежним виконанням відповідачем умов договору надання послуг техніки № 2011/01 від 20.01.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/14057/23, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

26.09.2023 на електронну пошту суду та 27.09.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

12.10.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, яка містила також вимогу щодо призначення у справі № 910/14057/23 судового засідання для надання сторонами пояснень.

Розглянувши заяву позивача про призначення розгляду справи в судовому засіданні, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За приписами частин 5-7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Розглянувши заяву позивача, викладену ним у відповіді на відзив на позовну заяву, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні, оскільки з огляду на предмет та підстави позовних вимог, характер спірних правовідносин сторін та доказів, які мають бути досліджені, встановлення всіх обставин справи є можливим без виклику сторін в судове засідання.

13.10.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про намір стягнення витрат на правничу допомогу у справі № 910/14057/23.

17.10.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

22.11.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання в порядку статей 169, 170 Господарського процесуального кодексу України, у якому відповідач просить врахувати при прийнятті рішення факт оплати наданих позивачем послуг в розмірі 103 548,72 грн з ПДВ.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як вказує позивач, 20.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Віра» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Десмі Груп» (виконавець) укладено договір надання послуг техніки № 2011/01 (надалі також - Договір).

Судом встановлено, що позивач надав відповідачу послуги автосамоскидів та послуги навантажувача та котка на загальну суму 477 250,00 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами здачі приймання робіт (надання послуг):

- від 15.02.2022 № 180 на суму 290 350,00 грн з ПДВ;22

- від 23.02.2022 № 296 на суму 25 000,00 грн з ПДВ;

- від 28.02.2022 № 237 на суму 161 900,00 грн з ПДВ.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що в порушення умов укладеного між сторонами Договору № 2011/01 від 20.01.2022 відповідачем не було здійснено повної та своєчасної оплати за належним чином надані позивачем послуги, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість 103 548,67 грн. При цьому, позивач стверджує, що Договір слід вважати таким, що укладений між сторонами, оскільки він фактично виконувався, підтвердженням чого є підписані сторонами акти здачі приймання робіт (надання послуг), зареєстровані податкові накладні за фактом здійснення господарських операцій (надання послуг) та складені подорожні листита талони.

Крім основного боргу, у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 4 629,90 грн 3% річних та 28 861,99 грн інфляційних втрат за період з 05.03.2022 по 31.08.2023, а також 9 526,47 грн пені за період з 05.03.2022 по 04.09.2023.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилається на неукладення між сторонами договору надання послуг техніки № 2011/01 від 20.01.2022, оскільки цей договір ним не підписано, а позивачем не надсилався проєкт такого договору для підписання. Відповідач стверджує, що правовідносини із позивачем в період з 21.01.2022 по 28.02.2022 склались на підставі договору про надання послуг, укладеного в спрощений спосіб, а саме шляхом прийняття замовлень до виконання, оформлення талонів замовника та подорожніх листів на техніку, що було зафіксовано сторонами у актах здачі приймання робіт (надання послуг). Однак, відповідач вказав, що оскільки сторонами не було узгоджено порядку прийому-передачі наданих послуг, строк та порядок їх оплати, останній очікував, що відносини із позивачем регулюються нормами чинного законодавства, а саме положеннями ст. 530 Цивільного кодексу України. Таким чином, враховуючи відсутність будь-яких вимог позивача щодо оплати послуг, строк для здійснення оплати не настав, а тому відсутні підстави для стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому, за приписами ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Юридичними фактами є такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Згідно з частиною 3 вказаної статті, якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (висновок Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 22.01.2020 в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).

За змістом ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Такі ж за змістом положення містить ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України (надалі - ГК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

З аналізу зазначених норм убачається, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому укладання господарських договорів допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо. Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, поставка товару, сплата коштів тощо). Зазначена правова норма не містить вичерпного переліку можливих конклюдентних дій (постанова Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №912/1883/17).

Так, суд встановив, що відповідачем оспорюється факт укладання ним договору надання послуг техніки № 2011/01 із позивачем, а також додаткової угоди від 27.01.2022 до вказаного договору, натомість, зазначається, що між сторонами виникли правовідносини на підставі договору, укладеного у спрощений спосіб.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (ч. 8 ст. 181 ГК України). З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Вказані висновки були враховані і при розгляді Верховним Судом справи № 607/16519/21, у якій Суд дійшов висновку, що якщо договір хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав (постанова від 02.08.2023).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було надано відповідачу послуги на загальну суму 477 250,00 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами здачі-приймання робіт (надання послуг) від 15.02.2022, від 23.02.2022 та від 28.02.2022, в яких є посилання на договір № 2011/01 від 20.01.2022.

При цьому, суд встановив, що суми, які підлягають сплаті відповідачем за надані позивачем послуги відповідно до вказаних актів здачі-приймання робіт (надання послуг) є такими, що розраховані відповідно до умов п. 2.1. договору № 2011/01 від 20.01.2022 (з урахуванням внесених змін додатковою угодою від 27.01.2022).

Більше того, доводи відповідача щодо неукладення договору № 2011/01 від 20.01.2022 із позивачем спростовуються листом відповідача від 09.02.2022 № 64, у якому останній просив зарахувати частину отриманої передоплати в сумі 373 701,28 грн, сплачену за іншим договором, в рахунок погашення заборгованості за договором № 2011/01 від 20.01.2022, а також платіжною інструкцією № 309 від 04.02.2022 на суму 143 225,00 грн, відповідно до призначення платежу якої відповідачем було сплачено кошти за послуги техніки саме за договором № 2011/01 від 20.01.2022.

Отже, суд вбачає суперечливість позиції відповідача щодо обставин відсутності його волевиявлення на укладення договору № 2011/01 від 20.01.2022 та відповідальності за його невиконання із матеріалами справи.

Суд зазначає, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Верховний Суд у низці справ робить посилання на принцип римського права «venire contra factum proprium» (заборона суперечливої поведінки), який «базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці)».

Зазначений принцип римського права «venire contra factum proprium» є вираженням «equitable estoppel» однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на «principles of fraud». Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження №61-22 315сво18); постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.04.2019 у справі № 903/394/18; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.11.2018 у справі № 911/205/18).

Отже, враховуючи те, що сторонами було здійснено фактичні дії щодо виконання договору надання послуг техніки № 2011/01 від 20.01.2022 (з урахуванням додаткової угоди від 27.01.2022), суд дійшов висновку, що вказані правочини між сторонами є укладеними.

Так, між сторонами даного спору виникли правовідносини щодо надання послуг, що регулюються нормами глави 63 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто, а замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2. Договору (в редакції додаткової угоди від 27.01.2022) виконавець зобов`язується надавати замовникові, по його заявці, послуги будівельної техніки та вантажного автомобілю (надалі - послуги техніки), а саме: послуги котка JCB Vidromax VM115D c.u. JCB та навантажувача Lonking ZL50NC під управлінням компетентних осіб, що мають право на управління технікою, в технічно справному стані та послуги перевезення вантажу вантажним автомобілем SCANIA (спеціалізований вантажний сідловий тягач), під управління компетентних осіб, що мають право на управління автомобілем, в технічно справному стані. В той же час, замовник зобов`язується прийняти належним чином надані послуги техніки та оплачувати роботу техніки на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору (в редакції додаткової угоди від 27.01.2022) сума оплати за послуги техніки визначається таким чином: вартість послуг, зазначених в п. 1.1.1. Договору - з розрахунку за 1 (одну) машино-годину роботи техніки: коток JCB Vidromax VM115D c.u. JCB - 950,00 грн, в т.ч. ПДВ - 20%; навантажувач Lonking ZL50NC - 1050,00 грн, в т.ч. ПДВ - 20%; вартість послуг, зазначених в п. 1.1.2. Договору - за одну ходку за маршрутом, зазначеним в п. 1.4. Договору - 25 000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 20%.

Виконавець за фактом надання послуг, щомісячно, за станом на останнє число календарного місяця, в двох екземплярах передає на підписання замовникові акти виконаних робіт (наданих послуг). Якщо надання послуг здійснюється менш, ніж впродовж 1-го місяця, акт виконаних робіт (наданих послуг) виконавець передає замовникові станом на день закінчення надання послуг (п. 2.2. Договору).

Згідно з умовами п. 2.4. Договору розрахунок за надані послуги здійснюється виходячи із фактичної тривалості надання послуг, по актах виконаних робіт (наданих послуг), впродовж 4-х банківських днів з моменту підписання акту відповідно до талонів або змінних рапортів (або інших підтверджувальних документів), шляхом перерахування замовником грошових коштів на поточний рахунок виконавця, в національній валюті України.

Відповідно до п. 4.6. Договору (в редакції додаткової угоди від 27.01.2022) виконавець повинен зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних оформлену у відповідності до норм чинного законодавства податкову накладну в електронній формі в строки, передбачені діючим законодавством України.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Наявними в матеріалах справи доказами, а саме: підписаними сторонами актами здачі-приймання робіт (надання послуг) від 15.02.2022 № 180, від 23.02.2022 № 296 та від 28.02.2022 № 237, рахунками на оплату від 15.02.2022 № 158, від 23.02.2022 № 253 та від 28.02.2022 № 208, податковими накладними від 15.02.2022 № 69, від 23.02.2022 № 125, від 28.02.2022 № 122,подорожніми листами, а також талонами замовника підтверджується факт надання позивачем послуг за Договором на загальну суму 477 250,00 грн.

В той же час, суд встановив, що на підставі листа відповідача від 09.02.2022 № 64, позивач зарахував у рахунок погашення заборгованості за вказаними вище актами здачі-приймання робіт (надання послуг) суму 373 701,28 грн, сплачену на виконання іншого договору, відповідно до платіжної інструкції від 05.10.2021 № 1811.

Відтак, позивач зазначає, що залишається несплаченою заборгованість відповідача у розмірі 103 548,67 грн, яку слід стягнути з останнього.

Водночас, за перерахунком суду, враховуючи зарахування позивачем суми 373 701,28 грн, сплаченої відповідно до платіжної інструкції від 05.10.2021 № 1811, залишається несплаченою відповідачем заборгованість в розмірі 103 548,72 грн. Однак, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості самостійно виходити за межі заявлених позовних вимог, обґрунтованою сумою заборгованості відповідача визнається заявлена позивачем сума боргу, а саме 103 548,67 грн.

Водночас, суд встановив, що після звернення позивача із даним позовом та відкриття провадження у справі № 910/14057/23 відповідач сплатив на користь позивача заборгованість за надані останнім послуги техніки у розмірі 103 548,72 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 15.11.2023 № 382.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

За наведених обставин суд дійшов висновку про закриття провадження у справі № 910/14057/23 в частині стягнення основного боргу в розмірі 103 548,67 грн, у зв`язку з відсутністю предмету спору між сторонами в цій частині.

Щодо вимог про стягнення сум 3% річних, інфляційних втрат та пені, суд зазначає таке.

Пункт 1 ст. 612 ЦК України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 4.2. Договору забезпеченням виконання зобов`язань замовника по своєчасній оплаті за надані послуги є неустойка (пеня) у розмірі 0,05% за кожен день прострочення виконання зобов`язань по оплаті, від суми наданих та неоплачений послуг.

Так, судом встановлено, що позивач нараховує пеню, яка підлягає стягненню з відповідача, за період з 05.03.2022 по 04.09.2023, яка за розрахунком позивача складає 9 526,47 грн.

Водночас, з огляду на умови п. 2.4. Договору момент розрахунку відповідача за надані послуги пов`язаний із моментом підписання акту виконаних робіт (наданих послуг).

Суд встановив, що акти здачі-приймання робіт (надання послуг) від 15.02.2022, від 23.02.2022 та від 28.02.2022 підписані електронними підписами сторін. Так, позивачем підписано акти 14.06.2023, а відповідачем - 16.06.2023.

Отже, вказані акти у розумінні Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги» вважаються електронними документами.

Положеннями ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу. Якщо попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Враховуючи викладене та умови п. 2.4. Договору, суд дійшов висновку, що прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання слід рахувати з 17.06.2023.

Здійснивши перерахунок пені, заявленої позивачем до стягнення з відповідача, не виходячи за межі визначених позивачем періодів, суд вважає, що обґрунтованим розміром пені є 4 141,95 грн (за період з 17.06.2023 по 04.09.2023).

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 28 861,99 грн інфляційних втрат та 4 629,90 грн 3% річних за період з 05.03.2022 по 31.08.2023.

Пунктом 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013)

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, враховуючи встановлений судом вище момент, з яким пов`язано початок прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, суд вважає, що обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню з відповідача є 646,82 грн 3% річних.

Відповідно до розрахунку, здійсненого судом, інфляційні втрати, нараховані на заборгованість відповідача в сумі 103 548,67 грн за період 17.06.2023 - 31.08.2023, становили -2 062,28 грн, тобто у вказаному періоді відбулась дефляція.

За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи встановлені обставини, виходячи із принципу змагальності сторін, з огляду на відсутність належних спростувань від відповідача, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в частині задоволення позову та закриття провадження у справі покладаються на відповідача у зв`язку з тим, що спір виник внаслідок його неправильних дій.

При цьому, суд встановив, що позивач в позові зазначив, що орієнтовною сумою витрат на професійну правничу допомогу є 25 000,00 грн, однак оскільки станом на момент прийняття даного рішення в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження таких витрат, наразі судом не вирішується питання щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/14057/23 в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості у розмірі 103 548,67 грн.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Віра» (пл. Спортивна, 3В, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код 30953131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Десмі Груп» (вул. Виборзька, 16, м. Запоріжжя, 69032; ідентифікаційний код 40353336) 4 141,95 грн пені, 646,82 грн 3% річних та 1983,75 грн судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 27.11.2023.

Суддя Т. Ю. Трофименко